Бунт підлітка-переселенця
— Два роки війни — це два роки адаптації українських дітей в польському освітньому середовищі. Як вони дають собі раду?
— У фундації «Зустріч» я не працюю з дітьми як з клієнтами, але як супервізор психологів, які працюють з дітьми, — розповідає Лілія Андреєва. — І тут, у фундації, мені довелось стикатись з різними запитами українських дітей і їхніх батьків щодо польських шкіл. Взагалі наші діти досить непогано адаптуються, але все ще залишається чимало проблемних моментів, які потрібно вирішувати.
Легше адаптація відбувається у дітей молодшого віку, гірше адаптуються підлітки — діти старших класів, ліцеїсти, і студенти
— Чому так?
— Головна проблема — мова. Знання і рівень мови найбільше впливає на комунікацію, а відтак і на адаптацію. Молодші діти гнучкі і швидкі у вивченні нової для них мови. Моя донька пішла в Польщі у перший клас і вона розмовляє без акценту, та й загалом вчитись їй легко. А старші діти мають проблеми навіть у термінах — фізика, математика, хімія, історія, географія — це все по суті треба вчити від початку. А якщо є іспити — 8-й клас або ліцей — то це та ще проблема.
Підлітки важче адаптуються ще й через те, що коли ми говоримо про біженців-підлітків, то вони виїхали здебільшого не з власної волі. Якщо дорослі свідомо обрали бути біженцями або мігрувати (будьмо щирими — не всі ж виїхали чи втекли від війни), то дітей про це ніхто не питає. Дітям кажуть: «Ми їдемо». Тому часто підлітковий бунт виникає на тлі того, що вони залишають не лише свою школу, свою країну, а й своїх друзів.
— А в підлітковому віці важко знайти друзів...
— Комусь легше, комусь важче, і других більше. Великий вплив на це має світогляд батьків. Якщо батьки легко адаптуються, якщо їм тут вдається організувати своє життя, закласти нові знайомства, знайти роботу, то відповідно і дітям легше.
Якщо батьки або опікуни страждають за домом, хочуть повернутися, в них часто говорить ненависть і навіть злість, це, звичайно, передається дітям.
Але і діти так само можуть впливати на дорослих. Буває, що діти так легко адаптуються в польських школах, що за ними до нового середовища починають адаптуватись і батьки.
— Всі бояться підліткового бунту. Які його ознаки?
— Колись в інтернатах Кракова ми проводили тренінги для підлітків, і давали їм завдання — зобразити себе в суспільстві у техніці колажу або малюнка. Одна група намалювала кактуси, котрі квітнуть. Я запитала, що це означає. Діти відповіли: «Ми квіти, але ми колючі».
Ознаки підліткового бунту — це відчуття американських гірок, швидка зміна настрою сто разів на день. «Зараз мені добре, за секунду я можу бути злий». «Відчуття того, що я не вільний і водночас не можу сепаруватися». Під час бунту чимало підлітків (або їхніх батьків) звертаються до нас з проблемою self-harm — самопошкодження. Юнаки й дівчата навмисне пошкоджують своє тіло, ріжуть шкіру, тому що їм дуже важко душевно.
Схожу природу має адаптація: «Я не хочу бути тут, я хочу повернутися».
— Якщо говорити про повернення в Україну, чи усвідомлюють діти небезпеку, яка там є?
— Не завжди. Вони відчувають небезпеку тут, у Польщі. Їм тут настільки важко, що вони хочуть повернутися туди, де їм було добре. На початку війни, коли батьки їх забрали, все відбулось так швидко, що не кожен з них усвідомив, чому саме його вивезли. Ось і виникає бажання зачепитися за щось відоме — за друзів, рідних, які залишилися в Україні.
Підлітковий бунт — це коли я хочу, не усвідомлюючи того, що для мене це може бути небезпечно
Ще одна ознака — неприйняття своєї зовнішності. Це, а також проблеми щодо ваги, частіше виникають у дівчат. Йдеться про булімію або анорексію, які є дзеркалом несприйняття зовнішнього середовища і себе в цьому середовищі, неможливість прийняти себе і те місце, де змушений бути.
— Чи багато наших дітей звертається за допомогою?
— Дуже. Здебільшого менших дітей приводять батьки, тоді як підлітки — і я вражена — приходять самі. Я живу в Кракові 8 років, і до війни підлітків на такі консультації треба було витягати. А тепер вони самі просять батьків, аби ті записали їх на терапію. Або приходять самі і потім ще й батьків приводять...
У нас нещодавно був випадок, коли 10-річний хлопчик привів сусідку, 14-річну дівчинку, до психолога у фундацію, тому що дівчинку бив батько. Привів за руку й каже «Допоможіть».
Свідомість у підлітків виявляється дуже добре. Це позитивна ознака, що вони розуміють, що щось не так. Вони більш обізнані, ніж були ми. І коли щось їх не влаштовує, вони хочуть це виправити. У них багато питань до себе, до свого віку, до сьогодення, до майбутнього.
Ще є категорія дітей-підлітків, котрі переїхали до Польщі і живуть тут самі. Тоді як їхні батьки залишились в Україні. Часто можна почути від їхніх родичів, що ці діти страждають через небажання дорослішати: «Чому це зі мною сталось? Я не хочу бути дорослим і все вирішувати».
Так, це болюча тема.
Ці підлітки нормально не пройшли всі фази дорослішання і сепарації
На щастя, за ці два роки я не стикалась і не чула про випадки суїцидів серед підлітків, але до війни таке траплялось. Якщо вдавалось втрутитись, то закінчувалося тим, що дитина починала нормально вчитися, ходити на якісь заходи і знаходила своє місце. Інколи батьки приїжджали, жили з ними, оскільки сепарація виявилась нестерпною або неможливою.
Ще одна болюча тема серед підлітків — це вибір «ким я себе бачу». Чи мені подобаються дівчата, чи хлопці. Сьогодні це модний тренд — окреслити свою сексуальність.
— Життя і без того важке, ще й мода накидає… Як їм допомогти?
— Дітей треба слухати. І чути. На них треба мати ресурс. І їх не можна відправляти в кабінет терапевта за словами «Зробіть щось з моєю дитиною». Але, на жаль, таких випадків 80 із 100. Хоча куди ефективніше приходити батькам з дітьми і насамперед розбиратись із собою — що робиться в сім'ї, як батьки спілкуються, як ставляться до своїх дітей.
— Тобто підліткам можуть допомогти фактично тільки батьки?
— Часто — так. А інколи потрібно, щоб батьки змирились з тим, що дитина не готова відкриватися перед ними, але просить, аби її записали до психолога. Варто так і зробити — і якщо підліток знайде «свого» спеціаліста, то буде працювати. Якщо дитина неповнолітня, то в ідеалі на кожній п'ятій сесії повинні бути також її батьки.
Я розумію, що в еміграції це важко або неможливо, але нехай будуть самі мами. Не можна ігнорувати стан дитини, треба постійно бути з нею, давати їй дуже багато енергії. А щоб ця енергія була, слід самим прийти і просто інколи поговорити про те, що відбувається. Не можна зіпхати дітей на психологів і чекати, що вони їх «виправлять». Сам психолог нічого не зробить.
Українська, польська або обидві школи водночас?
— У великих містах Польщі працюють українські школи. На вашу думку, наскільки це розумно, мудро, правильно віддавати дитину в українську школу в Польщі?
— Я б обрала українську школу в Польщі для своєї дитини, якби чітко розуміла, що ми будемо повертатись в Україну. Чула, нібито хочуть запровадити українську як другу іноземну мову в школах Польщі. Як на мене, це логічно і було б добре, тому що українців тут дуже багато.
Хтось каже, що треба вливатися в суспільство, де ти живеш і так далі. А чому треба? Інколи люди живуть і не вливаються в це суспільство. Такі собі маргінали. Вони ні тут, ні там — ніде. Підозрюю, що ці люди залишаться у власній капсулі, такому собі українському міграційному середовищі. Чи важче їм буде адаптуватися? Все залежить виключно від людини.
— А є оптимістичні історії? Можливо, позитивні тенденції в адаптації наших дітей в Польщі?
— Позитивні історії є і серед дорослих, і серед дітей. Чимало тих, хто гарно вливається в нове життя, добре вчиться, вступає у вищі навчальні заклади. Вчителі у польських школах не припиняють дивуватися, які наші діти розумні. Так і кажуть, що українські діти краще освічені, що інколи їм нудно в місцевих школах, тому що в Україні сильніша програма.
Не забуваймо, що деякі діти взагалі вчаться у двох школах одночасно — польській і українській. Хоча я не рекомендую таке робити. Але батьки хочуть, щоб дитина і там, і тут вчилась, щоб мала вибір, могла порівняти і, можливо, з часом обрати те, що їй краще підійде. Часом такі діти знаходять для себе кардинальні нові вектори розвитку.
— А чому ви не рекомендуєте вчитись у двох школах одночасно?
— Тому що це сильне розщеплення для дитини, яка адаптується до нової реальності. Приклади того, коли такі діти чи підлітки звертаються на психотерапію, вказують на те, що вони несконцентровані, розгублені, перевтомлені, їм важко вчитися, вони страждають від безсоння тощо.
Починаєш розпитувати — з'ясовується, що дитина взагалі не має вільного часу для себе, адже має навчатися і тут, і там
І якщо в старій школі більш-менш все ясно, але там постійно тривоги чи відключення світла, то в новій школі ще треба вивчити додаткову мову. Для дитини це дуже сильні навантаження. І тим дітям, які його не витримують, необхідна спрощена система.
Фотографії: Shutterstock. Титульне фото: Tomasz Pietrzyk / Agencja Wyborcza.pl
Журналістка, редакторка. З 2015 року живе в Польщі. Працювала в різних українських виданнях: «Поступ», «Лівий берег», «Профіль», «Реаліст.онлайн». Авторка публікацій на тему українсько-польської співпраці: економічні, прикордонні аспекти, культурна спадщина та вшанування пам’яті. Співорганізаторка журналістських ініціатив українсько-польської дружби. Працювала як тренерка програми ЄС «Права жінок і дітей в Україні: комунікаційний компонент». Серед зацікавлень: розвиток особистості, нейролінгвістичне програмування тощо.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
