Пригадуєте цю фразу: «Ти не один. Нас 52 мільйони»? Так оптимістично проголошував у 90-х роках минулого століття ролик популярного телеканалу. Насправді уже тоді нас було менше. У 2001 році українські соціологи відзначали найнижчий рівень народжуваності в Європі. Фактично всі 30 років нашої незалежності триває безперервна демографічна криза, яка після початку повномасштабного вторгнення може перерости у катастрофу.
За прогнозом директорки Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи Національної академії наук України, академіка Елли Лібанової, показник народжуваності в Україні у 2023 році впаде до позначки 0,8. І це правдоподібно найнижчий показник не тільки в Європі, але й у світі.
Скільки українців житиме в Україні після перемоги? Як війна впливає на жіноче та чоловіче здоров’я? Чому захисниками і захисницям вже зараз варто подбати про збереження свого генетичного матеріалу? Про все в інтерв'ю зі Стефаном Хмілем — доктором медичних наук, професором кафедри Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського.
Леся Вакулюк: За даними Центру економічної стратегії, близько 6 мільйонів українців, переважно жінки і діти, через війну досі перебувають за кордоном. Назовсім там може залишитись від 1,3 до 3,3 млн людей. На початку серпня 2023 керівник Українського інституту майбутнього, ексрадник міністра внутрішніх справ Вадим Денисенко запропонував на три роки заборонити виїзд чоловіків за кордон після війни — щоб не було ще більшого відтоку людей. Його пропозиція обурила українське суспільство. Тим часом уряд мудрує, яким чином українців можна повернути на батьківщину і яким чином збільшити народжуваність. А що про це кажуть медики?
Стефан Хміль: Зараз Україна на межі демографічної катастрофи. Про це все частіше говорять соціологи. Демографічна криза, що триває вже 30 років, особливо загострилась із початком повномасштабного вторгнення. Станом на 4 травня 2023 року населення України складає близько 29 млн осіб. Для мене як лікаря-репродуктолога чути такі страшні прогнози дуже непросто. Про відновлення генофонду нації складно говорити в умовах війни — тим паче, коли проблема безпліддя щороку стає більш поширеною у світі.
Моя позиція у цьому питанні досить чітка: «Розвивайтеся тут, в Україні».
Це моє життєве кредо і та фраза, яку я найчастіше повторюю у різних ситуаціях. Особливо актуальною для мене вона стала у період війни.
Я не шукаю причин, щоб виїхати за кордон, втекти від небезпеки тощо. Так, на початку повномасштабного вторгнення я вивіз сім’ю у безпечне місце, продовжуючи при цьому свою роботу тут, в Україні. Але зараз вони зі мною, і ми розуміємо, що попереду на нашу країну чекає глобальна демографічна криза. Тож варто шукати способи, щоб наші люди жили і працювали тут.
Наведу власний приклад: 1996 року я, тоді ще молодий професор, отримав унікальну можливість пройти стажування у кращому медичному закладі Франції — у Парижі. З професором Жан-Люком Мергі працював в університетській лікарні, в операційних залах, побував в його приватній клініці. Мені там дуже сподобалось. Тоді й вирішив відкрити приватний кабінет у Тернополі. Очолював кафедру, а після основної роботи працював у приватному кабінеті, запозичивши чимало методів обстеження та лікування пацієнтів у своїх іноземних колег. Я завжди щиро вірив, що Україна піде європейським шляхом. Щоб відкрити клініку європейського рівня, взяв кредит в одному банку, в іншому. Придбав приміщення, а також необхідне для клініки репродуктивної медицини дороговартісне обладнання. А потім настала економічна криза. Щоб віддавати кредити, доводилось дуже багато працювати. Кількість медичних послуг зростала. У мене була чудова команда однодумців, справжніх професіоналів. Ми завзято працювали — і саме натхненна праця допомогла мені в той нелегкий час вистояти й досягти успіху.
Я розумію, що в країні повинні бути створені умови для розвитку тої чи іншої галузі. Мають бути державні та регіональні програми розвитку, залучення фондів, грантів, донорських коштів для підтримки малого та середнього бізнесу, для економічного зростання та стабілізації ситуації країни.
Я підняв це питання в медицині, але це стосується усіх сфер нашого життя. Жодним законом ви не втримаєте людей, має бути комплексний підхід для створення потрібних умов для розвитку та процвітання усієї нації.
ЛВ: Як війни впливають на народжуваність, на фертильність жінок і чоловіків? Як саме ми можемо скористатися досвідом попередніх воєн?
СХ: Будь-які війни стають причиною глобального зниження рівня народжуваності. Міграційні процеси посилюються, кількість населення скорочується. Порушуються процеси його відтворення. Незважаючи на нетривалі періоди післявоєнних «бебі-бумів», загальна тенденція незмінна: смертність переважає над народжуваністю, знижується дітородна активність, погіршується стан фізичного та психологічного здоров’я населення.
Загострює ці факти і таке поняття як коефіцієнт фертильності. За словами директорки Інституту демографії Елли Лібанової, про можливе скорочення населення нашої країни заговорили ще в середині 1960-х років, коли пересічна українська жінка стала менше народжувати. У 2022 році також спостерігали зниження народжуваності, але не настільки стрімке, бо багато дітей народилися в першій половині року. Водночас для відновлення поколінь необхідно, щоб одна жінка за життя народила 2,13–2,15 дитини.
У 2021 році цей показник в Україні становив 1,1, тобто вдвічі менше. Цього року, за прогнозами, він впаде до 0,8 або й нижче.
Разом із цим спостерігається поступове «старіння», тобто зростання частки людей літнього віку.
ЛВ: Що відбувається з жіночим і чоловічим організмом під впливом постійного стресу, яким є війна?
СХ: Хронічний стрес знижує фертильність, спричиняє гормональні порушення, посилений викид гормонів стресу і порушення вироблення гормонів-регуляторів репродуктивної системи, які необхідні для настання вагітності. У зв’язку з повномасштабним вторгненням до нас все частіше звертаються жінки і чоловіки, в яких спостерігаються ендокринні порушення, гормональні збої, емоційна лабільність та різні порушення психологічного стану. Якщо говорити про це в контексті планування вагітності, то стрес може сприяти розвитку психогенної форми безпліддя.
ЛВ: А що таке психогенна форма безпліддя, якщо простими словами?
СХ: Стресові ситуації можуть призводити до нейроендокринних порушень, і, як наслідок, до безпліддя. Жінка довго не може завагітніти, деколи може собі навіювати, що вона не завагітніє, що в неї є якісь приховані проблеми, які вона ніколи не хоче озвучувати. Але це буває в рідкісних випадках.
ЛВ: Тобто коли війна закінчиться, а з нею зменшиться рівень стресу, така жінка може завагітніти?
СХ: Так. Але все-таки краще обстежитися в лікарів і з’ясувати, чи це дійсно психогенна форма безпліддя або ж все-таки є якийсь причинний фактор — і цій жінці треба допомогти. Бо інакше вона чекатиме закінчення війни, а потім може додатися віковий фактор. Не треба займатись самолікуванням, краще звертатися до фахівців.
ЛВ: Але ніхто не може сказати, скільки ця війна ще триватиме. Як довго можна відкладати народження дитини?
СХ: Моя вам порада — не відкладайте мрію про батьківство! У сучасному світі жінка може виглядати молодою і бути доглянутою, але її репродуктивний вік обмежений. Зважаючи на хронічний стрес через війну, несприятливу екологію та інші соціальні фактори репродуктивний потенціал виснажується швидше.
ЛВ: Усі знають фразу про «годинник тікає». І завжди з неї підсміюються. Але чи справді цей годинник тікає і коли може зупинитися?
СХ: Насправді у цій фразі закладений важливий сенс. Чоловіча та жіноча фертильність має різні вікові рамки. Пік фертильності припадає на 20-35 років. Внутрішньоутробно природа наділила жінок репродуктивним потенціалом. Яєчники жінки — це «сховища» яйцеклітин, їхня кількість індивідуальна та генетично обумовлена. Після 27 років оваріальний резерв жінки поступово починає знижуватися. Існують додаткові фактори, які зменшують цей резерв: оперативні втручання на органах малого тазу, ендометріоз, новоутворення на яєчниках, шкідливі умови праці, шкідливі звички — куріння, вживання алкоголю, наркотиків. Після 36 років оваріальний резерв жінки починає різко зменшуватись. У чоловіків цикл розвитку сперматозоїдів триває до 2,5-3 місяців, отже їхній біологічний матеріал оновлюється майже через кожні 3 місяці. Проте якість генетичного матеріалу з віком також погіршується.
ЛВ: Дуже часто читаємо в пресі про те, що чергова голлівудська зірка народила первістка у 42, 44, 46 чи навіть у більш пізньому віці…
СХ: У більшості випадків — це донорські яйцеклітини. Ось що каже медицина: у 40-річної жінки здорових яйцеклітин лише 20%, а 80% — генетично пошкоджені. При цьому немає різниці, де вона живе, — у США чи в Україні. У 42-річної жінки здорових яйцеклітин вже 10%. У 43 роки — 3%. У 44 роки — вже десь 0,1%. Звісно, бувають винятки. Якось до моєї клініки у Тернополі прийшла жінка 46-ти років із запитанням: «Що робити? У доньки весілля, а я завагітніла. І всі кажуть переривати вагітність». Вона завагітніла самостійно. Ми обстежили її та плід. Виявилося, все добре. Я кажу: «Народжуйте, звісно». Народила. За кілька років зустрічаю її випадково, а вона з маленькою дівчинкою на руках, каже: «Ось це маленьке чудо, яке ви зберегли колись». Тобто бувають випадки і в 46 років, і в 48, але вони дуже рідкісні. Закордонні зірки у такому віці використовують донорські яйцеклітини, у чому вони здебільшого не зізнаються. Буває, що використовують власні. Але це яйцеклітини, які вони заморозили у молодому віці, чи заморожені ембріони, створені з їхніх яйцеклітин раніше. У такому випадку можна відкладати материнство на потім.
ЛВ: Як багато жінок звертаються до вас для замороження свого біологічного матеріалу?
СХ: Такі жінки є. Але чоловіків більше.
ЛВ: А чому так відбувається? Обізнаність мала?
СХ: Так. Про це мало інформації. Потрібна більша популяризація, більше висвітлення у засобах масової інформації. Повинні бути програми на телебаченні, на радіо, де б говорили про це. Мав пацієнтку з Америки, яка народилась у Києві. Має високооплачувану роботу в США. Вік — 40 років. Я її обстежив і кажу: «А як щодо планування вагітності?». «Ой, ні, ще не на часі, — відповідає, — у мене контракт, робота… Я ще встигну!». І коли я пояснив їй перспективи у цьому віці, вона, розумна й успішна жінка, каже мені: «Професоре, я не знала! Що мені зробити у цій ситуації?». Я запропонував заморозити яйцеклітини. Вона відразу погодилася, хоча до того навіть не планувала, думала, що в неї ще багато років фертильності попереду.
ЛВ: Але зберігання яйцеклітин — то, напевно, коштовний процес?
СХ: Це не є чимось дуже дорогим — близько тисячі гривень за рік.
ЛВ: А сама процедура?
СХ: Так, звичайно, це трохи коштує. Препарати для стимуляції суперовуляції досить дорогі, як і сам забір яйцеклітин. Це високі технології, вся апаратура, комплектування виробляються в Японії, США, Німеччині та інших країнах Європи. Йдеться про створення людини. Відтак всі технології, всі середовища, витратні матеріали мають бути високоякісними. В Україні, до прикладу, нічого з того не виробляють. І, відповідно, воно коштує дорого. Але у порівнянні з європейськими країнами чи з Америкою, у нас ці послуги набагато дешевші. Однак у тих країнах є багато державних програм, які частково або повністю покривають вартість лікування. На мою думку, доцільно це запроваджувати й в Україні. Це дасть можливість ще більшій кількості пар відчути радість батьківства.
ЛВ: Що б ви порадили жінкам, які вимушено опинилися за кордоном і не завжди мають доступ до гінеколога чи мамолога? На які зміни в організмі треба зважати у першу чергу? Що мало б насторожити?
СХ: Наші пацієнти, які побували певний час за кордоном і звертались там до лікарів, мали можливість порівняти медицину різних країн світу з вітчизняною. За кордоном вона не така доступна, як в Україні. Очікування візиту до вузькопрофільного спеціаліста може зайняти кілька місяців, а потрапити на консультацію до експертних фахівців, професорів ще важче. Тому жінки за кордоном не завжди мають доступ до гінеколога, мамолога, ендокринолога та інших спеціалістів. Кожен організм індивідуальний — і навіть на стрес реагує по-різному. У жінок можуть виникати порушення менструального циклу, поява патологічних виділень зі статевих органів, больові відчуття в ділянці малого тазу і в молочних залозах. Це найчастіші скарги, при появі яких треба звертатися до лікаря. Якщо хтось не може прийти фізично, можна скористатись онлайн-консультаціями з лікарями нашої клініки.
ЛВ: Жінки та чоловіки на передовій перебувають у вічному стресі, під постійними обстрілами, з важкою амуніцією, в окопах, потерпаючи від палючого сонця, проливних дощів, тріскучих морозів. Як ці умови впливають на їхнє репродуктивне здоров’я?
