Понад місяць триває війна між Ізраїлем та ХАМАС. 7 жовтня 2023 року палестинська терористична організація випустила по ізраїльській території більше двох тисяч ракет. У той самий час із Сектора Гази зайшли бойовики, які розстрілювали на місці та забирали в полон військових та цивільних. Загалом жертвами нападу озброєних членів ХАМАСу стали понад 1400 людей, з яких 1200 загинули в один день — 7 жовтня. Близько 240 були захоплені в заручники. У Секторі Гази ж, за даними їхнього міністерства охорони здоров'я, кількість загиблих перевищила 11 тисяч внаслідок ізраїльської спецоперації у відповідь. І саме цими цифрами оперують в ООН.
Наприкінці жовтня Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) розпочала розширену наземну операцію. Всього по об’єктах терористів у Секторі Гази було завдано 4300 ударів, пише Times of Israel. Про боротьбу Ізраїлю з бойовиками, про методи і стратегію війни, повернення полонених та службу в ізраїльській армії ексклюзивно для Sestry розповіла речниця Армії оборони Ізраїлю Анна Уколова. Жінка родом з України, народилася на Харківщині, в 15 років переїхала до Ізраїлю. Анна зізналася, що в її родині були різні професії — музиканти, будівельники, лікарі. А от військова — вона перша.
Наталія Жуковська: 10 листопада прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху заявив, що сили ЦАХАЛу залишаться контролювати Сектор Гази після закінчення війни і не віддадуть смугу під міжнародним силам. Як розцінювати цю заяву?
Анна Уколова: Я не коментую заяви прем’єр-міністра. Армія — це орган, який виконує завдання, поставлені урядом. На сьогодні їх два. Перше і найголовніше — повернути всіх заручників. Йдеться про 239 людей, які, за даними нашої розвідки, перебувають на території Сектора Гази у руках бойовиків. Друге — зруйнувати всю інфраструктуру терористів і знищити ХАМАС як організацію. Це важливо, щоб подібні звірства, які вони вчинили 7 жовтня, більше ніколи не повторилися. І, звісно, є завдання, яке стоїть з моменту створення держави Ізраїль, — оборона. Наша армія перебуває у стані підвищеної бойової готовності не лише на території Сектора Гази. Весь кордон з півночі до півдня, з заходу до сходу нині під пильною охороною. Ми відбиваємо удари з різних сторін. На жаль, їх достатньо.
НЖ: Як так сталося, що терористи без перешкод увійшли на територію Ізраїлю? Що було з розвідкою? Чому не попередили? Адже Моссад — це одна із найпрофесійніших розвідок світу.
АУ: Уже була невелика перевірка того, що сталося, але поки зарано про це говорити. Через те, що з першого дня довелося розпочати серйозну війну, офіційних даних по цій ситуації поки що немає. Всі сили армії кинуті на війну. У нас був найбільший і наймасштабніший призов резервістів, який був із часів «Війни Судного Дня» [6 жовтня 1973 року Єгипет і Сирія атакували Ізраїль, розпочавши «Війну Судного Дня». Розвідка до останнього не вірила, що такий напад можливий і ігнорувала повідомлення про нього. — Ред.]. Тому зараз всі наші очі, вуха в Секторі Гази та на інших кордонах.
Армія Ізраїлю й Моссад сильні, але при тому не можна говорити, що ХАМАС — це купка ентузіастів. Вони довго готувалися до цієї операції.
У них величезна мережа тунелів, які не так просто відстежити навіть найсильнішій розвідці світу. Була добре спланована і продумана операція, яку вони довго готували. Вони почали з масованого обстрілу ракетами. Далі прорвали паркан в тих місцях, де знайшли можливість, використовуючи важку техніку. І не забувайте, від кордону Сектору Гази до перших ізраїльських поселень — 3-4 кілометри. Таку відстань можна проїхати за 10 хвилин на машині. Бойовики прорвалися на джипах — і просто поїхали. Ясно, що від моменту перших повідомлень про терористів й армія, і поліція, і прикордонники, і служба швидкої допомоги — всі організувалися. Але, знову ж таки, це займає час. Терористи встигли розійтися на досить велику територію. Кордон з Сектором Гази довгий. Вони паралельно зайшли в різних місцях, змішалися із цивільним населення. І це дуже ускладнило процес звільнення територій. Люди, які врятувалися, боялись виходити з укриттів. Казали: «Ми чули ніби чистий іврит, але однак страшно було, раптом то людина зі зброєю, яка просто переодягнулася у військову форму».
