Піноккіо, а не Дон Кіхот

Володимир Зеленський: «Ми очікуємо активної спільної роботи в дусі концепції «мир завдяки силі»

Володимир Зеленський подякував Польщі та всьому польському народові за незмінну підтримку України, оборонну допомогу та повагу до українців, які зараз проживають у цій країні.

Президент розповів про наслідки сьогоднішньої російської атаки по українській енергетиці, зокрема по енергооб’єктах на Львівщині. У відповідь на це Польща висловила готовність постачати електроенергію в Україну.

Під час зустрічі Володимир Зеленський і Дональд Туск детально обговорили оборонну допомогу — постачання й виробництво зброї та відповідні інвестиції. Україна має значні можливості для виробництва всіх видів дронів, багатьох видів техніки та артилерії.

«Ми говорили також про можливості наблизити мир для України та всієї Європи — за пʼять днів у США відбудеться інавгурація президента Трампа. Ми очікуємо активної спільної роботи в дусі концепції «мир завдяки силі», – наголосив Зеленський.

За словами Президента, Україна розраховує на посилення санкцій проти Росії та активну спільну роботу в переговорах щодо вступу України в Євросоюз впродовж наступного півріччя.

«Будемо спільно з Україною працювати з нашими європейськими партнерами, і, безумовно, — над прискоренням процесу приєднання», — зазначив прем’єр-міністр Польщі.

Відповідаючи на запитання щодо очікувань від майбутньої адміністрації Дональда Трампа, президент Володимир Зеленський зауважив, що розраховує на продовження політики зміцнення України з боку США.

Зеленський повідомив, що команди зараз працюють над змістом і форматом майбутньої зустрічі, яка відбудеться після інавгурації. Він не став вдаватись у деталі та називати дату зустрічі, але сказав, що найголовнішим очікуванням нині є закінчити війну, отримавши сильні гарантії безпеки.

«Ми хочемо закінчити (війну) справедливим миром, для цього нам потрібна впевненість, що Росія не повернеться з війною знову проти України. Для нас потрібні сильні гарантії безпеки».

За його словами, на сьогодні стратегічно сильними гарантіями безпеки Україна вважає членство у ЄС і майбутнє членство у НАТО. 

Також гарантіями безпеки повинні стати «серйозні пакети зброї і підтримка нашої армії, яка не може зменшуватись у рази, коли ти є сусідом з Росією».

Також Зеленський зауважив, що Україна підтримує як потенційну гарантію безпеки розміщення контингенту тих чи інших країн союзників на своїй території. Але, зауважив він, це розміщення не може бути єдиною гарантією безпеки.

Зеленський повідомив, що вже обговорював це питання з балтійськими партнерами та буде обговорювати його з лідером Британії.

До розміщення іноземного контингенту варіантом може стати направлення до України іноземних інструкторів з навчальною програмою.

Крім того, президент наголосив, що Україна не гратиме в «ігри з меседжами про скорочення» своєї армії.

«Наша армія на сьогодні – єдина гарантія безпеки… Як зберегти велику армію — це також частина цих домовленостей».

Анджей Дуда: «Найважливішим питанням є гарантії безпеки, які фактично Україні можуть надати лише країни Північноатлантичного альянсу»

Насправді тільки країни НАТО можуть дати Україні гарантію безпеки, а найбільшою гарантією було б прийняти її до НАТО, наголосив президент Анджей Дуда після зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським. Він додав, що вірить, що Україна стане членом Альянсу, пише PAP.

На прес-конференції за підсумками зустрічі президент Дуда зазначив, що ключовими темами розмови були прагнення України вступити в Європейський Союз і НАТО.

Він нагадав, що у 2022 році за кілька місяців Україна отримала статус країни-кандидата до ЄС. «Сподіваюсь, сьогодні ми зможемо якнайшвидше виконати всі завдання, які стоять перед нами та Україною у зв'язку з її повноправним вступом до ЄС».

«Однак, з точки зору України, найважливішим питанням є питання гарантій безпеки, які фактично Україні можуть надати лише країни Північноатлантичного альянсу; найбільшою гарантією безпеки для України було б — і я вважаю, що найближчим часом це буде — членство в НАТО, тобто (...) гарантії, які стосуються статті 5», — сказав польський президент.

Дональд Туск: «Польське головування в Раді Європейського Союзу зрушить з мертвої точки питання про вступ України до ЄС»

Україна може розраховувати на польську підтримку та допомогу, основи нашої дружби та співпраці очевидні, безумовні та не зміняться, заявив прем’єр-міністр Дональд Туск у Варшаві на спільній нараді з президентом України Володимиром Зеленським.

Туск наголосив, що зустріч із президентом України відбувається на початку польського головування в Раді ЄС. І додав, що у відносинах між Польщею та Україною «під час жорстокої війни, розпочатої Росією, основи нашої дружби та співпраці очевидні, безумовні і не зміняться».