СХ: Травми репродуктивної системи становлять до 10% усіх поранень військовослужбовців. У 96-98% випадків таких травм зазнають чоловіки, але є й жінки, військові травми яких стосуються репродуктивної системи, не кажучи вже про аменорею військового часу [це припинення менструацій через порушення утворення гонадотропних гормонів на фоні стресу, недостатнього харчування і фізичного виснаження в умовах війни. — Ред.]. Серед цих травм до 36% таких, які дуже серйозно чи незворотно впливають на репродуктивний потенціал.
Стрес, перевантаження, переохолодження, порушення харчування — все це провокує порушення сперматогенезу у чоловіків, а в жінок, відповідно, впливає на якість яйцеклітин.
Наведу вам такий приклад. Приїжджає до мене пацієнт, з 2014 року на війні. Він — військовий майор, дружина — капітан. Виявилося, що якість його сперматозоїдів погана. Він каже: «А яка вона може бути? От іде обстріл уночі, ллє дощ, а я лежу в калюжі в окопі і навіть голови не можу підняти, бо кулі свистять». Такі умови призводять до запальних процесів в яєчках і до низки змін в організмі. І тоді ми стараємося покращити якість сперми, а за допомогою репродуктивних технологій відбираємо найбільш якісні сперматозоїди для запліднення.
Окрім того, є багато травм репродуктивної системи, травм статевих органів, які в подальшому унеможливлюють нормальне вироблення та дозрівання ні яйцеклітини, ні сперматозоїдів. І тому для наших захисників і захисниць дуже важливо заморозити біологічний матеріал.
ЛВ: У багатьох країнах світу є закон, за яким військовослужбовці мають право на зберігання свого генетичного матеріалу безкоштовно. Рік тому група народних депутатів зареєструвала відповідний законопроєкт, щоб і наші захисники і захисниці мали таку можливість. Чи став він врешті законом?
СХ: У сьогоднішніх умовах війни питання зберігання і використання кріоконсервованого біологічного матеріалу набуло нового сенсу. 21 березня цього року у Верховній раді більшістю голосів було підтримано законопроєкт №8011 — про внесення змін та доповнень до деяких законів України з метою забезпечення прав учасників війни на біологічне посттравматичне батьківство/материнство. Якщо документ пройде друге читання і його підпише президент України, то військові зможуть заморозити біологічний матеріал — і у разі поранень, що впливають на репродуктивні функції, зберегти можливість біологічного батьківства або материнства.
Наскільки я знаю, законопроєкт ще не став законом. Але вже більше року наші клініки у Тернополі та у Львові проводять кріоконсервацію для воїнів ЗСУ безкоштовно. Свого часу до реалізації цього проєкту долучався керівник благодійної американської організації «Eye Care for Ukraine» Браян Тру та ректор Тернопільського національного медичного університету Михайло Корда. Зараз ми також шукаємо меценатів та міжнародні фонди.
Але я вирішив, що цього не досить. У той час, як наші безстрашні захисники та захисниці виборюють нашу свободу та незалежність, ми мусимо допомагати їм тут, у тилу. Тому я запровадив соціальний проєкт на підтримку родин наших військових, що передбачає 100-відсоткову знижку на програми лікування безпліддя за допомогою допоміжних репродуктивних технологіях.
За період дії проєкту, а розпочали ми його торік у червні, до нас звернулося більше пів тисячі родин військових, з них три сотні розпочали лікування або вже й завершили програму ЕКЗ. Щодня отримуємо нові звернення. Наші можливості є обмеженими, а допомагати потрібно постійно, тому я прошу усіх зацікавлених, меценатів, керівників благодійних фондів, бізнесменів та депутатів звернути увагу на таку проблему і долучитися фінансово, оплатити програми екстракорпорального запліднення для українських військових.
ЛВ: А що каже наше законодавство про можливість розпоряджатися генетичним матеріалом людини, коли її не стало?
СХ: Законодавством це не відрегульовано. Законопроєкт №8011 закріплює за здоровою людиною можливість здати свій репродуктивний матеріал і потім його використати. Але цей документ не вирішує проблеми кріоконсервації й використання репродуктивних клітин чоловіка чи жінки після їхньої смерті. У даному законопроєкті немає слова «смерть».
ЛВ: Тобто якщо захисник загинув, залишилися заморожені сперматозоїди, і його дружина хотіла б таки народити їхню спільну дитину…
СХ: На жаль, нема такої можливості. Але законодавство удосконалюється, і, можливо, Верховна рада ухвалить закон, який дозволить вдовам захисників користуватися їхнім біологічним матеріалом. Консультувались із цього питання з юристами — жінка може подати до суду, мовляв, є дозвіл від чоловіка. І тільки після судового рішення ми, репродуктологи, можемо братись до роботи.
