Ексклюзив
20
хв

Зерно протистояння: як Росія готує ґрунт для «ненападу»

«Україна та Польща пливуть в одному човні. Росія однаково ненавидить обох і має єдину загарбницьку ціль на обидві держави. Маємо міцно триматись за руки нині, аби потім не стояти у черзі до газової камери»

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Путін заявив, що Росія не зацікавлена у вторгненні в Польщу. Та чи вірити цьому? Фото: UKRAINIAN PRESIDENTIAL PRESS SERVICE / AFP/East News

No items found.

Польща — наступна жертва Путіна, якщо Україна впаде. Скандальне інтерв’ю Володимира Путіну пропагандисту Такеру Карлсону показало істинні наміри Росії. Він хоче повернути обидві країни в стійло Російської імперії. Часи, коли російські царі агресивно придушували два народи та русифікували, — Путін вважає еталоном. 

Але спочатку розберемось навіщо Путіну було інтерв'ю для американської аудиторії саме зараз? Найперше, 17 березня у нього вибори. Точніше, їх подоба, де Путін намалює собі ще один термін перебування при владі.

Розмова з диктатором була потрібна шефу Такера Карлсона Дональду Трампу. Він теж піде на осінні вибори і рішуче налаштований на реванш у демократів. У нього мало ідей, що продати виборцеві, окрім скандалу і образ.

Тому політичні консультанти Трампа вирішили розіграти карту України і пообіцяти прихильникам Республіканської партії ілюзію діалогу з Путіним. Мовляв, президент Росії — авторитарний, весь у крові, але є один лідер, якого він точно почує

Тому бери бюлетень і голосуй за Дональда Трампа. Тому в хід і пішов скандальний ведучий Такер Карлсон, який мав спрощено подати історію агресії Путіна щодо сусідів консервативному виборцю, який навряд чи знає навіть історію рідного штату Алабама. Цей білий чоловік чи біла жінка, які ходять щонеділі до церкви і працюють на ранчо з п'ятьма дітьми, навряд чи знають, хто і коли розпочав Другу світову. Як зрештою — де саме на глобусі знаходяться Україна та Польща. 

Очільник Кремля використав той самий прийом, який активно використовував український президент Володимир Зеленський на початку повномасштабного вторгнення. Його суть — емоційно достукатись до громадян Заходу в обхід офіційної влади. 

Саме так Путін і Карлсон навішали локшини на вуха про штучну державу Україну, невдячне НАТО і анонс нових територіальних посягань Росії. 

Володимир Путін дав інтерв'ю колишньому американському телеведучому Такеру Карлсону

Про Україну було сказано, що це «штучно створена країна, яка завжди належала Росії». Українців буцімто ніколи не існувало — їх придумали поляки. Однак у 2014 році вони організували переворот і захотіли бути незалежними, тому зараз Росії треба терміново їх денацифікувати. 

Про Польщу у негативному контексті згадали 36 разів. Суть накиду зводилась до того, що це невдячна та відбита країна, яка разом з Україною та балтійськими державами влаштовувала провокації Росії

Але далі ці країни, які вирвались із радянського табору, — пішли в НАТО й ЄС та стали великою загрозою для Росії. А Путін про це раніше, мовляв, не домовлявся і тому рішуче налаштований помститись Заходу.

Шанувальник Трампа почув цікаве трактування новітньої історії. Згідно тез Путіна, Україна сама почала війну в 2014 році. А от чемна та ввічлива Росія просто взяла під свій захист Крим, інакше туди би прийшли якість нацисти. Це так тривожило Росію, що Путін буцімто старався цього не допустити й напав на Україну і вдруге — в 2022 році. «Росія просто намагалась зупинити війну», — брехав російський диктатор.

Путін, який вважає себе дуже здібним істориком, — знайшов вельми цікаву аналогію заради власного виправдання. Адольфа Гітлера.

За версією кремлівського диктатора, приємний і ввічливий фюрер свого часу попросив у Польщі віддати місто Гданськ. Однак поляки сказали «ні»

«Вони загралися і змусили Гітлера почати Другу світову війну саме з них. Чому війна почалася 1 вересня 1939 року саме з Польщі? Вона виявилася незговірливою. Гітлеру нічого не залишалося при реалізації його планів — почати саме з Польщі», — розказав фанат фюрера пересічному американцеві. 

Безумовно, західні ЗМІ оперативно написали короткий курс історії Другої світової війни для читачів, які більше цікавляться розвагами в соцмережах. Утім, така заява була зроблена навмисно, аби розколоти між собою нинішню Німеччину, Польщу і зрештою Україну — щоб усі троє згадали історичні болі. Москва дуже хоче, аби нинішні поляки та німці тицяли одне в одного палицями і дорікали руйнуваннями та жертвами часів Другої світової війни. Розбрат — то ключ до розхитувань та завоювань. Не дарма кілька поколінь сучасних росіян виросли на ідеї «на танку знову на Берлін». І варто чітко розуміти, що цей маршрут пролягає через Україну та Польщу. 

У спільнотах фанатів Такера Карлсона та Дональда Трампа активно поширюють ще один фрагмент із інтервʼю. У ньому Путін говорить, що не збирається нападати на Польщу та Латвію, бо нащо Росії взагалі на них нападати? Коментатори роблять дописи, що ось, мовляв, «дивіться, Путін прямо каже, що не буде ні на кого нападати! Припиніть лякати війною Росії з НАТО!». Причому дуже цікаве формулювання Путіна, що війська таки можуть послати, якщо «Польща нападе на Росію». 

Глава МЗС Польщі Радослав Сікорський: «Путін хоче увійти в історію як новий Петро Перший». Фото: Kirill KUDRYAVTSEV / AFP/East News

Аналогічні тези українці чули два місяці поспіль перед повномасштабним вторгненням 2022 року. Тоді головні пропагандисти Кремля Володимир Соловйов, Ольга Скабєєва, Маргарита Симоньян запевняли, що росіяни наймирніша нація на світі — і вони не зацікавлені в жодному конфлікті з сусідами. Тож, якщо Путін перебріхує уже тут і зараз давно задокументовані і проговорені факти, що насправді було в Гданську, — придумати нову байку для нападу на Польщу буде нескладно. 

Типовому трампісту можуть зайти на «ура» порівняння з Гітлером. Він навряд чи колись бачив фото зруйнованої Варшави. Я не думаю, що ці люди, коли-небудь побувають на екскурсії в Освенцимі.

Однак це напряму торкається Польщі та України. Багатьом українським полоненим після катувань і допитів у російських тюрмах так і говорили: «Ми б’ємо вас, ми вирізаємо ваші татуювання з м’ясом — бо ви відмовились здатись. Ви не хочете брати Варшаву разом із нами». 

Росія напала на Україну з ціллю завоювати її за три дні, аби потім використати український ресурс на загарбання сусідніх держав. За задумом Путіна, українці з їхнім хистом воїнів та досвідом війни мали стати гарматним м’ясом. Спочатку їх мали силою погнати на Варшаву. А уже потім, коли б вона впала, уже поневолені поляки та українці мали б брати Берлін разом. За спиною у них би стояв наглядач із РФ з автоматом. Для всіх незгодних цілодобово працювали би мобільні крематорії та печі старих концентраційних таборів. 

Нині дружні стосунки Польщі та України випробовують торговельні суперечки на кордоні. І подекуди зайві емоції рвуть тонкі нитки поваги і вдячності, яка завжди була між нами. Коли саме зараз низка українців пише емоційні пости через порізані фури з розсипаним зерном, нам справді дуже сильно болить. Адже в умовах війни це не просто зерно, а зерно, вимочене нашою кров'ю. Його збір зараз — це квест на виживання між мінами, обстрілами і тонкою лінією між мирним життям та фронтом.

