Який бізнес вигідно і невигідно відкривати українцям у Польщі?

Лютий 2022 року, який ніяк не закінчується

Якщо для багатьох українців 24 лютого 2022 року — це день, коли все змінилось безповоротно, то для Анжели такий день настав раніше – 8 лютого. Того дня її коханий чоловік загинув в автокатастрофі. В одну мить жінка стала вдовою з двома доньками: старшій було 14 років, а молодшій — лише 8 місяців.

«І от як це сталось 8 лютого, то цей лютий 2022 року  для мене досі триває», — розповідає вона.

На початку травня 2022 року жінка наважилась виїхати. Все, що з собою захопили, вмістилось в невеликий багаж. Їхала тижнів на два — перечекати. Покинула будинок, власний бізнес, вивозила найдорожче — дітей.

Спершу поїхала в Дніпро, орендувала кімнату в готелі, але грошей було небагато, треба було шукати інший прихисток. Побачила оголошення, що один із санаторіїв на Волині приймає переселенців, тож приїхала сюди. 

Утім це не всі випробування, які випали на її долю. У Бахмуті стерегти будинок залишились батьки чоловіка. Та в липні 2022 року вони потрапили під обстріл. Свекор залишився без ніг, в свекрухи — теж поранення кінцівок. 

— Я просила, щоб їх перевезли до Луцька, щоб я могла за ними доглядати, бо ж куди мені їхати — молодша донька геть маленька. Один фонд мені на рік винайняв в місті будинок, тож ми змогли переїхати з прихистку в санаторії, — згадує Анжеліка.

Продовжила справу чоловіка

А життя тривало, діти підростали. Старша донька вступила на навчання до медичного коледжу. Молодшій виповнився рік. 

— Удома, в Бахмуті, в чоловіка була коптильня домашня. Для себе, для друзів і родичів часто коптив рибу, я теж йому допомагала. Коли приїхала до Луцька, я й згадала про це. З дозволу власників на подвір’ї поставила маленьку коптильню під накриттям, купила кілька скумбрій і запропонувала дівчатам-переселенкам спробувати. Їм сподобалось. Створила групу в соцмережах. А паралельно в Луцьку проводили курси з економічних можливостей для жінок, чий бізнес постраждав від війни, де вчили писати бізнес-план на грант. Було кілька наборів.

Мене кілька разів кликали взяти участь, але я все відмовлялась. Куди мені — батьки хворі, дитина маленька на руках. На третій набір таки погодилась, та й то збиралась лише повчитись, але не складати жодного бізнес-плану

Анжеліка взяла участь в курсах «Економічні можливості для жінок, які постраждали внаслідок війни» від громадської організації «Розвиток Волині», що проходили на початку 2023 року. Проєкт був спрямований на тих, хто прагнув відновити власний бізнес або хотів започаткувати нову справу на новому місці. Повчившись, бізнес-план Анжеліка таки написала. Вирішила протестувати ідею коптити рибу. 

Там же, на курсах, познайомилась з Ольгою Стоногою з Харкова, яка згодом стала її компаньйонкою. Ольга спершу хотіла продавати жіночий одяг, але потім вирішила підтримати ідею Анжели. Бо хоч і сама не надто мала справи з копченням риби, але її батьки раніше займалися копченням м’яса, тож приблизне уявлення точно було.

— Так ми з Олею другий рік і барахтаємось, — посміхається Анжеліка.

Анжеліка і Ольга перемогли у конкурсі бізнес-проєктів для жінок, організованого луцьким кар’єрним хабом «ВОНА» у 2023 році за підтримки Фонду ООН у галузі народонаселення. Цей конкурс давав жінкам, які опинилися у складних життєвих обставинах, шанс реалізувати свої підприємницькі ідеї. Завдяки гранту вдалось докупити обладнання: морозильну камеру, ваги тощо.

І закрутилося. Починали з кількох видів риб, а нині в асортименті Анжели та Ольги — більш як 30 найменувань. Це в’ялена, копчена, солена риба і морепродукти: креветки, мідії, кальмари, марлін, форель, тунець, лосось, горбуша, скумбрія. Завдяки ще одному гранту вдалось винайняти цех. 

Рибні зірки на ринку

Крафтову рибу тепер можна придбати на фермерських ринках і на виробництві. 

— Щосуботи ми приїжджаємо на фермерський ринок у Луцьку, а щочетверга — їдемо у Ківерці (невелике містечко за 20 км від обласного центру). Коли на ринок приїжджаємо, у нас завжди класний настрій, всі підходять, нас вже знають. Ми пропонуємо продегустувати, пропонуємо сети, нарізки з різних видів риби. Дзвонять, просять поради: «От нас 10 дівчат, збираємось в лазню, що порадите взяти?». Ми і нарізку зробимо, і креветки, мідії запропонуємо. В соцмережах постійно розказуємо, показуємо, що ось — щойно нова партія зготувалась — приїжджайте або приходьте на ринок. Маємо сторінки в соцмережах. Завжди маємо в наявності свіжу продукцію у себе на виробництві, якщо хтось хоче придбати самовивозом.

Анжеліка ділиться процесом — від сировини до готового продукту треба кілька днів роботи: рибу треба розморозити, зачистити, засолити, вона певний час ферментується, потім її треба промити, посушити, і тоді — коптіння. На виготовлення партії копченої скумбрії, наприклад, треба витратити 3 дні.

— Це розказувати зараз легко, а насправді нам було непросто: знайти обладнання, знайти гарну сировину, знайти постачальників. Коли починала свою справу — дзвонила до знайомих в Авдіївку (місто в Донецькій області, сильно постраждало від боїв, з лютого 2024 року окуповане росіянами. — Авт.), які мені дали номер їхніх конкурентів у Києві. Ті, своєю чергою, ще порадили звернутись до постачальників зі Львова.

Почула, що на Волині в Оконську (село за 80 км від Луцька) вирощують форель. Поїхала туди, купила живої форелі, щоб спробувати, чи вийде рибу приготувати. Отак по крихтах, по своїх каналах все шукала, збирала все

Потроху підсадили місцевих на свою рибу, каже Анжеліка:

— Бо тут, на Волині, люди більше їдять прісноводну — щуку, карася, товстолоба. А ми їм запропонували тунця, марлін, масляну, різні балики (просолені й пров’ялені спинні частини червоної риби), юколу (в’ялена риба тривалого зберігання за рецептами народів Півночі й Далекого Сходу).

Від старту проєкту, розповідає Анжеліка, їм з партнеркою вдалось вирости разів у п’ять. Доводиться постійно вчитися, імпровізувати, тестувати нові ідеї і рецепти. Звичайно, додає жінка, продукція, яку вони виготовляють, — дорожча, аніж магазинна. І річ навіть не в обмежених партіях чи крафтовості, а в тому, що продукт натуральний, без консервантів, які збільшують термін зберігання.

Анжеліка і Ольга мріють про власний стаціонарний магазин. Навіть написали проєкт:

— Цього літа виграли декілька грантів, писали бізнес-плани на свій фірмовий магазин. Планували, щоб у нас там було три відділи: охолоджена риба і заморожена, готова продукція (тарталетки з рибою, салати, шпажки, рибний фастфуд), і третій відділ — готова копчена риба, солена, в’ялена, вакуумована. Бо у Луцьку насправді немає таких магазинів з таким великим вибором, як ми собі запланували. Але, коли порахували, то зрозуміли, що ми ще до цього не доросли, це надто великі гроші. Нам треба мінімум у чотири рази вирости, щоб утримувати такий магазин: треба мати хороший склад, запустити хорошу рекламу, зробити гарну вивіску, навчити продавців.

Нам не хочеться мати якийсь маленький магазин, як на ринку, а мріємо про великий якісний магазин. Тому ми реалізацію цієї ідеї поки призупинили і докупили собі за виграні кошти на виробництво додаткове необхідне обладнання

Найбільший біль Анжели — відсутність житла. Серед руїн Бахмута залишився і її рідний дім. А у Луцьку вона мусить винаймати квартиру. Житло — дороге. Заощадити не виходить.

— Мене часто питають, чому я тут сиджу в Луцьку. Батьки зараз переїхали в Київську область, там їм надали житло, і мене кличуть. Колеги з інших міст розповідають, як їх там підтримують… Я й сама не знаю, що мене тримає. Ідей — багато, є куди рости, розвиватися, але оця відсутність свого житла дуже стримує. Все, що заробила, все і витратила. А ще ж діти, якщо молодша донька захворіє і не піде в садочок, то я не піду в цех. Не накоптила — не продала. Не продала — не заробила. І це дуже образливо: в мене був дім, але його просто в одну секунду не стало і тепер мушу все сама. Я пів життя працювала і в 40 років опинилась на вулиці з двома сумками — і треба починати все заново. Це ж скільки мені буде, коли я зароблю на нове житло? Соціальні виплати з мене зняли, бо я фізична особа-підприємець. Тому, коли мене часто запрошують на різні заходи, розповідають, як мною і моєю історією пишаються, — це трохи тригерить, — відверто каже підприємиця, однак, додає, здаватись не збирається.

Всі фото: з приватного архіву

— Спочатку ми не планували три проєкти, а лише річну інтервенцію, щоб підтримати українських дітей, по-перше, у продовженні освіти, а по-друге, у підтримці психічного здоров'я. Однак війна триває, тому наша діяльність не лише не припиняється, але й розширюється, — розповідає Малґожата Маковська з FRSI (Фундації розвитку інформаційного суспільства), координаторка програми «Бібліотека для всіх».

FRSI була природним партнером для міжнародної організації Save the Children, оскільки вже багато років співпрацює як зі школами, так і з бібліотеками. Тому FRSI було легко знайти охочих взяти участь у програмі, яка розпочалася з «Різні, рівні, важливі» — соціально-освітнього проєкту для дітей та молоді з Польщі та України, що дозволяє їм інтегруватися через спільне навчання та гру. На основі досвіду, отриманого від нього, з'явилися ще два. Проєкт «Моє місце» спрямований на молодих людей з Польщі та України, щоб допомогти їм у виборі майбутньої освіти чи кар'єри, а також підтримати інтеграцію та побудову стосунків. «Нова пригода» забезпечує неформальну освіту в польських та українських бібліотеках для дітей дошкільного (3-6 років) та шкільного віку (7-18 років). Програма «Бібліотека для всіх» реалізується по всій Польщі, як у великих, так і в малих містах.

— Ми розпочали проєкти «Моє місце» та «Нова пригода» і дізналися про програму від іншої бібліотеки-філії нашого закладу. Молоді люди вже відвідували нашу бібліотеку, і ми дуже хотіли організувати щось спеціально для них, хоча й не були впевнені, чи впораємося і що саме можемо запропонувати. Однак завдяки тренінгу ми змогли підготувати все належним чином, що допомогло нам стати трохи більш знайомими з роботою з молоддю і встановити з нею кращий контакт. З іншого боку, співпраця з дітьми дошкільного віку є набагато простішою, і все виходить чудово, —  розповідає Марта Крочевська з Міської публічної бібліотеки ім. Тадеуша Ружевича у Вроцлаві. — Я вже була знайома з цією темою, оскільки в Ґданську заклади культури вже почали працювати разом у лютому-березні 2022 року, і я була представницею своєї бібліотеки. Спочатку ми допомагали забезпечувати базові потреби — разом з православною церквою в Ґданську організовували збори продуктів харчування, засобів гігієни, одягу. Потім, разом з іншими, організовували заходи для дітей та опікунів. А коли долучилися до проєкту «Різні, рівні, важливі» — отримали комп'ютерну техніку та кошти на працевлаштування вчителів, щоб почати надавати допомогу в навчанні новоприбулим дітям. Тим більше, що в нашій Стратегії розвитку до 2021 року записано, що однією з наших цілей є залучення до бібліотеки не лише молоді, а й груп ризику, таких як мігранти. Так виникла синергія, і тепер молодь відвідує нас щодня, — захоплюється Мірелла Макурат з Регіональної та міської публічної бібліотеки ім. Джозефа Конрада-Коженьовського в Ґданську.

Суб'єктивність, навчання, розваги та інтереси

Як розповідає Малґожата Маковська, досвід FRSI також показав, що молодь важко залучити до бібліотек. Це пов'язано з тим, що вони асоціюються з маленькими, запиленими приміщеннями з книжковими полицями. Однак сьогодні вони все частіше стають освітніми ігровими центрами. Одним із стимулів для молодих людей відвідувати бібліотеки в рамках програми «Бібліотека для всіх» було те, що вони мали змогу оформити простір на свій смак. Від типу килима, оздоблення, кольору стін до придбання додаткового обладнання та ідей для деяких видів діяльності.

— Для них було несподіванкою, що хтось хоче прислухатися до їхньої думки і що вони можуть щось вирішувати. А коли вони побачили, що їхні пропозиції втілюються в життя, то стали приходити охочіше, що дозволило нам поступово заохотити їх до регулярної участі, — сміється Марта Крочевська. — Ідея полягала в тому, щоб дати їм якомога більше суб'єктності у всьому цьому, щоб вони відчували, що мають право голосу в тому, що вони роблять і як вони це роблять. Там можуть бути заходи, пов'язані з усім, що цікавить молодь: мистецтвом, робототехнікою, ІТ, іграми. Практично немає заборонених тем, а наші бібліотекарі мають неймовірну фантазію і дуже добре це доповнюють. Крім того, для нас важливим є навчання через гру, — пояснює Малґожата Маковська.

