Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Ви втратили найближчих людей? Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти, попросити підтримки? Потребуєте поради, підтримки?
Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам (redakcja@sestry.eu), і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт допоміг вам доброю порадою.
Це може стати першим кроком, який полегшить ваше життя за кордоном і допоможе почати вирішувати проблеми.
Ми публікуємо перший лист, який отримали від української переселенки. Вона побажала не називати її ім'я. Редакція Sestry поважає право кожного на анонімність. Ми публікуємо лист повністю, а також відповідь психолога.
«Боюся, що збожеволію від туги за чоловіком»
«Я перебуваю в Польщі з кінця лютого 2022 року. Приїхала з мамою. Мій чоловік одразу пішов на фронт, а нам сказав тікати. Нас прийняли добре, про нас піклувалися. Ми могли відчути себе в безпеці. Спочатку думали, що місяць-два і повернемося додому. На жаль, всі знаємо, як це виглядає. Ми все ще в Польщі, я працюю, моя мама також знайшла роботу. Годі нарікати.
Я буквально в’яну від туги за чоловіком. Вже схудла на 15 кілограмів. Відчуваю себе роботом. Робота, дім, робота, дім. І весь час в голові думка: а як же мій чоловік? Чи повернеться він з чергового завдання? Чи їв він щось? Де він спить? Відколи ми приїхали, я сплю з чоловіковою футболкою. Її запах — єдине, що мене заспокоює. Я боюся, що збожеволію від цієї туги.
Нещодавно я поверталася з роботи трамваєм, і переді мною сів чоловік. Він, мабуть, користувався тими самими парфумами, що й мій чоловік. Я впізнаю цей запах скрізь. Я підійшла до нього і вдихнула. Їхала, поки він не вийшов, тобто на п’ять зупинок далі, ніж мала. Але це був, мабуть, найкращий день за весь час нашого перебування в Польщі: відчути запах свого чоловіка. Я плакала всю дорогу додому. Смуток змішався з радістю, і не знаю, чого було більше. Як мені його не вистачає.
Іноді я картаю себе: хіба в такій ситуації мені взагалі доречно думати про секс?
Я навіть думала про те, щоб поїхати в Україну на свята, але чоловік не радить. Немає навіть гарантії, що ми зустрінемося. Він боїться за мене, там постійні трапляються обстріли і бомбардування, він не хоче піддавати нас ризику. А я так хотіла б обійняти його, кохатися з ним. Іноді я картаю себе: хіба мені взагалі доречно думати про секс в такій ситуації? Але зрештою згадую, як нам було добре, і сумую за ним. За його дотиком, смаком. Я нікого не люблю так сильно, як його.
Все важче черпати з чогось сили
Ми разом вже сім років. Він найкращий чоловік, якого я знаю. Боюся також, чи не змінить його війна. Адже це ненормально, коли тебе раптом вириває з корінням з повсякденного життя і ти йдеш воювати. Стільки складних думок всередині мене. Я боюся, що одного дня у мене не вистачить сил, щоб їх в собі вгамувати. Мені стає все важче і важче черпати з чогось сили. Я знаю, що є мама, але в мене таке відчуття, що їй краще, ніж мені. Тато покинув нас, коли я була маленькою, і вона завжди давала собі раду без чоловіка. Я так не можу. Мама каже, що ще тиждень, ще місяць. Дамо раду, треба зачекати. Але в мене все менше і менше сил».
Лукаш Воланін, психолог, фахівець з кризового втручання Avigon.pl
Шановна Пані, дуже дякую за ваш лист до редакції. Мені важко уявити, скільки страху ви відчуваєте при думці про те, що ваш чоловік бореться за порятунок своєї батьківщини для себе і для вас. Дуже співчуваю, що вам доводиться таке переживати, але також захоплююся вашою стійкістю, бо, попри все, ви боретеся за себе і свого коханого.
Ваш чоловік напевно хоче, щоб ви жили якнайкраще
Розумію, що туга за чоловіком, за теплотою близькості і безпекою — це природна і нормальна потреба. На жаль, ці складні умови і невизначеність, коли і чи повернеться ваш чоловік, безумовно, дуже важко витримувати. Будь ласка, спробуйте подумати, що ваш коханий переживає те ж саме, тільки він напевно не може спати з вашою сорочкою, що він сумує за вами і рахує дні до свого повернення, а водночас не хоче піддавати вас ризикові. Подумайте про момент, коли він повернеться, про те, якою він хотів би вас застати, що він неодмінно хотів би, аби ви не хвилювалися, а намагалися жити якнайкраще для себе і для нього.
