Майбутнє

Цьогоріч молодша донька голови Комітету Верховної Ради з питань інтеграції України до Європейського Союзу Іванни Климпуш-Цинцадзе закінчила школу та вступила до університету за кордоном. Як колись її мати. В ексклюзивному інтерв’ю «Сестрам» народна депутатка VIII та IX скликань, віцепрем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції (2016-2019 рр) розповіла, де саме її молодша донька бачить своє майбутнє, як Україна має боротися за повернення українців додому з Європи та який шлях українці повинні подолати для повноцінного членства в Європейському союзі і НАТО.

Тетяна Літвінова-Михальонок: Як ви взагалі почуваєтесь? Повномасштабна війна триває, втома накопичується.

Іванна Климпуш-Цинцадзе: Так і є.

У всіх, хто працює в Україні, хто тут живе, намагається боротися, — є втома і виснаження. Певно, спрацьовує такий внутрішній самозахист від тієї кількості болю, який накопичується. 

ТЛМ: У простого українця, все ж таки, більше варіантів якось переключитися. Наприклад, менше споживати новин. До народних депутатів вимоги інші. І навіть елементарна відпустка, яка також потрібна людям в умовах війни, може викликати осуд. Як ви відпочиваєте?

ІКЦ: Намагаюся проводити час з родиною. Все марю тим, аби на кілька днів поїхати на Закарпаття, але якось у мене все не виходить. У мене там місця сили, там дідівська хата, там є поріг дерев'яний, на якому можна посидіти і подивитися на гори, набратися сили... У кожного, напевно, є якісь свої місця, які дають додаткове натхнення, той стрижень, ту можливість випрямити спину і рухатись далі впевненіше. 

[Дід Іванни Климпуш-Цинцадзе із села Ясіня на Закарпатті. Дмитро Климпуш був головнокомандувачем Карпатської Січі — військових формувань незалежної української держави Карпатської України протягом 1938-1939 років. В СРСР його кілька разів заарештовували, і він провів багаторічний термін у сталінських таборах за «антирадянську діяльність». — Ред.]

ТЛМ: Ваша молодша донька цьогоріч закінчила школу у Києві і вступила до університету за кордоном. Як обирали навчальний заклад — це було її рішення чи все ж спільне родинне? 

ІКЦ: Так, вона навчатиметься за кордоном. Це дозволить мені трішки спокійніше їздити у відрядження. Бо найскладнішим у робочих поїздках є те, що коли в Україні тривога, а ти за її межами, існує таке міфічне уявлення, не знаю, чи ви з ним знайомі, що якщо ти тут, то не так страшно і ніби ти щось…

ТЛМ: Контролюєш…

ІКЦ: Так, контролюєш. Принаймні телефонуєш донькам і дізнаєшся, чи вони зайшли в метро, чи пішли в укриття. Тобто навчання за кордоном дозволить більше фокусуватися на роботі. Але я не можу сказати, що молодша донька хоче їхати за кордон. Тому це таке спільне рішення. Вона налаштована на те, щоб багато чому навчитись для майбутньої розбудови України.

ТЛМ: Зрештою, у вас був схожий досвід — ви вчилися за кордоном, але повернулися до України.

ІКЦ: Я багато жила за кордоном і вчилася. Завжди жартувала, що я як бумеранг: обов’язково повертаюся до України. Так склалося, що мій чоловік не є етнічним українцем, що видно з мого прізвища. Він, до речі, не є навіть громадянином України. Свого часу він пішов добровольцем воювати за Грузію, закінчив війну командиром батальйону. Для нього важливо мати громадянство тієї країни, за яку він воював. Вже 17 років, як ми повернулися після життя за кордоном — в Америці та Грузії. Тому я дуже вдячна, що він сказав: «Це наша домівка, ми її будемо захищати. У нас немає варіанту куди-небудь їхати».

Я сподіваюся, що мої дівчата навчаться та приїдуть будувати ту Україну, яку ми зможемо захистити. Мені дуже хочеться, щоб на їхню долю не випало необхідності й надалі боронити нашу країну.

До речі, молодша донька буде вивчати конфліктологію та міжнародні відносини. Те, що відбувається в Україні, повністю продиктувало її вибір для того, щоб бути корисною у майбутньому.

ТЛМ: Мільйони українців виїхали з України через війну. Багато з них інтегрувалися в інше суспільство — і їхнє повернення додому навіть після закінчення бойових дій уже під питанням. Коли треба думати про повернення українців додому — зараз чи після перемоги? Якою має бути державна політика в цьому питанні?

ІКЦ: Це одне з найважливіших завдань, які мають стояти перед державою: створити привабливі умови для повернення українців додому. Це надзвичайно болюча історія. Ми з вами розуміємо, що чим довше родини з дітьми перебувають за кордоном (а діти вже другий навчальний рік будуть навчатися у закордонних школах), тим більше вони адаптуються під інші суспільства. У них з’являтимуться нові перспективи, які можуть видаватися набагато привабливішими, ніж повернення додому й відбудова зраненої, напів знищеної України. Створення економічних, правових, освітніх умов для повернення українців додому — є важливим завданням. Коли ми говоримо про відбудову країни, мені б хотілося, щоб в її центр ставилася людина. 

ТЛМ: Але відтік людей за кордон — це проблема не лише України, це й проблема країн, які вже є у складі ЄС. Наприклад, Румунія та Болгарія втратили мільйони кваліфікованих кадрів.

ІКЦ: Йде боротьба за трудовий людський ресурс. Ми просто маємо мати такі умови, які дозволили б нам бути конкурентними в цій боротьбі, а не просто сказати: «Це ж проблема всіх країн, які вступали до Європейського Союзу». Справді була величезна міграційна хвиля, потім вона вирівнювалася, частина людей поверталася. Маємо розуміти, що є цілеспрямована політика інших країн, які керуються своїми національними інтересами, інтересами своєї економіки. Коли вони бачать професійних людей, спроможних адаптуватися, то стимулюватимуть їх залишитись в їхній країні.

Це дуже болюче питання.

Може, варто думати про те, на яку кількість громадян України має бути розрахована наша економіка, як її змінити через те, що кількість населення в нас суттєво зміниться? 

Думаю, на даний момент суспільство просто не готове до дискусії, чи готові ми до прийняття мігрантів. Та нас чекає дуже складна розмова і непрості рішення. 

ТЛМ: Розкажіть про поточну роботу у комітеті з інтеграції України до Європейського Союзу: що є сьогодні пріоритетним?

ІКЦ: Після отримання кандидатського статусу [у червні 2022 року лідери 27 країн-членів ЄС ухвалили рішення про надання Україні статусу кандидата на членство в Європейському Союзі. — Ред.] є два пріоритетні напрямки роботи. Перший — це внутрішня робота: аналіз українського законодавства на предмет відповідності до права Євросоюзу. Другий основний компонент нашої роботи — міжнародні відносини й наша адвокаційна діяльність як із представниками європейських інституцій, європейського парламенту, так і з представниками національних парламентів, аналітичних центрів, урядів країн-членів Європейського Союзу та країн-членів Північноатлантичного альянсу. Я пишаюся тим, що ми зробили за цей час, аби максимально просувати українські інтереси на міжнародній арені.

ТЛМ: Наскільки наші міжнародні партнери стежать за нашою внутрішньою політикою і як це може впливати на підтримку України?

ІКЦ: Нам дуже допомагає те, що країни-партнери бачать Україну як єдиний кулак, що протидіє зовнішній агресії. Усередині Верховної Ради немає розбіжностей щодо необхідності надання додаткової воєнної допомоги Україні чи стимулювання санкційної політики проти Росії, чи бачення того, що нам потрібно перемогти ворога, щоби мати майбутнє і просуватися далі до Європейського Союзу.

Але у тих, хто уважно спостерігає за Україною, дедалі більше виникає питань, наскільки влада під прикриттям воєнного стану обмежує демократичні права, деколи необґрунтовано.

