Війна в Україні

Дорога редакціє журналу Sestry!

Дякую, що піднімаєте у Ваших матеріалах тему виховання, зокрема, пишете про те, як розмовляти з дітьми про війну. Думаю і про власну проблему, яка існує у моїй родині, і хочу поділитися з Вами.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/661fc871a74ca63b5c9e427e_prawda-ukr-poziom.jpg">Як говорити з дітьми про війну?</span>

Я виїхала в Європу через 5 місяців після початку війни з 6 річною дочкою. Ми з Києва. З лютого і до літа 2022 ми жили в знайомих у Львові — чекали, що війна скоро закінчиться. Та ракети долітали і на Західну Україну, і я вирішила, що безпечніше для дитини буде, якщо ми почекаємо на Перемогу в Польщі. Під Варшавою в нас були знайомі і ми зважилися на тимчасовий переїзд. В Києві дочка вивчала польську мову, тому коли з вересня вона пішла в другий клас у польській школі, то швидко адаптувалася і знайшла нових подруг. Наша невеличка орендована квартира з маленьким садком також дуже їй сподобалася. Звісно, ми сумуємо за домом, за рідними, і чекаємо,коли зможемо повернутися до рідного дому і звичного життя. Та тут я спокійна, що дитина може спокійно вчитися і не повинна переживати і ховатися через тривоги.

Хоч ми зараз і за кордоном, та все ж встигли відчути на собі травму війни. Двічі пережили втрату дому (спочатку в Києві, і потім у Львові), провели багато годин у бомбосховищах, і звісно, були шоковані жахливими новинами про звірства російської армії на тимчасово окупованих територіях, вбивства мирних українців російськими ракетами. Якщо дорослий в стані винести все це, проаналізувати, то дитина на мою думку не здатна, та й не повинна нести такий інформаційний тягар. З перших днів війни я весь час намагалася захищати дочку від зайвої інформації. Коли летіли російські ракети, я казала, що це навчання наших військових, новини дивилася у ванній із замкненими дверима і увімкненою водою, а читаючи про події у смартфоні, не показувала, що схвильована, і ховала сльози.

Звісно, я пояснила дитині, що йде війна і на нас напали росіяни, але весь час наголошувала, що наші військові переможуть злого Путіна, і вже скоро йому настане кінець, а Україна переможе

У Польщі дочка весь час сумує за домом і рідними, та я обіцяю їй, що ми скоро повернемося. Місточком з домом для нас є спілкування з моїми батьками, з якими ми часто зідзвонюємося у вайбері.

І отут, дорога редакціє, починається моя проблема.

Мій батько не хоче і чути моїх аргументів про те, що дитину потрібно берегти. Він навпаки вважає, що правда, почута в дитинстві, є найкращим щепленням від нещасть у дорослому житті

Коли ми зідзвонюємося, він кличе дочку до телефону, і після кількох хвилин розмови, найчастіше, коли я не чую, бо, наприклад, готую вечерю, починає розповідати їй про обстріли Чернігова, Одеси, Дніпра, про знайдених під завалами немовлят, про жахливі втрати, каліцтва військових і цивільних, про те, як сумують за своїми татусями, загиблими на фронті, українські малюки, про сотні прапорів, які майоріють над могилами наших військових… Дитина прибігає до мене в сльозах після кожної такої розмови, і потім довго не може заснути, розпитує мене про деталі. Уся несправедливість цієї війни раптом падає на неї після такої розмови з моїм батьком, і вся моя праця над її спокійним дитинством іде нанівець.

У такі моменти мені здається, що переді мною не моя маленька дівчинка, а незнайома мені дитина, значно старша за мою. Не дзвонити батькам — не варіант, бо ми дуже любимо дідуся і бабусю. Мої розмови і прохання до батька також нічого не дають. Та кожен його дзвінок для дитини — величезний стрес. Часом я думаю, що, можливо, мені варто почати самій говорити з дочкою про війну, щоб вона трохи загартовувалася. Але як це робити, щоб не зранити її ще більше? Адже з іншого боку, коли ми повернемося додому, на неї також чекає зовсім інша країна, яку нам ще належить відбудовувати.. 

Читачка Sestry.eu, А.Н., Київ-Варшава

В редакційному проєкті Sestry.eu «Як розмовляти з дітьми про війну» беруть участь мами з усього світу. Напишіть нам і Ви! За кожен опублікований у нашому онлайн-журналі лист ми подаруємо Вам книгу.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/65b79168e3c2b53043bb1625_shutterstock_2277775453.jpg">Як говорити з дітьми про війну?</span>

«У лютому 2022 року була одна річ, яка об’єднувала американську адміністрацію Джо Байдена та режим Володимира Путіна: віра в те, що Україна впаде протягом 72 годин», — сказав проф. Тімоті Снайдер під час лекції «Ризик повільності: американські помилки під час війни Росії в Україні», яку він виголосив 18 квітня в The University Club of New York.

Це, у свою чергу, має змусити нас усвідомити, що все могло скластися зовсім інакше, ніж сталося. Сьогодні ми могли б жити у світі, в якому політичний порядок значною мірою визначався б військовою перемогою Росії два роки тому, якщо президент Зеленський та український уряд втекли б з країни, яку взяв під контроль агресор. З усіма його засобами.

Сліпота однооких оптимістів

У цей вирішальний момент історії все могло піти зовсім інакше, ніж було. А ми на Заході поводимося так, ніби оптимістичний розвиток подій очевидний, а поганий сценарій неможливий.

Хоча кілька фактів доводять, що це було й залишається ймовірним. Так, в Україні не дійшло до видовищного масового геноциду, але були Буча і Маріуполь, росіяни масово депортували українських дітей з окупованих територій, а українських лідерів, які опинилися на окупованій території, продовжують вбивати.

І все ж ми сприймаємо як належне те, що українська армія зупинила геноцид і остаточне знищення українського суспільства.

Найгіршого не сталося, тому що цього не могло статися, — здається, вважає наша спільнота однооких оптимістів

А це, у свою чергу, означає, що лише жменька розумних людей усвідомлює, скільки цивілізований світ винен українцям за останні два роки.

Європа залежить від боротьби України

Чим їй завдячує? Снайдер надзвичайно проникливий і методичний у своїх розрахунках і аргументації.

По-перше, вони зупинили «жахливий наступ Росії на міжнародний правопорядок», однією із основних гіпотез якого є те, що одна країна не може безпідставно вторгнутися в іншу країну та окупувати її територію.

Українці, захищаючи свої кордони, відстоюють цей принцип. Якби вони здалися, сила цього принципу була б зовсім іншою, ніж є досі, підкреслює американський учений.

Західні європейці також винні українцям за збереження всієї нинішньої моделі Європейського Союзу

І ця модель базується на припущенні, що постімперські країни можуть колективно взяти на себе зобов’язання щодо збагачення та миру, не вдаючись до війни. Ця модель все ще виглядає надійною головним чином тому, що українці все ще воюють. Якщо вони здадуться, вона стане ненадійною. Стала би карикатурою самої себе.

Чи бачать це так європейці? Так, але, за словами Снайдера, це трапляється дуже рідко. 

Виконуйте чорну роботу

Інша річ, яку ми сприймаємо як належне в нашому світі, це те, що... Україна виконує місію НАТО. Снайдер коротко пояснює природу цього парадоксу: місія НАТО полягає в тому, щоб поглинати та відбивати атаки російських збройних сил, але єдина країна, яка робить це сьогодні, не є членом НАТО. Говорячи просторіччям, Україна виконує всю брудну роботу для НАТО, а ми радісно і бездумно сприймаємо це як належне.

Але це ще не кінець. Практичні наслідки українського опору сягають навіть вище стелі відносин між НАТО і Росією. Снайдер зазначає, що хоча майже чверть століття глобальний політичний дискурс обертався навколо ризику апокаліптичної сутички між Америкою та Китаєм, за останні два роки ця тема, здається, відійшла на другий план. Чому це сталося? Тому, каже професор, «український опір Росії дає зрозуміти китайцям — а якщо не вірите мені, запитайте Тайвань, — що широкомасштабні наступальні операції сьогодні складні і непередбачувані». І саме це заважає Китаю розв’язати власну бійню.

Важливо, що, роблячи те, що вони роблять у протистоянні з Росією, українці стримують Китай так, як США не могли б його стримати

Тому що будь-який спосіб, яким Америка хотіла б зупинити Китай, може бути сприйнятий ним як провокація — з усіма наслідками. Тим часом Україна просто захищає свою суверенну територію, нікого не провокуючи – тому її не можна сприймати як сторону-провокатор.

Отже: знову українці роблять для нас те, чого ми самі для себе зробити не можемо.

Поки українці дають раду

І ще одне: ядерна війна. Однією з причин, чому — незважаючи на ескалацію кремлівських погроз, що аж до гротеску — така війна останнім часом не спалахнула, є те, що своїм опором українці посилають світові просте повідомлення: країна без ядерних боєголовок може себе захистити. у звичайній війні проти ядерної держави.

Українці дають світові аргумент, що не кожна країна, яка може собі це дозволити, повинна мати Бомбу

Однак якби вони програли або здалися, протилежний аргумент набув би великого значення.

За словами Снайдера, той факт, що, наприклад, Німеччина, Польща та Японія, країни середнього розміру, але з амбіціями, не взялися за ядерну програму, дуже пов’язаний з тим, що Україна все ще чинить ефективний опір гіганту, який не може використовувати своїх ядерних бомб. Поки українці справляються, ядерний меч над головою світу — це лише страх.

Чорні парадокси

Простими словами (це Снайдер), українці виграють нам час. І не зовсім зрозуміло, якою валютою ми їм будемо повертати.

Американці (Снайдер протягом усієї своєї лекції є дуже суворим щодо політики своєї країни та відношення співвітчизників) відплачують українцям дедалі більшою зневагою, ухиленням від них і відсутністю розумної української політики. А це може мати катастрофічні наслідки.

«Через нашу млявість, — попереджає Снайдер, — ми створили світ, у якому фронт ламається, Україна програє цю війну, а всі згадані вище позитивні наслідки українського опору обертаються своєю протилежністю. Згодом ми запитаємо себе: як ми опинилися в такому світі? Відповідь буде звучати: через те, що ми робили і не робили в 2023 і 2024 роках».

І тут — ще один темний парадокс, який не вислизнув з-під уваги Снайдера.

Те, що робить Росія, можна передбачити: вона веде війну, щоб знищити українське суспільство та українську державу. Поведінка українців теж прогнозована: вони захищають свою територію, свою цілісність. себе.

Найменш передбачуваним великим гравцем у цій грі є Сполучені Штати

«Іноді наші дії є несподіваними навіть для нас самих», — з гіркотою каже Тімоті Снайдер.

Стовпи дисфункції: путініст Маск і соцмережі

З чого це все береться? З дисфункції, яка характеризує три основні стовпи, на яких тримається американська система влади.

Першим стовпом є... соцмережі (інтелектуальна аудиторія Снайдера сприймає це твердження з потіхою, але швидко виявляється, що справа серйозна). Йдеться про те, як соцмережі поводяться в цій війні і до якої точки вони нас привели. Українці користуються ними дуже ефективно. Проблема в тому, що ці медіа не найкращі у привертанні уваги людей до серйозних проблем на триваліший проміжок часу. Тим більше, що X (колишній Twitter) тепер належить прихильнику Путіна, який маніпулює повідомленням не лише за допомогою алгоритмів, а й через своє пряме особисте втручання.

Путініст? У вересні 2022 року — у Снайдера пам’ять слона — Ілон Маск особисто вирішив відключити українську армію від супутникової системи Starlink. Українці якраз вели наступ у бік Чорного моря — напевно, це був найкращий момент для завершення війни.

Але прийшов Маск і все зірвав.

Мало передбачити

Другою непрацюючою гілкою американської системи управління є уряд. Хоча починав він з незаперечною заслугою: розвідка передбачала, що і коли станеться — з точністю майже до доби. Снайдер зазначає, що адміністрація Байдена тонко та розумно попереджала українців про майбутнє російське вторгнення, даючи їм зрозуміти, що американці не зможуть відреагувати так, як їм би хотілося.

І вона правильно вчинила.

Було помилкою вважати, що роль уряду США полягає в тому, щоб передбачити плани Росії, а потім думати, що він може зробити, щоб зупинити її вторгнення

Це те, що придумала американська адміністрація. Не було мови про те, як допомогти Україні, якщо Росія на неї нападе.

Вади цього підходу виявилися, коли росіяни вторглися в Україну. Тому що коли до березня 2022 року стало зрозуміло, що Україна все-таки може перемогти, Америці знадобилося абсурдно багато часу, щоб переварити ймовірні шанси та можливості. Між весною і осінню 2022 року був період «великої плинності»: росіяни розуміли, що можуть програти, а українці — що можуть виграти. Проблема в тому, що майже ніхто з вашингтонської політичної еліти навколо уряду Байдена не був готовий скористатися цією можливістю.

Збирайте героїв

Тож 6 місяців було витрачено даремно — період часу, за який війну було легше виграти, ніж будь-коли (Снайдер вважає, що її все ще можна виграти). У той час Захід ходив на повідку російської пропаганди, дискутуючи, як на неї відповісти. Дискусії, які були «жахливо публічними». Рішення про те, яку зброю надсилати українцям, також були «жахливо публічними» — і їм передували витоки інформації, які послабили ефект озброєння українців.

Більше того, зазначає Снайдер, «ми надіслали цю зброю в символічній кількості та якості — не такій, яка б дозволила їм [українцям] виграти війну». Особливо, коли йдеться про системи протиповітряної оборони та далекобійне озброєння.

Якби замість 10 або 20 HIMARS було відправлено 100 або 200, війна, ймовірно, закінчилася б

Звичайно, це були рішення уряду — але головна провина лежить на ЗМІ. Західна громадська думка обговорювала західну зброю як суперзброю. Тому, коли вони відправили 10 чи 15 Бредлі до українців, усі — особливо американці — думали, що вони роблять щось велике. «Ми кричали: «Месники», ніби все раптом кардинально зміниться».

Маги і культ суперзброї

Снайдер не хоче критикувати західну зброю, яка в багатьох випадках (наприклад, системи Patriot) чудова і часто потрапляє прямо на український фронт з полиці. Він лише хоче підкреслити, що Захід на чолі з американцями оточує свою зброю чимось на зразок культу.

Люди на Заході вважають, що відправка 10 західних танків зробить дуже значний ефект на фронті

«Коли справа дійшла до українського наступу на початку літа 2023 року, — зазначає Снайдер, — ми сказали собі, що ми на Заході — чарівники, коли мова зайшла про нашу зброю, тому навіть невелика кількість матиме велике значення. А потім, коли виявилося, що цього недостатньо, ми вирішили, що українці щось роблять не так — і не поверталися до дискусії про те, чи варто відправляти 200 HIMARS.

Ми не поверталися до цієї дискусії, хоча українці довели, що можуть ефективно використовувати навіть найсучаснішу зброю.

Кафкіанські хороводи трампістів

Залишається третя опора американської системи, яка зазнала краху: законодавство. 20 квітня, після більш ніж пів року політичної громадянської війни, Конгрес схвалив 61 мільярд доларів допомоги США для боротьби України. Попередній транш підтримки для цієї країни був затверджений... понад 470 днів тому.

Це жалюгідний результат незначної переваги республіканців у Конгресі, багато з яких мають власні — дуже своєрідні — уявлення про інтереси Америки в Україні. Путінська фракція дуже активна і добре організована в цій групі.

Вона старанно працює на користь президентської кампанії Дональда Трампа, яка стає все більш процвітаючою, чим менш продуктивними є українські справи в США. Тому реальність у Конгресі до нещодавнього схвалення допомоги Києву нагадувала процесію абсурдної кафкіанської бюрократії, яка додає на допомогу Україні зовсім не пов’язані з нею речі (мур на кордоні з Мексикою, Ізраїлем, Тайванем).

Прокляття млявих

Який висновок можна зробити з аналізу роботи трьох непрацюючих гілок американської влади (технологічної, виконавчої та законодавчої)?

«Ми створили зв’язок», — каже Снайдер. — Якщо ти повільний, ти не відчуваєш, що щось робиш. Коли ви повільні, ви втрачаєте почуття відповідальності — тому що ви не в центрі важливих подій. Коли ви повільні, ви виправдовуєтесь. Коли ти повільний, тобі стає важче дотягнутися до інших».

Америка повільна. Захід повільний.

Дуже важко бути українцем, знати, що твої найкращі брати гинуть на фронті щодня — і чути від людей у ​​Вашингтоні: «Це нормально, бо в цю пору року в Конгресі завжди канікули»

Це в свою чергу, за словами Снайдера, призводить до висновку, що українцям важко спілкуватися із західними людьми, а останнім важко слухати українців, оскільки вони сприймають власне запізнення як щось нормальне. З такої точки зору спосіб життя українців день у день стає ненормальним і незрозумілим для західних людей.

Катастрофічні наслідки повільності

Що все це означає?

Якщо щось піде не так, це буде провина через нашу повільність, інертність і бездіяльність. Якщо буде колапс, ми багато втратимо, це станеться дуже швидко — і це буде щось на зразок геноциду в Україні. Це буде величезний удар по міжнародному правопорядку (якщо російське вторгнення буде успішним). Модель Європейського Союзу буде поставлена ​​під серйозний сумнів (якщо не поставлена ​​під сумнів взагалі). Однак Україна більше не виконуватиме місії НАТО.

Це породжує питання: хто виконуватиме цю місію?

Ми також можемо очікувати поширення ядерної зброї по всьому світу і ймовірну велику війну на Далекому Сході

Але це ще не все. Наступне, що буде зруйноване, якщо Україна провалиться, це репутація Америки.

Найважче випробування

Навіть якщо (деякі?) американці переконують себе, що Україна неважлива, люди в усіх куточках земної кулі зараз дивляться на цю країну як на «неймовірно легкий тест для США», — каже Снайдер.

Неймовірно легко, адже Америці не потрібно посилати своїх солдатів на війну з Росією. Неймовірно легко, адже гроші, необхідні для проходження цього тесту, — копійки, порівняно з реальними витратами на подібне завдання. Неймовірно легко, тому що з ідеологічної точки зору ця війна стосується цінності, про яку Америка давно каже, що є найближчою до її серця: демократія — під прямою та смертельною загрозою.

«Якщо ми не зможемо пройти випробування, яке є неймовірно легким в очах наших союзників, але також і наших ворогів, ми не можемо очікувати, що жоден із них повірить, що ми зможемо пройти більш складний іспит у майбутньому», — каже Тімоті Снайдер.

Ще одне: навіть якщо Україна програє, це не означає, що вона зникне

Це лише означає, що її надзвичайно досвідчені та відважні солдати будуть примусово включені до російських військ. Це також означає, що технології, які Україна розробила самостійно — технології, які були б дуже корисні, наприклад, Тайваню перед обличчям майбутнього китайського вторгнення — підуть до Росії та Китаю.

Що ми будемо мати

Це також означає, що українське сільське господарство, яке є третім чи четвертим за значенням сільським господарством у світі, буде контролюватися Росією.

Ресурси України, в тому числі людські, будуть переорієнтовані в протилежному напрямку, ніж зараз.

Що тоді матимемо?

Росію, яка виграє війну і вирішить, що правила не мають значення.

Росію, яка отримає багато нових ресурсів.

Росію, яка доведе, що немає причин сприймати Америку серйозно.

Якщо ми дозволимо Росії взяти Україну під контроль, то це буде зовсім інша Росія. Зовсім інша Україна. Зовсім інша Європа. Зовсім інший світ.

Ще не все втрачене

Україна може виграти цю війну, вважає Снайдер. — Хоча б тому, що економічний потенціал її союзників у 250 разів перевищує потужність її економіки, зруйнованої росіянами. Це означає, що для перемоги їй потрібна лише мала, незначна частина економічних ресурсів її багатих союзників.

Я сподіваюся, що цю частину можна знайти.

‍

Чи послаблює війна позицію жінки в суспільстві?

Не обов'язково. Таким стереотипом користуються західні феміністки. Тим часом в Україні з початком війни у ​​2014 році відбувається якраз навпаки. Різко зросла активність жінок у громадських організаціях, політиці та армії. У виборчих списках з'явилися паритети, а в правилах правопису — закінчення жіночого роду.

Є прогрес і в сфері прав жінок — вже під час повномасштабної війни Україна ратифікувала Стамбульську конвенцію про протидію домашньому насильству.

Суцільний позитив? Не віриться.

Звичайно, ні. Наше фінансове становище погіршилося, і у нас стало набагато більше обов’язків. Багато з нас втратили домівки, були змушені переїхати та втратили соціальні зв’язки. Крім того, доступ до інституційного догляду за дітьми, хворими і людьми похилого віку не є на належному рівні., школи працюють краще чи гірше залежно від регіону, а чоловіки воюють. Все на жіночих плечах.

Ще одна проблема — значно менша помітність у медіапросторі. Лише кожен п’ятий експерт, який виступає в ЗМІ, є жінкою — порівняно з 2014 роком ми бачимо явне зниження участі жінок-експертів у дебатах. А як ми знаємо, недостатнє медійне представництво призводить до низького авторитету жінок.

Сьогодні в українській армії служать понад 60 тисяч жінок. Чи мають вони такі ж права, як і чоловіки?

Зараз так, але їм довелося довго боротися за це. У 2014 році, коли Росія вторглася на Донбас, жінки пішли до неї добровольцями, але офіційно вони не могли займати бойові посади. Вони воювали на фронті, але на папері були медсестрами чи кухарками. Боротьбу за зміни цього закону розпочали творці ініціативи «Невидимий батальйон». У 2018 році це нарешті сталося.

На законодавчому рівні вже є рівність, але українські військовослужбовиці, як і військовослужбовиці в усьому світі, борються з сексизмом і сексуальними домаганнями

Тому правозахисниці та жіночий ветеранський рух ініціювали петицію про впровадження механізму захисту від сексуального насильства в армії.

Яким мав би бути цей механізм?

Зараз жінки змушені звертатися за допомогою до сторонніх організацій, вони не можуть її отримати від армії. Ми хочемо це змінити. Потерпіла особа або свідок сексуального насильства зможе повідомити про це на спеціальну гарячу лінію, постраждалій особі нададуть юридичну, психологічну та медичну допомогу, а в підрозділі проведуть перевірку. На його підставі винний зможе бути притягнутим до відповідальності.

Чи означає це, що механізм досі не запроваджено?

На жаль ні. Ми зв’язалися з Генштабом, все було в плані. Однак через повномасштабне вторгнення роботи були припинені. Це неправильно, тому що жінок в армії стає все більше. Ми, активістки, чуємо про випадки зґвалтування жінок-військових. Деякі з них навіть розкриваються в ЗМІ.

Минулого літа сержантка взводу Надя Харану розповіла британській щоденній газеті "The Guardian", що один із її командирів примушував військовослужбовиць до сексу, а офіцери, яким вона повідомила про цю проблему, намагалися це приховати. Винні досі не покарані.

А як військовослужбовиць сприймає суспільство?

Святлана Алексієвич, яка писала про часи Другої світової війни, описувала військовослужбовиць, які приховували, що вони на фронті. До них суспільство ставилося як до повій, які пішли на фронт спати з чоловіками. На щастя, цей стереотип віджив своє, але, на жаль, інші все ще присутні.

Наприклад, замість того, щоб пожаліти сім’ю загиблої, люди запитують, чому вона туди поїхала, чому залишила дітей і чому їй не варто було записуватися. Про загиблих чоловіків не думають таким чином, їх шанують як героїв

Однак це поволі змінюється на краще — військовослужбовиці стають дедалі помітнішими — як у ЗМІ, так і в мові. З 2021 року замість Дня захисників ми відзначаємо День захисників та захисниць України. Це вираження символічного визнання їхньої праці.

Ще однією проблемою для українських військовослужбовиць є форма. Військовослужбовиці отримали жіночу літню форму тільки в лютому цього року, а зимової досі немає. Також є проблема з бронежилетами.

І це велика біда, адже у жінок різні форми фігури. Особливо це проблематично у випадку з бронежилетом — він не вміщує грудей. Крім того, у нас інша анатомія — чоловіча жилетка не щільно прилягає до тіла жінки, тому не захищає всі органи. Цю проблему намагається вирішити ініціатива Arm Women Now.

Проте в деяких аспектах чоловіки в армії зазнають дискримінації — вони йдуть в армію примусово, а не добровільно. Чи ведеться в Україні дискусія про запровадження рівних прав у цьому плані, наприклад, за прикладом Ізраїлю?

Звичайно. Деякі чоловіки навіть ображаються на феміністок за боротьбу за гендерну рівність, але не бачать її в цьому питанні — принаймні більшість із них. Зазвичай це ті самі хлопці, які до війни висміювали всі феміністичні вимоги. Або ті, хто уникає військової служби і намагається перекласти свою провину на жінок.

Прихильниками обов'язкової мобілізації жінок часто є самі солдати. Відповідно до Конституції України, всі громадяни зобов’язані захищати країну, тому вони почуваються приниженими через недопущення до цього жінок. Однак, на мій погляд, ця перспектива ігнорує той факт, що оборона це не тільки військова діяльність.

І що ще?

Цивільна оборона, тобто підвищення стійкості, захист слабших, захист від кіберзагроз і дезінформації, усі види волонтерства. Сьогодні силу українського громадянського суспільства складають переважно жінки, як правило, анонімки, адже найбільші громадські організації очолюють чоловіки.

Ці ряди жінок беруть на себе завдання, з якими держава не може впоратися. Наприклад, підтримують бійців: готують сушений борщ, окопні свічки, плетуть для них маскувальні сітки. Подібних ініціатив у малих містах і селах чимало.

Крім того, жінки і небінарні особи можуть народжувати дітей — на відміну від чоловіків. Це ключовий навик для нашого виживання, особливо тому, що немає жодних ознак того, що війна скоро закінчиться. Тому я проти їх обов’язкової мобілізації.

То чи варто забороняти аборти в ім’я відтворення нації?

Категорично ні, я не пропагую примушувати жінок народжувати дітей. На жаль, такі голоси звучать і в українській дискусії. Проте держава має запропонувати жінкам інфраструктуру підтримки материнства, заохочувати їх до участі в цивільній обороні та захищати тих жінок, які вирішують служити в армії.

На жаль, під час війни такі системні вдосконалення важко запровадити. Уряд наразі не в змозі побудувати міцні незалежні інституції. Крім того, штат державного апарату постійно скорочується. Також бракує грошей.

Чим ще займаються українські феміністки під час війни?

На початку ми всі були стурбовані виживанням. Більшість феміністичних організацій змінили свій профіль для надання гуманітарної допомоги. Паралельно доводилося дискутувати із західноєвропейськими феміністками, які розповідали нам пацифістську нісенітницю про те, що не дають зброї Україні, бо зброя стимулює конфлікти. Тим часом Україна стала жертвою зґвалтувань. Таким чином, це наче очікувати, що зґвалтована жінка не захищатиме себе в ім’я протистояння насильству.

Пізніше ми повернулися до роботи. Минулого року ми подали петицію про запровадження статевого виховання в школах. Наше Міністерство освіти рухається в цьому напрямку як равлик. У Міністерстві оборони ми також боремося за згаданий вище механізм захисту від зґвалтувань, а також за реальну протидію гендерному насильству.

Реальну, тобто яку?

Громадські організації можуть нескінченно організовувати навчання, але мало що зміниться, поки держава не створить надійну мережу жіночих притулків. І поки поліція не почне працювати ефективніше.

Чи буде ще більше насильства, коли травмовані чоловіки повернуться з війни?

Я б не перебільшувала ці травми. Це образ зі світу миру. Війна — це травматичний досвід, але він не обов’язково знищує людей. До всього можна звикнути. Я думаю, що для багатьох чоловіків повернення з війни буде джерелом задоволення, а не розчарування. Проте багато залежить від людини та її психічного здоров’я до війни.

Ті, хто вже виявив схильність до насильства, матимуть менше небажання застосовувати його. Вони можуть подумати, наприклад: «Я боровся за вас, тому тепер можу все». На жаль, зростання домашнього насильства в сім’ях військовослужбовців вже можна побачити в дослідженнях Центру «Жіночі перспективи». Минулого року кількість зареєстрованих випадків зросла вдвічі порівняно з минулим роком. На поведінку кривдників насправді впливають проблеми з психічним здоров’ям — посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) та інші наслідки стресу на фронті, такі як зловживання психоактивними речовинами.

