Ексклюзив
20
хв

Польща-Україна: вистава на кордоні

Другу річницю повномасштабного вторгнення Росії Україна зустрічає із заблокованим польським кордоном. Дешеві вистави на кордоні не вирішать ситуацію — необхідний реальний українсько-польський діалог. Адже незгода між нашими народами вигідна тільки Росії

Микола Княжицький

Вісім вагонів вантажного поїзда з кукурудзою, який, за даними Києва, прямував з України, були відкриті, а їхній вміст висипаний на залізничну колію в Польщі 25 лютого 2024 року, повідомили український уряд і польська поліція.
Фото: Mateusz SLODKOWSKI / AFP/ East News

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Друга річниця повномасштабного вторгнення. 10 років триває війна. Два роки тому в сусідній країні-агресорці сподівались, що Київ «впаде за три дні». Багато хто в Україні теж про це думав, але цього не сталося. Український народ і ЗСУ зробили все для того, щоб не тільки відкинути агресора від Києва, Харкова та багатьох інших важливих міст, а й показати всьому світу, що українці здатні захистити себе і здатні захистити Європу. Цей унікальний захист продовжується. Він справді є унікальним, тому що навіть під час Другої світової війни багатьом націям, які боролися з Гітлером, допомагали, вони об'єдналися. Російські пропагандисти намагалися переконати цілий світ, що тільки вони одні перемогли Гітлера, але ми пам'ятаємо лідерів США, Великої Британії, рухи опору в багатьох країнах і як спільно, великою коаліцією, боролися з цим злом. Злом, яке сьогодні відродилось і фактично робить те саме, що робив Гітлер, виступає з тими самими гаслами. І з цим злом сьогодні бореться лише український народ. 

Звісно, ми вдячні союзникам, які підтримують нас зброєю та фінансово. Ми вдячні тим, хто запрошує нас сьогодні до Європейського Союзу. Саме з нашого прагнення стати членами ЄС і НАТО і розпочалася агресія РФ ще десять років тому, після Майдану.

Планка європейських політиків для української влади 

На річницю вторгнення в Києві Урсула фон дер Ляєн, фантастична жінка, одна з лідерок не просто ЄС, а і сучасного демократичного світу, проти якого бореться агресор і світ тоталітарний.

Урсула фон дер Ляєн вирішує найскладніші протистояння в Європейському Союзі. Вона є кандидаткою на очолення Єврокомісії на наступний термін. Очевидно, Україна має зробити все для того, аби підтримати цю кандидатуру: Урсула фон дер Ляєн так багато робить для нашої перемоги, європейської інтеграції, демонструючи приклад політичного усвідомлення, справжнього служіння, приклад політика, що думає про майбутнє. До Києва 24 лютого приїхали також прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо, прем’єр-міністр Бельгії Александер де Кроо, прем’єр-міністерка Італії Джорджія Мелоні. Все це видатні політичні діячі сучасності. Чи українська влада відповідає рівню і прикладу, який дають сьогодні європейські очільники? На жаль, ні. Українська влада дуже часто не відповідає рівню і українського суспільства, і перш за все, української армії, яка не просто організовано боронить Україну від ворога, а й захищає цілий світ. 

Українська влада говорить, що перемогла корупцію. Очевидно, що це не так. Ми пам'ятаємо дрібні звільнення і призначення українських посадовців. Ми пам'ятаємо обмеження свободи слова. Ми пам'ятаємо обмеження демократії, яке намагаються виправдати воєнним часом. Все це жодним чином не підтримується ані українським суспільством, ані суспільством європейським. Ми зможемо стати членами європейської сім'ї, долучитися до спільного бажання видатних лідерів сучасності, таких як Урсула фон дер Ляєн, звільнити від Путіна не лише Україну, а й цілу Європу лише за умови, що українська влада буде відповідати цій високій планці, яку для нас ставлять очільники європейські. Сподіваємося, що так і буде. Втім, поки що такого не відбувається. 

У другу річницю початку повномасштабної агресії Росії проти України Президент Володимир Зеленський разом з Президентом Європейської Комісії Урсулою фон дер Ляєн, прем'єр-міністеркою Італії Джорджією Мелоні, прем'єр-міністром Канади Джастіном Трюдо та прем'єр-міністром Бельгії Александром Де Кроо вшанували пам'ять полеглих захисників України в російсько-українській війні.
Фото: Офіс презиента України