Для нього буде чудовою нагородою те, що він боровся, але і ви також боролися, щоб ходити усміхненою і щасливою. Будь ласка, намагайтеся думати про нього, і хоча ви не знаєте, коли він повернеться, варто бути готовою до його повернення. Не в’янути, а знаходити в собі сили боротися. Оскільки він бореться і знаходить сили, то ви також не здавайтеся у вашому повсякденному житті.
Стрес, який переживає ваш чоловік, може бути для нього важким досвідом, тому йому знадобиться ваша сила
Для нього буде чудовою нагородою бачити, що його кохана людина посміхається і чекає, не впадає в депресію, а намагається жити. Ви стурбовані тим, що ваш чоловік зміниться. Стрес, який він переживає, може бути для нього важким досвідом, і тому йому знадобляться ваші сили. Доброта, турбота, терпіння — це також ще один аргумент, щоб зібратися з силами і мати їх, коли ваш коханий повернеться. Вони вам дуже знадобляться.
Притуляючись щовечора до його сорочки, відчуваючи і згадуючи його запах, згадуючи прекрасні і чудові моменти, будь ласка, укладайте у своїй голові сценарії того, що ви будете робити, коли він повернеться.
Не бійтеся просити підтримки у тих, хто поруч з вами. Можна також знайти собі додаткове заняття, щоб час минав швидше. Варто поговорити з близькою людиною, адже важкі емоції менш втомлюють, коли про них є з ким поговорити. Сил вам і всього найкращого.
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки? Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб досвідчений психолог відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>
«Моєму синові скоро 18 і він — моя єдина родина. Хоча ми виїхали з ним на початку війни і безпечно живемо в Польщі, він хоче повернутися в Україну і піти добровольцем на фронт, тільки-но стане повнолітнім. І мене це жахає.
Так, з одного боку, я пишаюся тим, що маю такого дорослого сина, який має нашу країну в своєму серці і хоче боротися за її свободу. Але, з іншого боку, я не можу уявити, як буду без нього і що буду боятися за його життя кожен день.
Він спілкується зі старшими колегами з нашого міста в Україні. Вони залишилися і пішли воювати. Мій син дуже вражений і хоче приєднатися до них. Я намагаюся відрадити його, наскільки можу. У мене є приклади молодих хлопців, синів моїх друзів, які постраждали і залишаться інвалідами на все життя. Один втратив обидві руки, інший ліву ногу.
Я розповідаю йому ці жахливі історії, сподіваючись, що він передумає і залишиться зі мною. Проте він відповідає так: «Іде війна, є поранені й загиблі, але навіть у Польщі я можу померти на переході чи посеред вулиці. Що буде, те буде».
Я страшенно засмутилася, коли повідомила про свою проблему своїй тепер уже колишній подрузі. Я розповіла їй про плани свого сина, і вона сказала: «Якщо він дурний, відпусти його». Її чоловік і двоє дорослих синів з нею в Польщі і їм байдуже до нашої країни, вони ніколи не підуть воювати за батьківщину. Я сказала їй, що думаю про поведінку чоловіків у її родині — і ми розлучилися в гніві. З тих пір ми більше не спілкувалися одна з одною і вже не дружимо.
Мені прийшла до голови думка затримати його в Польщі, симулювавши свою хворобу. Я подумала, що тоді він залишиться, а там, може, через два-три місяці закінчиться війна... Я ніколи не брехала своєму синові, але тільки мати зрозуміє, що я відчуваю і наскільки великий мій страх. Я вже не знаю, як його переконати.
Разом з тим боюся, що коли він дізнається, що я сказала неправду, то ніколи мене не пробачить, і я втрачу його назавжди. Дуже переживаю через рішення мого сина і відчуваю, що від такого стресу дійсно можу захворіти».
Відповідає Рафал Збожень, психолог на сайті avigon.pl:
Те, через що ви проходите, є надзвичайно складним випробуванням, тож я чудово розумію, які сильні, навіть екстремальні емоції ви переживаєте. Ви хочете захистити сина від небезпеки, але це вступає в конфлікт з його бажанням взяти на себе велику відповідальність. Як мати ви відчуваєте біль, тривогу і великий страх за майбутнє.
Неправда, яка може принести тимчасове полегшення, у довгостроковій перспективі обернеться болем
У ситуаціях, які емоційно переповнюють нас, наші думки і реакції часто є спробою знайти хоча б часткове рішення, щоб уникнути ризиків. Звідси ідея зупинити сина, симулюючи хворобу. Однак варто зазначити, що таке рішення може призвести до довготривалих наслідків і потенційних труднощів у стосунках, особливо якщо ваш син дізнається правду. Також можливо, що такий крок, навіть якщо він принесе тимчасове полегшення, може завдати болю в довгостроковій перспективі як вам, так і вашому синові.
Варто переглянути також те, як ви діяли до цього часу — тобто розповідали історії інших людей, які постраждали внаслідок війни. Іноді, намагаючись переконати близьких, ми несвідомо викликаємо в них протилежну реакцію. Син, зосередившись на своєму почутті обов'язку, може бути закритим до таких аргументів.
Ось деякі стратегії, які можуть допомогти:
1. Зосередьтеся на розмові зі своїм сином про його плани та цінності. Можна спробувати підійти до розмови з цікавістю, розпитавши про його мотивацію, мрії, уявляючи себе в цій ролі. Замість того щоб переконувати, спробуйте зрозуміти, що насправді стоїть за його потребою піти на фронт. Чи може він задовольнити цю потребу тут?
2. Висловлюйте свої почуття чесно, але без засудження. Ви можете сказати: «Я пишаюся тим, що у тебе такі цінності, і в той же час дуже боюся, що можу тебе втратити. Правда про ваші почуття, а не прагнення за будь-яку ціну переконати сина, дозволить йому краще зрозуміти, через що ви проходите, разом з тим він не буде відчувати себе під тиском вибору між власними цінностями та стосунками з вами.
3. Подумайте про консультацію психолога, який спеціалізується на роботі із сім'ями та юнаками. Зустріч з людиною, яка знає динаміку сімейних стосунків і психологію молоді у надскладних ситуаціях, може допомогти вам виробити стратегію спілкування із сином без напруги.
4. Соціальна підтримка. Ви написали, що ця ситуація також спричинила втрату дружби, але ви точно не сама. Часто корисною є підтримка тих, хто знаходиться у подібній ситуації і переживає схожі труднощі. Можливо, варто пошукати групи підтримки або місця, де можна поділитися своїми почуттями і бути почутою, зрозумілою. Досвід інших людей, які знають, через що ви проходите, може виявитись для вас ресурсом.
Тривога — природна реакція на загрозу
Страх, який ви відчуваєте, є природною реакцією на загрозу і спробою зберегти стан безпеки. Такі почуття можуть бути дуже важкими, але разом з тим вони показують, як сильно ви любите свого сина.
Розмова, сповнена щирого висловлювання своїх емоцій, питань, які дають простір зрозуміти перспективи, а також відкритість до взаємної підтримки можуть допомогти вам і вашому синові пройти крізь цей важкий час, незалежно від його остаточного рішення.
Щиро бажаю вам багато терпіння й сил у ці складні моменти.
<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>
Питання без відповідей
Я у Польщі з перших днів війни. Мій чоловік, з яким ми одружилися в жовтні 2021 року, вирішив, що нема чого чекати — мені потрібно виїхати. А сам пішов на фронт. Так війна розлучила нас на початку спільного життєвого шляху.
Я думала, війна триватиме максимум до травня, Захід дасть ефективну відповідь і ми всі зможемо повернутися в Україну.
Натомість вже майже 2,5 роки я живу в Польщі, аі мій чоловік — на війні. Замість будувати спільне життя, нас розділяють сотні кілометрів і страх за його життя. Безпека в Польщі насправді не дає полегшення, коли найближча для серця людина щодня зазнає ризику смерті чи інвалідності. Я весь час переживаю за чоловіка. Ці моменти онлайн, коли ми можемо обмінятися кількома словами, чудові, але вони ще більше розпалюють горе й тугу…
Після цих понад двох років найбільше мені бракує близькості та, мушу визнати, сексу. Я хочу обійняти його, кохатися і не вставати з ліжка тиждень.
Адже це ненормально, що в цивілізованій Європі сім’ї не можуть бути разом через те, що хворий на ненависть диктатор вирішив напасти на незалежну країну. У мені стільки злості, навіть ненависті, але понад усе — безсилля. Скільки ще нам доведеться жити в цій розлуці? Іноді я боюся, що не доживу до нашого спільного життя знову.
Я не поїду з Польщі, тому що мені нема куди повертатися в Україну. Мої свекри загинули, бо на їхній будинок впала бомба. Я виросла у дитячому будинку, і вони були моєю єдиною, першою справжньою родиною.
Мій чоловік завжди каже мені, щоб я не залишала Польщу, бо тільки так він має спокійну голову й не хвилюється, знаючи, що я тут у безпеці та про мене піклуються. Навіть якщо у нього є відпустка, він не може приїхати і бути тут зі мною.
Ми живемо в повній підвішеності. Скільки можна так жити на відстані? Це біль. Адже людині потрібні близькі люди, їхнє тепло та підтримка. Який шанс у стосунків вижити, якщо їхнім єдиним джерелом є туга?
Що, якщо один з нас не витримає цієї розлуки? Мені дуже сумно. Важко так жити. Друзі чи знайомі не замінять найближчої людини, а страх за його життя виснажує психіку.
Гжегож Міхал Мюллер, психолог на Avigon.pl:
Не наважуся давати поради. Найчесніше в цій ситуації висловити вам співчутливу повагу.
Ця ситуація дійсно є руйнівною. І те, про що ви пишете, — це застрягання Йова в абсурді війни. Ви правильно вчинили, що щиро попросили допомоги. Та вам потрібна не порада, а присутність підтримки.
Таку підтримку зможуть вам дати ті, у кого є подібний досвід. Розрада, присутність, наполегливість, хоробрість, певний повсякденний і справжній героїзм життя людей зі схожим досвідом можуть стати для вас джерелом сили в процесі подолання апокаліптичної, абсурдної та виснажливої ситуації.
Проблеми, які неможливо розв'язати самотужки, можна суттєво полегшити в групі.
Я пропоную вам знайти поблизу себе групу підтримки. Це може бути група у психолога — наприклад, для складних подружніх відносин, де є любов, поранена війною. А якщо такої групи не знайдеться, давайте разом створимо її з вас, редакції та моєї скромної персони.
На щастя, у Польщі вже працює низка сильних українських психологів. І якщо поєднати добре підібрану групу і психолога, то проблему, яку неможливо розв'язати самотужки, можна суттєво полегшити в групі.
1. Оточіть себе штучними сонцями — яскравими лампами
Встановіть собі вдома й на роботі максимально яскраві лампи й 10-12 годин щодня перебувайте під їхніми променями. Звичайні китайські лампочки не підійдуть — придбайте галогенні, в яких показник передачі кольору наближається до сонячного (тобто CRI>98). У магазинах продається чимало світлодіодних ламп з низьким рівнем передачі кольору (CRI>70-85), але вони не підходять для використання в житлових приміщеннях і в офісах. Приглушити світло рекомендується тільки за годину-дві перед сном.
2. Подбайте про тепло
Як стверджує кандидат біологічних наук Петро Чорноморець, якщо ви встаєте з-під ковдри й одразу мерзнете — насправді ви мерзли й під ковдрою. Листопад і грудень — не час для загартовування, вам потрібні тепло в ногах і тілі, а також дійсно тепла ковдра.
3. Рухайтесь
Тільки побачили сонце за вікном — хутчіш гуляти! Коли ж сонця немає, сходіть до музею, лісу, у тренажерну залу, на танці. Рухайтесь щодня, це дійсно важливо.
4. Вживайте вітаміни
Шоколад — корисно для настрою, але без комплексного різноманітного харчування теж не обійтись. Доповніть раціон вітамінними напоями — із шипшиною, обліпихою, женьшенем, лимоном, апельсином. Пропийте елеуторокок і бурштинову кислоту, не забудьте про йод і мінерали. Не сідайте в цей період року на дієту.
5. Навчіться відпочивати й перемикатись
Не перевантажуйте себе, не працюйте вночі й на вихідних, не сидіть у новинах, відволікайтесь на спілкування з друзями, прогулянки, улюблені заняття. Придбайте собі яскравий одяг чи аксесуари, які милують око. Радісні емоції здатні творити дива.
Як працює система страхування від нещасного випадку, втрати дієздатності чи смерті?
Страхування від нещасного випадку, втрати дієздатності, смерті зараз має дуже високий попит серед українців за кордоном. За словами страхового агента Костянтина Войцеховського, компенсація може становити до мільйона злотих, що допомагає забезпечити реабілітацію та фінансову стабільність для сім'ї. У разі смерті застрахованої особи після нещасного випадку його родичам виплачується 100% від суми договору. Допомога при незворотньому пошкодженні здоров'я виплачується на підставі так званої «Таблиці відсотків шкоди здоров'ю». Обрати оптимальний розмір страхової виплати можна самостійно — зазвичай що вища сума щомісячних платежів, то вища можлива вигода в разі нещастя.
«Сьогодні нормальний страховий пакет коштує мінімум 60 злотих щомісяця — з ним можна розраховувати на виплату від 15 тисяч євро та гарне покриття, — розповідає страховий агент Костянтин Войцеховський. — Купувати поліс варто тим, хто є єдиним працюючим членом родини. Адже якщо ви не зможете працювати через необхідність лікування, страхова виплата не дасть опинитися родині у скруті. У разі смерті годувальника родини близькі також отримають гроші. Так, це сумна тема, але життєва. У моїй практиці був випадок, коли чоловік помер від удару струмом, і його родина отримала близько тридцяти тисяч євро. За ці гроші вони змогли перевезти тіло додому, поховати людину. Але найголовніше, що варто пам'ятати при оформленні страховки, — кожен випадок індивідуальний, і завжди треба уважно й ретельно читати договір, не соромитися ставити запитання, якими б безглуздими або очевидними ті не здавалися».
Щоб отримати гідну виплату від страхової компанії, потрібно бути дуже уважним під час укладання договору, а саме:
• адаптуйте страховку під свої потреби. Не варто задовольнятися шаблонною угодою, якщо у вас в анамнезі є хронічне захворювання або діяльність буває пов'язана з ризиком для життя; • простежте, щоб у договорі було зазначено, що зона покриття страховки поширюється на всі країни Шенгенської зони або діє в усьому світі; • ви також можете мати право на фінансову підтримку, якщо внаслідок нещасного випадку сталося незначне пошкодження тіла (наприклад, синці, рани). Але це також обов'язково має бути прописано у договорі; • проведення пластичної операції після нещасного випадку вважається додатковою опцією, що вимагає додаткових витрат. І це також має бути прописане у страховці; • деякі поліси передбачають страхову виплату у разі серйозного захворювання (наприклад, раку) або необхідності проведення операції при онкології чи на головному мозку. Але не всі компанії страхують від онкології через дорожнечу лікування.Якщо вас цікавить саме такий випадок, це також потрібно обговорити з агентом і прописати в договорі; • завжди перевіряйте мету, на яку надається виплата. Наприклад, чи необхідно використовувати її тільки для лікування та реабілітації, або можна використовувати для будь-яких інших цілей. Оптимально вказати навіть організацію похорону та всі пов'язані з цим витрати, адже в Польщі поховати людину коштує щонайменше 5 тисяч євро; • ви маєте легально знаходитися на території країни.
Що таке страхування цивільної відповідальності у приватному житті?
Це вид особистого страхування, який захищає вас, якщо ви ненавмисно завдали шкоди іншим людям. Стосується як шкоди майну, так і здоров'ю. Найчастіше це доповнення до страховки квартири чи будинку, а також до туристичного полісу. Але може бути включено як окрема опція до страхування від нещасного випадку, а також до страхування дітей. Наприклад, ваша дитина грала на спортивному майданчику і в процесі гри ненавмисно штовхнула іншу дитину, яка зламала ногу. У такому разі лікування та реабілітацію потерпілого сплатить страхова компанія. Або через нещасний випадок ви ненавмисно завдали матеріальної та фізичної шкоди третім особам. Також якщо ви часто їздите велосипедом і завдасте комусь шкоди, це також покриє страховка.
У яких випадках страхова компанія не виплатить відшкодування?
• навмисне заподіяння шкоди здоров'ю; • самогубство; • якщо людина в момент випадку знаходилася під дією алкоголю чи наркотиків; • якщо, керуючи автомобілем без посвідчення водія, ви потрапили в ДТП. При цьому навіть не має значення, хто є винуватцем аварії; • якщо ваша робота пов'язана із щоденним ризиком для життя; •якщо ви професійно займаєтесь екстремальними видами спорту.
Страхові компанії Польщі, що надають послуги страхування життя та здоров'я:
<frame>Суперово піти на побачення зі собою, почитати наодинці книжку, вирушити у соло-подорож, але часом на зміну хочеться товариства. А де взяти такого, щоб не мріяти, щоб пошвидше пішов?! Знайти «свою» людину — завдання не з найпростіших. Ускладнюється воно у випадку вимушених міґранток, які часто потрапляють у зовсім нові для себе культурні середовища. Sestry.eu попросили українок поділитися своїми історіями онлайн-побачень, побудови стосунків з іноземцями. Про це ми пишемо у циклі статей про різні країни, наша нова зупинка — CША.<frame>
Дисклеймер: це історії кількох десятків жінок, з якими поспілкувалися Sestry.eu. Їхній досвід є особистим і не може сприйматися як соціологічне дослідження щодо всіх чоловіків із країн, згаданих у циклі статей.
Всі заощадження на пошуки української дружини
Кілька років тому — ще до пандемії та повномасштабної війни — мені довелося опікуватися одним американцем похилого віку на інвалідному візку, який приїхав до України в складі гуманітарної місії. Я мала йому допомагати під час поселення до маленького провінційного готелю та потім перекладати всі його прохання до працівників, які взагалі не володіли англійською.
З часом ми подружилися, тож я мала змогу почути історію його життя. Виявилося, що чоловік перетнув океан не лише з метою підтримки України, а й з відчаю. Він давно мріяв знайти собі тут дружину.
Це була його остання надія, адже він вже витратив всі свої пенсійні заощадження на платних сайтах знайомств
Виявилося, що ціла індустрія в США рекламувала українських та російських жінок для самотніх одиноких американців, які тужили за традиційними сімейними цінностями. Вони побудували систему викачування грошей з одиноких американців: продавали книжки, тренінги, влаштовували «сліпі побачення», щоб чоловіки тренувалися перед реальними зустрічами. Їм розповідали про ризики — наприклад, як перевірити, що жінка не привезла з собою свого чоловіка з Росії чи України. Країни змальовувалися як одне ціле, з подібним культурним кодом.
Фото: Stutterstock
— Я платив за все: за лекції та тренінги, за можливість листуватися на сайті, за переклад повідомлень, потім оплачував уроки англійської для жінки на ім’я Світлана, яка мені сподобалася, купував для неї подарунки, оплачував лікування її матері, навчання доньки. Почувався лицарем, який рятує її від всіх життєвих негараздів. Це тривало понад чотири роки. Світлана була весь час на зв'язку, і вдень, і вночі, — розповідав мені мій американській товариш.
На той час йому було вже за 70. Він пережив автомобільну аварію, в якій втратив можливість ходити. Класичний музикант і викладач університету, в молодості він був досить привабливим чоловіком. Я поцікавилася, чому він вирішив одружитися лише тепер, адже ніколи раніше не був у шлюбі. Він пояснив, що спочатку жив з мамою, яка змальовувала йому американських жінок як занадто емансипованих та вибагливих, а він мріяв про більш традиційну дружину.
Коли мами не стало, він почав робити спроби влаштувати своє життя. Одного разу, шукаючи спілкування, натрапив на платний сервіс, який рекламував українських і російських жінок. Це буквально збило його з пантелику: йому пообіцяли знайти ідеальну традиційну дружину, модельної зовнішності. Проте його опис цієї «жінки-мрії» більше нагадував образ ідеальної доглядальниці: з медичною освітою, вмінням смачно готувати, вести домашнє господарство, без будь-яких скарг на здоров’я, завжди доглянута і елегантна, з мінімальними вимогами до витрат на неї.
Українські чоловіки американцям не конкуренти
Цікаво, що на платних курсах з побудови стосунків окремий блок був присвячений українським чоловікам. Коучі переконували американців, що чоловіки з пострадянських країн не становлять конкуренції через те, що не цінують і не поважають своїх жінок, часто зловживають алкоголем, а після 35 років виглядають занедбано.
Вони стверджували, що єдина мрія жінок, незалежно від того, українки це чи росіянки, — отримати американські документи. Заради цього вони готові піти на все: жити з набагато старшим чоловіком або з кимось, хто не є особливо привабливим чи заможним, аби лише вирватися з пострадянської реальності до «цивілізації». Слоган сервісу звучав привабливо: «Ви можете отримати дружину з голлівудською зовнішністю, навіть не будучи мільйонером, просто тому, що ви — американець».
Обіцяна казка коштувала недешево та швидко спустошила рахунки пенсіонера. Тож мій співрозмовник вирішив особисто приїхати в Україну, а саме в Одесу, щоб нарешті зустрітися з жінкою на ім'я Світлана та зробити пропозицію. У кишені його сумки була обручка та пачка «Віагри».
Уявіть його розчарування, коли виявилося, що жодної Світлани не існує, це збірний образ, на який працювало багато людей. Чиї фото були в профілю — невідомо
На вулицях Одеси американець побачив багато гарних жінок, але вони абсолютно не поспішали відповідати на залицяння немолодого дивакуватого чоловіка. Додому він повертався засмученим та обуреним. Хотів попередити всіх своїх товаришів, що вони стали жертвами обману. На згадку про себе він залишив гайд про російських та українських наречених, яким тепер не довіряв.
Ти зі мною тільки заради Green Card?
Це питання часто чують українські жінки, які через повномасштабну війну опинилися в США. Відзначають, що цікавість до українських жінок лише підвищилася. Однак давнішні стереотипи, які формувалися роками, змушують американців сумніватися в щирості українок. На другому-третьому побаченні, навіть якщо жінка їм дуже сподобалася, вони можуть запитати: «Ти зі мною, бо я тобі подобаюся, чи через бажання вийти за мене заміж та залишитися в США?»
Тема можливого американського громадянства є тригером не лише для американських чоловіків, а й для українських, якщо підтримувати з ними стосунки на відстані, розповідають — українки
— Зустрічалася з американцями на Bumble і Pure. У кожного свої дивацтва, навіть у прогресивному й космополітичному Нью-Йорку — все одно чоловіки залишаються чоловіками, — каже Ангеліна, — закиди на зразок «жінки поїхали виходити заміж за кордон» — це просто одна з основ сучасних мізогінів. Я продовжую також спілкуватися з чоловіками з України, але вони бачать у жінці лише ресурс, який втратили, і який тепер «обслуговує» іноземця, замість них. Їхній жаль і біль від цього зрозумілий. А що жінка хоче сама — це, звісно, нікого не цікавить.
Українка Ніна (ім'я змінено на прохання героїні — прим.ред.) розповідає, що має досвід спілкування на сайтах знайомств в трьох країнах: в Україні, в Ізраїлі та в США.
— Мені 39 років, після довготривалих стосунків, я намагалася побудувати нові через сервіси знайомств в Україні, але марно. Спочатку жила в провінції, там взагалі глухо. Чоловіки лайкають, але до побачень справа навіть не доходила. Київ, Львів — було краще, але там побачення про зустріч для сексу без зобов'язань. Після повномасштабної війни я опинилася в Ізраїлі на місяць. За три тижні — шість побачень. Один контакт не переріс у стосунки, але я знайшла в ньому справжнього друга. Тож, там все було інтенсивніше. Чоловіки реально шукають побачень.
В США картина абсолютно відрізняється. Більше відвертості та щирості, — каже Ніна. Багато сайтів, де можна на етапі відбору знайти максимально близького за поглядами чоловіка, пройшовши опитувальник зі 100 питань. Там однак, Ніні не вдалося знайти партнера, а от контакт з Тіндера — подарував стосунки, які тривають 9 місяців.
Фото: Stutterstock
— Що можу відзначити з місцевих особливостей, — каже жінка, — я феміністка, тож дивлюся на стосунки через «феміністичну оптику». Навіть у США, попри всі заяви про рівність, чоловіки все одно шукають партнерку, яка відповідає загальноприйнятому образу красивої жінки. В очі вам не скажуть, що ви не така гарна, струнка, як би вони хотіли, але це відчувається. Тут не прийнято писати грубощі, відверто натякати на секс. Дуже бояться покарання. Погроза поліцією одразу змінює тон розмови, коли у мене був контакт, який прислав мені дікпік (фото ерегованого пеніса без отримання попередньої згоди на це жінки — прим.ред. ). Велика різниця між Україною та США/Ізраїлем, що жінку не будуть питати про борщ, або її господарські навички. Тут жінка — це людина, перш за все, а не кухарка та прибиральниця.
Попри лякалки щодо оплати «50 на 50» — жодного разу Ніні не пропонували розділити рахунок. Немає «культури» дарувати величезні букети, або iPhone на 8 березня чи День Святого Валентина. Хіба що солодощі, якісь милі листівки. «Однозначний плюс США — немає тиску щодо віку. В мої 39 мене не питають, чому я не була заміжньою, не стигматизують з цього приводу», — каже жінка.
Небанальні побачення, де із задоволенням поїдять за ваш рахунок
Ще одна українка Настя, яка має досвід спілкування на сайтах знайомств в Україні та в США, підтверджує, що багато американців сприймають своє громадянство, як основний козир на шлюбному ринку. «Американці впевнені, що ми на все готові заради green card, — каже дівчина, — вони не соромляться цим хизуватися, навіть пропонують одруження, як послугу чи дружню підтримку. Використовують це як спосіб швидко затягнути жінку в ліжко. Для мене це ставало «червоним прапором», коли людина з ходу пропонувала таку схему, нічого не знаючи про мене, про мої наміри та бажання. Я в США не хотіла залишатися жити, працювала там в університеті».
Водночас, відзначає вона, найбільш суттєва різниця на сайтах знайомств між українськими чоловіками та американцями у способах самопрезентації. Українські чоловіки з першого повідомлення висувають купу претензій до жінок. «Ти його ще навіть не знаєш, а він вже пише: «якщо ти з причепом — свайпай ліворуч», «всі жирухи провалюйте», «якщо ти цікавишся езотерикою — нам не по дорозі» тощо.
В американському тіндері чоловіки розповідають про себе: які вони, чим цікавляться, які у них хобі, де працюють. «Лише один раз я побачила претензію до жінок, коли у чоловіка було написано, що він не хоче будувати стосунки з антивакцинаторкою, однак це було на фоні пандемії, коли навіть Тіндер ввів позначку «я вакцинувався/вакцинувалася». Також вони можуть одразу окреслити тип стосунків, які шукають: моногамні, полігамні, відкриті тощо».
Настя каже, що в США забула, що таке мігозінія, якої було дуже багато на українських сайтах знайомств. Чоловіки можуть підтримувати розмови на різні теми, не переходять межу з вульгарністю, не знецінюють тебе за будь-якою зовнішньою ознакою.
— Дуже цінується проактивність жінки, немає такого, щоб чоловік писав першим, або тільки чоловік ініціював спілкування. Водночас, чоловіки дуже повільно йдуть на зближення, — каже Настя, — у мене дійшло до чотирьох справжніх побачень, але жодні не перейшли в щось більше дружнього спілкування. Якщо це не спроба укласти угоду: «я тобі доступ до громадянства, а ти мені швидко доступ до тіла» — вони дуже делікатні, навіть якісь цнотливі, я б сказала.
Якщо доходить до запрошення на побачення, намагаються бути небанальними: запросити на танці, в караоке, якось один з чоловіків запросив Настю… покидати сокири. На побаченнях платять чоловіки, але вони залюбки приймають жіночу ініціативу.
Фото: Stutterstock
— Коли платить чоловік, бережу чужий гаманець, обираю найдешевші страви. Вони ж не соромляться. Тому з пропозицією: «нумо цього разу я пригощу» варто бути обережною. У мене була ситуація, коли жила на стипендію, після оплати оренди житла залишалося 1200 доларів (хто був в США той знає, це ледве звести кінці з кінцями). Якось мене чоловік запросив на танці, пригостив, наступного разу я запропонувала пригостити, він погодився. Наїв на 50 баксів, я ж пила воду, щоб якось збалансувати цю вечерю та мати змогу оплатити рахунок.
Ще одна американська особливість — чоловіки можуть дружити з колишніми, навіть користуватися їхніми порадами, аби налагодити нові стосунки
— Найдовші стосунки у мене склалися з хлопцем на ім'я Єремія, — згадує Настя, — він простий робітник, але дуже творчий, креативний. Нічого у нас з ним не вийшло, бо коли почалася повномасштабна війна — я впала в паніку, бо в Києві залишалися мої діти. Він мене питав, як може мене підтримати. Коли я не давала відповідей, бо я сама не знала, просто сиділа на телефоні весь час, він порадився з колишньою дружиною, і почав приносити мені готові гарячі обіди та змушував їх їсти. Потім, коли я все ж змогла виїхати та дістатися до Києва, він разом з цією колишньою дружиною організували мені підтримку, аби я з дітьми могла повернутися назад до США. Це була по суті чужа мені людина, з ним у нас не дійшло навіть до поцілунків, але він дуже мене підтримав у той час.
Загалом, досвід побачень українок у США показує, що реальні знайомства руйнують взаємні стереотипи. Українські жінки знаходять нові форми стосунків, де головними є рівноправність і взаємоповага, що часто виявляється важливішим за можливість отримати green card, яка так хвилює багатьох чоловіків.
* Бонус — вже незабаром, в останній статті циклу (Польща) будуть поради, які гарантовано допоможуть знайти вам партнера — в Україні, чи за кордоном, завдяки сервісам онлайн-знайомств.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
