Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Зеленський у Польщі: угода про збиття російських ракет і створення українського легіону
Президент України Володимир Зеленський та прем’єр Польщі Дональд Туск підписали у Варшаві безпекову угоду про співробітництво між державами. Подібні угоди щодо взаємної безпеки вже підписали з Києвом 19 держав, 7 країн «Групи семи» і ЄС як спільнота
Підписання Угоди про безпеку між Україною і Польщею 8.07. 2024. Фото: Офіс Президента України
No items found.
Як заявив Володимир Зеленський на пресконференції у Варшаві, документом передбачено положення про збиття у повітряному просторі України російських ракет і дронів, випущених у напрямку Польщі.
«Маємо це реалізувати. Ми співпрацюватимемо щодо бойової авіації — вже переданих Польщею літаків — і розглянемо можливості додаткової передачі», — прокоментував Президент України.
Також угодою зафіксовано формування та підготовку на території Польщі Українського легіону — нового добровольчого військового підрозділу. Він тренуватиметься в Польщі й буде оснащений партнерами. Кожен громадянин України зможе за бажанням підписати контракт із ЗСУ.
«Ми маємо дуже позитивний досвід українсько-польсько-литовської бригади і на основі такого досвіду дамо саме громадянам України, які зараз перебувають у Польщі, Литві, інших країнах ЄС можливість добровільно приєднатися до оборони України. Зараз наші команди пропрацюють всі нюанси цієї пропозиції», — пояснив Зеленський.
Підписана безпекова угода з Польщею передбачає також невійськову співпрацю: у розвідці, кібербезпеці, протидії російській дезінформації тощо.
Дональд Туск назвав угоду дуже важливим документом:
«Для нас було дуже важливо під час підготовки документа, щоби він не залишався просто декларацією доброї волі. Кожне слово в цьому документі є значущим, з них будуть практичні наслідки. Ми сприймаємо слова як взаємне зобов’язання, а не як пусті обіцянки. Ми найближчим часом разом з іншими союзниками крок за кроком будемо втілювати положення документа в життя».
Сьогодні у Варшаві з Прем’єр-міністром Польщі Дональдом Туском підписали Угоду про співробітництво у сфері безпеки між Україною та Польщею.
У цьому безпрецедентному документі передбачено положення про збиття в повітряному просторі України російських ракет і дронів, випущених у… pic.twitter.com/3JWwCLIu6p
— Volodymyr Zelenskyy / Володимир Зеленський (@ZelenskyyUa) July 8, 2024
Напередодні саміту НАТО польський прем'єр запевнив, що Україна може розраховувати на повну підтримку Польщі, зокрема і в тому, що стосується шляху України в НАТО та ЄС, навіть якщо цей шлях буде довшим, ніж цього хоче Україна та Польща. І зазначив:
«Якщо ви не дочекаєтеся на саміті НАТО чіткої декларації, ми будемо продовжувати заохочувати наших союзників, щоби стежка до ЄС і НАТО була якнайшвидшою. На це також спрямований документ».
Також український Президент зустрівся зі своїм колегою Анджеєм Дудою:
— Поінформував про російські удари. Обговорили, що необхідно, аби дати більше захисту нашим людям. Оборонна співпраця та потреби Сил оборони України — основні пріоритети. Відзначили важливість інавгураційного Саміту миру, а також безпекової угоди між Україною та Польщею. Віримо в мирну, сильну Україну разом із мирною, сильною Польщею. Українська армія захищає безпеку Польщі та всієї Європи. І ми вдячні, що Варшава нам допомагає.
I had a meeting with the @prezydentpl, Andrzej Duda.
I informed him about the Russian attacks and discussed what is needed to provide greater protection for our people. Enhancing defense cooperation and addressing the needs of the Ukrainian Defense Forces are top priorities. We… pic.twitter.com/GbNIkUnRdc
— Volodymyr Zelenskyy / Володимир Зеленський (@ZelenskyyUa) July 8, 2024
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Візит Володимира Зеленського у США почався 22 вересня, український президент повіз у Вашингтон так званий План перемоги — стратегію подальших українських дій, щоб обговорити її з чинним президентом США і кандидатами на цю посаду. Аж раптом Зеленський опинився в епіцентрі політичного скандалу — топові республіканці, зокрема спікер Палати представників Майк Джонсон, звинуватили українську владу у втручанні в американські вибори. Що пішло не так під час візиту Зеленського, чому Україна стала центральною мішенню передвиборчої кампанії Трампа, чи мають Україна та Європа план на випадок його президентства і чи підтримають партнери План перемоги Зеленського?
Несподіваний скандал
За дуже короткий час реакція на візит Зеленського у Сполучених Штатах змінилася кардинально. Ще на його початку й адміністрація Байдена, і передвиборчий штаб Камали Гарріс, і передвиборчий штаб Трампа в загальних рисах підтримували той план, який Президент України привіз до Америки, каже директор програми «Північна Америка» «Української призми» Олександр Краєв.
Однак візит Зеленського на завод в Скрантоні (Пенсильванія), який виробляє боєприпаси для України, спровокував демонстративне обурення Трампа і його ближнього кола. Дійшло до того, що спікер Палати представників Майк Джонсон написав листа з вимогою звільнити українського посла Оксану Маркарову, мовляв, разом з Зеленським завод в Скрантоні відвідали представники демократичної партії і жодного республіканця, а це, на думку Джонсона, вже підігрування Байдену та Гарріс і втручання в американські вибори. Очевидно, що це все елементи передвиборчої кампанії, однак це створює проблеми для України, адже ставить під питання голосування за пакет підтримки України у Палаті представників, зауважує Олександр Краєв:
— Не забуваємо, що бюджетний рік закінчується через декілька днів, і на початку жовтня мають початися бюджетні переговори. Вони, зазвичай, швидко не проходять, але, так чи інакше, в нас далі дуже і дуже складний та важливий період, який нам треба пройти, як кажуть англомовні, with flying colors [з блискучим результатом. — Ред.]. А в нас це явно не вийде в найближчій перспективі, тому що Палата представників не готова буде голосувати за будь-який проект, який стосується України. З абсолютно зрозумілих причин: тому що Джонсон після цієї заяви просто не буде ставити український законопроєкт на голосування. Бо, це точно не в його інтересах.
План перемоги
Цей план спрямований на зміцнення України, щоб змусити лідера Кремля Володимира Путіна сісти за стіл переговорів на справедливих умовах, заявив в інтерв’ю ABC News Володимир Зеленський. Водночас, з його слів, не йдеться про переговори з Росією: «Це міст до дипломатичного рішення для припинення війни. Тільки із сильною позицією, яку ми можемо просувати, зможемо підштовхнути Путіна до припинення війни дипломатичним шляхом».
Один з пунктів Плану перемоги — запрошення України до НАТО, заявив керівник Офісу президента Андрій Єрмак під час виступу в Раді з міжнародних відносин у Нью-Йорку. Загалом же в документі 4 ключові пункти: окрім запиту на гарантії безпеки, продовження вторгнення України в російську Курську область для забезпечення територіальних козирів для переговорів; список озброєнь та прохання про міжнародну фінансову допомогу — про це повідомило видання The Times, покликаючись на поінформовані джерела.
Cтарший консультант Американської ради з питань зовнішньої політики (AFPC) Стівен Бланк (Stephen Blank) має сумніви, що Зеленський отримав бажане:
— Я маю на увазі, що США збираються продовжувати допомагати Україні грошима і так далі, але я не думаю, що Україна за підсумками цього візиту отримала дозвіл на використання зброї такий, який хотіла. І безумовно, Київ не отримає гарантій НАТО від Байдена. Все це прикро. Але, і я про неодноразово писав, ця адміністрація занадто боїться Путіна, щоб зробити те, що необхідно для перемоги. Що мало б статися в ідеалі: ви отримаєте зброю, яка вам потрібна, ви отримаєте фінансування, яке потрібно, і ви отримаєте енергоносії, які потрібні Україні, щоб підтримувати внутрішню економіку та військові зусилля і бути спроможними напасти на Росію, бо вона заслуговує нападу. Крім того, я весь цей час стверджував, що Україну потрібно було прийняти до НАТО одразу після вторгнення, і все ще потрібно це зробити.
Такий крок позбавив би нас ядерної загрози з боку Росії. Росія нізащо не нападе на НАТО з ядерною зброєю, хіба що захоче покінчити життя самогубством
Одним з основних принципів підтримки України з боку західних союзників було надання українцям можливості бути господарями власної долі. Цей принцип залишається незмінним, наголошує заступниця керівника Варшавського офісу Європейської ради міжнародних відносин (ECFR) Марта Прохвич Язовська (Marta Prochwicz Jazowska):
— Залишається незрозумілим, чи дозволять західні союзники використовувати далекобійну зброю на території Росії. Дивлячись на останні 2,5 роки з моменту повномасштабного вторгнення в Україну, ми спостерігаємо повільну, але поступову еволюцію в типі озброєння, яке Захід надає Україні. Українці продемонстрували свою рішучість, мужність і швидке оволодіння новими типами озброєнь, тим самим переконавши деяких найбільш скептично налаштованих союзників у своїй спроможності і в тому, що російська ескалаційна риторика є блефом.
Президент США Байден оголосив про новий пакет допомоги Україні, який включає в себе далекобійні боєприпаси JSOW (Joint Standoff Weapons). Це ще одна поступова зміна
Ukraine will win this war.
And the United States will continue to stand beside them every step of the way. pic.twitter.com/Sb3c08eC6s
Дійсно, збільшення військової допомоги разом із домовленістю про використання систем дальнього радіусу дії для нападу на російську територію в поєднанні з сильними гарантіями безпеки може змістити стратегічний баланс на користь України. Вирішальне значення для реалізації цього плану має позиція Сполучених Штатів, які перебувають у своєрідному часовому проміжку, в чому Володимир Зеленський переконався під час свого візиту, каже колумніст тижневика «Політика», голова правління Фонду Стефана Баторія Едвін Бендик (Edwin Bendyk):
— Виборча кампанія означає, що рішення президента Джо Байдена будуть оцінюватися не лише з геостратегічної точки зору, а й у контексті електоральних шансів Камали Гарріс.Тому несхвалення використання американського озброєння для атак вглиб Росії може бути пов'язане як з реальним побоюванням ескалації війни і застосування ядерної зброї Росією, так і з тим, що таке рішення може бути використане в політичній боротьбі. Так само і з можливою політичною ініціативою щодо вступу України до НАТО. Ситуація може змінитися після виборів, коли буде відома особа нового президента, але Джо Байден все ще буде при владі.
Чи вирішить він використати цей час для зміцнення «спадщини Байдена» і виступити зі сміливими ініціативами, наприклад, щодо України і НАТО? Сьогодні неможливо передбачити
Америку не вразив план Зеленського, статтю під таким заголовком опублікувало видання The Wall Street Journal. Джерела видання кажуть, проблема в тому, що документу бракує комплексної стратегії, і він є не більш ніж перефразованим запитом на отримання додаткової зброї та зняття обмежень на застосування ракет великої дальності.
Директора програми «Північна Америка» «Української призми» Олександра Краєва трохи здивувала реакція Білого дому, бо спочатку план Зеленського їм подобався (вони були в курсі цього плану, розуміли, як він розробляється і в яку сторону), а потім несподівано з’явилась заява, що вони не впевнені, чи воно спрацює і його треба доробляти:
— Тобто є певне розходження в думках, і ми не приділили цьому достатньо уваги, коли побачили, що є абсолютно різне трактування цього Плану перемоги зі сторони інсайдерів. Були інсайдери у Bloomberg, були інсайдери у The Times — і там йшлось про абсолютно різні плани перемоги, там навіть різний погляд на НАТО. Одна стаття каже, що там гарантії на рівні 5 статті НАТО, інша каже, що це повноцінний вступ в НАТО, причому в найближчій перспективі.
Це зовсім різні підходи і різне бачення цієї ситуації
Західні партнери України розуміють важливість нинішньої ситуації в Україні, і з часу останнього саміту НАТО було зроблено кілька кроків, спрямованих на зміцнення позицій України, зауважує заступниця керівника Варшавського офісу Європейської ради міжнародних відносин (ECFR) Марта Прохвич Язовська (Marta Prochwicz Jazowska):
— Деякі з цих кроків включають створення у Вісбадені місії НАТО з надання допомоги Україні, що є кроком в обхід дуже поляризованої політичної динаміки в США. Понад 20 країн-членів Альянсу підписали з Україною двосторонні угоди про безпеку. Нещодавно вони підтвердили свою відданість цим домовленостям на зустрічі у Вашингтоні. Іншим прикладом є європейська прихильність до розширення ЄС. Надання Україні статусу кандидата на вступ до ЄС є важливим кроком на шляху наближення країни до єдиного європейського ринку та європейської сім'ї. Польське головування в ЄС планує досягти прогресу в цьому питанні, відкривши перший блок переговорів про вступ.
Фактор Трампа
України вже немає, і в цьому винні Байден, Гарріс і Зеленський, який не хоче домовлятися з Путіним, таке заявив Дональд Трамп під час передвиборчого мітингу в Північній Кароліні:
— Президент України перебуває в нашій країні. Він робить брудні маленькі випади в бік вашого улюбленого президента – мене. І ми продовжуємо надавати мільярди доларів людині, яка відмовляється укладати угоду — Зеленському.
Трамп не уточнив, що таке «брудні маленькі випади». А втім, ймовірно, йдеться про реакцію Зеленського на деталі мирного плану Дональда Трампа для України, які озвучив Джей Ді Венс. У подкасті Shawn Ryan Show він сказав, що це виглядатиме приблизно як нинішня лінія розмежування між РФ та Україною: «Це буде демілітаризована зона, яку сильно укріплять, щоб росіяни не вторглися знову. Росія хоче, щоб ця війна закінчилася. Україна хоче, щоб ця війна закінчилась. Європа, яка недофінансувала цю війну, тоді як американські платники податків були щедрими до українців, теж хоче завершити війну, оскільки вона піднімає ціни на енергоносії».
Зеленський назвав це жахливою ідеєю, якщо меседж полягає в тому, що Україна повинна бути принесена в жертву. Це повертає нас до питання про ціну і про те, хто її заплатить. Ідея про те, що світ повинен закінчити цю війну коштом України, є неприйнятною, підкреслив український лідер.
Це дуже важлива для України дилема, чи варто більше часу зараз приділити Трампу, сконцентруватися на тому, щоб відбудувати з ним певний формат відносин, а чи треба надалі працювати, як працювали, і сподіватися, що в якийсь момент буде знайдено з ним спільну думку і можна буде вийти на певний компроміс, каже директор програми «Північна Америка» «Української призми» Олександр Краєв:
— Я, скоріше, є прихильником другої парадигми, що нам не потрібно окремо для Трампа старатися, нам не потрібно окремо для Трампа намагатися щось зробити, і нам точно не треба вестися на його провокації.
Трамп, окрім того, що абсолютно непередбачуваний, він ще й поняття не має, про що говорить, і це дуже небезпечно, вважає cтарший консультант Американської ради з питань зовнішньої політики (AFPC) Стівен Бланк (Stephen Blank):
— Він каже, що йому байдуже, що відбувається з Україною і якщо Трамп переможе, на Україну чекають дуже погані часи. Я думаю, що вони намагатимуться зменшити підтримку, і вони намагатимуться змусити Україну піти на поступки Путіну, що залишить Путіну контроль над Кримом і Донбасом.
Коментарі Дональда Трампа стосовно України викликають занепокоєння і тривогу, зокрема й серед європейських лідерів, які активно готують плани на випадок, якщо Дональд Трамп знову стане президентом США, каже заступниця керівника Варшавського офісу Європейської ради міжнародних відносин (ECFR) Марта Прохвич Язовська (Marta Prochwicz Jazowska):
— Розглядають кілька категорій наслідків: для допомоги Україні, для НАТО, для політики щодо Росії та російського вторгнення в Україну, для відносин з Китаєм, торгівлі з Європою та посилення неліберального інтернаціоналістичного руху. Польща та інші країни Східного флангу особливо стурбовані, тому що вони розуміють загрози і важливість допомоги Україні у перемозі у війні.
Водночас надзвичайно важливо, щоб був єдиний план і всі європейці повинні реагувати в унісон
I had a very productive meeting with @realDonaldTrump. I presented him our Victory Plan, and we thoroughly reviewed the situation in Ukraine and the consequences of the war for our people. Many details were discussed. I am grateful for this meeting. A just peace is needed.
— Volodymyr Zelenskyy / Володимир Зеленський (@ZelenskyyUa) September 27, 2024
Щоб зустрітись з Трампом Зеленський на день продовжив візит у США. Трамп спершу демонстративно відмовлявся від зустрічі, але потім передумав. Зеленський запропонував Трампу обговорити план перемоги: «Я думаю, у нас є спільний погляд на те, що війна в Україні повинна бути зупинена, і Путінне може перемогти. Україна повинна перемогти». Трамп розповів, що в нього дуже гарні стосунки із Зеленським і з Путіним. Зеленський на це зауважив: «Сподіваюся, що зі мною такі кращі».
Після двох годин переговорів Трамп та Зеленський знову повторили тези про «спільне бажання справедливо закінчити війну». «Я хочу завершення війни, пан президент Зеленський хоче завершення війни, Володимир Путін хоче завершення війни — це гарне поєднання», — заявив Дональд Трамп.