Ця гра також має своєрідне друге дно, адже виявилося, що підтримка релаксації є дуже важливою для учасників.

У польській школі діти та молодь з України перебувають у великому стресі, адже вони там гості. Однак у бібліотечних заходах вони можуть користуватися тими ж правами, що й їхні польські однолітки

Завдяки цьому вони можуть більше відкритися і трохи перевести дух. У цьому їм допомагають різні психологічні та релаксаційні заходи, такі як йога та інші вправи. А коли всі почуваються комфортніше і безпечніше, легше інтегруватися.

Водночас, у програмі «Бібліотека для всіх» дуже важливою є цілісна підтримка навчання у польській школі. Як зізнається Марта Крочевська, підтримка у підготовці до іспитів стала хітом у 10 класі, оскільки багато дітей не знали, де її шукати і чи зможуть порозумітися зі своїм вчителем у школі.

— Нам також дуже пощастило, що в нашій команді є корінна українка, яка вже десять років живе в Польщі. Вона допомагала нам знаходити учасників та учасниць і, перш за все, проводила заняття. Якщо хтось щось не розумів польською, вона вільно переходила на українську і пояснювала незрозуміле. Видно було, що для дітей це було величезним полегшенням - всі вони почувалися невимушено. Як наслідок, між ними швидко налагодилися стосунки. Найбільшим викликом було обговорення польських читань, адже це зовсім інший культурний та історичний контекст, але врешті-решт ми впоралися і з цим. Після цього вже не мало значення, звідки хтось приїхав — всі працювали разом, а польські діти навіть почали потроху вчити українську мову, — підкреслює Марта Крочевська.

У Ґданській бібліотеці навчальні посібники, звісно, також мають важливе значення і приносять чималий успіх. З одного боку, йшла підготовка до іспиту за восьмий клас, з іншого — до іспиту на атестат зрілості з української мови, а крім того, було багато індивідуальних занять — одна дівчинка покращила свою «1» з математики до «5»! Проте освіта — це не єдине, чим живе молодь, тому під час канікул бібліотечний простір був відчинений зранку до вечора. Проводилися заняття з арт-терапії, а у співпраці з філією Польсько-Японської академії інформаційних технологій були представлені студентські книжкові проєкти. За словами Мірелли Макурат, деяких людей ілюстрації спонукали прочитати «Злочин і кару». Це, в свою чергу, призвело до відкриття міні-клубу, в якому будуть примірники як польською, так і українською мовами.

— Також спонтанно виникли секції, пов'язані з інтересами учасників. Одна з них пов'язана з настільними та комп'ютерними іграми. Інша — музична. Одного разу молодь привела до мене пана Олега і сказала: «Ми хочемо, щоб ви взяли його на роботу». Відтоді він дає їм уроки гри на гітарі. Дехто навіть пов'язує з цим своє майбутнє, створено гурт і йде підготовка до концерту. Завдяки всьому цьому діти та молодь з Польщі та України дійсно мають чим зайнятися. Важливо, що ми намагаємося реагувати на всілякі події.

Один український хлопчик йшов вулицею і розмовляв своєю мовою з матір'ю по телефону. Хтось підійшов до нього і почав бити. Тож ми організували зустріч з офіцером поліції про те, як реагувати на вербальне та фізичне насильство, — розповідає Мірелла Макурат.

Відкриваємось і розблоковуємось

Успіхи, про які можна говорити в межах програми «Бібліотека для всіх», — це не лише кращі оцінки чи складені іспити. Під час оцінювання FRSI почула від багатьох учасників, що вони вперше відчули себе в безпеці та змогли повністю розкритися.

— До проєкту багато українських дітей не мали друзів, але тепер вони підтримують зв'язок з польськими дітьми навіть поза бібліотекою. Крім того, ми продовжуємо пропонувати курси польської мови для дорослих, що не так очевидно, оскільки багато де вони закінчилися, хоча до нас все ще приходять нові люди. Щонайменше десять осіб з України також знайшли роботу в бібліотеках завдяки цьому. Це свідчить про те, що цей інтеграційний компонент працює дуже добре на багатьох рівнях, — каже Малгожата Маковська.

Одним з найважливіших учасників музичного ансамблю в ґданській бібліотеці є хлопчик, який прийшов сюди прямо з вулиці, де грав на позиченій гітарі

Постійний учасник запропонував показати йому класне місце. Його мама також долучилася до бібліотеки, де вона викладає англійську мову.

— Вона розповіла, що її син цілий рік сидів удома, навчаючись онлайн в Україні. Там таке навчання часто починається у віці 16-17 років. Крім того, він «просто дивився в стіну», і тепер його мати щаслива, що її дитина повернулася до життя. У Польщі йому не було з ким грати разом, і він дуже за цим сумував. Він дуже серйозно ставиться до організації команди і мотивує інших багато тренуватися, — каже Мірелла Макурат.

Серед інших позитивних наслідків програми — підвищення рівня обізнаності та сміливості учасників та їхніх родин. По-перше, оскільки заняття є безкоштовними, кожен може взяти в них участь. По-друге, сильний акцент робиться на двомовність, тому будь-які страхи легше подолати.

— Інтеграція, розваги, навчання — все це надзвичайно важливо. Але також дуже приємно, коли після заходів батьки підходять, дякують і кажуть, що завдяки відвідуванню наших зустрічей вони вирішили відвести дитину до потрібного їм фахівця, наприклад, до логопеда. Відбувається своєрідний прорив. Подібну зміну можна було спостерігати у випадку з жіночим гуртком, де деякі учасниці сумнівалися, чи знайдеться для них місце. Незабаром з'ясувалося, що допомога перекладача не потрібна, і тепер більше двадцяти жінок регулярно проводять час разом. Вони прийшли до нас саме тому, що їхні діти беруть участь у заходах, тому програма «Бібліотека для всіх» є навіть більш успішною, ніж ми могли очікувати», - підкреслює Марта Крочевська. — Думаю, варто додати, що люди з України, виїхавши з країни, певною мірою позбавлені права не те що грати, а навіть жити нормальним життям. Тому іноді бібліотека — це одне з небагатьох місць, де вони можуть розслабитися, — додає Малгожата Маковська.

Подолання викликів і рух далі

Звичайно, це відкриття, це розблокування не відбувається одразу, і це один із викликів програми «Бібліотека для всіх». Тому потрібен час, терпіння і довіра, адже буває, що лише на шостому занятті хтось перестає сидіти біля стіни і стає більш залученим до того, що відбувається. Як каже Малгожата Маковська, для цього, безумовно, є місце, адже ідея полягає в тому, щоб не робити щось силою. Серед інших викликів вона називає те, що залежно від місця розташування — чи це великий мегаполіс, чи маленьке містечко, чи село — потреби людей з України можуть відрізнятися, тому потрібно бути гнучким і адаптувати все таким чином, щоб заохотити людей приходити до бібліотеки. Однак є також випадки, коли бібліотеки не продовжують проєктну діяльність через те, що люди з України виїжджають і на них просто немає попиту. Це здебільшого трапляється на сході Польщі.

— Дійсно, розбудова впевненості може зайняти багато часу і відбуватися поступово. Деякі діти підходили після уроків і говорили, що б вони відповіли, якби не соромилися робити це перед групою. З часом, однак, вони почали висувати власні пропозиції, і кожен такий випадок нас дуже надихав. Нам також довелося відкритися — в тому сенсі, що ми самі мали певні блоки, на кшталт «ми не можемо цього зробити, ми не можемо достукатися до цих молодих людей, ми не розмовляємо однією мовою». Я думаю, що через все це ми самі багато чому навчилися і розвинулися, — каже Марта Крочевська. — Це стосується і нас. Ґданська бібліотека, безумовно, стала більш гнучкою і почала ще більше реагувати на поточні потреби не тільки своїх користувачів, але навіть «нечитачів», тому що, наприклад, репетиції гуртів можна проводити, коли нікого немає, тому іноді доводиться залишатися трохи довше. Важливо, що ми також почали реагувати на соціальні проблеми — піднімаються складні теми, діти та молодь діляться своїми страхами та тривогами, і ми можемо надати їм підтримку завдяки розумінню дирекції, з одного боку, та проєктам FRSI та SCI, з іншого. Тут треба сказати, що молодіжний простір став для нас безпечним, зцілюючим місцем, де триває процес психічного і фізичного відновлення, формування стійкості і (не тільки творчого) розвитку цих молодих і вже таких досвідчених людей, — додає Мірелла Макурат.

І що може зробити перебування в такому просторі та володіння ним? За словами Мірелли Макурат, нейроатиповий хлопчик, який все життя відчував себе інтровертом, ігнорованим і виключеним — бере в руки мікрофон і починає розповідати анекдоти....

Або хлопчик, який переживає складні емоції, викликані смертю батька, хворобою матері, а також новою школою, який заявляє, що він сатаніст і хоче грати тільки блек-метал — він бере в руки акустичну гітару і грає свою власну делікатну композицію.... Або хлопчик, який зазнає насильства вдома і на вулиці — він починає танцювати.... Або людина з вадами зору співає і грає, забуваючи при цьому про свою інвалідність... Або донька шизофреніка на організованих проєктом зустрічах з психологом скидає з себе тягар багаторічного життя в страху і опіці, дозволяючи собі поплакати в підтримуючому середовищі....

— У випадку з українською молоддю до цих особистих проблем додається ПТСР, тривога за своїх батьків — чи побачать їх коли-небудь ті, у кого вони ще залишилися, і в якому стані вони їх застануть... І страх хлопців, що через деякий час їх самих відправлять на війну... Не дивно, що вони також переживають, що весь проєкт закінчиться і, наприклад, вони не зможуть продовжувати грати на гітарі, бо втратять своє місце, до якого вже дуже прив'язалися і називають його своїм другим домом, — розповідає Мірелла Макурат.

Поки що про це не варто турбуватися, адже програма «Бібліотека для всіх» триватиме щонайменше до кінця квітня наступного року. Не виключено, що програма буде продовжена, адже, хто знає, можливо, самі бібліотеки також захочуть розширити спектр своїх послуг і все більше відігравати роль місця, де люди можуть навчатися, грати і проводити свій вільний час. Тому варто перевірити, чи у вашому районі є бібліотека, яка бере участь у програмі, адже долучитися до неї можна завжди — щоб добре провести час, познайомитися з новими людьми, інтегруватися і просто відчути себе краще в Польщі.

Більше про програму «Бібліотека для всіх», зокрема, список бібліотек-учасниць, можна знайти тут: https://bibliotekidlaukrainy.org.pl/

Як тривають переговори про вступ Україн в ЄС

З 8 по 10 жовтня 2024 у Брюсселі українські делегації взяли участь у третьому раунді двосторонніх зустрічей України та Європейської Комісії у межах офіційного скринінгу відповідності законодавства України праву ЄС. 

Цього разу скринінг стосувався «Економічних критеріїв». Такі зустрічі українських делегацій є частиною переговорного процесу, який офіційно розпочався 25 червня 2024 року. Це передостання і найскладніша стадія євроінтеграції. 

Загалом Україні необхідно імплементувати близько 2,8 тисячі актів права Європейського Союзу, повідомляв прем’єр-міністр України Денис Шмигаль.

Сам процес переговорів та імплементації законодавства ЄС, як свідчить практика країн-членів Євросоюзу, може тривати декілька років. Наприклад, з моменту початку переговорів до вступу в Євросоюз Словаччини, Латвії, Литви, Мальти минуло понад 4 роки.

У Словенії, Угорщини, Чехії, Польщі, Естонії та Кіпру цей процес зайняв більш як 6 років. А, приміром, Чорногорія перебуває у процесі переговорів з червня 2012 року

Чого чекають від України в найближчому майбутньому

Скринінг українського законодавства триватиме увесь 2025 рік, зазначає радник Центру економічного відновлення, економіст Іван Нагорняк. Після цього буде зрозуміло, які конкретні кроки треба буде зробити:

— Треба розуміти, що право ЄС будувалось на основі консенсусу між державами-членами Євросоюзу. Ми не були в процесі створення цих правил, але нам треба буде в будь-якому випадку їх імплементувати в нашу реальність.

Частково Україна почала змінювати законодавство, імплементуючи акти та директиви ЄС у рамках Угоди про Асоціацію. Але  цього замало, наголошує Нагорняк:

— Відколи ми почали змінювати законодавство після вступу в Асоціацію, законодавство ЄС ще змінювалось, у тому числі змін зазнали правила, які стосуються довкілля, сфери регіонального управління.

Для України непростим питанням буде імплементація правил ЄС, що стосуються фінансового моніторингу, публічних закупівель, оподаткування. 

— Україні треба буде знайти консенсус всередині економіки України протягом якого періоду ми зможемо імплементувати законодавство ЄС в усіх сферах, — наголошує Іван Нагорняк. — Зараз, під час скринінгу, ми повинні показати глибоке розуміння кожного секторів, показати, що ми розуміємо проблему й маємо бачення, як її вирішити, які потрібні ресурси й де їх шукати: чи це будуть внутрішні ресурси, зовнішні ресурси, чи їхній мікс.

Імплементувати право — це ще не все, його треба виконувати

Економічна частина реформ — одна з найважливіших, наголошує віцепрезидент Польсько-української господарчої палати Даріуш Шимчиха. Найперше, зазначає він, має бути конкуренція на ринку, там не повинно бути монополістів. І з цим в Україні дуже багато роботи.

Шимчиха додає, що відповідно до принципів Європейського Союзу недостатньо імплементувати європейське право. Головне завдання — його виконувати: 

— Потрібно мати так званий інституційний потенціал. Це означає, що всі державні регуляторні установи мають працювати відповідно до цих стандартів. Ці стандарти повинні застосовуватися, вони повинні бути основою для дій.

І це складніша частина, ніж імплементація європейського права, тому доведеться вчитися

Складність пов’язана й з унікальною ситуацією в Україні — країни, яка спустошена війною. І низку, наприклад, екологічних вимог буде важко виконати за дуже короткий час. Отже, це цілий комплекс питань, які стосуються не тільки загальної економічної реформи (приватна власність, конкуренція), а й способу функціонування. І це буде складніший виклик, який, безумовно, потребуватиме роботи з боку уряду і, однозначно, місцевої влади, —  додає Даріуш Шимчиха.

Українцям не варто вводити себе в оману, що процес вступу мине гладко і європейські виробники це легко сприймуть, вважає економіст Іван Нагорняк: 

— Жоден вступ якоїсь країни в ЄС не проходив гладко. Ми пам’ятаємо, як у Франції розсипали іспанські помідори, по яких їхали вантажівки. Єдиний ринок в ЄС будувався не так просто, як нам здається. Нам треба позбутися міфу, що все пройде без жодних ускладнень. Вони точно будуть, бо Україна має дуже конкурентний агарний сектор, у нас дуже конкурентні цифрові технології, ми маємо в деяких галузях конкурентну промисловість. Все це буде впливати на стан справ на всьому ринку, на всіх секторах.

Будуть якісь домовленості, перехідні етапи й до цього треба поставитися як до нормального процесу інтеграції держави у якийсь великий економічне утворення

Аграрний сектор — один з найбільш конкурентних в Україні

Структура й уклад сільськогосподарського виробництва в Україні та Європі суттєво відрізняються. І воно потребує особливої уваги.

— Загалом сільське господарство є природною конкурентною перевагою України, бо там дуже гарні землі, яких немає в інших частинах Європи та світу, — провадить Даріуш Шимчиха. — І другий дуже важливий елемент — це економічна структура сільського господарства, яке в Україні більш орієнтоване на ринок, ніж структура сільського господарства Польщі. Якщо середній розмір господарства в Україні становить 1200 га, то у Польщі — близько 12 гектарів. Що ж, це свідчить про природну конкурентну перевагу.

Утім, це призводило й до непорозумінь з низкою європейських сусідів щодо експорту і транзиту агропродукції з України.  Одним із способів, як цих непорозумінь уникнути, каже віцепрезидент Польсько-української господарчої палати, — це дипломатія:

— Поки що нема протестів. Це по-перше. А по-друге, потрібно багато працювати з українського боку, бо в Польщі побутує думка, що українське сільське господарство складається з великих олігархічних господарств. В Україні насправді є деякі агрохолдинги, які мають більш як 50 тисяч га, але вони часто навіть не в руках українців, якщо бути цілком чесними і відвертими.

Це потрібно пояснити не тільки польським фермерам, а й виробникам всього Європейському Союзу

Шимчиха додає, що варто й переконувати європейських виробників, які займаються перероблюванням, що завдяки великим обсягам Україна може налагодити постачання великих партій продукції однакової якості. А це важливо, наприклад, для забезпечення продовольством країн, які голодують і куди ЄС постачає гуманітарні вантажі.

Найближчі плани реформування від Мінагрополітики

Водночас відрізняється й державна підтримка агровиробників в Україні та ЄС: в Євросоюзі фермери мають доступ до державних дотацій, а в Україні з 2026 року планують запустити виплатне агентство, розповів заступник Міністра аграрної політики та продовольства України Тарас Висоцький: 

— Ми взяли зобов'язання з 2026 року в себе запустити це виплатне агентство як інституцію, через яку будуть реалізовуватися всі програми підтримки. Уже запустили державний аграрний реєстр, де реєструються фермери, і це буде обов'язковим для цієї підтримки.

Загалом у дорожній карті реформ є декілька розділів, які стосуються аграрного сектора.  Наприклад, у тваринництві мають бути введені жорсткіші норми щодо благополуччя тварин в частині їхнього утримання, різних маніпуляцій. Є регламенти і директиви, які стосуються фітосанітарного контролю, використання пестицидів, інсектицидів. Важливий пласт — право, яке стосується контролю безпечності, якості продукції, де треба буде інституційно змінити підходи, налаштувати системи реєстрації ветпрепаратів, засобі захисту рослин, взаємовизнання висновків лабораторій. 

Тарас Висоцький розповідає плани Міністерства на найближчі 2 роки. За цей час в Україні має трансформуватися система контролю обігу генетично модифікованих організмів. Повинні ухвалити повністю нові правила гри у системі захисту рослин, застосування агрохімікатів і пестицидів. Також зараз розробляються зміни до законодавства у сфері ветеринарної медицини та контролю безпечності продукції, виноградно-виноробний реєстр, який  дозволить відстежувати весь ланцюг виробництва і контролювати якість. Ще одна ціль — запуск згаданого виплатного агентства.

Повна імплементація права ЄС може призвести до здорожчання продукції.  Українським фермерам доведеться переходити на інші стандарти виробництва. Для цього треба буде виділяти значний фінансовий ресурс на переобладнання. Тож Україні треба буде знайти баланс, з яким темпом впроваджувати ці всі норми й директиви, каже Висоцький:

— Усі ці зміни — це  все рух в правильному напрямку. Єдине, що все неможливо зробити за день, вони потребують ресурсу: фінансового, людського, часового. Тому ми якраз і ведемо діалог і говоримо з європейськими колегами про можливість доступу до фондів Європейського Союзу, щоб  ці зміни технологій впровадити.

Адже коли в Європейському Союзі змінювалися правила гри, то вони супроводжувалися підтримкою, так щоб виробники могли адаптуватися

Зрештою, резюмує Висоцький, якщо українські фермери працюватимуть у тих самих умовах, в яких працюють європейські фермери, трансформуються, виконуватимуть усі вимоги технологічних процесів, якості продукції і  матимуть доступ до фондів держпідтримки — тоді найбільш конкурентним буде той, хто більше працює.

— Бо якщо в тебе ті самі пестициди, вимоги до утримання тварин, ти виконуєш усі умови, то виграєш тільки своєю працею, інноваційністю, креативністю застосуванням нових технологій, штучного інтелекту, якихось автоматизованих рішень. Якщо ми будемо в рівних умовах, то зможемо просто конкурувати своєю працею, — наголошує чиновник.

Чи не повторяться протести фермерів, як це було на польському, кордоні залежить ще й від  мистецтва домовлятися. У липні 2024 року під час зустрічі з українськими журналістами заступник Голови Представництва ЄС в Україні Ремі Дюфло зазначив: під час переговорного процесу сторони врахують минулий досвід, у тому числі й протести на кордоні щодо українського зерна, які відбувалися взимку 2023-навесні 2024-го. Ці протести, крім політичної частини, стали відповіддю польських фермерів на заходи з лібералізації торгівлі. «Це було тому, що все сталось одномоментно, а не поступово», – додав Дюфло.

Бізнес теж має готуватися до вступу України в ЄС

Через впровадження європейських стандартів якість українських товарів, продуктів та послуг має покращитися. І не тільки для аграріїв це означатиме значні фінансові витрати. Треба буде вводити зміни у виробництві, переобладнувати його, використовувати дорожчу сировину. Тому представники бізнесу теж мають включатися в процес, вважає економіст Іван Нагорняк.

Найперше, у що він радить інвестувати підприємцям, це в економічну оцінку наслідків імплементації права ЄС в українське законодавство. Представники великого, середнього, малого бізнесу мають вже бути активними учасниками процесу, розуміти, як має змінитися економіка, законодавство і що вони можуть зробити, щоб ефективно працювати на ринку: 

— Підприємцям треба об’єднуватися в асоціації, комітети. Там має активізуватися робота щодо оцінки економічних наслідків: наскільки здорожчає собівартість, як вони можуть один одному допомогти (купити обладнання на кілька підприємств, яке покращить виробництво, чи почати процес злиття, укрупнення тощо).

Бізнес має почати осмислювати, як він буде йти цією дорогою, а не міркувати про те, вигідно їм це чи ні

Іван Нагорняк додає: крім оцінки наслідків, бізнес має також має зосередити зусилля на пошуках рішень. Можливо, включатися в діалог про те, як зменшити негативні наслідки змін в економіці на підприємства. Наприклад, ініціювати кредитні програми чи гранти в тих секторах, де імплементація законодавства ЄС може призвести до зниження конкурентоспроможності підприємств.

<frame>Переговори, які стартували в червні 2024 року, проводитимуться за 35 різними розділами, які охоплюють різні сфери: економіка, права людини, екологія, юстиція тощо. У кожному розділі ЄС і Україна обговорюють, як українські закони, політики й стандарти можуть бути приведені у відповідність до стандартів ЄС.<frame>