«Україна може розраховувати на польську підтримку і польську допомогу. І я переконаний, і це теж одне з моїх завдань, допомогти і підтримати весь ЄС у захисті від брутальної агресії Росії», — наголосив Туск. 

«Незалежна, суверенна Україна, яка сама вирішує свою долю, є не лише очевидною історичною справедливістю, але й беззаперечною умовою безпеки Польщі та всієї Європи», — наголосив польський прем’єр під час спільної прес-конференції з Володимиром Зеленським.

Польський прем'єр-міністр також заявив, що польське головування в Раді Європейського Союзу зрушить з мертвої точки питання про вступ України до ЄС. Ми працюватимемо разом з Україною та нашими європейськими партнерами, щоб пришвидшити процес вступу, сказав глава польського уряду.

Туск заявив, що після цих «бюрократичних дій» розмови про взаємні інтереси будуть вестися мовою конкретики, а не настроїв.

Як зазначив він, у цій «спільноті інтересів» кожен має вміти дбати про власні інтереси. «Ми будемо допомагати Україні, але й надалі будемо відстоювати наші національні інтереси», — наголосив Дональд Туск.

Україна 1 січня 2025  припинила транзит російського газу після того, як сплив термін п’ятирічного російсько-українського договору про транзит. Словацькі та угорські імпортери російського газу закликають відновити транзит через територію України, мовляв, зупинка загрожує енергетичній безпеці. Більше того, словацький прем’єр Роберт Фіцо під час візиту в Москву нібито домовився про постачання російського газу в Словаччину, повідомляє Reuters, а втім подробиці цих домовленостей невідомі.  Президентка Єврокомісії ще в листопаді запевнила, що ЄС готовий до зупинки транзиту російського газу і має достатньо альтернативних джерел постачання. Раніше Володимир Зеленський заявив, що Україна не продовжуватиме транзит російського газу і не дасть Росії заробляти мільярди на крові.

Sestry поговорили з експертом з енергетики, президентом Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайлом Гончаром про те, що буде з українською ГТС після зупинки транзиту, як це позначиться на цінах на газ всередині країни, чи знайде Росія спосіб відновити свої газові надприбутки та чи можуть словацькі та угорські лобісти знову підсадити ЄС на російський газ.

Катерина Трифоненко: Від 1-го січня Україна припинила транзит російського газу. Наскільки важливе це рішення? Чи дійсно можемо говорити, що ера російського газу в Європі припинилась?

Михайло Гончар: Газова дорога для сибірського, російського, газу в Європу завжди пролягала через Україну. Ще з радянських часів, з кінця 60-х років, коли з'явилися перші масштабні газопровідні системи, і до нині це була основна газова дорога. Сказати, що ера російського газу в Європі закінчилась, напевно, трохи передчасно, бо ще дещо є. Якщо ми говоримо про трубопровідні постачання, то зараз зберігається єдиний функціональний канал в ЄС — друга нитка газопроводу «Турецький потік». Він проходить через європейську частину Туреччини, далі через Болгарію, Сербію до Угорщини, його потужність 15,75 млрд кубічних метрів газу на рік. Для порівняння, у 2019, на піку газових постачань до Європейського Союзу по усіх можливих трубопровідних напрямках, Росія постачала 156 млрд кубометрів. 156 млрд і 15,75 — удесятеро менше.

Це все говорить про те, що ера російського газу в Європі добігає кінця

Але коли ми говоримо в цілому про експорт російського газу в європейську зону, то є ще та ж сама Туреччина. Вона хоч і не є частиною ЄС, але споживає багато російського газу. Балкани так само. У турецькому напрямку Росія має газопровід «Блакитний потік», який був введений в експлуатацію наприкінці 90-х, по ньому проходить 16 млрд кубічних метрів, і одну нитку «Турецького потоку» — потужністю теж 16 млрд кубометрів, яка, власне, працює на Туреччину. Себто в турецькому напрямку Росія може експортувати максимально 32 мільярди кубічних метрів, але реально експортує менше: бо турки більше не беруть. Підсумовуючи, якщо брати пікові обсяги постачання у 2018-19 років на європейський ринок в широкому контексті разом з Балканами і Туреччиною, то це було десь 203 млрд кубометрів газу. Зараз залишилось 48 — п’ята частина від того, що було. 

Це відчутні збитки для російської економіки. Чи можуть росіяни їх компенсувати на інших напрямках?

По трубопровідному газу вони робили відчайдушну спробу — йдеться про ідею Путіна «Поворот на восток», мовляв, підемо на схід — на азійський ринок, на Китай. З цього в них вийшов тільки газогін «Сила Сибіру». Розвернути на Китай потоки газу, які йшли на Європу, неможливо, тому що західносибірська і ямальська система видобутку газу, де розташовані основні газові родовища, не має сполучення зі східносибірською газовидобувною газотранспортною системою.

Тому те, що йшло в Європу, може йти або в Європу, або нікуди

Так, є проєкт «Сила Сибіру-2» і якраз на нього робили ставку в Москві, але минулого року Сі Цзіньпін відверто сказав Путіну, що вони можуть збудувати цей газопровід, але за умови, що ціна цього газу для Китаю буде така сама, як ціна газу на внутрішньому російському ринку. Що, звичайно, робить абсолютно непотрібним будівництво такої трубопровідної системи, яка коштує п'ятдесят мільярдів євро і яка ніколи не окупиться. Тому поворот на Китай виявився повним фіаско.

Ми бачимо, що «Газпром» скорочує видобуток газу. По ідеї, він його може реалізувати на внутрішньому ринку, але для цього потрібно робити масштабну програму газифікації Росії. Вона наче існує не перший рік, але внутрішній ринок Росії має низькі ціни на газ, тому зараз вони підуть шляхом підвищення тарифів на газ для населення. Вся путінська ера базувалась на дешевому газі для внутрішнього споживача. І це подавалося як великий успіх газової держави, вони цим дуже вихвалялись, що в Європі ціна на газ багатократно вища, а в Росії — газовий рай. Тепер вони змушені переглядати ці підходи. І це небезпечно, бо вони залазять суспільству в кишеню. Але, думаю, російське суспільство це проковтне. Однак тих надприбутків, які Росія мала, експортуючи газ в Європу, вона не зможе мати за рахунок внутрішнього ринку. 

Що буде далі з українською газотранспортною системою після зупинки транзиту? Прем'єр-міністр Денис Шмигаль анонсував нову модель роботи ГТС. Про що йдеться?

Транзит, який йшов через Україну, це десь 15 млрд кубічних метрів. Це дріб’язок порівняно з тим, що було на піку транзиту у 2005-му. Тоді показник транзиту до країн Європи був 121,5 млрд кубічних метрів за рік. А ще ми мали транзит до країн СНД — 14,9 млрд кубічних метрів. Загальна цифра — 136,4 млрд кубічних метрів. За 2024 рік було лише 15,7 млрд кубів — практично вдесятеро менше.

На транзит працювала єдина труба — газопровід «Прогрес», і погоди, з точки зору завантаження ГТС, нам це особливо не робило. Бо коли рівень транзиту був на порядок вищий, ми це використовували і отримували 3 млрд доларів щорічних надходжень за транзитні послуги. В арбітражі у Швейцарії лежить позов «Нафтогазу» до «Газпрому», бо останній порушив договір 2019 року, за яким зобов'язувався, згідно з принципом «транспортуй або плати», прокачувати не менше 40 млрд кубічних метрів газу на рік, а в разі менших обсягів однаково зобов'язувався платити так, як ніби прокачано 40 млрд. Останні два з половиною роки він не дотримувався цього, сплачуючи щорічно суму, яка менша середньої — 1,3 млрд доларів. 

Я думаю, що десь у квітні-травні арбітраж вже повинен виносити рішення, і ці приблизно 1,3 млрд доларів недоплати з «Газпрому» буде стягнуто на користь «Нафтогазу», але, звісно, що «Газпром» нічого не заплатить. Такі наші втрати. Втрати «Газпрому», якщо взяти у фінансовому вимірі, це десь приблизно 6,5 млрд  доларів на рік в поточних цінах. З урахуванням нинішнього становища «Газпрому», а починаючи з кінця 2023 року, він вже в мінусовому стані, це дуже відчутний удар. Якраз з цього і виходило, що в воєнній системі координат ми маємо завдавати ворогу шкоди там, де можемо це зробити. Якщо ми цього не робимо, значить ми практично сприяємо тому, щоб Росія через «Газпром» отримувала додаткові доходи, і ці гроші надходили б в бюджет війни та повертались до нас ракетами, керованими авіабомбами, дронами, які нищать наші міста, вбивають людей.

Чи може зупинка транзиту позначитись на цінах на газ для українських споживачів?‍

Ні. Чутки про це — результат недолугих комунікацій уряду і регулятора. Регулятор буквально в переддень Нового року випустив відповідне рішення про чотирикратне підняття тарифу на транспортування газу системою магістрального газопровідного транспорту газопроводів високого тиску, але при цьому не дав ніяких коментарів. Ні регулятор, ні уряд. Тепер вони коментують, що це все немає відношення до пересічних споживачів, але вже було запущено чи по дурості людській, чи зумисно ІПСО про те, що це автоматично означає чотирикратне підвищення тарифу для всіх споживачів, однак насправді це не так.

Хоча б тому, що під час дії воєнного стану і шість місяців після його завершення тарифи не підвищуються — вони заморожені. По-друге, споживачі в Україні, якщо мати на увазі пересічні домогосподарства, не мають справ з газопроводами високого тиску і не мають договорів з операторами газотранспортної системи. Вони мають договори з двома суб'єктами — з «Нафтогазом» як постачальником газу і з місцевою газорозподільчою мережею. У Києві це «Київгаз», в областях — це «Сумигаз», «Львівгаз» і так далі. Облгази виконують кур'єрську функцію доставки газу, який споживач купив у постачальника газу, тобто в «Нафтогазу».

