Ексклюзив
20
хв

Піноккіо, а не Дон Кіхот

Матеуш Моравецький не є ідеалістичним лицарем української справи серед європейських альтернативних правих. Полеміка з Віталієм Портніковим

Роберт Сєвьорек

Марш свободи у м.Катовіце. Польща, 2021 рік. Фото: Beata Zawrzel/REPORTER

No items found.

Я погоджуюся з основними висновками Віталія Портнікова, які містяться в його проникливому аналізі під назвою «Самотність Матеуша Моравецького».

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/664f4b7abb326f9d0775023f_EN_01620629_2013-p-800.jpg">Самотність Матеуша Моравецького</span>

Класичні європейські праві сьогодні стали заручниками крайніх, націоналістичних правих, через що вони все більше потраплятимуть в орбіту популізму. Тріумф націоналістів, які зараз тактично об’єдналися в Європі, може швидко поховати європейську ідею, якщо вони досягнуть успіху на майбутніх європейських виборах. 

І третє: так, європейським альтернативним правим потрібні такі прихильники Путіна, як Орбан, Сальвіні чи Марін Ле Пен – навіть якщо вони відчувають огиду до Путіна (як Джорджія Мелоні). Бо прихильники Путіна в цьому середовищі просто сильніші за противників кремлівського диктатора.

Я маю застереження лише щодо однієї тези Віталія Портникова. Тієї, яка стосується Матеуша Моравецького:

Те, наскільки тривожним може бути обʼєднання ультраправих для майбутнього Європи, можна було помітити вже зараз. Іспанські журналісти констатували, що Матеуш Моравецький зі своєю підтримкою України залишився практично на самоті серед інших учасників зустрічі. Його соратників по новому інтернаціоналу ця тема чомусь не сильно зацікавила

Здавалося б, усе вірно, от тільки Моравецький ніколи насправді не представляв – і не представляє – європейську справу на європейському форумі. Він представляє лише власну політичну справу, якій, в залежності від ситуації, Україна може допомагати чи заважати.

Щоб переконатися в цьому, потрібно просто подивитися, як він цією справою грав. І продовжує грати. 

Моравецький і плани Росії

Про те, що Росія вторгнеться в Україну, Матеуш Моравецький дізнався ще в листопаді 2021 року, оскільки саме тоді американська розвідка надала йому докази цього.

Польський прем’єр був втаємничений у викриті Вашингтоном оперативні плани росіян, був в курсі розмірів сил вторгнення і навіть знав про підготовлені списки з прізвищами українців, яких росіяни мали намір вбити після окупації їхньої країни

І все ж 3 грудня 2021 року, за два з половиною місяці перед російським вторгненням, він із почестями, належними главам держав, прийняв у Варшаві не лише Віктора Орбана та Сантьяго Абаскаля, лідера іспанської партії VOX, а й лідерку французької ультраправої партії «Національне об'єднання» Марін Ле Пен. Ту саму Ле Пен, яка не тільки брала гроші від Путіна (у чому сама зізналася), але й відкрито заявляє, що Україна входить до сфери інтересів Росії.

4 грудня 2021 року. Ярослав Качинський, Матеуш Моравецький, Віктор Орбан. Фото: матеріали ЗМІ.

Качинський знає свою справу — і він планує стіну

Через три тижні, 24 грудня 2021 року, Ярослав Качинський, політичний шеф і наставник Моравецького, в інтерв’ю для «Gazeta Polska Codziennie», не лише назвав напад Росії малоймовірним, але й заявив, що «проросійська фракція має шанс взяти владу в Україні в результаті виборів». Він зробив це, хоча, як найважливіший на той момент польський політик, мав знати висновки американців.

Навіть гірше, Качинський не виключив, що стіна на кордоні з Білоруссю, будівництво якої тоді планувалося, буде продовжена на південь, уздовж усього кордону з Україною. Моравецький, якому, як прем'єр-міністрові, формально належало прийняття рішення у цій справі, не протестував. Це означає, що наприкінці 2021 року ані він, ані Качинський не планували надавати допомогу Україні. Навпаки: вони мали намір відгородитися від неї стіною.

З цієї точки зору наступна зустріч Моравецького з лідерами крайніх пропутінських правих, яка відбулася наприкінці січня 2022 року (менш ніж за місяць до російського вторгнення в Україну), вже не здається дивною. Моравецький тоді поїхав до Мадрида на саміт з Ле Пен, Орбаном, Абаскалем та іншими націоналістичними лідерами з Бельгії, Австрії, Болгарії, Естонії, Литви, Румунії та Нідерландів.

Диво перетворення

«Диво перетворення» Моравецького та PiS в українському питанні, яке сталося після 24 лютого 2022 року, не є результатом політичного прозріння. Це вимушена реакція на спонтанну допомогу десятків тисяч поляків, які кинулися до прикордонних переходів з Україною в перші години війни — і на ставлення ще сотень тисяч, які прийняли під своїм дахом біженців з України. Тест на солідарність витримало саме польське суспільство, а  не держава, якою тоді керував Моравецький. Програми допомоги та постачання зброї Україні, які пізніше запустив уряд PiS, були здебільшого результатом холодного розрахунку: бездіяльність влади, не кажучи вже про продовження довоєнної політики контрольованого дистанціювання від українців, означала б різке зниження підтримки з боку громадян, і, можливо, навіть втрату влади партією PiS. Моравецький, Качинський та решта їхнього середовища стали союзниками України проти волі та без ентузіазму.

Зернова криза

Про те, що це було саме так, свідчить позиція Матеуша Моравецького, Ярослава Качинського та Анджея Дуди в момент, коли в Польщі спалахнула зернова криза. Коли польські сховища були заповнені мільйонами тонн українського зерна, транзит якого до африканських країн уряд PiS виявився не в змозі організувати протягом більш, ніж року, єдиною ідеєю влади для виходу з кризи була виплата компенсації фермерам — і закриття кордону для української агропродукції. Фасадна політика солідарності PiS з Україною вмить розвалилася.

Інтерес союзника, який бореться за виживання, виявився несуттєвим супроти загрози падіння підтримки влади за рік до виборів

Через кілька місяців від колишньої союзницької щиросердності не лишилося вже нічого ані в Дуди, ані в Моравецького, не кажучи вже про Качинського. 20 вересня 2023 року на запитання, чи Польща надалі надаватиме Україні воєнну підтримку, Моравецький заявив: “(...) ми більше не передаємо жодної зброї, тому що самі тепер озброюємося найсучаснішою зброєю”.

«Це завдяки Польщі»

А потім настав жовтень 2023 року — і PiS втратив владу, продовживши двомісячну політичну пантоміму з іншим урядом Моравецького, тепер в меншості. Наступні місяці, позначені глибоким шоком і запереченням поразки, також не сприяли тому, щоб PiS і Моравецький сформулювали будь-яку послідовну політичну лінію щодо України. 

Зручна можливість прокоментувати це питання з’явилася лише на конференції Європейських альтернативних правих (CPAC Hungary) 25 та 26 квітня 2024 року в Будапешті, яку організував Віктор Орбан. Той самий Орбан, який місяцем раніше був єдиним лідером ЄС, хто привітав Путіна з перемогою на президентських виборах. Серед гостей, крім Моравецького, були: Ґерт Вілдерс від націоналістичної “Партії свободи” та прем’єр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе від партії “Грузинська мрія”, яка щойно проштовхнула через парламент написаний за путінським зразком законопроект про т.зв. іноземних агентів. 

У такому товаристві Моравецький критикував Європейський Союз (бо він “загрожує демократії”), Німеччину (бо “дала Україні тільки шоломи”) і Дональда Туска, свого наступника на посаді прем’єр-міністра (бо він нібито хоче віддати Брюсселю всю владу над Європою). Моравецький і делегація політиків PiS, яка його супроводжувала, не розглядали українське питання, як окрему тему. Воно спливло лише в контексті згаданої словесної атаки на Німеччину — і самовихваляння. «Це завдяки Польщі Україна продовжує боротьбу!» – написав у Twitter супутник Моравецького, депутат Януш Ковальський, який, через інтелектуальний рівень його публічних виступів, є джерелом численних мемів у Польщі.

Весела поразка

На черговий конгрес європейських націоналістів, який відбувся 19 травня в Мадриді, екс-прем’єр Польщі, очевидно, поїхав, щоб роз’яснити русофілам масштаби російської загрози та зміцнити союзників України. От, тільки це неправда, а точніше: досить незграбне алібі для чергового викриття Моравецького в товаристві, яке більшість поляків вважають етично, політично та ідеологічно прокаженим. 

Цього разу виступ Моравецького був віртуальним. У Мадриді він виступив лише з раніше записаною промовою, в якій розмірковував, зокрема, про безпеку Європи в контексті війни в Україні та екзистенційну загрозу, яку Росія становить для Європи. 

Четверо представників PiS меншого калібру, які з'явилися в Мадриді, пояснювали свою присутність там, згідно з лінією Моравецького: потрібно переконувати правих колег з інших країн підтримати Україну. Про ефективність цієї дипломатії, однак, нічого не відомо. Але факт того, що жоден із націоналістичних європейських лідерів публічно не підняв українського питання (а отже, і польського, бо безпека обох країн — це система сполучених посудин), не сповнює оптимізмом. 

Отже, якщо члени PiS справді поїхали туди представляти українську справу та відтягувати праву Європу від Путіна, то вони зазнали нищівної поразки

Втім, навіть якщо вони це й усвідомлювали, то явно не надто цим переймалися, про що свідчать їхні радісні обличчя на спільних фото.

PiS хоче Polexit

Їм байдуже, однак, не тому, що вони не усвідомлюють, що відбувається навколо. Мадридські селфі були веселими, бо справжньою метою їхньої місії не була політична підтримка України. 

Ключем до головоломки є те, що PiS, приголомшена черговими аферами та скандалами, протягом останніх тижнів перебувала в стані поглиблення політичних потрясінь у Польщі. В атмосфері нових виснажуючих медійних сенсацій, їм потрібно було хоч щось, що доводило б їхню спроможність в очах власного електорату та створювало враження, що це партія шанованих у Європі політиків, а не партія аферистів, брехунів і злодіїв. 

В інтересах PiS є просування разом з іншим націоналістичним інтернаціоналом проєкту  “Європа вітчизн”, який фактично є планом повільного демонтажу Європейського Союзу зсередини. Якщо ультраправі досягнуть успіху на майбутніх виборах до Європарламенту, розвиток цього проекту може призвести до подальших «виходів» — включно з Polexit. 

А PiS, хоч і рішуче заперечує це, потребує Polexit

Повернутися до влади (якщо це можливо), щоб завершити демонтаж залишків демократичної Польщі на кшталт Угорщини Орбана. Авторитарна деконструкція політичної та правової системи в Польщі не вдалася Качинському та Моравецькому головним чином з двох причин: через опір проєвропейського громадянського суспільства та принциповість інституцій ЄС та європейських судів, яка призвела до блокування доступу уряду PiS до сотень мільярдів злотих з з Національного плану реконструкції (KPO).

Простіше кажучи, якби 1 жовтня 2023 року у Варшаві з’явилися 100 тисяч, а не мільйон прихильників демократії, і якби уряд PiS отримав ці сотні мільярдів злотих від ЄС, то 19 травня 2024 року Моравецький би бути не аутсайдером у Мадриді, а головним плеймейкером. І десь у 2025 році ми мали б, як оголосив Качинський кілька років тому, «Будапешт у Варшаві

Персонаж з Коллоді

Моравецький, як і Качинський, і решта членів PiS, піднімає українське питання лише тоді, коли він може інструменталізувати його, коли він може підсмажити чергову політичну яєчню на героїчній війні, яку веде Україна. Після 24 лютого Україна була для нього трампліном, від якого він міг відштовхнутися для стрибка, демонструючи підтримку у боротьбі з Росією. Тепер це фіговий листок, який дозволяє йому з'являтися там, де не може з'явитися поважаючий себе європейський політик. 

Акція протесту під час з'їзду партії PiS. Краків, 2018 рік. Фото: Jakub Porzycki / Agencja Wyborcza.pl

Моравецький не представляє українську справу через просту причину:  її цілі  протилежні прагненням PiS. Європа, про яку мріє Україна, — це та Європа, яку ненавидить Моравецький. Сьогодні українці платять за вступ до ЄС власною кров’ю на полі бою. Протягом багатьох років члени PiS платили своєму електорату (і мали намір платити протягом наступних років) за згоду на вихід Польщі з ЄС мільярдами злотих, виведених із польського бюджету. 

Щоб до кінця зрозуміти наміри Моравецького, варто визнати, що єдиною справою, яку він — політик без ідеологічних і моральних властивостей — представляє… є сам Матеуш Моравецький. Зміни та еволюція, які за останні десятки років перетворили його з ліберального радника Туска на хунвейбіна антиєвропейського популізму, завжди були віддзеркаленням короткострокових вигод.

У магмі пропутінськрї популістської правиці Матеуш Моравецький не є благородним політичним Дон Кіхотом, самотнім емісаром української справи серед європейських націоналістів. Якщо вже й шукати йому адекватний літературний відповідник, то він знайдеться не в романі Сервантеса, а в Коллоді.

No items found.

Журналіст, редактор, публіцист, автор книг. Цікавиться новими технологіями та політикою. Літературознавець, доктор гуманітарних наук. Створив і керував веб-сайтом sztucznainteligencja.org.pl

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
кордіан словацького листопадове повстання

Події, що відбувалися тоді в Польщі, нагадують ситуацію на тимчасово окупованих українських територіях

Драму «Кордіан» один з найвидатніших польських письменників Юліуш Словацький написав 190 років тому. Він описав російського імператора Миколу І як лютого ненависника країн Європи й зокрема Польщі, де він жорстоко придушив національно-визвольне повстання. Цар весь час воював, аби загарбати нові землі: війна з Персією, війна на Кавказі, війна з Туреччиною.

За словами докторки філософії, професорки Вармінсько-Мазурського університету Івони Мацеєвської, російська імперська ідеологія досі впливає на багатьох людей не тільки в Росії, а й за кордоном. І це дозволяє Кремлю контролювати західний дискурс про війну в Україні, нав’язуючи імперську структуру мислення. Головний аргумент росіян, що дозволяє їм уникати відповідальності, — Кремль не визнає незалежність України, бо начебто в Середньовіччя землі нинішніх України й Росії входили до однієї держави — Київської Русі. Драма «Кордіан» Словацького показує неросійську версію історії.  

Стиль правління нинішнього глави Кремля історики й письменники (Олег Криштопа, Андерс Аслунд тощо) порівнюють із царюванням Миколи І, який правив з 1825 по 1855 роки. У той час абсолютизм влади Російської імперії досягнув максимуму. 

Імператор Микола I повідомляє своїй гвардії про початок повстання в Польщі (1830), Георг Вундер

Придушивши Листопадове повстання в Польщі в 1830-1831 роках, Микола І скасував польську Конституцію. У драмі «Кордіан» Словацький описує, як цар пишається собою, бо йому вдалося перетворити Польщу на політичний «труп». Усіх нових протестувальників правитель погрожує висилати до Сибіру або вбивати. А якщо виникне нове повстання, то Варшаву зруйнує навіки: «Polska już ostygła, umarła, i na wieki. Jak magnesu igłą na północ obrócona, w Sybir patrzy mroźny» (Польща вже охолола й навіки вмерла. Як стрілка магніту, що обернута на північ, дивиться в бік морозного Сибіру). 

Події, що відбувалися в Польщі в той період, нагадують ситуацію на тимчасово окупованих українських територіях:

«Знищення польської армії, запровадження московської мови як офіційної, переведення з Польщі до Росії громадських бібліотек та наукових колекцій, закриття шкіл, примусове переселення до Росії великої кількості польських дітей під приводом перевиховання їх казенним коштом, заслання безлічі польських сімей до віддалених губерній Росії, значний та суворий рекрутський набір, призначення на посади в Польщі московських чиновників, втручання у справи національної церкви тощо. Все це свідчить про намагання уряду знищити політичну національність у Польщі й перетворити її поступово в московську провінцію...». Про це 3 липня 1832 року написав британський державний діяч лорд Пальмерстон на підставі фактів правління Росією Царством Польським після повстання. 

На польських землях, що були в складі Російської імперії, почали агресивно й стрімко впроваджувати політику русифікації. Тиск цензури став тотальним. Одним із письменників, не тільки твори якого, а й ім’я опинилися під суворою забороною, був молодий поет Юліуш Словацький. До речі, виходець з України, він народився 1809 року в Кременці, нині це Тернопільська область. 

У правлінні Миколи І Словацький вбачав загрозу для всієї Європи: «Europe jak jabłko rozetnę, a nóż zatruty obie zatruje polowy». Ці слова Миколи I перекладаються так:

Я розріжу Європу навпіл, як яблуко, отруйним ножем, який знищить обидві частини

Про амбіції, самовпевненість і плани царя продовжувати загарбницькі колоніальні війни в Європі свідчать слова: «Ha! Ha! Albom ja wielki? Albo świat ten mały?». («Ха! Ха! Чи це я великий? Чи світ малий?»). Він був переконаний, що є обранцем Бога, який доручив йому управління імперією.

Своєю священною місією Микола I вважав захист Росії від лібералізму, який, на його думку, приходив із Заходу

З 1844 року люди, молодші 25 років, не мали права виїжджати за кордон. А всім іншим виїхати було просто майже неможливо. Крім свободи пересування, цар заборонив також свободу слова. Ввів жорстку цензуру, що поширювалася на всіх і все. Створив таємну поліцію, щоб розшукувати й карати всіх незадоволених (аналог майбутніх КДБ та ФСБ). Микола І знищив національне відродження, що почалося в Україні, сформувавши твердження про один народ — великоросів (росіян), малоросів (українців) і білорусів. Також цар запровадив національну ідею — «самодержав’я, православ’я, народність».

Нинішній глава Кремля пропагує цю саму ідею

За словами докторки історичних наук Ольги Морозової, участь молодого поета Юліуша Словацького в 1830-1831 роках у Листопадовому повстанні, що вибухнуло в Польщі й було спрямоване проти Російської імперії, стало причиною його вимушеної еміграції (до Парижу, а згодом до Женеви) та написання драми «Кордіан». 

Тетяна Бакоцька читає уривки з драми «Кордіан» Словацького в межах XIII Національних читань в Польщі. Фото: Wojewódzka Biblioteka Publiczna im. Emilii Sukertowej-Biedrawiny w Olsztynie

Кришталеве прокрустове ложе для незгодних

Одним із ключових фрагментів твору «Кордіан» є сцена, що розігрується в Тронній залі Королівського замку Варшави. Головний герой Кордіан планує здійснити замах на царя, який водночас уособлює в собі й короля Польщі. Коли Кордіан дістається Королівського замку, Микола І спить у кришталевому ліжку. Цей символ свідчить, з одного боку, про царський абсолютизм, недосяжність. А з іншого боку — про крихкість царської влади, її слабкість і можливість падіння будь-якої миті. 

В іншій сцені драми стає зрозуміло, що «Кришталеве ложе» — також аналог фразеологізму «Прокрустове ложе». У давньогрецькій міфології — це ліжко злочинця Прокруста, на яке той укладав спати своїх жертв. Найчастіше це були мандрівники. Тим, кому ліжко було задовге, Прокруст бив по колінах, щоб видовжити ноги, а кому закоротке — відрубував їх. У переносному значенні цей вислів означає певні жорсткі межі, в які насильницьким шляхом когось хочуть пристосувати до своїх потреб або вимог.

«Кришталеве ложе» в творі Словацького демонструє плани царя щодо народів Західної Європи: «Na zachodzie stugłowa wyrasta poczwara… Łoże drugie z kryształu dla lodów zachodu; miarę na długość wezmę z moskiewskiego rodu, a który naród dłuższy nad lożą okucie, kryształu nie rozciągnie, lud skrócę o głowę…». Що означає, що всім людям Західної Європи (яку Микола І називає стоголовим чудовиськом), які не пристосуються до умов, що їм пропонує російський цар, відрубають голови. 

Ненависть до Європи мотивувала царя почати нову війну. Він почав вимагати в Стамбулі, щоб усі православні Османської імперії увійшли під його протекцію. Султан відмовився. Росія окупувала Молдову й напала на турецький флот у Синопі. Європейські лідери, зрозумівши, що царя не зупинити й росіянам все одно кого вбивати, вирішили вступити в цю війну на боці Османської імперії. Росія ганебно програла «священну війну» з Європою, здавши Севастополь. Микола I застудився в Криму й помер у своєму некришталевому ліжку. 

Микола I на смертному ложе. Літографія 1855 року В. Тімма

Драма «Кордіан» Словацького — твір про Листопадове повстання в Польщі, підготовку до вбивства царя й національне визволення, — дотепер є одним з найбільш обговорюваних творів. От чому його обрали для прочитання під час XIII Національних читань в Польщі, Україні та ще 60 країнах. 

20
хв

«Я розріжу Європу навпіл, як яблуко, отруйним ножем, що знищить обидві її частини»

Тетяна Бакоцька

Німецький канцлер Олаф Шольц уперше за два роки набрав Путіна. Так він хоче виграти дострокові вибори і врятувати свою карʼєру, яка стрімко летить у тартари. Більше того — зʼявляється все більше статей у німецьких ЗМІ, що політик хоче провести за рахунок України виборчу кампанію для своєї партії. Головний її меседж — не дали ЗСУ Taurus і так відвернули Німеччину від Третьої світової війни. 

Така поведінка держави, яка, по суті, виростила сучасну Росію викликає роздратування та ненависть українців

І то нічого, що на посаді канцлера пан Шольц доживає останні місяці. Таке упереджене ставлення до України пов'язане з травмами німецького суспільства з минулих двох світових воєн, де саме німці були агресорами і шматували сусідів. 

Я спитала, чому Шольц так вірить в успіх своїх телефонних розмов з Путіним у кількох людей, які живуть в Німеччині довго, знають внутрішню кухню та активно долучені до політичних процесів. «Шольц і його партія не є безсердечними та жадібними мерзотниками, що шукають собі вигоду. Навпаки — вони, на відміну від українських політиків, мають ідеологічні переконання. Вони свято переконані, що їхня місія полягає в тому, щоб Німеччина не забила хет-трик, розпочавши третю світову війну. Адже дві попередні світові війни були офіційно розв'язані Берліном. Вони свято вірять, що шлях збереження Німеччини та життя мільйонів німців через неучасть у третій світовій пролягає через невтручання у війну з Росією та Китаєм. Заради цього вони готові винести будь-який сором, засудження та ненависть всього світу. Ба більше: вони навіть відчувають себе святими, що йдуть через муки заради інших», — запевнив мене громадянин Німеччини, який на двох останніх виборах підтримував соціал-демократичну партію Німеччини. 

Шольц: розмова з Путіним не була приємною. Фото: Markus Schreiber/Associated Press/East News

Додамо до цього страх німецьких політиків після перемоги Дональда Трампа та республіканців на виборах у США. Коментарі Вашингтона, що європейські країни мають бути щедріші на безпекові абонементи в НАТО, стають все гучніші.

Берлін знає, що стосуються вони в першу чергу його, адже саме німці останню чверть століття зрощували економіку за рахунок двох факторів — ядерної парасольки США та дешевого газу із Росії

Саме німецькі політики виростили монстра в людській подобі. Тому не дивно, що колишня канцлерка Ангела Меркель вирішила реанімувати репутацію самої себе та політичних еліт, презентуючи мемуари, де стверджує, що Німеччина ніколи не любила Путіна. Просто воно само так вийшло, що газові угоди, які вона уклала з Росією, мали на меті допомогти німецьким компаніям, а насправді дали Москві міцну впевненість, що Європа уже не торт. 

Публічна поведінка нинішнього канцлера Шольца та вихід в люди політичної пенсіонерки Меркель показує, як сучасна Німеччина хоче уникнути відповідальності за дружбу з агресором

І намагається знову викрутитись на тлі того, що уже німецька опозиція заговорила, що варто більше дослухатися до США і налагоджувати стосунки з Трампом. 

Путін і Меркель у Москві. Серпень, 2021 року. Фото: ALEXANDER ZEMLIANICHENKO/AFP/East News

Врешті глибокий історичний антиамериканізм теж призвів до того, що Шольц принижується по телефону перед Путіним. А кремлівський карлик уже за кілька днів показово обвалює цивільні квартали у прикордонні України. Путін демонструє, що не буде говорити з тими, кого не поважає, хто не може дати йому рішучу відсіч. 

В ідеальному розкладі для Москви — Путін та Дональд Трамп зустрічаються в гарному шале в Альпах і ділять світ на двох. Ну, може, на трьох — враховуючи інтереси Китаю. Утім Путін розуміє, що Німеччина в глибокій кризі — і буде перебувати у політичному болоті до весни, коли там оформлять нову коаліцію. Тому він буде використовувати цей часовий люфт для ескалації на фронті, шантажу та активного бомбардування західних суспільств страшилками про ядерний удар. І питання «Чи варта Україна Третьої світової?» — буде частиною гри. 

У мене є відповідь на це питання. Коли Третій рейх вчинив напад на Гданськ, обґрунтовуючи це захистом німецькомовного населення, мало хто хотів вмирати за інтереси Польщі. Ще більше громадян західних держав не вірили, що досвідчений піхотинець Першої світової війни Адольф Гітлер, який сам сидів у бруді окопів і ледве не вмер від газової атаки, захоче ще одну світову війну. 

Утім уже дуже скоро Гітлер та Сталін шматували Польщу на двох — і поки в тюрмах СРСР розстрілювали цвіт польської армії, німці радісно спалювали євреїв в Аушвіці

Ніхто не хотів Другої світової війни і думав, що конструктивні стосунки з нацистами врятують їх від окупації. Утім уже дуже скоро Гітлер робив фотосесії під Ейфелевою баштою, а його офіцери випивали запаси лікеру «Куантро» в французьких барах. Намагання знайти мир із Гітлером призвело до того, що на війну пішли всі, і врешті бомби зруйнували не лише Гданськ та Варшаву. 

Після того, коли Третій рейх підписав капітуляцію, німці мали пройти денацифікацію та виплатити компенсації всім, кому вони знищили мирне життя. Коли мова йде про Росію — вона прагне нікому не платити, виграти війну будь-якою ціною і після невеликої паузи продовжити окупацію та геноцид. Той момент, коли учень — простий співробітник КДБ, перевершив свого учителя. Який покінчив з ганьбою як чоловік — застрелився у бункері.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Дзвінки диктатору. Чому Путін сміється із телефонного миротворства Шольца?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Лауреатом Премії Станіслава Вінценза став режисер Ростислав Держипільський

Ексклюзив
20
хв

Ілюзія мирних планів. Чому Захід так втомився від України і пропонує здатись?

Ексклюзив
20
хв

Діалогу не уникнути. Нотатки на полях інтерв’ю колеги

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress