Ексклюзив
20
хв

Піноккіо, а не Дон Кіхот

Матеуш Моравецький не є ідеалістичним лицарем української справи серед європейських альтернативних правих. Полеміка з Віталієм Портніковим

Роберт Сєвьорек

Марш свободи у м.Катовіце. Польща, 2021 рік. Фото: Beata Zawrzel/REPORTER

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Я погоджуюся з основними висновками Віталія Портнікова, які містяться в його проникливому аналізі під назвою «Самотність Матеуша Моравецького».

Самотність Матеуша Моравецького

Класичні європейські праві сьогодні стали заручниками крайніх, націоналістичних правих, через що вони все більше потраплятимуть в орбіту популізму. Тріумф націоналістів, які зараз тактично об’єдналися в Європі, може швидко поховати європейську ідею, якщо вони досягнуть успіху на майбутніх європейських виборах. 

І третє: так, європейським альтернативним правим потрібні такі прихильники Путіна, як Орбан, Сальвіні чи Марін Ле Пен – навіть якщо вони відчувають огиду до Путіна (як Джорджія Мелоні). Бо прихильники Путіна в цьому середовищі просто сильніші за противників кремлівського диктатора.

Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Я маю застереження лише щодо однієї тези Віталія Портникова. Тієї, яка стосується Матеуша Моравецького:

Те, наскільки тривожним може бути обʼєднання ультраправих для майбутнього Європи, можна було помітити вже зараз. Іспанські журналісти констатували, що Матеуш Моравецький зі своєю підтримкою України залишився практично на самоті серед інших учасників зустрічі. Його соратників по новому інтернаціоналу ця тема чомусь не сильно зацікавила

Здавалося б, усе вірно, от тільки Моравецький ніколи насправді не представляв – і не представляє – європейську справу на європейському форумі. Він представляє лише власну політичну справу, якій, в залежності від ситуації, Україна може допомагати чи заважати.

Щоб переконатися в цьому, потрібно просто подивитися, як він цією справою грав. І продовжує грати. 

Моравецький і плани Росії

Про те, що Росія вторгнеться в Україну, Матеуш Моравецький дізнався ще в листопаді 2021 року, оскільки саме тоді американська розвідка надала йому докази цього.

Польський прем’єр був втаємничений у викриті Вашингтоном оперативні плани росіян, був в курсі розмірів сил вторгнення і навіть знав про підготовлені списки з прізвищами українців, яких росіяни мали намір вбити після окупації їхньої країни

І все ж 3 грудня 2021 року, за два з половиною місяці перед російським вторгненням, він із почестями, належними главам держав, прийняв у Варшаві не лише Віктора Орбана та Сантьяго Абаскаля, лідера іспанської партії VOX, а й лідерку французької ультраправої партії «Національне об'єднання» Марін Ле Пен. Ту саму Ле Пен, яка не тільки брала гроші від Путіна (у чому сама зізналася), але й відкрито заявляє, що Україна входить до сфери інтересів Росії.

4 грудня 2021 року. Ярослав Качинський, Матеуш Моравецький, Віктор Орбан. Фото: матеріали ЗМІ.

Качинський знає свою справу — і він планує стіну

Через три тижні, 24 грудня 2021 року, Ярослав Качинський, політичний шеф і наставник Моравецького, в інтерв’ю для «Gazeta Polska Codziennie», не лише назвав напад Росії малоймовірним, але й заявив, що «проросійська фракція має шанс взяти владу в Україні в результаті виборів». Він зробив це, хоча, як найважливіший на той момент польський політик, мав знати висновки американців.

Навіть гірше, Качинський не виключив, що стіна на кордоні з Білоруссю, будівництво якої тоді планувалося, буде продовжена на південь, уздовж усього кордону з Україною. Моравецький, якому, як прем'єр-міністрові, формально належало прийняття рішення у цій справі, не протестував. Це означає, що наприкінці 2021 року ані він, ані Качинський не планували надавати допомогу Україні. Навпаки: вони мали намір відгородитися від неї стіною.

З цієї точки зору наступна зустріч Моравецького з лідерами крайніх пропутінських правих, яка відбулася наприкінці січня 2022 року (менш ніж за місяць до російського вторгнення в Україну), вже не здається дивною. Моравецький тоді поїхав до Мадрида на саміт з Ле Пен, Орбаном, Абаскалем та іншими націоналістичними лідерами з Бельгії, Австрії, Болгарії, Естонії, Литви, Румунії та Нідерландів.