З іншого боку, наділені емансипацією під час війни, жінки можуть чинити опір такому відношенню.

Безумовно. Особливо це стосується жінок на еміграції. Вони вже два роки живуть самі, без догляду та грошей чоловіка, самотужки справляються з дітьми, батьками, собаками та котами. Вони дивляться по Європі і бачать, що жінці не обов’язково бути прислугою. Вони вчаться самоповаги. Для багатьох чоловіків повернення додому стане шоком, тому що вони більше не відчуватимуть покори з боку своїх дружин, до якої вони звикли.

Чи дійдуть згоди українки, які виїхали, і ті, хто залишився в країні? Досвід цих жінок надзвичайно різний…

Я не думаю, що це має велике значення, хоча російські боти намагаються створити такий конфлікт між нами. Багато жінок, які зараз живуть за кордоном, мають чоловіків чи родичів на війні, тому вони вже діляться важким досвідом з жінками, які живуть в Україні. Більш того, майже всі вони користуються Інтернетом, живуть війною, часто займаються волонтерством і роблять пожертви.

Звісно, ​​в Україні є люди, які почуваються скривдженими чи зрадженими біженцями — але коли закінчиться війна, їм, мабуть, уже буде байдуже. Люди повернуться додому і займатимуться своїми справами

Однак, щоб це сталося, ми повинні пережити цю війну. Ми досі чуємо голоси про те, що «люди втомилися від вашої війни» і що Україна має «прийняти реальність». Але якщо Україна «прийме реальність», вся Європа прокинеться у світі, де можна безкарно нападати, окуповувати та вбивати інших.

‍

Спальний район Харкова огортає монотонне гудіння — біля магазинів, кав’ярень та інших закладів працюють генератори. Світла немає від ранку. Це звична ситуація для містян ось уже місяць. Росіяни своїми атаками зруйнували частину енергооб’єктів, тож після кількох тотальних блекаутів прифронтовий регіон вчиться жити за умов дефіциту електрики.

Найгучніше гирчить генератор біля магазину з напівфабрикатами: без електроенергії такий товар розморозиться і пропаде. Тендітна літня продавчиня, усміхаючись, зізнається, що установку в пів сотні кілограмів вони тягають удвох з коліжанкою.

«Сьогодні ще нічого, електрики тільки 5 годин немає, частіше буває по 10-12 годин без неї сидимо. Весь робочий день. Оце от навчилися генератор вмикати, від ранку з вулиці не прибираю його. Але це мене не лякає, бо я сама з Куп’янська, мені довелося з дому поїхати. Там ми й не таке переживали», — зізнається продавчиня.

У перервах між повітряними тривогами мами виводять дітей на прогулянки — на вулиці почуваєшся тепліше, ніж у квартирах, де теж немає світла й опалення.

Блекаути для прифронтового Харкова — явище не нове. Атаки на енергетику тут розпочалися восени 2022 року. Відтоді люди вчаться жити без електрики, комунікацій та зв’язку, а головне — адаптуються. Цього року росіяни вперше вдарили по об’єктам енергетики 22 березня. Їхні ракети зруйнували головну ТЕЦ, яка живила Харків.

Але цей удар не зупинив роботу медзакладів: влітку 2023 року їх, як і іншу критичну інфраструктуру, обладнали генераторами, розповідає мер Харкова Ігор Терехов. Керівник однієї з лікарень Костянтин Лобойко каже, що навіть під час повного блекауту в їхньому медзакладі роботи не зупиняли, приймаючи всіх пацієнтів. Але проводилися виключно невідкладні процедури та операції. Планові довелося відкласти.

«Ми сприймаємо ці атаки як стихійне лихо. Ми знаємо, що маємо працювати і забезпечити свою роботу. Знаємо, що є пацієнти, за яких ми відповідаємо. Це дуже неприємна ситуація, але лікарні не втрачають життєздатності».

До генератора під’єднана і операційна Центру порятунку тварин — волонтерська організація, що рятує тварин з лінії фронту. В цьому приміщенні облаштовані бокси, де повертають до життя найскладніших хвостатих пацієнтів, і без електрики ці бокси не працюють. Аби вберегти життя тварин, тут теж придбали генератор, і щодня бензин коштує волонтерам приблизно тисячу гривень. А якщо світла немає весь день — вдвічі дорожче, розповідає керівниця клініки Євгенія Толста.

«До нас привозять евакуаційних тварин, у яких через обстріли поламані лапи або піроплазмоз. У нас всі бокси вентилюються, тому без електроенергії тварини в них перебувати не можуть. Якщо приїжджає тварина з переломами, їй потрібен терміновий рентген, який без електрики зробити неможливо. Без світла не може працювати лабораторія, навіть погодувати цуценят чи кошенят, виявляється, неможливо», — каже Євгенія.

За місяць повністю покрити дефіцит електрики не вдалося, та й атаки не припиняються, тож звичним для міста стали віялові відключення. І хоч місцева енергокомпанія публікує графіки відключень, реальним термінам відповідають вони рідко, розповідає мешканка Харкова Марія. Вона працює дистанційно, а задля того, щоб не зупиняти роботу, провела собі оптичний інтернет:

«Я працюю віддалено, маю бути завжди на зв'язку, тому для мене перша і, як виявилося, єдина проблема — знайти місце, де можна працювати попри знеструмлення. Перші дні я працювала у різних місцях, а потім дізналася, що в моєму будинку є опція провести інтернет, що працює без електроенергії. Майстри швидко опрацювали мою заявку, зазначивши, що у них дуже зріс попит на подібні підключення. Тепер я маю інтернет, коли немає світла, і почуваю себе набагато спокійніше.

«У побуті під час цьогорічних блекаутів я не відчула суттєвих проблем. Хіба що стала не так часто робити чай чи каву, бо треба чекати, поки закипить чайник. Їжу вже привчилася робити на один день, щоб нічого не пропало, брати продукти, які не зіпсуються, якщо раптом світла не буде дуже довго. Треба дбати про зарядження гаджетів, не лінуватися навіть посеред ночі вставати, щоб поставити їх на зарядку», — пояснює Марія.

Залишатися на зв’язку і мати доступ до інформації мешканцям Харківщини тепер стало складніше: 22 квітня росіяни зруйнували харківську телевежу. За даними прокуратури області, поцілили в неї ракетою Х-59, удар прийшовся в місце на висоті 140 метрів, і конструкція обвалилася. Тож нині у Харкові та навколишніх населених пунктах немає цифрового сигналу телебачення. Залишаються тільки супутниковий сигнал та інтернет, каже очільник військової адміністрації Олег Синєгубов. Телевежа була найвищою будівлею у Харкові, до ракетного удару її висота становила близько 250 метрів.

Для тих, хто немає альтернативних джерел енергії вдома, працюють пункти  незламності — це спеціально облаштовані приміщення, де є електрика, інтернет, гарячий чай та кава. Один з таких пунктів є у ліцеї на Салтівці. Працювати сюди приходить Наталія Лук’яненко — викладачка англійської в школі в іншій частині міста. Зараз заняття в Харкові проводяться онлайн (звичайні школи закриті), тому Наталя проводить уроки з пустого класу:

«Вдома немає електрики взагалі. Кілька днів тому, наприклад, електрика була кілька годин, я навіть не встигла зарядити гаджети. Діти без навчання, тож приходжу сюди. У мене щодня 6-7 уроків. На жаль, не всі діти долучаються до онлайн-занять, і рівень освіти падає».

Зустріти школярів у кав'ярнях, пунктах незламності чи навіть у поштових відділеннях для міста вже звичне явище: діти всюди шукають доступ до електрики та інтернету, щоб мати можливість вчитися. Блекаути — серйозна проблема для дітей, які вчаться онлайн. Ось до найближчого пункту незламності у приміщенні школи разом із мамою приходить 11-річний Матвій і під'єднується до занять.

Школярі у Харкові вчаться не тільки онлайн (з дому чи пунктів незламності), але також у спеціально облаштованих класах на кількох станціях метро під землею. Зараз у метрошколі Харкова навчається 2215 дітей (дані директорки міського Департаменту освіти Ольги Деменко). Місто шукає додаткове приміщення у підземці, аби розмістити ще 200 дітей — є нові бажаючі. Цьогоріч попри проблеми з електрикою навчальний рік вирішили не продовжувати. Відтоку школярів у місті не спостерігається.

Незабаром у Харкові має запрацювати також підземна школа — це спеціально побудовані бункери, розташовані на глибині шість метрів під землею. Їх почали будувати в місті і області минулоріч, і перший вже завершено, але уроки там ще не проводять.

Підземні школи — необхідність, адже час підльоту ракети до Харкова може становити 40 секунд-1 хвилину, і бігти в укриття у дітей просто немає часу. Вихід один — навчатися під землею. У таких бункерах є і резервне живлення, і інтернет, і правильне освітлення, туалети, вентиляція тощо.

Надвечір місто огортає темрява. Вуличне освітлення у Харкові повернули навесні 2023 року, але цієї весни його довелося вимкнути задля економії електрики. Подекуди містяни запалюють ліхтарики на своїх телефонах і прямують звичними маршрутами додому. І поки в одному районі у вікнах з’являється світло, в іншому — чути, як гудуть генератори. Так звучить Харків...

Фотографії авторки

Владислав був розвідником і загинув захищаючи своє рідне місто Маріуполь. Вшанування пам'яті полеглих захисників, тематичні виставки з метою інформування, щоб якомога більше людей дізнавалися, якою є ціна цієї війни, патріотичне виховання молоді стало справою життя матері.

Віра Литвиненко, мама Азовця-розвідника, розповідає про сина і свою діяльність у розмові для Sestry.

‍

‍

Усього буде виділено 60,84 мільярдів доларів, з яких 49,9 мільярдів підуть на оборонні видатки для України:

• <add-frame>11,3 мільярда доларів підуть на поточні військові операції США у регіоні;<add-frame>
• 13,8 мільярдів доларів — на закупівлю нових систем озброєння, товарів та послуг оборонного призначення;
• 26 мільярдів доларів — на постійний нагляд та підзвітність за допомогу та обладнання, надані Україні.

Також передбачається $7,8 мільярдів доларів прямої фінансової допомоги у вигляді кредиту Україні (бюджетна підтримка).

Після 15 листопада 2024 року американський президент зможе списати до половини суми боргу за кредитом після подання відповідного обґрунтування Конгресу.

Законопроект вимагає від Пентагону/Держдепартаменту надати чітку стратегію США щодо України протягом 45 днів. А також зобов'язує президента США передати Україні ATACMS далекого радіусу дії (тип не вказано) якнайшвидше після його набуття чинності.  Президент здатний відкласти передачу, якщо передача ATACMS, на його думку, завдасть шкоди інтересам національної безпеки США.

Раніше впродовж чотирьох місяців республіканці у Палаті представників блокували проєкт адміністрації Джо Байдена, до якого, окрім допомоги закордонним партнерам, були включені асигнування на посилення заходів проти незаконної міграції та зміцнення південного кордону Штатів.

Тепер законопроєкт розділили на чотири частини, аби голоси «проти» не складалися, як сталося би за єдиного голосування (адже республіканські ізоляціоністи проти допомоги Україні, але за допомогу Ізраїлю. А ультраліві демократи за Україну, але проти допомоги Ізраїлю). І такий хід спрацював: конгресмени ухвалили не тільки законопроєкт про допомогу Україні, але також про допомогу Ізраїлю і підтримку Індо-Тихоокеанського регіону.

Усі чотири поправки до законопроєкту про підтримку України були відхилені Палатою представників.

Помічник секретаря Пентагону з питань міжнародної безпеки Селеста Волландер на днях повідомила, що Пентагон розпочне швидке переміщення боєприпасів, артилерійських снарядів і ракет для протиповітряної оборони, тільки-но Конгрес схвалить допомогу. Зі свого боку президент США Джо Байден пообіцяв підписати законопроєкт без зволікань, тільки він попаде йому на стіл після схвалення Сенатом. А лідер демократів у Сенаті Чак Шумер вже заявив, що Сенат ухвалить допомогу (це має статися у вівторок, 23 квітня).

У залі під час голосування майоріло чимало українських прапорців. А конгресвумен від штату Огайо Марсі Каптур у виступі на підтримку законопроєкту про допомогу Україні навіть зацитувала поему Тараса Шевченка «І мертвим, і живим, і ненародженим»: «Схаменіться! Будьте люди, Бо лихо вам буде! Розкуються незабаром Заковані люди».

Президент України Володимир Зеленський подякував «кожному і кожній, хто підтримав наш пакет», а також особисто спікеру Майку Джонсону і всім американським серцям, які відчувають, що російське зло точно не повинно вигравати. Також він подякував усій українській команді та всім друзям України. «Ми цінуємо кожен прояв підтримки нашої держави і незалежності, наших людей і нашого життя, яке Росія так хоче закопати в руїнах», — заявив український президент.

Але це ще не всі добрі новини. Конгресмени також проголосували за законопроєкт про використання заморожених російських активів для України. Раніше Парламентська асамблея Ради Європи одноголосно ухвалила резолюцію із закликом передати заморожені активи РФ на відновленя України.

Напередодні дводенного саміту були великі очікування. Однак після двох днів дискусій у Брюсселі більше говорять про розбіжності між країнами ЄС, ніж про конкретні рішення.

Польський прем'єр-міністр — на відміну від інших лідерів — не виступав публічно під час дводенного саміту ЄС у Брюсселі. Він лише вирішив провести прес-конференцію в літаку, яким повертався до Польщі в четвер увечері.

— Це засідання Європейської Ради тривало трохи довше, ніж ми очікували. З польської точки зору, звичайно, найважливішими були питання безпеки, — підсумував він переговори лідерів ЄС.

— У висновках саміту з'явилося положення проте, що ЄС буде підтримувати безпеку в повітрі над Україною. Це щось нове, — сказав польський прем'єр, хоча тут же додав, що «це не має ніякого практичного значення, тому що Євросоюз як такий не має нічого, що можна було б послати в Україну».

— Було висловлено спільний намір, щоб Європа взяла на себе частину відповідальності за безпеку українського неба. Настрої, можливо, і не негативні, але всі усвідомлюють, що це критичний момент і найближчі тижні можуть вирішити долю цієї війни, — підкреслив Туск.

Туск прокоментував затримання поляка, якого підозрюють у підготовці нападу на Зеленського

Глава польського уряду зазначив, що переговори лідерів ЄСтакож стосувалися «російського впливу через дезінформацію та кіберагресію під час виборів до Європарламенту».

— Прем’єр-міністр Бельгії та прем’єр-міністр Чехії дали зрозуміти, що всі ми маємо підстави побоюватися російського втручання, — сказав прем’єр на борту літака, повертаючись із Брюсселя.

— Сьогодні це набуває особливого значення вконтексті інформації про арешт поляка, який фактично займався підготовкою замаху на президента Володимира Зеленського. Відомо про його спроби вийти на контакт з російською розвідкою. Цей арешт був максимально виправданим, — зазначив Туск.

— Навіть якщо ми маємо справу лише з окремим випадком божевільного, значна частина політичних вбивств є ініціативою божевільних-одинаків. Ми повинні усвідомлювати, що особливо в цей час ми повинні бути зосереджені на питаннях безпеки, — сказав Туск.

Туск звернувся до фермерів щодо блокування кордонів

Водночас прем'єр-міністр закликав, щоб «ніхто не робив нічого, що могло б послабити Україну сьогодні». — Я говорю також про тих, хто блокує кордон, — уточнив він, маючи на увазі протестуючих фермерів.

Ми повинні будемо прийняти рішення, які захистять польські прикордонні переходи. Сьогодні, незалежно від обґрунтування протестів, переходи більше не можуть бути заблоковані. Ми не можемо жодним чином перешкоджати Україні, коли вирішується доля війни, — підкреслив Туск

Він додав, що був змушений відкласти зустріч з фермерами через хворобу, але вона все ще готується. — Я впевнений, що більшість фермерів розуміють, що ми продовжимо переговори і що ми дійсно допомагаємо. Я не думаю, що хтось порядний у Польщі хоче сьогодні послабити Україну, — додав він.

— Я сподіваюся на роздуми і на те, що ця форма протесту буде відкинута. Державні служби будуть діяти, щоб розчистити переходи. Я не думаю, що знадобляться прямі примусові заходи. Досі поліція та державні служби не ставилися до фермерів погано,і я хочу, щоб так було і надалі. Але я звертаюся з палким закликом: ми не повинні перегрівати цю ситуацію і блокувати Україну, — додав він.

Прем'єр-міністр про зустріч Дуди і Трампа: Я не буду критикувати президента

Прем'єр-міністр також прокоментував зустріч президента Анджея Дуди і Дональда Трампа, яка відбулася в середу в США під час бортової конференції.

— Не секрет, що я маю інший погляд, ніж президент Дуда, на ситуацію в Сполучених Штатах і на роль президента Байдена і колишнього президента Трампа, — сказав Туск, відповідаючи на запитання про це питання.

— Ми, безумовно, не поділяємо поглядів Дональда Трампа на ситуацію в Україні. Відомо, що він особисто брав участь у блокуванні допомоги Україні, —  додав він.

Туск підкреслив,що «він особисто не рекомендував би таку зустріч між президентом Дудою та президентом Трампом». — Це якось впливає на виборчу кампанію в США, — пояснив він.

— Президент приймає рішення, але він отримав від нас інформацію про те, чого очікує уряд під час цієї зустрічі. Головним чином заява президента Трампа, коли йдеться про наше небо, радикально прискорити поставки американського обладнання, якщо він матиме на це вплив у майбутньому, — додав прем’єр-міністр.

— Я не знаю, якою була ця розмова. Вона мала приватний характер, — зазначив Туск.

— Я не буду критикувати президента в питаннях безпеки і відносин в НАТО, відносин з Україною чи відносин з Росією. Це ті теми, де у нас достатньо божевільних і радикалів, щоб ми могли дозволити собі будь-які конфлікти на верхівці влади, — наголосив прем’єр-міністр.

Подробиці брюссельського саміту. Почалося з санкцій проти Ірану

Європейські лідери мали говорити насамперед про економіку, але загострення міжнародної ситуації змусило їх змінити плани. Першою темою брюссельського саміту стала різка ескалація напруженості на Близькому Сході після суботньої атаки Ірану на Ізраїль.

Тут лідери ЄС знайшли спільну мову і погодилися з необхідністю введення нових санкцій проти Тегерану. — Ми повинні зробити все, щоб ізолювати Іран, — заявив президент Європейської Ради Шарль Мішель у середу ввечері. Заплановані рішення мають на меті завдати удару по компаніях, що виробляють безпілотники та ракети. Однак у висновках саміту не згадується про санкції щодо іранської нафти, яка є основою економіки країни.

