Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
«Що зі мною буде, мамо?»
Українка Ніна, яка зараз мешкає у Великій Британії, розповідає, як кілька подій спонукали її розпочати процес складання заповіту. Все почалося з того, що її вразив випадок зі знайомою жінкою, матір'ю-одиначкою, яка з початком війни переїхала до Варшави. Вона наполегливо працювала, аби утримати себе й сина, а у вільний час займалась волонтерством як арт-терапевтка. А потім жінка вирішила переїхати до Франції в пошуках кращих умов для біженців.
— І от тільки життя стало налагоджуватись, пережитий стрес дав про себе знати — у молодої ще жінки стався інсульт, — каже Ніна. Три місяці українка провела в комі, але, на жаль, її не вдалося врятувати. Маленький син померлої залишився в чужій країні, сам-один на весь світ. Дивом вдалося відшукати триюрідну тітку, яка погодилася приїхати за ним та оформити опікунство.
— Саме тоді я переживала депресію, мені було важко навіть підвестися з ліжка. Аж раптом моя донька, якій на той момент виповнилося 13 років, запитала: «Мамо, а якщо раптом щось серйозне станеться з тобою, що мені робити? Що буде зі мною?»
У Великій Британії жінка часто чула запитання про наявність заповіту. Там це вважається нормальною практикою — за життя подбати про всі важливі моменти після своєї кончини. У британських книжкових магазинах і на Amazon навіть продається органайзер на випадок смерті: «Отакої, я мертвий, що тепер? Журнал планування кінця життя». У ньому є місце для документів, адрес і паролей інтернет-акаунтів, медичної інформації, листів рідним і коханим, вибачень і рекомедацій щодо власного похорону.
— Знайома пара обрала опікунів для своєї третьої дитини, оскільки вважала себе «віковими» батьками й хотіла бути впевненою, що дитя залишиться поруч зі знайомими перевіреними людьми до досягнення свого повноліття (21 рік), а її статки будуть надійно збереженими, — продовжує Ніна і зауважує, що Велика Британія входить до двадцятки країн із середньою тривалістю життя 81 рік. У країні немає війни, ракети людям на голову не падають. Однак родина думає на багато років наперед.
Ці люди цікавилися в неї, чи подбала вона так само про майбутнє своєї дитини. Ніна віджартовувалась: їй немає, що передавати у спадок, війна «обнулила її майновий статус», немає нерухомості, немає грошей на рахунках, який сенс у заповіті? Аж поки питання доньки не застало її зненацька.
— І мене як струмом вдарило: я — єдина доросла, відповідальна за свою дитину!
І якщо мене не стане, її можуть віддати моїм батькам, які залишились жити на окупованій росіянами території. Вони можуть відправити її в школу з російською програмою. Або інший варіант: соціальні служби передадуть її в прийомну родину у Великій Британії, яка забере дочку з її улюбленої школи. А може, її віддадуть українському консульству, і вона опиниться в дитячому будинку в Україні, адже зараз активно порушується питання повернення українських дітей з інституційних закладів…
Спочатку Ніна сподівалася, що опікуватись її донькою буде родина англійців, яка дала їм притулок у 2022 році. Однак з часом цей дружній контакт став не таким близьким.
— Я зрозуміла, що повинна сама подбати про все на випадок найгіршої ситуації. Моя дитина повинна бути з кимось, кого вона знає, хто розділяє наші цінності, не буде ламати її особистість, забезпечить її перебування в безпечному місці під час війни. Після довгих роздумів такою людиною я обрала свою подругу, яка знає мою доньку з моменту її народження.
Спочатку Ніна обговорила це з донькою, адже їй 14 і вона має право висловити свою думку. Потім Ніна звернулась з питанням до подруги, чи готова вона у разі чого взяти на себе роль опікунки до повноліття дитини. Подруга погодилася. Тож зараз Ніна оформляє документи. Вона звернулась за консультацією до юриста в один із центрів, який допомагає біженцям. Ніна сподівається, що заповіт їй не знадобиться, але пишається тим, що дбає про це.
Не всі рідні можуть бути опікунами
Дітей, яких війна зробила сиротами або позбавила батьківського піклування, в Україні понад 13 000, повідомила міністерка соціальної політики України Оксана Жолнович. Щороку мінімум чотири тисячі дітей залишаються без батьківської опіки. Частину дітей беруть у родини близькі чи далекі родичі, а близько шести тисяч дітей перебувають зараз у різних інституційних закладах.
— Коли мене заспокоюють, що про дитину подбають соціальні служби, я не розділяю такої впевненості, особливо, якщо йдеться про дітей з інвалідністю, як у нашому випадку, — розповідає Оксана Гоменюк, мама 10-річного Марка, з яким вони живуть зараз в Іспанії. — У країні нашого тимчасового перебування навіть не кожна бабуся може стати законним опікуном дитини, якщо з мамою щось трапиться. Зі мною тут моя 65-річна мама, але довго вона не зможе опікуватися моїм сином. Якщо зі мною щось станеться, суд не передасть їй право навіть тимчасової опіки.
Раніше в офісі Уповноваженого ВР з прав людини давали пояснення:
В Італії та Франції опікуном не може бути людина, яка досягла 65-річного віку
А в Німеччині були випадки вилучення дітей у літніх бабусь, які на руках мали єдиний документ — довіреність від батьків онука на перетин кордону. Вважається, що людина старшого віку сама потребує турботи.
Тож перед останньою поїздкою в Україну, де Оксана мала зробити медичну операцію, вона оформила тимчасове опікунство у місцевого нотаріуса на свою маму. Якби з жінкою щось трапилось, бабуся мала б законні підстави опікуватися молодшим онуком, поки не приїде хтось зі старших братів.
Її хлопчик — громадянин України, а тимчасовий захист може закінчитися в будь-який момент. Тож мати неодноразово обговорювала зі старшими синами, що у випадку її недієздатності або смерті вони візьмуть опіку над братом.
— Вони пообіцяли мені не залишати Марка одного та не віддавати його до українських спеціалізованих закладів для людей з інвалідністю, де умови набагато гірше іспанських, — з полегшенням каже Оксана.
«Відкрити конверт у випадку моєї смерті»
Втім позиція попередніх героїнь — скоріше, виключення, ніж правило. Більшість жінок, з якими говорили Sestry, зізнаються: «Я боюся накликати лихо розмовами чи думками на цю тему, боюся травмувати дитину».
Простіше тим, хто в Україні має батька дитини, який зможе подбати про сина чи доньку. Найважче — самотнім мамам.
— Я почала замислюватись над тим, щоб знайти потенційного опікуна для дітей в Німеччині, коли в Україні загинула знайома пара, — розповідає 46-річна Вікторія, мама 8-річних хлопців-близнюків, батько яких помер. — Вони були з Донецької області, виїхали за кордон на початку війни, потім повернулися й оселилися в Одесі. Після їхньої загибелі я зібрала конверт з документами, паролями, заповітом і листом для місцевих подруг, в яких просила їх не залишати моїх дітей самих. Написала дітям прощальні листи з настановами «на життя». Обговорила це з подругами, тіткою — і тоді заспокоїлась. Живу далі, знаючи, що зробила все, що могла, намагаюся дбати про своє здоров'я, щоб відкривати цей конверт не знадобилося.
Прості інструкції не примножують, а знижують тривожність дитини
— Якщо дорослі не пояснюють дітям переспективи, це може призвести до ще більшої тривоги, — впевнена Катерина Нещетна, сімейна консультантка, яка працює з дітьми та сім’ями вже 14 років. — У таких випадках діти можуть вигадувати власні версії подій, часто більш страхітливі, ніж реальність.
У кожній країні є свої правила, що буде з дитиною на випадок трагічної загибелі або втрати дієздатності законного опікуна, однак алгоритм всюди схожий. Неповнолітню дитину візьмуть під опіку соціальні служби, які будуть займатися вирішенням її подальшої долі. В судовому порядку над такою дитиною буде встановлений опікун. І це не завжди рідна людина. Суд сам вирішує, кому довірити дитину.
Щоб уникнути подвійного стресу — втрати близької людини та потрапляння в нову родину незнайомців — дорослим варто подбати про вирішення такої ситуації заздалегідь
Найкраще, коли батьки підготують юридично оформлений заповіт. Скласти такі документи для біженців можуть допомогти в центрах юридичної підтримки, в місцевих фундаціях, які працюють з біженцями.
Важливо визначити правового опікуна для ваших дітей у заповіті, щоб забезпечити їхнє благополуччя, якщо з вами щось трапиться. Це важливе рішення закриє також питання суперечок, якщо кілька дорослих претендують на виховання дитини.
Перш ніж призначити опікуна, обов'язково поговоріть з людиною, яку обрали, і дізнайтеся, чи вона готова прийняти цю відповідальність. Обговоріть потенційне майбутнє дитини: де вона перебуватиме до завершення війни, яким би ви хотіли бачити її навчання, майбутнє, чи готова ця людина до таких змін.
В залежності від віку дитини можна розробити для неї прості інструкції, які не множитимуть страхи, а навпаки знизять тривогу. Наприклад, замість «якщо мама помре» краще сказати «якщо ти не можеш додзвонитися до мами» або «якщо мами немає поруч» — і далі обговорити, до кого дитина може звернутися за допомогою.
У багатьох країнах у страхових полісах передбачений так званий «контакт на випадок надзвичайної ситуації» — це і є людина, до якої можна звернутися в разі нещасного випадку. Дитина повинна знати про такі контакти і розуміти, що може скористатися ними в разі потреби. Це можуть бути родичі, вчителі, сусіди або інші близькі люди.
— Дитині для відчуття безпеки потрібно принаймні 5 дорослих, яким вона може довіряти, — каже Катерина Нещетна
Біженцям важко подбати про фінансове майбутнє своїх дітей, адже добробут переселенця часто залежить безпосередньо від роботи матері, а більшість зароблених коштів витрачаються на оплату оренди житла та повсякденних потреб. Однак якщо є можливість, варто задуматися про страхування на випадок трагічних непередбачуваних ситуацій. Ці кошти можуть стати підмогою для дитини.
Якщо в родини залишилося житло в Україні, важливо, щоб усі документи на нього були в порядку — оформлені належним чином, зібрані в одному місці. Це полегшить дитині ситуацію зі вступом у права наслідування.
Важливо дбати про емоційний стан дитини та сприйняття нею питання смерті. Страх смерті — природний, і вже в 5-6 років діти можуть ставити питання на цю тему, особливо в умовах війни: «А ми не помремо? А тебе не вб’ють?». Пояснюючи маленьким дітям, що таке смерть, краще використовувати метафори з природи. Наприклад, «рослина виростає з насіння, приносить плоди, а потім засихає та повертається в землю, щоб колись народитися знову». Малюки не усвідомлюють, що життя має кінець, тож прості порівняння допоможуть зменшити тривогу.
Натомість при розмові з дітьми молодшого шкільного віку не варто говорити метафорами й заглиблюватись у деталі. Поясніть у межах тих установок, релігійних вірувань, які має родина: про тіло та душу, про те, що такий природний цикл людського життя. У цьому віці дитина вже може усвідомлювати, що життя може обірватися через хворобу, нещасний випадок, війну. Однак наголошуйте, що такі випадки — винятки, і ви робите все, щоб захистити себе та дитину. До того ж є багато людей, які люблять її та подбають про неї. Нагадайте про цих людей і як з ними зв'язатися.
Підлітки та молоді люди вже добре розуміють незворотність смерті. У них є доступ до новин, тож спілкуйтесь з ними як з дорослими: визнайте свої емоції, страхи, дайте їм змогу висловити свої почуття. Розгляньте конкретні кроки, що варто зробити на випадок, якщо складеться трагічна непередбачувана ситуація.
Важливо не уникати складних тем, особливо, коли діти самі їх піднімають. Розмови про смерть мають допомогти дітям сприймати її як природну частину життя, а не як ознаку близької небезпеки. Спілкування повинно бути чуйним і відкритим. Батьки, які готують дітей до можливих життєвих викликів, сприяють не лише подоланню потенційних труднощів, а й емоційному дорослішанню дитини.
Фотографії: Shutterstock
Редакторка та журналістка, авторка текстів про місцеве самоврядування, екологію, людські історії, амбасадорка журналістики рішення, пояснювальної журналістики та соціальних кампаній у ЗМІ. У 2006 році створила міську комунальну газету «Вісті Біляївки». Видання успішно пройшло роздержавлення у 2017 році, перетворившись у інформаційну агенцію з двома сайтами Біляївка.City та Open.Дністер, великою кількістю офлайнових проєктів та соціальних кампаній. Сайт Біляївка.City пише про громаду у 20 тисяч мешканців, але має мільйонні перегляди та близько 200 тисяч щомісячних читачів. Працювала в проєктах ЮНІСЕФ, НСЖУ, Internews Ukraine, Internews.Network, Волинського пресклубу, Українського кризового медіацентру, Media Development Foundation, Deutsche Welle Akademie, була тренеркою з медіаменеджменту для проєктів Львівського медіафоруму. Від початку повномасштабної війни живе і працює у Катовіцах, у виданні Gazeta Wyborcza.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
.jpg)
.avif)
