Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Польсько-українські відносини стрімко погіршуються, заперечувати це немає сенсу. Відтак нам всім потрібна спільна посівна кампанія з виправлення цієї ситуації. Нормальний діалог та взаємодія між Польщею та Україною є не лише однією із запорук нашої перемоги, але основою стабільного розвитку Балто-Чорноморського регіону
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Для розуміння ситуації у польсько-українських відносинах дозволю собі кілька спостережень людини, небайдужої протягом останніх двох років:
Польща надзвичайно жваво включилася у підтримку України після широкомасштабного вторгнення Росії;
У Варшаві добре розуміли, яку загрозу несуть російські солдати, тому допомога була щирою для громадян України та масштабною для Української держави;
Офіційна Варшава може відчувати певне розчарування через власні невтілені мрії про більшу вдячність офіційного Києва, і тут мова йде швидше про психологію, ніж про міжнародні відносини;
Польському істеблішменту не подобаються припущення про те, що на кордоні з Україною протягом вже кількох місяців здійснюється російська інформаційно-психологічна операція, проте таймінг дій Рафала Меклера та його поплічників, меседжі, які вони озвучують, значне пожвавлення тролів у соціальних мережах обох країн дозволяють припустити активне втручання Кремля;
Логіка Путіна зрозуміла: руйнуючи постачання через Польщу, він завдає потужного удару по постачанню ЗСУ та одночасно по внутрішній стійкості українського суспільства, Україну наче беруть в уявні лещата, вправно спекулюючи на підсвідомому та історичній пам’яті;
Розхитування польсько-українських відносин підриває і позиції Варшави в Європейському Союзі, додає аргументів її критикам;
Всерйоз розраховувати на активні дії польського уряду та правоохоронців протягом семи наступних тижнів — до проведення місцевих виборів у Польщі 7 квітня — не варто;
Проте шукати шляхи порозуміння, діючи у нестандартний спосіб, необхідно.
Відтак пропоную 10 «зерен» для отримання урожаю польсько-українських відносин нової якості:
Зерно пізнання. Ми живемо у міфі про значні знання поляків про українців, а українців про поляків. Маю визнати, що у Польщі про Україну знають більше, проте далеко не все, наші, українські знання про сусідів, з якими маємо 525 кілометрів спільного кордону, часто спорадичні та уривчасті. Говорити, створювати спільні інформаційні та освітні проєкти, видавати книжки та знімати фільми конче необхідно. Бажаючих працювати в цьому напрямі чимало.
Зерно оригінальності. Часто кажуть, що законодавства Польщі та України схожі між собою, в обох країнах повноваження президента не вражають своїми масштабами. Звісно, згідно з Конституцією. Проте у Польщі Анджей Дуда не може зателефонувати Дональду Туску з вимогою навести порядок на кордоні, і відповідне доручення Володимира Зеленського Денису Шмигалю у телезверненні минулого тижня у Варшаві викликало хіба що посмішку. Але розповісти про особливості сільського господарства, його структуру в обох країнах сьогодні б точно не було зайвим.
Зерно кооперації. У нашому спільному мілітарному активі — не лише ПолЛитУкрБриг імені Костянтина Острозького, але і можливості ефективної взаємодії між Польщею та Україною у сфері військово-технічної співпраці. Пошук можливостей для спільної ракетної програми, кооперація у виробництві бронетехніки, транзит досвіду застосування дронів — все це буде користуватися підвищеним попитом щонайменше протягом прийдешнього десятиліття. І якщо в Україні телемарафон «Єдині новини» розкаже про використання польських гаубиць «Краб», це точно не погіршить двосторонні відносини.
Спеціальне зерно. Цей крок сьогодні виглядає неочевидним, проте варто нагадати, що польські та українські спецслужби мали досвід нейтралізації «фалангістів», які здійснили у лютому 2018 року підпал будівлі Товариства угорської культури Закарпаття. Зрозуміло, що безпосередньо тиснути на Рафала Меклера польські правоохоронці ближчим часом не стануть, проте ця перспектива повинна бути для нього та його поплічників очевидною своєю невідворотністю.
Зерно доброї волі. Поляки гостинно прийняли багатьох українців, які сьогодні стали найбільш численною національною меншиною Польщі, фактично повернувши присутність на польській землі до показників міжвоєнної Речі Посполитої. Польські волонтери активно допомагають Україні, щонайменше двоє з них віддали свої життя в Україні. Є і громадяни Польщі, які загинули зі зброєю в руках, допомагаючи давати відсіч агресії Росії. Про це необхідно активно говорити та згадувати.
Зерно транзиту досвіду. Україна активно запозичує досвід Польщі у сфері муніципального управління та децентралізації влади. І в нинішній ситуації нам потрібно більш активно говорити про те, що реформа місцевого самоуправління, створення сильних громад допомогли дати відсіч російській агресії. І говорити про це напередодні місцевих виборів у Польщі, звертаючи увагу на їх перебіг та особливості.
Зерно антиколоніалізму. Польський та український народи (звісно, що кожен у власний спосіб) повною мірою відчули гіркоту російського імперіалізму. Антиколоніальний характер нинішнього протистояння України та Росії доцільно транслювати на польське суспільство, віддаючи шану тим, хто боровся проти московського царя протягом чорних для поляків та українців часів.
Зерно спільної історії. Маємо усвідомлювати, що у нашій історії є не лише Волинська трагедія, але і чимало славетних сторінок. У нинішньому інформаційному контексті потрібно більш ефективно говорити про «Диво на Віслі» 1920 року, нагадуючи, що в Україні триває страшна війна. Коли поляки та українці діяли разом, вони були націлені на перемогу та захист власних інтересів.
Зерно для глобального Півдня. Однією з можливостей зняти гостроту зернової проблеми у польсько-українських відносинах міг би стати процес спільного просування українського зерна до країн глобального Півдня. Позиції польської дипломатії там об’єктивно сильніші за українські, і ми могли б ефективно взаємодіяти вже сьогодні.
Зерно майбутнього. Поляки та українці зуміли реалізувати гасло «За нашу і вашу свободу», ми живемо в незалежних державах. Тепер маємо взяти на озброєння нове — «За наше і ваше майбутнє», адже взаємодія наших країн є запорукою ефективного розвитку та безпеки Балто-Чорноморського регіону. І відчуття спільної відповідальності навіть у нинішній ситуації буде далеко не зайвим.
Трохи солі. Нам потрібні асиметричні рішення та яскраві кроки вже сьогодні. Зупинити деградацію польсько-українських відносин маємо спільними зусиллями тих, хто розуміє, що без незалежної України у Польщі будуть проблеми. Потрібний своєрідний вау-ефект, який дозволить перебити системну, на жаль, роботу російської пропаганди та агентури впливу у польсько-українських відносинах.
Євген Магда — український політолог, історик, журналіст, директор Інституту світової політики. Автор книг «Гібридна війна. Вижити і перемогти» та «Гібридна агресія Росії: уроки для Європи». Увійшов до десятки кращих політичних експертів й аналітиків України в рейтингу видання «Коментарі» 2020 року. Син, брат, чоловік, батько. Тримає руку на пульсі подій в Україні та її сусідів понад 20 років.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Якихось три роки тому на прохання «Розкажіть про культурні події у Львові» я відповіла б, що немає більше культурних подій. Три роки тому на короткий час ми всі втратили віру в культуру як щось високе і стали свідками того, як вона працює в межах режиму тотального захисту.
Культурним заходом тоді був шелтер у театрі імені Леся Курбаса. Це один з перших неакадемічних театрів у Львові, відкритий у 1989 році і названий на честь режисера, розстріляного в урочищі Сандармох разом з іншими діячами і діячками української культури. Актори та режисери театру адміністрували прихисток для тих, хто тікав від війни.
Прихисток для втікачів від війни в театрі Леся Курбаса, Львів 2022. Фото: Данило Павлов/Reporters
Культурним заходом було й оголошення прибуття і відбуття евакуаційних поїздів поеткою Катериною Міхаліциною. Або діяльність художників, які возили людей на кордон. Також культурним заходом стали збори співачкою коштів на медичні турнікети й термобілизну.