Другою гострою проблемою залишається російська агресія проти України. У середу ввечері Володимир Зеленський дистанційно спілкувався з лідерами ЄС, які зібралися в Брюсселі.

— У нашій частині Європи, на жаль, ми не маємо того рівня оборони, який ми бачили кілька днів тому на Близькому Сході, — сказав президент України,маючи на увазі збиття майже всіх іранських безпілотників і ракет Ізраїлем і своїх союзників.

ЄС «засуджує» і «наголошує на необхідності», але конкретики щодо України немає

Тим часом Київ стикається з відсутністю систем протиповітряної оборони та ракет, які могли б захистити українське небо. За кілька годин до саміту ЄС під час атаки на Чернігів з використанням «Іскандерів» загинули 18 людей.

Також посилюється тиск російської армії на фронтах, а Україна відчуває нестачу зброї та солдатів. У середу Зеленський закликав європейських лідерів забезпечити свою армію системами оборони, артилерійськими боєприпасами, безпілотниками, транспортними засобами та «усім необхідним для утримання лінії фронту».

Проте висновки саміту ЄС можуть бути невтішними. Їм бракувало конкретних декларацій і зобов’язань. Натомість пролунали ритуальні запевнення у підтримці територіальної цілісності України та голоси із засудженням нападів Росії на мирне населення.

Що стосується озброєнь, Європейська Рада «наголосила на необхідності терміново забезпечити протиповітряну оборону України та прискорити надання всієї необхідної військової підтримки, включаючи артилерійські боєприпаси та ракети». Однак після цих слів не було жодних дат чи цифр

Крім того, у висновках також міститься застереження, що «військова підтримка буде надаватися з повною повагою до політики безпеки та оборони окремих держав-членів» і «з урахуванням їхніх інтересів безпеки». Деякі країни, такі як Угорщина та Словаччина, раніше висловлювали скептицизм щодо продовження надання допомоги Україні.

Запеклі суперечки про економіку. «Скупий» неохочий до боргів за зброю

На другий день переговорів лідери ЄС зайнялися відкладеними економічними питаннями. Доповідь про майбутнє єдиного ринку представив на їхній зустрічі Енріко Летта, колишній прем'єр-міністр Італії, а нині голова Інституту Жака Делора. Першочерговим завданням має стати підвищення конкурентоспроможності Європи в конкуренції з США та Китаєм. Але і тут консенсус серед країн-членів ЄС важко знайти.

Пропозиції Летти передбачають великі інвестиції в «зелену» економіку, цифровий сектор і відновлювану енергетику. Фінансування відбуватиметься за рахунок подальшого нарощування спільного боргу, але не всі в Союзі задоволені цим, а рішення Європейської Ради вимагають одностайності. — Ми ведемо дебати з цього приводу. Дехто за, дехто проти, — визнав Шарль Мішель у четвер, розвіявши сподівання на швидке досягнення згоди.

Немає навіть згоди щодо безпеки та випуску єврооблігацій для оборонного сектору. — Багато країн-членів, включаючи деякі великі країни, мають занепокоєння з цього приводу, про що під час переговорів заявив прем'єр-міністр Ірланді їСаймон Гарріс. Канцлер Австрії Карл Нехаммер прямо висловився проти того, щоб брати на себе спільний борг. Його країна — разом з Нідерландами, Данією та Швецією — традиційно входить до «клубу скупих» країн ЄС, які виступають проти будь-якого збільшення витрат.

Також недосягнуто згоди щодо податкової гармонізації, яка б перешкоджала великим гравцям ухилятися від сплати податків. Деякі країни ЄС, такі як Люксембург, Ірландія та Кіпр, роками викачували капітал з інших країн, спокушаючи багатіїв низькими податками. Прем'єр-міністр Естонії Кая Каллас також виступила проти гармонізації на саміті в Брюсселі, стверджуючи, що її країна не може багаточого запропонувати інвесторам — окрім низьких податків.

Ще одним яблуком розбрату стала ідея союзу фінансових ринків, яку просував Мішель, атакож лідери Франції та Німеччини. Ці менші країни, які отримують вигоду від слабкого регулювання, не хочуть посилення нагляду з боку Брюсселя.

Читайте оригінал матеріалу Марціна Терліка для видання Onet

‍

Понад 35 людей постраждало, 8 вбито, серед них — дві дитини.

У Синельниківському районі на Дніпропетровщині внаслідок російських ракетних ударів загинуло шестеро людей. У Дніпрі — двоє загиблих, у Кривому Розі — поранені, повідомив голова Дніпропетровської облради Микола Лукашук. У Нікопольському районі пошкоджено 14 будинків, без світла залишились 30 000 родин. Після обіду агресори спрямували дрон на пожежну машину. На щастя, надзвичайники живі.

Маленький шестирічний хлопчик у Синельникову залишився один, адже інші члени його родини загинули від російської ракети. Мама, бабуся, сестра і брат. Батько помер рік тому. Дитина знаходиться в лікарні з опіками, пораненнями і струсом мозку. Тітка хлопчика по татовій лінії заявила про бажання оформити опікунство.

Після атаки в Дніпрі пошкоджені 6 багатоповерхівок і два приватні будинки, три навчальні заклади, 7 адміністративних та офісна будівлі, ринок, магазини і торговельні павільйони, готель, СТО, а також майже 50 авто.

Росія вдарила по Чернігову трьома «Іскандерами». У місті зруйнована восьмиповерхова будівля, пошкоджені чотири багатоповерхівки, лікарня, заклад освіти та десятки автівок. Відомо, що серед потерпілих є діти.

Серед 18 загиблих внаслідок російського обстрілу — 25-річна лейтенант поліції. Жінка жила в сусідньому будинку, перебувала вдома на лікарняному. Вона загинула внаслідок осколкового поранення.

«На жаль, кількість загиблих може зрости. І цього не було б, якби Україна отримала достатньо засобів ППО, а рішучість світу в протидії російському терору теж була достатньою», — заявив Президент України Володимир Зеленський.

Щире співчуття родинам усіх загиблих внаслідок російської атаки.

Я пишу ці рядки у другу річницю потоплення крейсера «Москва», флагмана Чорноморського флоту РФ, українською протикорабельною ракетою «Нептун». І цей день пам’ятатиметься наступним поколінням і символічним жестом на острові Зміїний, і Днем українського зброяра — як новим святом в нашому календарі.

Більш того, я пишу ці рядки в момент, коли західні ЗМІ все наполегливіше та вголос розмірковують про те, коли та як Україна зможе завершити вже раніше розпочату справу зі знищення «Кримського мосту» як головної артерії ворога, що веде до тимчасово окупованого Криму. 

Хоч і є заява від голови СБУ Малюка про те, що росіяни наразі не ризикують використовувати «Кримський міст» для військової логістики, цей об’єкт ворогу і далі важливий тим, що забезпечує транспортний контроль над загарбаним півостровом.

Це, зі свого боку, є одним з факторів, які дозволяють Кремлю й далі продовжувати агресивну війну проти нашої країни

День, коли ця незаконна забудова окупантів буде остаточно знесена, як і день, коли Чорне море стане остаточно очищеним від металобрухту в формі російських кораблів, насправді значно ближчий, чим зараз ми можемо собі уявити. Але для його настання потрібні дещо більші зусилля, зокрема від західних партнерів, аніж просто духопідйомні публікації зі структурованими очікуваннями по тому, скільки ж десятків ракет, яких саме типів та які морські дрони остаточно підірвуть «Кримський міст».

А тепер ще раз про «Москву» на дні

У наших соцмережах популярним є жарт про те, як «країна без флоту топить кораблі країни із флотом». Це цілком відповідає одному із стратегічних завдань, які взяли на себе Сили оборони України, — максимальне знищення Чорноморського флоту як оперативно-стратегічного з’єднання ворога. Але тут варто підкреслити, що Україна насправді є морською державою, котра, хоч поки і не має потужних надводних кораблів, але знає та вміє воювати на морі.

І цей аспект підкреслює, що задача знищити ЧФ РФ є насправді цілком реальною

Яким зараз є «ядро» сил російських окупантів у Чорному морі? Різного роду супутникові знімки підтверджують, що ворог наразі в строю має 2 фрегати, 4 корвети та 4 підводні човни під «Калібри» із орієнтовним залпом на 50-60 ракет сумарно, лише 7 десантних кораблів із 13 наявних на початок повномасштабного вторгнення, два старі радянські фрегати проєкту 1135 та кілька менших кораблів класу «ракетний катер» та «сторожовий фрегат». Крім того, окупанти в Криму використовують до 10 аеродромів, зокрема для дій морської авіації ЧФ РФ, представленої винищувачами  Су-30 та Су-27, патрульними літаками Бе-12 та гелікоптерами Ка-27/29.

Ці показники підкреслюють амбітність завдання для наших захисників, що ще потрібно знищити із російського Чорноморського флоту

А от тут якраз буде доречним пригадати, що саме із корабельного складу та інфраструктури ворожого флоту вже знищили ЗСУ. Тут насправді по кожному із епізодів можна додати «вперше в історії воєн». Ракетний крейсер «Москва» у квітні 2022 року став першим в історії кораблем цього класу, знищеним в реальному бою. «Цезарь Куников», як своєрідний подарунок на 14 лютого 2024 року, став першим великим кораблем, втопленим морськими дронами у відкритому морі. Коли катери-камікадзе СБУ пошкодили російський ракетний корабель на повітряній подушці «Самум», тут наші захисники буквально пішли проти законів фізики, бо кораблі такого типу створювались як невразливі до будь-якого надводного чи підводного озброєння.

Коли 13 вересня 2023 року ЗСУ провели масовану ракетну атаку по інфраструктурі та кораблям ЧФ РФ окупантів у Севастополі, це був перший удар такого масштабу після Другої світової війни

А субмарина «Ростов-на-Дону» та корвет «Аскольд» стали першими ракетоносіями, знищеними у своїх доках далекобійним ракетним озброєнням. Врешті, є епізоди, які з нашої сторони ще офіційно не підтверджені, але ворог сповна відчув їхню дію на собі. Один із друкованих органів Міноборони РФ в грудні 2023 року заявив, що на початку жовтня минулого року тральники окупантів біля Севастополя були вимушені вести «бойове тралення» мін, які невідомо хто поставив. Що у часі збігається з тим, що росіяни різко перевели ракетоносне ядро ЧФ РФ до Новоросійська. А за деякий час потому в одному із західних ЗМІ з’явились натяки на те, що наші морські дрони могли отримати опцію й також постановки мін проти кораблів.

Коли вдарить «Грім»

Якщо ж шукати пряму відповідь на питання «а що треба Україні для остаточного знищення Кримського мосту та Чорноморського флоту?», то на перший погляд тут все виглядає лінійно — нам треба балістичні ракети ATACMS та крилаті ракети AGM-158 від США, крилаті ракети Taurus від Німеччини та F-16 для забезпечення ударів по ворогу. Практика «бавовни» Сил оборони України по окупантам в Криму показує, що найбільш результативними є саме комбіновані удари з використанням різних засобів. 

Для скептиків, зокрема на Заході, через яких у нас гальмується життєво необхідна допомога, можна приберегти такий аргумент — ЗСУ використовують західні далекобійні ракети можливо навіть краще, аніж інші армії в світі. Наприклад, Саудівська Аравія в 2015-2017 роках отримала та вгатила по хуситам в Ємені невідому кількість ракет Storm Shadow. Але, як бачимо, це аж ніяк не вирішило проблему з безпекою для регіону. На відміну від ЗСУ, котрі з регулярною успішністю «скальпують» та «штормлять» сили ворожого флоту.

Втім, у підборі інструментів для остаточного знищення «Кримського мосту» та ЧФ РФ можна піти нелінійно, покластись на власні розробки у форматі «Нептуна» та балістичної ракети «Грім», але на доведення цих ракет до необхідної кондиції попросити допомогу ресурсами у тих же західних партнерів

У країн Заходу є необхідні сотні мільйонів доларів і технологічне обладнання для створення новітніх потужних ракет. А Україна має волю та знання, як остаточно очистити Чорне море від загрози у формі Росії.

До кінця 2022 року ВВП України скоротився приблизно на 30%, а інфляція різко підскочила з 10% до 26,6%. Понад десять мільйонів українців були змушені залишити свої домівки, а рівень безробіття зріс до 24,5%. Національний банк України девальвував валюту країни: із 29 до 36,57 гривень за долар США.

Однак після цього похмурого початку українська економіка почала показувати ознаки стійкості та відновлення

У грудні 2023 року Міжнародний валютний фонд виявив, що, незважаючи на міріади проблем, макроекономічні індикатори України виявилися «сильнішими, ніж очікувалося». МВФ переглянув прогноз темпів зростання ВВП України на 2023 рік із 2% до 4,5%, очікуючи, що інфляція знизиться до 5,5%.Завдяки уповільненню темпів інфляції Національний банк України ввів замість фіксованого обмінного курсу «керований гнучкий» курс. Відсоткові ставки впали з 25% на початку 2023 року до рівня близько 15%.

Тим часом, економіка Росія демонструє ознаки перенапруги. Як кажуть у доповіді міністерства фінансів США, економіка Росії зараз на 5% менша, ніж вона могла б бути, якби президент Владімір Путін не напав на Україну. У цій ж доповіді наголошується, що санкції справді стримують темпи зростання економіки Росії, викликавши підвищення відсоткових ставок (16% у грудні 2023 року) та послаблення рубля. У період із січня по жовтень 2023 року курс зріс із 69 рублів за долар до 100 за долар.

Далі обмінний курс знизився до рівня 88-93 рублів за долар, що пояснюється спробами центробанку Росії зміцнити валюту шляхом запровадження контролю над рухом капіталів. Російські експортери у 43 галузях сьогодні зобов'язані обмінювати 90% одержаної іноземної валюти на рублі. Цей радикальний тактичний захід (введений поспіхом) свідчить, що хмари невизначеності будуть і надалі нависати над фінансовою системою Росії, загрожуючи подальшою дестабілізацією курсу рубля.

Безпосередні причини економічних проблем України та Росії дуже різняться, але зрештою всі вони стали результатом особистого рішення Путіна розпочати війну.

Для України центральним є той факт, що бойові дії ведуться майже винятково на її території, а Росія завдає прямих ударів по українських виробничих об'єктах, транспортних шляхах, освітніх установах тацивільній інфраструктурі. Збитки від авіаційних ударів Росії по українській енергетичній інфраструктурі взимку 2022 року далеко не обмежувався руйнуванням конкретних об'єктів. Окрім прямої шкоди на суму 8,8 млрд доларів США було завдано збитків малому бізнесу: багато малих підприємств були змушені закритися або значно змінити свою діяльність. Ці збої призвели до серйозних макроекономічних наслідків. За словами голови комітету Верховної Ради з питань фінансів,податкової та митної політики, щодня «блекаут» загрожував економіці «втратою понад 200 мільйонів доларів».

На той момент Україна виявила стійкість. А потім вона відновила щонайменше 62% зруйнованих ТЕЦ, 68% гідроелектростанцій та 80% ліній електропередач. Втім, російські авіаудари, як і раніше, створюють гостру загрозу для тих частин країни, де немає адекватної протиповітряної оборони. Окрім того, російські атаки призвели до збоїв в українському експорті. Україна є одним із найбільших у світі постачальників зерна; на зерновий експорт припадає на в середньому приблизно 10% річного ВВП України. Після лютого 2022 року російський військово-морський флот перешкоджав відправленню 20 мільйонів тонн українського зерна через Чорне море, а також знищив «тисячі тонн зерна», яке зберігалося в українських портах.

Однак після того, як у липні 2023 року Росія вийшла з організованої ООН «Чорноморської зернової ініціативи», Україна вже за місяць зуміла відкрити новий коридор морських поставок. За даними Бріджит Брінк, посла США в Україні, до середини січня цим маршрутом було відправлено вже 16,5 мільйонів тонн зерна, тоді як результатом похованої ініціативи ООН стало постачання лише 33 мільйонів тонн за цілий рік. Економічні перспективи України залишаються світлими, незважаючи на спроби Росії затьмарити їх.

Що стосується Росії, то там більшість економічних втрат стали результатом своїх управлінських помилок, і навіть санкцій Заходу. Аналітики зазначають, що через військові втрати та масові втечі від призову Росія зіткнулася з «демографічною кризою». Крім того, економіку країни послаблює зниження нафтогазових доходів, а також постійний, задушливий дефіцит запчастин та обладнання, які виробляються на Заході. Економічні санкції не змогли зупинити війну, але вони призвели до серйозних проблем у російській економіці. 

Зрозуміло, всі ці проблеми Росія сама на себе накликала. Вона безумовно не виграє цю війну — ні на військовому, ні економічному фронтах.

Україна ж починає відновлюватись після першого шоку, і якщо активна допомога Заходу буде продовжуватися, тоді вона отримає перевагу у війні на виснаження 

Однак не варто помилятися: Україна терміново потребує посилення військового потенціалу для захисту своїх громадян та економіки від російських авіаударів. Системи ППО, надані США, Норвегією, Німеччиною та іншими країнами, зіграли життєво важливу роль у нейтралізації російських атак на українську енергетичну інфраструктуру цієї зими. Крім того, Україні потрібно розширювати можливості завдання ударів по військово-промисловому комплексу Росії з метою зниження інтенсивності російських авіаударів.

Зі свого боку, Захід зобов'язаний продовжувати надавати фінансову та військову допомогу Україні, і йому слід продовжити закручування гайок економічних санкцій, щоб позбавити Росію ресурсів, необхідних для ведення агресивної війни. Вторинні санкції можуть відіграти центральну роль у контролі за дотриманням існуючих обмежень проти російської торгівлі та фінансів. Усі перелічені заходи не тільки реально здійсненні, а й терміново необхідні для того, щоб допомогти Україні захистити себе.

Анастасія Федик — асистентка-професорка фінансів у Каліфорнійському університеті в Берклі.

Юрій Городниченко — професор економіки у Каліфорнійському університеті в Берклі.

© Project Syndicate

Вчителька німецької. Історія Ірини Радецької

«Ви тут не надовго, запам'ятайте! Це українська школа, українська земля. А Україна ніколи не стане росією», — крикнула Ірина директору, якого окупанти призначили керувати херсонською гімназію №6. Тут жінка понад 20 років викладала німецьку та обіймала посаду завуча.  

Впродовж літа 2022 року в окупованому Херсоні «російські освітяни» активно готувались до старту навчального року за російською програмою. Деякі херсонські педагоги погодились співпрацювати з окупантами. Запрошували й Ірину. Жінка відмовлялася. Згодом почались погрози: «У вас є три дні, щоб подумати! Інакше пошкодуєте». 

Озвучити у вічі окупантам свою проукраїнську позицію для Ірини стало принциповою метою. Того дня жінка разом з чоловіком проїзджала повз школу. Вона була сповнена злості на директора, колектив, які зрадили Україну. Перебуваючи поряд із школою, вирішила зайти до директора. 