Диво перетворення

«Диво перетворення» Моравецького та PiS в українському питанні, яке сталося після 24 лютого 2022 року, не є результатом політичного прозріння. Це вимушена реакція на спонтанну допомогу десятків тисяч поляків, які кинулися до прикордонних переходів з Україною в перші години війни — і на ставлення ще сотень тисяч, які прийняли під своїм дахом біженців з України. Тест на солідарність витримало саме польське суспільство, а  не держава, якою тоді керував Моравецький. Програми допомоги та постачання зброї Україні, які пізніше запустив уряд PiS, були здебільшого результатом холодного розрахунку: бездіяльність влади, не кажучи вже про продовження довоєнної політики контрольованого дистанціювання від українців, означала б різке зниження підтримки з боку громадян, і, можливо, навіть втрату влади партією PiS. Моравецький, Качинський та решта їхнього середовища стали союзниками України проти волі та без ентузіазму.

Зернова криза

Про те, що це було саме так, свідчить позиція Матеуша Моравецького, Ярослава Качинського та Анджея Дуди в момент, коли в Польщі спалахнула зернова криза. Коли польські сховища були заповнені мільйонами тонн українського зерна, транзит якого до африканських країн уряд PiS виявився не в змозі організувати протягом більш, ніж року, єдиною ідеєю влади для виходу з кризи була виплата компенсації фермерам — і закриття кордону для української агропродукції. Фасадна політика солідарності PiS з Україною вмить розвалилася.

Інтерес союзника, який бореться за виживання, виявився несуттєвим супроти загрози падіння підтримки влади за рік до виборів

Через кілька місяців від колишньої союзницької щиросердності не лишилося вже нічого ані в Дуди, ані в Моравецького, не кажучи вже про Качинського. 20 вересня 2023 року на запитання, чи Польща надалі надаватиме Україні воєнну підтримку, Моравецький заявив: “(...) ми більше не передаємо жодної зброї, тому що самі тепер озброюємося найсучаснішою зброєю”.

«Це завдяки Польщі»

А потім настав жовтень 2023 року — і PiS втратив владу, продовживши двомісячну політичну пантоміму з іншим урядом Моравецького, тепер в меншості. Наступні місяці, позначені глибоким шоком і запереченням поразки, також не сприяли тому, щоб PiS і Моравецький сформулювали будь-яку послідовну політичну лінію щодо України. 

Зручна можливість прокоментувати це питання з’явилася лише на конференції Європейських альтернативних правих (CPAC Hungary) 25 та 26 квітня 2024 року в Будапешті, яку організував Віктор Орбан. Той самий Орбан, який місяцем раніше був єдиним лідером ЄС, хто привітав Путіна з перемогою на президентських виборах. Серед гостей, крім Моравецького, були: Ґерт Вілдерс від націоналістичної “Партії свободи” та прем’єр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе від партії “Грузинська мрія”, яка щойно проштовхнула через парламент написаний за путінським зразком законопроект про т.зв. іноземних агентів. 

У такому товаристві Моравецький критикував Європейський Союз (бо він “загрожує демократії”), Німеччину (бо “дала Україні тільки шоломи”) і Дональда Туска, свого наступника на посаді прем’єр-міністра (бо він нібито хоче віддати Брюсселю всю владу над Європою). Моравецький і делегація політиків PiS, яка його супроводжувала, не розглядали українське питання, як окрему тему. Воно спливло лише в контексті згаданої словесної атаки на Німеччину — і самовихваляння. «Це завдяки Польщі Україна продовжує боротьбу!» – написав у Twitter супутник Моравецького, депутат Януш Ковальський, який, через інтелектуальний рівень його публічних виступів, є джерелом численних мемів у Польщі.

Весела поразка

На черговий конгрес європейських націоналістів, який відбувся 19 травня в Мадриді, екс-прем’єр Польщі, очевидно, поїхав, щоб роз’яснити русофілам масштаби російської загрози та зміцнити союзників України. От, тільки це неправда, а точніше: досить незграбне алібі для чергового викриття Моравецького в товаристві, яке більшість поляків вважають етично, політично та ідеологічно прокаженим. 

Цього разу виступ Моравецького був віртуальним. У Мадриді він виступив лише з раніше записаною промовою, в якій розмірковував, зокрема, про безпеку Європи в контексті війни в Україні та екзистенційну загрозу, яку Росія становить для Європи. 

Четверо представників PiS меншого калібру, які з'явилися в Мадриді, пояснювали свою присутність там, згідно з лінією Моравецького: потрібно переконувати правих колег з інших країн підтримати Україну. Про ефективність цієї дипломатії, однак, нічого не відомо. Але факт того, що жоден із націоналістичних європейських лідерів публічно не підняв українського питання (а отже, і польського, бо безпека обох країн — це система сполучених посудин), не сповнює оптимізмом. 

