Ексклюзив
20
хв

Анна Уколова: «Якщо армія не знищить ХАМАС, я не впевнена, що Ізраїль зможе існувати»

«Вони вбивали дітей на очах у батьків — і навпаки. Вони творили такі звірства, що, здається, жоден сценарист з Голлівуд не міг би вигадати таке для сценарію найстрашнішого фільму», — каже прессекретарка ЦАХАЛу

Наталія Жуковська

Анна Уколова, уродженка Харківщини, зараз є пресофіцером у ЦАХАЛ. Фото: приватний архів

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Понад місяць триває війна між Ізраїлем та ХАМАС. 7 жовтня 2023 року палестинська терористична організація випустила по ізраїльській території більше двох тисяч ракет. У той самий час із Сектора Гази зайшли бойовики, які розстрілювали на місці та забирали в полон військових та цивільних. Загалом жертвами нападу озброєних членів ХАМАСу стали понад 1400 людей, з яких 1200 загинули в один день — 7 жовтня. Близько 240 були захоплені в заручники. У Секторі Гази ж, за даними їхнього міністерства охорони здоров'я, кількість загиблих перевищила 11 тисяч внаслідок ізраїльської спецоперації у відповідь. І саме цими цифрами оперують в ООН.

Наприкінці жовтня Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) розпочала розширену наземну операцію. Всього по об’єктах терористів у Секторі Гази було завдано 4300 ударів, пише Times of Israel. Про боротьбу Ізраїлю з бойовиками, про методи і стратегію війни, повернення полонених та службу в ізраїльській армії ексклюзивно для Sestry розповіла речниця Армії оборони Ізраїлю Анна Уколова. Жінка родом з України, народилася на Харківщині, в 15 років переїхала до Ізраїлю. Анна зізналася, що в її родині були різні професії — музиканти, будівельники, лікарі. А от військова — вона перша.

Ізраїльський військовий на позиції у Секторі Гази. Фото: Israel Defense Forces

Наталія Жуковська: 10 листопада прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху заявив, що сили ЦАХАЛу залишаться контролювати Сектор Гази після закінчення війни і не віддадуть смугу під міжнародним силам. Як розцінювати цю заяву? 

Анна Уколова: Я не коментую заяви прем’єр-міністра. Армія — це орган, який виконує завдання, поставлені урядом. На сьогодні їх два. Перше і найголовніше — повернути всіх заручників. Йдеться про 239 людей, які, за даними нашої розвідки, перебувають на території Сектора Гази у руках бойовиків. Друге — зруйнувати всю інфраструктуру терористів і знищити ХАМАС як організацію. Це важливо, щоб подібні звірства, які вони вчинили 7 жовтня, більше ніколи не повторилися. І, звісно, є завдання, яке стоїть з моменту створення держави Ізраїль, — оборона. Наша армія перебуває у стані підвищеної бойової готовності не лише на території Сектора Гази. Весь кордон з півночі до півдня, з заходу до сходу нині під пильною охороною. Ми відбиваємо удари з різних сторін. На жаль, їх достатньо. 

НЖ: Як так сталося, що терористи без перешкод увійшли на територію Ізраїлю? Що було з розвідкою? Чому не попередили? Адже Моссад — це одна із найпрофесійніших розвідок світу.  

АУ: Уже була невелика перевірка того, що сталося, але поки зарано про це говорити. Через те, що з першого дня довелося розпочати серйозну війну, офіційних даних по цій ситуації поки що немає. Всі сили армії кинуті на війну. У нас був найбільший і наймасштабніший призов резервістів, який був із часів «Війни Судного Дня» [6 жовтня 1973 року Єгипет і Сирія атакували Ізраїль, розпочавши «Війну Судного Дня». Розвідка до останнього не вірила, що такий напад можливий і ігнорувала повідомлення про нього. — Ред.]. Тому зараз всі наші очі, вуха в Секторі Гази та на інших кордонах.

Армія Ізраїлю й Моссад сильні, але при тому не можна говорити, що ХАМАС — це купка ентузіастів. Вони довго готувалися до цієї операції.

У них величезна мережа тунелів, які не так просто відстежити навіть найсильнішій розвідці світу. Була добре спланована і продумана операція, яку вони довго готували. Вони почали з масованого обстрілу ракетами. Далі прорвали паркан в тих місцях, де знайшли можливість, використовуючи важку техніку. І не забувайте, від кордону Сектору Гази до перших ізраїльських поселень — 3-4 кілометри. Таку відстань можна проїхати за 10 хвилин на машині. Бойовики прорвалися на джипах — і просто поїхали. Ясно, що від моменту перших повідомлень про терористів й армія, і поліція, і прикордонники, і служба швидкої допомоги — всі організувалися. Але, знову ж таки, це займає час. Терористи встигли розійтися на досить велику територію. Кордон з Сектором Гази довгий. Вони паралельно зайшли в різних місцях, змішалися із цивільним населення. І це дуже ускладнило процес звільнення територій. Люди, які врятувалися, боялись виходити з укриттів. Казали: «Ми чули ніби чистий іврит, але однак страшно було, раптом то людина зі зброєю, яка просто переодягнулася у військову форму». 

НЖ: На відео, які розлетілись соціальними мережами, було видно, як терористи бігли у цивільному одязі, хтось у капцях, без належного озброєння. То теж були представники ХАМАСу? 

АУ: Розрізнити бойовиків ХАМАС і цивільне населення — не просте завдання. Ми  бачили, як людина у звичайному одязі йде з протитанковою зброєю і стріляє по ізраїльським солдатам. Заручників у полон брали теж люди у цивільному одязі — і це теж є на відео. Однак говорити, що то не бойовики, а звичайні люди — не можна. В яких країнах мирні мешканці ходять з автоматами, беруть заручників, ґвалтують і б’ють жінок? Наскільки може бути мирною людина, яка бере у полон дев’ятимісячну дитину? Межа між мирним населенням і бойовикам ХАМАС дуже нечітка. 

12 листопада ізраїльські військові знищили чисельну кількість терористів ХАМАСу у Секторі Гази. Фото: Israel Defense Forces

НЖ: Що сьогодні собою представляють бійці ХАМАСу?

