Я погоджуюся з основними висновками Віталія Портнікова, які містяться в його проникливому аналізі під назвою «Самотність Матеуша Моравецького».
<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/664f4b7abb326f9d0775023f_EN_01620629_2013-p-800.jpg">Самотність Матеуша Моравецького</span>
Класичні європейські праві сьогодні стали заручниками крайніх, націоналістичних правих, через що вони все більше потраплятимуть в орбіту популізму. Тріумф націоналістів, які зараз тактично об’єдналися в Європі, може швидко поховати європейську ідею, якщо вони досягнуть успіху на майбутніх європейських виборах.
І третє: так, європейським альтернативним правим потрібні такі прихильники Путіна, як Орбан, Сальвіні чи Марін Ле Пен – навіть якщо вони відчувають огиду до Путіна (як Джорджія Мелоні). Бо прихильники Путіна в цьому середовищі просто сильніші за противників кремлівського диктатора.
Я маю застереження лише щодо однієї тези Віталія Портникова. Тієї, яка стосується Матеуша Моравецького:
Те, наскільки тривожним може бути обʼєднання ультраправих для майбутнього Європи, можна було помітити вже зараз. Іспанські журналісти констатували, що Матеуш Моравецький зі своєю підтримкою України залишився практично на самоті серед інших учасників зустрічі. Його соратників по новому інтернаціоналу ця тема чомусь не сильно зацікавила
Здавалося б, усе вірно, от тільки Моравецький ніколи насправді не представляв – і не представляє – європейську справу на європейському форумі. Він представляє лише власну політичну справу, якій, в залежності від ситуації, Україна може допомагати чи заважати.
Щоб переконатися в цьому, потрібно просто подивитися, як він цією справою грав. І продовжує грати.
Моравецький і плани Росії
Про те, що Росія вторгнеться в Україну, Матеуш Моравецький дізнався ще в листопаді 2021 року, оскільки саме тоді американська розвідка надала йому докази цього.
Польський прем’єр був втаємничений у викриті Вашингтоном оперативні плани росіян, був в курсі розмірів сил вторгнення і навіть знав про підготовлені списки з прізвищами українців, яких росіяни мали намір вбити після окупації їхньої країни
І все ж 3 грудня 2021 року, за два з половиною місяці перед російським вторгненням, він із почестями, належними главам держав, прийняв у Варшаві не лише Віктора Орбана та Сантьяго Абаскаля, лідера іспанської партії VOX, а й лідерку французької ультраправої партії «Національне об'єднання» Марін Ле Пен. Ту саму Ле Пен, яка не тільки брала гроші від Путіна (у чому сама зізналася), але й відкрито заявляє, що Україна входить до сфери інтересів Росії.
Качинський знає свою справу — і він планує стіну
Через три тижні, 24 грудня 2021 року, Ярослав Качинський, політичний шеф і наставник Моравецького, в інтерв’ю для «Gazeta Polska Codziennie», не лише назвав напад Росії малоймовірним, але й заявив, що «проросійська фракція має шанс взяти владу в Україні в результаті виборів». Він зробив це, хоча, як найважливіший на той момент польський політик, мав знати висновки американців.
Навіть гірше, Качинський не виключив, що стіна на кордоні з Білоруссю, будівництво якої тоді планувалося, буде продовжена на південь, уздовж усього кордону з Україною. Моравецький, якому, як прем'єр-міністрові, формально належало прийняття рішення у цій справі, не протестував. Це означає, що наприкінці 2021 року ані він, ані Качинський не планували надавати допомогу Україні. Навпаки: вони мали намір відгородитися від неї стіною.
З цієї точки зору наступна зустріч Моравецького з лідерами крайніх пропутінських правих, яка відбулася наприкінці січня 2022 року (менш ніж за місяць до російського вторгнення в Україну), вже не здається дивною. Моравецький тоді поїхав до Мадрида на саміт з Ле Пен, Орбаном, Абаскалем та іншими націоналістичними лідерами з Бельгії, Австрії, Болгарії, Естонії, Литви, Румунії та Нідерландів.
Диво перетворення
«Диво перетворення» Моравецького та PiS в українському питанні, яке сталося після 24 лютого 2022 року, не є результатом політичного прозріння. Це вимушена реакція на спонтанну допомогу десятків тисяч поляків, які кинулися до прикордонних переходів з Україною в перші години війни — і на ставлення ще сотень тисяч, які прийняли під своїм дахом біженців з України. Тест на солідарність витримало саме польське суспільство, а не держава, якою тоді керував Моравецький. Програми допомоги та постачання зброї Україні, які пізніше запустив уряд PiS, були здебільшого результатом холодного розрахунку: бездіяльність влади, не кажучи вже про продовження довоєнної політики контрольованого дистанціювання від українців, означала б різке зниження підтримки з боку громадян, і, можливо, навіть втрату влади партією PiS. Моравецький, Качинський та решта їхнього середовища стали союзниками України проти волі та без ентузіазму.
Зернова криза
Про те, що це було саме так, свідчить позиція Матеуша Моравецького, Ярослава Качинського та Анджея Дуди в момент, коли в Польщі спалахнула зернова криза. Коли польські сховища були заповнені мільйонами тонн українського зерна, транзит якого до африканських країн уряд PiS виявився не в змозі організувати протягом більш, ніж року, єдиною ідеєю влади для виходу з кризи була виплата компенсації фермерам — і закриття кордону для української агропродукції. Фасадна політика солідарності PiS з Україною вмить розвалилася.
Інтерес союзника, який бореться за виживання, виявився несуттєвим супроти загрози падіння підтримки влади за рік до виборів
Через кілька місяців від колишньої союзницької щиросердності не лишилося вже нічого ані в Дуди, ані в Моравецького, не кажучи вже про Качинського. 20 вересня 2023 року на запитання, чи Польща надалі надаватиме Україні воєнну підтримку, Моравецький заявив: “(...) ми більше не передаємо жодної зброї, тому що самі тепер озброюємося найсучаснішою зброєю”.
«Це завдяки Польщі»
А потім настав жовтень 2023 року — і PiS втратив владу, продовживши двомісячну політичну пантоміму з іншим урядом Моравецького, тепер в меншості. Наступні місяці, позначені глибоким шоком і запереченням поразки, також не сприяли тому, щоб PiS і Моравецький сформулювали будь-яку послідовну політичну лінію щодо України.
Зручна можливість прокоментувати це питання з’явилася лише на конференції Європейських альтернативних правих (CPAC Hungary) 25 та 26 квітня 2024 року в Будапешті, яку організував Віктор Орбан. Той самий Орбан, який місяцем раніше був єдиним лідером ЄС, хто привітав Путіна з перемогою на президентських виборах. Серед гостей, крім Моравецького, були: Ґерт Вілдерс від націоналістичної “Партії свободи” та прем’єр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе від партії “Грузинська мрія”, яка щойно проштовхнула через парламент написаний за путінським зразком законопроект про т.зв. іноземних агентів.
У такому товаристві Моравецький критикував Європейський Союз (бо він “загрожує демократії”), Німеччину (бо “дала Україні тільки шоломи”) і Дональда Туска, свого наступника на посаді прем’єр-міністра (бо він нібито хоче віддати Брюсселю всю владу над Європою). Моравецький і делегація політиків PiS, яка його супроводжувала, не розглядали українське питання, як окрему тему. Воно спливло лише в контексті згаданої словесної атаки на Німеччину — і самовихваляння. «Це завдяки Польщі Україна продовжує боротьбу!» – написав у Twitter супутник Моравецького, депутат Януш Ковальський, який, через інтелектуальний рівень його публічних виступів, є джерелом численних мемів у Польщі.
Весела поразка
На черговий конгрес європейських націоналістів, який відбувся 19 травня в Мадриді, екс-прем’єр Польщі, очевидно, поїхав, щоб роз’яснити русофілам масштаби російської загрози та зміцнити союзників України. От, тільки це неправда, а точніше: досить незграбне алібі для чергового викриття Моравецького в товаристві, яке більшість поляків вважають етично, політично та ідеологічно прокаженим.
Цього разу виступ Моравецького був віртуальним. У Мадриді він виступив лише з раніше записаною промовою, в якій розмірковував, зокрема, про безпеку Європи в контексті війни в Україні та екзистенційну загрозу, яку Росія становить для Європи.
Четверо представників PiS меншого калібру, які з'явилися в Мадриді, пояснювали свою присутність там, згідно з лінією Моравецького: потрібно переконувати правих колег з інших країн підтримати Україну. Про ефективність цієї дипломатії, однак, нічого не відомо. Але факт того, що жоден із націоналістичних європейських лідерів публічно не підняв українського питання (а отже, і польського, бо безпека обох країн — це система сполучених посудин), не сповнює оптимізмом.
Отже, якщо члени PiS справді поїхали туди представляти українську справу та відтягувати праву Європу від Путіна, то вони зазнали нищівної поразки
Втім, навіть якщо вони це й усвідомлювали, то явно не надто цим переймалися, про що свідчать їхні радісні обличчя на спільних фото.
PiS хоче Polexit
Їм байдуже, однак, не тому, що вони не усвідомлюють, що відбувається навколо. Мадридські селфі були веселими, бо справжньою метою їхньої місії не була політична підтримка України.
Ключем до головоломки є те, що PiS, приголомшена черговими аферами та скандалами, протягом останніх тижнів перебувала в стані поглиблення політичних потрясінь у Польщі. В атмосфері нових виснажуючих медійних сенсацій, їм потрібно було хоч щось, що доводило б їхню спроможність в очах власного електорату та створювало враження, що це партія шанованих у Європі політиків, а не партія аферистів, брехунів і злодіїв.
В інтересах PiS є просування разом з іншим націоналістичним інтернаціоналом проєкту “Європа вітчизн”, який фактично є планом повільного демонтажу Європейського Союзу зсередини. Якщо ультраправі досягнуть успіху на майбутніх виборах до Європарламенту, розвиток цього проекту може призвести до подальших «виходів» — включно з Polexit.
А PiS, хоч і рішуче заперечує це, потребує Polexit
Повернутися до влади (якщо це можливо), щоб завершити демонтаж залишків демократичної Польщі на кшталт Угорщини Орбана. Авторитарна деконструкція політичної та правової системи в Польщі не вдалася Качинському та Моравецькому головним чином з двох причин: через опір проєвропейського громадянського суспільства та принциповість інституцій ЄС та європейських судів, яка призвела до блокування доступу уряду PiS до сотень мільярдів злотих з з Національного плану реконструкції (KPO).
Простіше кажучи, якби 1 жовтня 2023 року у Варшаві з’явилися 100 тисяч, а не мільйон прихильників демократії, і якби уряд PiS отримав ці сотні мільярдів злотих від ЄС, то 19 травня 2024 року Моравецький би бути не аутсайдером у Мадриді, а головним плеймейкером. І десь у 2025 році ми мали б, як оголосив Качинський кілька років тому, «Будапешт у Варшаві
Персонаж з Коллоді
Моравецький, як і Качинський, і решта членів PiS, піднімає українське питання лише тоді, коли він може інструменталізувати його, коли він може підсмажити чергову політичну яєчню на героїчній війні, яку веде Україна. Після 24 лютого Україна була для нього трампліном, від якого він міг відштовхнутися для стрибка, демонструючи підтримку у боротьбі з Росією. Тепер це фіговий листок, який дозволяє йому з'являтися там, де не може з'явитися поважаючий себе європейський політик.
Моравецький не представляє українську справу через просту причину: її цілі протилежні прагненням PiS. Європа, про яку мріє Україна, — це та Європа, яку ненавидить Моравецький. Сьогодні українці платять за вступ до ЄС власною кров’ю на полі бою. Протягом багатьох років члени PiS платили своєму електорату (і мали намір платити протягом наступних років) за згоду на вихід Польщі з ЄС мільярдами злотих, виведених із польського бюджету.
Щоб до кінця зрозуміти наміри Моравецького, варто визнати, що єдиною справою, яку він — політик без ідеологічних і моральних властивостей — представляє… є сам Матеуш Моравецький. Зміни та еволюція, які за останні десятки років перетворили його з ліберального радника Туска на хунвейбіна антиєвропейського популізму, завжди були віддзеркаленням короткострокових вигод.
У магмі пропутінськрї популістської правиці Матеуш Моравецький не є благородним політичним Дон Кіхотом, самотнім емісаром української справи серед європейських націоналістів. Якщо вже й шукати йому адекватний літературний відповідник, то він знайдеться не в романі Сервантеса, а в Коллоді.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