Усі заяви Дональда Трампа про Україну, зроблені під час передвиборчої кампанії, мають виключно агітаційний характер і не варто робити поспішних, надуманих висновків. Зовнішню політику Дональда Трампа як можливого президента важко передбачити, хоча варто бути готовим до будь-якого сценарію, каже колумніст тижневика «Політика», голова правління Фонду Стефана Баторія Едвін Бендик (Edwin Bendyk):
— Очевидно, що можливе скорочення або навіть припинення участі Сполучених Штатів у допомозі Україні стане викликом для Європи. У військовому плані країни Європейського Союзу не можуть замінити США. Однак відомо, що Україна стрімко нарощує виробничі потужності своєї оборонної промисловості, і все частіше постає проблема нестачі фінансових ресурсів для фінансування виробництва. Саме тут європейські країни можуть активізувати свою участь, хорошим прикладом чого є Данія, яка профінансувала виробництво 18 гаубиць «Богдана». Однак, навіть якщо це станеться, повністю замінити США не вдасться.
Крім того, в розрахунках європейських політиків може виникнути уявлення (яке, до речі, вже частково присутнє), що зміщення стратегічного балансу на користь України є неможливим
Така ситуація означала б тиск на початок мирних переговорів, незважаючи на несприятливу для України стартову позицію, продовжує Едвін Бендик (Edwin Bendyk). Зрештою, не можна говорити про європейський план, оскільки питання стратегічної безпеки аналізуються на рівні окремих держав і залежать, як і в США, як від геостратегічної оцінки, так і від внутрішнього контексту:
— Доброю ілюстрацією цього є послаблення ролі Франції на європейській та міжнародній арені після парламентських виборів, результати яких суттєво послабили позиції президента Еммануеля Макрона і не призвели до створення стабільної правлячої більшості. Польська позиція щодо підтримки України залишається незмінною, як і безпекове бачення. Вона ґрунтується на присутності в НАТО при збереженні якнайкращих відносин зі Сполученими Штатами, незалежно від нинішньої адміністрації, зміцненні регіональної співпраці у сфері безпеки та посиленні власного оборонного потенціалу. Найкращим вираженням цього є бюджет Польщі на 2025 рік, який виділяє 4,7% ВВП на оборону.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Вона походить зі Швеції. Швеція була і є світовим лідером у питаннях гендерної рівності в політичних інституціях. У їхньому парламенті жінки становлять 46%. У 2014 році шведи вирішили, що настав час діяти ширше, і стали першою країною, яка заснувала свою міжнародну діяльність на феміністичних цінностях, тобто на прагненні до гендерної рівності та посилення прав жінок у всьому світі. Сьогодні цей термін набув набагато ширшого значення і означає представництво всіх соціальних груп, які піддаються ризику дискримінації за ознаками статі, віку, кольору шкіри, сексуальної орієнтації або інвалідності. Країни, які запроваджують таку зовнішню політику, вважають її необхідною умовою для досягнення тривалого миру та сталого розвитку на Землі.
А що конкретно це означає?
Наприклад, забезпечення дотримання прав громадян чоловічої та жіночої статі в тих країнах, де цього не відбувається. Ми мали чудовий приклад цього, коли в Польщі при владі була об'єднана правиця і були посилені закони про аборти. Тоді уряди Бельгії та Нідерландів вирішили підтримати польських жінок у їхній можливості зробити аборт, незважаючи на обмежувальну заборону, введену польською владою. Таким чином, вони керувалися інтересами громадян, а не інтересами польської держави чи партії при владі.
Так само ми підтримували дівчат в Афганістані, незважаючи на угоду Дональда Трампа з Талібаном чи жіночі протести в Ірані.
Оскільки ми є частиною західного, цивілізованого світу і віримо в його цінності, такі як демократія, верховенство права і права людини, ми повинні відчувати себе зобов'язаними і шукати способи допомогти цим переслідуваним групам, чи то жінки, діти або етнічні меншини.
І саме в цьому полягає феміністична зовнішня політика.
Минуло 10 років відтоді, як про це оголосила Швеція, до якої приєдналися Канада та Франція. Зовсім недавно до них приєдналася Німеччина. Дивно, як ця консервативна країна ламає кригу задля жінок.
Саме так, Ангела Меркель — перша жінка-канцлер і найдовше перебуває на цій посаді. Урсула фон дер Ляєн була першою жінкою-міністром оборони і стала першою жінкою-головою Європейської комісії.
Наразі Європа не в найкращій формі з точки зору сили прогресивних партій. У Швеції, незважаючи на те, що вона була країною-засновницею, новий правий уряд офіційно відмовився від цієї назви. І хоча колеги зі шведського посольства запевняють, що на практиці мало що змінилося, очевидно, що назва комусь заважала. Те ж саме відбувається і в Нідерландах, де новий правий уряд також намагається відмовитися від цієї політики.
Вплив консервативних, правих партій можна побачити всюди. Вперше після десятиліть зростання ми спостерігаємо зменшення представництва жінок у Європейському парламенті: 39% у цьому скликанні проти 41% у попередньому.
Це робить стратегію Європейського Союзу щодо гендерної рівності ще більш позитивною. Дуже довго ми асоціювали зовнішню політику переважно з джентльменами, які вирішують долю світу за сигарами та віскі.
Коли Ангела Меркель пішла з посади, німці повторювали анекдот, який добре ілюструє цю зміну: маленький хлопчик запитує маму: «Мамо, а чи може чоловік бути канцлером»?
Отже, ви бачите, наскільки приклади важливі для зміни уявлень про те, що «можуть» робити жінки і що можуть робити чоловіки. Дитина знала лише жінку-канцлера, і для нього це було природно.
Так, але тих кількох імен, які ми самі собі наводимо як приклади, все одно недостатньо. Тому що реальність більше схожа на фото з Саміту G20: Ангела Меркель і море чоловічих костюмів. А в Польщі ми знаходимося в точці, де немає жодної жінки в списку кандидатів на посаду президента Польщі.
По-перше, те, хто перебуває на самому верху, залежить і від того, хто перебуває в так званій «базі». Тобто, скільки жінок є на нижчих щаблях, з яких можна «вибирати» потенційних кандидатів. Ось чому так важливо, щоб ми прагнули до рівності в нашому повсякденному житті. Тому що, чи я на зустрічі з місцевими активістками, чи з політологами з Варшавського університету, спільним знаменником таких розмов завжди є питання рівного розподілу домашніх обов'язків, передусім догляду за дітьми.
Досі так і є?
На жаль, так. За це ще треба боротися. Інакше, за прогнозами експертів, ці зміни відбудуться не раніше, ніж через 100 з гаком років. А це означає, що ніхто з нас і навіть жодна з дівчаток, народжених сьогодні, не доживе до цього часу. Ось чому ця база така важлива. Тобто те, як ми виховуємо дівчаток, а ще більше — як ми виховуємо хлопчиків.
Тому що, зрештою, поки ми не нав'язуємо стереотипних шаблонів, діти мислять категоріями рівності.
І коли йдеться про догляд за дитиною, окрім грудного вигодовування, немає жодних обмежень, щоб чоловік доглядав за дитиною так само, як і жінка. Це лише в наших головах, в культурних патернах, соціальних нормах.
Якщо ми цього не змінимо, то будемо постійно чути принизливі аргументи про те, що жінка не може бути президентом у прифронтовій країні. І чи може чоловік з медичною освітою бути міністром оборони, коли у нас вже третій рік йде війна по той бік кордону? І ми маємо такого міністра. [Міністр національної оборони Владислав Косіняк-Камиш є медиком].
І ніхто про це не думає. І жоден чоловік не мусить пояснювати іншому, що він лікар і що він міністр національної оборони у прифронтовій країні.
Цитата Ребекки Солніт підходить якнайкраще: «Роман без жінок іноді вважають книжкою про все людство, а книжку з жінками на першому плані зараховують до жіночої літератури».
Система хибна, тому що її створили чоловіки і тільки для чоловіків. І зрозуміло, що ця зміна дається нелегко тим, хто отримує вигоду від такого устрою, хто встановлює правила.
А жінка може полетіти в космос так само, як і чоловік. Вона може бути президенткою, прем'єр-міністеркою, ким завгодно, і вона може вирішувати за себе. Забезпечення рівного доступу до науки, влади, політики чи ринку праці. Створення таких умов, щоб вона могла паралельно стати матір'ю, якщо захоче.
Феміністична зовнішня політика — це не усунення чоловіків, навпаки, вона за те, щоб до всіх ставилися однаково. Саме тому одним із елементів змін є запровадження квот, паритетів, відповідно до місця та інституцій. Це шлях до нормалізації того, що ми сьогодні вважаємо революційним.
У Польщі нам, безумовно, ще багато чого треба зробити. Жінки становлять лише 30% усіх парламентарів у нашій країні, і це один з найнижчих показників у Європі. Але незалежно від країни, за винятком, можливо, Швеції, жінки платять вищу особисту ціну за політичну кар'єру, ніж чоловіки. І їх постійно запитують, як вони поєднують кар'єру і материнство.
І коли вони не мають власних дітей, як Камала Гарріс чи Ангела Меркель, це також стає звинуваченням. Жінки, які досягли вершин, платять високу ціну або вже заплатили її на цьому шляху. Прем'єр-міністр Нової Зеландії Джасінда Арндерн з особистих причин відійшла від активної політики. Урсула фон дер Ляєн розпочала свою політичну кар'єру в 40 років, після того, як «вигодувала» своїх дітей, і все одно зіткнулася з роками насмішок за те, що робить кар'єру за рахунок своїх дітей. Чоловікам у цьому не дорікають. Її критикували майже за все, «переслідували», як мало кого з політиків у Німеччині.
А кричущий приклад депутатки Магдалени Філікс? Не випадково така масована кампанія «цькування», яка призвела до самогубства її сина-підлітка, спіткала розлучену жінку, матір-одиначку. Міністерка Йоанна Муха також зізналася, що була близька до того, щоб опустити руки, коли побачила, як цькування зачіпає її дітей. Таке трапляється з жінками в політиці набагато частіше, ніж з чоловіками.
Однак у нас немає іншого виходу, як пережити це. Щоб нарешті відбулися справжні зміни. Хоча будуть моменти, коли вони будуть робити злісні коментарі, дивитися на це з поблажливістю, поки зміни не відбудуться і система не пристосується.
Створення асоціації FemGlobal — це ще один крок до збільшення присутності жінок у міжнародній політиці, а також у публічному просторі.
Очевидно, що присутність жінок у публічному просторі в якості експерток на панельних дискусіях, коментаторок на телебаченні є надзвичайно важливою для того, щоб відбулися зміни у суспільній свідомості.
За останніми доступними даними, присутність жінок-експерток у польських ЗМІ становить лише 23%. Тому в нашій асоціації ми створили базу даних жінок-експерток у сфері міжнародної політики і докладаємо всіх зусиль для того, щоб вони були присутні в ЗМІ. Так було, наприклад, коли таліби захопили Афганістан, і я дивилася, мабуть, п'яту програму на одному з телеканалів на цю тему, в якій виступали лише чоловіки. Я написала видавцю і запропонувала наших жінок-експерток. І це спрацювало. Я уважно стежу за феноменом збільшення кількості запрошень жінок на телебачення. Двічі на рік. Перший раз на 8 березня, другий раз — 20 жовтня, щоб прокоментувати рішення Конституційного суду щодо абортів. А потім це згасає, і ми повертаємося до стандарту, за яким перший вибір часто робить чоловік. Нещодавно на зустрічі в мексиканському посольстві я пояснювала, чому в Польщі досі відбуваються дебати, в яких беруть участь лише чоловіки, адже в Мексиці таких дебатів більше немає.
У звіті, який ви разом з Івоною Райхардт опублікували у 2020 році: «Чи врятують жінки світ. Феміністична зовнішня політика», ви згадали війну як загрозу для розвитку феміністичної зовнішньої політики. Оборона та безпека все ще залишаються дуже маскулінізованими сферами.
Звичайно, безпека, що розуміється в такий традиційний спосіб, як збройна дія, збройна боротьба, зазвичай вимагає витривалості, сили і асоціюється в першу чергу з чоловіками. Але це також змінюється; в українських Збройних силах, наприклад, зараз служать понад 67 тисяч жінок. У світі немає жодної іншої армії з такою кількістю жінок.
А в Ізраїлі?
В Україні на передовій воює більше активних жінок-солдатів, близько 5 тисяч жінок. Це дійсно унікальне явище, за яким спостерігає весь світ. І це досвід, з якого інші також будуть вчитися. Хоча, звичайно, це страшенно трагічно, як і будь-яка війна. Але ці жінки показують іншим жінкам, в інших місцях, в інших арміях, що це можливо. Іншим не потрібно чекати війни, щоб створити умови, кар'єрні шляхи, форму, бронежилети, які дозволять жінкам бути повноцінними військовослужбовицями. Існує порядок денний ООН «Жінки, мир і безпека», який також включає гендерну рівність у збройних силах.
Але ж питання безпеки — це не лише військові дії.
Саме так, я вважаю, що настав час розширити поняття національної безпеки і ввести феміністичну перспективу, тому що це ще більш чоловіча сфера, ніж зовнішня політика, де домінують чоловіки. І питання безпеки — це не лише купівля танків «Абрамс» чи літаків F-35. Феміністична перспектива передбачає участь жінок у прийнятті рішень, медіації, переговорах.
Водночас у конфліктних ситуаціях феміністична перспектива набуває особливого значення, адже саме тоді жінки та діти потребують особливого захисту.
Важливість цього влучно підкреслила очільниця німецької дипломатії Анналена Бербок: «Питання полягає в тому, чи можуть сім'ї, діти в центрі Європи, в центрі нашої Європи, бути в безпеці і зростати в мирі. Тільки тоді, коли жінки будуть у безпеці, всі будуть у безпеці»
Для нашої безпеки також важливо, щоб ми знали, де знаходиться найближче сховище, які ліки приготувати, як діяти в разі надзвичайної ситуації. Держава повинна виділяти ресурси, щоб озброїти нас, жінок, цими знаннями та навичками
Питання безпеки — це також забезпечення доступу до швидкого, легального та безпечного аборту. Тому що ми знаємо, що зґвалтування сьогодні розглядається як метод ведення війни.
Ти також є експерткою з міграційної політики. Це, мабуть, зараз, після війни в Україні, найбільший виклик, який стоїть перед Європейським Союзом. Я не знаю, чи феміністки врятують світ, але я боюся, що міграційна політика, а точніше її відсутність, доконає Європу.
По-перше, міграції були, є і будуть.
Але останнім часом їх стало більше.
Ну, так, тому що людей у світі стало більше. І для деяких ми стали країною призначення. Але погляньмо на наші сім'ї, на наше найближче оточення. У кожного з нас є хтось, хто виїхав за кордон.
Отже, проблема не в самій міграції, а в тому, що про неї бракує розмови. Найбільшим гріхом є саме те, що політики від центру до лівих бояться про це говорити і таким чином залишають цей простір для правих і ультраправих політиків. І вони користуються цим мовчанням, незнанням і страхом
Люди мають право боятися, вони мають право відчувати дискомфорт. І якщо ми не будемо про це говорити, не будемо розряджати, це відчуття дискомфорту переросте у ворожість.
Але що ми повинні говорити?
Перш за все, іноформувати. Показувати, що це явище, яке було, є і буде. І що ми, поляки, також виїхали і живемо в різних куточках світу.
По-друге, я вважаю, що школа повинна стати місцем інтеграції. Це простір, де зустрічаються обидві сторони. Всі діти, які перебувають у Польщі, охоплені обов'язковою освітою. Тож це може бути місцем, де можна інтегрувати та навчати відкритості. І ще одне, це також має бути місією суспільного телебачення. Освіта, боротьба зі стереотипами, соціальні кампанії. Інакше ми стаємо жертвами популістів і дезінформації.
У мене таке враження, що це вже сталося.
Можливо, все ще не так погано. Цю ворожість до незнайомців потрібно роззброювати через освіту і досвід. Тому що чим більше прямого контакту з іноземцями, тим менше ви їх боїтеся. Найбільше іммігрантів бояться у Східній Німеччині, де їх найменше. Тому що там найлегше працювати над сприйняттям, над упередженнями, підживлюваними дезінформацією.
Також бізнес має бути місцем для позитивного наративу. Бізнес потребує іноземців через брак працівників на ринку праці
А в Польщі аж 62% українців влаштувалися на роботу протягом першого року після приїзду. Це феноменальний результат на міжнародному рівні.
А яка зазвичай ситуація?
В середньому вважається, що протягом першого року близько 30% мігрантів працевлаштовуються. Ще 30% виходять на ринок протягом двох-трьох років. Їм потрібен час, щоб перекваліфікуватися, вивчити мову, адаптуватися. Решта 30% ніколи не влаштуються на роботу або тому, що раніше не працювали в своїй країні, або тому, що вони похилого віку, хворі, травматизовані, непрацездатні.
Як пояснити такий результат: відсутність соціальних програм, низькі виплати?
По-перше, раніше в Польщі була відносно велика українська громада, і вона допомагає новоприбулим вийти на ринок праці. По-друге, це питання соціальної групи. До Польщі приїхало багато людей з вищою освітою, середнього класу, із затребуваними професіями, такими як лікар чи ІТ-спеціаліст. І, звичайно, є питання мови, адже українцям, безумовно, легше вивчити польську мову, ніж німецьку чи французьку.
І саме цей наратив, про те, що українці працюють на наш ВВП, повинен прорватися до громадської думки, а не той, що вони живуть лише за рахунок пільг.
Саме так. Просто людям треба допомогти звикнути до цього, тому що це новий досвід такого масштабу, і він має право бути складним.А потім найчастіше ми шукаємо ворога, того, хто стоїть нижче на соціальній драбині. А мігранти завжди нижчі. Нижче, ніж вихідці з Польщі «Б» (вираз Польща «А» символізує частину країни з вищим рівнем розвитку, а Польща «Б» — частину з нижчим рівнем розвитку, — прим. пер.), нижче, ніж вихідці з села. Тому потрібна мудра державна політика.
Дбати про те, щоб поляки почувалися добре в Польщі, тому що це також допомагає полякам не мати проблем з тим, що хтось інший почувається добре в Польщі.
Це місце для феміністичної політики. Для рівності, інклюзивності та соціальної справедливості.
Олена Клепа: Кого чекаєте в лавах Українського легіону?
Олег Куць: Ми запрошуємо всіх придатних до військової служби громадян України віком від 18 до 60 років, які зараз перебувають за кордоном. Йдеться не лише про чоловіків, а й про жінок. Можна приїхати до Любліна, поспілкуватись, подивитись на роботу рекрутингового центру, дізнатись умови та вимоги, а вже тоді вирішувати, підписувати контракт чи ні.
Таким чином ми боремося з дезінформацією ворога в інформаційному просторі України і за кордоном. Ніхто і нікого без підготовки чи без належного обмундирування на фронт не відправляє.
Все прозоро, все на добровільній основі і згідно з підписаним контрактом
Спочатку будуть навчання, тренування на полігоні, які забезпечують польські партнери. Вони ж надають надають озброєння, техніку. З українського боку забезпечується форма і тилове забезпечення
Яким чином працює рекрутинговий центр?
Рекрутинговий центр при консульстві в Любліні допомагає організаційно. Цей проєкт — як перша ластівка. Ми вдячні польській стороні за можливість його реалізувати. Ми розраховуємо і очікуємо, що наші іноземні партнери теж долучаться до цієї ініціативи і за нашим прикладом будуть робити подібне в інших країнах. Більше інформації з цього приводу повідомить Міністерство оборони.
З першого жовтня йде повноцінна робота центру рекрутингу — співбесіди, медичні огляди, перевірка документів, щоб все було оформлено, згідно з чинним законодавством. Потім визначається дата, коли прибувають добровольці підписувати контракт і розпочинають навчання.
Чи можна вибрати війська, в яких хочеш служити чи конкретну бригаду?
У даному випадку в Польщі Український легіон формується як один злагоджений підрозділ — тому ні. Цим цей рекрутинг і відрізняється від того, що відбувається в Україні. Добровольці разом починають навчання як сформований один підрозділ — разом тренуються, їдуть на фронт і так само разом повертаються на ротацію до Польщі до своїх родин.
Набагато легше і спокійніше, коли знаєш і довіряєш одне одному
Якщо чоловік отримав повістку, перебуваючи за кордоном, і вчасно не повернувся, а зараз хоче підписати контракт, чи може він це зробити і не боятися, що його потім не випустять до родини за межі України?
Коли людина підписує контракт, то вона вже стає військовослужбовцем. Потім всі добровольці разом повертаються до Польщі на тренування і відпочинок.
Чи може іноземець записатися до Українському легіону?
Цей проєкт передбачений виключно для громадян України. Такою була безпекова угода, підписана під час візиту Президента України до Республіки Польща — між Володимиром Зеленським і Дональдом Туском.
Що, окрім патріотизму, може спонукати підписати контракт?
Хтось, наприклад, не може за кордоном знайти гарну роботу, щоб оплатити житло, дати гарну освіту дітям чи просто переживає за своє майбутнє. Коли чоловік чи жінка записуються до легіону і йдуть служити, то отримують достойне грошове забезпечення, їхні родини мають гарантію того, що потім ті повернуться у Польщу у відпустку чи на ротацію.
А є громадяни, які просто бояться, не знають, як повернутися, бо, наприклад, та ж повістка прострочена. І для них це досить хороша опція: і свій обов'язок виконати, і бажання здійснити.
Яку фінансову винагороду можуть отримати бажаючі вступити до легіону?
Фінансові умови для захисників України однакові. Є загальний стандартний контракт. Суми для тих, хто підписав контракт вдома, і для тих, то підпише за кордоном, подібні. У тилу менше, на передовій, де ведуться активні бойові дії, — більше. Залежно від складності бойового завдання — до 190 тисяч гривень на місяць для рядового складу. Ми не могли допустити, щоб фінансування було різне для тих наших захисників, хто в Україні записується, і хто тут. Але цього цілком достатньо, щоб забезпечувати проживання сімей навіть за кордоном.
Бонус — відпустку можна провести в будь-якій країні за вибором військовослужбовця
Для вступу до Українського легіону досвід служби у війську не обов'язковий. Ми гарантуємо навчання на базах НАТО за вашою посадою в підрозділі. Кожен доброволець обов'язково проходить 35 днів базового військового вишколу, а також злагодження у складі підрозділу. Також добровольці можуть бути ще направлені на підвищення навичок на одну з європейських баз. Це ще кілька місяців навчать.
Як долучитися до Українського легіону?
Можна подати заявку на сайті або завітати безпосередньо до Центру рекрутингу за адресоб: м. Люблін, вул. Спокойна, 2 (ul. Spokojna, 2, 20-074 Lublin, Polska).
Можна зателефонувати і запитати все, що цікавить, прийти на співбесіду. Все відбувається, згідно зі стандартами НАТО. Це можливість стати частиною чогось більшого, того, що надихає весь світ. Разом боремося за майбутнє наших дітей. Це все веде нас до тої великої перемоги, яка дозволить нам жити в кращому майбутньому для нас і наших дітей.
Ольга Пакош: Останній місяць в польсько-українських відносинах видався напруженим. Коли виникають такі моменти, особливо в умовах війни, коли Україна потребує союзників, зрозуміло, що на всіх рівнях — дипломатичному, політичному, ситуацію намагаються владнати. Чим можуть зарадити тут історики?
Ярослав Грицак: На жаль, мало чим. Я щойно повернувся з конференції «Українська історія: глобальна ініціатива», де були присутні й польські історики. Ми обговорювали, що можемо зробити. Відверто кажучи, ми втомилися, бо нас ніхто не слухає. Здається, навіть не хоче слухати.
Ми зробили багато, і хоча не завжди погоджуємося між собою, вміємо спілкуватися. Історикам зараз бракує політичної підтримки — з обох боків.
— Як, на вашу думку, мав би виглядати діалог про історію? Які кроки потрібно зробити?
— Вважаю, що Володимир Зеленський і Анджей Дуда чи Дональд Туск мали б ініціювати створення спеціальної комісії з відповідними повноваженнями, яка б розробила спільну заяву щодо Волині. Це мала б бути коротка заява, яка зафіксувала б спільний підхід до цього питання.
Він може бути різним: від визнання Україною трагічних подій на Волині до рішення відкласти це питання на пізніше у зв’язку з теперішньою війною. Головне, щоб це була спільна заява, яка б відображала позиції обох сторін і засвідчила добру волю до співпраці. Це дуже важливо. Розумію, що президенту Зеленському зараз не до цього, та й українцям не до історичних суперечок, адже триває війна і головним є питання виживання України. Але попри все це саме той випадок, коли історія завдає шкоди, тож ми не можемо просто взяти і залишити її без уваги.
— Нещодавно в ефірі радіо RMF FM міністра цифровізації Польщі Кшиштофа Гавковського запитали, чи зараз доречно асертивно говорити з Україною, яка воює з Росією, про Волинську трагедію. Він відповів, що для Польщі завжди на часі говорити про історичну пам’ять.
— І в цьому полягає проблема. Насправді польсько-український випадок не є унікальним, адже історія складна скрізь. Майже в усіх країнах є подібні суперечки. Важливо звертатися до наявного досвіду.
Завжди є ті, хто хоче «воювати» за минуле, і ті, хто прагне примирення навколо минулого. Питання — хто з них при владі
Є й такі, кому байдуже. Невідомо, що гірше в цій ситуації. Бо якщо тим, хто при владі, байдуже, тоді ті, хто хоче «воювати», отримують більший розголос. Відповідно, голос тих, хто хоче миритися, дуже слабкий.
Дуже важливо, що і в польському, і в українському контексті кінця 1980-х, у момент розпаду Радянського Союзу, переважали ті, хто прагнув примирення. Це була старша еліта, яка ще пам’ятала, що таке війна. Серед них були й колишні члени українського підпілля. Вони розуміли ціну війни і загрозу з боку Росії, тому були готові говорити про історію інакше, ніж ми говоримо зараз.
— Як вони говорили?
— Вони говорили про те, що українсько-польське порозуміння є життєво важливим як для українців, так і для поляків. Україна не може боротися на два фронти, тому українсько-польський фронт потрібно закрити. Поляки також розуміли, що існування України є питанням існування Польщі
Цього майже ніхто не пам’ятає, але, наприклад, у 1988 році в Равенні на півночі Італії відбулися перші зустрічі істориків з України та інших країн. Напередодні розпаду Радянського Союзу. Чому Равенна? Бо це одна з колишніх столиць Римської імперії. А тоді ще відзначалось тисячоліття Хрещення Русі. На цій зустрічі були присутні польські історики — як з комуністичної Польщі, так і з Полонії. І саме там з’явилася думка, що потрібно щось робити з нашою спільною історією. І виникла ідея проєкту, який тривав чотири роки — створити спільні підручники для України, Польщі, Литви й Білорусі.
У проєкті взяли участь молоді історики, що було важливо, оскільки це додавало йому нових підходів. Зрештою вийшло вісім підручників. Одним з яких була моя книга з історії України, іншим — праця Наталії Яковенко, і це відіграло свою роль.
Що можуть зробити історики? Це моя давня мрія. Я не раз висловлював ідею створення спільних підручників, але колись посли посміялися з цього, вважаючи це нереальним. Проте зараз польські дипломати, з якими я спілкуюсь, визнають, що це була гарна ідея.
— Йдеться про комісію експертів для вдосконалення змісту шкільних підручників з історії та географії між Україною і Польщею? Вона ж мала займатися цим питанням?
— Комісія існувала, але займалася не цим. Вона працювала над тим, щоб переглядати підручники і вносити виправлення. Працювала досить добре, і загалом діалог між польськими та українськими істориками був досить продуктивним.
Звісно, іноді виникали гострі дискусії, але загальний стандарт був добре узгоджений. Разом з тим ця комісія не призвела до якихось значних результатів.
— Повертаючись до вашої ідеї написання спільного підручника. З ким би ви його писали? Хто повинен був би працювати над ним? Як би це виглядало?
— Це мала б бути група польських та українських істориків. Було б ще добре залучити до цього і німецьких науковців. Написання спільного підручника є дуже важливим. Наприклад, існує підручник з історії України, написаний польськими істориками — до речі, дуже хороший.
— Підручник з історії України, написаний польськими істориками?
— Ну, не зовсім підручник. Це історія Польщі для України. Він чудово виданий українською мовою, але про нього мало хто знає, тому що наклад був обмеженим. Книга була спеціально створена для України — дійсно якісно. Але ці проєкти, на жаль, мають мінімальний вплив, оскільки їх не популяризують. Має бути масовий наклад.
Тут необхідна політична воля з обох сторін, щоб зробити з цього не просто подію, а реальний освітній процес. Однак, поки що не видно політичної волі ні з одного, ні з іншого боку для серйозного обговорення цього питання. Так само, як немає волі серйозно говорити про Волинь.
— А з якого боку немає волі говорити про Волинь?
— З обох. З польського боку ми спостерігаємо зміну уряду. Попередня влада, представлена партією «Право і Справедливість», приділяла значну увагу питанням історії. ПіС зробила історичну пам’ять одним із ключових аспектів своєї політики, адже вона для них має велике значення. Зі свого боку Уряд Зеленського не має часу займатися питаннями минулого, до того ж складається з людей, які не відчувають важливості історії. Серед членів уряду є ті, хто знає дуже мало або майже нічого не лише про історію Польщі, а й про історію України.
Просити вибачення й вибачати
— Але спроби примирення між Україною та Польщею у контексті Волинської трагедії відбувались неодноразово. Що, на вашу думку, потрібно зробити, щоб цей діалог став ефективним?
— Якщо ви пам’ятаєте, це було на початку 2000-х. Президент України Леонід Кучма тоді зустрівся з президентом Польщі Олександром Кваснєвським на Волині і вони потисли один одному руки. Але чи можна це назвати справжнім примиренням?
Це було примирення на державному рівні, яке супроводжувалося значною охороною з боку міліції. Адже довкола зібралися люди з великими плакатами, чимало місцевих мешканців, які були проти цього жесту. Вони не сприймали цієї ініціативи. На Волині багато хто, а можливо і більшість, не вважали, що влада мала підтримувати цю акцію.
Це був символічний акт, і таких актів було декілька. Наприклад, у 2013 році знову намагалися досягти примирення. Щоразу, коли наближається річниця Волинської трагедії, обидві сторони — українці та поляки — «дмухають» на це питання, бо бояться, що дискусії можуть розгорітися до такого масштабу, що це призведе до чергового непорозуміння між народами.
У 2013 році група поляків та українців організувала зустріч тодішнього президента Броніслава Коморовського з Главою Української греко-католицької церкви Блаженнішим Святославом Шевчуком. Вони зустрілися в українській церкві на вулиці Медовій у Варшаві, і під час Служби пролунали слова про примирення. Це було дуже важливо, але, на жаль, мало хто чув про цей акт. Навіть преса не надала йому належної уваги. А в 2015 році, після Революції Гідності, тодішній Президент України Петро Порошенко приїхав до Варшави і став на коліна перед пам’ятником жертвам Волинських подій. Цей жест був надзвичайно символічним, адже він повторив історичний жест канцлера ФРН Віллі Брандта, який у 1970 році став на коліна перед пам’ятником жертвам Варшавського гетто. У німецькій мові це має назву Kniefall — колінопреклоніння. Порошенко відтворив цей жест.
Проте ці факти не були належно оцінені, про них мало хто пам’ятає. На мою думку, бракує ключового елементу — звернення Верховної Ради України, подібного до того, яке польський Сейм ухвалив щодо Волині. Потрібен офіційний документ, який би легітимізував ставлення українців до Волинської трагедії.
Я усвідомлюю, що моя точка зору є контраверсійною і, ймовірно, не подобається багатьом, зокрема вам.
— Не подобається...
— Я розумію і спокійно це приймаю. Але справа в тому, що правда рідко буває приємною, вона складна і часто болюча. Організація українських націоналістів (ОУН) несе відповідальність за ці трагічні події. Це не означає, що всі члени ОУН чи УПА брали в цьому участь, але саме українці допустили, щоб ця трагедія сталася. Визнання цього факту не повинно сприйматися як національне приниження. Воно має бути актом гідності, мужності та зрілості, а також показником готовності української сторони визнати свою відповідальність.
Так само з польського боку повинна бути готовність до відповідного кроку. Так само, як українці мають визнати відповідальність за події 1943 року на Волині, поляки повинні вибачитися за політику, яка призвела до цих трагічних наслідків.
Вважаю, що примирення має відбуватися за аналогією до польсько-німецького діалогу 1965 року, коли єпископи з обох боків написали один одному: «Просимо вибачення і вибачаємо»
Я займаюсь польсько-українським примиренням досить довго і вважаю це найбільшим досягненням мого життя. Одне з найважливіших актів примирення відбулось тоді, коли зустрілись представники двох Церков: Блаженніший Любомир Гузар як Глава Української греко-католицької церкви та кардинал Мар’ян Яворський як архиєпископ-митрополит Католицької церкви. Над цим працювала ціла група, до якої входили ветерани, які знали, що таке війна: учасники польської «Солідарності», українські дисиденти, члени Гельсінської спілки.
Вони були мислителями великого масштабу, справжніми лідерами. Людьми, які розуміли цінність миру. Як і Любомир Гузар і Мар’ян Яворський, які вже тоді мали понад 70 років і великий життєвий досвід. Особливо пам’ятаю Яцека Куроня, який, будучи важко хворим, спеціально приїхав на цю подію, щоб підтримати примирення. Усі ці люди вже відійшли в засвіти. Ми змаліли на цілу голову — втратили не лише фізичну присутність, але і моральну підтримку та розуміння важливості цієї справи. Відчуття цінності примирення зникло, а замість цього ми поринули у дрібні політичні розрахунки та конфлікти.
— Я просто хотіла сказати, що в контексті Волині ця тема є ще більш незручною, оскільки постійно використовується російською пропагандою.
— Саме про це йдеться. Потрібно вирішити цю проблему, дезавуювати її. Річ, яку українці не розуміють — проблема Волині нікуди не зникне. Чи буде війна, чи не буде, чи будуть президентські вибори, чи ні — вона залишиться. Для поляків проблема Волині має таке ж значення, як для нас Голодомор: це глибока травма, яку необхідно осмислити і дати їй належну оцінку.
Але якщо у випадку з Голодомором у нас є чіткий ворог, який завдав нам цієї великої травми — Росія, Кремль, то тут ситуація зовсім інша і надзвичайно складна, бо ворогом стає хтось із близького кола — українці, з якими поляки зараз мають стратегічні, партнерські відносини. Ця ситуація є непростою, але, на мою думку, її можна перетворити на перевагу, якщо правильно підійти до цього питання. Я є прихильником примирення, принципово виступаю за нього, адже вважаю, що це принесе користь і полякам, і українцям.
У кожного свої символи
— Чи є в нашій спільній історії позитивні моменти, які могли б стати основою для того, щоб показати, що ми мали гарне спільне минуле і можемо до нього повернутися?
— Звичайно. Насамперед слід зазначити, що хоча українці жили в складі Речі Посполитої, яка не була для них доброю матір’ю, радше мачухою, це перебування відіграло важливу роль у формуванні нас як нації, яка кардинально відрізняється від росіян.
Навіть українські козаки, які повставали проти Речі Посполитої, перейняли деякі її традиції, зокрема демократію шляхти. У Речі Посполитій королівська влада була обмежена, існувала певна форма демократії, хоча часто вона була ближча до анархії, а головним принципом було «нічого про нас без нас». Козацька держава була фактично копією Речі Посполитої. Гетьмана обирали, його влада була обмежена, а важливу роль відігравала козацька старшина. Згадайте Конституцію Орлика — вона побудована на тих самих принципах.
Саме наші політичні традиції, де влада обмежена, відрізняють нас від росіян. Умовно кажучи, у Києві неможливі ні Путін, ні Сталін. Так само, як у Польщі не може з’явитися польський Путін чи польський Сталін. Чому? Тому що ми маємо спільні європейські традиції.
Я би навіть сказав, що це не суто польські, а загальноєвропейські принципи. Це західний підхід, з якого пізніше розвинулася концепція правової держави.
Другий момент: незважаючи на конфлікти та криваві війни, ми завжди намагалися шукати порозуміння. Починаючи від Гадяцької унії, продовжуючи XIX століттям — згадати хоча б Куліша й Шевченка, — і до XX століття, коли Пілсудський намагався знайти спільну мову з українцями. Навіть після Волинської трагедії були спроби примирення між українцями й поляками.
Найважливішу роль у цьому зіграла «Культура» Єжи Ґедройця у 50-х роках. Варто також підкреслити, що Польща була першою державою, яка визнала незалежність України. Це не було випадковістю — це була свідома політика. Я знаю цю історію від Адама Міхніка. Він розповідав, як у ніч після референдуму разом з Лехом Валенсою та Яцеком Куронем вони сиділи біля радіоприймача, очікуючи на оголошення результатів. Вони прагнули першими привітати Україну з незалежністю, боячись, що їх випередить Канада. І Польща таки випередила Канаду буквально на 5-10 хвилин. Це важливий символічний жест, який означає: «Ми закінчуємо війну, ми більше не воюємо з вами».
Єдиною невирішеною проблемою в польсько-українському примиренні залишається Волинь.
— Тобто ви вважаєте, що Волинь — це єдина проблема?
— Так. Інших проблем не бачу. Звісно, я не говоритиму про нинішні суперечки — як-от ситуацію із зерном. Це тимчасове питання. Ми більше не сперечаємося щодо постаті Богдана Хмельницького. Хоча свого часу для поляків 11-річна війна під проводом Хмельницького мала такий самий символічний заряд, як пізніше — Бандера.
— Дякую, що згадали про Бандеру. Бо коли в розмові з’являється образ Бандери, навіть мої помірковані польські друзі кажуть «Як ви можете робити з нього героя? Він же вбивця!» Я відповідаю, що українці мають право самі вирішувати, хто є їхнім героєм, а вони відповідають, що українці дивна нація, якщо з вбивць роблять героїв...
— На це треба відповідати, що Бандера не є єдиним або головним героєм української історії. Головні герої української історії — це козаки та Шевченко (Сміється — Авт.). Поляки часто думають, що портрет Бандери висить у кожній українській хаті чи квартирі, але ж цього немає.
Це треба пояснювати. І ще треба пояснювати, що він виконує роль символа в українській історії.
Бандера — символ боротьби проти Росії, а не проти поляків
Хто зараз в Україні думає про Бандеру як про заклик боротись з поляками? Ніхто. Бандера в Україні звучить дуже ліберально. Я вже якось казав, що ті фрази, які приписують Бандері, це насправді фрази Бенджаміна Франкліна та Віктора Гюго. Це ще раз говорить про те, що Бандера звучить в українському контексті зовсім інакше, ніж в польському.
Дуже часто в стосунках між двома націями бувають фігури, які ділять. У британців є Кромвель, який ділить англійців та ірландців. Він ніколи їх не примирить. Для англійців він є герой, для ірландців — кат. Але є загальна згода, що вони його приймають і погоджуються між собою. Історична пам’ять функціонує так, що жоден герой не функціонує однаково, скажімо, у двох сусідніх народів. Розумієте?
Історична пам’ять — це не про історію, це про пам’ять. Про те, як ми про це думаємо. І дуже важливо, що українці думають про Бандеру не як про антиполяка, а як про символ боротьби з Росією. Головним промотором Бандери в Україні є Путін. Не було б Путіна, були б інші герої.
Колись я мав розмову з моїм шведським колегою і спитав його, а які зараз шведські герої? Він подумав і сказав: «Може, Абба»...
— А я думала, що король.
— От, власне, ми так подумали, а чому? Тому що ми живемо у суспільстві, яке воює. Тоді як шведи давно думають інакше і використовують мирні символи, адже мають цю розкіш — життя без війни. Під час війни і в часи миру символи різні.
Позиція говорити про те, що давайте, мовляв, поставимо питання так: або Волинь, або ми забороняємо українцям йти в Європу — це антипродуктивно. Тому що українці можуть краще примиритися з поляками щодо Бандери, коли будуть у Європі, а не поза нею.
Нагадаю, що на початку 2000-х років була широка дискусія щодо містечка Єдвабне. І у 2001 році під час 60-х роковин погрому в Єдвабному польський президент Олександр Квасневський і голова польської церкви кардинал Юзеф Глемп вибачилися. Але чи було б таке вибачення можливим у комуністичній Польщі або якби Польща була поза Європейським Союзом? Перебування у просторі Європейського Союзу, європейських цінностей допомагає усвідомити складні моменти історії. Тому що це інша політична й історична культура. І всі заяви на кшталт «або Волинь, або Європейський Союз» — зовсім не на часі. Потрібно і одне, і друге. Про Волинь буде легше говорити, коли Україна буде в Європейському Союзі.
Анастасія Яремчук разом із чоловіком вже відкрили 8 перукарень на Донеччині. Подружжя медиків не побоялися розпочати бізнес за 20 кілометрів від лінії фронту. Щоб працевлаштувати місцевих, їм довелося перенавчати на барберів художників і слюсарів. Кадрове питання одне з найболючіших, бо через близькість до фронту люди виїжджають.
Життя на валізах
У 2014-му році, щойно почалася війна, я закінчувала інтернатуру у рідній Горлівці на Донеччині. Однак жити у місті через часті обстріли було складно. Одного дня ворог гатив по центру Горлівки. Тоді було дуже багато постраждалих і загиблих. Мені вдалося вижити. Той день, 27 липня, я запам’ятаю назавжди. Це мій другий день народження. Саме тоді наша невелика родина ухвалила рішення — виїжджати у більш безпечне місце. Так ми майже на два роки оселилися у селищі Адамівка — за 40 км від Краматорська. Весь цей час я їздила звідти на роботу до міста. Працювала асистенткою кафедри онкології та радіології Донецького національного медичного університету. Свого старшого сина Тимура бачила тільки на вихідні. Він жив разом з моїми батьками. Аби бути всім разом, ми вдруге ухвалили рішення про переїзд. Бо немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Цього разу переїхали до Дружківки на Донеччині. Тут я вдруге вийшла заміж.
З чоловіком познайомилися на роботі, він — лікар-травматолог.
У день, коли почалася повномасштабна війна, ми дізнались, що у нас буде дитина. Чоловік наполягав на переїзді, але я твердо сказала: «Нікуди не поїду»
Старшого сина і своїх батьків вмовили переїхати в Умань на Черкащину. А ми лишилися. Покинути місто не дозволяла й наша робота. Як лікарі ми повинні бути на своєму робочому місці і допомагати людям. Цей момент розлуки з сином і батьками був дуже тяжким. Тож згодом вони повернулись. У жовтні 2022-го я народила молодшого сина. Те, що ми пережили тут того року, коли не було газу, майже пів року води, були перебої з електропостачанням — це загартувало і вже сприймається як буденність. До цього, на жаль, звикаєш. Головне, що ми вистояли.
Перукарня для чоловіків
На той момент багато жінок з дітьми виїхали із міста, а їхні чоловіки залишились. Я помітила, що був попит на чоловічу стрижку. Сама довго не могла записати свого чоловіка на неї. Це була дійсно проблема. І одного дня у мене виникла ідея відкрити перукарню із чоловічим залом. Хотілось зробити щось тематичне, незвичайне. Завжди перукарні називали «Олена», «Наталя», «Анастасія» тощо. У нас варіантів назв було багато — «Кактус», «Бритва». Визначитися допоміг випадок. Мій чоловік родом із Чернігівщини. Одного разу ми гостювали у Ніжині. Там є педагогічний інститут імені Миколи Гоголя, однойменна вулиця і випадково зайшли до кав'ярні, яка теж називалася «У Гоголя». Всередині все було присвячено письменнику. Стильно і тематично. Тож, вийшовши, я сказала чоловікові, що назву перукарні слід прив’язати до якогось героя. І оскільки ми обоє прихильники детективних історій, то зупинилися на назві «Шерлок». Далі почали думати над атрибутами. Люлька для куріння, скрипка, плед, робочий стіл, друкарська машинка, лупа, мікроскоп. І саме з цього почали відтворювати англійський стиль у закладі.
Перший «Шерлок» — це дуже маленьке приміщення два на три метри. Там стоїть одне крісло й робоча зона з мийкою. Є банери «Англійська королева з жуйкою», фотографії Бітлз, постери Лондона. У зоні очікування — маленька під старовину шафа. На стіні — друкарська машинка. У нас вийшов затишний чоловічий зал, дизайн якого придумувала я.
Всі ці речі ми шукали, де тільки могли. Друкарську машинку і скрипку придбали на OLX. Картатий плед в англійському стилі подарувала моя колега. У нас є декілька книг про Шерлока Холмса, які презентував наш перукар Данило. Клієнти подарували стару машинку та ножиці
Ми з чоловіком працюємо як два ФОПи. Відкрити справу нам допоміг мікрогрант від «Є-підтримки». У чоловіка був на перукарські послуги, а я отримала грант на розвиток кав'ярні. Тому у нас є ще й кава від «Шерлока». Якщо перукарня працює понад рік, то каву продаємо майже 7-й місяць.
Найбільш затратною була купівля якісних машинок для стрижки, шейверів та тримерів. До того ж, треба розуміти, що це обладнання, яке виходить з ладу. Приміщення ми орендуємо, тож усюди робили незначний ремонт. Грантова підтримки дуже допомагає. Але її ми отримали на етапі розвитку.
Перші дві локації відкривали самостійно. Звісно, перед тим, як відкривати справу я все добре прорахувала. Чоловіча стрижка у нас коштує від ста гривень. Ми тримаємо дуже демократичні ціни.
Найбільша проблема — кадри
Першою проблемою став пошук майстрів. Їх майже не було, адже багато людей виїхало. Кадри шукали усюди. І зрештою вирішили навчати бажаючих працювати. Це можна було зробити у Дніпрі чи Києві. Першим опанувати нову професію зголосився наш майстер Данило. На той момент у нього народилась дитина, і грошей на утримання сім'ї не вистачало. Хлопець талановитий, мав незначний досвід стрижки, коли служив в армії. Професію барбершопера опанував швидко.
Згодом у нас забажали працювати два майстри з інших перукарень. Так ми почали розширюватись. У Дружківці вже маємо чотири заклади. Стільки ж було і у Костянтинівці. Однак, через збільшення обстрілів вимушені релокувати звідти бізнес до Краматорська. Поки що там лишається одна перукарня. Загалом у нас працює 16 перукарів на два міста.
У нас є люди з інвалідністю. Є художник, який працює перукарем. У кав’ярні баристою є жінка, в якої шестеро дітей. Є також майстриня з шиття, яка перевчилася і тепер колористка і перукарка
Жінки у захваті від її талантів. Перукарів, які працювали за фахом, було лише двоє. Решту — ми навчили. Навчання організовували за власний рахунок. Це теж був ризик. Було й таке, що наші співробітники, вивчившись у нас, йшли до конкурентів. Але у кожного є право вибору. Якщо йде одна людина, то на її місце прийде дві. Ніколи не потрібно нікого утримувати.
Клієнтів вистачає. На сьогодні у нас є універсальні майстри. Окрім перукарських послуг, дівчата роблять вії, брови і нігті. Щодо перебоїв зі світлом і водою, то ми призвичаїлися. Тим більше на даний час у нас більш-менш стабільна ситуація. Крім того, ми працюємо на акумуляторних інструментах. Запас води також постійний. Її зберігаємо у накопичувальних баках. Тому, можемо помити людям голову чи бороду навіть, коли води у місті не буде.
До лінії фронту 20 км
До Часового Яру, там де проходить лінія фронту, дуже близько — до 20 км. У мене іноді запитують, чи не страшно нам було відкривати справу так недалеко від бойових дій? Страшно, але якщо нічого не робити, то стає ще страшніше. У мене вже був досвід побудови життя з нуля у 14-му. Тому мені дуже не хотілось навіть вірити і думати про те, що у нас знову буде те саме і вкотре доведеться виїжджати. Я вірю до останнього. На даний час в мене немає жодного сумніву, що область вистоїть. Розумієте, навіть так близько від передової люди однаково думають про гарні зачіски.
Я не можу сказати, чи виїжджають люди з міста. Навпаки, є ті, хто повертаються. Дім є дім, і кожен тримається за свою оселю, за свій шанс бути вдома. Життя не зупиняється
У нас дуже чисті охайні вулиці. Бувають обстріли. Не менш боїшся, коли їх немає, бо є момент очікування. Це дуже давить на психіку. Але кожен пристосовується і намагається жити. Це живі міста. Так, понівечені, але однаково тут все працює. Дуже багато підприємців. Щодо того, як я психологічно все витримую, то просто спокійно до цього ставлюсь. Моя друга освіта — психолог. А ще — я знаходжу спокій у своїх дітях та справі.
Якщо я зайнята, то я не аналізую 24 на 7 все, що відбувається довкола. Мої очі не дивляться карту бойових дій. Я однаково не зможу обійняти весь світ і зробити так, щоб закінчилась війна. Тому ми повинні знайти щастя, рівновагу у тому, що є. Взяти себе у руки. Наразі я працюю у Дружківці рентгенологом у Центральній міській клінічній лікарні, а також за сумісництвом рентгенологом в онкологічному диспансері Краматорська. І, звісно, паралельно займаюся перукарнями.
У планах — розширення бізнесу і відкриття школи
На даний час ми на порозі відкриття п’ятої перукарні у місті Дружківка. Загалом їх вже буде 7. Коли ми купували дзеркало і маленький диванчик для очікування, мій чоловік сказав: «Всі вивозять речі, а ми купуємо і звозимо». Я сподіваюся, що цей диванчик прослужить нам багато років.
У мріях і планах — відкриття школи перукарського мистецтва. Зокрема, ми могли б там і для себе кадри готувати, і для інших. Нормальна конкуренція повинна існувати, бо якщо її немає, то це розслабляє і ніяк не загартовує. Але це все у перспективі. Хотілося б розширитися по області. Відкрити заклади у Краматорську і Слов’янську. Також маю плани щодо кав'ярні. Дуже хотіла б, щоб вона існувала не як точка кави з собою, а як повноцінний заклад.
Поєднувати роботу і бізнес не просто. Це дуже виснажує. До того ж, я ще мама двох дітей, які потребують уваги. Мені допомагають батьки. Інколи я можу забути, наприклад, завезти чисті рушники, забрати замовлення. Але в мене є бос, мій чоловік, який допомагає у всьому. Ми працюємо як єдиний організм. Те, що не встигаю я, встигає він. І це дуже зручно, коли працюєте як партнери. Комфортно бути не тільки чоловіком і жінкою, а й друзями і партнерами по роботі.
Щодо майбутнього і перспективи говорити складно. Я дуже спокійно реагую на будь-яку ситуацію і намагаюсь вирішувати питання, як вони з’являтимуться. Потрібно дивитись за ситуацією на фронті і готувати якісь варіанти «б». Однак не забувати, що життя є тут і зараз. Продовжувати працювати і жити.
Війна навчила мене цінувати близьких і кожну прожиту хвилину
До речі, цьому навчила мене й моя робота в онкології. Коли я прийшла на роботу в онкодиспансер, мені було 25 років. І це страшно, коли ти бачиш, що не тільки через війну людина може втратити найдорожче, — життя. І тому цінуєш кожну хвилину, намагаєшся зробити щось добре для своєї родини. Для себе я не розглядаю на даний час переїзд, але якщо буде розруха й загроза життю моїх рідних, то я оберу безпеку для них. Незважаючи на війну, я вважаю, що у нас найкраща країна з потужною освітою, неймовірною природою і, звісно, що лікарями. Я думаю, що люди, які зараз живуть в Європі все це давно зрозуміли. Тому я б, мабуть, не змінювала в Україні нічого. Лише б якось стимулювала розвиток. Я мрію про закінчення війни, стабільність. А ще — після закінчення війни дуже хочу відправити дітей до своїх батьків, а з чоловіком поїхати до Венеції або Португалії. Дуже хочеться романтики.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.