Йдеться про непрозорість, закритість процедур, відсутність реального парламентського контролю, відсутність реального балансу влади, відсутність підзвітності. До парламенту навіть представники Кабінету Міністрів не приходять — у нас немає годин запитань до уряду. І це все помічають наші партнери. 

ТЛМ: Ми вже згадували Угоду про асоціацію України з ЄС. Виконання семи «домашніх завдань» — це те, за чим стежать наші партнери. За яке з них ми отримаємо найгіршу оцінку? [Торік Євросоюз визначив сім рекомендацій, виконання яких необхідне для початку перемовин щодо членства України в ЄС: реформа Конституційного Cуду; продовження судової реформи; антикорупція; боротьба з відмиванням коштів; деолігархізація, узгодження аудіовізуального законодавства з європейським; зміна законодавства про нацменшини. — Ред.]

ІКЦ: Ми очікували від Європейської Комісії проміжного звіту щодо виконання нами цих умов. І ми, народні депутати, ухвалювали законопроєкти в першому читанні для того, щоб нам поставили кращі оцінки. Після оприлюднення цього звіту ми бачимо, що є певна мобілізація і на рівні Верховної Ради, і на рівні уряду, щоб підтягнути, скажімо так, ті хвости щодо п'яти умов, які залишилися невиконаними. [Україна виконала дві із семи умов, необхідних для початку переговорів про членство в Євросоюзі. Вони пов’язані із судовою реформою і законодавством про медіа. — Ред.] Деякі речі просуваються. Ми ухвалили-таки з другої спроби закон про інший підхід до відбору суддів Конституційного Суду. 

Є кілька законопроєктів, критично важливих з точки зору антикорупційної боротьби. У першому читанні Верховна Рада ухвалила закон про відновлення декларування, зараз іде його напрацювання до другого читання. Поза тим нам треба посилити незалежність Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та НАБУ, а це ті всі речі, які стосуються антикорупційного компоненту.

У кінці жовтня буде оприлюднений загальний аналіз країн, які або мають кандидатський статус, або ведуть перемовини. Критично важливо отримати позитивну оцінку, щоб уже цього року Європейська Рада ухвалила рішення про відкриття перемовин про членство України.

Далі все буде залежати від позиції кожної з 27 країн-членів. Якби ми виконали наше завдання на 120%, то в жодного члена Європейського Союзу не було б жодного приводу перешкоджати цьому політичному рішенню в кінці року. 

ТЛМ: Корупція дуже болить нашому суспільству на оцій шаленій хвилі запиту на справедливість. Корупційні скандали є й у військовій сфері. Чого не вистачило, щоб імплементувати якісь запобіжники? 

ІКЦ: Я тішуся з того, що завдяки процедурам та правилам наших партнерів нам вдалося забезпечити реальний контроль за всією тією зброєю, яка надходить з боку наших партнерів. Ми спромоглися забезпечити некорупційність цих надходжень. Для нас це критично важливо, бо будь-який скандал у цій сфері…

ТЛМ: Похитнув би віру?

ІКЦ: Похитнув віру — це дуже м’яко сказано. Він дав би аргументи всім тим, хто й так уже виступає проти продовження чи збільшення допомоги Україні. Тобто це позитив. З негативів: те, що ми робимо зі своїми коштами. А кошти нашого бюджету на 40 відсотків складаються з податкових надходжень, на 60 — з кредитного фінансування з боку наших партнерів. Оці 40 відсотків ми можемо витрачати на безпеку й оборону. І тут у сфері воєнних закупівель у нас скандал за скандалом. 

ТЛМ: Все впирається у реформи.

ІКЦ: Все впирається у справжність реформ. Тому що на гаслах далеко не зайдеш. Гасла допомагають на певному етапі, а потім починається марудна, не така комунікаційно приваблива робота. Ми як громадяни усвідомлюємо, наскільки важкою, наскільки виснажливою, наскільки кривавою є наша боротьба з зовнішнім ворогом. Але так само маємо розуміти, що це потрібна внутрішня трансформація, чесне бачення, чесний погляд на себе в дзеркало, щоб нам не доводилося опускати очі. Все має працювати так, щоб ми самі собі подобалися — як країна і як нація.

ТЛМ: Попри ці всі проблеми та виклики, про які ми говорили, вступ України до ЄС та до НАТО — це питання часу?

ІКЦ: Я не бачу нашого майбутнього поза цими інституціями. Вважаю, що тривалий та стабільний мир на європейському континенті можливий тільки за умови, що Україна стане членом Північноатлантичного Альянсу. Тому ми маємо зробити все від нас залежне, щоб вступити до НАТО і ЄС. Для нас це можливість поділяти з нашими колегами ті принципи, які дадуть можливість кожній людині себе реалізувати, почуватися захищеним, жити у справедливому суспільстві. Українці на це заслуговують. Тому я переконана, що це тільки питання часу, але хотілося б, щоб не надто довгого. Коли ми собі намагаємося дати відповідь на те «коли?», треба уникати самозадурювання у вигляді «за два роки станемо повноцінним членом Європейського Союзу». 

Україна потребує людей і хоче повернути військовозобов’язаних чоловіків додому, однак правозахисники, експерти та й самі військові, з якими поговорили Sestry, певні, що такі заходи аж ніяк не сприятимуть підвищенню обороноздатності країни. В українському МЗС наголошують — це тимчасовий крок. Водночас глава відомства Дмитро Кулеба підкреслює: перебування за кордоном не звільняє від обов’язків перед батьківщиною. У деяких європейських країнах допускають, що можуть посприяти Україні в поверненні чоловіків.

Без паспортів 

Від 23 квітня всі українські консульства за кордоном призупинили надання послуг чоловікам від 18 до 60 років. Ці обмеження прописані в законі про мобілізацію, який 11 квітня ухвалила Верховна Рада і 16 квітня підписав президент. Зокрема, згідно із документом, відмову у консульських послугах можуть отримати чоловіки призовного віку, які перебувають за кордоном та не оновили свої дані в ТЦК. Однак новий закон набуде чинності лише 18 травня. До того ж його норми передбачають, що оновити дані можна й заочно — без повернення в Україну — скажімо, через електронний кабінет. Але натепер механізму, як це зробити, — немає. У МЗС обіцяють згодом надати додаткові роз'яснення, а до того моменту чоловіки призовного віку фактично позбавлені можливості скористатись консульськими послугами.

Це тимчасові заходи, пояснює в ексклюзивному інтерв’ю для Sestry посол України в Польщі Василь Зварич і уточнює: обмеження стосуються лише прийняття заявок від чоловіків призовного віку, але якщо громадянин України потрапляє в якусь халепу і потребує консульської підтримки, то, звісно, таку допомогу він отримає, незалежно від того, цей чоловік призовного віку чи ні. Також, зі слів Василя Зварича, усі заявки, які були подані до 23 квітня до консульських установ, у тому числі на отримання паспорта, опрацьовуються — і документи будуть видані:

— Після 18 травня заявки будуть прийматись у всіх категорій чоловіків. Але, очевидно, будуть якісь додаткові вимоги, які заявник, згідно із законом, повинен виконати, щоб отримати відповідну консульську послугу.

<span class="teaser"><img src="https://assets-global.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6630cb043a523937582b4682_%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%BB%202.09%20%D0%BA%D0%B0%D0%B1%D1%96%D0%BD%D0%B5%D1%82-5_1.jpg">Посол України у Польщі Василь Зварич: Усі, хто подав заявки до консульських установ до 23 квітня, отримають паспорти</span>

Уряд також заборонив пересилати закордонні паспорти та паспорти громадянина України за кордон. Відповідно чоловіки віком від 18 до 60 років можуть отримати свої документи лише на території України. Ця заборона, по ідеї, не мала зачепити людей призовного віку, які мають законні підстави для звільнення від військової служби. Однак виглядає так, що принаймні зараз під роздачу потрапили усі без виключення.

В українському МЗС аргументом на користь таких заходів називають суспільний запит на справедливість.