ЛВ: А були у вас випадки, щоб зверталися родичі загиблого бійця, який залишив по собі біологічний матеріал, і вони хотіли б, аби на світ з’явилася його дитина?
СХ: Такого ще не було. Якось до нашої клініки зателефонувала жінка. Її син загинув на війні. І з того часу минуло 4 дні. Вона запитувала, чи можна посмертно взяти в нього біологічний матеріал. Але таке, на жаль, неможливо…
ЛВ: Скільки коштує заморозити біологічний матеріал?
СХ: Для жінок — це дуже індивідуально. Залежить від того, які препарати і скільки їх потрібно для стимуляції овуляції. Потім уже відбувається забір яйцеклітин і їхня вітрифікація, так зване замороження. В однієї жінки може бути одна яйцеклітина, в іншої — 30 чи навіть 60. Відтак у кожному конкретному випадку ціна буде різною. А от замороження сперми — це дешевше. Але також залежить від того, чи є в пацієнта всі необхідні аналізи і обстеження. Якщо є, сума буде меншою. Якщо ні, то треба провести спермограму, фрагментацію ДНК-сперматозоїдів, плюс всі «критичні» аналізи, які треба здати, щоб виключити наявність різних інфекцій. Саме екстракорпоральне запліднення, наприклад, у нашій клініці коштує 40400 гривень. Сюди входить підготовка пацієнтів, їхнє спостереження, пункція фолікулів та забір яйцеклітин, наркоз, процес запліднення ICSI, культивація ембріонів і спостереження до 5-го дня розвитку, вітрифікація ембріонів. Ось цей пакет у нашій клініці є безкоштовним для родин захисників.
ЛВ: А навіщо вам це? Ви б могли на цьому заробити?
СХ: Це мій поклик душі. Треба відроджувати націю. Кожен на своєму місці повинен щось робити. Мені це питання ставили колеги з інших клінік.
Маю універсальну відповідь: «Я — українець. І я хочу брати участь у відродженні української нації».
Якщо я можу якось допомогти тим, хто нас із вами захищає, то чому б ні?
Колись прийшла до мене пара. Він на передовій з 2014 року. Вона втратила на війні сина від першого шлюбу. Тож разом мріяли про малюка. Чоловік аж заплакав, просив допомогти їм з дружиною, бо мав повертатися на передову і не знав, коли повернеться і чи повернеться взагалі.
— Я хочу, щоб після мене залишились мої діти, — казав він.
Почали лікування, заморозили його біологічний матеріал. Чоловік повернувся на фронт. А дружині, тим часом, ми перенесли ембріони. І у нас вийшло. Коли ми побачили результати аналізів, були щасливі.
За кілька днів до того, як ми підтвердили, що переніс був вдалий, ембріони прижились і настала вагітність, від чоловікових побратимів жінка отримала шокуючу звістку про його загибель. Ми в клініці дуже переживали, як вона це переживе, чи не спровокує це втрату вагітності. На щастя, нині вона вже на амбулаторному обліку, чекає на двійню.
У сучасних реаліях важко планувати майбутнє, адже ніхто з нас не впевнений у тому, що буде завтра. Проте навіть війна не може стати на заваді нового життя. Вірю у це усім серцем! Цією вірою живе кожен у нашій команді!
Телеведуча, журналістка, сценаристка, колумністка. Вивчала журналістику у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Була спеціальною кореспонденткою центральних телеканалів, зокрема власною кореспонденткою телеканалу «Інтер» у Варшаві. Працювала ведучою на інформаційних каналах «Телеканал 24», «Прямий», «Україна 24». Під час повномасштабного вторгнення приєдналася до команди телеканалу «Еспресо», де веде інформаційний маратон, присвячений війні Росії проти України.
Також під час повномасштабного вторгнення почала коментувати українські події в етері польських телеканалів та радіостанцій. Авторка публікацій Gazeta Wyborcza i Wysokie obcasy.
Співаторка сценарію документального фільму про Квітку Цісик «Квітка. Голос в єдиному екземплярі» (2013 р.), відзначений кількома нагородами, а також сценаріїв документального проєкту «10 Днів Незалежності» (2021 р.).
Дублювала українською Нюшу у мультфільмі «Смішарики» (2009 р.), була голосом програми «Говорить Україна» (ТРК «Україна»), як волонтерка проєкту «Книги, що говорять» озвучує твори зі шкільної програми для дітей з вадами зору. Її голосом українською у рамках проєкту дружини Президента України Олени Зеленської з впровадження україномовних аудіогідів звучить аудіопутівник Единбурзьким замком.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
%20(1).avif)