До більш звичних форматів діячі культури стали повертатися, щоб допомогти відволіктися біженцям. Стали організовувати читання в укриттях, концерти в шелтерах, відкрили акторську школу для дітей. Куратори й мистецтвознавці вдень проводили екскурсії вулицями Львова, а ввечері — аукціони картин найвідоміших українських художників, аби зібрати гроші на потреби ЗСУ.
У той час я відкидала будь-яку думку про можливість проведення фестивалів і про те, що хтось з іноземних авторів наважиться приїхати й провести літературні зустрічі. Все це не мало сенсу: мистецтво заради розваги, заради розвитку, заради мистецтва зрештою стало для нас недоступним привілеєм. Читати книгу, дивитися довгий фільм стало неможливим, адже неможливо було надовго відволікатися від новин, комунікацій по волонтерці, робочих чатів. Війна забрала час для себе. Забрала й особисті кордони, залишивши тільки спільний.
Частина II: Необхідність говорити
Ми зустрілися з Пітером Померанцевим (британський журналіст і письменник, спеціаліст із сучасної російської пропаганди — Ред.) у Віденській кав’ярні в кінці березня 2022 року, ще до деокупації Київщини, Сумщини й Чернігівщини. Пітер розпитує, як я, як проєкти та робота. А потім питає, на які дати я планую цьогорічний фестиваль.
Над містом ракети, російські війська можуть просунутися далі вглиб країни, планувати можливо лише на кілька наступних годин. Така реальність — не тло для організації літературних фестивалів. Але Пітер нагадує мені про фестиваль Live Aid. І далі:
— Твій фестиваль матиме таке ж значення, як і концерти, які були організовані у Сараєво. Особливо якщо транслювати події англійською мовою. Письменники приїдуть, щоб бути частиною історії. Якщо я приїхав, ми назбираємо по світу ще дев’ятнадцять авторів, які не боятимуться. І будемо розповідати про воєнні злочини, наполягати на організації трибуналу та розвіювати міфи про Україну.
Софія Челяк у Львові. Приватний архів
Через декілька днів звільнили Київщину, ще через 10 днів я опитувала там свідків окупації. У перервах між поїздками в область писала концепцію фестивалю. У тексті намагалась передати емоції від того, як бачила в Макарові трактор, що працював на щойно розмінованому полі, — серед залишків снарядів, між зруйнованими будинками. Хотілося розповідати про те, як квітнуть дерева, а комунальники підмітають тротуари біля церкви Святого Апостола Андрія Первозванного, на подвір’ї якої виявили могилу, в якій під час ексгумації знайшли тіла 117 бучан. Наш досвід ставав настільки інтенсивним, що не виражати його через культуру стало неможливо.
Ми все ще не могли вбирати досвід інших, але життєво необхідно стало говорити про власний досвід
У травні 2022 року ми почали співпрацю з НАY Festival, який допоміг перекладати й поширювати наші події англійською та іспанською мовами. Провели фестиваль у жовтні, у львівському укритті відбулися 30 українських і 20 іноземних подій. Для нас було важливо поєднати українських учасників з іноземними, адже для наших гостей фестиваль став можливістю говорити, створював концентроване інтелектуальне середовище для генерації ідей.
Іноземних гостей ми кликали, щоб запропонувати їм досвід, який перетворить їх на свідків нашої війни, дозволить свідчити на величезні аудиторії про нашу війну від свого імені. Нам вперше довелося писати протоколи безпеки та страхувати наших учасників. Зрештою події переглянули близько десяти мільйонів людей у понад ста країнах. Тривога під час фестивалю залунала лише один раз — на останній події, і ми вважали це успіхом і неймовірною вдачею.
Далі ми з частиною учасників сіли на нічний поїзд до Києва. Ми прибували вранці 10 жовтня, і того самого дня у Києві відбувся наймасованіший від початку повномасштабного вторгнення обстріл. А у Львові стався повний блекаут, оскільки російські ракети вдарили по об’єктах інфраструктури. Близько десяти гостей фестивалю опинилися в укритті київського готелю. На наступний день ми евакуювали їх з України. У той приїзд ми мали показати їм наслідки окупації Київщини, але досвід, який вони пережили в Києві за один ранок, виявився інтенсивнішим за очікуваний. І вони свідчили.
На другий рік повномасштабного вторгнення, згідно з дослідженнями, українці почали читати більше в порівнянні з «довоєнним» 2021 роком. Найпопулярнішими книжками стали історичні книги й класична література. Люди в текстах шукають відповіді на запитання, чому Росія на нас напала. Або ж заповнюють прогалини у знаннях про українську культуру. Часи загрози для суверенітету держави стають часами підвищеної зацікавленості культурою та літературою. Спільна спадщина зшиває наші досвіди.
Частина III: Пам’ять
Ми стоїмо з Ґреґом над могилою української письменниці Вікторії Амеліної на Личаківському цвинтарі у Львові. Ґреґ кладе на могилу квіти. Мовчки спостерігає за тим, як я вкопую в землю азалію і прибираю сміття. Коли закінчую, він питає:
— Чи буде доречно, якщо я зроблю декілька речей, ритуальних для мене?
Спочатку Ґреґ читає вірш ірландського поета. Я не пригадую ні імені, ні назви вірша. Запам’яталося тільки, як в голові я стала дискутувати з рядком «Любов пішла разом з тобою». Дуже захотілося розповісти йому, що любов не проходить.
Далі Ґреґ читає Каддіш. Я так хотіла почути звучання молитви, бо колись до війни перекладала Аллена Ґінзберґа і мала би почати перекладати його «Каддіш» — вірш, присвячений єврейству поета, предки якого жили у Кам’янці-Подільському й у Львові. Я шукала способи, як почути Каддіш, бо саме в звучанні молитви, як на мене, крився підхід до перекладу. І от я, яка не перекладала вже понад два роки, раптово чую, як Каддіш звучить.
Я розумію, що мої руки в мокрій землі.
Третя річ — камінець.
— Мої люди не несуть квіти, а залишають камінці. Сподіваюся, це не образить.
На могилі було ще кілька камінців.
На жаль, нам доводиться ходити на поховання в рази частіше, ніж скажімо, європейцям. Фактично щодня відбувається похорон загиблих на війні — цивільних і військових. І щоразу церемонія вдосконалюється, щоб тріумфувати життя людини та висловлювати максимальну шану. Я дуже сподіваюся, що європейці не знатимуть, як це — їхати в автобусі в кортежі із загиблим, а дорогою дивитися на перехожих, які бачать процесію і стають на коліна. Ти вдивляєшся в їхні постаті під дощем, а вони піднімають голови — і дивляться на тебе.
Ти знаєш, що вони вшановують зараз не лише тих, хто в труні попереду, але й тих, хто лишається жити із втратою. У промовах за загиблим втішаються і підтримуються живі, які залишаються зі своїм горем
Львів 2023. Фото: Petros Giannakouris/East News
Коли ховали Вікторію, на могилі заграв український гурт «Пиріг і Батіг», вони співали пісню на вірш Василя Стуса, улюбленого поета Вікторії. Василь Стус був убитий у російському концентраційному таборі у 1985 році. Вікторія загинула внаслідок удару по ресторану RIA у Краматорську в 2023 році. У мене досі в голові звук землі, що б’є по кришці труни, а під скрипку та гітару лунають слова «Верни до мене, пам’яте моя». Слава богу, я тоді стояла з оберемком квітів, які ми несли вслід за труною. І тільки копачі перестали копати, я стала розкладати їх на могилі, щоб хоч чимось себе зайняти та не зійти з розуму від горя. Але сходити з розуму ще не можна, бо потрібно працювати з архівами загиблих, думати про пам’ятник.
Наша колективна травма, завдана Союзом, спонукає документувати й архівувати спадок, поміщати його в книги, виставляти. Ми боїмося забути і намагаємося розповідати про цих людей де тільки можна, щоб пам’ять про них жила в якомога більшій кількості людей. Бо щоразу, коли ми забуваємо, припиняємо існувати як держава.