Тарифи на транспортування газу з системи газопроводів високого тиску позначаться тільки на «Нафтогазі», тому що він використовує цю газотранспортну мережу для постачання газу для промислових споживачів і для облгазів

Але це не означатиме, що автоматично чотириразове підвищення тарифів на послуги газотранспортної системи відіб'ється чотириразовим підвищенням ціни на газ для усіх. Так, ціна має піднятися, але знову ж таки, це буде стосуватися промислового споживання газу, комерційного споживання, і це, очевидно, буде зроблено вже в наступному кварталі. Але якщо у вас газова плита чи газове опалення, то для вас чотирикратного підвищення цін не буде. 

‍Якщо подивитись на наших сусідів, зокрема Молдову й Придністров'я, виглядає так, що вони найбільше постраждали від зупинки транзиту. Як там можуть розвиватись події?

Коли ми дивимося на Молдову, то ситуацію з Придністров'ям треба виокремити. Правобережжя Молдови, власне Кишинів, готувалося до цієї ситуації, хоча до останнього були переконання, що якось домовляться з Україною і транзит збережеться. Але так чи інакше, впродовж останніх років там були реалізовані плани, пов'язані з тим, щоб отримувати газ з неросійського джерела — з Румунії. І для Правобережжя багато газу й не потрібно, тому що там домінує аграрне виробництво. Промислове розташоване на Лівобережжі, так званій ПМР (Придністровській Молдавській республіці), яка до цієї ситуації не готувалась взагалі. Попри те, що вже було зрозуміло, що транзиту не буде, вони продовжували вірити в те, що «Газпром» їх не кине і Росія їх зрештою виручить.

Так не сталося, тому що для Росії обрізання постачання газу Придністров’ю має свій резон, який пов'язаний з тим, що, по-перше, «Газпром» в його нинішньому фінансовому становищі все менше може виступати благодійником, а Придністров’я — це додаткова пара мільярдів кубів річного споживання газу. Для порівняння: якщо Правобережжя споживає до мільярда кубів на рік, то Придністров’я — удвічі більше. Три найбільших споживачі — це, власне, Молдавська ДРЕС, металургійний завод в Рибниці і цементний завод.

А як йшло постачання газу до Придністров’я? Вони практично за нього не платили, «Газпром» вішав борг на Молдову, на центральний уряд

А зараз Росії вигідно показувати Придністров’я жертвою київського режиму, хоча насправді «Газпром» має технічну можливість подати газ в Придністров’я. Коли я говорив про другу нитку «Турецького потоку», по якому російський газ надходить в Європейський Союз через Туреччину, то він може надходити і в Придністров’я — через Болгарію, Румунію, Правобережжя і до Тирасполя, тим більше, що там газопровід порожній і реверсом можна подати цей газ. Так, це такий окружний шлях, але технічно абсолютно функціональний. Але це не потрібно Кремлю, тому що їм потрібна картинка замерзаючого Придністров’я. 

Словацький прем’єр Фіцо заявив, що під час візиту до Москви домовився про постачання російського газу до Словаччини. Словацький оператор ГТС Eustream раніше повідомляв, що Словаччина продовжила отримувати російський газ через Угорщину, через «Турецький потік». І Словаччина і Угорщина намагаються, попри все, пролобіювати збереження постачання газу з Росії в ЄС, чи можуть їхні аргументи виявитись переконливими? 

Європейський Союз зробив доволі швидко висновки ще 2022 року.Нині основні постачання газу йдуть з Норвегії. Норвегія завжди була постачальником газу номер два для ЄС, зараз — номер один. Значну роль відіграв скраплений газ, який надійшов і надходить із США, Катару, інших територій. Алжир став постачальником номер три. Тому Європейському Союзу не бракує газу. Європейська комісія з весни минулого року періодично робила заяви: якщо припиниться транзит російського газу через Україну, це не завдасть шкоди енергетичній безпеці Європейського Союзу. 

Що стосується окремо взятих країн, Угорщини й Словаччини, то це їхні проблеми, що їхні підходи протирічать підходам, які панують в цілому Європейському Союзі

Вони — повна протилежність тому, до чого прагнули, зокрема і їхні сусіди. Скажімо, Польща і Румунія  зробили все, щоби стати незалежним від постачань газу з Росії. Польща, можна сказати, взірцевий приклад для Європейського Союзу — вона повністю позбулася залежності від російського газу і не імпортує його. Румунія зробила ставку на внутрішні ресурси, і їй теж це практично вдалося.

Угорщина в часи Орбана робить ставку на російську нафту і газ і тому продовжує сидіти на російській газовій голці. Угорщина не отримувала протягом останніх років газ транзитом через Україну, а отримує через другу нитку «Турецького потоку», але виступає за те, щоб транзит через Україну був, бо це самий прямий маршрут і найдешевший.

Словаччина теж не має проблем з газовим постачанням, бо в Євросоюзі протягом останніх півтора-десятиліть після газової кризи 2009-го року, коли Росія перекрила газ Україні і Європі, була реалізована низка проєктів зі створення інтерконекторів — сполучених трубопроводів між газотранспортними системами. Це було зроблено спеціально для того, щоб у разі виникнення газового дефіциту — покрити його. Тим більше протягом цих 15 років були розширені підземні сховища газу. Якщо в 2009 році Словаччина могла протриматися не більше трьох тижнів на запасах газу зі своїх підземних сховищ, то зараз може пів року. Тому істерики Фіцо мають виключно політико-пропагандистський контекст. Для Словаччини Росія не ворог і ніякий не агресор, їй байдуже, що гинуть українці. Звідси їхня абсолютно цинічна вимога, що, мовляв, нам не важливо, що у вас там з Росією, забезпечуйте нам транзит газу. Звичайно, для нас за обставин російської агресії це неприйнятно.

Наскільки реалістичні погрози словацького прем’єра Роберта Фіцо перекрити Україні постачання електроенергії, якщо Київ не відновить транзит російського газу?

Не зможуть. По-перше, у нього немає повноважень це зробити. Якщо вони, раптом, вдалися б до таких кроків, то для словацького оператора це загрожувало б втратою ліцензії від Європейського Союзу. Я не думаю, що вони на це підуть. І потім ринок електроенергії так не працює, як це собі уявляє Фіцо. У нього такі комсомольські уявлення, що десь там є рубильник і він може смикати його туди-сюди. Але Фіцо — достойний учень Москви, його можуть там навчити, що може трапитись «аварія», спеціально беру це слово в лапки, через яку неможливо буде передавати електроенергію Україні.

Однак словацькі постачання для нас не мають критичної ваги — це не більше 15 відсотків

Польща буквально одразу після погроз Фіцо заявила, якщо раптом таке трапиться, то Варшава буде готова компенсувати ці постачання. І це, звичайно, великий прояв солідарності з Україною. Себто Польща як країна, яка головує в Європейському Союзі, підкреслила, що підхід Словаччини абсолютно неприйнятний ні з точки зору функціонування ринку електроенергії, ні з точки зору політичних реалій. Усі погрози я би сприймав як елемент політичного тиску на Україну у відчайдушній спробі Кремля повернути газовий транзит, тому вони і використовують усіх цих своїх маріонеток. Але це все не спрацьовує і я думаю не спрацює.

Титульне фото: AFP/EAST NEWS

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Важкий 2024-й, тривожний 2025-й. Україна заходить у новий рік, наближаючись до третьої річниці повномасштабного вторгнення РФ. Ситуація на полі бою є невтішною. Сам Президент Володимир Зеленський визнає, що Україні зараз бракує сил, щоб повернути тимчасово окуповані території військовим шляхом. У цей час з усіх рупорів лунають заклики до миру. Але Росія не демонструє реальної зацікавленості у переговорах, а її бажання знищити Україну досі залишається пріоритетом Москви. Хто та як сприятиме миру? Чи вдасться досягти справедливих домовленостей? І чому Польща може відіграти ключову для України роль наступного року? На ці та інші питання в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів естонський парламентар, голова комісії Рійгікогу в закордонних справах Марко Міхкельсон. 

Мир у 2025 році

‍Марина Степаненко: Після різдвяної атаки РФ на Україну Президент Джо Байден підтвердив готовність США постачати зброю Києву. Тим часом польський прем’єр Дональд Туск припустив, що переговори щодо війни Росії проти Україні можуть розпочатися цієї зими. Враховуючи обидві заяви, як західні країни можуть збалансувати військову підтримку України із зусиллями зі створення умов для тривалого миру?

Марко Міхкельсон: Як на мене, то все дуже просто. Якщо ми запитаємо себе, в першу чергу українці запитають у себе, що потрібно зробити, аби закінчити цю війну справедливим миром, який гарантуватиме, що Україна захистить свій суверенітет і територіальну цілісність і перебуватиме у безпеці від будь-яких подальших спроб агресії з боку Росії, то зараз я бачу лише один спосіб досягти цього: ми маємо забезпечити потужнішу військову допомогу Україні.

Зараз ситуація на полі бою не сприяє ані Україні, ані тим силам в Європі або на Заході, хто хотів би зупинити російську агресію і встановити тривалий мир. Але проблема в тому, що Росія взагалі не зацікавлена в переговорах.

Та й як ми можемо сідати за стіл переговорів з агресорами, які хотіли б знищити не тільки Україну, але й зруйнувати архітектуру безпеки щонайменше в Європі?

Тому я думаю, що слова президента Байдена та деяких наших лідерів у Європі були покликані донести наступну думку: аби досягти миру, ми повинні створити умови для цього миру, в першу чергу, в інтересах українців. Лише постачання необхідної зброї, зняття всіх обмежень на її використання проти ворога, допомога у відновленні балансу на фронті — ось, що є абсолютним пріоритетом, або має ним бути, коли йдеться про те, що робити далі.

І ми не повинні потрапляти в пастку переговорів, сподіваючись, що ці переговори створять якусь стабільність або мир, або навіть припинення вогню

Ми бачили з боку Росії протягом багатьох років, а не лише останнім часом, що вони не зацікавлені в дотриманні будь-яких домовленостей. І їхні стратегічні цілі не змінилися. І саме тому західні країни разом з Україною повинні чітко визначити, чого ми хочемо досягти і як ми можемо це зробити.

Президент Зеленський послідовно заявляв, що мирні переговори не можуть відбутися без повного виведення російських військ. Наскільки реалістичною є ця передумова у 2025 році, враховуючи поточну динаміку на місцях, і які альтернативні підходи могла б розглянути Україна, не ставлячи під загрозу свій суверенітет?

Я думаю, що президент Зеленський мав на увазі кінцеву мету України у цій війні. Очевидно, що ми не можемо просто погодитися з тим, як Росія фізично змінює кордони в Європі за допомогою агресії. Отже, передумова про виведення військ актуальна не лише для України — повна територіальна цілісність суверенної країни в Європі повинна поважатися.

Так чи інакше, сьогодні ми розуміємо, що реальність є дуже складною для України. І це тому, що західні партнери не поспішають надавати їй достатню підтримку. Ми повинні нарешті зрозуміти, що якщо ми боїмося Росії, то Україна її не боїться. 

Ця боротьба є екзистенціальною, але вона не лише про Україну. Вона також про європейську архітектуру безпеки і майбутнє безпеки в Європі. І ми повинні підтримати Київ, щоб Україна опинилася у сильнішій позиції, ніж вона є зараз, коди дійде справа до переговорів.

Командувач Сил оборони Естонії Андрус Мерило висловив думку, що у випадку замороження конфлікту в Україні Росія виглядатиме переможцем на міжнародній арені, надіславши світові сигнал про те, що окупація території іншої держави стала «нормою». Як перегляд кордонів іншими країнами та ініціювання нових конфліктів вплине на глобальну архітектуру безпеки? Та чи готовий світ до такого виклику?

Я повністю згоден з генералом Мерило. Такої ж думки всі, хто ухвалює рішення в цій частині світу — не тільки в Естонії, але й серед країн-однодумців, які розуміють, що стоїть на кону. Ми бачимо, що Росія воює не лише проти України. Ми бачимо, що відбувається в Грузії. Так, їхні методи відрізняються, це не відкрита агресія, але вона є політичною.

І ми бачимо масоване втручання Росії у політику в Молдові, Румунії, інших країнах, про які ми, можливо, ще не знаємо. Ми бачимо постійні гібридні атаки або саботажні теракти по всій Європі. Зовсім нещодавно ми стали свідками відключення ліній електропередач і телекомунікаційних кабелів, які з'єднують Фінляндію з Естонією. І це вже третій випадок за останні 14 місяців, коли судна, пов'язані з Росією, пошкоджують підводну інфраструктуру в Балтійському морі. Отже, ми маємо розуміти, що Росія, за великим рахунком, веде проти нас гібридну війну. І саме тому ми не можемо розглядати агресивну війну проти України як окрему подію.

Це набагато більший геополітичний виклик, який РФ та її прихильники — Китай, Північна Корея та Іран — кидають західному світу. І метою цього є не лише зміна архітектури європейської безпеки, де Росія матиме перевагу, але й зміна правил гри на світовій арені. І в цьому, очевидно, зацікавлений Китай.

Отже, зараз ми перебуваємо у глобальному конфлікті, а найкритичніша боротьба триває в Україні. І саме тому йти на переговори зараз, коли Росія має як ініціативу, так і бажання знищити Україну — це було б повторенням Мюнхену 1938 року (Мюнхенська угода — документ, який дозволив Німеччині анексувати Судетську область у Чехословаччини без війни. Рік потому, у 1939, Адольф Гітлер порушив домовленості і захопив всю Чехословаччину. — Авт.). ‍

Майбутнє Європи 

‍У 2025 році Польща обиратиме нового Президента. Серед головних претендентів на найвищу посаду країни чинний мер Варшави Рафал Тшасковський і голова Інституту національної пам’яті Кароль Навроцький. Як може змінитися підтримка України Варшавою, а також чи очікувати Києву перезавантаження відносин зі своїм сусідом? ‍

Я думаю, що Польща відіграє надзвичайно важливу роль як у безпосередній допомозі Україні, так і у зміцненні східного флангу НАТО. І я не маю жодних сумнівів, що хто б не став президентом Польщі наступного року, зовнішньополітична й безпекова лінії не зміняться, а можливо, навіть посиляться. Польща, як і ми, розуміє, що стоїть на кону, обидві наші країни дуже добре розуміють історію і ворога.