Чимало фермерів не пережили окупацію — їх катували, убивали і доводили до самогубства. Ще більше на фронті — пересіли із трактора на танк 

Тож хочеться підвести до розуміння, що Україна та Польща пливуть в одному човні. Росія однаково ненавидить обох і має єдину загарбницьку ціль на обидві держави. Маємо міцно триматись за руки нині, аби потім не стояти у черзі до газової камери. Бо в цей момент росіяни можуть заселятися в наші будинки, їсти нашу їжу і красти уже й польське зерно, убиваючи місцеві родини фермерів. 

На розсипаному українському збіжжі польські фермери встановили фігуру заступник міністра сільського господарства Польщі Міхала Колодзейчака. Фото: X / Rafał Mekler

Росія ніколи не приховувала, що хоче натягти на себе маску християнської слов’янської держави. І дві успішні держави саме такого культурного коду — будуть її ціллю номер один.

Ціллю на знищення. Тому полякам і українцям є про що поговорити предметно, поки не стало пізно для обох
No items found.

Українська журналістка, політичний аналітик та медіа-консультант. Працювала парламентським оглядачем більше 10 років. Співпрацює з виданнями «Цензор.нет» та «Еспресо». Є авторкою популярних YouTube-каналів «Цензор.нет» та «Шоубісики». Спеціалізується на темі політики, економіки та медіатехнологій.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Дослідницька ініціатива «Українська історія: глобальна ініціатива», яка була презентована у Києві наприкінці вересня, назріла уже давно. Адже західним інтелектуалам та політичній еліті варто нарешті зрозуміти відмінності між Україною та Росією — що це не один народ, не одна російська мова і точно не єдиний мобілізаційний ресурс для подальших загарбницьких війн. 

У межах трирічної програми історики проведуть десятки незалежних досліджень, які охоплюватимуть часи від того, коли тут уперше зʼявились ознаки цивілізації, та до днів нинішніх. 

Презентація проєкту «Українська історія: глобальна ініціатива». Фото: Дипломатична академія при МЗС України

«Досліджуватимуться такі теми, як початок розселення людства, поширення індоєвропейських мов, відносини між класичною Грецією та Чорноморським регіоном, Європа епохи вікінгів, стосунки між Візантією та Києвом, а також сучасні питання націєтворення та імперії", — йдеться в описі амбітного проєкту. 

Через низку причин — політичних, фінансованих, ідеологічних — правлячі еліти в Україні ніколи не займались переосмисленням власної історичної спадщини

Жодного разу не збирали талановитих українських істориків з важливим завданням — пояснити тисячолітню спадщину тутешніх територій і чітко укріпити розуміння західних колег, що тут окремий народ, який має неймовірну історію державотворення та військової справи. 

Поки українцям було «не на часі» копатися в собі — російська пропаганда просувала свої наративи. То ж не дивно, що в промовах Джо Байдена часом лунали слова про «тісні родинні звʼязки росіян та українців». Поважне видання The Economist у програмній статті бідкається з приводу зростання націоналізму в Україні. А ще пише, що українські російськомовні громадяни можуть стати бойовиками Путіна — тобто немає жодного розуміння, звідки взялись ці російськомовні. І чому це предмет серйозного вивчення імперської політики часів царської Росії та сталінських репресій. 

Пошук відповідей на питання «Що таке Україна?» активізувався після вилазки російського диктатора Владіміра Путіна на інтервʼю до трампіста та конспіролога Такера Карлсона в лютому 2024 року. Там кремлівський агресор за задумкою сценаристів мав показати себе рятівником християнства і новим лідером східних словʼян. Утім уже зі старту щось пішло не по плану — і самому цинічному ведучому було ніяково. Бо на інтервʼю Путін приніс роздруківки, які  буцімто «підтверджують прохання Богдана Хмельницького забрати південні території російських земель під сильну руку московського царя». 

При чому це були не фотографії секретних документів, а роздруківки Microsoft World

Тож новий проєкт групи дослідників цілком на часі. Особливо, якщо врахувати, як працює російська пропаганда із нинішніми підлітками, де дітям зі старту говорять, що ніякої людської цивілізації та культури на окупованих територіях України до приходу Росії не було. 