АУ: ХАМАС існує з 80-х років. У 2005 році Ізраїль пішов з Сектору Гази, а 2006-го там відбулися так звані демократичні вибори, на яких переміг ХАМАС. З того моменту вони активно розвивали свою інфраструктуру. У них дуже великий арсенал озброєння, ракет. Вони досі мають можливість обстрілювати Ізраїль. І це після того, як наші військові, під час наземної операції, знищили чимало пускових установок, озброєння, ліквідували багатьох терористів. Це говорить про те, наскільки сильна й озброєна структура у ХАМАСу. Їхні бойовики добре навчені. Є спецназ, група, яка називається Нахба. Вони, озброєні до зубів,  першими зайшли на територію Ізраїлю 7 жовтня. Було багато роликів, де спецназівці пишаються тим, що роблять, що вбивають. Я чула запис, коли один із терористів телефонував своїм батькам і говорив: «Мамо, тато, пишайтеся мною! Я зараз перебуваю в ізраїльському поселенні, я вбив своїми руками 10 євреїв». І батьки йому відповідали: «Ти — молодець, повертайся додому, ми тобою пишаємося». Це говорить про їхню мету.

Це бойовики, які вчаться не воювати, а вбивати. 

НЖ: Які звірства вони вчиняли?

АУ: Вони вбивали дітей на очах у батьків і навпаки — батьків на очах у дітей. Вік для них не мав значення. Вони творили такі звірства, що, здається, жоден сценарист з Голлівуду не міг би вигадати таке для сценарію найстрашнішого фільму. Досі в Інституті медекспертизи є тіла цивільних, яких ми не ідентифікували. Більшість тіл ідентифікували лише за ДНК. Деяких впізнали тільки за знімками зубів. Бо коли ти призиваєшся до армії, обов’язково потрібно зробити знімок зубів. Через те, що в Ізраїлі майже всі пройшли військову службу, є бази даних. І це дуже сильно допомогло в процесі впізнання тіл. Нещодавно я була в одному з кібуців на кордоні з Сектором Гази, там половина будинків просто спалені до тла. Терористи спалювали будівлі разом із людьми. Якщо вони не могли вбити людину, наприклад, прорватись у захищену кімнату, то просто підпалювали дім, щоб мешканці згоріли. При цьому контролювали зі зброєю, щоб ніхто не міг втекти з палаючого будинку. Ми, на  всякий випадок, попросили ізраїльських археологів пройти ще раз тими територіями, перевірити, чи є там останки людей. 

НЖ: Чим атакує Ізраїль ХАМАС? Чому одні ракети падають біля Гази, а інші летять на Тель-Авів?  

АУ: На сьогодні лише з сектора Гази випущено близько 9,5 тисяч ракет. У нас прекрасна система ППО, в її розвиток країна вклала дуже багато грошей. Ми маємо «Залізний купол», Patriot. І вони збивають дуже багато ракет. Уявіть, якби ті 9,5 тисяч ракет упали в Ізраїлі — країни вже не було б. І це ми говоримо лише про Сектор Гази. А ще є підтримка терористичної організації Хезболла, бойовики якої щодня запускають у бік Ізраїлю протитанкові ракети, ракети класу «земля–земля». Наша країна з усіх боків засипана ракетами. У ХАМАСа широкий арсенал ракет. Від Сектора Гази до Тель-Авіва й Єрусалима — велика відстань.

Це не ракети, які роблять з труб і на колінах. Їх виготовляють на виробництві, це ракети дальнього польоту. Бойовики ХАМАСу мають велику підтримку з боку Ірану. У них серйозний арсенал. 
Станом на 13 листопада бійцями ЦАХАЛу було знищено майже 3000 об'єктів інфраструктури ХАМАСу у Секторі Гази. Фото: Israel Defense Forces

НЖ: А де знаходяться лідери ХАМАСу? Що про них відомо?

АУ: Я не буду багато вам розповідати, бо це дані розвідки, які не можна розголошувати. Основні духовні лідери  не перебувають у Секторі Гази. Можу сказати, що  один з керівників ХАМАСу — Муса Абу Марзук —  нещодавно був  у студії «Russia today» [пропагандистський російський медіаресурс. — Ред.] та на інших російських телеканалах. 61-річний Ісмаїл Ханія від 2019-го року живе за кордоном. Нещодавно був помічений у Катарі. 

 НЖ: Яка основна мета Ізраїлю у цій війні?

АУ: На даний момент ми руйнуємо інфраструктуру ХАМАСа. Ми будемо це робити стільки часу, скільки буде потрібно. На жаль, ХАМАС розбудував велику інфраструктуру, яка дуже сильно переплетена з цивільною. Солдати знаходять пускові ракети в школах, дитячих басейнах. Входи у тунелі — біля лікарень.  Нещодавно наша пресслужба оприлюднила відео, де ізраїльські військові зайшли в один із будинків й одразу за дитячою кімнатою побачили місце для виробництва зброї. Знайшли інструкцію, як робити бомби. Поруч був вхід до тунелю.

ХАМАС — це військове угрупування, яке займається тероризмом. Його головна мета —  вбивати, прикриваючись при цьому  цивільним населенням. 
Анна Уколова: «Ми не воюємо з цивільним населенням Сектору Гази». Фото: Israel Defense Forces

НЖ: 27 жовтня Генасамблея ООН ухвалила резолюцію щодо ситуації у Секторі Гази. Документ містить заклик до «негайного постійного та стійкого припинення вогню», що веде до «припинення бойових дій». При цьому в тексті резолюції не згадується рух ХАМАС, визнаний терористичною організацією Євросоюзом, Німеччиною, США та цілою низкою інших країн. Як ізраїльські військові розцінюють подібні заяви?