У сумці Ірина мала навчальну гранату. Дістала муляж і запитала в «директора»: «Чеку зірвати?». Чоловік був настільки переляканий, що й не збагнув, що це не справжня зброя. Ірина, випустивши пару, вибігла з кабінету та пішла до виходу. 

А коридором на камери спостереження кричала проукраїнські гасла: «Слава Україні! Слава Нації — смерть ворогам!».

Звісно, Іра розуміла, що ця її вихідка може дорого коштувати. Вже о 5-й ранку 18 серпня 2022 року за жінкою прийшли російські силовики. Її звинуватили у тероризмі. Перевернули квартиру догори дригом. Шукали зброю. 

Потім вдягли їй на голову толстовку з капюшоном задом наперед, аби вона не бачила, куди її везуть. У СІЗО Ірину утримували дев’ять діб. Допитували та знущались:

— Вони садили мене на мокрий стілець. Вже потім я зрозуміла чому він мокрий, бо кожного, кого так допитували, обливали водою і били струмом.

Вони змушували мене в обмін на свободу здати тих, хто працює на Україну, і сказати, де склади зі зброєю

Ірина казала, що є освітянка і нікого з потрібних їм людей не знає. Запитали, що вона викладає. Попросили сказати щось німецькою. Жінка промовила кілька фраз з Mein Kampf, заявивши своїм катам: «Ви ж вважаєте що ця книжка наша Біблія?». Після цього її почали бити жінку по хребту та нирках. 

Погрожували розстріляти, якщо Ірина не запише  відео із «вибаченням» перед росіянами. Жінці довелось це зробити, але зміст звернення був не вибаченням, а констатацією того, що росіяни — загарбники і вбивці. Але все сказане було настільки завуальовано, тож окупанти так і не зрозуміли глибинного змісту промови вчительки. 

Отримавши потрібне відео, окупанти виштовхнули поранену та виснажену Ірину на вулицю. Без телефону та особистих речей. Пішки Ірина дісталась дому. Тривалий час жінка не могла нормально ходити, адже їй у катівні пошкодили хребет. 

28 вересня 2023 року, коли Херсон уже був звільнений, Ірина Радецька отримала нагороду від президента Володимира Зеленського «За оборону України». Вона залишається у Херсоні. З херсонської гімназії №6 окупанти вивезли всі українські підручники та знищили портрети українських письменників, а сам навчальний заклад розбомбили. 

Вихователька з ТікТоку. Історія Олени Наумової

Її називають голосом херсонського спротиву. Вихователька вищої категорії з дитячого садочку №41 Олена Наумова від початку окупації знімала все, що відбувається у місті, ходила на всі мітинги. А коли виходити в місто стало небезпечно — почала ефірити у ТікТоку з дому. Вона розповідала про все, що відбувалось у Херсоні. Через прямі ефіри збирала гроші для херсонців:

— За підтримки моїх підписників ми зібрали пів мільйона гривень та роздали їх родинам з дітьми, пенсіонерам, інвалідам та всім, хто потребував допомоги. А ще я опікувалась сиротами-немовлятами з обласної лікарні, вони тоді перебували в реанімації. Потребували певних ліків, які я діставала по аптеках. Одне немовля нам вдалось врятувати, інша дитина померла. 

Через переслідування з міста почали виїжджати активісти та медійники, а містяни блокували свої сторінки у соцмережах. Попри те, що у місті почали зникати люди з проукраїнською позицією, Олена ж продовжувала говорити — щоб про Херсон не забували:

— Моя ненависть до російських військових була більшою за мій страх.

Я не вірила до останнього, що окупанти будуть воювати з цивільним населенням, з освітянами, зі мною, вихователькою дитячого садочку

Але Олену затримали та відправили «на підвал»:

— 23 серпня 2022 року мене забрали з дому та повезли в невідомому напрямку.  Допитували з пакетом на голові, хотіли дізнатись про інших блогерів та волонтерів, що підтримували херсонців. ФСБешники під'єднували дроти до ліктьових згинів, погрожували увімкнути струм. У такий спосіб намагалися зламати мою волю.

11 днів Олена Наумова була у полоні. Окупанти відпустили жінку лише після того, як змусили записати відео з вибаченням перед армією РФ. Олена переховувалась від окупаційної влади у друзів. Вийшла на вулицю лише тоді, коли ЗСУ звільнили Херсон.

На певний час Олена виїжджала з міста. Мешкала в Києві. Але попри щоденні обстріли, повернулась до рідного Херсону. На вулицях люди її впізнають і дякують за моральну підтримку. Нині Олена Наумова дистанційно виховує своїх дітей з садочка. Записує цікаві відео, в яких зрозумілою малечі мовою розказує про державні символи України, читає українські казки та вірші.

А ще намагається «перевиховати» росіян. Чат-рулетка — нове хобі виховательки. Утім, зізнається жінка, з «перевихованням» великі труднощі — люди зазомбовані:

 — Можливо, слухаючи мене, вони хоч трохи починають замислюватись про те, що заливає у вуха їхня пропаганда?

Прямі ефіри Олени набирають тисячі переглядів. Виховательку з неймовірним почуттям гумору дивляться українці по всьому світу. І донатять на армію. За донати нещодавно Олені вдалось купити  військовим автівку.

22 січня у День Соборності України Президент Володимир Зеленський нагородив херсонську блогерку орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Зґвалтована у полоні. Історія Олени Ягупової 

Олена Ягупова пів року була у російському полоні. Врятуватись вдалось дивом, виїхати з окупованої території також. Чоловіку кілька разів повідомляли, що його дружина загинула. Коли подружжя нарешті зустрілося, Олена сказала єдине: «Я хочу за тебе заміж ще раз». Ягупови  взяли шлюб у церкві. На той момент чоловік уже знав, що два місяці поспіль його дружину у полоні ґвалтували російські офіцери.

Олена — з міста Кам’янка-Дніпровська Запорізької області. Понад 20 років пропрацювала в райдержадміністрації. На двох з чоловіком у них шестеро дорослих дітей. Жінка стала жертвою доносу знайомих — через те, що її чоловік служить в ЗСУ. 6 жовтня 2022 року Олену арештувала окупаційна «поліція»:

— Мені сказали, що я — дружина військовослужбовця ЗСУ, що в мене має бути зброя, і я взагалі – неблагонадійна особа. 

У будинку провели обшук, а саму Олену забрали до поліції. Тут і почались тортури. Жінку прив’язували скотчем до стільця, били дволітровою пляшкою з водою по голові, одягали на голову целофановий пакет, душили дротом від електрочайника. 

— Вони намагались вибити з мене координати мого чоловіка. Але ж я реально не знала де саме перебуває підрозділ Артура. Він ніколи не ділився цим з міркувань безпеки. 

Залякували й прагнули зламати морально. Казали: пограємо в «російську рулетку», віддамо на забави кадирівцям.

Я падала разом зі стільцем на підлогу. Мене рвало, я втрачала свідомість. Цей жах тривав години три-чотири

Наступного дня все повторювалось: 

— Мене кинули на розстелений прапор України. Один притиснув ногою, а інший — автоматом: «Зараз ми тебе застрелимо». 

Своє 50-річчя Олена зустріла в камері. У той же день — 15 жовтня — її повезли на закинутий консервний завод і змусили зізнатися на камеру російського пропагандистського медіа, що вона нібито коригувала вогонь по позиціях росіян. 

— Мене попередили: або ти зізнаєшся, і ми тебе відпускаємо, або розстріляємо.

Після показових «зйомок» жінку не відпустили, натомість тримали ще 4 місяці в камері ізолятора в селі Велика Білозерка.

18 січня 2023 року Олену, як вона потім зрозуміла, віддали у трудове рабство. Її та ще двох українців, працівників атомної електростанції, з мішками на голові у багажнику автівки привезли на блокпост біля Василівки. Зняли відбитки пальців, сфотографували, вивели на дорогу.

— Нам сказали, щоб я стала посередині, чоловіки — з боків, щоб ми взялися за руки і крокували вперед. Поки вони не скажуть: «Стоп!». Я думала, що вони стрілятимуть у спину. Але ні. Ми зробили два дублі, для камер кремлівських журналістів. Це була сцена, нібито нас, неблагонадійних, виставляють з області. Ідея полягала у тому, що усі ЗМІ потім показали буцімто нас відпустили — і ми ніби пішки на Запоріжжя.

Насправді ж це був добре продуманий план. Олену й чоловіків перевезли на командний пункт другої лінії їхньої оборони, передали командиру підрозділу російської армії. Той дав їм лопати зі словами: «А тепер прийшов час попрацювати на благо Російської Федерації». Так Олена потрапила в трудове рабство.

Жили українські полонені — і жінки, і чоловіки, всього 18 людей — в одному домі, спали на підлозі. Але бранки, зокрема й Олена, окопами не відкараскалися. Було готування їжі, прибирання, прання та задоволення сексуальних потреб окупантів. Протягом довгих двох місяців.

Лише рік потому Олена змогла заговорити цей факт публічно — після довгої психологічної реабілітації, лікування та проживання факту цих жахіть з чоловіком. Сьогодні жінка відкрито говорить про сексуальне насильство у полоні, адже бачить у цьому свою місію. 

Вона дуже хоче, аби її кривдники отримали покарання, також прагне  допомагати жінкам, які так само, як вона, пройшли це пекло. 

Олена Ягупова планує створити громадську організацію з пошуку українських цивільних заручників, які опинилися в руках окупантів:

Я могла не повернутись з полону. Але Бог вирішив, що я на цьому світі ще потрібна