«Як це виглядає зараз: чоловік призовного віку виїхав за кордон, показав своїй державі, що питання її виживання його не обходить, а потім приходить і хоче отримати від цієї держави послуги. Так не працює. У нас в країні війна», — пояснив міністр Дмитро Кулеба. 

Він також нагадав, що обов’язок оновлювати свої дані у територіальних центрах комплектування існував і до ухвалення нового закону про мобілізацію:

— Якщо ці люди вважають, що хтось там, далеко на фронті, воює і віддає свої життя за цю державу, а хтось посидить за кордоном, але при цьому буде отримувати послуги від цієї держави, — то так це не працює. Перебування за кордоном не звільняє громадянина від обов'язків перед Батьківщиною.

‍Коли йде війна, хороших рішень з багатьох питань немає‍

Запит на справедливість, безумовно, є, каже молодший сержант ЗСУ у відставці Юрій Гудименко, особливо з огляду на те, в які умови нині поставлені українські військові:

— Армія є найбільш безправною і пригнобленою частиною суспільства. Це факт. Навіть у тих, хто сидить на зонах в Україні, більше прав, ніж у військовослужбовців. І окрім цього, вони ще й знають, коли вийдуть, на відміну від військових. Коли в армії почали розуміти, що, окрім них, ще комусь погано, це на якийсь час спрацювало для підняття морального духу, принаймні для того кола людей, з якими я спілкуюсь. Це звучить дуже цинічно, але це спрацювало, тому що, на жаль, ми зараз не можемо зробити для армії щось суттєво краще.

Водночас, продовжує Юрій Гудименко, практичної користі з таких кроків — нуль, але проблема в тому, що й альтернатив немає:

—  Якщо ми називаємо цей крок неефективним, то, ймовірно, маємо на увазі, що є десь інші можливості, які будуть ефективними в поверненні боєздатних чоловіків з-за кордону в Україну. Назвіть мені, будь ласка, хоч одне рішення, будь-яке, яке дозволить до кінця року, умовно кажучи, повернути в Україну хоча б десять відсотків тих боєздатних чоловіків, які поїхали. І на цьому розмова закривається, тому що таких  рішень просто не існує. Всі, хто хотів стати на захист України, повернулись в Україну ще в 22-му або 23-му році, коли моральний дух був такий: що ось зараз контрнаступ — і ми переможемо. Далі можемо говорити лише про поодинокі випадки. Давайте ставитись до цієї ситуації наступним чином: ми потрапили в аварію всією країною, де на наш легковик наїхала вантажівка.

Коли йде війна з найбільшою країною в світі, то  хороших рішень по багатьох питаннях в принципі не існує 

Позбавлення українських чоловіків за кордоном консульських послуг більше схоже на помсту тим, хто виїхав, хоча й подається під виглядом посилення мобілізації, вважає виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко. На його переконання, коли держава починає посилатись на закон, якого ще навіть немає в правовому полі, це завідомо погана історія:

— Іміджево — це програш для України. Звісно, коли йдеться про ухилянтів, їх потрібно розшукати й повернути, але справа в тому, що таким чином якраз їх не розшукають і не повернуть. Якщо вони вже виїхали, то виїхали з документами, хіба що хтось втратив паспорт: вкрали чи зіпсували, але і в такому випадку логіки повертатись за паспортом, розуміючи, що виїхати більше не зможуть, для них немає. Це вкрай непродуманий крок.

‍Міжнародна реакція

Призупинення консульських послуг для українських чоловіків представник Держдепу США Деніел Сайзек в коментарі Радіо Свобода назвав складним питанням, мовляв, зрозуміло, що ЗСУ потрібні люди для захисту країни і уряд США поважає право української влади визначати свою політику.

Рішення України призупинити консульське обслуговування чоловіків не вплине на їхній статус біженців у Німеччині, таку відповідь німецьких посадовців наводить DW.

Натомість президент Литви Гітанас Науседа і прем'єрка Інгріда Шимоніте заявили, що Литва може посприяти Україні повернути своїх чоловіків призовного віку. Це була доволі імпульсивна реакція, вважає політичний аналітик Вільнюського університету Миколаса Ромеріса Альвідас Медалінскас:

—  Останніми днями вони почали давати задній хід. Під час останнього інтерв'ю для Литовського державного радіо і президент, і прем'єр-міністр сказали, що збираються допомагати після консультацій з партнерами з ЄС та Україною.

Вони, напевно, зрозуміли, що зараз для цього майже немає юридичних підстав та й технічних заходів також

Ідею посприяти Україні в поверненні чоловіків призовного віку загалом підтримали і в Польщі, але це надзвичайно складне питання і його треба розглядати в трьох площинах: юридичній, політичній та економічній, пояснює аналітик польсько-українських відносин (Варшава) Ігор Гаврилюк. Водночас він звертає увагу, що польський міністр внутрішніх справ Марчін Кєрвінський заявив, що поки не буде ухвалено інших рішень стосовно правил перебування українців у Польщі, громадяни України навіть з простроченими документами отримуватимуть захист:

— Віцепрем’єр та міністр оборони в уряді Туска Владислав Косіняк-Камиш відреагував досить прихильно на введення обмежень щодо надання консульських послуг для українських чоловіків мобілізаційного віку та навіть ствердив, що Польща може допомогти в їхньому поверненні на батьківщину. Таку реакцію лідера Польської Селянської Партії можна спробувати пояснити бажанням отримати симпатії певних електоральних груп перед виборами до Європейського Парламенту, які відбудуться 6-9 червня 2024 року. Радослав Сікорський, очільник польського зовнішньополітичного відомства, з однієї сторони, висловив розуміння для потреби повернення українських чоловіків мобілізаційного віку.

З іншої, підкреслив, що ініціатива має вийти зі сторони України з огляду на її двозначний етичний характер, тим самим перекладаючи відповідальність за перший крок на Київ

Таким чином, підсумовує Ігор Гаврилюк, відсутність чіткої, спільної позиції, найімовірніше, означає, що в уряді Туска поки що не мають практичного рішення, а врегулювання цих питань може тривати місяцями. До всього є ще й вагомий фактор, на який польська влада змушена зважати:

— Українські чоловіки відіграють важливу роль у польській економіці, тому спроби повернути їх в Україну можуть завершитися масовим виїздом до сусідніх країн як Німеччина або Чехія.

Хоча чеський міністр закордонних справ Ян Ліпавський заявив, що його країна не підтримує українських чоловіків, які намагаються сховатися від мобілізації в Україні, сидячи за кордоном. 

Натепер у країнах ЄС живуть приблизно 4,3 мільйони українців, з них близько 860 тисяч — дорослі чоловіки. Про те, що силоміць ніхто нікого не повертатиме, запевнила віцепрем’єрка з питань євроінтеграції Ольга Стефанішина. З її слів, оновлення даних в ТЦК не означає автоматичне відправлення на фронт — головним чином українська влада хоче визначити мобілізаційний потенціал держави.

Парадоксально, але ефект може виявитись прямо протилежним. На думку виконавчого директора Української Гельсінської спілки з прав людини Олександра Павліченка, процедура, яку запустила держава, швидше покаже проблему відсутності мобілізаційного резерву та неефективності процесу, мобілізації загалом:

—  Коли були ще в 23-му році зняті воєнкоми і була по суті вже провалена мобілізація, відтоді все почалося. Держава починає шукати, на кого ж можна перекласти відповідальність і показати пальцем, що вони винуваті.

Правозахисник наголошує, що жодним чином не виправдовує ухилянтів, але звинувачувати всіх підряд — хибна практика:

— Йдеться про все населення чоловіків віком від 18 років. Частина з них виїхали маючи на те законні підстави. До речі, якраз тих, хто виїжджав з фальшивими довідками зараз якраз і неможливо перевірити, і умовні багатодітні батьки і супровід інвалідів, там цілий бізнес на цьому влаштували. Тоді треба було встановлювати фільтри, щоб припинити такі маніпуляції.

Хто має законні підстави виїхати, вони може й проведуть цю звірку у ТЦК, але точно не стануть до мобілізаційного резерву

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