АУ: Це питання не військових. Армія не вмішується у політичну роботу. Наші солдати роблять дуже багато для того, щоб цивільне населення Сектору Гази не страждало. З першого дня війни військові з літаків розповсюдили майже півтора мільйони листівок над смугою із закликом до людей піти з північної частини Сектора Гази на південь. Багато солдатів обдзвонювали мешканців, аби ті залишили свої домівки. Зроблено понад 20 тисяч телефонних дзвінків, відправлено 4,5 млн повідомлень. Наша армія має спеціальний підрозділ, мета якого зробити так, щоб якомога більше мирних людей покинули територію Гази. Навіть сьогодні, коли йдуть наземні військові дії, щодня відкриваються коридори. І ті люди, які досі не евакуювалися, мають можливість це зробити. Є дані, що під час одного з таких коридорів вийшло понад 50 тисяч людей.    

НЖ: Такі паузи, зокрема і створення гуманітарних коридорів, уповільнюють наступ ЦАХАЛу?

АУ: Будь-яка наша дія, спрямована на збереження життя мешканцям Сектора Гази, дуже сильно впливає на наше просування. Втім у нас немає завдання вбивати. Є завдання — захистити наш дім. Наш уряд поки не узгоджував жодної зупинки вогню. Але, знову ж таки, ми не воюємо з цивільним населенням Сектору Гази, ми воюємо виключно з терористичним угрупуванням ХАМАС. Ми воюємо з тероризмом, який спрямований не лише на Ізраїль. В заручниках в секторі Гази є люди з інших країн. І серед загиблих є люди різних країн. Ми не воюємо з Палестиною, ми воюємо з Сектором Гази. Ми не воюємо з цивільним населенням. Ми воюємо виключно з тероризмом.

В Ізраїлю є право на захист і право на існування. Якщо сьогодні армія не зможе виконати завдання щодо знищення ХАМАСу як терористичного угрупування, я не впевнена, що Ізраїль зможе існувати.
27 жовтня ЦАХАЛ розпочав розширену наземну операцію у Секторі Гази. Фото: Israel Defense Forces

НЖ: Відомо, що ізраїльська армія славиться гуманістичними принципами щодо своїх військових. Зокрема, коли боєць потрапляє у полон, йому дозволено розповідати про місцеположення побратимів. Життя кожного солдата важливіше за інформацію. Які ще принципи та правила діють в ЦАХАЛі?

АУ: В Ізраїлі цінне життя людини загалом. Це проявляється не лише в тих правилах потрапляння у полон, а й у тих технологічних системах, які розробляє армія, щоб мінімізувати загрозу для військових. Тобто якщо ми говоримо про ті ж танки, у них є спеціальні системи захисту, які відбивають протитанкові ракети. Якщо ви звернете увагу, то перші три тижні основний удар був з повітря. Це для того, щоб нанести максимальний удар по інфраструктурі і  підготувати прохід для наземних військових частин. Навіть сьогодні, коли триває наземна операція, йде сильна підтримка з повітря. Якщо солдати — піхотинці чи протитанкові війська — бачать в якомусь місці групу терористів, вони передають інформацію про їхню локацію — і ВПС наносять удар. Якщо ми говоримо про життя солдат, то є ще евакуація з поля бою поранених  військових. У нас в армії є спецназ ВПС, 669, який навчений саме на вивезення поранених. Також ми маємо підрозділ, який повідомляє і супроводжує родини загиблих військових, важкопоранених, викрадених і зниклих безвісти. Є спеціально навчені люди, які  у випадку загибелі військового постукають у двері його рідних і найстрашнішу новину намагатимуться донести максимально делікатно, а спеціальні офіцери  підтримуватимуть родини впродовж всього життя. 

Після початку війни 7 жовтня Анна Уколова призвалась на службу через 2-3 тижні. Фото: приватний архів

НЖ: Анно, ви прослужили в армії понад 6,5 років. Служба в армії — це громадянський обов'язок, який кожному доводиться виконувати?

АУ: За законом, в армії повинні служити всі — з 18 років. І жінки, і чоловіки. Призов за бажанням — для арабів-мусульман, арабів-християн та бедуїнів.  Жінки, які за релігійними переконаннями не можуть проходити військову службу, або молодь, яка має проблеми зі здоров’ям, мають змогу добровільно  працювати у лікарнях, навчальних чи ком'юніті-центрах. Таким чином вони роблять свій внесок. Насправді в Ізраїлі дуже малий відсоток тих, хто зовсім не хоче служити в армії. Це добре було зрозуміло 7 жовтня. В той момент коли Ізраїль оголосив про повномасштабну війну, явка резервістів склала понад  100%. 

НЖ: Анно, чи є різниця між несенням служби чоловіком та жінкою? В які підрозділи жінки не можуть потрапити і чому?

АУ:  Мені здається, що сьогодні майже не лишилося таких підрозділів, де не служать жінки. Навіть ті підрозділи, які вважались не жіночими, зараз там служать дівчата. Жінки є серед бойових льотчиць, капітанів військових кораблів, ППО, артилерії, у танковій піхоті, у бойових рятувальних військах, польовій розвідці, спецпідрозділах прикордонної поліції. Вони зобов’язані виконувати усі завдання, що й чоловіки. Жінка не зобов’язана служити в бойових частинах, але якщо вона хоче, то має пройти відбір — як і представники чоловічої статті. Сьогодні маємо чотири піхотних батальйони, які на дві третіх складаються із жінок. Є багато жінок-інструкторів в ізраїльській армії. 

Після війни Анна Уколова хоче піти у відпустку і провести час з донькою. Фото: приватний архів

НЖ: А яким було ваше життя до початку великої війни?

АУ: Я в армії була за контрактом. З 2011 по 2014 роки перебувала на посаді пресофіцера ЦАХАЛа. На цю посаду потрібно було пройти відбір. Однією з вимог було знання російської мови. Я склала тест та пройшла співбесіду. Й таким чином очолила відділ з роботи з російськомовними ЗМІ. Та наприкінці 2014-го я пішла з війська. Однак лишилася у резерві. Останнім часом працювала в туристично-готельній сфері. Та нас щороку викликали на навчання, щоб ми були у формі. Вони тривали по декілька днів. І, звісно, щойно почалася війна, я повернулася в армію, на свою ж посаду. 

НЖ: Як для вас розпочалося 7 жовтня? Де були і чим займалися?

АУ: Це був Шабат (в єврейському календарі — сьомий день тижня, під час якого слід утримуватися від роботи. Триває від заходу сонця в п'ятницю до заходу сонця в суботу. — Ред.). Цього дня я намагаюся десь гуляти з дитиною. Ми часто відвідуємо кінну ферму. Донька займається їздою на конях. За звичкою я прокинулася рано. Дитина ще спала. Це був звичайний день. Я вийшла на балкон випити кави. Все, як завжди. Я не дотримуюся Шабату. В якийсь момент я відкрила телефон, щоб погортати соцмережі. Це була 7 ранку і перші новини про напад. Мої родичі, які живуть у центрі країни, повідомили про обстріл. Пішла перекличка в фейсбуці, хто де і як? Це все ніби відбувалося у паралельній реальності. Я не могла повірити, що Ізраїлем роз’їжджають терористи і розстрілюють людей. І, звісно, плани провести Шабат в колі родини на виїзді були скасовані. Ми лишилися дома. Перевірили і підготували бомбосховище. Все було, як у страшному сні. Багато людей досі говорять, що хочеться прокинутися. Майже у всіх жителів країни життя розділилося до 7 жовтня і після. Коли почали з'являтися перші цифри про вбитих, відео із заручниками та загиблими, то був жах. Життя в Ізраїлі завмерло. 

НЖ: Якими були ваші дії, коли дізналися про  вторгнення терористів?

АУ: Я призвалася на службу не відразу, десь через 2-3 тижні. Перший час, найкритичніший, я була вдома з родиною. А потім почали потроху відкриватись школи, садочки. Паралельно із цим люди ховали своїх рідних. У мене є багато знайомих, яких торкнулася біда. В однієї знайомої син загинув у перші дні, донька інших була на музичному фестивалі і теж загинула. Думаю, немає жодної родини в Ізраїлі, яку оминула війна. 

НЖ: До вас щодня звертаються люди — за інформацією, допомогою… Що для вас найскладніше у вашій роботі?

АУ: Найскладніше для мене отримати інформацію про загиблих військових. Все решта — дрібниці. Дуже складно чути історії тих , хто пережив 7 жовтня. Просто розриває на частини. Пресслужба декілька разів на день випускає інформацію про загиблих військових — це найскладніші пресрелізи, які тільки можуть бути. 

Сухопутні війська ЦАХАЛу знищують терористів у Секторі Гази. Фото: Israel Defense Forces

НЖ: Як родина переживає вашу відсутність? 

АУ: Моя мама бере участь у військових діях не менше за мене. Звісно, вона не на передовій, але зараз замінює моїй дитині родину. Через те, що в мене посада, роботу якої я добре знаю, я можу регулювати свої години. З дому до військової бази мені їхати годину-півтори. І я намагаюся повертатися ввечері додому, навіть якщо приїду опівночі. Зате зранку зможу побачити дитину, відвести в садочок і знову поїхати на службу. Тому я намагаюся суміщати все. От зараз, після нашої розмови, ми вперше від 7 жовтня поїдемо на прогулянку — кудись трохи далі від дому. З дитиною небезпечно їздити на далекі відстані, у разі ракетного обстрілу буде обмаль часу, щоб знайти безпечне місце для зупинки, відстібнути себе, дістати її з машини та лягти на землю. Я зараз перебуваю недалеко від центру Гази. Ми маємо всього 15 секунд, аби  відреагувати на сигнал тривоги.

НЖ: На вашу думку, як довго триватиме війна в Ізраїлі цього разу?

АУ: Дуже важко сказати, немає зовсім ніякої можливості щось прогнозувати. Це залежатиме від багатьох факторів. У тому числі від участі Хезболли й інших терористичних організацій, наскільки активно братимуть участь. Також залежатиме від того, наскільки швидко військові зможуть просуватися. Армія і влада Ізраїлю цього разу налаштовані дуже рішуче — знищити ХАМАС. Після того, що відбулося, ми не можемо собі дозволити допустити ще раз таку трагедію.

Ми вже заплатили дуже велику ціну. Передусім маємо повернути заручників, повернути спокійне і безпечне небо для життя у нашій країні. Ми налаштовані рішуче. 

НЖ: Чи можна буде розслабитися після її закінчення? Що зробите передусім?

АУ: Ми не можемо собі дозволити сильно розслаблятися, бо, крім ХАМАСу, є й інші, які прагнуть зникнення нашої країни. В Ізраїлі більша частина жінок служили. Для мене служба в армії була одним з найкращих етапів мого життя. Я розумію, що, коли моя дитина виросте і піде в армію, я буду пишатися нею. З іншого боку, коли вона народилася, я хотіла, аби не було більше війни. Хотілося, аби настав той час, коли нашим дітям не потрібно буде йти в армію. Впевнена, це думки багатьох ізраїльських батьків. Ми хочемо миру, спокійного життя, радіти тому, що маємо. Ми виховуємо своїх дітей з думками про мир. І хочеться, щоб це нарешті сталось. Але, на жаль, реалії інші — мир, мабуть, настане не скоро. Поки у світі є ненависть, поки є люди, які виховують своїх дітей з думкою про вбивство євреїв, це настане нескоро. Армія існуватиме, нам доведеться захищати наш дім і надалі. А після війни, я, мабуть, піду у відпустку і проведу час з донькою. Це головне.

Анна Уколова: «Ми не можемо собі дозволити допустити ще раз таку трагедію». Фото: Israel Defense Forces
No items found.

Ведуча, журналістка, авторка понад трьох тисяч матеріалів на різні теми, у тому числі низки резонансних журналістських розслідувань, які призвели до змін в місцевому самоврядуванні. Пише також про туризм, науку та здоров’я.  У журналістику потрапила випадково, понад 20 років тому. Вела авторські проєкти на телеканалі УТР, працювала кореспонденткою служби новин, понад 12 років на телеканалі ICTV. За час роботи відвідала понад 50 країн. Має відмінні навички сторітелінгу й аналізу даних. Працювала викладачкою на кафедрі міжнародної журналістики НАУ. Навчається в аспірантурі, за спеціальністю «Міжнародна журналістика»: працює над дисертацією про висвітлення роботи польських ЗМІ в умовах російсько-української війни.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Володимир Зеленський: «Ми очікуємо активної спільної роботи в дусі концепції «мир завдяки силі»

Володимир Зеленський подякував Польщі та всьому польському народові за незмінну підтримку України, оборонну допомогу та повагу до українців, які зараз проживають у цій країні.

Президент розповів про наслідки сьогоднішньої російської атаки по українській енергетиці, зокрема по енергооб’єктах на Львівщині. У відповідь на це Польща висловила готовність постачати електроенергію в Україну.

Під час зустрічі Володимир Зеленський і Дональд Туск детально обговорили оборонну допомогу — постачання й виробництво зброї та відповідні інвестиції. Україна має значні можливості для виробництва всіх видів дронів, багатьох видів техніки та артилерії.

«Ми говорили також про можливості наблизити мир для України та всієї Європи — за пʼять днів у США відбудеться інавгурація президента Трампа. Ми очікуємо активної спільної роботи в дусі концепції «мир завдяки силі», – наголосив Зеленський.

За словами Президента, Україна розраховує на посилення санкцій проти Росії та активну спільну роботу в переговорах щодо вступу України в Євросоюз впродовж наступного півріччя.

«Будемо спільно з Україною працювати з нашими європейськими партнерами, і, безумовно, — над прискоренням процесу приєднання», — зазначив прем’єр-міністр Польщі.

Зустріч президента України Володимира Зеленського та прем'єра Польщі Дональда Туска у Варшаві. Фото: ОП

Відповідаючи на запитання щодо очікувань від майбутньої адміністрації Дональда Трампа, президент Володимир Зеленський зауважив, що розраховує на продовження політики зміцнення України з боку США.

Зеленський повідомив, що команди зараз працюють над змістом і форматом майбутньої зустрічі, яка відбудеться після інавгурації. Він не став вдаватись у деталі та називати дату зустрічі, але сказав, що найголовнішим очікуванням нині є закінчити війну, отримавши сильні гарантії безпеки.

«Ми хочемо закінчити (війну) справедливим миром, для цього нам потрібна впевненість, що Росія не повернеться з війною знову проти України. Для нас потрібні сильні гарантії безпеки».

За його словами, на сьогодні стратегічно сильними гарантіями безпеки Україна вважає членство у ЄС і майбутнє членство у НАТО. 

Також гарантіями безпеки повинні стати «серйозні пакети зброї і підтримка нашої армії, яка не може зменшуватись у рази, коли ти є сусідом з Росією».

Також Зеленський зауважив, що Україна підтримує як потенційну гарантію безпеки розміщення контингенту тих чи інших країн союзників на своїй території. Але, зауважив він, це розміщення не може бути єдиною гарантією безпеки.

Зеленський повідомив, що вже обговорював це питання з балтійськими партнерами та буде обговорювати його з лідером Британії.

До розміщення іноземного контингенту варіантом може стати направлення до України іноземних інструкторів з навчальною програмою.

Крім того, президент наголосив, що Україна не гратиме в «ігри з меседжами про скорочення» своєї армії.

«Наша армія на сьогодні – єдина гарантія безпеки… Як зберегти велику армію — це також частина цих домовленостей».

Фото: Канцелярія Президента Польщі

Анджей Дуда: «Найважливішим питанням є гарантії безпеки, які фактично Україні можуть надати лише країни Північноатлантичного альянсу»

Насправді тільки країни НАТО можуть дати Україні гарантію безпеки, а найбільшою гарантією було б прийняти її до НАТО, наголосив президент Анджей Дуда після зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським. Він додав, що вірить, що Україна стане членом Альянсу, пише PAP.

На прес-конференції за підсумками зустрічі президент Дуда зазначив, що ключовими темами розмови були прагнення України вступити в Європейський Союз і НАТО.

Він нагадав, що у 2022 році за кілька місяців Україна отримала статус країни-кандидата до ЄС. «Сподіваюсь, сьогодні ми зможемо якнайшвидше виконати всі завдання, які стоять перед нами та Україною у зв'язку з її повноправним вступом до ЄС».

«Однак, з точки зору України, найважливішим питанням є питання гарантій безпеки, які фактично Україні можуть надати лише країни Північноатлантичного альянсу; найбільшою гарантією безпеки для України було б — і я вважаю, що найближчим часом це буде — членство в НАТО, тобто (...) гарантії, які стосуються статті 5», — сказав польський президент.

Дональд Туск: «Польське головування в Раді Європейського Союзу зрушить з мертвої точки питання про вступ України до ЄС»

Україна може розраховувати на польську підтримку та допомогу, основи нашої дружби та співпраці очевидні, безумовні та не зміняться, заявив прем’єр-міністр Дональд Туск у Варшаві на спільній нараді з президентом України Володимиром Зеленським.

Туск наголосив, що зустріч із президентом України відбувається на початку польського головування в Раді ЄС. І додав, що у відносинах між Польщею та Україною «під час жорстокої війни, розпочатої Росією, основи нашої дружби та співпраці очевидні, безумовні і не зміняться».

«Україна може розраховувати на польську підтримку і польську допомогу. І я переконаний, і це теж одне з моїх завдань, допомогти і підтримати весь ЄС у захисті від брутальної агресії Росії», — наголосив Туск. 

«Незалежна, суверенна Україна, яка сама вирішує свою долю, є не лише очевидною історичною справедливістю, але й беззаперечною умовою безпеки Польщі та всієї Європи», — наголосив польський прем’єр під час спільної прес-конференції з Володимиром Зеленським.

Польський прем'єр-міністр також заявив, що польське головування в Раді Європейського Союзу зрушить з мертвої точки питання про вступ України до ЄС. Ми працюватимемо разом з Україною та нашими європейськими партнерами, щоб пришвидшити процес вступу, сказав глава польського уряду.

Туск заявив, що після цих «бюрократичних дій» розмови про взаємні інтереси будуть вестися мовою конкретики, а не настроїв.

Як зазначив він, у цій «спільноті інтересів» кожен має вміти дбати про власні інтереси. «Ми будемо допомагати Україні, але й надалі будемо відстоювати наші національні інтереси», — наголосив Дональд Туск.

20
хв

Постачання і виробництво зброї, гарантії безпеки та вступ до ЄС: Володимир Зеленський зустрівся з Дональдом Туском і Анджеєм Дудою

Sestry

Приєднати Канаду, купити Гренландію, перейменувати Мексиканську затоку та встановити контроль над Панамським каналом — усе це нові (та не дуже) ідеї обраного Президента США Дональда Трампа, які він нещодавно озвучив журналістам. Особливо тривожними вони здаються на тлі оголошення Джастіна Трюдо, що він йде з посади прем’єра. Про те, чи стане колись Канада 51-м штатом Америки та як може змінитися підтримка України Оттавою після виборів, Sestry поговорили з генералом у відставці Ріком Гільєром, начальником канадського штабу оборони (2004-2008 рр) та членом Дорадчої Рада Світового Конґресу Українців.

Ідеї Трампа щодо розширення впливу США 

Марина Степаненко: Пане генерале, останні заяви обраного президента США Дональда Трампа про бажання приєднати Канаду до Америки, а також його ідеї стосовно Гренландії та Панамської протоки — чи існує реальна загроза? Особливо, зважаючи на існування воєнного плану «Червоний», який Штати розробили у 1930-х роках та який, зокрема, включає стратегію з захоплення Канади. 

Рік Гільєр:
Реальною загрозою є наша нездатність донести до адміністрації Трампа та інших американців, що Канада є неймовірним союзником, другом і партнером США і що наші країни сильніші разом, коли ми маємо спільну безпекову та економічно-торговельну зони. Наша комунікація з цього приводу не було чіткою ані на словах, ані в наших діях — і нам, безумовно, потрібно робити більше в цьому напрямку.Чи вважаю я слова Трампа загрозою? Я думаю, що існують економічні ризики і труднощі, які можуть виникнути внаслідок його підходу. Та чи вважаю я, що існує загроза суверенітету Канади? Ні. Ми уживаємося з нашими великими друзями, кузенами і союзниками на Півдні вже кілька сотень років. І ми будемо продовжувати це робити без жодних сумнівів.

Трамп пригрозив зробити Канаду 51-м штатом США. Фото: NICHOLAS KAMM/AFP/East News

На кого розраховані ці заяви Трампа та який сигнал він надсилає країнам з імперіалістичними апетитами, зокрема, Росії та Китаю? 

По-перше, я не думаю, що він кудись надсилає імперіалістичні меседжі. Трамп, в першу чергу, є бізнесменом. А по-друге, він — хижак. Він розуміє, що коли він проникає в думки людей, змушує їх щось обговорювати, то він збиває з пантелику своїх опонентів і має перевагу. Зараз він переслідує мету економічних змін на північноамериканському ринку, у торгівлі між Канадою та Сполученими Штатами Америки — хоче, щоб було менше торгового дисбалансу на користь Канади і більше торгового балансу на користь обох держав. А ще Трамп прагне, щоб Оттава робила більше у сфері безпеки. І він використовує ці заяви про те, що Канада стане 51-м штатом, щоб, на мою думку, вивести наших лідерів з рівноваги і зробити їх, можливо, трохи вразливішими. І Трамп може скористатися цим їхнім станом, щоб зробити те, що вважає за потрібне.

Політична криза в Канаді

Рік тому ви казали, що Канада стикається з «нерелевантністю» на світовій арені. Чи ви все ще так думаєте? Чи перезавантаження уряду у зв’язку з майбутньою відставкою Джастіна Трюдо здатне змінити ситуацію?

Канада вже стала нерелевантною, це не загроза, це вже сталося. Пам'ятаю, як у 2006, 2007, 2008 роках, коли Канада говорила в НАТО, наприклад, усі слухали. Зараз з Канадою навіть не консультуються щодо більшості міжнародних питань. І нам доводиться нав'язувати себе в обговореннях, щоб бути почутими. Ми стали значною мірою непотрібними.

Частково це сталося тому, що ми дозволили розпастися нашим канадським збройним силам. Наша армія набагато менша, ніж має бути

Ми дозволили нашим дипломатичним можливостям, нашому економічному та фінансовому впливу багато в чому погіршитися. І тому наш вплив у світі значно зменшився… До такої міри, що ми, мабуть, не є релевантними у більшості інцидентів, які зараз трапляються по всьому світу.

Як це змінити? 

Перш за все, нам потрібна зміна уряду. Опитування свідчать, що канадці незадоволені станом речей у нашій країні. Нам потрібні вибори і зміна уряду. Потім нам потрібно відбудувати фундамент нації, стовпи державності, які ми зруйнували за останнє десятиліття. Одним з них, але лише одним, є канадські збройні сили. Ми повинні інвестувати в них значні кошти. НАТО встановило 2% ВВП як мінімальну інвестицію у збройні сили країн-членів Альянсу — нам треба перевершити цей показник.

Нам потрібно змінити схему закупівель обладнання і засобів, які потрібні канадським збройним силам. На придбання навіть дрібних речей ідуть роки, іноді десятиліття. І це просто неприпустимо

Метою канадських збройних сил має стати створення воїнів, а не прихильників ідеології woke (соціальний рух, який зосереджується на обізнаності щодо питань расової, гендерної, соціальної нерівності та несправедливості, закликаючи до змін і підтримки прав меншостей. — Авт.). Для цього потрібні фундаментальні зміни. А для них — новий уряд.

Також нам потрібні нові енергія та сили на міжнародній арені. Треба омолодити наше Міністерство закордонних справ, яке представлятиме Канаду за світовій арені, щоб поновити її вплив. При цьому ми маємо дуже ретельно зосередитися на тому, куди ми йдемо і куди збираємося спрямувати свою підтримку, адже ми не можемо бути всім для всіх. Європа, безумовно, залишається для нас ключовим напрямком. Україна залишається абсолютно важливим напрямком. Канада повинна не лише продовжувати нашу підтримку, але й подвоїти її в найближчі місяці та кілька років.

Чи зміниться канадська підтримка України? 

Ви сказали, що Канада має не лише продовжувати, а й подвоїти свою підтримку України. Зараз ваша держава обіймає п’яте місце у світі за рівнем військової, економічної та гуманітарної допомоги Києву. Чи варто очікувати у цьому напрямку зміни, враховуючи майбутню зміну керівництва в Оттаві?

Великим викликом для Канади, як і для інших країн, є те, що 99% громадян не розуміють, чому ми вкладаємо мільярди доларів у підтримку України в її боротьбі з Росією. Водночас канадці стикаються з неймовірно високими цінами, астрономічною інфляцією, в деяких випадках мають труднощі з тим, щоб покласти їжу на стіл, з житлом для своїх родин, хвилюються за свою роботу, переживають за вплив адміністрації Трампа, яка прийде до влади в США ось-ось, і за те, як це відобразиться на нашій країні. Отже, на тлі цих проблем, їм важко зрозуміти, чому ми продовжуємо надсилати в Україну обладнання на мільярди доларів.

Насамперед потрібна інформаційна кампанія, щоб донести до канадців аргументи на користь підтримки України через усі можливі рупори — традиційні засоби масової інформації, соціальні мережі, особисті обговорення та дискусії, виступи та дебати по всій країні
Спільні навчання польських та канадський військових у Польщі. Лютий 2024 року. Фото: Czarek Sokolowski/Associated Press/East News

За результатами 25-го засідання у форматі Рамштайн, Канада обіцяла надати 440 мільйонів доларів військової допомоги, яку спрямують на чеську ініціативу із закупівлі боєприпасів, снаряди різних калібрів у канадської промисловості, підтримку виробництва дронів в Україні. Як ви оцінюєте вплив військової допомоги вашої країни на оперативні спроможності ЗСУ? Чи бачите ви зміни у динаміці війни завдяки цій підтримці?

Ніщо з того, що Канада здатна надати, не вплине на те, чим закінчиться ця війна — чи переможе Україна, чи більший успіх матиме Росія. Коли ми на самоті, то ми обмежені у своїх можливостях. Лише разом ми можемо щось змінити. Канадське виробництво боєприпасів все ще дуже і дуже обмежене. 

Щодо перспективи розвитку безпілотників, то я вважаю, що це чудово. Я ознайомився з цифрами, що Україна намагається виробляти від двох з половиною до трьох мільйонів безпілотників на рік. І якщо канадські долари допоможуть їй ще більше розвинути вітчизняну індустрію дронів — це дасть українським силам оборони ще більшу спроможність захищатися від російських атак.

Позиція Німеччини та безпекові виклики в Балтійському морі

Як ви ставитеся до повідомлень, які надходять з Берліна? Поки Канада анонсує додаткову підтримку, канцлер Олаф Шольц блокує новий пакет німецької допомоги Україні, бо не бачить у цьому «критичної необхідності». Як українцям трактувати такі заяви? 

Ми не повинні дивуватися, що Німеччина в багатьох випадках неохоче надає певну військову підтримку. Як сказав мені один мій друг-солдат, ми витратили останні 75 років на те, щоб Німеччина ніколи не змогла повторити хаос Другої світової. А тепер ми просимо їх раптово, за одну ніч, змінити цю динаміку і взяти участь у війні в дуже прямий спосіб, надаючи обладнання і можливості, які дадуть одній конкретній стороні, Україні, досягти успіху на полі бою. Це розчаровує, а іноді просто гнітить.

Але в демократичній країні ви повинні працювати над тим, щоб виборці і народ зрозуміли, чому ви це робите

Ви вже неодноразово згадували необхідність інформаційних кампаній, які пояснять західному громадянину, навіщо Україні потрібна допомога у війні проти Росії. Нас читають по всьому світу. Чи можете просто зараз навести ключові аргументи? 

Перший аргумент я б розділив на дві категорії. По-перше — це свого роду позитивний стратегічний вплив. Ми не повинні дозволяти диктатору в диктаторській державі безжально вторгатися на територію демократичного сусіда після підписання угод про безпеку (на кшталт Будапештського меморандуму. — Авт.), які зобов'язують її не нападати в обмін на те, що Україна, наприклад, відмовиться від своєї ядерної зброї.

Ми не можемо дозволити, щоб міжнародна спільнота так діяла. Канада, наприклад, залежить від стабільного світу. Коли у всіх все добре, то наша нація процвітає. Тоді ми маємо хороші торговельні відносини, хороші економічні результати. І наше населення процвітає. Нам потрібна така стабільність.

Водночас ми не повинні дозволяти безжальному диктатору робити все, що заманеться йому та його збройним силам

Якщо ми будемо миритися з цим і відмовимося підтримувати Україну, то який сигнал це дасть Китаю, коли він, наприклад, дивитиметься на Тайвань? Який сигнал це дасть Північній Кореї, яка дивиться на південь через 38-у паралель (неофіційна назва кордону між КНДР і Південною Кореєю. — Авт.), на Південну Корею?

І який сигнал це посилає Ірану, коли він намагається переозброїти своїх маріонеток в Ємені, Лівані, Сирії або в самій Ґазі? Це були б абсолютно неправильні месседжі. Ми повинні підтримувати Україну як частину стабільності в міжнародному співтоваристві.

По-друге, ми всі є частиною Організації Об'єднаних Націй. ООН має резолюцію, яка називається «Обов’язок захищати». І коли одна країна вторгається в іншу і це є незаконним актом відповідно до будь-якого закону війни, тоді ми зобов'язані підтримати і допомогти цій країні. Канада була однією з країн, яка внесла резолюцію «Обов’язок захищати» в ООН і домоглася її ухвалення. І це означає, що ми повинні підтримувати і допомагати Україні, коли вона зазнає вторгнення з боку диктатора по сусідству. 

Другий аргумент, який я б навів, — вигода для Канади. Якщо росіяни захоплять східні області і залишать їх собі, захоплять центральну частину довкола Києва і зроблять її підконтрольною Росії маріонеткою, а потім занурять західну Україну у нестабільність — ви отримаєте десь від 5 до 25 мільйонів українських біженців, які візьмуть курс на Захід.

Можете собі уявити, який вплив це матиме на Чехію, Словаччину, Німеччину, Францію чи Канаду? Тому я думаю, що ви повинні пояснити, громадянам західних країн, що такі кошмарні сценарії цілком реальні і це те, що нас чекає, якщо припинити підтримку України. 

Повертаючись до Німеччини, тамтешній міністр оборони Борис Пісторіус заявив, що гібридні атаки РФ у Балтійському морі фіксують щодня. Як НАТО має запобігати чи відповідати на такі дії Росії? 

Перше, ми повинні почати використовувати наші військово-морські сили, щоб відганяти російські кораблі або навіть китайські судна від місць, де прокладені наші трубопроводи і кабельні лінії. Ми не повинні залишати це на волю випадку, а відсунути їх подалі від цих маршрутів. І по-друге, коли трапляється подібний інцидент, ми повинні діяти як Фінляндія — одразу розгортати військово-морські сили. Ми повинні захопити судна, які нанесли шкоду, а потім заборонити цим кораблям та їхнім екіпажам плавати у цьому районі.

Ситуація на полі бою та шлях до миру

Торік, напередодні другої річниці повномасштабного вторгнення, ви говорили, що Україна переживає «найбільш крихкий, найбільш вразливий період». За півтора місяці настане вже третя річниця. Як би ви охарактеризували ситуацію зараз?

Майже так само, як я охарактеризував її рік тому: що довше триває війна, то більше смертей зазнає Україна і тим більшим є навантаження на її економіку, державу та народ. Я можу лише уявити собі моральний стан переважної більшості населення, яке зазнає нападів у тій чи іншій формі щодня протягом трьох років, і як це впливає на них психологічно.

Канада оголосила про виділення Києву військової допомоги на 440 мільйонів канадських доларів. Фото: ОПУ

Україна була феноменальною у своїй рішучості захистити себе і не дати перемогти Путіну. В історії ми ніколи не знайдемо кращого прикладу мужності, наполегливості, завзятості і просто рішучості не дозволити диктатору взяти верх. Та, що довше триватиме війна, то більшим буде тягар. 

Водночас вже три роки ми говоримо, що Росія не може продовжувати війну. І все ж ми не бачимо жодних змін. Ми прогнозували падіння Москви, її економіки, її збройних сил, її техніки. Але за три роки нічого не змінилося. І мені просто цікаво, чи здатність Росії продовжувати цю боротьбу більша, ніж у Заходу?

Я не думаю, що слід очікувати суттєвих змін зараз. Вони можуть настати після 20 січня, коли обраний президент Трамп і його адміністрація сядуть за кермо влади в Сполучених Штатах Америки

А втім, залишається питання, що вони збираються робити? Можливо, з'явиться новий підхід до війни. Яким він буде, я не знаю.

Це дійсно питання на мільйон. Володимир Зеленський заявив, що його зустріч з Трампом буде однією з перших серед світових лідерів, адже питання завершення війни для обраного президента США є одним з найпріоритетніших. Своєю чергою Трамп повідомив, що його команда працює над організацією зустрічі з Путіним. Чого очікувати Україні внаслідок цих перемовин? 

Трамп хоче, щоб війна закінчилася. Як це зробити — велике питання. Водночас Україна хоче закінчити війну, отримати гарантії безпеки на майбутнє і повернути території, які Росія захопила на сході. Я не впевнений, що все це можливо досягти без фактичної перемоги.

Якщо у Вашингтоні скажуть щось на кшталт: «Ми більше не будемо вам постачати зброю, віддайте Росії східні області, ми припиняємо війну і гарантуємо мир». У такому разі виникає питання, хто його гарантуватиме? Я також сумніваюся, що Києву запропонують негайне членство у НАТО. Якою може бути альтернатива — я не знаю.

Я думаю, що на Україну і на президента Зеленського буде чинитися величезний тиск з метою досягнення певного припинення вогню шляхом переговорів і, можливо, миру з Росією в довгостроковій перспективі, розуміючи, що не має значення, яким буде той мир, якщо він не буде гарантованим у довгостроковій перспективі. Я думаю, що найближчі кілька місяців будуть безсумнівно важкими.

На початку січня Україна пішла у наступ на Курщині. Водночас Росія посилює свій натиск на Сході. На вашу думку, це підготовка до майбутніх переговорів, які можуть відбутися після інавгурації Дональда Трампа?

Я впевнений, що будь-який наступ з боку України, будь-який наступ з боку Росії, хто б їх не планував і не керував ними, обидві сторони в думках налаштовують себе на успіх у потенційних майбутніх переговорах.

Українські бійці з антидронною гвинтівкою, придбаною на кошти, зібрані під час благодійного концерту в Торонто. Фото: Ukrinform/East News

Зі стратегічної точки зору, з точки зору України, вторгнення і цей нещодавній наступ у Курській області є абсолютно неймовірно розумним. Чи є він ризикованим? Так. Це потребує багато ресурсів, які можна було б використовувати задля оборони.

А втім, найкращий захист — це хороший напад. Це одна з тих речей, яка все ще залишається актуальною після століть війни. І я думаю, що те, що робить Україна, є ефективним нападом, який має стратегічний сенс

Генерале, чи бачите ви передумови для закінчення війни до кінця 2025 року?

Ні, не бачу. Я бачу потенційне припинення вогню на певний час, залежно від адміністрації Трампа і того, що вона намагатиметься зробити. Але це лише потенційне припинення вогню, а не те, що перетвориться на тривалий мир, який дозволить Україні почати відбудову з упевненістю, що їй більше не доведеться воювати з Росією.

Титульне фото: VALENTYN OGIRENKO/AFP/East News

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Трамп — хижак. Генерал Гільєр про наміри обраного президента США щодо Канади та його план для України

Марина Степаненко

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Україна має стати Ізраїлем Європи

Ексклюзив
20
хв

Юлія Павлюк: «Кожний обмін і кожні перемовини — це спецоперація»

Ексклюзив
20
хв

Арігато годзаімас: як українці в Японії зібрали 33 млн грн на борщах і дідухах

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress