Два боки однієї медалі
Досвід інших європейських країн, — зокрема Німеччини, — показує раціональність шкільного обов’язку. Там взагалі не стоїть питання, чи мусять діти відвідувати німецьку школу.
Але існує інший бік питання — кількість учнів, які наразі не відвідують польські школи, але одночасно заповнять їх у вересні. На думку психологині української школи «Материнка» в Катовіцах Вікторії, проблеми в комунікації можуть виникнути як у вчителів з дітьми через мовні і культурні розбіжності, так і в польських учнів, яким доведеться ділити парти з українцями, нерідко психологічно травмованими. Непросто буде всім, тому найкращий варіянт — аби зміни відбувалися поетапно. Приміром, для початку є сенс створити суто українські класи в польських школах із залученням українських викладачів.
На думку експертів освітньої галузі, основною метою зобов'язання відвідувати польську школу є усунення проблеми «зниклих дітей». Тобто тих, кого батьки забирають з польських шкіл, але не приносять жодних підтверджень, що ті навчаються онлайн в українських школах.
Згідно з чинним законодавством, достатньо однієї заяви від батьків про те, що дитина навчається онлайн, і вона може бути звільнена від польського шкільного обов’язку. І ніхто не контролює, чи дійсно це так. Тобто є ризик, що чимало учнів взагалі опинилися поза системою освіти.
А ще є українці, які навчаються у двох школах паралельно. І тепер таких дітей буде ще більше: навчатись у Польщі їх зобов’яже місцевий закон, а українську школу вони не захочуть залишати самі.
Подвійне навантаження може призвести до психологічних проблем не лише у дитини, але й у її батьків. Може виникнути величезний запит на психологічну підтримку. Чи може польська школа надати таку психологічну підтримку — не лише українським учням, але й їхнім батькам? Чи це повинні робити інші інституції?
— Школа зобов'язана надавати психолого-педагогічну підтримку всім учням, — пояснює Малгожата Ґондек, магістр, спеціальна педагогиня комплексу загальноосвітніх технічних шкіл № 2 у Катовіце. — Збільшення кількості учнів з досвідом міграції, безумовно, вплине на кількість штатних спеціалістів, які працюють у закладі на повну ставку. Необхідно буде надавати допомогу з чутливістю до виявлених проблем, забезпечувати постійну підтримку і реагувати на ситуації втоми від навчання, а також допомагати учням ознайомитися з матеріалом, який потрібно вивчити.
Батьки учнів також можуть розраховувати на підтримку фахівців і насамперед мають співпрацювати зі школою. Тобто виявляти інтерес до успішності своїх дітей, повідомляти про проблеми, прогрес, досягнення. Інформувати школу про те, що турбує дитину, ділитися досвідом, висловлювати свої пропозиції.
Українців відлякує тривалість навчання у польській школі
Згідно зі статистичними даними, у польських початкових школах навчається 122 000 дітей українських біженців. У середніх школах їх лише 28 000. Це може свідчити про те, що частка підлітків, які прибули до Польщі після початку війни і ходять зараз до польських шкіл, суттєво менша за частку дітей молодшого шкільного віку. Польські психологи пояснюють цю проблему переважно двома причинами:
1) Українським підліткам важче навчатись у польських школах, ніж в українських. На жаль, після переходу до польських шкіл, через відмінності у навчальних програмах, а також складну спеціальну термінологію, яка відрізняється в польській та українській мовах, навіть якщо дитина добре знала предмет (біологію, хімію, фізику тощо) рідною мовою, у польській школі вона починає отримувати гірші оцінки, і це демотивує.
Часто дітей приймають на один, іноді на два класи нижче, ніж в українських школах, тому українські учні як найстарші в класі не завжди можуть знайти спільну мову зі своїми польськими однокласниками, відчувають себе не такими успішними і, відповідно, отримують психологічну травму.
2) Українцям важко інтегруватися. Друга причина певною мірою залежить від першої, але не завжди.
Чимало українських учнів відмовилися від польської освіти через нездатність пройти інтеграційні процеси
Вони сумують за батьківщиною і переконані, що немає потреби вчити польську мову та інтегруватися в польське суспільство, адже війна закінчиться і вони повернуться додому.
Є ще одна причина, про яку польські експерти чомусь не говорять або просто не знають. Чимало українських батьків переконані, що українська освіта є кращою та ефективнішою. Це стосується насамперед тривалості навчання. В українській школі вчаться 11 років, після чого складають ЗНО/НМТ (аналог польської матури) і вступають до університету. Польський учень навчається 12-13 років (8 у початковій школі та 4 або 5 у середній). Отож, обираючи українську школу, учень економить 1-2 роки перед навчанням у внз. І це найпопулярніша і найвагоміша причина серед українських учнів не кидати українську школу.
— Батьки обирають навчання онлайн або в нашій українській школі, бо з нами можна швидше отримати атестат, аби вступити до польського вишу
— Тож я дуже сподіваюся, що новий закон не заперечуватиме діяльність таких шкіл, як «Материнка», — каже Вікторія.
Хтось обирає навчання в двох школах через невпевненість у майбутньому. Адже у разі повернення додому дитині важливо повернутися у свій клас. Комусь дуже складно вчитися в двох школах, комусь не дуже, а комусь взагалі легко. Діти різні. Навіть в одній родині часто одна дитина легко сприймає навчання в двох школах, а друга змушена вибрати якусь одну, бо не встигає. не тягне... Є діти, яким важко засвоювати предмети польською мову, а батьки не наполягають і переводять їх до української школи...
Мовне питання
— Найбільшим бар'єром є мова, — каже Малгожата Ґондек. — Однак, наша школа, наприклад, отримала комплект підручників з польської мови та організовує групові або індивідуальні додаткові заняття з польської мови для дітей-біженців. Учні, які мають вищезгадані труднощі, мають можливість користуватися перекладачем на телефоні навіть під час уроків.
Для кожного учня-мігранта наша школа готує картку допомоги. Кожен учень має можливість постійних або разових консультацій з фахівцями відповідно до потреб або з педагогом, психологом. Ми намагаємося модифікувати навчальний процес на індивідуальній основі. Викладачі зобов'язані враховувати труднощі навчання мовою, відмінною від рідної.
На жаль, на практиці не всі школи так толерантно ставляться до мовного питання. Багатодітна мама Анжеліка розповідає про неприємний досвід свого сина в польському технікумі, де дітям-українцям робили різкі зауваження, коли вони розмовляли між собою українською навіть на перерві.
— У першому семестрі діти стояли на перерві і розмовляли між собою українською, — каже Анжеліка, — підходили вчителі не з їхнього класу і робили зауваження. Був випадок, коли у класі їм видали нові ноутбуки і діти, встановлюючи нові програми, між собою почали розмовляти українською на тему програмування. Вчителю це не сподобалося, і він зробив їм зауваження. Мій Давид не змовчав, пояснивши, що так їм простіше порозумітися. І вчитель почав говорити про закон захисту польської мови...
На батьківських зборах ми, дві мами-українки, почали обговорювати цю тему, виявилося, що їхні сини вдома теж жалілися на цю ситуацію. Класний керівник почав виправдовуватися, а коли я сказала, що зверталася до юриста і мене проконсультували, що закон не забороняє іноземцям між собою у школі спілкуватися рідною мовою, тим паче, що до вчителів вони звертаються польською...
При згадці про юриста атмосфера в школі змінилася, у другому семестрі вже такого не було, і я зрозуміла, що треба захищати наших дітей
Разом з тим Анжеліка наголошує, що така неприємна ситуація була лише в школі її старшого сина. Інші її троє школяриків мають виключно позитивний досвід відвідування польської школи. Доня Єва в ліцеї має прекрасні стосунки з вчителями, які навіть просять її перекладати з польської на українську або навпаки для інших дітей з України, які, на відміну від Єви, не так добре комунікують польською мовою на уроках.
Булінг і травми війни
Вікторія розповідає, що до «Материнки» приходили дуже травмовані діти. З боку вчителів вони чули звинувачення: «Чому ти так довго в Польщі, а досі не можеш вивчити мову?» З боку однокласників — питання: «Чому ти досі тут, коли вже будеш повертатися?»
На думку психологині, знову відправляти їх в польську школу буде неабияким стресом. «Це ж не звичайні сім’ї, в яких батьки приїхали на заробітки ще задовго до війни, — підсумовує пані Вікторія, — чимало дітей бачили ракети і те, як гинуть їхні знайомі. До нас ходять діти у дуже важкому стані, яким потрібна психологічна допомога. Тому отак взяти цих дітей і відправити до польської школи, де непідготовлені вчителі й однокласники — може стати проблемою для всіх».
«Як фахівці ми підходимо індивідуально до кожного учня, — зі свого боку переконує пані Малгожата. — Намагаємося вирішувати будь-які проблеми та труднощі, які виникають. Ми зосереджені на спілкуванні. Помічаємо сигнали тривожних симптомів. Звичайно, виклик, з яким ми стикаємося, — це травма війни. Покинути свою країну, розлука з членами родини та близькими людьми. Втрата стабільності, тривога, безпорадність, страх. Зміна оточення, знайомство з «новим і незвіданим».
У кабінеті, в коридорі, в класах у мене було сказано багато слів підтримки і вдячності — аж до пошуку рішення. Насамперед йдеться про те, щоб бути присутнім, говорити, відчувати себе в безпеці. Слухати, що говорить учень, про якого йдеться, — іноді мовчки або зі сльозами на очах. Вміти знайти друзів, коли хтось почувається самотнім, допомогти поговорити з учителем, коли стрес бере гору. Показати, як можна по-іншому реагувати в тій чи іншій ситуації. Шукати ідеї, як зняти стрес або знайти хобі, — наприклад, уроки танців. Іноді потрібна чашка малинового чаю, щоб з'явилася посмішка, людина відчула себе важливою. Батькам школа також допомагає матеріально у вигляді продуктових наборів».
Пані Малгожата впевнена, що учнів слід якомога частіше хвалити, аби підвищити мотивацію та запевнити їх у подоланні труднощів. А ще в їхній школі часто проводяться інтеграційні зустрічі, тренінги з інтеграції, спілкування, де надається підтримка, пропонуються методи і форми позитивного підкріплення.
«Я вважаю, що все це дозволить українським дітям та молоді взяти участь у польському освітньому процесі. Вони із задоволенням займаються шкільними обов'язками, виявляють бажання брати участь у різних позакласних заходах».
— Польської школи не потрібно боятися! — підсумовує педагогиня. — Адже нове — не означає погане. Це новий розділ, зустріч з новими друзями, захоплення чи навчання професії. А насамперед — це відчуття спільності, причетності до шкільної спільноти. Школа — це не просто будівля, це люди, які її відвідують. Вони створюють характер цього місця. Школа — це простір для спілкування, але вона також дає відчуття безпеки. Польська школа відкрита для учнів з міграційним досвідом, а фахівці готові і хочуть допомогти.
Засновниця та головна редакторка видавництва "Час Змін Інформ", співзасновниця благодійного фонду "Час Змін", фронтова волонтерка, журналістка, друкувалася в українських та польських газетах, зокрема, "Dziennik Zachodni" та "Gazeta Wyborcza". Членкиня Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, організаторка культурних подій, фестивалів, білоцерківських "Парадів Вишиванок".
У Катовіце створила українську бібліотеку, проводить літературні читання, організовує зустрічі з українськими письменниками. Лауреатка Білоцерківської міської літературно-мистецької премії ім. М.Вінграновського. Отримала медаль «За сприяння Збройним Силам України», а також нагороду Visa Everywhere Pioneer 20 — відзнаку за досягнення жінок-біженок, які мешкають в Європі та мають значний вплив у своїх нових спільнотах.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