‍Польща також головуватиме в Раді ЄС у 2025 році. Як Варшава формуватиме пріоритети Євросоюзу у цей час, зокрема щодо України та європейської безпеки? 

Головування в ЄС іноді переоцінюють, адже воно триває лише шість місяців. До того ж, перше півріччя 2025 року буде часом певної невизначеності — нова адміністрація прийде до влади у США, а наприкінці лютого очікуються дуже важливі вибори в Німеччині. Окрім того, нещодавно розпочав роботу новий склад Європейської комісії. 

Очевидно, що безпека стане одним з ключових пріоритетів як для Варшави, так і для всього ЄС. Сподіваюся, протягом наступних кількох тижнів ми почуємо від Єврокомісії пропозиції щодо того, як інвестувати більше в оборону. Польща у цьому питанні може бути прикладом для наслідування, адже вона є провідною країною у НАТО, яка витрачає понад 4% ВВП на оборону. Варшава також має глибоке розуміння поточної ситуації в Україні.

Окрім того, я сподіваюся, що після лютневих виборів у Німеччині відносини між Варшавою і Берліном однозначно зміцняться. І Польща, і Німеччина, і, можливо, також третя частина Веймарського трикутника, Франція, відіграватимуть у найближчі місяці чи навіть роки дуже важливу роль задля єдності Європи, яка має бути достатньо сильною, щоб стримати  будь-яку загрозу, яка може виникнути на наших кордонах.

Головування Польщі в Раді ЄС — це історичний момент у багатьох відношеннях. І саме тому воно може створити дуже цікаву і позитивну динаміку всередині ЄС

Ми також знаємо, що Польща, як і Естонія, є сильним прихильником розширення ЄС. Наступного року дуже важливо підтримати підготовку України на її шляху до зближення з Євросоюзом.

Володимир Зеленський вважає, що головування Польщі та Данії у 2025 році повинні стати історичними для України. Чи зможуть Варшава та Копенгаген забезпечити прорив у переговорах про вступ України до ЄС?

Це не залежить від Польщі, Данії чи когось іншого. Це залежить українського уряду, парламенту, але в першу чергу від українського народу. Вони мають переконатися, що виконані всі необхідні кроки, що досягнута відповідність усім критеріям. Але знову ж таки, я не бачу реальної можливості для України стати членом ЄС поки не завершиться агресивна війна з боку Росії.

Найважливішим для України є досягнення довгострокових гарантій безпеки

І тоді ваша країна буде здатна виконати усі умови, щоб стати членом ЄС. Шлях Естонії від подачі заявки до повноправного членства тривав 10 років. Україні може знадобитися щонайменше стільки ж часу. У будь-якому випадку, найважливіше, що ми повинні зараз зробити — це розставити пріоритети. І пріоритет номер один — це, звісно, забезпечити перемогу України в цій війні. Який би мир не був досягнутий, він повинен відповідати інтересам, суверенітету і територіальній цілісності України. І ключовим моментом тут є запрошення України до НАТО.

І я щиро сподіваюся, що Україна стане членом Альянсу до того, як стане членом ЄС, або це станеться одночасно. Але знову ж таки, ми не повинні забувати про цей подвійний шлях (вступ до НАТО та ЄС. — Авт.), тому що для України не існує третього варіанту для захисту свого суверенітету й європейського майбутнього, окрім як отримати найсильніші гарантії безпеки, які є у вільному світі. І це — НАТО.

‍Ви вже згадували про вибори у Німеччині у 2025-му. Лідер Фрідріх Мерц зауважив, що у разі перемоги — готовий висунути РФ ультиматум про припинення бойових дій в Україні. Якщо Москва не погодиться на це впродовж 24 годин, то Берлін поставить Києву крилаті ракети Taurus та дозволить бити ними вглиб російської території. Чи стане передача такої зброї реальним інструментом тиску на Росію?

Треба розуміти, що ці заяви лунають на тлі передвиборчої кампанії. Подивимося, що буде 23 лютого (день дострокових парламентських виборів у Німеччині. — Авт.). Безумовно, Мерц має всі шанси стати новим канцлером. Але є інше питання: хто увійде до парламентської коаліції? ХДС/ХСС не зможуть керувати Німеччиною самостійно. Вони повинні обрати партнерів.

Ми розуміємо, що Росія активно втручається у німецькі вибори, коли йдеться про ультраправі чи крайні ліві партії на кшталт Альтернативи для Німеччини чи Альянсу Сари Вагенкнехт. Ці політсили можуть отримати близько 20-25% місць у Бундестазі але їх не візьмуть до коаліції. Залишаються СДПН, або Зелені, або Вільна демократична партія.

Опісля постане питання, як ця коаліція сформулює свої пріоритети з точки зору допомоги Україні. Важливо також розуміти, який меседж ми почуємо з Вашингтона після 20 січня, коли президент Трамп вступить на посаду.

Хай би там що, я вірю, що зміна канцлера у Німеччині все ще може принести Україні хороші звістки

Глобальні наслідки інавгурації Трампа 

‍20 січня Дональд Трамп присягне на вірність Америці та її народу. Якими можуть бути потенційні наслідки плану новообраного президента Трампа виступити посередником миру між Україною та Росією і як це може вплинути на територіальну цілісність України та її прагнення до членства в НАТО? 

Існує багато спекуляцій щодо того, що може статися, коли Трамп стане президентом. Зараз важливо не вдаватися до спекуляцій, а дочекатися реальних дій. Генерал Кіт Келлог, якого Трамп номінував на посаду спеціального посланця з питань України, зараз працює над пропозиціями, які можуть надійти від Білого дому. Очевидно, що у Вашингтоні існують люди, які хочуть, щоб ця війна закінчилася якомога швидше. Але ми всі також знаємо, що Трамп любить бути переможцем.

Він не хотів би, щоб після закінчення цієї війни його вважали лузером або людиною, яка не принесла обіцяний мир

Є певні позитивні моменти. Після виборів низка західних лідерів говорили з Трампом і він налаштований дослухатися до їхньої думки, зокрема, що стосується способів закінчити війну в Україні.

І я сподіваюся, що у Вашингтоні зрозуміють, що перед будь-якими домовленостями, Україна має отримати набагато сильнішу військову підтримку, щоб переломити ситуацію на фронті, а потім рухатися далі до врегулювання. Моя особиста думка полягає в тому, що ця війна не може закінчитися нічиєю. Мінськ-3 або потенційний Мінськ-3 — це не вихід.

Ця війна закінчиться або перемогою України, або перемогою Росії. І я сумніваюся, що нова адміністрація у Вашингтоні захоче почати свій чотирирічний термін з тріумфу РФ. Отож, закликаю не спекулювати

Чи очікуєте ви, що у 2025 році Трамп може спробувати перекласти усю підтримку України на Європу, аргументуючи це тим, що війна в Україні ближча до Брюсселя, аніж до Вашингтона? Чи ЄС готується до такого сценарію, та що робитиме у такому разі?

Європейські країни мають зрозуміти, що час, коли вони мали розкіш захищатися, будучи частиною НАТО і перебуваючи за спиною США, добіг кінця.

Ми, наші партнери і союзники в Європі повинні зараз швидко і багато інвестувати в оборонний сектор. Часи «мирних дивідендів» закінчилися, я не кажу, що назавжди, але на багато років вперед. Тому цілком природно, що Європа має бути готовою інвестувати більше коштів у допомогу Україні.

Є кроки, які потрібно зробити, зокрема, вони стосуються конфіскації заморожених активів Росії. Це в першу чергу питання до наших бельгійських друзів і союзників

Є питання і до країн, які сьогодні витрачають менше 2% ВВП на оборону — це не ті суми, які сьогодні можуть усіх задовольнити. Естонія зараз витрачає 3,4% свого ВВП на оборону. Ми поступаємося лише Польщі. Вважаю, що від європейських країн потребуються більші зусилля — не через прихід Трампа до влади, а через війну, яка зараз триває в Європі.

Якою ви бачите роль європейських союзів на кшталт Нордично-Балтійської вісімки, до якої також приєдналася Польща, у формуванні європейської стратегії для забезпечення довгострокової військової підтримки України?

Країни Північної Балтії, Польща, а також низка інших держав-однодумців розуміють, що стоїть на кону і наскільки серйозною є російська агресія, яка загрожує не лише Україні чи її майбутньому, а й глобальному майбутньому. 

Ці європейські держави найбільше допомагають Україні, якщо говорити з точки зору ВВП на душу населення. Вони демонструють сильни політичний інтерес, а також тиснуть на інших, щоб Європа робила більше. Це стосується і санкцій проти РФ, і інвестицій в оборону. Вони також виступають за постачання Україні того, що їй дійсно потрібно, аби вижити в цій битві. 

Що є позитивним сьогодні, ми бачимо, що є загальне розуміння серед усіх країн-членів НАТО, в першу чергу в Європі, що загроза серйозна і ми повинні консолідувати наші зусилля, щоб бути готовими боротися за нашу спільну свободу і безпеку. І найкращий спосіб зробити це — підтримати стратегію перемоги України і переконатися, що, якщо є можливість укласти мир, то сідати за стіл переговорів треба тільки тоді, коли це може забезпечити справедливий мир для України і для всіх, хто хотів би жити у спокої найближчі роки і десятиліття. Отже, ведеться постійна робота серед союзників. І це бачать наші супротивники і вороги, які хотіли б, щоб Європа та США були розділеними.

Ми повинні розуміти, що і в європейських, і в американських інтересах триматися разом, бути здатними захищати ті правила і норми, які допомогли нам, як вільним націям, вижити в цьому турбулентному світі

Титульне фото: imago/Florian Schuh/EAST NEWS

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