НЖ: На відео, які розлетілись соціальними мережами, було видно, як терористи бігли у цивільному одязі, хтось у капцях, без належного озброєння. То теж були представники ХАМАСу?
АУ: Розрізнити бойовиків ХАМАС і цивільне населення — не просте завдання. Ми бачили, як людина у звичайному одязі йде з протитанковою зброєю і стріляє по ізраїльським солдатам. Заручників у полон брали теж люди у цивільному одязі — і це теж є на відео. Однак говорити, що то не бойовики, а звичайні люди — не можна. В яких країнах мирні мешканці ходять з автоматами, беруть заручників, ґвалтують і б’ють жінок? Наскільки може бути мирною людина, яка бере у полон дев’ятимісячну дитину? Межа між мирним населенням і бойовикам ХАМАС дуже нечітка.
НЖ: Що сьогодні собою представляють бійці ХАМАСу?
АУ: ХАМАС існує з 80-х років. У 2005 році Ізраїль пішов з Сектору Гази, а 2006-го там відбулися так звані демократичні вибори, на яких переміг ХАМАС. З того моменту вони активно розвивали свою інфраструктуру. У них дуже великий арсенал озброєння, ракет. Вони досі мають можливість обстрілювати Ізраїль. І це після того, як наші військові, під час наземної операції, знищили чимало пускових установок, озброєння, ліквідували багатьох терористів. Це говорить про те, наскільки сильна й озброєна структура у ХАМАСу. Їхні бойовики добре навчені. Є спецназ, група, яка називається Нахба. Вони, озброєні до зубів, першими зайшли на територію Ізраїлю 7 жовтня. Було багато роликів, де спецназівці пишаються тим, що роблять, що вбивають. Я чула запис, коли один із терористів телефонував своїм батькам і говорив: «Мамо, тато, пишайтеся мною! Я зараз перебуваю в ізраїльському поселенні, я вбив своїми руками 10 євреїв». І батьки йому відповідали: «Ти — молодець, повертайся додому, ми тобою пишаємося». Це говорить про їхню мету.
Це бойовики, які вчаться не воювати, а вбивати.
НЖ: Які звірства вони вчиняли?
АУ: Вони вбивали дітей на очах у батьків і навпаки — батьків на очах у дітей. Вік для них не мав значення. Вони творили такі звірства, що, здається, жоден сценарист з Голлівуду не міг би вигадати таке для сценарію найстрашнішого фільму. Досі в Інституті медекспертизи є тіла цивільних, яких ми не ідентифікували. Більшість тіл ідентифікували лише за ДНК. Деяких впізнали тільки за знімками зубів. Бо коли ти призиваєшся до армії, обов’язково потрібно зробити знімок зубів. Через те, що в Ізраїлі майже всі пройшли військову службу, є бази даних. І це дуже сильно допомогло в процесі впізнання тіл. Нещодавно я була в одному з кібуців на кордоні з Сектором Гази, там половина будинків просто спалені до тла. Терористи спалювали будівлі разом із людьми. Якщо вони не могли вбити людину, наприклад, прорватись у захищену кімнату, то просто підпалювали дім, щоб мешканці згоріли. При цьому контролювали зі зброєю, щоб ніхто не міг втекти з палаючого будинку. Ми, на всякий випадок, попросили ізраїльських археологів пройти ще раз тими територіями, перевірити, чи є там останки людей.
НЖ: Чим атакує Ізраїль ХАМАС? Чому одні ракети падають біля Гази, а інші летять на Тель-Авів?
АУ: На сьогодні лише з сектора Гази випущено близько 9,5 тисяч ракет. У нас прекрасна система ППО, в її розвиток країна вклала дуже багато грошей. Ми маємо «Залізний купол», Patriot. І вони збивають дуже багато ракет. Уявіть, якби ті 9,5 тисяч ракет упали в Ізраїлі — країни вже не було б. І це ми говоримо лише про Сектор Гази. А ще є підтримка терористичної організації Хезболла, бойовики якої щодня запускають у бік Ізраїлю протитанкові ракети, ракети класу «земля–земля». Наша країна з усіх боків засипана ракетами. У ХАМАСа широкий арсенал ракет. Від Сектора Гази до Тель-Авіва й Єрусалима — велика відстань.
Це не ракети, які роблять з труб і на колінах. Їх виготовляють на виробництві, це ракети дальнього польоту. Бойовики ХАМАСу мають велику підтримку з боку Ірану. У них серйозний арсенал.
НЖ: А де знаходяться лідери ХАМАСу? Що про них відомо?
АУ: Я не буду багато вам розповідати, бо це дані розвідки, які не можна розголошувати. Основні духовні лідери не перебувають у Секторі Гази. Можу сказати, що один з керівників ХАМАСу — Муса Абу Марзук — нещодавно був у студії «Russia today» [пропагандистський російський медіаресурс. — Ред.] та на інших російських телеканалах. 61-річний Ісмаїл Ханія від 2019-го року живе за кордоном. Нещодавно був помічений у Катарі.
НЖ: Яка основна мета Ізраїлю у цій війні?
АУ: На даний момент ми руйнуємо інфраструктуру ХАМАСа. Ми будемо це робити стільки часу, скільки буде потрібно. На жаль, ХАМАС розбудував велику інфраструктуру, яка дуже сильно переплетена з цивільною. Солдати знаходять пускові ракети в школах, дитячих басейнах. Входи у тунелі — біля лікарень. Нещодавно наша пресслужба оприлюднила відео, де ізраїльські військові зайшли в один із будинків й одразу за дитячою кімнатою побачили місце для виробництва зброї. Знайшли інструкцію, як робити бомби. Поруч був вхід до тунелю.
ХАМАС — це військове угрупування, яке займається тероризмом. Його головна мета — вбивати, прикриваючись при цьому цивільним населенням.
НЖ: 27 жовтня Генасамблея ООН ухвалила резолюцію щодо ситуації у Секторі Гази. Документ містить заклик до «негайного постійного та стійкого припинення вогню», що веде до «припинення бойових дій». При цьому в тексті резолюції не згадується рух ХАМАС, визнаний терористичною організацією Євросоюзом, Німеччиною, США та цілою низкою інших країн. Як ізраїльські військові розцінюють подібні заяви?
АУ: Це питання не військових. Армія не вмішується у політичну роботу. Наші солдати роблять дуже багато для того, щоб цивільне населення Сектору Гази не страждало. З першого дня війни військові з літаків розповсюдили майже півтора мільйони листівок над смугою із закликом до людей піти з північної частини Сектора Гази на південь. Багато солдатів обдзвонювали мешканців, аби ті залишили свої домівки. Зроблено понад 20 тисяч телефонних дзвінків, відправлено 4,5 млн повідомлень. Наша армія має спеціальний підрозділ, мета якого зробити так, щоб якомога більше мирних людей покинули територію Гази. Навіть сьогодні, коли йдуть наземні військові дії, щодня відкриваються коридори. І ті люди, які досі не евакуювалися, мають можливість це зробити. Є дані, що під час одного з таких коридорів вийшло понад 50 тисяч людей.
НЖ: Такі паузи, зокрема і створення гуманітарних коридорів, уповільнюють наступ ЦАХАЛу?
АУ: Будь-яка наша дія, спрямована на збереження життя мешканцям Сектора Гази, дуже сильно впливає на наше просування. Втім у нас немає завдання вбивати. Є завдання — захистити наш дім. Наш уряд поки не узгоджував жодної зупинки вогню. Але, знову ж таки, ми не воюємо з цивільним населенням Сектору Гази, ми воюємо виключно з терористичним угрупуванням ХАМАС. Ми воюємо з тероризмом, який спрямований не лише на Ізраїль. В заручниках в секторі Гази є люди з інших країн. І серед загиблих є люди різних країн. Ми не воюємо з Палестиною, ми воюємо з Сектором Гази. Ми не воюємо з цивільним населенням. Ми воюємо виключно з тероризмом.
В Ізраїлю є право на захист і право на існування. Якщо сьогодні армія не зможе виконати завдання щодо знищення ХАМАСу як терористичного угрупування, я не впевнена, що Ізраїль зможе існувати.
.jpg)
НЖ: Відомо, що ізраїльська армія славиться гуманістичними принципами щодо своїх військових. Зокрема, коли боєць потрапляє у полон, йому дозволено розповідати про місцеположення побратимів. Життя кожного солдата важливіше за інформацію. Які ще принципи та правила діють в ЦАХАЛі?
АУ: В Ізраїлі цінне життя людини загалом. Це проявляється не лише в тих правилах потрапляння у полон, а й у тих технологічних системах, які розробляє армія, щоб мінімізувати загрозу для військових. Тобто якщо ми говоримо про ті ж танки, у них є спеціальні системи захисту, які відбивають протитанкові ракети. Якщо ви звернете увагу, то перші три тижні основний удар був з повітря. Це для того, щоб нанести максимальний удар по інфраструктурі і підготувати прохід для наземних військових частин. Навіть сьогодні, коли триває наземна операція, йде сильна підтримка з повітря. Якщо солдати — піхотинці чи протитанкові війська — бачать в якомусь місці групу терористів, вони передають інформацію про їхню локацію — і ВПС наносять удар. Якщо ми говоримо про життя солдат, то є ще евакуація з поля бою поранених військових. У нас в армії є спецназ ВПС, 669, який навчений саме на вивезення поранених. Також ми маємо підрозділ, який повідомляє і супроводжує родини загиблих військових, важкопоранених, викрадених і зниклих безвісти. Є спеціально навчені люди, які у випадку загибелі військового постукають у двері його рідних і найстрашнішу новину намагатимуться донести максимально делікатно, а спеціальні офіцери підтримуватимуть родини впродовж всього життя.
НЖ: Анно, ви прослужили в армії понад 6,5 років. Служба в армії — це громадянський обов'язок, який кожному доводиться виконувати?
АУ: За законом, в армії повинні служити всі — з 18 років. І жінки, і чоловіки. Призов за бажанням — для арабів-мусульман, арабів-християн та бедуїнів. Жінки, які за релігійними переконаннями не можуть проходити військову службу, або молодь, яка має проблеми зі здоров’ям, мають змогу добровільно працювати у лікарнях, навчальних чи ком'юніті-центрах. Таким чином вони роблять свій внесок. Насправді в Ізраїлі дуже малий відсоток тих, хто зовсім не хоче служити в армії. Це добре було зрозуміло 7 жовтня. В той момент коли Ізраїль оголосив про повномасштабну війну, явка резервістів склала понад 100%.
НЖ: Анно, чи є різниця між несенням служби чоловіком та жінкою? В які підрозділи жінки не можуть потрапити і чому?
АУ: Мені здається, що сьогодні майже не лишилося таких підрозділів, де не служать жінки. Навіть ті підрозділи, які вважались не жіночими, зараз там служать дівчата. Жінки є серед бойових льотчиць, капітанів військових кораблів, ППО, артилерії, у танковій піхоті, у бойових рятувальних військах, польовій розвідці, спецпідрозділах прикордонної поліції. Вони зобов’язані виконувати усі завдання, що й чоловіки. Жінка не зобов’язана служити в бойових частинах, але якщо вона хоче, то має пройти відбір — як і представники чоловічої статті. Сьогодні маємо чотири піхотних батальйони, які на дві третіх складаються із жінок. Є багато жінок-інструкторів в ізраїльській армії.
НЖ: А яким було ваше життя до початку великої війни?
АУ: Я в армії була за контрактом. З 2011 по 2014 роки перебувала на посаді пресофіцера ЦАХАЛа. На цю посаду потрібно було пройти відбір. Однією з вимог було знання російської мови. Я склала тест та пройшла співбесіду. Й таким чином очолила відділ з роботи з російськомовними ЗМІ. Та наприкінці 2014-го я пішла з війська. Однак лишилася у резерві. Останнім часом працювала в туристично-готельній сфері. Та нас щороку викликали на навчання, щоб ми були у формі. Вони тривали по декілька днів. І, звісно, щойно почалася війна, я повернулася в армію, на свою ж посаду.
НЖ: Як для вас розпочалося 7 жовтня? Де були і чим займалися?
АУ: Це був Шабат (в єврейському календарі — сьомий день тижня, під час якого слід утримуватися від роботи. Триває від заходу сонця в п'ятницю до заходу сонця в суботу. — Ред.). Цього дня я намагаюся десь гуляти з дитиною. Ми часто відвідуємо кінну ферму. Донька займається їздою на конях. За звичкою я прокинулася рано. Дитина ще спала. Це був звичайний день. Я вийшла на балкон випити кави. Все, як завжди. Я не дотримуюся Шабату. В якийсь момент я відкрила телефон, щоб погортати соцмережі. Це була 7 ранку і перші новини про напад. Мої родичі, які живуть у центрі країни, повідомили про обстріл. Пішла перекличка в фейсбуці, хто де і як? Це все ніби відбувалося у паралельній реальності. Я не могла повірити, що Ізраїлем роз’їжджають терористи і розстрілюють людей. І, звісно, плани провести Шабат в колі родини на виїзді були скасовані. Ми лишилися дома. Перевірили і підготували бомбосховище. Все було, як у страшному сні. Багато людей досі говорять, що хочеться прокинутися. Майже у всіх жителів країни життя розділилося до 7 жовтня і після. Коли почали з'являтися перші цифри про вбитих, відео із заручниками та загиблими, то був жах. Життя в Ізраїлі завмерло.
НЖ: Якими були ваші дії, коли дізналися про вторгнення терористів?
АУ: Я призвалася на службу не відразу, десь через 2-3 тижні. Перший час, найкритичніший, я була вдома з родиною. А потім почали потроху відкриватись школи, садочки. Паралельно із цим люди ховали своїх рідних. У мене є багато знайомих, яких торкнулася біда. В однієї знайомої син загинув у перші дні, донька інших була на музичному фестивалі і теж загинула. Думаю, немає жодної родини в Ізраїлі, яку оминула війна.
НЖ: До вас щодня звертаються люди — за інформацією, допомогою… Що для вас найскладніше у вашій роботі?
АУ: Найскладніше для мене отримати інформацію про загиблих військових. Все решта — дрібниці. Дуже складно чути історії тих , хто пережив 7 жовтня. Просто розриває на частини. Пресслужба декілька разів на день випускає інформацію про загиблих військових — це найскладніші пресрелізи, які тільки можуть бути.
НЖ: Як родина переживає вашу відсутність?
АУ: Моя мама бере участь у військових діях не менше за мене. Звісно, вона не на передовій, але зараз замінює моїй дитині родину. Через те, що в мене посада, роботу якої я добре знаю, я можу регулювати свої години. З дому до військової бази мені їхати годину-півтори. І я намагаюся повертатися ввечері додому, навіть якщо приїду опівночі. Зате зранку зможу побачити дитину, відвести в садочок і знову поїхати на службу. Тому я намагаюся суміщати все. От зараз, після нашої розмови, ми вперше від 7 жовтня поїдемо на прогулянку — кудись трохи далі від дому. З дитиною небезпечно їздити на далекі відстані, у разі ракетного обстрілу буде обмаль часу, щоб знайти безпечне місце для зупинки, відстібнути себе, дістати її з машини та лягти на землю. Я зараз перебуваю недалеко від центру Гази. Ми маємо всього 15 секунд, аби відреагувати на сигнал тривоги.
НЖ: На вашу думку, як довго триватиме війна в Ізраїлі цього разу?
АУ: Дуже важко сказати, немає зовсім ніякої можливості щось прогнозувати. Це залежатиме від багатьох факторів. У тому числі від участі Хезболли й інших терористичних організацій, наскільки активно братимуть участь. Також залежатиме від того, наскільки швидко військові зможуть просуватися. Армія і влада Ізраїлю цього разу налаштовані дуже рішуче — знищити ХАМАС. Після того, що відбулося, ми не можемо собі дозволити допустити ще раз таку трагедію.
Ми вже заплатили дуже велику ціну. Передусім маємо повернути заручників, повернути спокійне і безпечне небо для життя у нашій країні. Ми налаштовані рішуче.
НЖ: Чи можна буде розслабитися після її закінчення? Що зробите передусім?
АУ: Ми не можемо собі дозволити сильно розслаблятися, бо, крім ХАМАСу, є й інші, які прагнуть зникнення нашої країни. В Ізраїлі більша частина жінок служили. Для мене служба в армії була одним з найкращих етапів мого життя. Я розумію, що, коли моя дитина виросте і піде в армію, я буду пишатися нею. З іншого боку, коли вона народилася, я хотіла, аби не було більше війни. Хотілося, аби настав той час, коли нашим дітям не потрібно буде йти в армію. Впевнена, це думки багатьох ізраїльських батьків. Ми хочемо миру, спокійного життя, радіти тому, що маємо. Ми виховуємо своїх дітей з думками про мир. І хочеться, щоб це нарешті сталось. Але, на жаль, реалії інші — мир, мабуть, настане не скоро. Поки у світі є ненависть, поки є люди, які виховують своїх дітей з думкою про вбивство євреїв, це настане нескоро. Армія існуватиме, нам доведеться захищати наш дім і надалі. А після війни, я, мабуть, піду у відпустку і проведу час з донькою. Це головне.
.jpg)
Ведуча, журналістка, авторка понад трьох тисяч матеріалів на різні теми, у тому числі низки резонансних журналістських розслідувань, які призвели до змін в місцевому самоврядуванні. Пише також про туризм, науку та здоров’я. У журналістику потрапила випадково, понад 20 років тому. Вела авторські проєкти на телеканалі УТР, працювала кореспонденткою служби новин, понад 12 років на телеканалі ICTV. За час роботи відвідала понад 50 країн. Має відмінні навички сторітелінгу й аналізу даних. Працювала викладачкою на кафедрі міжнародної журналістики НАУ. Навчається в аспірантурі, за спеціальністю «Міжнародна журналістика»: працює над дисертацією про висвітлення роботи польських ЗМІ в умовах російсько-української війни.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