Як влучно зауважує відомий український OSINT-аналітик InformNapalm Антон Павлушко, «на зміну нинішньому поколінню орків виросте ще більш кончене покоління». 

Тімоті Снайдер, американський історик, фахівець з історії Центральної та Східної Європи, Радянського союзу, а також Голокосту дав кілька коментарів стосовно того, що в першу чергу цікавить його колег. 

Тімоті Снайдер. Фото: Дипломатична академія при МЗС України

Пан Снайдер вважає, що повномасштабна війна за два з половиною роки багатьом відкрила той факт, що Україна взагалі є. Утім тепер група науковців пропонує розширити цей факт — поясненням, чому вона важлива. Що тут робили давні греки, який слід тут лишили скіфи? Як це врешті вплинуло на обличчя нинішньої Європи — на традиції торгівлі, дипломатії та міждержавних союзів. 

«Увесь метод, як ми викладаємо історію Східної Європи, базується на російському імперському конструкті. Тож від Каліфорнії до Німеччини, по суті, ми викладали історію згідно з поняттям: те, що сталося в Києві та Русі 1000 років тому — це нібито чомусь сьогоднішня Росія. А ми повинні звільнитися від цього», — пояснив Снайдер головну біду західних університетів в інтервʼю Liga.net. 

Тож мета ініціативи «Українська історія: глобальна ініціатива» — показати, що українська історія насправді набагато ширша за Україну, набагато ширша за Росію, і що вона пов’язана практично з усім важливим в європейській і світовій історії, — і так залучати людей

Так би мовити, зробити кращу альтернативу історії від Путіна та Мєдвєдєва, які уже кожному світовому політику розказали, що тут все російське було і буде. На виході західні фахівці обіцяють роботу на 3 мільйонів слів, тобто майже 8,5 тисяч сторінок книжки великого формату.

Утім є маленька проблема — це буде історія України від західних спеціалістів і як вони бачать нас у своєму історичному контексті. Для того, аби ця праця була об'єктивна, — українцям теж варто переосмислити свою спадщину. Як самостійному народу — як людей, які разом з поляками та литовцями збудували дві сильні держави на ряду з Францією — Велике князівство литовське та Річ Посполиту.

Важливо осмислити своє місце на карті, аби не бути населенням поза політикою, якому неважливо під яким прапором жити

Українцям так довго втовкмачували в голови, що вони пасивна нація, яка начебто ніколи не воювала до Другої світової війни, що багато хто забув традицію армії, історію артилерії, досвіди походів на Азов та Москву, тривалу війну проти більшовиків і підпільний рух опору двадцятого століття. Все це призвело до того, що наші політики інфантильно ставились до спадщини державотворення, а наше населення, а не народ — боялось дати зайву гривню на розвиток власної армії. 

Багатотомник української історії від західних науковців може бути у майбутньому розкритикований. В основному за те, що там більше в центрі уваги не український народ, а більше українська територія як арена європейських подій. 

Утім варто сприймати це як поштовх до тверезих дебатів і натхнення для інших авторів написати свою історію України. Щось піде у смітник, а щось обовʼязково вийде з перекладами на англійську. 

І врешті це змінить сумну ситуацію, коли донині у дитячих енциклопедіях Великої Британії назви Київ та Харків пишуть у російській транскрипції. А ще «Kievan Russia» замінила правильну Kievan Rus. Коли українські матері уперше помітили таку підміну і фальсифікацію, вони звернулись до видавництва, яке випускає такі енциклопедії. Утім тамтешні бізнесмени тривалий час ігнорували скарги. І пішли на контакт лише після звернення українського посольства у 2024 році. Тепер видавництво обіцяє випустити покращену книгу, але осад лишився. 

Тому історія від Тімоті Снайдера, Сергія Плохія та Енн Еплбаум точно не зніме усіх проблем стосовно історичної спадщини, за яку Росія веде геноцидальну війну із її творцями — українцями.

Утім є шанси, що українських дітей закордоном менше насичуватимуть фейками про «російську королеву Франції Анну» та «тільки росіяни перемогли у Другій світовій війні», а аналітики поважних західних видань не будуть всує розкидатися словами «український націоналізм»

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Переписати історію. Як західні науковці заткнуть пельку «історику» Путіну?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Нещодавно довелося працювати з фактажем про стереотипи щодо українських біженців, якими повняться не лише закордонні медіа і Твітер, а й європейські кухні, затишні курилки, закордонні соцмережі тощо. Окрім класичного «українці сидять на допомозі» й «забирають наші робочі місця», що їх вдається цілком аргументовано розвінчати, трапляються й інші — неочікувані, дивні. А часом навіть такі, що не налазять на голову.

— В Європі часом доходить до смішного, — розповідає Анастасія. — Я почала колекціонувати судження, з якими стикнулася дорогою з Польщі до Австрії. Часом це крайнощі й взаємозаперечувані судження — як от «українці — неосвічений народ, але більшість із них закінчили університети».

Анастасія — біженка з України — відгукнулася на мій запит розповісти, із якими стереотипами щодо нас стикнулася в Європі. Спілкуємося у групі Фейсбуку, яка об’єднала українців за кордоном. Тут біженці, які опинилися в різних країнах, діляться найдивнішим, що чули про себе з уст європейських обивателів.

До слова, стереотипне мислення властиве нам усім. Його мета цілком благородна: розвантажити наш мозок через спрощення, виявити дрібні закономірності, обробити і узагальнити їх. Таким чином мозок намагається пришвидшити реакцію на те чи інше явище і зекономити життєву енергію

Утім, соціальні стереотипи й твердження, що їх ми приписуємо іншим на основі їхнього походження, соціального статусу, статі, зовнішнього вигляду і віку є неявним проявом прихованого упередження. Ми часто формуємо собі список аргументів під уже заготовлений висновок і тішимося, що маємо рацію.

— У Польщі застосунок для знайомств оновив мою локацію, — продовжує Анастасія. — Знайомитися ні з ким не планувала, але уже перший співрозмовник, з котрим стався метч, розсмішив тим, що чимало знає про українок. Я дізналася, що ми дуже домашні, любимо готувати й сидимо вдома, не намагаємося перебрати на себе чоловічі ролі. Доводити, що я не така, було зайве — далі був монолог про те, що мені просто ще не трапився справжній чоловік. Тому я просто скасувала пару.

Стереотипи про українців в Європі можна умовно розділити щонайменше на три групи. Перша — судження, що формуються на основі власного досвіду взаємодії з українцями. Тривалість цього досвіду може бути зовсім несуттєвою. Іншими словами — якщо перший-ліпший українець, що його зустрів сферичний житель Європи, має пофарбоване у кольори прапора волосся й дірку в носі, то схожий типаж йому теж видасться українцем.

Які судження про українців ширяться в Європі? Фото: Shutterstock

— Якось італійський лікар, до якого раніше зверталася, і який щиро підтримує українців, запропонував чудове безплатне житло з видом на Колізей у Римі, — розповідає Валентина. — Нічого платити не потрібно було: лише підтримувати чистоту у чотирьох кімнатах і спілкуватися з господарями — літньою італійською парою. Лікар дуже дивувався, що нікому з українців не припала до душі така пропозиція.

Напевне, він і досі вважає, що це так типово для українки — прибирати і бути компаньйонкою

Бо хіба ж за природне українське «”прибери-розкажи” треба платити?». 

— «Поляк робить, щоб робити, українець — щоб зробити», — таке я почула в Польщі, — продовжує Анастасія. — А потім ще у котрійсь європейській країні дізналася, що ми дуже працьовиті й відповідальні. Це звучить приємно і зобов’язує «тримати марку», але ж це — теж стереотип.

Друга група європейських стереотипів про нас виникла, здається, через обмежений кругозір і брак освіти. Ми надто довго ідеалізували Європу з її найкращими університетами, аж раптом на практиці виявилося, що у декого шкутильгає початкова школа. Звісно, із початком повномасштабного вторгнення в Європі уже й не почуєш, що Україна — це десь у Росії, але дехто часом досі дає у штангу.

— Менеджерка відпочинкового комплексу для дітей в іспанській Коста-Дораді, куди нас поселили у квітні 2022 року, увесь час казала, що нарешті ми нагріємося, — каже Надія. — Коли ми порозумілися, то мусили спростувати її уявлення про Київ як про вічно засніжене місто. Здається, вона колись була у зимовій Москві й плутала нас зі східним сусідом.

Це звучить смішно, але деколи хочеться кричати: ти, молодий бельгієць або француз, який бував у Малайзії і відпочивав на Філіппінах, мав би мати ширший кругозір, аніж у твоєї бабусі, яка нікуди не виїжджала!

Ольга, яка опинилася у Бельгії, розповідає про свій досвід: 

— На прийомі в мерії одного великого міста, який закінчувався невеликим частуванням, нас вчили користуватися ножем і виделкою. Коли ми роздуплилися, чому за столом досі немає «приймаючої сторони» і навіщо біля нас товчеться чоловічок із помічників мера, стало незручно і йому, і нам.

— У нас була цікавіша історія, — коментує у Фейсбуці ще одна Надія, теж переселенка до Іспанії. — У дорогому мережевому готелі десь у Барселоні, куди нас розселили тимчасово на одну ніч, музикант за фортепіано у холі урочисто привітав нас мелодією «Калінка-малінка». Пробачте, ми нечемні біженці, ми трималися, а ось наші діти фукали.

Утім, тут варто внести пояснення. Донедавна українці й самі не надто прагнули, аби їх ідентифікували інакше, ніж росіян. Моя френдеса, яка проводить екскурсії в італійському Римі, каже: «Українці жодного разу не вимагали і не просили провести екскурсію українською, хоч ми напередодні знайомилися і вони знали, що я родом із Тернопільської області, розмовляю українською. Якось навіть була група із заходу України. На екскурсію вони усі сумирно зібралися під таблицею з написом RUS. Тож чому дивуватися, якщо інші теж нас інакше не ідентифікують?».

Існує три групи стереотипів про українців. Фото: Shutterstock

Третя група стереотипів про українців — з розділу вільної творчості. Сюди можна віднести все фантазійне, що не налазить на голову.

— За 16 років життя у Німеччині я ні разу не чула про те, що забираю чиєсь робоче місце, зате дивувалася іншому. Ти з України, значить, добре граєш в шахи? Ти з України, то твій тато інженер? Це, здається, найдивніше, із чим доводилося стикатися, — розповідає Ганна.

— У мене першого тижня роботи в австрійському офісі стався дивний конфуз, — каже координаторка міжнародних проєктів Настя. — Коли я знімала пальто в офісі, то зауважила, що спідницю дивним чином забула вдягнути. Тонкі колготки потім вдалося прикрити мало не до колін, добряче розтягнувши светра. Але колега встигла оцінити колір білизни на мені. Вона анітрохи не здивувалася, стенула плечами: «Ну, ти ж українка» і запропонувала випити кави. Що це означало з її вуст — я не наважилася запитати й досі.

Коли я думаю про стереотипну українку в Європі, мій мозок теж намагається спростити, тож чомусь мені бачиться Настя в одних колготах. Така собі домогосподарка з борщем із засніженого Києва, яка вибила твого ферзя, бо в неї тато — інженер. Може, навіть з кольоровим волоссям, бо тут — суцільне поле для експериментів. І не ясно, що і як вистрілить, коли ти — українка.

20
хв

На голову не налазить. Які неочікувані судження ширяться про українців у Європі?

Ольга Гембік

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Український легіон у Польщі розпочав набір добровольців

Ексклюзив
20
хв

Переписати історію. Як західні науковці заткнуть пельку «історику» Путіну?

Ексклюзив
20
хв

На голову не налазить. Які неочікувані судження ширяться про українців у Європі?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress