Як зміниться ціна на газ і електроенергію з 1 липня 2024 у Польщі?

«Не знали, чи за межами дому ще є Україна»

— Нам пощастило виїхати з Маріуполя першим коридором 16 березня 2022 року. Це була рулетка на виживання, — розповідає освітянка Ольга Єфремова, яка через війну з трирічним тоді сином виїхала до Польщі й зараз проживає у Вроцлаві. — До того ми повністю перебували в інформаційній ізоляції, без світла, води та їжі. Не знали, чи за межами дому ще є Україна. Я спостерігала, як виїздять машини із білими ганчірками, якісь із них повертаються, і наважилась. Ми покинули дім, у чому були. Я взяла паспорт, але про документи про освіту тоді не подумала. Сподівалася, що повернемося. Але того дня, коли розбомбили маріупольський драмтеатр, у нашу п’ятиповерхівку теж влучила авіабомба — вигоріло все, нічого не залишилось.

Ольга Єфремова — філологиня-елліністка, закінчила Маріупольський державний університет. Має дві спеціалізації — грецька та англійська мови. Завдяки великій грецькій діаспорі, консульству й міжнародним бізнес-проєктам у мирному тоді Маріуполі було нескладно знайти застосування своїм знанням. Вона також працювала і в Греції: 

— Я займалась відновленням документів з Києва, куди переїхав навчальний заклад, але інформація про кваліфікацію та інші дані «не підтягнулися». На електронних носіях інформації немає, а вся база залишилася в окупованому місті. Тобто, мені просто прислали сертифікат, що я навчалася. Але цього недостатньо.

Зараз вона викладає англійську для дітей, а також працює у Червоному Хресті, де є безкоштовні курси для дітей і дорослих:

— Кваліфіковану роботу за освітою у Польщі знайти майже неможливо.

З дипломом філолога можна влаштуватися хіба що на завод чи на фабрику або на низькокваліфіковану посаду

Аби покращити своє становище на ринку праці, Ольга Єфремова разом з іншими освітянками взяла участь у проєкті «Працюй за освітою, працюй в освіті», організованому фундацією «Незламна Україна». 

Завдяки цій ініціативі вчителі, вихователі, шкільні психологи з українською освітою, медсестри шкіл та працівники закладів громадського харчування можуть нострифікувати диплом, пройти курс польської, підвищити кваліфікацію, дізнатися про особливості польської системи освіти і навчальної програми. А потім — і працевлаштуватися у навчальні заклади Польщі. 

— Польські заклади освіти тривалий час відчувають брак педагогічних кадрів, — ділиться керівниця відділу комунікації фундації «Незламна Україна» Марина Юсин. — Українські фахівці могли б заповнити цю прогалину, але через невизнання українських документів про освіту не можуть цього зробити. Дипломи до 2006 року нострифікації не потребують.

Але загалом процедура підтвердження дипломів є складною та дороговартісною, тема заплутана, тож самостійно впоратися з усім цим українським вчителям складно

Для участі у програмі зареєструвалися більш як 1800 українських педагогів. Найбільше запитів на нострифікацію дипломів з іноземних мов — 339, психології — 121, математики — 104. Завдяки фінансуванню CARE Poland і Mosakowski Family Foundation участь у програмі для українських освітян безплатна.

«Мені кажуть, що треба залишатися, що я перспективна»

Марія Світлик-Браілко із Запоріжжя теж взяла участь у проєкті «Працюй за освітою, працюй в освіті». Два роки вона працює у школі містечка Цехоцинек помічницею вчителя для учнів з України. І теж сподівається на допомогу із нострифікацією диплома:

— Я — асистент учителя, але отримую найнижчу зарплату, бо працевлаштована як звичайний техпрацівник. Директорка школи зацікавлена в моєму працевлаштуванні як асистентки дитини з особливими освітніми потребами, але без визнання диплома я не можу обійняти цю посаду. 

Із початком повномасштабного вторгнення Марія збиралася поїхати до батьків у Пологівський район, але рідний дім опинився в окупації. Батьки наполягли, щоб вона виїздила за кордон. У Польщі освітянка більш як півроку працювала офіціанткою в санаторії:

— На початку всі обіцяли працевлаштування, бо спеціальність «інклюзивна освіта» дуже затребувана. Але на ділі, коли почала цікавитись, відмовили. Не підтверджений диплом — раз, недостатній рівень володіння мовою — два. І так далі. 

Наприкінці серпня рада міста Цехоцинек і бурмістр ухвалюватимуть рішення про дофінансування шкіл й власне виділення грошей на оплату праці асистентів учителя: 

— У нашому місті дві школи, тож я та моя напарниця мусимо чекати на рішення і хвилюємося. Робота залежить від кількості дітей з України.

Якщо дитина прийде, я матиму працю, а якщо ні — вона під загрозою

Щойно стане безпечно, освітянка планує повернутися в Україну: 

— Мені кажуть, що треба залишатися — що я молода, перспективна, що тут більше можливостей. Але ні, для мене важливо взяти участь у розбудові нашого суспільства. Я багато працювала з дітьми, цього живого спілкуваня мені дуже не вистачає. Я сумую, бачу себе в Україні, хочу розвиватися як учитель і науковець.  

Інна Ломакіна — вчителька фізики із Рівного. Із початком повномасштабної війни виїхала з України й оселилася із трьома дітьми у невеликому містечку Свебодзіце. Встигала займалася ще й волонтерською діяльністю:

— Щоб не рахувати кожну копійку, почала шукати роботу з таким графіком, щоб можна було відводити дітей до школи, садочка і забирати. Я проходила курси польської мови, але рівень знань не дозволив піти працювати за професією. Тому погодилася працювати прибиральницею в пекарні з 8-ої ранку. 

Жінка розповідає, що це вимушений крок і сподівається повернутися до педагогічної роботи. 

— Роботу шукала, звертаючись до Центру для безробітних, з моєї професії вчителя фізики та інформатики була вакансія лише на дві робочих години, це дуже мало, я б заробила лише на проїзд, — ділиться Інна Ломакіна. — Думаю, що вчителька фізики — все-таки моє покликання. Бо час від часу в голові «літають» образи, як можна показати той чи інший дослід, яким чином розкрити тему чи підвести дітей до самостійного виведення закону. Але для того, щоби працювати педагогом у Польщі, необхідна нострифікація диплому, кількість годин і мова — затребуваний для уроків словниковий запас. Тож я планую вивчати польську далі — щодня потихеньку займаюся.

«У трьох школах заробляла сумарно 1500 злотих»

Олена Сафронова — практикуюча психологиня, до великої війни проживала у Бучанському районі Київщини. Евакуювалася за кордон саме у той час, коли у Бучі російські війська вчиняли геноцид. Досі, пригадуючи увесь цей шлях, жінка не може стримати сліз. Попри широку практику й експертизу, спершу влаштувалася працювати у закладі харчування, чистила картоплю: 

— Працювала психологом в маленькому містечку під Вроцлавом, а потім у соціальній службі міста. Але працювала недовго, вони то підписували зі мною умову, то не підписували, крутили як завгодно, кожен раз лякали, що підписання не буде. Врешті-решт я пропрацювала два тижні, за які не оплатили нічого, бо умову підписати не встигли.

Як психологиня вона багатьом безплатно допомагала на початку війни. Згодом півроку була працевлаштована в OPS (Центрі соціального захисту). А далі жінці повідомили, що більше нема потреби надавати психологічні консультації українцям, грошей на це катма, тож і робота закінчилася:

— Я працювала в трьох школах помічницею вчителя, заробляла сумарно десь 1500 злотих. Після цього півроку у Фундації «Україна». Коли проєкт закінчився, мені сказали, що відтепер потрібна нострифікація диплома. Лише так можуть офіційно працевлаштувати психолога.

Освітянка Анастасія Паніна зі Стрия в Україні була вчителькою англійської, іспанської мов та зарубіжної літератури. Утім, в школі працювати не довелося — реалізовувалася як репетиторка. Рік у польському містечку Єльч-Лясковіце вона працювала асистенткою вчителя з українськими дітьми в інтеграційному класі. Торік освітянка намагалася влаштуватися у польський дитячий садок:

— Дуже довго шукали фахівця і були вже навіть готові мене взяти. Я ж була шокована, що тут не вистачає вчителів англійської.

Однак через відсутність підтвердженого диплома мені відмовили

Попри невдачі, цей досвід допоміг краще зрозуміти польську освітню систему. Зараз Анастасія веде приватні індивідуальні й групові заняття з англійської мови для дітей і дорослих. Найменшому її учню — чотири роки:

— Мені б хотілося працювати в державній польській школі, бо умови виглядають доволі непогано: оплачувані канікули, свята, вихідні та графік із менш як вісім годин на день. Це дуже зручно і навіть залишається час для репетиторства. Я вже влилася в систему, в принципі, так і хотіла б продовжувати.

Утім, як і іншим героїням, Анастасії складно планувати своє життя і кар’єру на найближчі хоча б п’ять років. У стані непевності, тривог і переживань перебувають чи не всі українські біженці за кордоном. І освітянки тут не виключення.

«Працюй за освітою, працюй в освіті»: основні моменти

Цільовою групою проєкту є працюючі або безробітні українки з вищою освітою, дипломами вчителя або психолога (з педагогічним досвідом), які бажають та можуть обіймати посаду у навчальних закладах польської освітньої системи. 

Щоб подати заявку на участь в проєкті, треба заповнити форму. Після цього буде складений індивідуального плану розвитку — вибір найоптимальнішого шляху та варіантів для кандидаток. З кожною буде підписаний договір, щоб українські вчительки були відповідальним і мотивованим дійти до кінця проєкту. Адже  проєкт націлений саме на працевлаштування. Далі триватиме підготовка документів, нострифікація диплома тощо. Після почнеться навчання: професійні курси та тренінги, курси польської, робота з психологом. Фінальний етап — працевлаштування. 

Програма діятиме протягом всього 2024 року.

Всі фото надані героїнями статті

Марія Гурська: 25 червня Рада ЄС ухвалила рішення про продовження тимчасового захисту для українських біженців до 4 березня 2026 року. Водночас кожна країна має свій підхід до цього питання. Яким, власне, є польський? 

‍Павел Коваль: Ми також продовжили цю підтримку, тому, по суті, нічого нового, але Польща зазвичай додає щось своє до пакету ЄС. Звичайно, є речі, які сьогодні викликають дискусії. Наприклад, прив’язка виплати 800+ до відвідування польської школи та обов’язковим навчанням. Тут Польща намагається ухвалити рішення, які вже є в інших європейських країнах, хоча вони також часто суперечливі. 

‍Згідно зі свіжим опитуванням, проведеним Opinia 24 та YouGov на замовлення International Rescue Committee (IRC),  хоча 79% поляків підтримують гуманітарну допомогу Україні, а 72% виступають за доступ до медицини та освіти, водночас майже половина поляків, 44%, проти того, щоб Польща надавала можливість довготермінового перебування біженців з України. За це лише 42%. Зазначу, що 62% українських біженців  працюють у Польщі, їхні податки і внески стимулюють розвиток економіки. Чому майже для половини поляків це залишається непоміченим?

Я розповім вам про власне бачення. Я вважаю, що уряди не мають значного впливу на рішення, які ухвалюють люди. У Києві, напевно, також багато людей хотіли б, щоб українці повернулися з Польщі додому. І все ж кожен ухвалює рішення відповідно до власних розуміння та амбіцій. Якщо українці вже перебувають у Польщі, то ми зацікавлені, щоб вони мали хороші умови, — такі ж, як мають поляки.

Якщо в Польщі росте покоління молодих українців, а воно росте, бо війна триває, то в моїх інтересах як польського громадянина, щоб вони мали хороші умови, щоб в них були 800+ на додаткову освіту, на вивчення англійської, на кращу школу, на якісь факультативи, адже саме про це йдеться

Я не бачу в цьому проблеми — і це в наших інтересах як польської держави. У майбутньому ці люди залишаться, платитимуть податки, матимуть кращу роботу, як наслідок — платитимуть кращі податки. Це для мене очевидно. Якщо хтось живе з такими ж правами, як і ми, українські та польські діти повинні отримати однакові можливості і фінансування. І якщо українці цього не отримають, це не означає, що вони поїдуть в Україну, — вони знайдуть хороші умови в Німеччині чи ще десь. Як на мій хлопський розум, наша зацікавленість полягає в тому, щоб хтось, хто живе у нас вже 2 роки і почувається тут добре, не був позбавлений цих надбавок.

‍У нещодавньому інтерв’ю нашому медіа польський реформатор професор Лешек Бальцерович зазначив, що внесок українських біженців у польську економіку становить 7% ВВП і що справжнім викликом для Польщі буде момент, коли всі ці люди повернуться в Україну.

Не знаю, йдеться про 7%, чи про 5, бо є різні оцінки, але, по-перше, українці точно вносять багато, а по-друге, на щастя, так не буває, щоб була така велика спільнота з-понад мільйона людей і раптом вони всі одночасно кудись поїхали. Одні повернуться, інші не повернуться, треті ще кудись поїдуть, а ще хтось навпаки приїде з інших країн. Це невідомо.

У наших інтересах, щоб українці, якщо вони вже живуть у нас, відчували справедливе ставлення і мали доступ до того, до чого мають доступ громадяни Польщі подібних професій

Інша справа — дискусія про політичні привілеї. Я вважаю, що українцям, які живуть у Польщі, зарано починати тут голосувати, бо вони не є громадянами. Але коли йдеться про соціальні пільги, пов’язані з навчанням та роботою, то це про справедливість — вони повинні бути.

‍В Україні ми віримо, що всі ці люди повернуться, особливо якщо війна закінчиться в осяжному майбутньому.

Ми не знаємо, скільки українців повернеться. Хтось закохується, у когось шлюб розпався, а у когось тільки народилися діти. Я схильний бачити все у такий природний життєвий спосіб. У людей по-різному складається життя. Українські родини повинні мати однакові права з поляками, щоб їхні діти в суспільстві були рівноправними. І тому, до речі, я вважаю, що діти мають ходити до школи. Звісно, ​​є багато політичних дискусій про те, йти українцям до польської школи, чи ні. Якщо іншого виходу немає, нехай ідуть до польської. 

‍Чому, на вашу думку, важливо, щоб українські діти відвідували польські школи?

Я б не хотів, щоб мої діти, а в мене їх четверо, були два роки на так званій дистанційці, тому що з чотирьох моїх дітей, можливо, лише в одного вистачить духу, щоб вчитися добре онлайн. 

‍Що дає спільне навчання як польським, так й українським дітям?

На власному прикладі можу пояснити, чому це добре. Раніше у Польщі, якщо дитина йшла до школи або після навчання на домашню вечірку, і туди приходив українець, угорець — хтось з іншої країни, з іншим громадянством і іншою мовою — це підкреслювалося. Норман Дейвіс, видатний британський історик, який багато пише про Польщу, каже, що колись Польща була квадратною, адже Сталін проводив кордони там, де насправді жили самі поляки, і протягом півстоліття було неможливо уявити, що в класі в дитини буде хтось іншої національності. А тепер це природно.

Я бачу це на прикладі молодшого сина — він вже й не помічає, чи хтось українець чи українка. «Хто твій друг?», — питаю я в сина. Він каже: «Ти йому подобаєшся, бо ти прихильний до України, а він — українець». І це чудово.

Це створює природну різноманітність для наших дітей, для їхнього виховання, це збагачує їх, вони пізнають іншу культуру

Наша школа, особливо у великих містах, стала більш мультикультурною. Думаю, від цього виграють усі. Я радий, що у моїх дітей є друзі, які говорять іншою мовою і проводять канікули по-іншому. Тут ми схожі, але є невеликі відмінності. Вони можуть дискутувати і розкривати разом це різноманіття. І це дуже добре для моїх дітей, бо коли, наприклад, мій син поїде  вчитися на Захід, він уже знатиме, що не всі люди однакові. Для українських дітей спільне навчання є також позитивним. Нещодавно я почув від когось в Україні, що краще б українським дітям не вчити польську, бо вони полонізуються. Це так не працює. Вони просто знатимуть додаткову мову, польську. Це ж супер.

Вони пройшли через досвід війни, потім поїхали з України, а зараз вони вивчать польську мову, матимуть іншу компетенцію, зможуть робити ще більше для України в майбутньому, матимуть в головах щось більше

Марія Гурська: Значну частину свого професійного життя ви присвятили боротьбі з наслідками російської експансії. Що відчуваєте сьогодні, коли дивитесь на війну в Україні та виклики для безпеки Польщі?

‍Лешек Бальцерович: Ця війна є злочином з боку Путіна, вторгненням у незалежну країну. Я захоплююся неймовірною хоробрістю та організованістю українського суспільства, завдяки якому очільник Кремля, який сподівався взяти Київ за три дні, прорахувався і не досягнув своїх цілей. Ми — я говорю про переважну більшість громадянського суспільства в Польщі — є великими прихильниками міцної, незалежної України. Українці зарекомендували себе як захисники всієї Європи! І більшість поляків підтримують вступ України до ЄС — процес, який от-от розпочнеться! Це головне.

‍Війна в Україні перевернула з ніг на голову світовий порядок, встановлений після Другої світової війни. Навіщо Путіну Україна?

Він імперіаліст. Я припускаю, що його амбіція — це територіальна реконструкція колишнього Радянського Союзу. Кожен автократ частково є психопатом. Очільник Кремля знищив ті елементи демократії, які були в Росії за часів Єльцина.

Путін добився політичного домінування в РФ і став фактичним диктатором, а тепер, як більшість диктаторів, намагається зберегти і збільшити свою популярність шляхом зовнішньої агресії

На щастя, Україна встояла, захищає не лише себе, але також і Захід. Це надзвичайно важлива місія. Тому Захід має максимально підтримувати Україну.

‍Захід готується до можливого нападу Путіна на одну з країн ЄС. Польща також будує Східний Щит для захисту свого кордону і східного флангу НАТО. Якими є кінцеві цілі Путіна і чи достатньо Європа робить сьогодні для власного захисту?

Уже зрозуміло, що Путін має погані наміри щодо Заходу. Будь-які його успіхи в Україні були б стимулом для подальшої агресії. Тож зараз ефективний захист української території — це і є  головне, що можемо робити для захисту Європи і Польщі.

‍Поки Європа шукає шляхи для захисту своєї безпеки, Росія зміцнює зв'язки з Північною Кореєю, Іраном, Китаєм та іншими партнерами у так званій осі зла. Які перспективи?

Я б сказав, що до 1989 року світ був значно більш поляризованим, ніж зараз. Тоді був величезний радянський блок — соціалістичний Радянський Союз, а разом з ним — маоїстський Китай. Відтоді поляризація значно зменшилася на користь демократії та верховенства права, а це означає, що Захід посилив свій вплив. Звичайно, залишаються анклави диктатури та імперіалізму, але є й відмінності, тому що, наприклад, Китай досяг економічного успіху не тому, що зберіг соціалізм, а навпаки, тому, що відмовився від нього в радикальний спосіб. Пекін запровадив економічну свободу і не є васалом Путіна — швидше навпаки. Китай як країна, яка має незалежну позицію, хоч і з диктатурою, веде активну зовнішню політику, є великим експортером і залежить від відносин із Заходом. І цей факт грає явно не на користь Кремля.

‍Як залучити країни Глобального Півдня до партнерства — щоб вони вийшли з-під впливу РФ і чітко підтримали Україну? Наскільки визначальними ці країни є в сьогоднішніх переговорах про мир?

Перш за все, потрібен більший тиск на Китай, і це головне, адже економічно він є більшим, ніж вся Африка разом узята. Я не знаю, чи можливо посилити тиск на Північну Корею, яка постачає Росії ракети, але це точно можливо у випадку з Пекіном, який має серйозні інтереси на Заході, а разом з тим, де-факто є головним союзником Росії, хоча й заявляє про нейтралітет. Наразі ми бачимо, як він імпортує нафту з РФ, підтримуючи Путіна. Це потрібно припинити. Потрібен також тиск на Індію, яка, на відміну від Китаю, є демократичною країною, тому на них можна впливати через засоби масової інформації та через встановлення контактів і діалогу з урядом Моді.

Якби я був західним лідером, я б зосередився на зміні їхнього ставлення до Росії

На жаль, Москва має сильні позиції в Африці, адже вона військово присутня в деяких гарячих точках. І тут варто задуматися, що Захід може зробити, щоб дати відсіч, адже економічний вплив Росії навряд чи зростатиме через їхні внутрішні проблеми. І, нарешті, візьмемо Латинську Америку. Найбільша її країна — це Бразилія на чолі з президентом да Сілвою, який є надзвичайно невизначеним і нейтральним. По суті, ця відсутність критики Росії означає толерантність. Якщо він вважає себе демократом, то не повинен ставити під сумнів, що Росія — це імперіалізм і диктатура. Його визначеність повела б за собою інших. Тому я сказав би західним і українським політикам — зосередьтесь на Китаї, Індії та Бразилії. Це важливо.

‍Як на підтримку України в світі вплинуть американські вибори? 

У нас немає власної чарівної кулі, щоб передбачити результати виборів у США. Та у мене складається враження, що хто б не переміг, переважна більшість американського суспільства буде за успішну відсіч агресії Путіна. 

‍Якщо говорити про те, як довго Росія може виживати під впливом західних санкцій, як ви оцінюєте стан російської економіки сьогодні? 

З тієї аналітики, яку я читаю, я бачу, що вона скорочується, хоч і не дуже швидко. І це добре, адже поле для популістської політики Путіна зменшується. Однак, якщо згадати часи Другої світової, Росія тоді витримала дуже довго, попри багаторічну війну. Звісно, для росіян було очевидно, що це агресія, смертельна загроза, та й Сталін на додачу мобілізував суспільство жорстокими репресіями. Зараз, коли «чистота» цієї війни не очевидна для росіян, в умовах скорочення економіки та еміграції популярність режиму буде весь час падати.

В усіх російських диктаторів на це один рецепт — внутрішні репресії проти росіян

‍Що спричинить крах Росії?

По-перше, ізоляція від Заходу. У друзях залишився один Китай, але не всі росіяни раді бачити, що вони є його васалами. По-друге, внутрішня система, яка не дає Росії розвиватися і призводить до регресу — це і обмежена внутрішня конкуренція, і корупція, і олігархічні зв’язки. Економічний занепад обмежує простір для маневру для російського експансіонізму. Дуже важливим є збереження чинних санкцій і їхнє посилення. Але головна умова російської поразки — відсіч агресії в Україні. Величезною мірою майбутнє самої Росії залежить від того, чи зазнає поразки Путін у війні. Перемога України матиме вплив і на Європу, і на Росію.

‍Що є ключем до української перемоги?

Ключем до припинення війни є припинення агресії, і його назва — це Patriot. Зенітна зброя дуже важлива. Захід має забезпечити поставки ракет Patriot у належній кількості — щоб Путін не міг далі нищити інфраструктуру України. І завдяки захисту прямо зараз Україна могла би вже почати відбудову зруйнованих частин країни. Тому ключове — це зенітна зброя на чолі з ракетами Patriot. 

‍Згідно з аналізом Світового банку, для відбудови України потрібно 486 мільярдів доларів на 10 років.

Не думайте, що це триватиме дуже довго. Вам не потрібно чекати 10 років — все буде відбуватися покроково. Те, що Путін робить з Україною, — це проблема, а от відбудова України — це не проблема.

‍Де взяти такі колосальні кошти на відбудову? І як ви бачите відновлення економіки після війни, особливо її зруйнованих галузей?

Введення ліберальної економічної системи в Україні залучатиме зовнішній капітал — і це буде значною частиною відбудови. Звісно, підтримка Заходу важлива і вона буде, але це не все, що потрібно. Україна має принципово відрізнятися від Росії за її системою, в тому числі економічною. Війна не повинна гальмувати змін. І тому другий ключ української перемоги — реформи.

‍До кінця року Україна отримає 50 мільярдів допомоги від Заходу, які надійдуть від доходів від заморожених в Європі російських активів. Наскільки ці заморожені кошти можуть бути рішенням для Заходу у фінансуванні української перемоги?

Я вважаю, що не тільки відсотки з цих 300 мільярдів, а й всі 300 мільярдів мають бути якнайшвидше передані Україні — як підтримка у військовому і в економічному плані. Для того, щоб це сталося, потрібна постійна дипломатична і інформаційна робота на користь відповідних рішень західних лідерів, у тому числі США.

‍З лютого 2022 року до українського бюджету надійшла фінансова допомога від партнерів на суму $83,7 млрд, а щомісяця Україна потребує приблизно $3 млрд зовнішнього фінансування. Як зберегти цю підтримку і які основні рецепти виживання економіки під час війни?

Так, Україна є об’єктом путінської агресії, але разом з тим, вона має постійно реформувати свою економіку. Перш за все, держава не повинна заважати підприємництву. Натомість, потрібне розширення свободи, зняття непотрібних обмежень та навантажень на малий та середній бізнес. Ідеться про надмірне регулювання — норми, які подаються людям як вигідні, наприклад, обмеження на ринку праці, зайве соціальне навантаження тощо. Війна не має бути приводом для збільшення регуляторного чи фіскального тягаря, а скоріше навпаки — приводом для його зменшення, щоб економіка дихала і розвивалася. Це найголовніше.

Якщо ж говорити про фінансове стимулювання, досвід показує, що економічна свобода, захищена правовою державою, набагато важливіша за різні субсидії

Дотації завжди є стимулом для популістів, які отримують більший вплив. Потрібно робити ставку на розширення економічної свободи та її захист незалежною, некорумпованою системою правосуддя. В інтересах України та її сусідів зробити так, щоб вона мала вільну ринкову економічну систему з високим рівнем верховенства права, а також мінімізувала корупцію, тому що тоді країна буде привабливою і для українських підприємців, і для зовнішнього капіталу. За цих умов Україна, як колись Польща, стане дуже привабливим місцем для інвестування.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/66725dbef2449671404600fc_shutterstock_2465027659.jpg">Економіст Олександр Савченко: «Щоб закінчити війну, потрібні шокові удари по російській економіці»</span>

‍Якби війна закінчилася у 2025 році, як ви би використали набутий Україною капітал для швидких реформ?

В Україні є багато чудових економістів, які знають, що робити. Спочатку потрібне діагностування, щоб зрозуміти, яким є стан політичної та економічної системи порівняно з таким, що найбільше сприяє розвитку. Результатом порівняльного аналізу мають бути реформи. Що тут можна сказати вже зараз — з висоти пташиного польоту? Безумовно, треба завершити приватизацію, це перше. По-друге, запровадити конкуренцію там, де це необхідно — те, що не відбулося в 90-х роках. І, звичайно, треба дивитися на стан державних фінансів. Чим менше витрати, тим краще. Податки низькі лише тоді, коли витрати низькі. Ви завжди повинні дивитися на витрати, де ви можете їх обмежити, щоб зберегти податки на низькому рівні. Це речі, які здаються цілком очевидними, але їх завжди варто повторювати: завершити приватизацію, прибрати джерела корупції і усунути монополії, щоб була конкуренція в усіх секторах.

‍Чому після отримання незалежності Україна так сильно відстала від Польщі в економічних реформах і на своєму шляху в ЄС? 

У нас з самого початку були принципові розбіжності з Україною щодо економіки – і тут, і там, була приватизація, але в Польщі наприкінці 90-х у нас одразу виникла конкуренція, натомість в Україні з'явилися олігархи. Без конкуренції навіть приватний сектор функціонує погано. Дуже важливим моментом була також демонополізація, а також відкриття світові, тобто конкуренція ззовні. Мені здається, що це головні причини того, чому економічні результати перших десяти років у Польщі та Україні були дуже різними.

‍Факт у тому, що олігархи після війни нікуди не зникнуть, вони все ще матимуть свій вплив. Що з цим робити?

Має бути контроль і тиск громадянського суспільства. В країні можуть бути великі підприємці, але вони не повинні бути монополістами. У нас також є великі підприємці в Польщі, але жоден із них, наскільки мені відомо, не є монополістом.

‍Які поради ви б дали Україні, виходячи з польського досвіду проривних реформ у 1980-1990-х роках? 

Україні після війни потрібен уряд професіоналів. Саме професіоналів, а не політиків. Це мають бути люди, для яких має значення не політика, а покращення і реформування країни. Тож, дуже важливо, хто буде при владі, яка відбудуватиме Україну. Це принципове питання, адже влада популістів, які підкуповують суспільство бюджетними витратами, забирає в країни шанси на  прискорення розвитку.

Тож найголовніше — вибрати правильну владу, яка відновить економічне зростання після війни

‍Як Україна може і має використати польський досвід інтеграції з ЄС у цей час?

Вчіться на наших помилках. Крім того, є деякі досвідчені люди — як, наприклад, теперішній голова Ради з питань співпраці з Україною Павел Коваль, які пройшли через ці переговори. Вони можуть порадити, допомогти, використати досвід, який накопичили в Польщі. 

‍Яких польських помилок ви порадили б не повторювати?

Вважаю помилкою використання коштів у пенсійних фондах — я дуже критично ставився до цього. По-друге, на мою думку, для Польщі було б краще, якби приватизація проходила швидше, ніж була. Польща — велика країна, ми маємо найбільший відсоток ВВП одразу після Туреччини. І можу сказати, що державний сектор завжди є джерелом неефективності. Навіть у малих дозах соціалізм не лише не працює на користь державі, а й є джерелом корупції. Завжди легше красти в держави, ніж в бізнесу, оскільки останній не дозволяє красти стільки в своїх інтересах. А політики бувають різні, але загалом не дуже зацікавлені побороти корупцію.

‍25 червня Україна починає переговори про вступ до Європейського Союзу. Що буде відбуватися під час цих перемовин? До чого готуватися українському бізнесу?

Погляньте на досвід Польщі — умови та вимоги з боку Євросоюзу будуть дуже схожими — це верховенство права та ринкова економіка. І ці вимоги у випадку Польщі та інших країн, я вважаю, були правильними. Їхнє виконання сприяло покращенню політичного устрою та умов життя в Польщі. Все, що було поганого в польській політиці, було вітчизняного виробництва. А все, що надходило з ЄС, загалом було добре для розвитку Польщі. Цей шлях чекає і на Україну. Пришвидшене реформування у напрямку верховенства права та ринкової економіки.

‍Що думаєте про кризові моменти між Польщею та Україною в останні три роки? На наших очах відбувається боротьба за європейський ринок у різних сферах — транспортних перевезень, агропродукції — і це тільки початок! Як конкурентам стати партнерами і чи можливий сценарій спільного економічного дива для України та Польщі?

Я був різким критиком блокування кордону — вважаю це моральним і політичним паскудством. Значна частина громадської думки в Польщі також критична щодо цього. Фермери не повинні бути священними коровами, вони також несуть моральну відповідальність. Крім того, це було неефективно. І врешті, коли Польща свого часу подала заявку на членство в ЄС, це також викликало занепокоєння, наприклад, у Франції, щодо польського сільського господарства. Нам також доводилося долати різні перепони з боку ЄС. Не розумію, чому зараз ми маємо так ставити питання, що коли ми входили до Євросоюзу це було добре, а коли Україна — то це погано. Не можна поводитись, як пес садівника! Потрібен постійний сигнал до польської громадськості, щоб вона не поводилася егоїстично.

Маємо зміцнити в польському суспільстві розуміння того, що Україна, яка рухається до ЄС і зрештою стає його членом, зміцнить Європу в наших інтересах, а не послабить її

‍Якими є переваги України та Польщі в ЄС і в чому наша спільна сила? 

Предусім, це наша спільна безпека — України, Польщі і Європейського Союзу. Ми культурно близькі одне одному. Українці — найбільша група, з якою контактують поляки. І хоча є різна напруга, у мене складається враження, що в цілому все йде добре. І це дуже важливо. Україна буде дуже важливою країною для Європи і для Польщі. Не лише для безпеки, а й для розвитку. Україна, яка ставатиме сильнішою економічно, буде надзвичайно вигідною для Польщі. Відкриються нові взаємні експортні можливості, адже ринок заснований на взаємності. Це дуже важлива риса вільного ринку. Взаємна вигода. Це виграш і для Європи — мати серед своїх членів таку велику країну, як Україна. У засновницьких актах Європейського Союзу записано, що він має розширюватися, і це обов'язково відбудеться.

‍Що б ви сказали польським політикам про підтримку України?

Хоча між польськими політиками є великі розбіжності, але щодо підтримки України та ставлення до Росії, я, на щастя, не бачу великих відмінностей. І це дуже добре. І PіS, і PO загалом — проукраїнські. Тому що вони знають, що Путін — це абсолютне зло і загроза. Це дуже важливо.

‍Яких реформ, на вашу думку, сьогодні потребує сама Польща і як ви оцінюєте стан польської економіки після восьми років популістського уряду?

За 8 років у нас, на жаль, немає жодного прогресу в реформуванні економіки. Більше того, були відкати, наприклад, націоналізація значної частини банків, збільшення видатків, особливо соціальних, за рахунок збільшення дефіциту. І незважаючи ні на що, польська економіка продовжувала розвиватися протягом 8 років. Це могло створити ілюзію, що така політика не приносить шкоди, але це не так. Між проведенням тієї чи іншої політики та її ефектом проходить зазвичай кілька років, і якраз зараз ці роки настають. Тому нам негайно потрібна нова порція реформ. Яких саме? По-перше, приватизація, тому що у нас забагато державного майна, яке завжди є тягарем і сприяє розкраданню. По-друге, у нас занадто великий дефіцит держбюджету, тому що, незважаючи на високі податки, у нас занадто багато соціальних витрат, наприклад, зниження пенсійного віку в умовах, коли, на щастя, і жінки, і чоловіки живуть довше. Це чистий популізм! Тож, нам також є, чим зайнятися в Польщі. Будемо реформуватися разом!

‍Ви вірите, що нова влада в Польщі зможе впоратися?

Я є невіруючим у політиці. Я намагаюся впливати на політиків через громадську думку. І тут в мене немає жодних преференцій. Я дивлюся, що роблять ті, хто при владі, як і ті, хто в опозиції. У них у всіх багато роботи.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/666b55776c275206f0be8081_EN_01550742_1625.jpg">На Європу чекає нова хвиля біженців з України — «енергетичних», — Павел Коваль</span>

‍Аналіз Світового банку показує, що станом на сьогодні понад 6,4 мільйона людей виїхали з України. Як це вплине на майбутнє країни? І чи повернуться українки з дітьми з Європи додому?

Українське суспільство демонструє велику мужність перед обличчям цієї агресії. Я розумію й еміграцію. Це цілком природна тенденція людини шукати безпеки. Але якщо за відповідної підтримки Заходу та мобілізації буде відбита агресія Путіна, то відбудеться і повернення. Існує парадокс, що значна частина економічного зростання в Польщі в останні роки пов’язана з припливом сюди українців на роботу. Це десь близько 7% додаткового зростання.

Але я хочу, щоб результат відсічі російській агресії був таким, щоб українці повернулися за власним бажанням. Це буде плюс для України, а в Польщі треба буде з цим якось розібратися, щоб компенсувати збитки

‍В якому світі ми будемо жити через 10 років?

Україна, яка успішно відбиває російську агресію і реформується, Польща, яка прискорює реформи, тому що у нас є багато роботи. Європейський Союз, який розширюється за рахунок України, а також Молдови та Грузії, і стає сильнішим. Це мій позитивний сценарій, і я хотів би, щоб він здійснився.