Частина IV: Розрада
Вперше «Пиріг і Батіг» з їхнім новим проєктом я почула в травні 2022 року. Ми наважилися організувати концерт в пам’ять Марека Іващишина, культурного менеджера, який заснував у 90-х культовий заклад та громадську організацію «Дзиґа». Після переїзду до Львова я мріяла бути частиною дзиґівської спільноти, бо там збиралися найкращі. Марек раптово помер у 2019 році. І ми щороку в річницю його смерті збиралися, щоб пограти на його честь. У 2022 році ми відчули, що війна — не причина не вшанувати пам’ять Маркіяна. І зібралися.
«Замордовані кацапом» — так називалася нова програма гурту. Хлопці грали пісні на вірші вбитих росіянами від початку окупації в 1921 році. Микола Леонтович — автор обробки Щедрика, яку в світі знають також як Carol of the Bells. Василь Стус. Михайль Семенко — легендарний український футурист, розстріляний у Києві в 1937 році. Григорій Чупринка — поет, вбитий 1921 року за участь у збройному русі проти Радянського Союзу. Мар’ян Пиріжок (фронтмен гурту «Пиріг і Батіг» — Ред.) зумів завдяки музиці показати, якими живими всі вони були.
Зараз вони збирають повні зали. А тоді, на другому поверсі Дзиґи, я вперше від початку повномасштабного вторгнення на декілька хвилин забула про війну.
«Пиріг і Батіг» у Львові, 2022. Фото: Wiki
Після Дзиґи ми пішли в бар «Фацетка». Це місце збору нашої спільноти у Львові. На початку повномасштабного вторгнення ми домовлялися, що якщо зникне зв’язок, бар стане місцем обміну новинами. Але того травневого вечора 2022 року ми продовжили джемити на вулиці.
До нас підійшли поліцейські, попросили припинити грати, бо вже скоро комендантська година: «Ви тут граєте і веселитеся, поки люди воюють і помирають». Не знаю, як я набралася мужності, щоб з упевненістю відповісти: «Наші б хотіли, щоб ми продовжували веселитися, поки вони тимчасово не можуть». Поліцейські відійшли від нас. Ми заграли останню пісню для Марека і розійшлися по домівках.
Частина V: Шов суспільства. Надія
Я отримала пропозицію написати цей текст, коли була на резиденції Харківського літературного музею.
Останній вечір у Харкові ми проводили на квартирнику й говорили з харківськими культурними менеджерками про те, що потрібно напрацювати список того, що нас усіх об’єднує, щоб ефективніше протидіяти російській пропаганді. Міф про проросійський Схід і бандерівський Захід був побудований у межах гібридної війни Росії проти України, яка почалася задовго до 2014 року. І Росія продовжує використовувати цей найбільш усталений стереотип, щоб розбалансовувати внутрішню ситуацію в Україні. Але ми можемо протидіяти.
Там, у квартирі українського славіста, професора Гарвардського та Колумбійського університетів Юрія Шевельова, який був змушений тікати за кордон від радянської репресивної машини, я думала про всі ті виставки та нові артцентри, які відкрилися у Львові від початку повномасштабного, про нових митців, які вимушено приїхали до міста, але вирішили в ньому залишитися, про нові ресторани і читання та лекції в бібліотеках. Ще два роки тому ми не могли й мріяти, що у Львові під час війни відбуватимуться культурні заходи, а зараз культурне життя вирує по всій країні, щоб розраджувати, поширювати пам’ять, веселити й засмучувати. Культурні події зшивають людей різного походження і досвіду.
Книга мексиканської авторки Лідії Качо про війну в Україні, присвячена Вікторії Амеліній і Софії Челяк. Приватний архів
Утім, усі ці запальні заяви зі спецефектами у соцмережі Х мають певне раціональне зерно. Це підняття ставок і сигнал в першу чергу Китаю, який останні пів століття зріс на американських грошах. А нині вважає, що варто змістити США з позиції гегемона.
В основі такої поведінки Китаю та її друзів по вісі зла — Росії, Ірану та КНДР — лежить теорія про те, що великі держави повинні ділити сфери впливу і захищати свої економічні та безпекові інтереси, нав'язуючи свою волю меншим сусідам.
Утім у цю гру можна грати удвох — й Америка чітко окреслила, що не чекає Пекін у себе на задньому дворі — а саме в Західній півкулі
Видання The Wall Street Journal стверджує, що після виборів у США та рішучої перемоги республіканців та Дональда Трампа Китай все активніше грає м'язами. Він провів найбільші військово-морські навчання за останні десятиліття, спустив на воду найбільший у світі військовий корабель-амфібію, був звинувачений у саботажі підводних кабелів в Азії та Європі і хакерських атаках на казначейство США, представив чотири нові сучасні літаки, вперше відпрацював морську блокаду біля японських островів і активізував шпигунську діяльність на Заході.
Президент Китаю Сі Цзіньпін і президент США Дональд Трамп під час зустрічі у 2017 році. Фото: AFP/EAST NEWS
Коли ти живеш у Східній Європі, то складається враження, що американці зійшли з розуму, коли вимагають повернути під контроль Панамський канал
Утім не варто забувати, що США побудували цей стратегічно важливий об'єкт, щоб швидше й легше торгувати з Азією та між своїми узбережжями. Є також військовий зиск — для Америки то є найшвидший і найпростіший маршрут, яким можна перекидати військові кораблі з Атлантичного у Тихий океан та навпаки. У 1999 році канал відійшов під юрисдикцію Панами — і все б нічого, але з 2014 року водною артерією почали дуже активно цікавитись китайці.
Спочатку Китай став частиною ініціативи Сі Цзіньпіня «Один пояс, один шлях», далі розірвав стосунки із Тайванем. А ще купився на класичний китайський хабар — інвестиції в інфраструктуру в обмін на бенефіти.
Станом на зараз два з п'яти ключових портів у зоні Панамського каналу належать компанії з Гонконгу, тобто китайці можуть стежити онлайн за потоками цивільних та військових вантажів США
За першої каденції Трампа та чотирирічки Джо Байдена американці змусили панамську владу відмовитися від частини китайських проєктів, але вплив Піднебесної однаково суттєво зріс. Дійшло до того, що Пекін планував побудувати велике посольство на березі Панамського каналу, але під тиском Вашингтона панамська влада заблокувала цю ініціативу.
Китай висловив підтримку Панамі у питанні контролю над Панамським каналом. Фото: Shutterstock
Щодо Гренландії — тут США переслідує той самий інтерес убезпечення свого східного узбережжя від Китаю. Хоча перепалка між урядом Данії та політичними діячами Гренландії щодо «продажу острова» була гучною, вона мала свій сенс.
Видання Axios, посилаючись на власні джерела, повідомляє, що «уряд Данії хоче уникнути публічного зіткнення з новою адміністрацією США», і «передав кілька повідомлень». Так, влада Данії чітко сказала, що острів не продається, але є готовність обговорити будь-який інший запит США. Америка вже має військову базу в Гренландії та угоду з Данією від 1951 року про захист острова, згідно з якою можна легко обговорювати збільшення американських сил.
Данські офіційні особи вже заявили, що розглядають подальші заходи щодо збільшення інвестицій у військову інфраструктуру та можливості в Гренландії, консультуючись з урядом Гренландії, — йдеться у ЗМІ.
Чому Вашингтон так різко зацікавила Гренландія? У часи «Холодної війни» вона відігравала ключову роль в обороні НАТО та США як частина системи раннього попередження для виявлення радянських підводних човнів або ракет.
Це зрозумів Китай, чиї човни все частіше помічають біля берегів ключового острова — який є вінцем перспективного торгового шляху через Арктику
Американська газета WSJ пише, що в останні роки Пекін посилив свою економічну присутність у цьому регіоні, зокрема через інвестиції у видобуток корисних копалин у Гренландії. 2018 року Пентагон успішно працював над тим, щоб заблокувати фінансування Китаєм трьох аеропортів на острові.
Утім Китай особливо зацікавлений через розташування Гренландії відносно всіх арктичних судноплавних маршрутів, включно з «Полярним шовковим шляхом» Пекіна, що дозволить використовувати коротшу відстань для доставки товарів через Арктику, оминаючи морські вузькі місця у Суецькому каналі та Малаккській протоці. А ще — не варто забувати, що Гренландія має гігантські запаси рідкоземельних матеріалів, які хоче забрати собі під контроль Китай, аби мати перевагу у торговельній війні і таким чином виграти гонку за високі технології у США.
У цій боротьбі за контроль за вихід на Арктику дуже важлива роль Канади, адже вона має значну лінію виходу до Північного полюсу і може стати надійним союзником США у змаганнях за контроль над перспективами проти Росії та Китаю
Канада — другий за величиною торговельний партнер Сполучених Штатів, але категорично відстає у фінансуванні НАТО. Ледве не пасе задніх — на оборону Оттава не витрачає навіть 2% свого ВВП. Тому для того, аби американський сусід трохи чухав про перспективи, Трамп вдався до агресивної риторики.
Американські аналітики з обох партій вважають, що такий підхід може активізувати непопулярну в Канаді тему оборони напередодні виборів до парламенту у жовтні цього року, де партія Джастіна Трюдо, яка останні роки більше займалась гендерною рівністю, може і програти.
Чи можна вітати такі ексцентричні підходи Трампа до важливих питань? Форму однозначно ні, але по суті західний світ має пережити певний шок, аби позбутися популізму. І нарешті зайнятися вирішенням серйозних питань — оцінкою загроз та підготовкою армій до війни. Аби врешті за всіх не вигрібала найбільше Україна, а далі Польща та країни Балтії, які чи не єдині щоденно розвінчують ілюзії про особливу російську душу.
Світ постав перед реальною загрозою — жити в демократії або стати харчем для Китаю. І коли стриманий бюрократ, а нині генсек НАТО Марк Рютте попереджає Європу, що ми або виділяємо гроші на оборону, або «доведеться діставати підручники з російської мови яи їхати у Нову Зеландію» — це добре нагадування, що зло не спить. І точно не обмежиться розбитими селами на українському Донбасі.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Володимир Зеленський: «Ми очікуємо активної спільної роботи в дусі концепції «мир завдяки силі»
Володимир Зеленський подякував Польщі та всьому польському народові за незмінну підтримку України, оборонну допомогу та повагу до українців, які зараз проживають у цій країні.
Президент розповів про наслідки сьогоднішньої російської атаки по українській енергетиці, зокрема по енергооб’єктах на Львівщині. У відповідь на це Польща висловила готовність постачати електроенергію в Україну.
Під час зустрічі Володимир Зеленський і Дональд Туск детально обговорили оборонну допомогу — постачання й виробництво зброї та відповідні інвестиції. Україна має значні можливості для виробництва всіх видів дронів, багатьох видів техніки та артилерії.
«Ми говорили також про можливості наблизити мир для України та всієї Європи — за пʼять днів у США відбудеться інавгурація президента Трампа. Ми очікуємо активної спільної роботи в дусі концепції «мир завдяки силі», – наголосив Зеленський.
За словами Президента, Україна розраховує на посилення санкцій проти Росії та активну спільну роботу в переговорах щодо вступу України в Євросоюз впродовж наступного півріччя.
«Будемо спільно з Україною працювати з нашими європейськими партнерами, і, безумовно, — над прискоренням процесу приєднання», — зазначив прем’єр-міністр Польщі.
Зустріч президента України Володимира Зеленського та прем'єра Польщі Дональда Туска у Варшаві. Фото: ОП
Відповідаючи на запитання щодо очікувань від майбутньої адміністрації Дональда Трампа, президент Володимир Зеленський зауважив, що розраховує на продовження політики зміцнення України з боку США.
Зеленський повідомив, що команди зараз працюють над змістом і форматом майбутньої зустрічі, яка відбудеться після інавгурації. Він не став вдаватись у деталі та називати дату зустрічі, але сказав, що найголовнішим очікуванням нині є закінчити війну, отримавши сильні гарантії безпеки.
«Ми хочемо закінчити (війну) справедливим миром, для цього нам потрібна впевненість, що Росія не повернеться з війною знову проти України. Для нас потрібні сильні гарантії безпеки».
За його словами, на сьогодні стратегічно сильними гарантіями безпеки Україна вважає членство у ЄС і майбутнє членство у НАТО.
Також гарантіями безпеки повинні стати «серйозні пакети зброї і підтримка нашої армії, яка не може зменшуватись у рази, коли ти є сусідом з Росією».
Також Зеленський зауважив, що Україна підтримує як потенційну гарантію безпеки розміщення контингенту тих чи інших країн союзників на своїй території. Але, зауважив він, це розміщення не може бути єдиною гарантією безпеки.
Зеленський повідомив, що вже обговорював це питання з балтійськими партнерами та буде обговорювати його з лідером Британії.
До розміщення іноземного контингенту варіантом може стати направлення до України іноземних інструкторів з навчальною програмою.
Крім того, президент наголосив, що Україна не гратиме в «ігри з меседжами про скорочення» своєї армії.
«Наша армія на сьогодні – єдина гарантія безпеки… Як зберегти велику армію — це також частина цих домовленостей».
Фото: Канцелярія Президента Польщі
Анджей Дуда: «Найважливішим питанням є гарантії безпеки, які фактично Україні можуть надати лише країни Північноатлантичного альянсу»
Насправді тільки країни НАТО можуть дати Україні гарантію безпеки, а найбільшою гарантією було б прийняти її до НАТО, наголосив президент Анджей Дуда після зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським. Він додав, що вірить, що Україна стане членом Альянсу, пише PAP.
На прес-конференції за підсумками зустрічі президент Дуда зазначив, що ключовими темами розмови були прагнення України вступити в Європейський Союз і НАТО.
Він нагадав, що у 2022 році за кілька місяців Україна отримала статус країни-кандидата до ЄС. «Сподіваюсь, сьогодні ми зможемо якнайшвидше виконати всі завдання, які стоять перед нами та Україною у зв'язку з її повноправним вступом до ЄС».
«Однак, з точки зору України, найважливішим питанням є питання гарантій безпеки, які фактично Україні можуть надати лише країни Північноатлантичного альянсу; найбільшою гарантією безпеки для України було б — і я вважаю, що найближчим часом це буде — членство в НАТО, тобто (...) гарантії, які стосуються статті 5», — сказав польський президент.
Дональд Туск: «Польське головування в Раді Європейського Союзу зрушить з мертвої точки питання про вступ України до ЄС»
Україна може розраховувати на польську підтримку та допомогу, основи нашої дружби та співпраці очевидні, безумовні та не зміняться, заявив прем’єр-міністр Дональд Туск у Варшаві на спільній нараді з президентом України Володимиром Зеленським.
Туск наголосив, що зустріч із президентом України відбувається на початку польського головування в Раді ЄС. І додав, що у відносинах між Польщею та Україною «під час жорстокої війни, розпочатої Росією, основи нашої дружби та співпраці очевидні, безумовні і не зміняться».
«Україна може розраховувати на польську підтримку і польську допомогу. І я переконаний, і це теж одне з моїх завдань, допомогти і підтримати весь ЄС у захисті від брутальної агресії Росії», — наголосив Туск.
«Незалежна, суверенна Україна, яка сама вирішує свою долю, є не лише очевидною історичною справедливістю, але й беззаперечною умовою безпеки Польщі та всієї Європи», — наголосив польський прем’єр під час спільної прес-конференції з Володимиром Зеленським.
Польський прем'єр-міністр також заявив, що польське головування в Раді Європейського Союзу зрушить з мертвої точки питання про вступ України до ЄС. Ми працюватимемо разом з Україною та нашими європейськими партнерами, щоб пришвидшити процес вступу, сказав глава польського уряду.
Туск заявив, що після цих «бюрократичних дій» розмови про взаємні інтереси будуть вестися мовою конкретики, а не настроїв.
Як зазначив він, у цій «спільноті інтересів» кожен має вміти дбати про власні інтереси. «Ми будемо допомагати Україні, але й надалі будемо відстоювати наші національні інтереси», — наголосив Дональд Туск.
<frame>Дисклеймер: це історії кількох десятків жінок, з якими поспілкувалися Sestry. Їхній досвід є особистим і не може сприйматися як соціологічне дослідження щодо всіх чоловіків із країн, згаданих у циклі статей<frame>
Як це, знайомитися з поляком онлайн?
Якщо послухати жінок, які шукають пару на сайтах знайомств у Польщі, то більшість каже про те, що їм важко визначити якісь яскраві національні особливості таких побачень. Вони не відчувають суттєвої культурної різниці.
— Для мене польські чоловіки спочатку виглядали схожими на хороших українських чоловіків, — ділиться 38-річна Ольга. — Але, будемо відверті, у відсотках їх тут більше. Переважно поляки не знецінюють тебе, досить галантні, легко зближуються, не тиснуть, аби якомога швидше затягнути в ліжко. Вони не поводяться хтиво, не розпитують про розмір грудей, не шлють вульгарні картинки. Якщо не підійшли одне одному, спокійно сприймають відмову. Не пишуть: «Гори в пеклі, стерво! Кому ти будеш треба в твоєму похилому 35-річному віці, ще й з дитиною». Це реальне повідомлення, яке я колись отримала від українського чоловіка.
З позитивних рис, які помічають українки, — польські чоловіки досить емпатичні. У листуванні не бояться показувати свої потреби, душевні переживання, не прагнуть виглядати, як мачо
«Мій хлопець Марцин підкупив мене першим же повідомленням, в якому написав: «Шукаю жінку, щоб разом готувати вечері, потім дивитися кіно, вранці гуляти з собакою, робити чай одне одному, коли хтось захворіє, ходити в гори, читати книжки та обговорювати їх. Ну і, звісно, займатися коханням, коли на це буде настрій», — розповідає 39-річна Марина. — Це були дійсно щирі слова, які знайшли відгук в моєму серці — ми разом вже кілька років і плануємо побратися».
Українкам досить легко отримати від поляків сердечки, запрошення на каву для більш близького знайомства. Однак є й інший бік медалі.
«Червоних прапорців», як і «синіх карток» — не бракує
Негативних історій в польському сегменті онлайн побачень теж вистачає. Для частини українок вони зруйнували міфи про позитивні стереотипи, які вони мали раніше.
40-річна Олександра розповіла, як на Тіндері познайомилася з поляком, який створив профіль, щоб знайти працівниць для своєї піцерії. Кожній українці, а обирав він лише такі профілі, пропонував поєднувати приватні зустрічі з роботою, а коли ті не погоджувалися, вибухав шовіністичними образами.
— Мені чомусь «щастить» на такі історії, — каже Олександра, — якось я відгукнулася на оголошення про гуманітарну допомогу у вигляді уроків польської від носія. Це було банальне оголошення на фейсбуці. Однак після короткого милого спілкування 62-річний чоловік запропонував мені «спонсорську підтримку» — урок польської та 50-100 злотих на продукти в обмін за інтимну зустріч. Почувши «ні», ввічливо, по-олдскульному попрощався.
Ще один культурний шок був, коли з'ясувалося, що на місцевих сайтах знайомств не бракує одружених чоловіків. Для Польщі, яка є релігійною країною, це стало неприємним відкриттям. «До переїзду в Польщу я працювала в Норвегії, — розповідає Ольга, — була зареєстрована на сайті, але жодного разу таких «сюрпризів» не було. Чоловіки одразу в анкеті писали, кого вони шукають, який у них соціальний статус, які стосунки їх цікавлять. У Польщі познайомилася на сайті з 40-річним чоловіком, було кілька побачень, а потім з'ясувалося, що у нього є дружина, з якою він, звісно ж, «живе заради дітей». Було дуже неприємно».
Також від польських подруг українки дізналися, що тисячі поляків мають так звану «блакитну картку», яка документує випадки домашнього насильства. У 2022 році їх було видано понад 83000.
«Кодекс побачень» поляків
Що точно відрізняється в побаченнях з поляками, зазначають українки, — поляки мають іншу модель залицяння, яка ближче до загальноєвропейської.
На перших побаченнях вони здебільшого не будуть намагатися вразити широкими жестами, шикарними букетами, дорогими ресторанами, як це могло би бути в Україні
Вони більш прагматичні й не марнотратні. Ці спостереження підтверджує дослідження одного з польських сайтів для знайомств, які опитали своїх користувачів та дізналися правила «кодексу побачень поляків».
Якщо в Україні чоловік, який на першому побаченні запросив прогулятися в парку — це своєрідний мем, то 63% опитуваних поляків зазначили, на першому побаченні вони воліють піти на прогулянку, яка може закінчитися кавою. 65% опитуваних планують витрачати на першому побаченні до 100 злотих (близько 1000 грн). При цьому 45% респондентів сказали, що готові озвучити відверто, якщо ця зустріч не буде мати продовження замість водити жінку за носа чи зникати без пояснення.
У стосунках з польськими чоловіками є щось подібне до деяких польських слів, які називають «фальшивими друзями перекладача». Звучать вони подібно до українських, однак мають інший зміст
Наприклад, поляки можуть дружити з жінками без будь-якого інтимного підтексту й натяків на близькі стосунки.
Часто привітність, ввічливість, щире намагання допомогти не означають нічого більшого за дружній інтерес, і це плутає українок. «Знаю, що багатьох оця показна вихованість поляків заводила в незручні ситуації, як це сталося зі мною, — ділиться 39-річна Юліана. — Познайомилася з чоловіком на сайті знайомств, він, наче, проявляв до мене зацікавленість, допомагав мені переїжджати, познайомився з дітьми. Я б заклала останню сотню, що подобаюсь йому. Думала, що він сором'язливий, тому не робить наступних кроків для зближення. Однак через якийсь час дізналася, що він просто зі мною товаришує, а сам ходить на побачення з іншими жінками».
Українка Ірина, яка вийшла заміж за поляка після онлайн-знайомства, пояснює: якщо польський чоловік у вас закоханий — ви про це неодмінно дізнаєтеся. Всю іншу ввічливість та підтримку не варто сприймати на рахунок своєї жіночої привабливості. «Моєму чоловікові 54 роки і він, як кажуть, з «динозаврів»— наш шлюб у нього перший та єдиний, він навіть ніколи не жив з іншою жінкою.
До речі, в Польщі холостих чоловіків значно більше, ніж самотніх жінок (це дійсно так, самотніх чоловіків в Польщі 5,2 млн, самотніх жінок — 4,1 млн — Авт.). Втім через місяць після нашого знайомства він призначив мені побачення у Львові, потім став приїздити щомісяця в гості, зізнався у коханні. Далі розвивала наші стосунки вже я. Прийняла рішення переїхати до Польщі, потім одружитися, купити спільну квартиру, дім».
Про це рішення Ірина не жалкує. Її польський чоловік ніколи не сидить без діла, не гребує домашніми справами, може дати раду з піклуванням про їхню спільну дитину. Він не ревнивий, не ставить обмежень та вимог щодо самореалізації. Однак, чи це національні риси? Ірина не впевнена.
Для побудови пари бодай один має бути емоційно зрілим. Поради тим, хто у пошуку
Sestry обіцяли, щоцикл статей про побачення в Тіндері ми завершимо порадами, як знайти своє кохання серед мільйонів анкет, після десятків невдалих побачень, розчарувань та неодноразово розбитого серця.
Цими порадами поділилася з нами Христина, 47-річна українка, яка багато років була в пошуку свого кохання, а кілька років тому вийшла заміж за поляка, щаслива в шлюбі та вже видала заміж кількох своїх зневірених подруг.
Історія пошуків Христини почалася давно, коли вона розлучилась після першого дуже раннього шлюбу. Сама вона з Одеси — портового міста, де на ринку наречених шалена конкуренція. Вона переїхати в Київ, влаштувалася працювати в один з салонів з продажу елітних автомобілів. «Уявіть, я була оточена чоловіками, гарна 30-річна жінка, але мені казали, що я вже «неліквідний товар». Українські чоловіки, насправді, розбалувані: у нас багато гарних жінок готові під них підлаштовуватися».