Отже, якщо члени PiS справді поїхали туди представляти українську справу та відтягувати праву Європу від Путіна, то вони зазнали нищівної поразки

Втім, навіть якщо вони це й усвідомлювали, то явно не надто цим переймалися, про що свідчать їхні радісні обличчя на спільних фото.

PiS хоче Polexit

Їм байдуже, однак, не тому, що вони не усвідомлюють, що відбувається навколо. Мадридські селфі були веселими, бо справжньою метою їхньої місії не була політична підтримка України. 

Ключем до головоломки є те, що PiS, приголомшена черговими аферами та скандалами, протягом останніх тижнів перебувала в стані поглиблення політичних потрясінь у Польщі. В атмосфері нових виснажуючих медійних сенсацій, їм потрібно було хоч щось, що доводило б їхню спроможність в очах власного електорату та створювало враження, що це партія шанованих у Європі політиків, а не партія аферистів, брехунів і злодіїв. 

В інтересах PiS є просування разом з іншим націоналістичним інтернаціоналом проєкту  “Європа вітчизн”, який фактично є планом повільного демонтажу Європейського Союзу зсередини. Якщо ультраправі досягнуть успіху на майбутніх виборах до Європарламенту, розвиток цього проекту може призвести до подальших «виходів» — включно з Polexit. 

А PiS, хоч і рішуче заперечує це, потребує Polexit

Повернутися до влади (якщо це можливо), щоб завершити демонтаж залишків демократичної Польщі на кшталт Угорщини Орбана. Авторитарна деконструкція політичної та правової системи в Польщі не вдалася Качинському та Моравецькому головним чином з двох причин: через опір проєвропейського громадянського суспільства та принциповість інституцій ЄС та європейських судів, яка призвела до блокування доступу уряду PiS до сотень мільярдів злотих з з Національного плану реконструкції (KPO).

Простіше кажучи, якби 1 жовтня 2023 року у Варшаві з’явилися 100 тисяч, а не мільйон прихильників демократії, і якби уряд PiS отримав ці сотні мільярдів злотих від ЄС, то 19 травня 2024 року Моравецький би бути не аутсайдером у Мадриді, а головним плеймейкером. І десь у 2025 році ми мали б, як оголосив Качинський кілька років тому, «Будапешт у Варшаві

Персонаж з Коллоді

Моравецький, як і Качинський, і решта членів PiS, піднімає українське питання лише тоді, коли він може інструменталізувати його, коли він може підсмажити чергову політичну яєчню на героїчній війні, яку веде Україна. Після 24 лютого Україна була для нього трампліном, від якого він міг відштовхнутися для стрибка, демонструючи підтримку у боротьбі з Росією. Тепер це фіговий листок, який дозволяє йому з'являтися там, де не може з'явитися поважаючий себе європейський політик. 

Акція протесту під час з'їзду партії PiS. Краків, 2018 рік. Фото: Jakub Porzycki / Agencja Wyborcza.pl

Моравецький не представляє українську справу через просту причину:  її цілі  протилежні прагненням PiS. Європа, про яку мріє Україна, — це та Європа, яку ненавидить Моравецький. Сьогодні українці платять за вступ до ЄС власною кров’ю на полі бою. Протягом багатьох років члени PiS платили своєму електорату (і мали намір платити протягом наступних років) за згоду на вихід Польщі з ЄС мільярдами злотих, виведених із польського бюджету. 

Щоб до кінця зрозуміти наміри Моравецького, варто визнати, що єдиною справою, яку він — політик без ідеологічних і моральних властивостей — представляє… є сам Матеуш Моравецький. Зміни та еволюція, які за останні десятки років перетворили його з ліберального радника Туска на хунвейбіна антиєвропейського популізму, завжди були віддзеркаленням короткострокових вигод.

У магмі пропутінськрї популістської правиці Матеуш Моравецький не є благородним політичним Дон Кіхотом, самотнім емісаром української справи серед європейських націоналістів. Якщо вже й шукати йому адекватний літературний відповідник, то він знайдеться не в романі Сервантеса, а в Коллоді.

No items found.
Р Е К Л А М А

Журналіст, редактор, публіцист, автор книг. Цікавиться новими технологіями та політикою. Літературознавець, доктор гуманітарних наук. Створив і керував веб-сайтом sztucznainteligencja.org.pl

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
ядерна зброя польща

Росія в ході широкомасштабного вторгнення в Україну неодноразово вдавалася до ядерного шантажу, який набув якісно інших форм порівняно з періодом холодної війни. Починаючи з осені 2022 року, у Москві неодноразово й безпідставно говорили про прагнення офіційного Києва використати «брудну бомбу». Два роки тому, 25 березня 2023 року, Путін оголосив про розміщення на території Білорусі тактичної ядерної зброї. Попри оцінки аналітиків про прагнення принизити цим кроком білорусів у День Волі, логіка Кремля, як видається, була іншою. Рішення Путіна було пов’язане з видачею Міжнародним кримінальним судом ордеру на його арешт за співучасть у викраденні українських дітей. Тому кремлівський щур радо показав ядерний кийок. Ці дії суттєво десакралізували фактор ядерної зброї як інструменту стримування, і низка країн Заходу продемонструвала у відповідь, що в цю гру цілком можна грати вдвох. 

Хоча достеменно підтверджених даних про наявність російських тактичних ядерних боєголовок у Білорусі немає, президент Польщі Анджей Дуда в інтерв’ю Financial Times висловив впевненість у її наявності на території Білорусі. Це означає, що фактор психологічного тиску Кремлем використовується достатньо успішно. Польща і країни Балтії відчули себе у ядерних лещатах, адже дивізіони «Іскандерів» (можливих носіїв ядерних боєголовок) розміщені також у Калінінградській області. 

Анджей Дуда обговорював перспективи розміщення американської ядерної зброї в Польщі з Кітом Келлогом під час візиту останнього до Варшави у лютому 2025 року. Щоправда, апаратна вага колишнього радника Трампа зараз суттєво зменшилася. Тож орієнтуватися маємо на позицію віцепрезидента США Джей Ді Венса, який у березні заявив, що був би шокований, якби Дональд Трамп вирішив перемістити ядерну зброю далі на схід Європи. Тобто на територію країн, які стали членами НАТО наприкінці 90-х років ХХ століття й у яких Кремль у грудні 2021 року вимагав демонтувати військову інфраструктуру.

Президент Польщі Анджей Дуда і спеціальний представник президента США з питань України та Росії Джозеф Кіт Келлог у Варшаві, 8.02.2025. Фото: Wojciech Olkusnik/East News

Нагадаю, у межах програми НАТО Nuclear Sharing Бельгія, Нідерланди, Італія, Німеччина й Туреччина з 2009 року розмістили на власній території американську ядерну зброю. Всі ці країни стали членами НАТО в роки холодної війни, тоді як на членів Євроатлантичного клубу пострадянського призову подібна практика поки що не поширюється. 

Про прагнення Польщі долучитися до програми Nuclear Sharing у червні 2023 року заявив тодішній прем’єр Матеуш Моравецький. Можна припустити, що ця заява була частиною передвиборчої риторики партії «Право і справедливість», але про аналогічні прагнення вів переговори з адміністрацією Джо Байдена і Анджей Дуда. До того ж доволі активно, — викликавши у квітні 2024 року коментар польського МЗС про необхідність проконсультуватися з урядом у цьому питанні. Уряд на той час вже очолював Дональд Туск. Польща має на своїй території інфраструктуру зберігання ядерної зброї ще з часів перебування у Варшавському договорі, і сьогодні її долучення до ядерного клубу, нехай у пасивний спосіб, могло б посилити її політичні позиції в Європі.

Разом з тим геополітична ситуація стрімко змінюється. Дональд Трамп зумів знайти лише 10 хвилин для спілкування з Анджеєм Дудою, який побував у США на Конференції консервативних політичних дій. А вже в березні 2025 року про готовність розгорнути французьку «ядерну парасольку» над країнами Європейського Союзу Дональд Туск заявив, що Польща була б у більшій безпеці в разі реалізації планів Макрона. Політично контакти Туска й Макрона виглядають більш перспективними за можливість ефективного діалогу адміністрації Трампа з майбутнім новим польським президентом, ім’я якого ми дізнаємося вже влітку 2025 року. 

З 2020 року фінансується Польська ядерна програма, яка має завершитися побудовою у 30-х роках ХХІ століття польської АЕС. Поки це у планах, проте активізація дискусії навколо використання ядерної зброї безумовно може прискорити цей процес. Україна у цьому питанні може виступити партнером Польщі, адже у нашій державі чимало фахівців-ядерників і тих, хто пам’ятає гіркий досвід прощання з ядерним арсеналом. Логічним наслідком взаємодії Києва і Варшави могла б стати спільна реалізація ракетної програми, адже без засобів доставки значення ядерної боєголовки суттєво зменшується.

Ядерна зброя на тлі російсько-української війни й ітерацій команди Трампа з величезною амплітудою втрачає свій статус «зброї обраних», натомість перетворюється на інструмент реалізації амбіцій. Відверто кажучи, буде дивно, якщо Польща залишиться осторонь прагнень здобути ядерний арсенал і поставити його на службу своєму захисту та збільшенню геополітичної ваги в Європі. Сьогодні єдиним формальним стримуючим фактором залишається Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, вага якого зменшується на очах
4
хв

Польща і ядерна зброя: амбіції та реальність

Євген Магда
World Press Photo 2025 скандал

На першому фото авторства німця Флоріана Бахмайєра шестирічна Ангеліна — біженка з одного з прифронтових селищ близ Куп'янська. Дівчинка психологічно травмована війною і страждає від панічних атак. Автор фотографії зняв її через кілька хвилин після такого нападу, який міг бути викликаний втечею від російських бомбардувань.

На другому знімку — російський стабілізаційний пункт, розташований у підземному винзаводі близ окупованого Росією Бахмута. Зображений солдат був мобілізований до армії сепаратистської так званої «Донецької народної республіки» за два дні до початку повномасштабного вторгнення. Десь на полі бою проти українців, на окупованій Росією території він втратив руку й ногу. 

Російський військовий, поранений під містом Бахмут, лежить у польовому госпіталі, створеному на підземному винзаводі. Пізніше йому ампутували ліву ногу та руку. Донбас, Україна, 22 січня 2024 р. Фото: Nanna Heitmann/Magnum Photos, для The New York Times / World Press Photo

Агресор не може стояти в одному ряду зі своєю жертвою

Міжнародні фотопрофі чомусь вирішили, що ці дві світлини можна об'єднати в одному конкурсі, в одній європейській категорії. Що можна поставити знак рівності між жертвою і злочинцем, заплющити очі на етику заради естетики. Показати маленьку дитину з пошкодженою психікою і того, хто цю психіку руйнує. За допомогою стилізації та символіки (зображення пораненого солдата натякає на Пієту, зняття Христа з хреста) створити враження, що обидві людини є жертвами цієї війни, і що обом сторонам варто співчувати. Разом з тим це ще один приклад нормалізації російських злочинів, які, за наказами Путіна, відбуваються в Україні щодня — зокрема, проти цивільного населення. 

Світ не розуміє проблеми і потихеньку дає дозвіл російському брати участь у культурному житті світу. Виступи російських музикантів і балету, спортивні змагання, «Оскар» за фільм про росіян і зйомки стрічки про Путіна з привабливим Джудом Лоу в гловній ролі, участь у світових виставках, конференціях і дебатах. І ось черговий крок — на престижному конкурсі фотографій з'являється «ренесансне» зображення російського солдата. Він лежить на винзаводі, ймовірно, тому самому, що виробляв знамените українське вино, яке любили в усьому світі, і який був зрівняний із землею російською артилерією. Страждання злочинця зняті так, що викликають співчуття. І ми поволі забуваємо, хто тут агресор.

Багато хто після звільнення з-під окупації Бучі говорив: такого Росії світ вже точно не пробачить...

А потім були відкриті братські могили в лісі в Ізюмі, жовта кухня в багатоквартирному будинку в Дніпрі, пробита російською ракетою, бомби на дитячих майданчиках, обстріли українських військових фосфорною зброєю, забороненою Женевською конвенцією... Сьогодні потужні авіаційні бомби, що падають на центр Запоріжжя, вже нікого не вражають. Нічні атаки шахедів на українські міста сприймаються як чергові «новини з війни», яка десь далеко і нас, зрештою, не стосується. Разом з тим щоночі в Україні гинуть невинні люди. Ось і цієї ночі теж.

Тим часом журі конкурсу World Press Photo не бачить проблеми й ставить знак рівності між жертвами й нападниками. І цим підіграє російській пропаганді

Що змінює суспільний дискурс, гуманізує дії нелюдів, які на очах у всіх безсоромно і систематично, вдень і вночі, вбивають таких дітей, як Ангеліна, їхніх матерів і батьків. А разом з ними — віру в справедливість і інстинкт самозбереження людства.

3
хв

Чи можуть жертва й агресор перемогти одночасно? Престижний міжнародний фотоконкурс вважає, що так

Альдона Гартвіньська

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
7
хв

Миротворча місія, санкційний тиск, перспективи військової підтримки: головні підсумки зустрічі в Парижі

Ексклюзив
6
хв

Польське головування і угорське вето: що впливає на перемови України з ЄС

Ексклюзив
7
хв

«Чиста фінансова вигода». Як українці впливають на економіку Польщі

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress