Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
За ухвалення законопроєкту проголосували 79 (необхідно — 51), проти висловились 18 сенаторів. Законодавці підтримали скорочення процедури розгляду пакетів допомоги Україні, Ізраїлю і Тайваню, що дозволило провести швидке обговорення протягом 30 годин з обмеженим часом для кожного сенатора.
Президент США Джо Байден пообіцяв підписати пакет законопроєктів про допомогу Україні, Ізраїлю та Тайваню 24 квітня, щоб відновити постачання озброєнь Києву цього тижня, йдеться у заяві на сайті Білого дому.
Коли це станеться, Україні буде виділено 60,84 мільярдів доларів.
Премʼєр-міністр України Денис Шмигаль розповів, що 49,9 мільярдів доларів підуть на оборонні видатки, 7,8 мільярдів доларів — це потенційна бюджетна підтримка, а 1,57 мільярдів доларів — економічна допомога. Ще 400 мільйонів доларів –— кошти на захист кордонів та гуманітарне розмінування.
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Конференція почалась з різких випадів американського віцепрезидента Джей Ді Венса на адресу ЄС та попередження, що європейці мають взяти більшу відповідальність за свою безпеку та безпеку України. Водночас адміністрація Трампа хоче домогтись тривалого миру, а не відновлення війни за кілька років. Та головне питання, якою ціною можливий мир, поки що залишається без чіткої відповіді. Володимир Зеленський на пресконференції у Мюнхені зауважив, що з Білого дому звучать сильні, але різні сигнали. Це, на думку українського президента, свідчить, що готового плану у Вашингтоні немає. Чи можна домовитись з Росією? Чому «мир за будь яких умов» неприйнятна концепція не лише для Києва, але й Європи? Які можуть бути гарантії безпеки для України?
Червоні лінії України
Україна ніколи не прийме угоди, укладені за її спиною і без її участі, заявив під час виступу на безпековій конференції Володимир Зеленський. Зал на цю заяву відреагував оплесками. Також у Мюнхені Володимир Зеленський наголосив, що готовий до переговорів з Путіним лише після узгодження позицій із США та Європейським Союзом. І це не всі червоні лінії, які окреслив Зеленський. У Мюнхені він також відмовився підписувати проєкт угоди, яка б давала США доступ до українських рідкісноземельних металів. Київ в цілому не заперечує таку опцію, однак Зеленський наполягає, що будь-які домовленості про видобуток та використання стратегічних ресурсів мають бути безпосередньо пов’язані з наданням Україні гарантій безпеки з боку США.
У Мюнхені Володимир Зеленський заявив, що Україні потрібна «тверда підтримка» США. Фото: ОПУ
Ядром будь-яких гарантій безпеки для України, на переконання Зеленського, має бути членство в НАТО, і це питання, як підкреслив український президент, залишається на столі, мовляв, якщо Україні не нададуть членство в Альянсі, тоді мають бути умови, які дозволять побудувати інше НАТО — прямо в Україні. Зеленський також дорікнув членам Альянсу, що вони йдуть на повідку в російського очільника: «найвпливовішим членом НАТО, схоже, є Путін».
Хто буде за столом переговорів
Мюнхенська безпекова конференція працювала на тлі прямих контактів Вашингтона з Москвою. 15 лютого держсекретар США поговорив телефоном з міністром закордонних справ Росії. У повідомленні Держдепу йдеться, що ця розмова була продовженням розмови Трампа з Путіним, яка відбулась 12 лютого. Марко Рубіо підтвердив прихильність президента Трампа до припинення війни в Україні. Крім того, посадовці обговорили можливість потенційної співпраці з низки інших двосторонніх питань.
Європа має брати участь в перемовах з Росією, в один голос кажуть європейські лідери, але виглядає так, що американці не поспішають їх запрошувати. Принаймні, як заявив під час Українського ланчу спецпосланець Трампа з питань України та Росії Кіт Келлог, за столом переговорів будуть два протагоністи і один посередник — представники України, Росії і США.
Зеленський: «Ми хочемо досягти міцного, тривалого миру, а не такого, за якого Східна Європа через кілька років знову опиниться в стані конфлікту». Фото: ОПУ
Зараз той момент, коли Європа повинна суттєво посилити свою підтримку України, а не просто вимагати місця за столом переговорів, якого ще навіть не існує, каже керівниця Талліннського міжнародного центру оборони й безпеки (ICDS) Крісті Раік (Kristi Raik):
— Головними пріоритетами для Європи зараз мають бути: надання дуже чітких сигналів про посилення військової допомоги Україні, розуміння, яким буде європейський внесок після того, як буде досягнуте припинення вогню і як забезпечити гарантії безпеки для України. Звичайно, дуже важливо працювати над тим, щоб спробувати мати єдиний підхід з боку США та європейців. Це дуже складно, і повідомлення, які надходили від американських лідерів протягом останніх днів, дійсно суперечливі.
Коли ми порівнюємо те, що сказав президент Трамп, віцепрезидент Джей Ді Венс, міністр оборони Гегсет і спеціальний представник з питань України Кіт Келлог, то бачимо, що всі вони озвучують різні повідомлення
Історичні паралелі
Напередодні конференції в Мюнхені, 12-13 лютого, в Брюсселі відбулась зустріч міністрів оборони країн НАТО. Виступ американського урядовця Піта Гегсета спричинив неабиякий ажіотаж після його заяв, що Україна не може розраховувати на повернення до кордонів 2014 року так само, як і на вступ в НАТО. Чимало європейських оглядачів провели паралелі з мюнхенськими домовленостями 1938 року, коли Велика Британія та Франція поступилися вимогам нацистської Німеччини і дозволили анексувати частину Чехословаччини.
Історичні контексти дійсно впливають, але оцінки мають бути максимально тверезими, зауважує політолог-міжнародник Богдан Ференс. Все вже відбулось, у США до влади прийшов Трамп і зараз там відбувається часткове переформатування зовнішньополітичного напрямку Сполучених Штатів. І це ситуація, яка складається з викликів:
— Виклики пов'язані з тим, що європейські країни особливо не знають, що зараз їм робити. І якраз фактор Трампа їм допомагає мобілізуватися. Можливо, навіть більше, ніж російська повномасштабна агресія. Друге питання — рівень трансатлантичної співпраці в рамках НАТО. Всі розуміють, що навряд чи з таким підходом Трампа можна повністю сподіватись на мілітарні гарантії Сполучених Штатів. До того ж питання — як-то російська війна, Путін, Москва, бажання Трампа вийти на якийсь формат переговорів — це все не комунікується з Європою і Брюссель загалом відчуває, м'яко кажучи, напругу.
Адже архітектура європейської безпеки насамперед залежить від того, чого зрештою вдасться домогтися в процесі цих переговорів
Мюнхенські заяви Венса і європейська армія
Сполучені Штати в Мюнхені представляв віцепрезидент Венс, чия промова здебільшого складалась з нападок на ЄС, мовляв, його більше непокоять не Росія чи Китай, а загроза всередині — відхід Європи від демократичних цінностей. Крім того,він порадив європейцям більше думати про власну безпеку, бо Америка сконцентрується на інших завданнях.
Джей Ді Венс у Мюнхені заявив, що основна загроза у світі не від Китаю чи Росії, а всередині самої Європи. Фото: THOMAS KIENZLE/AFP/East News
При цьому, всупереч багатьом очікуванням, Джей Ді Венс нічого не сказав про російську агресію та й загалом мало уваги приділив питанням міжнародної безпеки. Попри те, що оглядачі розраховували почути в його промові плани Трампа про припинення війни в Україні. Сам Трамп назвав виступ Венса в Мюнхені «найблискучішою промовою».
— Будьмо чесними: ми не можемо виключити того, що Америка може сказати ні Європі стосовно викликів, які їй загрожують, — заявив з трибуни Мюнхена Володимир Зеленський. На його думку, Європі потрібна своя армія, мовляв, прийшов час для створення європейських збройних сил. Об’єднання національних армій не відбудеться, і взагалі з такими формулюваннями треба бути обережними, певен міністр закордонних справ Польщі. А втім, Європейський Союз, зі слів Радослава Сікорського, безумовно, повинен розвивати власні оборонні потужності.
Венс під час зустрічі з Зеленським. Фото: ОПУ
Мир через силу
Мюнхенська конференція з безпеки показала кілька речей. Найважливіше і найнебезпечніше те, що слово і поняття перемоги зникло з порядку денного, вважає військовий експерт, відставний підполковник британської армії Глен Грант:
— З Путіним не можна досягти миру шляхом переговорів. Це людина, яка зруйнувала власну країну, зрівнявши з землею Грозний і вбивши десятки тисяч невинних росіян. Він повністю зруйнував Маріуполь, незважаючи на те, що це місто було російськомовним. Він вже воює із Заходом і готується до все більшого руйнування.
Якщо його не перемогти, він зачекає, дозволить слабким західним політикам і суспільствам повернутися до свого звичного життя з пивом, Макдональдсом, лижами і морозивом, а потім — повернеться сильнішим, ніж будь-коли
Україні потрібен мир через силу, заявила в Мюнхені президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, мовляв, якщо силою не змусити Росію до миру, в авторитарних держав складеться враження, що вони можуть без наслідків вторгатися в сусідні країни, порушувати встановлені міжнародним правом кордони. Зі слів президентки Єврокомісії, цю тезу поділяють по обидва боки Атлантики. Вона також нагадала, що зі свого боку Європа вже вклала у підтримку України 134 млрд євро і налаштована продовжувати допомогу.
Урсула фон дер Ляєн у Мюнхені. Фото: THOMAS KIENZLE/AFP/East News
Росія зараз намагається представити себе сильнішою, ніж вона є насправді, каже керівниця Талліннського міжнародного центру оборони й безпеки (ICDS) Крісті Раік (Kristi Raik):
— Якщо ціна війни для Росії зростатиме, російські ресурси ще більше виснажуватимуться, і РФ визнає, що дійсно не може досягти нічого більшого, продовжуючи війну, тоді є шанс на припинення вогню. Але перемир’я також має бути підкріплене реальною силою і чіткими зобов'язаннями, бо Москва не збирається вести переговори в дусі доброї волі і не погодиться на мир, хіба що в неї просто не буде іншого виходу, а з іншого боку буде потужна сила, здатна зупинити її від нового нападу.
Виклики для Європи
Мюнхен 2025 став свого роду холодним душем і очевидно, що Європі варто готуватись до жорсткішої реальності, каже експерт з міжнародних питаньБогдан Ференс. Однак, на його думку, навіть за президента Трампа Сполучені Штати не готові втратити Європу, бо це їм не вигідно в контексті національних безпекових та економічних інтересів:
— Але з позиції Європи, в контексті безпекових питань, Брюсселю потрібна більша автономність. Питання інше, як це забезпечити. І це складніше.
Під завісу Мюнхенської конференції міністри закордонних справ ЄС провели термінову нараду, щоб обговорити останні заяви американської адміністрації. Як підсумувала головна дипломатка Євросоюзу, Європа зберігає міцну єдність у питанні підтримки України і посилення власної оборони. Скоро будуть нові ініціативи, — анонсувала Кая Каллас.
Ми повинні боротися пліч-о-пліч з Україною. Це означає не обмежуватись словами підтримки, а бути там на землі, в повітрі і на морі, певен військовий експерт, відставний підполковник британської армії Глен Грант:
— Оточення Трампа має явні російські симпатії, і якщо ми не почнемо діяти задля перемоги, то доволі швидко опинимося в тому ж безладі, що й Україна.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Провісник апокаліпсису чи вкрай необхідний руйнівник чинного світового порядку? Дональд Трамп провів перші три тижні на посаді президента США у турборежимі. Десятки рішень та указів, ще більше заяв і розширених інтерв’ю — він захопив інформаційний простір планети і готовий до рішучих дій.
Абсолютним пріоритетом нової Адміністрації є завершення війни в Україні. Чи можливий швидкий мир та наскільки довготривалим він буде? На ці та інші питання в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів старший науковий співробітник і радник Центру аналізу європейської політики (CEPA), британський письменник та журналіст Едвард Лукас.
Весняне перемир’я
Марина Степаненко: Як повідомляє видання The Independent, Дональд Трамп хоче завершити війну в Україні до весни. Наскільки реалістичним є такий план?
Едвард Лукас: Я не думаю, що навіть сам Трамп серйозно вірить у те, що зможе закінчити війну до весни. Він, імовірно, зможе розпочати якісь переговори. Можливо, йому вдасться змінити чинні параметри війни, але не закінчити її.
Президент США неоднаразово казав, що застосує тиск на Москву, зокрема санкційний, у разі відмови Кремля від переговорів. Ми бачимо, що перша погроза — знизити ціну на нафту - вже почала реалізовуватися. Трамп казав, що зменшення цін вплине на здатність Путіна фінансувати війну. Наскільки ефективним може бути цей підхід, враховуючи можливості Росії диверсифікувати експорт енергоресурсів, наприклад, до Китаю чи Індії?
Обвал цін на нафту — хороша ідея з точки зору посилення економічного тиску на Путіна. Я сумніваюся, що це стане вирішальним фактором. Я думаю, що російська економіка продемонструвала неабияку стійкість як з точки зору фізичної стійкості до українських атак на інфраструктуру, так і з точки зору стійкості її експорту, її здатності заміщувати імпорт і загалом справлятися з санкціями. Отож, я був би здивований, якби низька ціна на нафту підштовхнула б Путіна сісти за стіл переговорів у слабкій позиції. Але я однаково вважаю, що це хороший крок.
Чи вважаєте ви, що Трампова стратегія «батога і пряника» — поєднання тиску на Москву з відкритими пропозиціями переговорів — може змусити Путіна піти на поступки?
Це можливо, якщо у вас є правильні батоги і правильні пряники, а втім, я не є оптимістом.
Я думаю, що існує велика небезпека видавати бажане за дійсне. Цілком можливо, що Путін настільки роздратує Трампа, що останній повернеться до підтримки України з усією необхідною зброєю, чинитиме реальний тиск на Росію і завдасть Кремлю вирішальної поразки на полі бою. І ми всі будемо в захваті від цього, але я думаю, що шанси на це досить низькі.
Ймовірніше, що Америка буде сопіти і пихтіти, але не змінить ситуацію докорінно. Я думаю, що цілком імовірно, що Трамп скаже європейцям: «Якщо ви так турбуєтесь про Україну, то виправте ситуацію самі». Тобто вони мають надати більше грошей і зброї, а не приїздити до Сполучених Штатів, очікуючи, що Вашингтон вирішить всі їхні проблеми.
Це цілком відповідає світогляду Трампа. Йому потрібна одна велика угода в найближчі кілька місяців, тому що він хоче отримати Нобелівську премію миру. І це може бути угода, яка хоча б тимчасово припинить війну Росії проти України
Але це також може бути угода між ізраїльтянами та великими арабськими державами, зокрема Саудівською Аравією. Отже, він у пошуках масштабної угоди, але це не обов'язково має бути Україна. І я думаю, що угоду про мир в Україні буде набагато важче досягти, ніж угоду на Близькому Сході.
9 лютого стало відомо, що Трамп говорив по телефону з Путіним про війну в Україні. Фото: Ben Curtis/Associated Press/East News
Отже, якщо у наступні кілька місяців новій Адміністрації не вдасться досягнути прогресу у врегулюванні війни в Україні, які сценарії розвитку подій найімовірніші? Чи може Вашингтон втратити інтерес?
Якщо Трамп не вважатиме європейську безпеку важливою для Америки й матиме переконання, що європейці мають самостійно про неї дбати, то Україна як ключове питання європейської безпеки може випасти з його порядку денного.
Європейцям доведеться докласти значних зусиль, щоб довести Трампу важливість Європи, оскільки він сприймає її радше негативно та прагне тиснути з економічних і ділових мотивів
Чи можна уявити, що Трамп звернеться до Конгресу з проханням про ще 100 мільярдів доларів для України? Це не неможливо, але малоймовірно. Тому великі обсяги американської допомоги для України цьогоріч виглядають нереальними.
Водночас Путін вважає, що має перевагу на полі бою та що Захід втрачає єдність. Він бачить поступове падіння морального духу в Україні й не налаштований на переговори. Якщо він переконаний, що може перемогти військовим шляхом, навіщо йому домовлятися? Водночас в останніх заявах Путіна ми чуємо, що РФ начебто готова до переговорів. Російський президент також використовує лестощі у бік Трампа та розповідає про його «хороші відносини» з чинним президентом США? Які сигнали таким чином Москва посилає Білому дому?
Я не вважаю Путіна ідіотом. І він знає, що важливо не ображати Трампа. Ще б пак він скаже, що готовий до переговорів.
Водночас я не думаю, що Росія зараз бачить необхідність у серйозних перемовинах. Я підозрюю, що Путін сяде за стіл переговорів і скаже: «Ми хочемо демілітаризовану Україну. Ми хочемо гарантії, що ви ніколи не вступите до НАТО». І ще дві-три речі, зокрема, включення тимчасово окупованих територій до складу Росії.
Чи вважатиме Трамп це неприйнятним? Можливо, ні. Чи вважатимуть це неприйнятним українці? Напевно, так. Чи будуть європейці готові підтримати українців у їхньому подальшому спротиві? Можливо, так. Та я не впевнений.
Але я думаю, що саме такий сценарій найбільш імовірний. Ми побачимо досить нерозумну з української точки зору переговорну позицію Путіна. І це не те саме, що початок реальних переговорів
Що може зробити Україна?
Трамп казав, що готовий хоч сьогодні зустрітися з Путіним. Чи є загроза, що доля України може вирішуватися за спиною Києва?