Тоді Христина вирішила зробити ще одну спробу — і влаштувати своє життя в Польщі. Тут вона працювала, вчила мову, інтегрувалася, але поставила за мету нарешті знайти людину для шлюбу. «Я сформувала для себе кілька правил, і вони допомогли мені знайти чоловіка, якого я шукала все своє життя».
1. Викинути з голови інформацію на кшталт «Як сподобатися чоловікові»
Жінки рідко думають, а чи подобається цей чоловік їй. Вони готові миритися з багатьма речами, які викликають спротив, лише б отримати чоловіка поруч. З цих стосунків нічого доброго не виходить. У мене були десятки ситуацій, коли я приходила на побачення в коктейльній сукні, на підборах, жувала пів креветки весь вечір…
Але це була не я! Я — це шикарна жінка з формами, в спортивних кросівках та комфортному одязі, яка любить смачно поїсти. Власне, я давно перестала це приховувати. Мій чоловік якось сказав мені: «Я в тебе закохався вже тоді, коли вперше ми пішли їсти — і ти їла! Найбільше я боявся, що ти будеш вегетаріанкою, яка живе на одному салатному листочку». Виявилося, такою була перша дружина чоловіка, з якою вони розійшлися, зокрема й через це. Банальна порада «бути собою» не гарантує, що ви будете подобатися всім чоловікам, але гарантує, що знайдете того, який шукає саме таку, як ви.
Якщо чоловік скаже, що ви йому не підходите — це чудово! Він просто економить ваш час, аби ви швидше знайшли того, кому треба саме така, як ви
2. Самопрезентація на сайті: два актуальних фото
Для того, щоб будувати стосунки, бодай один, а бажано обидва, мають бути емоційно зрілими й здоровими людьми. Не варто щоразу переживати відмову чи образу як привід заховатися в мушлю. Часто проблема не в вас, але ви можете зменшити кількість таких ситуацій, банально змінивши підхід до самопрезентації.
Мені десятки разів було боляче, коли при зустрічі чоловіки казали: «А на фото ти краща!» Бо які фото я викладала в профіль? Максимально художні, гарні, де я собі подобалася. Або ж я викладала цілий десяток фото з різними зачісками, волоссям у різних кольорах.
Як змінився мій профіль, коли я прийняла себе? Це була анкета з двома актуальними фото, не старшими за пів року — портрет та у повний зріст. Вони мені не подобалися, але це була реальна жива я. Мені почали писати менше чоловіків, але ті, хто обирав мене — при зустрічі казали: «Ти така, як на фото» або «В житті ти гарніша, ніж на фото».
Це правда, що чоловіки люблять очима. Разом з тим у чоловіків різні очі. Те, що не сподобається тисячам — буде до смаку тому єдиному, з яким буде добре вам. Важливо, щоб ці фото відповідали образу життя. Мій чоловік відгукнувся на фото з рибалки: я була в спортивному костюмі та без макіяжу. Жінка за 40, яка має форми та зайву вагу, яка любить проводити час на природі. Розчарування від реальних побачень часто виникає, коли ти презентувала інший образ чоловіку, він на нього відгукнувся, але виявилося, що в реальності ти не та жінка, яка йому потрібна.
Зазначу, що я проти вульгарних та занадто відвертих фото. Вони приваблюють певний типаж чоловіків. Мета фото на сайті знайомств — щоб чоловік при зустрічі вас упізнав, заздалегідь зрозумів, яка ви. Це непросто, я розумію, адже багато жінок сумніваються у своїй привабливості, особливо після болючих образ і знецінення. Але це найважливіший крок — прийняти себе справжньою.
3. Сформулюйте запит. На світі мільярди чоловіків, а вам треба один
Щоб не розгубитися в цих мільярдах, сформулюйте максимально точно, кого шукаєте.
Мій список ідеального партнера складався з 45 пунктів
Я уявила свого ідеального чоловіка до деталей: він мав любити подорожі, риболовлю, гриби, безпечно керувати авто, не зловживати алкоголем і бути успішним на роботі. Не палити, вміти готувати, не бути жадібним, але й не транжирою. Мої категоричні «ні»: мамин синок або чоловік з незавершеними стосунками. Пізніше ми з чоловіком обговорили цей список — і з’ясувалося, що він ідеально збігається з ним за всіма 45 пунктами!
4. Не ведіть тривалих листувань
Тривалі листування — це пастка. Вони створюють враження, що у тебе є стосунки. Ти спілкуєшся з уявним образом, а не реальною людиною, часто навіть закохуєшся в неї. При зустрічі виявляється, що це зовсім інша людина, ніж образ у твоїй голові.
Моє правило: кілька днів листування, потім два-три телефонних дзвінки, відеодзвінок, після чого переходимо до реальної зустрічі: в людному місці, ніяких домашніх контактів
Це економить час і нерви, не дає поринути у фантазії. Велика частина чоловіків відсіюється вже під час першого телефонного дзвінка, бо на фізичному рівні може не подобатися голос. Ще частина відпадає на другому-третьому дзвінку, коли чоловік розкривається не з того боку, що тобі б хотілося. У мене була розмова з лікарем з Гданська. У листуванні все було чудово, перша розмова — приємний голос, а під час другої він сказав щось типу: «Я трофей на шлюбному ринку, ти мені подобаєшся, але ти погано стараєшся мене собою зачарувати». І все, це була остання розмова.
Далі важливо виходити на справжні побачення. Дивитися, як чоловік себе поводить, як він пахне, виглядає, який порядок у його машині. Бо це теж важливо. У мене якось не склалися стосунки, бо чоловік приїхав у машині з брудним салоном, і під нігтями у нього теж був бруд.
Також важливо не загратися у побачення. Пам'ятати, що ваша ціль — побудувати стосунки. Бо коли ти починаєш виходити на ринок онлайн-побачень не з дефіциту, а з відчуттям, що всесвіт для тебе багатий та щедрий, існує ймовірність забути, яка у тебе була мета — і перебирати до безкінечності.
5. Не приховуйте свої реальні потреби та бажання
Це часто зустрічається в анкетах моїх подруг, яким я допомагала влаштувати особисте життя.. Питаю: «Що ти шукаєш на сайті?» Відповідь зазвичай така: «Заміж хочу, дитину хочу, родину хочу». А тепер давай подивимося, що у тебе написано: «Шукаю знайомств, а там, як піде. Хочу підтягнути свій польський, шукаю на Тіндері носія мови для спілкування».
Я за щирість. Хочете заміж — пишіть про це. Хочете короткого роману — так і пишіть. Нічого не хочете, просто розважитися — будьте відвертою з чоловіками. Не крадіть їхній час
Варто пам'ятати, що з іншого боку така ж людина. Чоловіки теж стресують, на них покладаються великі очікування, вони мають виявляти ініціативу. Одразу ставте ті фільтри, які має пройти людина. У вас мають бути однакові очікування від побачень.
Не бійтеся виглядати вразливою, визнаючи свою потребу в ідеальних для вас стосунках. Не думайте, що, розмиваючи свої вимоги та потреби, ви полегшите дорогу тому єдиному. Ні, такими загальними фразами ви будете приваблювати саме «не тих» чоловіків.
Не бійтеся говорити про свої бажання та очікування. Не бійтеся питати: «А що у нас з тобою, які перспективи наших стосунків?»
Не намагайтеся вигріти пусте місце. Насправді в стосунках все дуже просто: або вас обрали, або ні. Чим раніше ви почуєте правду, тим швидше ви скинете баласт зі свого життя та наблизитеся до зустрічі з тим, хто вам потрібен і кому потрібна ви.
У нас з чоловіком було так, що після кількох телефонних розмов я запитала, коли ж буде наша реальна зустріч. Ми жили в різних містах на відстані чотирьох годин потягом. Він сказав, що приїде у відпустку через місяць, на що почув: «Я б хотіла раніше, я не обіцяю, що за цей час не знайду когось іншого та не піду на побачення з ним».
Він тоді взяв три дні відпустки за свій рахунок і приїхав до мене. Потім запросив до себе, пройшов перевірку на жадібність — я попросила його купити мені чоботи. Купив. Власне, він навіть не побоявся на початку повномасштабної війни поїхати зі мною до Львова. Там ми і взяли шлюб.
6. Банальна, але необхідна порада: будьте центром свого життя
Багато років самотності та нетривалих романів, які не приносили відчуття щастя, радості, задоволення, навчили мене любити себе. Ця усвідомленість прийшла не тоді, коли я була юною та дуже гарною (підтверджую, що героїня і зараз дуже приваблива, а в юності була схожа на голлівудських красунь типажу Мерилін Монро — Авт.), а після років самотності, коли я намагалася сподобатися чоловікам, догодити їм.
Тепер моє кредо: я в центрі свого життя. Якщо одні двері зачиняються, відкриваються інші. Я нічого оплакувати не буду. Переживати з цього приводу не буду. Я не терплю ні секунди того, що мені не подобається, забирає у мене комфорт чи радість. Я знайшла любов, коли полюбила себе.
Якщо жінка щаслива, то й вся родина навколо неї щаслива. Навколо мене стало менше людей, але це набагато кращі люди для мене. Мій принцип любові тепер — себе любити на 51% зі 100, інших, включно з чоловіком, батьками, дітьми, — на решту 49%. Навіть якщо всі тебе розлюблять, «контрольний пакет акцій» на любов до себе завжди з тобою.
Марія Гурська: Понад 55% поляків вважають, що війну потрібно припинити, навіть якщо це означатиме територіальні поступки чи навіть обмеження незалежності України. Це — результати останнього опитування CBOS (Centrum Badania Opinii Społecznej, Центру вивчення громадської думки. — Авт.). І це на 16 відсотків більше, ніж було у вересні. Чому кількість громадян Польщі, які дотримуються такої думки, зростає?
Павел Коваль: Коли людей запитують, чи хочуть вони миру, відповідь, звісно, позитивна. І в цьому немає нічого надзвичайного. Люди втомилися від війни, вони не хочуть її. Проте важливо розрізняти мир і припинення вогню, не плутати слово «мир» з капітуляцією, розуміти, що те, що сьогодні коїться в Україні, завтра може статися з Польщею. Незначна для когось поступка і, не дай Боже, підтверджена міжнародним правом зміна кордонів України може стати передвісником такого ж майбутнього для Польщі. Немає жодних ілюзій. Висновок для мене лише один: потрібно вести більше роз'яснювальної роботи на цю тему — і з журналістами, і з лідерами думок, і з політиками.
Маємо інформувати, що жодне припинення вогню чи перемир’я не має бути юридичним визнанням нових кордонів. І тут є простір для роботи
Якщо говорити серйозно, ця розмова повинна звучати так: «Що означає мир сьогодні? І чи є шанс на мир?». На мою думку, шансів на мир немає. Може бути шанс на якесь припинення вогню та перемир’я. Але чи гарне це рішення? Це залежить від умов, за яких це може статись. Наприклад, чи будуть збережені санкції проти Росії? Бо у випадку їхнього скасування ми не тільки дамо росіянам відпочити, але й посприяємо їхньому економічному розвиткові.
В який спосіб буде визнаватися зміна кордону? Жодна західна країна не визнає змін кордонів, та можуть бути перехідні періоди або періоди, коли Україна функціонуватиме в умовах часткової окупації. Коли до цього додаються гарантії безпеки, то, здається, такий перехідний період може бути прийнятним, але лише за умов гарантій безпеки для решти країни.
Захід має зрозуміти різницю між миром і припиненням вогню. Фото: SARAH MEYSSONNIER/AFP/East News
Я не представляю жодної офіційної позиції польського уряду — це моя приватна думка. У цій дискусії ми повинні запитувати, на яких умовах це вигідно українцям. Адже головним фактором тут є суспільство, яке пролило стільки крові. Без нього неможливо говорити про Україну. І я не говорю про політиків. Вони безперечно важливі, бо представляють суспільство під час війни. Я маю на увазі суспільство, яке має схвалити те чи інше рішення українського уряду.
В Європі небагато суспільств, які мають настільки розвинений рівень дискусії. Українському суспільству не просто сказати, що потрібно робити так, а не інакше. Саме тому — нічого про Україну без українців
Але позиція польського уряду також цікава, особливо на тлі розмов про можливість присутності певного контингенту миротворчих сил, озвучену, зокрема, президентом Франції Еммануелем Макроном. Ідеться про близько 40 тисяч військових з ЄС. Видання «Річпосполита» (Rzeczpospolita) писало, що це може бути близько п’яти бригад, командування частиною з яких могла б взяти на себе Польща. 12 грудня у Варшаві Макрон зустрівся з прем’єр-міністром Туском, і польський прем'єр заявив, що Польща не посилатиме військових в Україну. Водночас російська пропаганда розкручує тезу про те, що активне будівництво Польщею проєкту «Східний щит» є спробою ізолюватися від українських проблем. Як ви це прокоментуєте?
Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск 17 грудня у Львові чітко висловився щодо цього. Сьогодні ми не фокусуємо увагу на цьому. Якщо ми хочемо серйозно говорити про майбутнє, цю розмову не можна починати з того, якою буде ситуація після якогось припинення вогню і перемир'я, а потрібно говорити про те, що цьому передуватиме.
Сьогодні ситуація в Україні в стратегічному сенсі дуже складна — і це не є секретом. Росіяни дуже тиснуть і хочуть отримати якомога швидше і більше землі в очікуванні початку розмов про припинення вогню. Важливо не плутати це з миром, бо мирного договору зараз, мабуть, не буде — ніхто не готовий визнати російські територіальні претензії. Але тим часом росіяни підходять все ближче і ближче, щоб захопити якомога більше територій.
У цьому і полягає стратегічне безумство надмірних дискусій про те, що буде потім. Потрібно думати про те, що робити зараз, щоб позиція України на початкових переговорах була адекватною українському героїзму та бойовому внеску України в останні роки. Щоб не вийшло, що всі допомагали — передусім Польща — а потім раптом протягом двох вирішальних місяців замість того, щоб зосередитися на ще більшій допомозі, всі почали обговорювати, що буде після припинення вогню. Ще буде час це обговорити.
Макрон та Туск обговорили потенційну відправку миротворців до України. Фото: WOJTEK RADWANSKI/AFP/East News
Якою була головна мета візиту прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска до Львова? Його пресконференція з Володимиром Зеленським була дуже емоційною, сповненою слів підтримки з обох боків, заяв про взаємодопомогу, але головна частина дискусії лишилася за кадром. Про що йшла мова?
Основною частиною візиту були переговори віч-на-віч, і те, що ми можемо оцінити і я маю право коментувати — військова допомога, переконання, що це — стратегічно важливий момент для Заходу. Справи пам’яті для Дональда Туска як для прем’єр-міністра Польщі — були дуже важливими. Він пішов вклонитися львівським Орлятам, Січовим стрільцям, а також відвідав маленьке кладовище поруч, де лежать герої нинішньої війни. Він заявив про підтримку європейських пам’яток Львова, зокрема, біля розбомбленої росіянами кам’яниці Геллера, одного з видатних діячів театру зламу ХІХ-ХХ століть. Також були й менші, але дуже важливі акценти. Але ключовим, на мою думку, було повідомлення про подальшу військову підтримку.
Ключові слова Туска одразу ж підхопили українські ЗМІ. Польський прем’єр закликав припинити спекуляції щодо можливої поразки України, бо це — брехня. Україна успішно захищається від російського нападу, «всупереч деяким негідникам». «Маємо зробити все для справедливого миру», — наголосив Туск. Що потрібно робити для миру зараз?
Росія атакує світ не тільки ракетами, а й пропагандою. Вона потрапляє в ціль — в лідерів думок. Дональд Туск бореться за елементарну правду про цю війну. Росіяни не захопили Київ, не змінили владу в Україні. Нам важливо пам’ятати, що значною мірою так сталося, бо Польща і Велика Британія першими підтримали Україну, а вже потім приєдналися інші. Туск у Львові людською мовою пояснив одну важливу істину — якщо хтось давав багато в перші місяці та роки, то сьогодні він не завжди може віддати все.
Польща також є прифронтовою країною, вона в іншій ситуації, ніж Іспанія чи Португалія
Полякам справді боляче, що хтось у ці дні каже:«А Німеччина зараз дає більше». Ну, зараз це легко. Важко було ризикувати, коли ніхто не знав, що буде за тиждень або за місяць після початку війни.
Пам'ятаємо, цінуємо, а що тепер? Що ми можемо і повинні робити разом для перемоги?
Я не приховую, що слухав розмову Туска і Зеленського про військові питання, але озвучити усього не можу. Про ці речі не говорять публічно. Зараз найважливіше враховувати варіант, що почнуться якісь переговори — розмови про припинення гарячої фази війни, і, можливо, про якийсь перехідний період. Важливі гарантії безпеки. На мою думку, єдині серйозні гарантії безпеки — це НАТО і відкриття дверей в Північноатлантичний альянс. Україна мала вже Мінські домовленості, які фактично були своєрідною гарантією безпеки, а також Будапештський меморандум 1994 року.
Польща також відчувала на собі неефективність таких політичних і навіть юридичних зобов’язань у підтримці в 1939 році. Країни нашої частини Європи знають, що означають фіктивні чи несерйозні гарантії безпеки. Тож, якщо буде припинення вогню, потрібно відповісти на питання: які гарантії безпеки для України? Як на мене — тільки НАТО, інших немає.
Що ви думаєте про реалістичність ідеї європейських миротворчих сил?
Cьогодні не час для цієї розмови. Сьогодні маємо говорити про те, як зміцнити Україну в найближчі три-чотири місяці, коли відбуватимуться переговори, а потім — як забезпечувати новий тимчасовий порядок, коли всі чекатимуть, поки Путін піде. Треба враховувати й інший варіант — що переговори проваляться і війна триватиме. Я щойно повернувся з Вашингтона. Не всі у республіканській спільноті цілковито впевнені, що домовленості з Путіним будуть досягнуті. Буде спроба. Чи вдасться вона? Невідомо.
А ще в Росії ситуація може змінитися буквально за одну ніч, як це часто траплялося в історії. У будь-якому випадку до цього треба бути готовим
Які настрої панують серед політичних еліт напередодні січневої інавгурації нового американського президента Дональда Трампа?
Безумовно, мандат республіканців, мандат президента Трампа дуже сильний, йому буде багато, що сказати.
Його слід розуміти як правителя, який не вдається в подробиці, має загальні відчуття, значною мірою керується політичною інтуїцією — і цю методологію слід приймати в розмові з ним. Що мене вразило під час дипломатичної поїздки у Вашингтон в грудні, так це великий масштаб варіативності рішень — в залежності від того, які політичні кола будуть важливішими в Республіканській партії. Республіканська партія — це не єдина група. Це дуже широкий спектр різних постатей. Навіть всередині тієї частини, яка називається MAGA («Зробимо Америку величною знову». — Авт.), також є різні середовища, і я намагався поговорити з різними людьми і побудувати загальну картину.
На жаль, ця загальна картина така, що нічого невідомо напевно. Можуть бути і досить хороші сценарії з точки зору ведення війни
Новий президент не може дозволити собі підняти білий прапор для Путіна. Він внесе певні пропозиції. Його представники шукатимуть вихід. Генерал Келлог, який бере участь у цих переговорах, є дуже досвідченим військовим і політиком. Це не та людина, яка робитиме якісь випадкові рухи. Дедалі більше людей у республіканському середовищі розуміють, що це не війна десь на кордонах Атлантичного альянсу, а що вона пов’язана з питаннями Китаю, Тайваню тощо. Тому є багато тем і аспектів, які є фоновими, і ми не знаємо, в якому напрямку все піде. Треба просто стежити за ситуацією в США. Але практикувати хорошу політику також означає бути готовим до різних сценаріїв. Тому має бути сценарій, що почнуться якісь переговори, але також має бути сценарій, що Путін не прийме ідею нової адміністрації, і тоді, можливо, Україна отримає більше підтримки, ніж мала досі. Я не знаю, чи цей сценарій найбільш імовірний. Можливо, ні, але я б теж серйозно про це задумувався.
Українці та й поляки, напевно, стурбовані словами Дональда Трампа, який назвав помилкою дозвіл Україні бити углиб Росії американською зброєю. Як ви це оцінюєте в контексті всіх цих багатосценарних можливостей?
Напевно, всі розуміють те, що чинна адміністрація вже не є повністю ефективною. Вона може ухвалювати деякі рішення, які Дональд Трамп не хотів би ухвалювати. І все ж, я впевнений, що існує обмін інформацією та планами між кожною нинішньою та майбутньою адміністраціями, є певна координація, навіть якщо публічно та політично це критикуються. У цьому контексті я й читаю всі заяви цього періоду. Важливі чіткі заяви представників американської адміністрації про те, що всі кошти, виділені на озброєння України, будуть використані та витрачені за цільовим призначенням до кінця терміну повноважень президента Байдена.
Чи може зараз польська та українська дипломатія якось вплинути на формулювання майбутнього бачення так званого мирного плану команди Трампа?
Звісно, трохи може. Ми повинні робити це по-американськи, тому що це відбувається в Америці. Більше активності, аналітичних центрів, робота в лідерських середовищах у Вашингтоні, трохи в Нью-Йорку, вплив на важливі з точки зору Дональда Трампа кола, демонстрація аргументів. Повторення простих політичних істин в Америці, яка є супердемократичною, працює дуже добре, тому що люди чутливі до цього, вони не люблять балаканини, їм подобаються конкретні речі.
Я щоразу кажу і пояснюю: дивіться, який небезпечний ревізіонізм. Кожна війна починається з ревізіонізму. Не можна підписуватись під російською агресією
На вашу думку і згідно з вашим політичним чуттям, чи лишаються відкритими двері для швидкого вступу України в НАТО?
У цьому і полягає політика — починати з того, що декому здається неможливим. В якийсь момент хтось каже це вперше. Така людина зазвичай говорить: «Ну, у мене лише є така ідея…», — і досліджує. Цей етап у нас вже позаду. Зараз період, коли практично всі питають, коли це станеться і за яких умов.
Туск та Зеленський зустрілись у Львові, щоб обговорити нагальні питання. Фото: ОПУ
За даними військових аналітиків, українська армія вже втратила приблизно 50% контрольованої території на Курщині. Чи був виправданим, на вашу думку, героїчний вчинок українських воїнів, здійснений для надання мужності європейським та американським політикам у їхніх рішеннях оборони України?
Події на Курщині — це показова демонстрація боєздатності українців. Вони допомогли воювати в інших місцях, і тому це не марна жертва. Більш того, частина Курської області все ще перебуває під контролем українців і все ще зв’язує руки частині російських військ, які, у свою чергу, змушені були піти на певні кроки та залучити північнокорейських військових. Все вишикувалося в якийсь ланцюжок. Я б не йшов в напрямку критичного оцінювання цієї ініціативи.
Цього тижня українські військові й Президент оприлюднили дані, які підтверджують участь корейських військових безпосередньо у війні на території України. Що змінює для світу факт участі третьої країни у російсько-українській війні?
Я вважаю очевидним, що цю війну веде не лише Росія, а й країни з осі зла, до якої стовідсотково входять Білорусь та Іран, а також Північна Корея.
Цього тижня відбулося засідання Європейської ради за участю президента України Володимира Зеленського й останнє за головування Угорщини в Раді ЄС. Тема номер один — підтримка України. Як ситуація виглядає наприкінці року, перед Різдвом?
Очікуємо на польське головування наступного року. Наша задача — додати енергійності процесу євроінтеграції України. Це обов'язково відбудеться під час польського головування. Схоже, що Україна буде готова відкрити переговори хоча б у першому кластері, говорячи термінологією перемовин, а може й у двох. Над цим потрібно працювати, адже це цілком об’єктивні процеси. Це роблять експерти, тут немає політики, але якщо українська сторона демонструє високий рівень підготовки, то це працює краще і рішення ухвалюються. Я думаю, що польське головування прискорить євроінтеграційний процес України. І на цьому також наголосив 17 грудня у Львові прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
.jpeg)
%20(1).avif)