Дискусія відбулася на YouTube-каналі «Фейгін Live» після того, як російська політоглядачка Юлія Латиніна, яка позиціонує себе як опозиційна, назвала у твіттері те, що зараз відбувається в Україні, «громадянською війною», адже росіяни й українці нібито разом побудували Російську імперію. Ба більше — українці, на її думку, були рівноправними партнерами росіян у цій імперії. Віталій Портников назвав такі заяви імперською пихою та невіглаством. Після чого опоненти зустрілись у прямому ефірі на нейтральній платформі.
Протягом понад годинної дискусії росіянка, сидячі у шкіряному червоному кріслі, говорила про Російську імперію як спільний партнерський продукт росіян та українців, стверджувала, що для «військової пропаганди» України недоцільно зображувати росіян як «генетичних імперців», а українців — як «світлих ельфів», що для перемоги держави у війні українська пропаганда має говорити росіянам, що, ідучи на війну, вони йдуть вбивати «брата, або якщо не брата, то тітку».
Латиніна весь час намагалась змістити фокус уваги з обговорення дій росіян на різноманітні приклади зі світової історії в стилі «а в Америці негрів лінчують». Тобто була готова обговорювати які завгодно імперії, крім власної. Натомість Портников — на контрасті — без краватки та домінуючого антуражу — навів низку переконливих історичних аргументів, чому українці протягом століть не мали рівних прав та можливостей з росіянами.
Основні аргументи Віталія Портникова:
Портников відкинув визначення себе як пропагандиста й сказав: «Я не вважаю, що маю брехати російському окупанту на українській землі й говорити, що він прийшов до братів, якщо він жодного стосунку до людей на цій землі не має. І його родинні зв'язки пов'язані винятково з тим, що імперія перемішувала народи і якась кількість вихідців з українських земель вирішила прийняти російську ідентичність і російський імперський погляд на світ».
Такі люди не були і не будуть братами українців, оскільки зробили інший історичний вибір.
А «рівне партнерство» українців з росіянами у створенні Російської імперії Портников прокоментував так: «Це брехня.
Тому що брати участь у будівництві Російської імперії могли лише ті люди українського етнічного походження, які відмовлялися від власної ідентичності та приймали чужу, московську, умовно кажучи, а потім російську національну ідентичність.
А ті українці, які не були готові до подібних дій, завжди були ворогами цієї імперії, завжди нею переслідувалися і зневажалися. І це стосується не лише українців. …Ті євреї, які хотіли бути євреями, завжди були ворогами імперії, завжди нею зневажались і знищувались.
Я хотів би нагадати прості історичні факти про наше видатне партнерство. З того моменту, як почалася взаємодія двох територій, коли Андрій Боголюбський зрештою створив те, що потім стане Москвою та Росією.
Перше, що сталося — це руйнування та знищення Києва. Яке це партнерство, коли тебе грабують, вбивають та ґвалтують? Те, що ми бачили зараз у Бучі, було за Андрія Боголюбскього в тих самих масштабах. Про яке партнерство ми говоримо, коли війська іншого божевільного — Петра I — повністю знищували Батурин, жінок та дітей?
Про яке партнерство ми говоримо, коли у 20-х роках ХХ століття всі ваші армії, які брали участь у громадянській війні за майбутнє Росії — що білі, що червоні — знищували українську державність — що Денікін, що Ленін?
…Про яке партнерство ми можемо говорити, якщо навіть люди, які вірою та правдою вам прислужувалися, завжди сприймалися з презирством як ті, які можуть варити борщ, їсти вареники та танцювати гопак. Про яке партнерство ми можемо говорити в Російській імперії, якщо українська культура в цій імперії завжди сприймалась як щось сільське?
Не схоже на щось серйозне і велике, тому що серйозне і велике — це Великий театр, московська культура, Рахманінов,Чайковський, Пушкін, Достоєвський, Толстой. А українцям залишаються лише села, фольклор. Тільки захоплюватись великим. Великою міською культурою Росії.
Про яке партнерство може йтися, якщо Російська імперія свідомо витісняла українців після приєднання українських земель? З міст у сільську місцевість та містечка. До речі, як і євреїв, яких не допускали у великі міста. У нашій країні, якщо брати її східну частину, не ту частину, яка входила до складу Австро-Угорщини, більшість українців жили до 1917 року лише в одному великому місті — Полтаві.
…Про яке партнерство може йтися, якщо практично всю історію українських земель вони сприймалися виключно як апендикс, що доводить російське право на Європу?
І мене вразило, що ми повинні через 33 роки після проголошення української незалежності продовжувати множити всі ті міфи, які Карамзіни та інші імперські історики написали на втіху династії Романових. Чому ми маємо серйозно сприймати нісенітницю, яку одні нетямущі люди написали для інших? Чому ми маємо серйозно сприймати ваші слова про те, що в Російській імперії українці були партнерами, а в Австро-Угорській — другим сортом? Це неправда.
Українців в Австро-Угорській імперії, можливо, на високих посадах було менше, ніж етнічних українців на посадах в Російській імперії, в Радянському Союзі. Але цих українців ніхто не закликав відмовитись від їхньої ідентичності.
Тому, можливо, вони й не перебували на високих посадах. Натомість українці мали національні товариства, політичні партії, газети, журнали, мову, школи, факультети в університетах. Австрія, якщо говорити саме про Австрію як частину Австро-Угорської імперії, в роки дуалістичної монархії, була зацікавлена в українському національному розвитку ще й тому, що вона вважала, що кожен народ, який розвивається в імперії, якимось чином є альтернативою іншим національним рухам.
І люди, які вигадували міфи про Москву, Третій Рим, вони всі партнери Росії, але вони відмовилися від українців у собі. Ми ж створюємо державу, яка пам'ятає свою реальну історичну та релігійну, якщо хочете, церковну спадкоємність. Ви відокремилися від нас колись і створили зовсім іншу, по суті, державу. Цілком на інших традиціях.
Київська держава має вікові традиції. Потім участь українського народу в побудові Великого князівства Литовського, де він справді був партнером. Потім непрості стосунки у Речі Посполитій, але там теж українці були партнерами у державному будівництві та хотіли більшого партнерства.
Але коли українці стали частиною вашої країни — більше жодного партнерства не було. Їм завжди говорили: або ти визнаєш себе російським, або ти ворог.
Сама концепція Російської імперії, де був один російський народ, розділений на великоросів, малоросів та білорусів, для українського та білоруського народів не мала на увазі партнерства, а визнавала відмову від своєї національної ідентичності. Ви шанували? Ви приймали лише тих, хто був готовий стати такими, як ви. Але цих людей ви при цьому зневажали, тільки-но вони виходили з кімнати.
…Ви в масі своїй досі не бачите нічого поганого, щоб назвати людину хохлом. Я дуже добре пам'ятаю часи, коли мої московські знайомі розповідали мені про своїх домогосподарок з України як про якихось представниць дикого племені, які приїхали з якогось покинутого хутора обслуговувати їх у їхніх московських хоромах.
Історія Росії та історія України — це історія двох різних країн на різних континентах. У Європі та на кордоні Азії.
І що навіть ті росіяни, які намагалися стати європейцями, зазнали у своїй, по суті євразійській та азіатській країні нищівної поразки. І ми не хочемо бути частиною цієї цивілізації та цієї поразки. Ми будуємо тут державу самодостатню — з українською мовою, українською культурою, реальним баченням нашої державної історії, до якої нинішня Росія не має жодного стосунку.
Ми не претендуємо на спадщину Андрія Боголюбського та його наступників у Суздальському князівстві та у майбутній Москві. Але ми не хочемо, щоб ви претендували на Київ з його історією та на всю історію наших земель через Київ, Галицько-Волинську Русь і потім Велике князівство Річ Посполита тощо.
Ми хочемо, щоб ви зрозуміли, що ми були не партнерами, а абсолютно випадковими жителями та жертвами української національної історичної помилки, коли частина наших земель стала частиною російської держави. І що Росія в цій державі завжди була підлою та брехливою мачухою для народу, який потрапив до неї у підпорядкування. І велике щастя, що 1991 року ми від цієї мачухи нарешті змогли втекти.
Але вона знову прийшла — вбивати, грабувати, ґвалтувати.
Чому ми цій тупій мачусі повинні вкладати в її паспорт фотографії якихось її родичів? Ми не хочемо, щоб вона дивилася на світлини родичів. Ми хочемо, щоб вона від нас нарешті відмовилася, розумієте?
І я завжди говорю, що, звичайно, було б добре, щоб Росія була демократичною, європейською, щоб вона не претендувала на наші землі, на білоруські землі, на землі Чечні та Татарстану. Але якщо такої Росії немає і не передбачається в історичній перспективі, то єдине, як ми можемо врятуватися — щоб ціна нашого завоювання для російського народу була вищою, ніж ціна його власного національного існування.
Тому наша дорога йде в НАТО, в реальний союз із Заходом, можливість себе захистити і можливість завдати такої шкоди агресору, після якої він не думав би далі завоювати наші землі. Це все, що ми можемо.
Тому що якщо ми станемо частиною Росії, ми знову зникнемо, як мало не зникли у роки її правління. А ми маємо зберегтися як нормальна європейська цивілізована держава. Що робитимете ви з вашою країною — це ваша справа.
Зможете повернути Росію до здорового глузду? Чудово. Це найкраще для всіх її сусідів. Не зможете — вибачте, ми повинні якось вижити, незважаючи на ваше буйне божевілля, яке повторюється кожні 50 років.
Реакція соцмереж
Українські глядачі назвали почуте в етері «потужною світоглядною дискусією» і звернули увагу, що, за підсумками голосування близько 16 тисяч глядачів, 87% віддали перевагу аргументам Портникова (проти 5% тих, хто підтримав Латиніну).
В українських соцмережах люди масово дякують Віталію Портникову за чітку позицію та переконливі контраргументи в дискусії. І пишуть, що Портников чудово продемонстрував, що росіян можна і треба розмазувати не лише на спортивних майданчиках.
«Розмова Портникова з Латиніною мусить увійти в аннали української журналістики», — пише перекладач і публіцист Андрій Бондар.
Юристка Регіна Гусейнова-Чекурда впевнена: «Це була головна подія дня. Головна. Бо це прецедент. Коли український журналісти показав блискучий інтелект, вміння стратегічно вести розмову з псевдоінтелектуалкою з кремля, не дав затягти себе на зручне для опонента поле, не повівся на емоції. Це треба показувати на факультетах журналістики і курсах по комунікації. Це було блискуче».
Журналіст і народний депутат Микола Княжицький зі свого боку висловив думку, що неабиякий резонанс дискусії серед українців — ознака комплексу нашої меншовартості. «Але розмова і позиція Віталія раптом прислужилися важливій справі: зняли облуду захоплення «хорошими русскімі» з очей багатьох».
А політичний пародист Богдан Процишин виклав «фотожабу», яка стала мемом:
Амбасадорка України в США Оксана Маркарова зізналася, що послухала запис дискусії та впевнилась у своєму давньому переконанні: не споживати російських/російськомовних субпродуктів. Вона написала: «Припиняйте витрачати такий дорогоцінний час на все агресивне російське — не важливо чи воно путінське, чи хорошоросійське. Все за виключенням інформації від поневолених Росією народів, які Росія досі тримає під окупацією — не релевантне, не глибоке і шкідливе.
Слухайте і читайте чудових українських експертів, істориків, журналістів, яких у нас багато, а також долучайтесь до величезного світу англомовного, франкомовного і іншомовного Всесвіту знань і інформації. Це не тільки правильно для нашого державотворення, це також збагачує і приносить надзвичайне інтелектуальне задоволення. На відміну від запорєбрикових лубочних антиукраїнських підробок».
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