Завжди існує ризик ще однієї Ялти (йдеться про Ялтинську конференцію 1945 року, коли лідери США (Рузвельт), Великої Британії (Черчилль) і СРСР (Сталін) визначили післявоєнний устрій світу, фактично розділивши Європу на зони впливу, що призвело до радянського контролю над Східною Європою, — Ред.). Трамп може захотіти принизити Європу й заявити, що він усе вирішив, а іншим доведеться прийняти його угоду.
Щоб цього не сталося, Україна та Європа мають виступати єдиним фронтом і чітко заявити, що не приймуть домовленості між Трампом і Путіним
Навіть якщо США відійдуть убік, Україна має показати, що продовжить боротьбу. Це саме по собі посилить її переговорну позицію. Але є дві реальності: дипломатичні маневри та ситуація на полі бою. Те, що відбувається за столом переговорів, залежить від подій на фронті.
Україна справедливо просить партнерів гарантувати її безпеку, щоб не допустити повторного нападу РФ у разі досягнення домовленостей про припинення вогню. Враховуючи болючий досвід Будапештського меморандуму, як мають виглядати нові гарантії для України та що може гарантувати їхнє реальне виконання?
Це ключове питання: чи можливе справжнє перемир’я і як забезпечити безпеку та розвиток України? Для цього потрібні потужні військові й безпекові гарантії, але паперові угоди не працюють. НАТО не готове прийняти Україну, а розміщення 40-60 тисяч військових для контролю перемир’я виглядає нереалістично.
Альтернативою може стати надання Україні високотехнологічної зброї — наприклад, ракет Taurus чи Tomahawk. Але чи Захід справді готовий дозволити Україні застосовувати їх на власний розсуд? Це велике питання.
Мій песимістичний прогноз: буде перемир’я, але без надійної безпеки. Росія перевірить ці гарантії, вони виявляться слабкими, і ситуація зрештою стане ще гіршою
«Вісь зла»
Щойно Трамп укладе мирну угоду, між Росією і Заходом розпочнеться гонка за підготовку своїх армій до наступного конфлікту, — пише The Times з посиланням на джерела. Враховуючи економічні санкції та виснаження ресурсів через тривалу війну проти України, чи буде РФ здатна конкурувати з Заходом у модернізації своїх збройних сил? Чи може Кремль знайти підтримку у «нової осі агресорів» для цього?
Варто пам'ятати, що зрештою Росія має економіку, порівняну з італійською чи трохи меншу. І вони заплатили жахливу ціну за перші три роки війни. Втім, прогнози про економічний крах Росії виявилися видаванням бажаного за дійсне.
І у Путіна все ще є багато можливостей як з точки зору економічної стійкості, так і з точки зору мобілізації. І поки росіяни вірять, що це екзистенційна боротьба за майбутнє їхньої країни, вони будуть миритися з болем і жертвами. І я думаю, що Путін також бачить, що Захід все ще дуже слабкий, і зараз у нього є чудова можливість скористатися військовими успіхами в Україні, піти вперед і, можливо, повернутися після припинення вогню і по-справжньому зачистити залишки українського опору, скориставшись цими, боюся, слабкими гарантіями безпеки.
А ще у нього є шанс погратися з НАТО і слабкістю північно-східного флангу Альянсу, особливо з країнами Балтії, де ми все ще не маємо належної оборони. Є плани, але відсутні належні оборонні можливості. Це дуже спокуслива мішень.
І неважко уявити, що до кінця цього року або наступного — Путін отримає величезний виграш в Україні і розвалить НАТО, і це буде варте того економічного та іншого болю, який спричинить така перемога.
Чи можливий сценарій, за якого Трамп чинитиме тиск на Китай, аби той, у свою чергу, вплинув на Росію для підписання угоди з Україною?
Китай має унікальну здатність як тиснути на Росію, так і підтримувати її. Але чи зацікавлений Пекін у посередництві США, після якого Трамп привласнить собі всі заслуги? Можливо, якщо Пекін отримає свою вигоду.
Однак Китай не має досвіду в міжнародній дипломатії, який свідчив би про здатність укладати великі угоди. Йому більше подобається, коли західні країни звертаються з проханням вплинути на Росію — це дає Пекіну додаткові важелі
Зважаючи на торговельні суперечності між США та Китаєм, малоймовірно, що Сі Цзіньпін вважатиме пріоритетом надання Трампу геополітичної послуги щодо України.
Чи існує інструмент для довгострокового стримування Росії?
Єдина довгострокова надія — це трансформація Росії з імперії на мирну державу. Якщо це станеться, вирішити інші проблеми буде значно легше. Але поки Росія залишається імперською, загрози не зникнуть.
НАТО більше не є ефективною відповіддю — воно занадто велике, повільне й розділене. Потрібні коаліції країн, які розуміють загрозу та готові стримувати Росію в різних регіонах. Цей процес слід було розпочати ще 10-15 років тому. Тепер ми запізнилися, і, можливо, навіть занадто.
Навчання НАТО STEADFAST DEFENDER-24. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News
Чи вірите ви, що коаліція охочих країн може забезпечити гарантії безпеки для України? Якщо НАТО не є варіантом, чи можуть такі країни, як Велика Британія, Німеччина та Франція, співпрацювати, розгорнувши свої війська в Україні, щоб запобігти подальшим агресивним діям Росії?
Коаліція союзників теоретично могла б ввести війська в Україну як стримувальну силу, але що станеться, коли настане час її реально застосувати? Чи готові Британія, Франція, Німеччина та Польща воювати з Росією через блокаду Одеси чи новий наступ?
Сумнівно. Щоб гарантії були справді надійними, потрібні 100 тисяч військових, як у Західній Німеччині під час Холодної війни. Європа не має таких ресурсів — навіть 50 чи 10 тисяч знайти складно.
Європейські союзники і НАТО просто не мають можливості масово мобілізувати сили, необхідні для захисту України. Вони могли б захистити Україну за допомогою сучасної зброї.
Теоретично, можна було б поставити ядерну зброю на лінію фронту в Україні і сказати, що так, це гарантія
Але з цим пов'язані величезні політичні проблеми, і я не впевнений, що вони готові до такого рівня ризику. А без достатньої сили та готовності ризикувати надати справді дієві гарантії безпеки вкрай складно.
Майбутнє путінської Росії
Росія транслює наратив про те, що її економіка має імунітет до санкцій Заходу. В ЄС кажуть, що це неправда. А як ви оцінюєте стан справ всередині РФ? Скільки ще Москва здатна вести війну проти України при нинішньому санкційному тиску?
Ми схильні видавати бажане за дійсне, коли говоримо про Росію. Вона змогла мобілізувати свої ресурси, хоч і за величезну ціну для власного майбутнього. Економіка зазнає серйозних ударів, у фінансовій системі накопичуються проблеми, зокрема збільшуються обсяги поганих кредитів у приватному секторі. Але, попри це, Росія продовжує воювати.
Ми хочемо, щоб вона зазнала краху, тому схильні вважати, що це вже відбувається. Проте Росія продовжує знаходити способи підтримувати війну: отримує дрони з Ірану, залучає війська з Північної Кореї, обходить санкції через Китай. Ба більше, у неї ще залишаються невикористані ресурси.
Наступні покоління росіян будуть змушені розплачуватися за імперські авантюри Путіна. Але на даний момент Росія не загнана в глухий кут. Вона, ймовірно, зможе протриматися ще щонайменше рік-два, а навіть якщо ситуація стане критичною, Кремль знайде способи адаптуватися.
Чи вичерпав Захід свою уяву щодо санкцій? Чи залишилися у нього потужні інструменти, які досі не були застосовані?
Звісно. Ми навіть не використали всіх можливостей. Захід шукає санкції, які завдадуть удару по Росії, але не болітимуть йому самому. Тому ми обмежуємо імпорт нафти та газу по трубопроводах, але не на зріджений газ. Блокуємо постачання сирої нафти, але не нафтопродуктів. У підсумку санкції створюють труднощі для Росії, але також відкривають бізнес-модель для тих, хто допомагає їх обходити — від росіян до ділків у Дубаї.
Я б запровадив жорсткі вторинні санкції, зокрема проти «тіньового флоту», банкірів, юристів і бухгалтерів, які сприяють ухиленню від обмежень. Наприклад, позбавив би їх безвізового в’їзду до США, Європи та Британії. Якщо ти юрист чи трейдер у Дубаї й займаєшся схемами обходу санкцій, то тепер, щоб поїхати на Захід, доведеться вистоювати черги у консульствах разом зі студентами, нянями та прохачами притулку.
Комфортне життя для таких людей має закінчитися
Можливостей ще багато, але бракує політичної волі. І Путін це бачить. У підсумку Захід втомився, злякався, відволікся — а розплачується за це Україна. І це викликає в мене і сум, і гнів.
Як може виглядати економіка Росії через 5-10 років за умови продовження міжнародної ізоляції?
У довгостроковій перспективі Росія дедалі більше перетворюється на залежного васала Китаю. Китайські компанії скуповують активи за безцінь, інвестують у стратегічні сектори, а російська економіка все більше орієнтується на експорт до Китаю. Торговельні та інвестиційні зв’язки між країнами лише зміцнюються. Зрештою, Росія ризикує стати сировинним придатком Комуністичної партії Китаю — навряд чи саме таке майбутнє Путін обіцяв своїм громадянам.
Титульне фото: Deposit/East News
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Зупинка гуманітарної допомоги США для України (воєнна не призупинена) вплине на десятки сфер життя: зарплати освітянам, працівникам галузі охорони здоров'я, державним службовцям; кібербезпеку та цифрові трансформації, відбудову, підтримку енергетичного, аграрного, громадського секторів, медіа, реінтеграцію ветеранів, програму забезпечення ліками, вакцинацію, бізнес, евакуацію цивільного населення із зони активних бойових дій, підтримку внутрішньо переміщених осіб тощо. І це далеко не весь перелік, який був охоплений допомогою від USAID в Україні.
Народна депутатка Інна Совсун у коментарі для «Радіо Свобода» пояснює, що допомога USAID від початку повномасштабного вторгнення була суттєвою для бюджету України. І каже: саме цей критично важливий напрям може постраждати найбільше.
Посол США в Україні Бріджит Брінк та адміністратор Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) Саманта Пауер під час візиту до Києва, 2022. Фото: Hennadii Minchenko / Ukrinform/East News
За інформацією вдання Financial Times, американські чиновники з Бюро європейських та євразійських справ у Держдепартаменті вже звернулися до держсекретаря США Марко Рубіо з проханням зробити для України виняток з наказу про заморожування американської допомоги іноземним державам. «Наразі ми не знаємо, чи буде цей запит схвалений — повністю або частково — але з Вашингтона надходять позитивні сигнали», — йдеться в електронному листі, надісланому співробітникам USAID в Україні 25 січня.
26 січня видання Reuters оприлюднило подробиці службової записки, яку отримали працівники USAID. «Ми зобов’язані підтримувати президента в реалізації його бачення», — написав Кен Джексон, помічник адміністратора з управління та ресурсів. «Президент дав нам чудову можливість змінити наш підхід до іноземної допомоги на наступні десятиліття — поставити «Америку на перше місце».
Напередодні ухвалення рішення про призупинення допомоги новий держсекретар Трампа Марко Рубіо анонсував ці зміни: «Кожен долар, який ми витрачаємо, кожна програма, яку ми фінансуємо, і кожна політика, яку ми проводимо, повинні бути виправдані трьома простими запитаннями: «Чи робить це Америку безпечнішою? Чи робить це Америку сильнішою? Чи робить це Америку процвітаючою?».
Чому «заморозили» зовнішню допомогу США
Представники українських ініціатив-одержувачів допомоги, з якими розмовляли Sestry, говорять, що закономірно очікували перегляду політики зовнішньої допомоги від нового американського уряду.
Під час передвиборчої кампанії Трамп виступав проти надання іноземної допомоги, яка зазвичай становить близько 1% федерального бюджету, крім надзвичайних ситуацій, як було з наданням мільярдів допомоги на зброю для України. Він також критикував обсяги фінансування, які виділялися для України, аби захиститися від російської агресії. Тому для багатьох підписання указу про зупинення нової зовнішньої допомоги чи не в перші дні після інавгурації не стало сюрпризом.
Шокуючим для багатьох отримувачів допомоги від США стало те, що це рішення зачепило раніше погоджені програми, на які Конгресом США вже було виділено фінансування. Адже під час 90-денної паузи на аудит та перевірку заборонені будь-які фінансові операції щодо проєктів, навіть які перебувають в процесі реалізації, за якими є зобов’язання перед підрядниками, виконавцями, службовцями. І в деяких отримувачів допомоги тепер є побоювання, що не всі програми будуть відновлені після завершення 90-денної перевірки.
Фото: Allison Bailey/NurPhoto/AFP/East News
Неофіційно поширюється інформація, що «під ніж» точно підуть програми, які начебто не в сфері інтересів нової політики американського уряду. Зокрема, спрямовані на забезпечення прав жінок, рівності, інклюзії, соціальної справедливості, екології
«Наш проєктний менеджер нас заспокоює, що програма може бути продовжена, у них немає панічних настроїв, однак попереджає, що, ймовірно, доведеться відмовитися від деяких напрямів, зокрема, здоров'я та права жінок, гендерної рівності тощо. Ми не можемо в це поки повірити», — анонімно розповіла Sestry керівниця однієї з великих українських громадських організацій.
Засновниця агенції Connection, експертка з комунікацій та фандрейзингу Уляна Мовчан поділилася схожим інсайдом: «Трамп вже видав окреме розпорядження про закриття всіх офісів та посад, які працюють у сфері різноманіття, справедливості, інклюзії та доступності (DEIA), а також екологічної справедливості. Пряма цитата з розпорядження: «Адміністрація Байдена нав’язала незаконні та аморальні програми дискримінації під назвою «розмаїття, справедливість та залучення»... Очікується, що аналогічне трапиться з усіма подібними програмами фінансування. Наразі невідомо, чи буде це також стосуватися програм з протидії насильству». Але можна припустити, що оскільки адміністрація Трампа визнає корисною роботу UNICEF, підтримка дітей і сімей може навпаки стати пріоритетом.
Разом з тим офіційного підтвердження цьому поки немає. У коментарі анонімного працівника офісу USAID у Києві «Суспільному» йдеться про те, що вони не володіють детальними вказівками, як буде реалізована директива, чи будуть виключення. Запит щодо цього вже перенаправили до Державного департаменту США.
Як рішення про призупинення підтримки вже впливає на Україну
Рішення адміністрації Дональда Трампа викликало бурхливі реакції української спільноти. Так, зрадофіли впевнені, що США — ненадійний партнер, наводять в приклад Афганістан, який американці, на їхню думку, покинули напризволяще. Власне, такими страхами діляться й ті, хто працює в громадському секторі й бере участь в обговореннях рішення про призупинення допомоги: «Є страх, що Україні нав’яжуть несправедливий “мир”, повернення до російського порядку денного, а люди, які працювали заради забезпечення демократії, свободи й прав людини — опиняться за бортом або стануть ворогами».
Є й ті, хто зловтішається новинами, що «соросята\грантоїди» залишаться без коштів.
Є ті, хто не розділяє призупинення допомоги, але розділяє бажання адміністрації Трампа перевірити ефективність витрачання коштів. Так, ексміністр інфраструктури України, нині військовослужбовець ЗСУ Володимир Омелян, написав у FB: «Моє потаємне бажання, щоб після відновлення допомоги мінімум половина коштів з антикорупційної діяльності була скерована на good governance — створення умов для залучення на державну службу справді фахових, відданих справі й державі людей».
Разом з тим, на думку членкині правління БФ «Схід SOS», засновниці всеукраїнської мережі просторів психосоціальної та юридичної підтримки «Затишно space» Оксани Куянцевої, далеко не всі в Українірозуміють, якою потужною була підтримка США і чим її втрата загрожує головним бенеціфіарам допомоги:
«Наш фонд працює з 2014 року, з них з USAID — з 2022 року. Завдяки ним ми відкрили мережу безпечних просторів у Запоріжжі, Харкові, Миколаєві, Черкасах, Вінниці, Кропивницькому, де надається психосоціальна, юридична допомога дорослим, а також проводяться активності для дітей. За два роки понад 50 тисяч послуг у мережі отримали жінки-переселенки. З 2023 року USAID фінансує 50% евакуацій з прифронтових територій. З 2022 року понад 88 тисяч людей (з них 12100 — представники маломобільних груп населення) виїхали із зони бойових дій. За підтримки USAID ми ремонтуємо будинки на Харківщині і Донеччині, які постраждали від обстрілів і в яких залишаються жити люди — відновлюємо дахи й двері, встановлюємо нові вікна».
Зараз фонд має активності, які співфінансуються Міністерством закордонних справ Німеччини, постійно залучає фінансування від різних донорів, збирає приватні пожертви за кордоном і сподівається, що чекати на відновлення дозволу використовувати кошти за програмою USAID не доведеться аж 90 днів.
Благодійний фонд «Схід SOS» завдяки іноземній фінансовій підтримці може здійснювати психологічну і юридичну підтримку біженців. Фото: Схід SOS
За словами Отара Довженка, креативного директора Львівського медіафоруму, якщо американське фінансування не повернеться або буде радикально скорочене, до кінця 2025 року з ринку підуть десятки, якщо не сотні медіа, і серед них буде чимало дійсно цінних і якісних.
Він пояснює, що український медійний ринок перед 2022 роком був ослаблений, за попередні кілька років зазнав двох потужних економічних ударів: спочатку економічна криза 2014 року через початок російської агресії, а потім економічна криза 2020 року через коронавірусну епідемію. З початком повномасштабного вторгнення два головні джерела комерційних доходів — реклама і продаж контенту — на якийсь час стали недоступними взагалі. Росіяни фізично зруйнували або захопили теле- і радіомережі, редакції, чимало медійників вбито, велика частина їх перебуває в еміграції.
Водночас власники — політики, олігархи, бізнесмени з політичними амбіціями — відмовились дотувати свої медіа, бо під час війни в країні немає виборів, а отже, медіа не можуть і ще довго не зможуть приносити електоральні дивіденди. За таких умов гранти стали для багатьох медіа єдиним засобом виживання. Отар Довженко каже:
— Досить типова ситуація, коли в регіоні є кілька медіа, і найбільш якісні, прозорі, відповідальні, вільні від політичних впливів — це ті, що існують значною мірою на грантові гроші. Cаме ці медіа зазнають найпотужнішого удару і, ймовірно, частина з них закриється
Більші шанси на виживання матимуть медіа, які, наприклад, беруть гроші на піар у місцевих органів влади, або ж досі мають дотації від власників, або публікують брудну рекламу. Хоча американські гроші — не єдине джерело грантової допомоги, але найважливіше й найпотужніше. Скасування грантових програм, спрямованих на підтримку розмаїття — прав жінок, меншин, рівності, ЛГБТ тощо — також матиме прикрі наслідки, адже завдяки цим грантам медіа з обмеженими власними ресурсами мали змогу приділяти увагу цим темам, які рідко є у фокусі пересічної української редакції. Це не значить, що цих тем тепер зовсім не будуть піднімати, але і кількість, і якість їхнього висвітлення явно впаде. А разом з ними — можливості захисту жінок і представників меншин.
Для того, щоб зрозуміти глобальні наслідки рішення США перестати бути найбільшим благодійником демократичного світу, потрібно розуміти, чи відновлять після трьох місяців зовнішню допомогу, в якому обсязі, на які цілі вона буде витрачатися, чи готові будуть інші донори мобілізувати екстрені ресурси, аби врятувати сфери, які зачепило скасування допомоги. Разом з тим в умовах, коли ворог щодня атакує нашу енергетичну систему, відміна допомоги тільки в цій сфері може призвести до того, що країна взагалі зануриться у пітьму.
<frame>Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) — урядова установа, створена в 1961 році для наданням міжнародної допомоги. Загалом USAID залучає інвестиції та підтримує 29 напрямків у 158 країнах світу. За інформацією, яка опублікована на сайті USAID Україна, від початку повномасштабного вторгнення USAID надав Україні гуманітарної допомоги на суму 2,6 млрд доларів. Крім того, агентство виділило 5 млрд доларів на розвиткові проєкти та ще 30 млрд доларів у вигляді прямого бюджетного фінансування.<frame>
Приєднати Канаду, купити Гренландію, перейменувати Мексиканську затоку та встановити контроль над Панамським каналом — усе це нові (та не дуже) ідеї обраного Президента США Дональда Трампа, які він нещодавно озвучив журналістам. Особливо тривожними вони здаються на тлі оголошення Джастіна Трюдо, що він йде з посади прем’єра. Про те, чи стане колись Канада 51-м штатом Америки та як може змінитися підтримка України Оттавою після виборів, Sestry поговорили з генералом у відставці Ріком Гільєром, начальником канадського штабу оборони (2004-2008 рр) та членом Дорадчої Рада Світового Конґресу Українців.
Ідеї Трампа щодо розширення впливу США
Марина Степаненко: Пане генерале, останні заяви обраного президента США Дональда Трампа про бажання приєднати Канаду до Америки, а також його ідеї стосовно Гренландії та Панамської протоки — чи існує реальна загроза? Особливо, зважаючи на існування воєнного плану «Червоний», який Штати розробили у 1930-х роках та який, зокрема, включає стратегію з захоплення Канади.
Рік Гільєр: Реальною загрозою є наша нездатність донести до адміністрації Трампа та інших американців, що Канада є неймовірним союзником, другом і партнером США і що наші країни сильніші разом, коли ми маємо спільну безпекову та економічно-торговельну зони. Наша комунікація з цього приводу не було чіткою ані на словах, ані в наших діях — і нам, безумовно, потрібно робити більше в цьому напрямку.Чи вважаю я слова Трампа загрозою? Я думаю, що існують економічні ризики і труднощі, які можуть виникнути внаслідок його підходу. Та чи вважаю я, що існує загроза суверенітету Канади? Ні. Ми уживаємося з нашими великими друзями, кузенами і союзниками на Півдні вже кілька сотень років. І ми будемо продовжувати це робити без жодних сумнівів.
Трамп пригрозив зробити Канаду 51-м штатом США. Фото: NICHOLAS KAMM/AFP/East News
На кого розраховані ці заяви Трампа та який сигнал він надсилає країнам з імперіалістичними апетитами, зокрема, Росії та Китаю?
По-перше, я не думаю, що він кудись надсилає імперіалістичні меседжі. Трамп, в першу чергу, є бізнесменом. А по-друге, він — хижак. Він розуміє, що коли він проникає в думки людей, змушує їх щось обговорювати, то він збиває з пантелику своїх опонентів і має перевагу. Зараз він переслідує мету економічних змін на північноамериканському ринку, у торгівлі між Канадою та Сполученими Штатами Америки — хоче, щоб було менше торгового дисбалансу на користь Канади і більше торгового балансу на користь обох держав. А ще Трамп прагне, щоб Оттава робила більше у сфері безпеки. І він використовує ці заяви про те, що Канада стане 51-м штатом, щоб, на мою думку, вивести наших лідерів з рівноваги і зробити їх, можливо, трохи вразливішими. І Трамп може скористатися цим їхнім станом, щоб зробити те, що вважає за потрібне.
Політична криза в Канаді
Рік тому ви казали, що Канада стикається з «нерелевантністю» на світовій арені. Чи ви все ще так думаєте? Чи перезавантаження уряду у зв’язку з майбутньою відставкою Джастіна Трюдо здатне змінити ситуацію?
Канада вже стала нерелевантною, це не загроза, це вже сталося. Пам'ятаю, як у 2006, 2007, 2008 роках, коли Канада говорила в НАТО, наприклад, усі слухали. Зараз з Канадою навіть не консультуються щодо більшості міжнародних питань. І нам доводиться нав'язувати себе в обговореннях, щоб бути почутими. Ми стали значною мірою непотрібними.
Частково це сталося тому, що ми дозволили розпастися нашим канадським збройним силам. Наша армія набагато менша, ніж має бути
Ми дозволили нашим дипломатичним можливостям, нашому економічному та фінансовому впливу багато в чому погіршитися. І тому наш вплив у світі значно зменшився… До такої міри, що ми, мабуть, не є релевантними у більшості інцидентів, які зараз трапляються по всьому світу.
Як це змінити?
Перш за все, нам потрібна зміна уряду. Опитування свідчать, що канадці незадоволені станом речей у нашій країні. Нам потрібні вибори і зміна уряду. Потім нам потрібно відбудувати фундамент нації, стовпи державності, які ми зруйнували за останнє десятиліття. Одним з них, але лише одним, є канадські збройні сили. Ми повинні інвестувати в них значні кошти. НАТО встановило 2% ВВП як мінімальну інвестицію у збройні сили країн-членів Альянсу — нам треба перевершити цей показник.
Нам потрібно змінити схему закупівель обладнання і засобів, які потрібні канадським збройним силам. На придбання навіть дрібних речей ідуть роки, іноді десятиліття. І це просто неприпустимо
Метою канадських збройних сил має стати створення воїнів, а не прихильників ідеології woke (соціальний рух, який зосереджується на обізнаності щодо питань расової, гендерної, соціальної нерівності та несправедливості, закликаючи до змін і підтримки прав меншостей. — Авт.). Для цього потрібні фундаментальні зміни. А для них — новий уряд.
Також нам потрібні нові енергія та сили на міжнародній арені. Треба омолодити наше Міністерство закордонних справ, яке представлятиме Канаду за світовій арені, щоб поновити її вплив. При цьому ми маємо дуже ретельно зосередитися на тому, куди ми йдемо і куди збираємося спрямувати свою підтримку, адже ми не можемо бути всім для всіх. Європа, безумовно, залишається для нас ключовим напрямком. Україна залишається абсолютно важливим напрямком. Канада повинна не лише продовжувати нашу підтримку, але й подвоїти її в найближчі місяці та кілька років.
Чи зміниться канадська підтримка України?
Ви сказали, що Канада має не лише продовжувати, а й подвоїти свою підтримку України. Зараз ваша держава обіймає п’яте місце у світі за рівнем військової, економічної та гуманітарної допомоги Києву. Чи варто очікувати у цьому напрямку зміни, враховуючи майбутню зміну керівництва в Оттаві?
Великим викликом для Канади, як і для інших країн, є те, що 99% громадян не розуміють, чому ми вкладаємо мільярди доларів у підтримку України в її боротьбі з Росією. Водночас канадці стикаються з неймовірно високими цінами, астрономічною інфляцією, в деяких випадках мають труднощі з тим, щоб покласти їжу на стіл, з житлом для своїх родин, хвилюються за свою роботу, переживають за вплив адміністрації Трампа, яка прийде до влади в США ось-ось, і за те, як це відобразиться на нашій країні. Отже, на тлі цих проблем, їм важко зрозуміти, чому ми продовжуємо надсилати в Україну обладнання на мільярди доларів.
Насамперед потрібна інформаційна кампанія, щоб донести до канадців аргументи на користь підтримки України через усі можливі рупори — традиційні засоби масової інформації, соціальні мережі, особисті обговорення та дискусії, виступи та дебати по всій країні
Спільні навчання польських та канадський військових у Польщі. Лютий 2024 року. Фото: Czarek Sokolowski/Associated Press/East News
За результатами 25-го засідання у форматі Рамштайн, Канада обіцяла надати 440 мільйонів доларів військової допомоги, яку спрямують на чеську ініціативу із закупівлі боєприпасів, снаряди різних калібрів у канадської промисловості, підтримку виробництва дронів в Україні. Як ви оцінюєте вплив військової допомоги вашої країни на оперативні спроможності ЗСУ? Чи бачите ви зміни у динаміці війни завдяки цій підтримці?
Ніщо з того, що Канада здатна надати, не вплине на те, чим закінчиться ця війна — чи переможе Україна, чи більший успіх матиме Росія. Коли ми на самоті, то ми обмежені у своїх можливостях. Лише разом ми можемо щось змінити. Канадське виробництво боєприпасів все ще дуже і дуже обмежене.
Щодо перспективи розвитку безпілотників, то я вважаю, що це чудово. Я ознайомився з цифрами, що Україна намагається виробляти від двох з половиною до трьох мільйонів безпілотників на рік. І якщо канадські долари допоможуть їй ще більше розвинути вітчизняну індустрію дронів — це дасть українським силам оборони ще більшу спроможність захищатися від російських атак.
Позиція Німеччини та безпекові виклики в Балтійському морі
Як ви ставитеся до повідомлень, які надходять з Берліна? Поки Канада анонсує додаткову підтримку, канцлер Олаф Шольц блокує новий пакет німецької допомоги Україні, бо не бачить у цьому «критичної необхідності». Як українцям трактувати такі заяви?
Ми не повинні дивуватися, що Німеччина в багатьох випадках неохоче надає певну військову підтримку. Як сказав мені один мій друг-солдат, ми витратили останні 75 років на те, щоб Німеччина ніколи не змогла повторити хаос Другої світової. А тепер ми просимо їх раптово, за одну ніч, змінити цю динаміку і взяти участь у війні в дуже прямий спосіб, надаючи обладнання і можливості, які дадуть одній конкретній стороні, Україні, досягти успіху на полі бою. Це розчаровує, а іноді просто гнітить.
Але в демократичній країні ви повинні працювати над тим, щоб виборці і народ зрозуміли, чому ви це робите
Ви вже неодноразово згадували необхідність інформаційних кампаній, які пояснять західному громадянину, навіщо Україні потрібна допомога у війні проти Росії. Нас читають по всьому світу. Чи можете просто зараз навести ключові аргументи?
Перший аргумент я б розділив на дві категорії. По-перше — це свого роду позитивний стратегічний вплив. Ми не повинні дозволяти диктатору в диктаторській державі безжально вторгатися на територію демократичного сусіда після підписання угод про безпеку (на кшталт Будапештського меморандуму. — Авт.), які зобов'язують її не нападати в обмін на те, що Україна, наприклад, відмовиться від своєї ядерної зброї.
Ми не можемо дозволити, щоб міжнародна спільнота так діяла. Канада, наприклад, залежить від стабільного світу. Коли у всіх все добре, то наша нація процвітає. Тоді ми маємо хороші торговельні відносини, хороші економічні результати. І наше населення процвітає. Нам потрібна така стабільність.
Водночас ми не повинні дозволяти безжальному диктатору робити все, що заманеться йому та його збройним силам
Якщо ми будемо миритися з цим і відмовимося підтримувати Україну, то який сигнал це дасть Китаю, коли він, наприклад, дивитиметься на Тайвань? Який сигнал це дасть Північній Кореї, яка дивиться на південь через 38-у паралель (неофіційна назва кордону між КНДР і Південною Кореєю. — Авт.), на Південну Корею?
І який сигнал це посилає Ірану, коли він намагається переозброїти своїх маріонеток в Ємені, Лівані, Сирії або в самій Ґазі? Це були б абсолютно неправильні месседжі. Ми повинні підтримувати Україну як частину стабільності в міжнародному співтоваристві.
По-друге, ми всі є частиною Організації Об'єднаних Націй. ООН має резолюцію, яка називається «Обов’язок захищати». І коли одна країна вторгається в іншу і це є незаконним актом відповідно до будь-якого закону війни, тоді ми зобов'язані підтримати і допомогти цій країні. Канада була однією з країн, яка внесла резолюцію «Обов’язок захищати» в ООН і домоглася її ухвалення. І це означає, що ми повинні підтримувати і допомагати Україні, коли вона зазнає вторгнення з боку диктатора по сусідству.
Другий аргумент, який я б навів, — вигода для Канади. Якщо росіяни захоплять східні області і залишать їх собі, захоплять центральну частину довкола Києва і зроблять її підконтрольною Росії маріонеткою, а потім занурять західну Україну у нестабільність — ви отримаєте десь від 5 до 25 мільйонів українських біженців, які візьмуть курс на Захід.
Можете собі уявити, який вплив це матиме на Чехію, Словаччину, Німеччину, Францію чи Канаду? Тому я думаю, що ви повинні пояснити, громадянам західних країн, що такі кошмарні сценарії цілком реальні і це те, що нас чекає, якщо припинити підтримку України.
Повертаючись до Німеччини, тамтешній міністр оборони Борис Пісторіус заявив, що гібридні атаки РФ у Балтійському морі фіксують щодня. Як НАТО має запобігати чи відповідати на такі дії Росії?
Перше, ми повинні почати використовувати наші військово-морські сили, щоб відганяти російські кораблі або навіть китайські судна від місць, де прокладені наші трубопроводи і кабельні лінії. Ми не повинні залишати це на волю випадку, а відсунути їх подалі від цих маршрутів. І по-друге, коли трапляється подібний інцидент, ми повинні діяти як Фінляндія — одразу розгортати військово-морські сили. Ми повинні захопити судна, які нанесли шкоду, а потім заборонити цим кораблям та їхнім екіпажам плавати у цьому районі.
Ситуація на полі бою та шлях до миру
Торік, напередодні другої річниці повномасштабного вторгнення, ви говорили, що Україна переживає «найбільш крихкий, найбільш вразливий період». За півтора місяці настане вже третя річниця. Як би ви охарактеризували ситуацію зараз?
Майже так само, як я охарактеризував її рік тому: що довше триває війна, то більше смертей зазнає Україна і тим більшим є навантаження на її економіку, державу та народ. Я можу лише уявити собі моральний стан переважної більшості населення, яке зазнає нападів у тій чи іншій формі щодня протягом трьох років, і як це впливає на них психологічно.
Канада оголосила про виділення Києву військової допомоги на 440 мільйонів канадських доларів. Фото: ОПУ
Україна була феноменальною у своїй рішучості захистити себе і не дати перемогти Путіну. В історії ми ніколи не знайдемо кращого прикладу мужності, наполегливості, завзятості і просто рішучості не дозволити диктатору взяти верх. Та, що довше триватиме війна, то більшим буде тягар.
Водночас вже три роки ми говоримо, що Росія не може продовжувати війну. І все ж ми не бачимо жодних змін. Ми прогнозували падіння Москви, її економіки, її збройних сил, її техніки. Але за три роки нічого не змінилося. І мені просто цікаво, чи здатність Росії продовжувати цю боротьбу більша, ніж у Заходу?
Я не думаю, що слід очікувати суттєвих змін зараз. Вони можуть настати після 20 січня, коли обраний президент Трамп і його адміністрація сядуть за кермо влади в Сполучених Штатах Америки
А втім, залишається питання, що вони збираються робити? Можливо, з'явиться новий підхід до війни. Яким він буде, я не знаю.
Це дійсно питання на мільйон. Володимир Зеленський заявив, що його зустріч з Трампом буде однією з перших серед світових лідерів, адже питання завершення війни для обраного президента США є одним з найпріоритетніших. Своєю чергою Трамп повідомив, що його команда працює над організацією зустрічі з Путіним. Чого очікувати Україні внаслідок цих перемовин?
Трамп хоче, щоб війна закінчилася. Як це зробити — велике питання. Водночас Україна хоче закінчити війну, отримати гарантії безпеки на майбутнє і повернути території, які Росія захопила на сході. Я не впевнений, що все це можливо досягти без фактичної перемоги.
Якщо у Вашингтоні скажуть щось на кшталт: «Ми більше не будемо вам постачати зброю, віддайте Росії східні області, ми припиняємо війну і гарантуємо мир». У такому разі виникає питання, хто його гарантуватиме? Я також сумніваюся, що Києву запропонують негайне членство у НАТО. Якою може бути альтернатива — я не знаю.
Я думаю, що на Україну і на президента Зеленського буде чинитися величезний тиск з метою досягнення певного припинення вогню шляхом переговорів і, можливо, миру з Росією в довгостроковій перспективі, розуміючи, що не має значення, яким буде той мир, якщо він не буде гарантованим у довгостроковій перспективі. Я думаю, що найближчі кілька місяців будуть безсумнівно важкими.
На початку січня Україна пішла у наступ на Курщині. Водночас Росія посилює свій натиск на Сході. На вашу думку, це підготовка до майбутніх переговорів, які можуть відбутися після інавгурації Дональда Трампа?
Я впевнений, що будь-який наступ з боку України, будь-який наступ з боку Росії, хто б їх не планував і не керував ними, обидві сторони в думках налаштовують себе на успіх у потенційних майбутніх переговорах.
Українські бійці з антидронною гвинтівкою, придбаною на кошти, зібрані під час благодійного концерту в Торонто. Фото: Ukrinform/East News
Зі стратегічної точки зору, з точки зору України, вторгнення і цей нещодавній наступ у Курській області є абсолютно неймовірно розумним. Чи є він ризикованим? Так. Це потребує багато ресурсів, які можна було б використовувати задля оборони.
А втім, найкращий захист — це хороший напад. Це одна з тих речей, яка все ще залишається актуальною після століть війни. І я думаю, що те, що робить Україна, є ефективним нападом, який має стратегічний сенс
Генерале, чи бачите ви передумови для закінчення війни до кінця 2025 року?
Ні, не бачу. Я бачу потенційне припинення вогню на певний час, залежно від адміністрації Трампа і того, що вона намагатиметься зробити. Але це лише потенційне припинення вогню, а не те, що перетвориться на тривалий мир, який дозволить Україні почати відбудову з упевненістю, що їй більше не доведеться воювати з Росією.
Титульне фото: VALENTYN OGIRENKO/AFP/East News
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
«Війна — це економічна дія. Для ведення довготривалої війни потрібна сильна економіка»
Ольга Пакош: Чому ваша організація та ви особисто виявляєте такий інтерес до підтримки та навіть розвитку економіки України? Знаю, що ваш фонд підтримує благодійну організацію «Економісти для України», яка об’єднала експертів з різних країн світу для допомоги Україні саме в цій галузі.
Джеймс Ходсон: Війна — це економічна дія. Що це означає? Ви маєте ресурси, які потрібно ефективно розподіляти, щоб перевершити ворога. Той, хто використовує свої ресурси найефективніше, переможе. Для ведення довготривалої війни потрібна сильна економіка. Люди повинні бути продуктивними, виробничий потенціал має бути високим, а суспільство функціонувати.
Тому ми шукаємо способи розвивати економіку України навіть під час війни, зберігати зайнятість населення. Один із способів це зробити — створити екосистеми, де люди бачитимуть проблеми, які потрібно вирішити, і працюватимуть над ними без великих капіталовкладень або інфраструктури. Ми надаємо лабораторії, обладнання, академічну експертизу, наукових експертів, венчурний капітал та фінансування.
Економіка України залежить від зовнішньої допомоги, але оборона фінансується саме з бюджету України. Тому якщо економіка зростає, то і на фронті більше грошей. А якщо слабшає — слабшає й фронт
Це простий і прямий взаємозв’язок. Тому якщо Міністерство економіки звернеться до нас із запитанням, наприклад, як ми можемо підвищити податкові надходження в 2025 році або як зменшити боргове навантаження, ми допоможемо знайти розв'язання цих задач, бо маємо мережу економістів та ідеї, які можемо реалізувати.
Ми ведемо роботу в економічній сфері: працюємо над санкціями, політикою. Дуже важливо мати правильні процеси в суспільстві. Не тільки впроваджувати правильні технології, але й створювати відповідні інституції та структури для цієї діяльності.
— На яких галузях економіки в Україні ви зосередили сьогодні свою допомогу?
— Я був в Україні чотири рази від початку повномасштабного вторгнення. Двічі цього року, один раз минулоріч і ще один у 2022. Тож я спостерігав, як ситуація розвивалася, як змінювалися потреби, динаміка.
На початку люди масово переїжджали з одного міста в інше. Ситуація була непевна і ми не знали, чого очікувати далі. У 2023 році ситуація значно стабілізувалася. Ми змогли краще зрозуміти, де і як люди можуть жити, працювати, а також будувати своє життя у реаліях війни. А у 2024 році, мені здається, ми спостерігаємо серйозні потрясіння на геополітичному рівні. Невизначеність Сполучених Штатів, деяких європейських союзників, напруга між Китаєм і Тайванем, участь Північної Кореї — все це додає нестабільності з геополітичної точки зору, а Україна продовжує триматися.
Все це спонукає нас допомагати Україні в тих сферах, де є найбільші потреби. І це стосується не лише економіки. Sestry вже писали про нашу співпрацю з Києво-Могилянською Академією та Київською школою економіки.
Конференція «Берклі – Україна: Інноваційний стартап хаб» у Каліфорнійському університеті США, 2024. Фото з архіву Анастасії Федик
Моя остання поїздка охопила Київ, Суми, Харків, Вінницю, Миколаїв і Одесу — у нас є команди в усіх цих регаонах. Намагаюсь приїжджати кожні кілька місяців, щоб зустрічатися з командами особисто, аби вони відчували, що ми не просто сидимо на іншому кінці світу, а дійсно піклуємося і хочемо побачити, як працюють програми. Що працює, що ні, що треба змінити, над чим подумати, чи є нові можливості.
У Києві ми відкриваємо хаб, присвячений науці відновлення. Вона охоплює всі інновації, необхідні для перемоги у війні та побудови сильної країни після. Це інфраструктура, чиста енергія, розмінування, відновлення лікарень, інституцій тощо. Але це також може стосуватися оборони, наприклад, дронів, приладів спостереження або інших речей, необхідних під час війни.
Друга частина моєї поїздки була пов’язана з новими ініціативами. Одна з таких ініціатив стосується нашої співпраці з міськрадою Сум: ми працюємо над створенням стійкої інтернет-інфраструктури.
Через авіанальоти, відключення електроенергії, переривання навчального процесу людям у Сумах доводиться дедалі частіше ховатися в укриттях. Якщо у Києві рідко хто виходить з дому серед ночі, то в Сумах це досі необхідність. Через це життя, робота та навчання у місті стають набагато складнішими. Інтернет зараз є одним з основних інструментів, який забезпечує зв’язок, передачу інформації та розуміння, що відбувається. У Сумах виникли серйозні проблеми із забезпеченням доступу до інтернету під час війни. Ми співпрацюємо з Cisco, щоб привезти нове радіообладнання в місто, розширити кількість точок доступу Wi-Fi і забезпечити безкоштовний доступ до інтернету.
У Вінниці ми працюємо над агротехнологіями, створюючи агротехнічний хаб. Технології від міжнародних партнерів будуть зібрані в одному науковому просторі в регіоні, який вже має експертні знання в цій галузі. Вінниця — це аграрне місто. Тут одні з найбільш родючих ґрунтів у світі — чорноземи. Тому логічно реагувати на сільськогосподарські виклики України саме тут. Ідея полягає в тому, щоб зібрати ресурси, які для цього потрібні, у цьому місті, залучити громаду, молодих науковців, бізнеси й університети. У Вінниці є шість університетів, і це в місті з населенням 300 тисяч осіб!
Ми створюємо наукові і розробні центри, де люди можуть об’єднуватися, генерувати нові ідеї, відкривати бізнеси й отримувати необхідні структури для реалізації цих ідей. Часто, коли хочеш побудувати бізнес, важко знайти інструменти, працівників і капітал, необхідні для цього. Ми намагаємося зробити ці процеси максимально простими, щоб люди могли експериментувати, швидко тестувати ідеї та виводити їх на ринок.
У нас вже є понад сто міжнародних партнерів у сфері технологій, які хочуть приїхати до Вінниці, щоб тестувати свої розробки та ділитися досвідом. Університетські партнери також зацікавлені співпрацювати з аграрними дослідниками Вінниці. Ми сподіваємося створити живу і продуктивну спільноту.
Вирощувати овочі в танках чи поруч з ними дуже небезпечно
— Коли очікуєте перші результати вашої діяльності?
— У червні 2025 року буде розпочато кілька проєктів, а хаби у Вінниці відкриються і почнуть працювати з тестовими фермами навколо міста. Уже зараз ми впроваджуємо три нові технології в аграрний сектор України. Одна з них є особливо цікавою.
— Водорость, яка очищає ґрунти після вибухів?
—Так, це технологія, яка дозволяє швидко відновлювати ґрунт, забруднений вибухами. На сільськогосподарських землях вибухи призводять до кількох проблем. По-перше, високі температури створюють випалені зони, непридатні для вирощування. По-друге, вибухові речовини містять токсичні хімікати, небезпечні для людини, зокрема ртуть, кадмій чи навіть радіоактивні матеріали. Через це поля можуть залишатися непридатними для вирощування продовольчих культур понад 10 років.
Іноді можна побачити фото, де люди вирощують капусту чи буряк у залишених танках чи поблизу них. Це надзвичайно небезпечно, адже такі овочі можуть накопичувати токсини, спричиняючи довготривалу шкоду здоров’ю
Один з наших партнерів, залучених до співпраці у Вінниці, розробив технологію вирощування спеціальних водоростей. Ці водорості, подібні до морських, швидко ростуть у промислових резервуарах шляхом ферментації, що дозволяє отримувати великі обсяги продукту.
Ця технологія сприяє очищенню ґрунту, розщеплюючи важкі метали та токсини. Завдяки їй процес відновлення земель скорочується з десятків років до трьох. Після цього ґрунт стає придатним для вирощування сільськогосподарських культур.
Танк на городі під Києвом. Фото: FB Luydmila Nishenko
В Україні зараз існує чимало викликів. Наприклад, на полях фермерів усе ще є активні міни. Плюс є проблеми з логістикою, безпечним зберіганням зерна тощо.
Бути фермером в Україні дуже важко — це не та робота, де можна швидко збагатитися
Тому потрібно знаходити баланс і створювати рішення, які допомагають фермерам, оздоровлюють аграрну систему і прискорюють відновлення після забруднення ґрунтів та війни в цілому. Ідея полягає в тому, щоб привнести якомога більше інновацій і технологій у сільське господарство.
Крім відкритих проєктів у Києві та Вінниці, наша кінцева мета — створення таких центрів і в інших регіонах, наприклад, у Запоріжжі, Миколаєві, Харкові. Це досить легко реалізувати.
«Ми намагаємося бути «клеєм», який об’єднує нові ідеї та створює простір для їхнього швидкого тестування»
— До речі, про Харків. Хочу запитати про освітній проєкт, який ви реалізуєте в цьому місті. На сторінці вашого фонду я побачила заклик підтримати ініціативу: лише 35 доларів — стільки коштує можливість безпечного навчання дітей у Харкові на добу.
— У Харкові ми реалізуємо спільний проєкт з Міністерством освіти, спрямований на підтримку шкіл і створення центрів допомоги дітям. Ідея полягає в модернізації освітньої системи, яка в Україні залишилася майже незмінною протягом століття. Війна та пандемія COVID-19 підкреслили потребу адаптувати навчання до сучасних викликів.
Багато дітей відстають у навчанні, особливо в таких базових дисциплінах, як читання, письмо та математика. Освітній рівень сильно знизився — у середньому на два-три роки порівняно з довоєнним часом. В Україні діє чимало освітніх центрів, проте більшість з них нагадує радше місця для догляду за дітьми. Вони пропонують кілька годин занять, ігор чи вивчення англійської, що є корисним для громади. Проте ми прагнемо піти далі — запровадити нові, дієві підходи до освіти.
У співпраці з Міністерством освіти ми відкрили освітні центри в Харкові, Сумах, Охтирці, Миколаєві й Одесі. Це майданчики для експериментів із сучасними методиками навчання. Ми залучили міжнародних фахівців з раннього розвитку, психологів та інших експертів, щоб створювати нові підходи.
Наприклад, мій син у США відвідував дошкільний заклад, що працював за реджіо-педагогікою — італійським методом, який навчає дітей вирішувати проблеми через співпрацю в колективі, без прямої участі вчителя. Цей підхід орієнтований на розвиток командної роботи та колективного навчання.
Крім цього, ми працюємо з дітьми, які мають інвалідність або зазнали значних травм.
Є діти, які мовчали протягом шести місяців після втрати одного з батьків на фронті
Проте вже через кілька місяців роботи з психологами й іншими фахівцями вони починають відкриватися й знову говорити. Ми поступово залучаємо їх до спільної гри з іншими дітьми, допомагаючи ділитися досвідом і брати участь у навчанні. Це також важливий урок для інших дітей: розуміння, що кожен член суспільства унікальний і однаково важливий, незалежно від життєвих обставин.
Наші центри відходять від традиційної моделі, де діти просто сидять за партами й слухають вчителя, який говорить годину, — ми прагнемо створювати середовище, яке сприяє активному навчанню й розвитку.
Крім того, працюємо над створенням навчальних матеріалів для міністерства освіти, щоб нові підходи стали доступними для підготовки вчителів по всій країні. Усе, що показує ефективність у наших центрах, ми формалізуємо в методичні рекомендації, пояснюємо, які ресурси потрібні, і проводимо тренінги. Зараз будуємо співпрацю з педагогічними університетами, щоб їхні студенти могли долучатися до роботи в центрах, здобуваючи практичний досвід і нові знання.
З часом зміни потраплять до кожної школи, тому що я дуже підтримую ідею публічної освіти. Я хочу створити системи, що працюють для всіх. Легко відкрити приватну школу з новою методологією, але тоді лише маленька кількість дітей буде мати доступ до неї.
Але справжня зміна відбудеться, якщо ми зможемо змінити систему на національному рівні, а це потребує терпіння й часу. Я не претендую на те, що ми зможемо зробити великий вплив одразу, але важливо, щоб ми мали механізм для змін в усій системі освіти.
— Географія ваших проектів вражає. Від економіки, через розмінування та очищення ґрунтів, до нових методів освіти. Ви працюєте і з міськими радами, і з міністерствами, і з комерційними підприємствами?
— Ми уклали партнерські угоди та меморандуми про співпрацю майже з усіма ключовими міністерствами України: Міністерством культури, Міністерством захисту довкілля, Міністерством у справах ветеранів, Міністерством економіки, Міністерством освіти і науки, Міністерством цифрової трансформації. Крім того, ми маємо угоду з Меджлісом кримськотатарського народу.
Український уряд відрізняється тим, що з ним легше працювати, ніж з урядами багатьох інших країн
Часто взаємодія з державними органами нагадує спілкування з дідусем — процес тривалий і інертний. А в Україні відчувається інший підхід: багато енергії та готовності до змін. Це зумовлено потребою виживання. Ми не маємо іншого вибору, окрім як шукати нові рішення, пробувати нові ідеї та впроваджувати їх.
Фото: STRINGER / ANADOLU / Anadolu via AFP/East News
Хоча наша організація невелика, ми прагнемо будувати якомога ширші зв’язки з різними міністерствами та людьми, щоб вони могли звертатися до нас із запитами чи ідеями, де ми можемо бути корисними. Наша мета — реагувати на потреби й допомагати їх вирішувати. Великі організації займаються глобальними завданнями: постачають сотні генераторів чи мільйони батарейок, фінансують школи й університети. Ми не можемо працювати в такому масштабі — наш підхід інший.
Ми намагаємося бути «клеєм», який об’єднує нові ідеї та створює простір для їхнього швидкого тестування. Ми допомагаємо, не витрачаючи на це мільйонні бюджети. Наша цінність полягає в тому, щоб поєднувати зусилля, сприяти інноваціям і шукати ефективні рішення.
— Чи плануєте ви продовжити надавати таку чималу допомогу Україні до її перемоги?
— О, я впевнений, що ми будемо активно допомагати Україні ще довго після перемоги. Питання не лише у військовій перемозі. Після закінчення війни знадобиться величезний обсяг роботи, щоб повернути країну до повноцінного функціонування, чи не так? Потрібно буде сприяти поверненню українців, які виїхали за кордон. За різними оцінками, за межами України зараз перебуває від п’яти до десяти мільйонів людей. Я очікую, що принаймні 10–30% з них повернуться, тобто йдеться про два-три мільйони осіб. Це значна кількість людей, яких доведеться реінтегрувати.
Крім цього, потрібно буде відновлювати інфраструктуру. Важливим завданням стане також збереження сильної демократії після війни. У такі перехідні періоди багато що може піти не так, тому, на мою думку, наша діяльність в Україні триватиме ще довго.
Особисто я також займаюся проєктами, пов’язаними з обороною. Інвестую та співпрацюю з компаніями, що розробляють військові технології. Якщо бути відвертим, я вірю лише в один кінець цієї війни: повна військова поразка Росії. Без цього, а також політичних змін у Росії, я не бачу реального завершення війни. У кращому випадку ми матимемо заморожений конфлікт, а, ймовірно, — активну гарячу фазу, в якій роль Китаю, Ірану та Північної Кореї лише зростатиме.
Без повної поразки Росії важко уявити щасливий фінал для світу. Незважаючи на заяви Трампа, я не бачу, як йому вдасться завершити війну до 2025 року, як він обіцяє. Тому, на жаль, це буде довга боротьба. Багато ресурсів майбутньої України вже витрачено на те, щоб захистити сьогодення.
Сподіваюся лише, що ми не продамо це майбутнє за безцінь, шукаючи короткострокове вирішення війни. Вважаю, що Європа та США мають серйозно інвестувати в Україну: забезпечити належний захист міст і створити можливості для наступу на фронті. Буде цікаво подивитися, що відбудеться в найближчі два-три місяці.
Розмінування у Донецькій області, 15.06.2024. Фото: STRINGER / ANADOLU / Anadolu via AFP
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
.avif)