Вистава на кордоні 

Ми бачили фото, де український уряд вишикувався на польському кордоні, нібито очікуючи на перемовини з польським урядом. Очевидно, ця дешева вистава жодним чином не допоміг українсько-польським стосункам. Парадокс в тому, що вимоги українського уряду є справедливими. Парадокс в тому, що лише Росія зацікавлена в тому, щоб український та польський народи сварилися між собою. І ми бачимо, як ефективно в Росії це виходить. Вимоги польських фермерів до України не мають жодної справедливої підстави. Ми нічого не продаємо в Польщі: все наше збіжжя й інші сільськогосподарські продукти через Польщу транзитом йдуть в інші країни. Звинувачення нас у тому, що нібито українські продукти є низької якості, неправдиві: немає жодного такого факту. На кордоні України і Польщі працюють польські фітосанітарні служби, в Україні працюють інспектори ЄС, які спостерігають за якістю українського зерна та інших сільськогосподарських продуктів. Українські сільськогосподарські продукти відповідають найкращому рівню таких продуктів в Європі. Тому звинувачення польських фермерів у тому, що нібито це зерно поганої якості, не просто не відповідає дійсності, а є прямою брехнею. Як і те, що українське зерно заполонило Польщу. Ріпак, який висипали з вагонів української залізниці, прямував до Німеччини і взагалі не має жодних обмежень в ЄС, нічим не конкуруючи з польськими виробниками.

Але польські сільгоспвиробники виходять на протести і перекривають кордон. Звинувачують в усьому Україну. Я щойно повернувся з Польщі, де спілкувався з дослідниками, які вивчають намагання росіян через соціальні мережі вплинути на суспільну думку України і Польщі та їхні активні спроби посварити між собою українське і польське суспільство та польське суспільство всередині. На жаль, у них це вдається. На жаль, не вистачає мудрості ані польським, ані українським політикам для того, щоб припинити цю істерію, яка не має під собою жодних причин. 

Польське змагання: хто більший захисник селян 

В Польщі тема українського зерна і української сільгосппродукції використовується політично. Це було перед парламентськими виборами. Тепер у  квітні вже будуть місцеві вибори. Політична структура Польщі є надзвичайно складною. Між собою бореться одна з найбільших тепер опозиційних фракцій «Право і Справедливість», проросійська партія «Конфедерація» і коаліція різноманітних партій, які зараз є при владі. Ці партії на місцевих виборах теж підуть окремо. Отже, між ними всередині існує конкуренція. Існує конкуренція між міністром сільського господарства Польщі від однієї партії та його заступником від іншої: кожен з них намагається показати себе більшим захисником селян. Селяни цим користуються для того, щоб отримати для себе більші дотації. І зрештою, їх отримують зараз і будуть отримувати надалі від ЄС. А Україна через російські провокації, на жаль, стає тут розмінною монетою.

Що мав би робити український уряд? Говорити про це серйозно. Серйозні розмови відбуваються: Урсула фон дер Ляєн проводила переговори, тепер буде проводити їх в Україні. Ми бачимо, що ЄС дає дотацію польським фермерам і підтримує Україну, відкриваючи для України ринки. Тому що якщо ринки для нашої сільськогосподарської продукції будуть закриті в ЄС, то який сенс тоді для нас в ЄС? Вимоги українського уряду, які підписав Шмигаль, є абсолютно справедливими і чесними. І тут можна було б показати свою зрілість, свою відданість українсько-польському діалогу і співробітництву… Без цього в Європейському Союзі нам буде надзвичайно складно. Нам буде складно спілкуватися з іншими країнами без нашого найбільшого союзника Польщі. Наше членство в ЄС в інтересах і Польщі, і України. Лише Росія зацікавлена, щоб у нас був заблокований західний кордон, а в Польщі їхній східний. Лише Росія зацікавлена ​​в конфлікті між нашими народами. І для того, щоб не підігравати Росії, треба не спектакль влаштовувати на кордоні, як зробив український уряд, а ці справедливі урядові вимоги гідно озвучувати в діалозі з поляками. 

Те саме треба робити і полякам. Поляки, які стверджують, що ми продаємо погане українське зерно і заполонили польський ринок, брешуть, використовуючи це у внутрішній політиці. 

Мені дуже хочеться, щоб якомога швидше цей популізм у внутрішній політиці як України, так і Польщі минув. Щоб ми стали справжніми стратегічними союзниками і показали на весь світ приклад справжньої демократії. І обов’язково якомога швидше перемогли.

No items found.
No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Журналіст, народний депутат України. До обрання у Верховну Раду працював журналістом, продюсером, медіаменеджером — пройшов шлях від кореспондента до керівника національної телекомпанії. Працюючи у журналістиці, створював демократичні проукраїнські медіа, боровся проти наступів на свободу слова. Створював телевізійні канали СТБ, Тоніс, ТВі. У 2013-му році заснував «Еспресо» — телеканал Майдану, який з перших днів цілодобово висвітлював події Революції Гідності. До парламенту вперше був обраний у 2012-му році. Як народний депутат України та  член Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації зосередив свою законотворчу роботу на професійних питаннях — регулюванні медіапростору. Є співголовою депутатської групи з міжпарламентських зв’язків з Республікою Польща.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
World Press Photo 2025 скандал

На першому фото авторства німця Флоріана Бахмайєра шестирічна Ангеліна — біженка з одного з прифронтових селищ близ Куп'янська. Дівчинка психологічно травмована війною і страждає від панічних атак. Автор фотографії зняв її через кілька хвилин після такого нападу, який міг бути викликаний втечею від російських бомбардувань.

На другому знімку — російський стабілізаційний пункт, розташований у підземному винзаводі близ окупованого Росією Бахмута. Зображений солдат був мобілізований до армії сепаратистської так званої «Донецької народної республіки» за два дні до початку повномасштабного вторгнення. Десь на полі бою проти українців, на окупованій Росією території він втратив руку й ногу. 

Російський військовий, поранений під містом Бахмут, лежить у польовому госпіталі, створеному на підземному винзаводі. Пізніше йому ампутували ліву ногу та руку. Донбас, Україна, 22 січня 2024 р. Фото: Nanna Heitmann/Magnum Photos, для The New York Times / World Press Photo

Агресор не може стояти в одному ряду зі своєю жертвою

Міжнародні фотопрофі чомусь вирішили, що ці дві світлини можна об'єднати в одному конкурсі, в одній європейській категорії. Що можна поставити знак рівності між жертвою і злочинцем, заплющити очі на етику заради естетики. Показати маленьку дитину з пошкодженою психікою і того, хто цю психіку руйнує. За допомогою стилізації та символіки (зображення пораненого солдата натякає на Пієту, зняття Христа з хреста) створити враження, що обидві людини є жертвами цієї війни, і що обом сторонам варто співчувати. Разом з тим це ще один приклад нормалізації російських злочинів, які, за наказами Путіна, відбуваються в Україні щодня — зокрема, проти цивільного населення. 

Світ не розуміє проблеми і потихеньку дає дозвіл російському брати участь у культурному житті світу. Виступи російських музикантів і балету, спортивні змагання, «Оскар» за фільм про росіян і зйомки стрічки про Путіна з привабливим Джудом Лоу в гловній ролі, участь у світових виставках, конференціях і дебатах. І ось черговий крок — на престижному конкурсі фотографій з'являється «ренесансне» зображення російського солдата. Він лежить на винзаводі, ймовірно, тому самому, що виробляв знамените українське вино, яке любили в усьому світі, і який був зрівняний із землею російською артилерією. Страждання злочинця зняті так, що викликають співчуття. І ми поволі забуваємо, хто тут агресор.

Багато хто після звільнення з-під окупації Бучі говорив: такого Росії світ вже точно не пробачить...

А потім були відкриті братські могили в лісі в Ізюмі, жовта кухня в багатоквартирному будинку в Дніпрі, пробита російською ракетою, бомби на дитячих майданчиках, обстріли українських військових фосфорною зброєю, забороненою Женевською конвенцією... Сьогодні потужні авіаційні бомби, що падають на центр Запоріжжя, вже нікого не вражають. Нічні атаки шахедів на українські міста сприймаються як чергові «новини з війни», яка десь далеко і нас, зрештою, не стосується. Разом з тим щоночі в Україні гинуть невинні люди. Ось і цієї ночі теж.

Тим часом журі конкурсу World Press Photo не бачить проблеми й ставить знак рівності між жертвами й нападниками. І цим підіграє російській пропаганді

Що змінює суспільний дискурс, гуманізує дії нелюдів, які на очах у всіх безсоромно і систематично, вдень і вночі, вбивають таких дітей, як Ангеліна, їхніх матерів і батьків. А разом з ними — віру в справедливість і інстинкт самозбереження людства.

20
хв

Чи можуть жертва й агресор перемогти одночасно? Престижний міжнародний фотоконкурс вважає, що так

Альдона Гартвіньська

Як грім з неба пролунала новина про вихід США зі складу Міжнародного центру з розслідування злочину агресії проти України, до якого входили прокурори, що збирали попередні докази про очевидний злочин росіян. Звісно, на тлі тотальної економії в імʼя прогресу імені Маска це було очікувано. Але неприємно. Речниця Білого дому Керолайн Левітт дуже обтічно прокоментувала, що нічого не чула про це рішення. 

Утім, воно цілком вкладається у затяжний медовий місяць між адміністрацією Дональда Трампа та Владіміром Путіним. Дуже хоче 47-й президент укласти угоду з російськими диктатором. Аж настільки — що готовий заплющити очі на те, що вирішувати питання України, ядерної програми в Ірані та співробітництво по копалинах Сибіру треба буде з реальним військовим злочинцем. 

Тіла мирних жителів лежать на вулиці Яблунській у Бучі. Фото: RONALDO SCHEMIDT/AFP/East News

Взагалі, коли мова йде про окупантів із РФ, я не вірю в достойні суди. Я вірю в ліквідацію. Красиву, продуману, підступну. Торік у грудні українці відчули деяку сатисфакцію після того, як у Москві ліквідували Ігоря Кирилова — генерала, який наказував застосовувати хімзброю проти ЗСУ. Коли він виходив із дому — біля підʼїзду вибухнув самокат. 

«Посадовець відповідальний за використання хімічної зброї на східному та південному фронтах України. За наказом Кириллова з початку повномасштабної війни зафіксовано понад 4,8 тис. випадків використання ворогом хімбоєприпасів», — написали у некролозі фахівці із СБУ. 

За наказом Кириллова окупанти використовували боєприпаси з отруйними речовинами у вигляді скидів з FPV-дронів на пункти оборони українських захисників. Після цього чимало бійців потрапляли до лікарень з тяжкими опіками слизових оболонок та дихальних шляхів. 

Ліквідація Кириллова стала ударом для Путіна — він кілька разів дав зрозуміти, що його тривожить смерть товариша. Набагато більше за заочні суди, де би вони не були

Тож це вкотре підтверджує, що росіяни мають боятися українців, поляків, литовців — і всіх інших, на кого вони кладуть очі і лапи, — скрізь. На суші, на морі, у барі безлімітного алкоголю у турецьких готелях на пʼять зірочок. 

Політична ставка президента Трампа зрозуміла. Якщо вже містер президент хоче переможних зустрічей з лідерами Росії, Ірану та Північної Кореї, то йому, звісно, не потрібно, аби ці чоловіки носили тавро «воєнних злочинці». Інакше не буде рукостискання. 

У відкритих джерелах можна знайти інформацію, за що США були відповідальні в групі, звідки їх вивели, — надавали матеріально-технічну допомогу та допомагали нашим прокурорам дещо їх розвантажити. Але основний масив роботи лежить саме на українських фахівцях, яких дуже не багато — і, крім воєнних злочинів, є ще цивільні справи. 

Аби осягнути обʼєми роботи, нагадаю, що з початку повномасштабного вторгнення було зафіксовано більше 150 тисяч воєнних злочинів Росії на території України

Усі ці справи треба довести хоч до якогось суду — аби родичі закатованих отримали компенсацію та моральну сатисфакцію. І головне — аби єдиною згадкою про геноцид не був якийсь просто памʼятний хрест і деревʼяна капличка. 

Додамо ще кілька неприємних рішень від США, які можуть хіба запевнити диктаторів, що «хто сильний — той і правий». Почалось це з того, що в лютому представники США, ймовірно, відмовилися називати Росію «агресором» на зустрічі Core Group — країн, які готують міжнародний трибунал над Путіним за його воєнні злочини в Україні. Далі Вашингтон різко відмовився бути співавтором заяви Організації Об'єднаних Націй, яка підтримує територіальну цілісність України та вимагає від Москви вивести свої війська з окупованих територій країни.

Адміністрація Трампа також відмовилася підписати заплановане комюніке G7, яке називає Росію «агресором» у війні з Україною на відзначення третьої річниці війни 24 лютого 2025 року

«Європейські чиновники побоюються, що лестощі пана Трампа Путіну можуть призвести до того, що російського диктатора звільнять від наслідків за його вторгнення в межах будь-якого мирного врегулювання», — йдеться у матеріалі британського видання The Telegraph. 

Також днями трапилась вкрай детективна історія. 43-річна прокурорка Джессіка Абер, яка розслідувала воєнні злочини РФ, була знайдена мертвою у своєму домі. До приходу до влади Дональда Трампа вона входила у команду фахівців міністерства юстиції США, яка розслідувала воєнні злочини Росії в Україні. Крім того, пані Абер вела низку проваджень щодо кіберзлочинності і відмивання грошей росіянами.

В умовах, коли свідки воєнних злочинів помирають, а вкраденим дітям Росія якісно прошиває мізки проросійською пропагандою — збирати воєнні злочини вкрай тяжко. А кожен втрачений день — це шанс воєнним злочинцям уникнути відповідальності, жити своє краще життя і набиратися досвіду до нових актів геноцидів у майбутніх війнах. 

Працівники ДСНС копають могилу цивільного під час ексгумації у районі Ізюма. Фото: Evgeniy Maloletka/Associated Press/East News

Може трапитись так, що США через деякий час змінять своє ставлення до Путіна і Росії, коли мирні переговори закінчаться нічим. Утім, якщо Вашингтон десь відступає з поля гри, це означає лише одне, що європейські країни мають бути більш активними та зубатими. Адже сьогодні російські герої СВО викладають відео, як вбивають українських полонених, а завтра можуть повторити досвіди уже десь в лісах Балтії.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Путін — (не) злочинець. Невже США рятують російського диктатора від суду за воєнні злочини?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Може вас зацікавити ...

No items found.

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress