Українці розповідають:
Марія Бурмака, співачка, продюсерка, Київ-Львів:
— Коли у мене немає світла, то зникає і вода. І тому я — ха-ха-ха — купила абонемент у спортзал, який знаходиться поблизу мого дому (а ціни на річні абонементи зараз просто фантастичні). Спортзал, як і весь молл, працює на генераторах, і для мене важливий не стільки спорт, скільки те, що я щодня у будь-який час можу прийняти душ, помити і висушити волосся. Набридло підлаштовуватися і вставати о 5 ранку, щоб помитися й зробити укладку!
На додачу до залу я купила не дуже потужний фен і не дуже потужні щипчики для випрямлення волосся — на батарейках. Головне, що я чиста, і мої речі теж.
Пральну машинку вдома я завантажую по самі вінця і чекаю на зручний момент у стабілізаційному графіку, щоб увімкнути її на повний цикл. Ну а м'ятим одягом сьогодні нікого не здивуєш, це навіть тренд. Отак і виживаємо.
Анастасія Новицька, економістка, Київ:
— Щоб дізнатися, коли буде відключена електрика, я використовую застосунок «Київ цифровий». Дуже важливо вчасно заряджати потрібні гаджети. У моєму списку це два ноутбуки, повербанки, зарядна станція, акумуляторна лампа, ліхтарик, електронна книжка, смартфон. Коли гаджети заряджені, можна автономно працювати до 8 годин. А якщо відключення триватимуть довше — поїхати в офіс, коворкінг чи до друзів, де на той момент є світло.
Відключення світла навчили мене деяким лайфгакам:
— Раз на добу заливаю гарячу воду в термос, щоб потім не шукати, де нагріти воду і заварити свіжу каву з молоком чи смачний китайський чай;
— У морозилці зберігаю ємності із льодом. Вони підтримують низьку температуру в холодильнику, коли немає світла. Пляшки з льодом кладу на полиці із готовою їжею та продуктами, що швидко псуються;
— Коли заздалегідь знаєш часи «роботи» світла, можна запланувати й зробити безліч хатніх справ: готування, прання, поїздку на ліфті. Остання опція дуже важлива, бо на 10-й поверх складно підніматися з важкими торбами з магазину.
Регіна Гусейнова-Чекурда, юристка:
— Мені пощастило: у мене не видовий офіс на 25 поверсі, а лише на другому, куди можна спокійно піднятися пішки. Застрягнути в ліфті — мій найбільший страх, тому я перестала їздити в гості чи ходити до клієнтів, які живуть вище 5 поверху. Сподіваюсь, вони не ображаються.
У місті Бровари, де я мешкаю, світло відключають надовго і, що особливо неприємно, за непередбачуваним графіком. Найдовше відключення тривало понад 8 годин. Добре, що зараз літо. Адже я живу у приватному секторі, у моєму будинку від електрики працює котел опалення та насос для води. Тож коли відсутня електрика, тепло і вода також відсутні.
Під час минулих блекаутів довелося купити пічку на дровах, так звану «буржуйку», і безперебійник з акумулятором. На щастя, у теплу пору року проблема опалення не стоїть, а перебої з водою вирішуються запасами питної і технічної води. Вода стоїть всюди: у ванній — для вмивання і зливу, на умивальнику — щоб почистити зуби і помити руки, на кухні — для посуду. Аби пережити зиму, вже купила машину дров і планую купити ще один акумулятор.
Валерія N, спеціаліст з поліграфу, Київ:
— З постійними тривогами під час війни я особисто можу розвантажити голову і тіло лише одним способом, і цей спосіб — секс. Постійного партнера зараз у мене немає, тому допомагають гаджети. Нещодавно я замовила онлайн яскравий, блискучий, просто космічний апарат для самозадоволення! Один недолік — не додумалася взяти на батарейках і купила такий, що заряджається через кабель. Хто ж думав, що відключення електрики можуть тривати понад 10 годин на добу?
У результаті ситуація: одного психологічно надважкого дня я знервована і зла, а мій найнадійніший друг і партнер в антистресовій терапії… розряджений! Не витримала, побігла у найближче відділення Нової пошти, де є генератор. Кажу: «Можна тут у вас підзарядитися?» Відповідають: «В принципі, так, але тільки якщо у вас щось термінове». Я зважила всі «за» і «проти» і продемонструвала працівникові пошти предмет з моєї сумочки. І що ви думаєте? Цей коректний мужчина не поставив мені більше жодного запитання. Я підзарядилася одразу за бабусею зі старою «Нокією». Єдине, що довелося 45 хвилин привселюдно тримати вібратор в руці коло гніздечка для підзарядки. Що тут скажеш — після такої пригоди ми з ним дуже зблизилися!
Анна Радіонова, продюсерка, Варшава-Київ:
— У знайомої в Києві дитині всього 6 місяців, вона вже не на грудному молоці, і для подруги важливо регулярно підігрівати дитяче харчування. У моменти, коли виникає ця потреба, а електрики немає, вона бере дитину, сумку і йде на Нову пошту. Коли вона прийшла з цим проханням вперше, співробітники дозволили їй скористатись їхньою мікрохвильовою піччю на кухні та підсобним приміщенням, щоб одразу погодувати дочку замість нести підігріте додому. Працівники сказали, що вона завжди може приходити. Подруга зізналась, що розплакалася тоді від цього прояву підтримки.
Скільки не приходить у відділення — навіть якщо різні співробітники — відповідь завжди в стилі: «Так, звичайно, ви можете скористатись нашою кухнею і залишитись, щоб погодувати дитину, ходімте, ми вам все покажемо і допоможемо». Українці неймовірні, з такими людьми у війну не так страшно.
Ігор М, батько двох дітей, Кременчук:
— У Кременчуці працюють графіки відключень, майже чітко — зазвичай це 2-3 години блекауту. Ми живемо на 9 поверсі, ходимо пішки. Донька і раніше боялася ліфтів, а тепер тим паче. Займаємось фітнесом. Ходимо за продуктами з рюкзаками, так зручніше піднімати сходами. Дома маємо газову плиту, тому проблем з готуванням немає. Але іноді вечеряємо при ліхтариках. Маємо запас батарейок.
Взагалі я помітив, що з початком відключень люди стали більше виходити на вулиці, спілкуватися. Зараз дуже багато людей гуляють парками, сидять на лавочках, проводять час разом. Ми також. Коли світла немає, намагаємось кудись піти. Часто їздимо на дачу, готуємо їжу на вогнищі. Романтика.
Наталія Ряба, віцешеф-редакторка Sestry.eu, Варшава-Київ:
— Відсутність електрики протягом багатьох годин для українців — нова реальність. Тиждень тому я приїхала додому до Києва з Варшави. Потяг прибув близько 23:00. Зустрів чоловік. Ми їхали додому пустими дорогами нічного освітленого ліхтарями Києва. Я милувалася з вікна і якось не думала, що десь у місті, а конкретно у нас вдома, може бути інакше.
Вже у нашому темному під'їзді чоловік засвітив ліхтарик на мобільному і завбачливо попередив: «Ходимо лише пішки, ніякого ліфту, навіть коли в оселях світло. Бо застрягнеш!» Темний коридор — і ось нарешті наші двері. Відчиняємо, а квартира — як з різдвяної діснеївської картинки. Стіни у святкових гірляндах, у кімнатах запалені аромасвічки. Я вмить поринула в атмосферу свята, на душі стало радісно й тепло. Це ж чоловік і син влаштували до мого приїзду таку дивовижну красу!
Наступного дня зустрічаємось з подругою у центрі Києва. Золоті Ворота, Пейзажна Алея, Андріївський узвіз, Поділ. Проводжаємо красивенний захід сонця, на вулицях запалюються вечірні ліхтарі. Мій улюблений бар на Подолі не вміщає усю молодь, частина сидить на сходах, жваво розмовляє і п’є холодне просекко. На мить мені здається, що війни немає. Але приїжджаю на свій район і вертаюся до реальності — всі будинки стоять у темряві. Тільки на мить стає моторошно, аж тут з-за хмари виходить місяць.
Роблю з десяток фото і вже біля мого будинку розумію, що попри відсутність освітлення на майданчику повно дітей. Дівчата на гойдалках, хлопці на велосипедах, усюди навколо - дитячий сміх. Яскравий місяць освітлює своїм сяйвом майданчик і українських дітей, які, попри вмовляння батьків, не хочуть йти додому, бо ж тільки десята вечора і канікули. І байдуже, що немає світла. Літо — для ігор і щастя.
Романенко Марина, природозахисниця, Миколаїв:
— Весь час прислухаєшся до ритму: повітряна тривога/відбій повітряної тривоги. У Миколаєві цей ритм шалений через близьке розташування до лінії фронту. Тепер ще й відключення світла додались. Добре, хоч літо — якось морально легше через впевненість, що діти не залишаться голодними чи змерзнуть. АТ «Миколаївобленерго» оперативно інформує нас про години відключень. Вечірні години без світла — привід поспілкуватися з дітьми, особливо, коли не встигли зарядити гаджети. Ми часто використовуємо цей час, щоб прогулятися. Нехай темно — зате разом!
Наталія Жуковська, журналістка Sestry.eu, Жешув-Київ:
— Мої батьки проживають у невеличкому селищі Драбів, що на Черкащині — за 170 км від Києва та 400 від лінії фронту на Харківщині. Люди там прокидаються зазвичай вдосвіта. Встають разом із сонцем, аби зрання нагодувати худобу та, поки не спекотно, попрацювати на городах. Світло у селищі почали вимикати синхронно з іншими областями. Мама каже, що, звісно, незручності були, але то на початку. Тепер звиклися і вчаться планувати свій час.
Відсутність електрики найпомітніша увечері. Замість звичного перегляду телевізору — живе спілкування. Замість моніторингу новин — чаювання при свічках на кухні. І так щодня з 20.00. Неочікувано відсутність світла дала моїм батькам можливість більше бути одне з одним.
Обом батькам я передала з Польщі якісні павербанки. Зарядити їх часу цілком вистачає протягом дня, коли є світло. Разом з тим дзвоню ввечері мамі, а потім і татові — телефони вимкнені. Наступного дня запитую, кажуть — розрядилися. А чому не зарядили? Забули. Батьки зізнаються, що раптом наче повернулися на десятки років назад, у часи перших побачень, коли існували лише вони вдвох. Мама каже: я знову почала чути тата. Тато не приховує: він вже й забув, яка його дружина чудова співрозмовниця. Навіщо телефон, коли найближча людина — поруч?
Від редакції: Українці переживуть відключення електроенергії і злочинну російську неспровоковану війну проти нашої держави. Україна буде частиною ЄС — за кожного з нас і за тих, кого з нами більше немає. Світло переможе темряву!
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
