Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Виборці мають відповісти на одне досить просте питання: чи бажають вони, щоб їхньою країною керувала людина, сама діяльність якої, якщо врахувати ще й штурм Капітолію, суперечить засадам демократії, або готові закрити на все це очі, бо це ж Трамп?
Президент США Джо Байден і віцепрезидентка Камала Гарріс. Фото: Evan Vucci/Associated Press/East News
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Рішення президента Сполучених Штатів Джозефа Байдена відмовитися від участі у передвиборчій кампанії за кілька тижнів до форуму демократів, на якому він мав бути затвердженим кандидатом на посаду очільника держави, нагадало про історичність подій, свідками яких ми є під час перегонів 2024 року.
Вперше претенденти на посаду президента США проводять дебати до рішення партійних зʼїздів, що затверджують їхні кандидатури. Вперше за багато десятиріч стріляли у кандидата на посаду президента США. Вперше за багато десятиріч чинний очільник держави відмовляється від балотування на другий термін. І вперше претендент, який переміг на праймеріз власної партії, виходить з гонки й створює можливості для висунення нової кандидатури.
Але якщо подивитися на ситуацію не з історичної, а з прагматичної точки зору, це рішення Байдена небагато що змінює. Тому що останні президентські вибори у Сполучених Штатах були ще у далекому 2016 році, коли республіканець Дональд Трамп несподівано для багатьох вирвав перемогу з рук демократки Гілларі Клінтон — згадайте, тоді колишня очільниця держдепартаменту здавалася буквально приреченою на перемогу, бо ніхто не хотів вірити, що може перемогти Трамп!
А далі вже відбуваються не вибори, а плебісцити, головним питанням яких є, чи бажає виборець бачити Дональда Трампа у Білому домі. Тому насправді і вибори 2020 року були насамперед не «виборами Байдена», а «виборами Трампа». І вибори 2024 року є не виборами Байдена, а виборами –– чи не виборами Трампа. І з цієї точки зору вже були виборами без Байдена ще до рішення чинного президента США.
Виборці мають відповісти на одне досить просте питання: чи бажають вони, щоб їхньою країною керувала людина, сама діяльність якої, якщо врахувати ще й штурм Капітолію, суперечить засадам демократії, або ж готові закрити на все це очі, бо це ж Трамп?
І оскільки більшість виборців Трампа керується ірраціональним підходом, сформульованим саме в цих словах — «голосую, бо це ж Трамп», а більшість тих, хто голосує проти, керується невимовним жахом — «голосую, бо хто завгодно, тільки не Трамп» — все буде вирішено голосами невеликої кількості людей у кількох стратегічно важливих штатах. Людей, які поки що не знають, чи є важливим для них цей плебісцит взагалі
Звісно, так було і у 2016 році, коли Трамп провів вдалу компанію у цих штатах і виграв. І у 2020 році, коли Трамп втратив ці штати на користь Байдена і не міг в це повірити. Так буде й зараз. Демократам потрібно тільки переконати виборців, що той чи та, кого вони запропонують Америці, здатний ефективно керувати країною, насамперед фізично. Це, звичайно, не гарантує їм перемоги, але залишає шанси на цю перемогу на такому ж рівні, якими вони були до знаменитих дебатів і рішення Джозефа Байдена.
Український публіцист, письменник і відомий журналіст, який більше 30 років працює у демократичних медіа Центральної та Східної Європи. Є автором сотень аналітичних статей в українських, білоруських, польських, російських, ізраїльських, балтійських засобах масової інформації. Є ведучим на телеканалі «Еспресо», має свій канал YouTube, а також співпрацює з українською та російською службами Радіо Свобода. У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору. Зараз вона виходить зі Львова як спільний проєкт Радіо Свобода, «Настоящего времени» та телеканалу «Еспресо».
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Утім, усі ці запальні заяви зі спецефектами у соцмережі Х мають певне раціональне зерно. Це підняття ставок і сигнал в першу чергу Китаю, який останні пів століття зріс на американських грошах. А нині вважає, що варто змістити США з позиції гегемона.
В основі такої поведінки Китаю та її друзів по вісі зла — Росії, Ірану та КНДР — лежить теорія про те, що великі держави повинні ділити сфери впливу і захищати свої економічні та безпекові інтереси, нав'язуючи свою волю меншим сусідам.
Утім у цю гру можна грати удвох — й Америка чітко окреслила, що не чекає Пекін у себе на задньому дворі — а саме в Західній півкулі
Видання The Wall Street Journal стверджує, що після виборів у США та рішучої перемоги республіканців та Дональда Трампа Китай все активніше грає м'язами. Він провів найбільші військово-морські навчання за останні десятиліття, спустив на воду найбільший у світі військовий корабель-амфібію, був звинувачений у саботажі підводних кабелів в Азії та Європі і хакерських атаках на казначейство США, представив чотири нові сучасні літаки, вперше відпрацював морську блокаду біля японських островів і активізував шпигунську діяльність на Заході.
Коли ти живеш у Східній Європі, то складається враження, що американці зійшли з розуму, коли вимагають повернути під контроль Панамський канал
Утім не варто забувати, що США побудували цей стратегічно важливий об'єкт, щоб швидше й легше торгувати з Азією та між своїми узбережжями. Є також військовий зиск — для Америки то є найшвидший і найпростіший маршрут, яким можна перекидати військові кораблі з Атлантичного у Тихий океан та навпаки. У 1999 році канал відійшов під юрисдикцію Панами — і все б нічого, але з 2014 року водною артерією почали дуже активно цікавитись китайці.
Спочатку Китай став частиною ініціативи Сі Цзіньпіня «Один пояс, один шлях», далі розірвав стосунки із Тайванем. А ще купився на класичний китайський хабар — інвестиції в інфраструктуру в обмін на бенефіти.
Станом на зараз два з п'яти ключових портів у зоні Панамського каналу належать компанії з Гонконгу, тобто китайці можуть стежити онлайн за потоками цивільних та військових вантажів США
За першої каденції Трампа та чотирирічки Джо Байдена американці змусили панамську владу відмовитися від частини китайських проєктів, але вплив Піднебесної однаково суттєво зріс. Дійшло до того, що Пекін планував побудувати велике посольство на березі Панамського каналу, але під тиском Вашингтона панамська влада заблокувала цю ініціативу.
Щодо Гренландії — тут США переслідує той самий інтерес убезпечення свого східного узбережжя від Китаю. Хоча перепалка між урядом Данії та політичними діячами Гренландії щодо «продажу острова» була гучною, вона мала свій сенс.
Видання Axios, посилаючись на власні джерела, повідомляє, що «уряд Данії хоче уникнути публічного зіткнення з новою адміністрацією США», і «передав кілька повідомлень». Так, влада Данії чітко сказала, що острів не продається, але є готовність обговорити будь-який інший запит США. Америка вже має військову базу в Гренландії та угоду з Данією від 1951 року про захист острова, згідно з якою можна легко обговорювати збільшення американських сил.
Данські офіційні особи вже заявили, що розглядають подальші заходи щодо збільшення інвестицій у військову інфраструктуру та можливості в Гренландії, консультуючись з урядом Гренландії, — йдеться у ЗМІ.
Чому Вашингтон так різко зацікавила Гренландія? У часи «Холодної війни» вона відігравала ключову роль в обороні НАТО та США як частина системи раннього попередження для виявлення радянських підводних човнів або ракет.
Це зрозумів Китай, чиї човни все частіше помічають біля берегів ключового острова — який є вінцем перспективного торгового шляху через Арктику
Американська газета WSJ пише, що в останні роки Пекін посилив свою економічну присутність у цьому регіоні, зокрема через інвестиції у видобуток корисних копалин у Гренландії. 2018 року Пентагон успішно працював над тим, щоб заблокувати фінансування Китаєм трьох аеропортів на острові.
Утім Китай особливо зацікавлений через розташування Гренландії відносно всіх арктичних судноплавних маршрутів, включно з «Полярним шовковим шляхом» Пекіна, що дозволить використовувати коротшу відстань для доставки товарів через Арктику, оминаючи морські вузькі місця у Суецькому каналі та Малаккській протоці. А ще — не варто забувати, що Гренландія має гігантські запаси рідкоземельних матеріалів, які хоче забрати собі під контроль Китай, аби мати перевагу у торговельній війні і таким чином виграти гонку за високі технології у США.
У цій боротьбі за контроль за вихід на Арктику дуже важлива роль Канади, адже вона має значну лінію виходу до Північного полюсу і може стати надійним союзником США у змаганнях за контроль над перспективами проти Росії та Китаю
Канада — другий за величиною торговельний партнер Сполучених Штатів, але категорично відстає у фінансуванні НАТО. Ледве не пасе задніх — на оборону Оттава не витрачає навіть 2% свого ВВП. Тому для того, аби американський сусід трохи чухав про перспективи, Трамп вдався до агресивної риторики.
Американські аналітики з обох партій вважають, що такий підхід може активізувати непопулярну в Канаді тему оборони напередодні виборів до парламенту у жовтні цього року, де партія Джастіна Трюдо, яка останні роки більше займалась гендерною рівністю, може і програти.
Чи можна вітати такі ексцентричні підходи Трампа до важливих питань? Форму однозначно ні, але по суті західний світ має пережити певний шок, аби позбутися популізму. І нарешті зайнятися вирішенням серйозних питань — оцінкою загроз та підготовкою армій до війни. Аби врешті за всіх не вигрібала найбільше Україна, а далі Польща та країни Балтії, які чи не єдині щоденно розвінчують ілюзії про особливу російську душу.
Світ постав перед реальною загрозою — жити в демократії або стати харчем для Китаю. І коли стриманий бюрократ, а нині генсек НАТО Марк Рютте попереджає Європу, що ми або виділяємо гроші на оборону, або «доведеться діставати підручники з російської мови яи їхати у Нову Зеландію» — це добре нагадування, що зло не спить. І точно не обмежиться розбитими селами на українському Донбасі.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Невже це можна назвати репетицією підготовки до виборів? Звісно, дивно думати нині мирними категоріями, коли немає навіть приблизного натяку на припинення вогню, а новий рік почався з того, що шахеди зруйнували цивільні будинки за 300 метрів від Офісу президента. Ба, більше — Путін і не думає зупинятись, хто б його не просив, бо війна — частина і опора його режиму. А ще — гарантія його фізичного існування, бо не буде війни — Росії доведеться стикнутись із власними демонами.
Утім нинішні часи для українців — добрий момент подивитись на себе критично
І дати собі відповідь, чи справді добре, коли у політику приходить критична маса людей, яка до цього не мала жодного досвіду? Чи можуть нові обличчя зі сфери розваги стати справді добрими управлінцями часів гострої фази війни. І врешті — якого майбутнього ми хочемо і які ресурси нам на це потрібні.
Київський міжнародний інститут соціології підсумував 2024 рік великим дослідженням про настрої українців щодо майбутнього.
— Перше, є стала тенденція до зниження частки тих, хто оптимістично дивиться в майбутнє України. Якщо наприкінці 2022 року 88% вважали, що Україна через 10 років буде процвітаючою країною в ЄС, то до грудня 2023 року їхня частка скоротилася до 73%, а до грудня 2024 року — до 57%. Водночас з 5% до 28% зросла частка тих, хто вважає, що Україна матиме зруйновану економіку, — починають з поганої новини дослідники.
— По-друге, коли ми аналізуємо результати, ми маємо також фокусуватися, крім динаміки, і на фактичних поточних показниках. Ми бачимо, що наразі, попри непростий рік та його складне завершення, більшість українців (57%) у цілому схиляються до оптимістичного погляду на майбутнє країни, — дають тут же солодку пилюлю соціологи.
Тут же постає питання, а кого українці бачать новими лідерами? Хто вестиме нас у це оптимістичне майбутнє після війни?
Торік наприкінці листопада центр «Соціальний моніторинг» оприлюднив тенденції настроїв у суспільстві. Пікантна деталь — вони досить наближені до інших непублічних соціологій, які замовляє Банкова. І що пікантно — тримаються десь рік.
Дослідження каже, що українці більше довіряють колишньому головнокомандувачу Збройних сил України, а нині послу України у Великій Британії Валерію Залужному, а також начальнику Головного управління розвідки Міноборони Кирилу Буданову, аніж президенту України Володимиру Зеленському. Так, Залужний та Буданов є єдиними із публічних осіб, в кого рейтинг довіри переважає за недовіру. Цікавість населення до цих прізвищ зрозуміла — обоє є кадровими військовими з безпосереднім бойовим досвідом. Третім у цьому рейтингу став президент Володимир Зеленський — він має 44% довіри супроти 52% недовіри. Тут вдається взнаки деяка втома він чинного президента і те, що світовий тренд на здолання популізму і повернення до класичної політики з серйозним лідером — який пішов від виборів у США — докочується і до нашого кутка Східної Європи.
Вибори 2019 року у Україні — були тріумфом попереднього тренду, коли люди шукали приємні харизматичні обличчя в сфері розваг. А ще — щиро вірили у прості рішення від простих людей.
Викликів у новій українській реальності стає все більше — власне, на кожну нову фігуру, яка вигулькуватиме в політичному полі, типовий український виборець буде дивитись крізь серпанок розчарування
Попри стрес та знесилення, дослідження «Соціального моніторингу» показує великий запит (32%) на розбудову якісної армії і тривожність, що нинішня урядова команда з цим не справляється. Ба більше, коли багато українців гостро негативно сприйняли сумну новину перед Різдвом про тисячі неякісних мін, які буцімто солдати «неправильно зберігали» на фронті. Це було сприйнято як плювок в лице тим, хто з усіх сил тримає фронт на Донбасі.
Утім є очевидний тренд. На 33-му році незалежності українці зрозуміли, що треба розбудовувати свою армію. Якщо не хочеш аби тебе убила чи зґвалтувала чужа
Настрій цей стабільний, попри демонізацію ТЦК і купу проблем, які на голови ЗСУ обвалюють політики. Тому, щойно стане можливим повноцінне політичне життя, політичні перспективи отримають ті сили і ті персоналії, які зможуть задовольнити головне — запит на безпеку.
Прикметно, що у багатьох дослідженнях одразу з'явились такі особи як серйозні волонтери, ветерани та професійні політики — Сергій Стерненко, Андрій Білецький, Тарас Чмут, Олена Зеркаль, Богдан Кротевич та Дмитро Кулеба.
Ці прізвища варті уваги. Адже ми їх з високою долею вірогідності побачимо в партійних списках та серед кандидатів.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Івона Райгардт: Ви були у США під час завершальних етапів президентської кампанії, а результати перегонів зустріли вже в Україні. Чи стали вони для вас сюрпризом?
Тамар Джейкобі: Я була здивована результатами, це був несподіваний і болісний удар. Тепер, коли я дивлюся на результати, я думаю, що ми всі мали це передбачити. Ми казали собі, що це буде 50 на 50, але це не було 50 на 50. Трамп переміг зі значним відривом. Я не звинувачую опитування, я не думаю, що це головна проблема. Я думаю, що люди просто не хотіли бачити перемогу Трампа. Я точно не хотіла цього бачити. Тепер нам потрібно визнати, що американці прийняли Дональда Трампа. І важко зрозуміти, чому саме. Невже виборці не вірять, що він зробить усі ті божевільні вчинки, про які каже? Або їм просто не подобається напрямок, в якому демократи вели країну? Навіщо ці щирі обійми? Я все ще намагаюся це зрозуміти. З цим вибором американців нам доведеться жити чотири роки.
Одна з обіцянок Трампа — закінчити війну в Україні за день. І це видається немислимим…
Українські соціальні мережі висміяли це в перші дні після виборів: «Час іде. Дон, де мир?». Але якщо серйозно, не думаю, що він зможе завершити війну за день. Я вважаю, що він зрозуміє, що це виявиться складніше, ніж він думає.
Головне питання — яку угоду він запропонує? Мене дуже хвилюють деякі з варіантів, які пропонували його радники. Друге питання — як відреагує Путін? В останні дні реакція Росії не була особливо привітною. Третє питання — наскільки міцно Трамп буде дотримуватися своєї пропозиції? Якщо пригадуєте його переговори з Північною Кореєю під час першого терміну, він здався після кількох днів розмов.
Тож є багато питань щодо його обіцянки закінчити війну за 24 години. Також, коли він каже, що збирається піти з України, — насправді він цього прямо не говорив, але люди так зрозуміли його коментарі. Ми не знаємо, який він має намір. Він має на увазі відсутність нової зброї від США чи припинення будь-якої підтримки? Або він має на увазі, що США продовжуватимуть надавати розвіддані та дозволятимуть європейцям надавати військову допомогу, в тому числі, шляхом закупівлі американської зброї?
Найважливіше — існує багато версій того, що може статися зараз, і я думаю, що люди повинні зосередитися на наведенні аргументів, які могли б переконати Трампа вчинити правильно, а не відразу припускати, що він зробить найгірше
Що, на вашу думку, означатиме успіх для Трампа в питанні закінчення війни в Україні?
Ми поки не знаємо. Трамп — дуже реакційна та емоційна особистість, тож багато що залежить від того, як усе розвиватиметься. Йому не сподобається, якщо Путін ігноруватиме його, — і це може піти на користь Україні. І йому не сподобається, якщо буде виглядати, що Америка чомусь зазнала невдачі та зрадила свого союзника. Тому нам треба почекати і подивитися. Є багато невідомих і багато речей, які можуть вплинути. Зараз важливо спробувати допомогти Трампу побачити Україну в позитивному ключі.
Це підводить нас до відносин Трамп-Путін. Хто для Трампа Путін — друг чи ворог?
Незрозуміло. Але Путін все ще однозначно ворог для України та решти Заходу. І ніщо не говорить про зміну ставлення серед простих росіян. Українські соцмережі дуже уважно стежать за російськими соцмережами, і останніми днями було багато розмов про те, що Америка все ще є і завжди буде ворогом Росії. Трамп для Кремля нічим не відрізняється від Байдена, і багато в чому таке ставлення підтримується Путіним та його союзниками.
Головне питання щодо переговорів полягає в тому, що Трамп покладе на стіл?
Якщо Путін піде, я можу уявити, що будуть наслідки, – я бачила, як Трамп тисне на нього. Питання в тому, навіщо йому йти? Якщо Трамп пропонує заморозити лінію фронту й обіцяє, що Україна не вступить до НАТО, для чого Путіну йти? Це мене найбільше хвилює.
Також не забуваймо про четвертого великого гравця — Європу. У вас є Україна, у вас є США, у вас є Росія, але у вас також є Європа. І Європа повинна зібратися і активізуватися. Ми могли бачити сценарій, коли Трамп відступає, але каже: «Європо, це твоя відповідальність». Потім Європа має знайти гроші та зброю та втрутитися. Європейці говорять про ці зобов’язання з початку війни, але насправді вони не зробили багато для збільшення свого військового потенціалу. Польща витрачає більше, але Німеччина все ще майже нічого не витрачає, а німецький уряд щойно розвалився. Ось чому я так само стурбована тим, що відбувається в Європі, як і тим, що відбувається в США.
Чи вважаєте ви, що Європа, особливо країни на кшталт Польщі чи Балтії, мають зараз хвилюватися? Чи перемога Трампа означає, що ми ризикуємо побачити війну біля наших кордонів?
Суть полягає в тому, що Європа має активізуватися. Неважливо, хто президент Сполучених Штатів. Навіть якби Камала Гарріс перемогла, Європі потрібно було б рухатися. Недостатньо говорити: «Ми повинні витрачати більше». Європейці мають розподіляти гроші та співпрацювати одне з одним, щоб кожен долар пішов якомога далі. І вони повинні робити це ефективно. Було багато розмов, але потяг не рушив зі станції. Я розумію, що у Брюсселі все вимагає часу — і це складно. Але давайте пришвидшуйтесь. На сході України гинуть люди. І ця війна дійде до порогу Європи. Загрози вже на вашому порозі. І в цьому відношенні, думаю, що обрання Трампа може справді допомогти — може підштовхнути європейців діяти так, як навіть ситуація на передовій не підштовхнула їх.
Якщо говорити про лінію фронту та загалом про ситуацію в Україні, то всі прогнози не оптимістичні…
Вони не добрі. Росіяни все більше й більше покладаються на жорстоку тактику. Вони руйнують місце, яке намагаються захопити, а потім посилають людей. І ніхто не придумав, як протистояти цим атакам. Це старі крилаті авіабомби і вони величезні. При попаданні вони можуть зруйнувати цілі будівлі. І це те, що росіяни робили – руйнували місто за містом.
Тим часом боєприпасів в Україні стає все менше, а люди втомилися. Наскільки я розумію, цього літа мобілізація зійшла нанівець, і дезертирство почастішало. Українці все ще тримаються. Опитування громадської думки не показують великих змін у ставленні до війни за останні пів року.
Життя в Києві напрочуд нормальне. Але люди втомилися і, думаю, вони чекають, як обрання Трампа змінить динаміку
Українцям набридло воювати з однією рукою за спиною, отримувати якусь американську та європейську зброю, якої недостатньо, без дозволу використовувати її, як їм потрібно. Багато людей прагнуть чогось більш сміливого — і це може бути Трамп. Багато людей хвилюються через нього, але деякі люди сподіваються, що, можливо, Трамп щось зрушить з місця.
Чи відчуваєте ви в Україні почуття покинутості? Чи почуваються українці покинутими Заходом, Польщею, США?
Не всі ці країни однакові. Я думаю, що більшість поляків розуміють, що відбувається в Україні — розуміють екзистенціальну російську загрозу. Більшість європейців це розуміють. Але більшість американців цього не розуміють. На жаль, вони не розуміють ні ставок, ні масштабу загрози. Для більшості американців ця війна дуже далека. І їхній погляд на ставки більш діловий, ніж екзистенціальний. Але навіть в Європі, будьмо чесними, більше розмов, ніж дій. Покинутість — велике слово, але, можливо, воно недалеко від істини. Це стає самотньою битвою для України.
Що Америка збирається робити зараз, у цей період, коли Джо Байден — кульгава качка, а Дональд Трамп — обраний президент?
Я не думаю, що буде інший додатковий пакет допомоги від Конгресу. Я просто не бачу цього. І Палата представників, і Сенат тепер є республіканськими та перебувають під владою Трампа. Тим не менш, деякі речі можуть статися від сьогодні до січня.
Ми не витратили всі гроші з останнього пакету допомоги і ми повинні поспішити це зробити
У сенатора Ліндсі Грема є цікава ідея: надати Україні такий самий статус, як Ізраїлю, відкривши шлях до набагато ширшого доступу до зброї США. Це не зовсім членство в НАТО, але це набагато краще, ніж те, що Україна має зараз. Ми також повинні розглянути правила, які регулюють ,як американські оборонні підрядники можуть співпрацювати з підрядниками в інших країнах.
Багато з них — дрібниці, але справа в тому, що здаватися занадто рано. Є речі, які можна зробити в США, речі, які можна зробити в Європі. Можливо, найважливішим є те, що роблять Зеленський та інші — думають про те, які аргументи будуть найбільш переконливими для команди Трампа. Усі ці кроки можуть змінити ситуацію, і ми маємо йти далі. Війна не закінчилася. Українці все ще воюють, а Росія виглядає як ніколи загрозливою для України та решти Європи.
Титульне фото: 24-та механізована бригада імені Короля Данила ЗСУ/AFP/East News
«Ми домовилися підтримувати тісний діалог і розвивати нашу співпрацю. Сильне й непохитне лідерство США є життєво важливим для світу і для справедливого миру», — написав 6 листопада 2024 року після розмови з Трампом Володимир Зеленський. З перемогою 47-го президента США у своїй манері, але все ж привітав і російський керманич, а міністр закордонних справ РФ заявив, якщо з Білого дому надійде ініціатива діалогу без односторонніх вимог, Москва буде готова її вислухати. Як адміністрація Трампа буде говорити з росіянами, що чекати Києву і чого побоюються в Європі — Sestry зібрали думки фахівців.
Перемога Трампа і його монобільшість
Не те, що за 24 години, а за кілька місяців чи навіть й рік неможливо зупинити російську війну проти України, каже дипломат, експерт Центру оборонних стратегій з питань зовнішньої та безпекової політики Олександр Хара:
— Питання ж не лише в контролі за територіями, які захоплені Росією, не лише в бажанні росіян знищити українську державу, а головне питання, що Росія прагне встановити новий порядок в Європі.
Говорити, роздавати обіцянки під час виборчої кампанії — це одна історія, продовжує Олександр Хара, а розробити реальний покроковий план — зовсім інша:
— Зрозуміло, що Трамп має передусім сформувати свою команду. Вже лунають певні прізвища, але це потребуватиме якогось часу. Потім буде певна консультаційна робота, потім, так би мовити, прощупуватимуть ґрунт, і лише далі будуть якісь предметні заяви.
Звичайно, що Трамп завжди може щось сказати публічно, але ж це ще не є стратегією і планом
Демократи програли через невдоволення американців ситуацією всередині країни, каже голова правління Академії польської кар'єри (President of the Board Academy of Polish Careers), радник з питань безпеки Александр Арабаджич (Aleksander Arabadźić):
— Занадто слабке економічне зростання. Відсутність безпеки та політичні помилки, такі, як скорочення фінансування поліції. Війна з наркотиками і занадто сильні спроби нав'язати інклюзивну політику, яка стає небезпечною навіть для лібералів.
Підхід Трампа — це політика «Америка понад усе», тож він зосередиться на економічних та безпекових інтересах США, а не на багатосторонніх зобов'язаннях, резюмує Александр Арабаджич.
Разом з президентом американці обирали Сенат та Палату представників. Через поразку демократів у Західній Вірджинії, Огайо та Монтані республіканці отримали більшість в Сенаті, раніше верхню палату Конгресу контролювала Демократична партія. Нині основна боротьба триває за Палату представників. Якщо республіканцям вдасться утримати за собою Палату представників, то вони матимуть величезну владу для реалізації свого порядку денного, пояснює доктор Семюель Джордж (Samuel George), радник з глобальних ринків Фонду Бертельсмана (Bertelsmann Foundation North America). А втім, цей порядок денний головним чином обертатиметься довкола внутрішньої політики:
— Трамп намагатиметься виконати свої обіцянки, такі, як підвищення тарифів, убезпечення кордону, збільшення кількості депортацій і зниження податків. Але деякі з них потребуватимуть більше часу і підтримки Конгресу, ніж інші. Податкова політика потребуватиме підтримки Конгресу. Впровадження тарифного режиму також потребуватиме часу.
Трамп, ймовірно, може вжити більш негайних заходів щодо імміграції та соціальних питань за допомогою виконавчого наказу
Адміністрація Байдена планує виділити залишок коштів — 6 мільярдів доларів допомоги Україні, і зробити це хочуть до січня 2025 року — до інавгурації Дональда Трампа. Ще до дня голосування Байден розпорядився виділити на військову допомогу Україні всі залишки коштів від пакета, який Конгрес схвалив у квітні. Тож питання виділення нового фінансування і продовження підтримки України буде проблемою вже нового Конгресу.
Батоги й пряники
Звісно, Україна залежить і дуже сильно від Сполучених Штатів, але навіть якщо Трамп насправді призупинить постачання допомоги Україні, це не значить, що Київ пристане на будь-які умови, каже дипломат, експерт Центру оборонних стратегій з питань зовнішньої та безпекової політики Олександр Хара:
— Але, скоріше за все, в голові Трампа так є, він вважає, що в нього є якісь морковки, які він може згодувати. В нашому випадку це безпекова допомога, в тривалій перспективі, можливо, економічні. А з тої противної сторони залежить від того, якою буде реакція на пропозицію видобутку нафти. Це один з ключових моментів в баченні Трампа, як відновлювати економічну потугу Сполучених Штатів, зняти всі ці обмеження, які були запроваджені Байденом. І друге — однозначно буде спроба владнати відносини з Саудівською Аравією, що означатиме, що він може домовлятися там, скажімо, і збільшити видобуток нафти. Це, мені здається, дуже потужний, важливий тил. І плюс, звичайно, ідеї, що можна якісь там санкції зняти і таким чином заохочувати. А також пам’ятаємо про погрозу, якщо противна сторона не погодиться на пропозиції Трампа, допомога Україні буде суттєво збільшена.
Трамп навряд чи збільшить підтримку України, радше зменшить її, вважає доктор Семюель Джордж (Samuel George), радник з глобальних ринків Фонду Бертельсмана (Bertelsmann Foundation North America):
— Він, швидше за все, намагатиметься досягти швидкої угоди про припинення вогню, що призведе до втрати Україною територій, які натепер окуповані російськими військами. З огляду на таку динаміку, Росія може докласти значних зусиль протягом наступних тижнів, зважаючи на ймовірність того, що угода, підтримана Трампом, дозволить їй зберегти все, що вона зараз контролює.
Рішення Трампа важко спрогнозувати, а втім, очевидно одне, якою б не була його політика стосовно України, вона точно буде відмінною від політики Байдена, пише Wall Street Journal (WSJ). Журналісти видання поспілкувались з представниками команди обраного 47-го президента і описали два ймовірні сценарії.
Перший — США відмовляють Україні в допомозі, поки вона не погодиться на мирні перемови з Росією, а повернення окупованих територій — питання дипломатії.
Другий — замороження ситуації і зупинка бойових дій по лінії зіткнення, паралельно відкладається українська заявка на вступ до НАТО — за деякими пропозиціями як мінімум на 20 років. Натомість США допомагають Україні зброєю настільки, щоб вона могла протистояти наступному російському нападу. А втім, для реалізації такого плану треба, щоб і Україна, і Росія погодились з визначеною лінією фронту і створення демілітаризованої зони в понад 1300 кілометрів. При цьому WSJ цитує людину з оточення Трампа, яка категорично виключає, що американські військові поїдуть підтримувати мир в Україні, мовляв, залучіть до цього поляків, німців, англійців і французів. І платити за це США теж не збираються.
Європейські плани
Лідери Євросоюзу обмірковують, як допомагати Україні у разі, якщо Трамп відмовиться це робити, пише Bloomberg. Це питання було на порядку денному саміту в Будапешті. Джерела агентства кажуть, що ЄС побоюється розвитку подій, за якого Трамп намагатиметься перекласти фінансові витрати на європейців.
Водночас міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський в інтерв’ю Rzeczpospolita спрогнозував більш прямолінійну політику США стосовно Європи: «Буде більш однозначна мова і більш тверда позиція з важливих питань».
Сікорський також зауважив, що хвалив Трампа за заклики, аби європейці більше витрачались на безпеку, мовляв, не до всіх європейців доходила мова дипломатії, а зміна тональності може піти на користь.
Дипломат, експерт Центру оборонних стратегій з питань зовнішньої та безпекової політики Олександр Хара сподівається, що європейці все ж таки готувались до приходу Трампа:
— Буквально, коли була ця European Political Community, збирались лідери і про це казав Макрон: з одного боку, про стратегічну автономію, не в тому сенсі, що він хоче позбутися Сполучених Штатів, але хоче зменшити негативний вплив від ймовірного зменшення зобов'язань США чи взагалі виходу Америки з Європи. У європейців свої ресурси є, але їхня реалізація потребуватиме непопулярних політичних кроків. Європі доведеться, можливо, скорочувати якісь соціальні речі, збільшувати податки, а це все дуже неприємні речі. Ви бачили, що в Німеччині відбувається, що фактично Україна стала причиною того, що розпалася коаліція, але, з іншого боку, не реагувати європейці не можуть.
І сукупність загроз має підштовхувати їх переглянути свої позиції по Україні в бік збільшення допомоги
Виходячи з першого президентства Трампа та його передвиборчої риторики, його друга каденція буде позначена напруженими відносинами з традиційними союзниками, зокрема, з європейськими, прогнозує доктор Семюель Джордж (Samuel George), радник з глобальних ринків Фонду Бертельсмана (Bertelsmann Foundation North America):
— Трамп продемонстрував зневагу до демократичної бюрократії і схильність до консервативного популізму. Це не обіцяє нічого доброго такому проекту, як Європейський Союз. До того ж він показував особливу і незрозумілу прихильність до таких диктаторів, як Владімір Путін, і це просочилося в загальний світогляд Республіканської партії, яка стала, в кращому випадку, підозрілою щодо допомоги Україні, а в гіршому — готовою заспокоїти аванси Путіна.
Повернення Трампа в американську політику може перекроїти глобальні, зокрема трансатлантичні відносини. Європа ризикує зіткнутися зі зменшенням прихильності США до НАТО, що підштовхне країни Європейського Союзу до посилення власної оборони, каже голова правління Академії польської кар'єри (President of the Board. Academy of Polish Careers), радник з питань безпеки Александр Арабаджич (Aleksander Arabadźić):
— Європа може відреагувати на можливу торговельну напруженість диверсифікацією партнерств і зміцненням внутрішньої єдності. Загалом, лідерство Трампа може кинути виклик, але також і підштовхнути Європу до більшої незалежності у сфері оборони, торгівлі та дипломатії.
Аналогічно, його позиція щодо Китаю може стати більш жорсткою, що призведе до посилення глобального економічного відокремлення з потенційними хвильовими ефектами на світових ринках
Стосовно Росії адміністрація Трампа може шукати дипломатичніший підхід, продовжує Александр Арабаджич, це потенційно може розхитати єдину позицію Європи, зокрема, в питанні України:
— Але з іншого боку, ми повинні пам'ятати, що адміністрація Трампа хоче бути більш жорсткою у протистоянні з Китаєм. Сьогодні Росія і Китай є союзниками. Я не думаю, що США зрештою залишать Україну. Це не в стилі Трампа, тим більше, що він захоче показати себе «крутим хлопцем».
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Марія Гурська: Дональд Трамп став 47-м президентом США. Це виклик для Польщі та України, а світ занурюється в атмосферу невизначеності та великої невідомості. Як ви вважаєте, чому американці зробили такий вибір і обрали Дональда Трампа?
Павел Коваль: Люди в США втомилися від демократів. Лише 28% американців вірять, що справи в Америці йдуть у правильному напрямку. Це велика рідкість у США. Та ніхто в Польщі чи Україні не повинен думати, що це були вибори про Польщу, Україну чи Центральну Європу загалом. Таке мислення — це просто наша мегаломанія, на жаль.
Вибори завершилися з таким результатом через погане управління великими містами, знижений рівень безпеки і безглуздий ріст податків
Саме тому й стала можливою перемога республіканців — не лише Трампа, але й усього табору — як в Сенаті, так і у Палаті представників. Республіканці всюди отримали перевагу — і так буде до наступних виборів.
У Пенсильванії обидва кандидати розраховували на голоси поляків і українців, які живуть у цьому штаті та інших штатах, які коливалися до останнього, зокрема, з так званого «Іржавого поясу». Чи відомо вам, як зрештою проголосували наші співвітчизники і наскільки це вплинуло на результат?
Точні цифри невідомі, але якщо ми говоримо про ці голоси, то це загалом 800 тисяч поляків, 100 тисяч українців, 80 тисяч литовців. Разом ці голоси могли б бути вирішальними. Та виявилося, що перевага республіканців була набагато більшою, і ці голоси меншості, скажімо так, не мали такого великого значення. У цих «плаваючих» штатах демократи практично ніде не перемогли. Це чудовий урок і великий холодний душ для американських демократів.
І все ж, це не пов'язано з війною в Україні. Звичайно, коли американці почули Трампа, який говорив: «я дам вам мир», вони відповіли: «так, ми хочемо миру», тому що на запитання «чи хочете ви миру?» кожна нормальна людина відповідає: «так, я хочу миру». Але це не значить, що американські сім’ї сидять у своїх будинках у передмістях Детройта чи Піттсбурга, їдять індичку та ведуть діалоги про те, як виглядатиме ситуація в Україні. На жаль, це не так.
Камала Гарріс разом зі командою до останнього ходила по домівках американців і агітувала за демократів. Разом з цим найвідоміший палкий прихильник Трампа Ілон Маск напередодні виборів організував лотерею, в якій можна було виграти мільйон доларів. За обох кандидатів агітували світові зірки кіно та шоу-бізнесу. Чи стали певні елементи шоу у виборчих кампаніях обох штабів вирішальними?
Президентські кампанії — це завжди шоу, і так завжди було. Просто воно було одним у 1920-х роках, іншим — у 1960-х, але це завжди так відбувалося. Які часи, така й Мерилін Монро. Немає нічого дивного.
Зараз головне зрозуміти, що нам потрібно бути прагматичними в стратегічних питаннях і знаходити спільні рішення з адміністрацією Дональда Трампа
Перші заяви, які ми чуємо — чи то Помпео, чи то відомого в Україні Курта Волкера — є розумними заявами. Політики з республіканського табору дуже добре розуміють, що закінчення війни не може означати задовільнення Путіна, і я сподіваюся, справи йтимуть в цьому напрямку, коли мова йде про відносини з ЄС, з Європою. Політикою Трампа також буде вимога скерування більших коштів на оборону, і з цієї точки зору Польща є надійним партнером для переговорів. У нас понад 4% йде на озброєння та боєприпаси, тобто на військові витрати. Ми охороняємо кордон з Білоруссю і демонструємо, що питання, про які говорить Трамп, важливі для нас.
7 листопада європейські лідери збиралися на саміт у Будапешті, щоб екстрено обговорити безпеку Європи в умовах президентства Трампа. Які тут для нас новини?
Ця зустріч була запланована заздалегідь. Питання обговорювалися терміново, але збори були не терміновими, а плановими, як це й виглядає зазвичай у демократичному світі. Так, це була перша зустріч після обрання Трампа, а ще — гостьова зустріч із Віктором Орбаном, дуже специфічним європейським політиком.
І Орбан почувається тепер набагато впевненіше в ролі друга президента найпотужнішої держави світу…
Я б не сказав, що Орбан стає головним плеймейкером. Дональд Трамп є політиком, для якого сентименти і любов відіграють лише таку роль, що їх при нагоді можна включити у виступ. Однак реальна політика залишається реальною державною політикою. Партнерами Трампа будуть великі країни Європи. Значною мірою проблема республіканців полягає в тому, що вони просто не усвідомлюють, що ЄС також змінився і сьогодні багато витрачає і допомагає у війні майже так само, як США. Та це розуміння прийде з часом.
Орбан, Ле Пен, Сальвіні, Фіцо та інші представники правих сил в Європі потирають руки після перемоги Трампа. Що змінюється у внутрішній політиці країн ЄС з Трампом на чолі США?
Психологічний вплив цих виборів зараз можна спостерігати в контексті Німеччини, де падіння фактичної більшості, ймовірно, спричинить прискорення там виборів і прихід до влади християнських демократів.
І все ж може вийти, що після усіх побоювань Трамп проводитиме жорстку політику безпеки, дуже трансакційну й набагато менш емоційну, ніж демократи. Тож може вийти так, що в тих, хто зараз потирають руки, будуть проблеми, тому що вони раптом побачать, що діалог з Путіним є досить жорстким для їхнього друга.
Трамп, звісно, спробує налагодити контакт з очільником Кремля і легко та швидко добитися припинення бойових дій. Однак невідомо, чи зможе. І незрозуміло, на яких умовах це має бути
Та подивіться, що говорять люди навколо нього. Наприклад, Курт Волкер каже, що це може виявитися дуже важкою операцією для Путіна. Трамп представляє себе переможцем, любить бачити себе таким і захоче представити себе переможцем у грі з Путіним. Чи справді Сальвіні всерйоз думає, що Трамп схилиться перед Путіним? Це нісенітниця. Вихід буде! Можливо, президенту Зеленському зараз нелегко це уявити, але ті, хто думають, що, увійшовши в Білий Дім, Дональд Трамп повернеться до старих стосунків з Путіним, гарантовано прорахуються. Цього не станеться.
Під час виступу перед виборцями, в якому Дональд Трамп оголосив себе новим президентом, політик заявив, що має намір припинити всі війни, в тому числі, й в Україні. Як Трамп планує закінчити це зробити?
Наразі невідомо. З перших заяв виглядає, що Трамп зробить якусь пропозицію Путіну, яка полягатиме в тому, що якщо очільник Кремля не зупиниться, то він так озброїть Україну, що Путіну буде гірше, ніж зараз. Та давайте перед тим, як хвилюватися, скажемо собі чесно: політика щодо війни і стримування Путіна, яку проводили демократи на чолі з Байденом, критикувалася, як занадто лагідна, і не було зрозуміло, на яких умовах мала б закінчитися війна. Також не було зрозуміло, хто після Байдена буде проводити цю політику в деталях.
Навіть якщо б Гарріс виграла, ніхто не казав, що Блінкен залишиться Держсекретарем. Є вибори, у кожному випадку є новий президент, нова адміністрація, новий Державний секретар і нова політика. З цієї точки зору після перемоги Трампа невідомих не набагато більше, ніж могло б бути в іншому варіанті. Ми просто звикли думати, що політика Гарріс буде такою самою, як в Байдена. Але гарантій, що так буде, ніхто не давав.
TheWall Street Journal публікує думки оточення Трампа щодо війни в Україні. Один зі сценаріїв, які звучать, — це замороження війни з відмовою України від шляху в НАТО на 20 років. Чи піде Трамп цим шляхом?
Я справді не знаю, який шлях він обере. Та мені здається, що заради власного ж іміджу він намагатиметься уникати створення враження, що він здався Путіну. І я думаю, що в першу чергу він захоче показати, що здатний бути переможцем. Побачимо, чи вдасться. Це великий знак питання.
Як ви вважаєте, чи отримає Україна допомогу і додаткові оборонні потужності, щоб збивати російські ракети? Чи стане ця зима, як висловилася б Енн Епплбом, сутінками демократії?
Це буде зима, до якої Україна все одно добре підготовлена, але умови складні. Енергетична інфраструктура дуже пошкоджена, тому енергетичні проблеми України будуть незалежно від погодних умов. Якщо зима не буде жорсткою, однаково інфраструктура у гіршому стані, ніж два роки тому. Саме тому Польща підготувала пакет підтримки і знайшла кошти, щоб Україна могла купувати значну частину необхідної енергії приблизно на 8-10 відсотків своїх потреб. Крім того, ще й спеціальні системи для збільшення обсягів транспортування за необхідності.
Багато європейських звітів говорять про те, що існує ймовірність виникнення нової хвилі енергетичних мігрантів, якщо виникне криза. Побачимо, чи так воно буде, але ми до цього готові, і в мене таке враження, що українці теж до цього добре підготовлені, а масштаб залежить від ситуації на фронті.
Якого фінального акорду чекати від Джо Байдена і що далі з запрошенням України в НАТО, а також участю в Альянсі самих США?
Сполучені Штати будуть в НАТО. Чи буде Україна в Альянсі, коли і на яких умовах — це вирішуватиметься на полях переговорів про припинення бойових дій.
Я хотів би підкреслити, що йдеться про припинення бойових дій, а не про мир, тому що мир є результатом мирного договору
Наразі немає місця для миру. Я не можу уявити, щоб хтось погодився санкціонувати силові зміни кордону. Є ймовірність припинення вогню і перемир'я. Це інше. Бойових дій не буде, будуть можливості для відновлення. Це насправді можливо, і десь на задньому плані, в пакеті, фігуруватиме питання гарантій вступу України в НАТО.
Які завдання постають перед українським і польським лідерами через нове американське лідерство і де шукати надію для обох суспільств?
Після цих виборів всі кажуть, що вони чогось бояться, є така риторика. Та я вважаю, що потрібно діяти, замість того, щоб боятися і вважати, що на виборах в Пенсільванії чи Північній Кароліні зникла надія. Я думаю, нам потрібно прагматично ставитися до того, що пропонує Трамп. Спробувати знайти з ним синергію в важливих для нас питаннях. Це цілком можливо.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.