Ексклюзив
20
хв

Обережно, Telegram! Чому соцмережа з російським корінням — загроза не менша за фронт?

На вістрі непростих стосунків на кордоні Польща-Україна низка Telegram-каналів запостили новину про зґвалтування поляком українки у Варшаві. Мало хто згодом виправив помилку — як про жертву-білоруску, так і про кримінальну, а не етнічну складову злочину. Тож яка небезпека Telegram? І як поволі, але впевнено цей додаток проникає у Західну Європу?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Яку загрозу становить Telegram? Колаж: Sestry

No items found.

Додаток Telegram став дуже дієвим інструментом РФ на початку повномасштабного вторгнення. Анонімні канали з російськими адмінами добряче зіграли на нервах українців у перші дні повномасштабного вторгнення. Хто із українських громадян не шукав люмінесцентні лампи у вікнах сусіда, не шукав мітки фарбою на даху або не «повівся» на дезу про бої з росіянами прямо на вулицях Києва? Вітаю, це було дуже успішне реальне російське ІПСО. 

Українців ніхто не готував до того, як поводитись під час війни. Врешті — як відрізняти техніку власної армії від ворожої. Тому не дивно, що в перші дні війни свої вбивали своїх, а атмосфера недовіри до знайомих і сусідів була колосальною. 

Наслідки «дружнього» бою 26 лютого 2022 року в районі метро «Берестейська». Фото: Голос України / Андрій Нестеренко

Telegram вперше українці скачали на телефони під час виборчої кампанії президента 2019 року. Тоді веселі відео здавались небаченим новаторством. А нові обличчя з команди президента Володимира Зеленського обіцяли спілкування з громадянами без посередників у вигляді незручної преси. 

Далі популярність цього додатку поступово згасала. Аж поки після повномасштабного вторгнення він не отримав небачений ріст популярності

Цьому сприяло кілька причин. Перше — відсутність будь-якої цензури, тому українські громадяни насолоджувались кадрами вбитих окупантів, смажених танків і відео на кшталт «маленькі песики доїдають труп офіцера Кантемирівської дивізії в деокупованому селі на Сумщині».

Друга причина зростання — рішення влади зігнати основні телевізійні канали в єдиний телемарафон. З часом він здувався, ставав менш цікавим, а гарячі оперативні репортажі замінили нудні студії депутатів провладної партії «Слуга народу». Сам Офіс президента став запрошувати приязні Telegram-канали на пресконференції. За цікавим збігом — дуже часто на них не знаходилось місця офіційним ЗМІ з серйозною історією. 

І причина третя — офіційні органи влади і критичні служби подались робити канали в Telegram. Тож чимало людей змушені були скачати собі цей додаток, аби оперативно дізнаватись про повітряну тривогу. 

Росіяни активно використовують Telegram для поширення дезінформації. Фото: Shutterstock

Тому не дивно, що станом на зараз, за інформацією народного депутата і очільника Комітету з питань свободи слова Ярослава Юрчишина, «Україна — друга країна по поширенню Telegram і четверта країна по кількості підписників в Telegram». Країни Євросоюзу, які ще донедавна не користувались цією соцмережею, поступово починають встановлювати цей месенджер.  

Проблема з Telegram настільки гостра, що варто нагадати, що низка народних депутатів і ЗМІ на повному серйозі репостила новини з «Легитимного», «Резидента», «Картеля» тощо [ці Telegram-канали були створені, за інформацією Служби безпеки, російськими спецслужбами для дестабілізації ситуації в Україні. — Ред.]

Ще в березні 2022 року СБУ повідомила, що вони координуються 85 Головним центром спеціальної служби Головного управління Генерального Штабу Збройних Сил РФ. 

Однак донині їх можна знайти у вільному доступі і спокійно почитати реальні ІПСО — високоякісні деморалізуючі дези, а не те, що прийнято ними вважати. 

Ярослав Юрчишин повідомив, що українська влада вже зверталася до адміністрації Telegram — Павла Дурова з проханням обмежити канали поширення російської дезінформації. Тоді, мовляв, і питань до Telegram не буде. Однак «пан Дуров по факту проігнорував це звернення, адекватно не відреагував на нього, ніякої роботи в цьому напрямку не було проведено». 

Речник Головного управління розвідки. Речник ГУР Андрій Юсов теж зазначав (і не раз), що Telegram використовується російськими спецслужбами для поширення фейків в Україні. Більше того розвідці відомо, що зараз РФ масово скуповує Telegram-канали та акаунти у соціальних мережах для розкачування внутрішньополітичної ситуації. Якраз під тяжкі березень-квітень, коли Росія агресивно захоплює розбиті села на Донбасі. 

Останнім часом Telegram активно використовувався для дискредитації і звільнення Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Саме у анонімних каналах без блюру тривалий час постили результати влучень по енергетичним та військовим об’єктам. І це дозволяло ворожим силам наступного разу влучити точно в ціль. Зі свіжого — на вістрі непростих стосунків на кордоні Польща-Україна — в низці телеграм-каналів запостили новину про те, що поляк зґвалтував українку у Варшаві. Все це без перевірок офіційних польських ЗМІ активно множилось. І лише нагнітало атмосферу між двома близькими сусідами. Мало який телеграм канал виправив помилку, що постраждала жінка була білорускою. І був упущений момент, що злочинець просто хотів вчинити цей злочин, а не шукав дівчину певної етнічної приналежності. 

Чи справді Telegram залежний від РФ? На жаль, це грамотна схема — і довести її кінці складно. Однак коли коли почалися протести в Башкортостані через затримання екологічного активіста і його ув’язнення, то опозиційні канали були заблоковані за помахом чарівної палички. Тому відмовки Дурова, що такого функціоналу немає, не відповідають дійсності. 

Війна з РФ виходить на фінальну стадію. І Кремль задіє всі ресурси для руйнувань і дезорієнтації України, ЄС та потенційних наступних жертв агресії

Наразі громадяни ще користуються Telegram-каналами, аби знати, звідки летить ракета і куди вона прямує. Анонімні канали набивають собі аудиторію, маючи карт-бланш на відвідини заходів за участю президента та вищих посадовців. Однак — це ніякі не медіа. Вони не реєструються як ЗМІ, не беруть участі в жодних професійних ініціативах. І якщо якийсь Telegram опублікує якийсь фейк  — то точно не відповідатиме в суді. Бо це те саме, як написати про когось огидні речі на паркані.  

Більше того Telegram-канали стали методом цькування незалежних журналістів.  Автор цих рядків неодноразово посилали варити борщ, здохнути в окопі або займались бодішеймінгом. У найбільш запущених випадках — називали ІПСО ворога і руками Кремля. 

Насправді для журналіста класичного медіа у цих нападках немає нічого нового. У нас є імунітет. Однак, коли таке щодня виливають на голову суспільства в стресі війни, воно може спрацювати на руку ворога. 

Тому рано чи пізно проблему з Telegram доведеться вирішувати. Але важливо, аби до того часу, Росія не отримала реванш у головах українців
No items found.

Українська журналістка, політичний аналітик та медіа-консультант. Працювала парламентським оглядачем більше 10 років. Співпрацює з виданнями «Цензор.нет» та «Еспресо». Є авторкою популярних YouTube-каналів «Цензор.нет» та «Шоубісики». Спеціалізується на темі політики, економіки та медіатехнологій.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Дослідницька ініціатива «Українська історія: глобальна ініціатива», яка була презентована у Києві наприкінці вересня, назріла уже давно. Адже західним інтелектуалам та політичній еліті варто нарешті зрозуміти відмінності між Україною та Росією — що це не один народ, не одна російська мова і точно не єдиний мобілізаційний ресурс для подальших загарбницьких війн. 

У межах трирічної програми історики проведуть десятки незалежних досліджень, які охоплюватимуть часи від того, коли тут уперше зʼявились ознаки цивілізації, та до днів нинішніх. 

Презентація проєкту «Українська історія: глобальна ініціатива». Фото: Дипломатична академія при МЗС України

«Досліджуватимуться такі теми, як початок розселення людства, поширення індоєвропейських мов, відносини між класичною Грецією та Чорноморським регіоном, Європа епохи вікінгів, стосунки між Візантією та Києвом, а також сучасні питання націєтворення та імперії", — йдеться в описі амбітного проєкту. 

Через низку причин — політичних, фінансованих, ідеологічних — правлячі еліти в Україні ніколи не займались переосмисленням власної історичної спадщини

Жодного разу не збирали талановитих українських істориків з важливим завданням — пояснити тисячолітню спадщину тутешніх територій і чітко укріпити розуміння західних колег, що тут окремий народ, який має неймовірну історію державотворення та військової справи. 

Поки українцям було «не на часі» копатися в собі — російська пропаганда просувала свої наративи. То ж не дивно, що в промовах Джо Байдена часом лунали слова про «тісні родинні звʼязки росіян та українців». Поважне видання The Economist у програмній статті бідкається з приводу зростання націоналізму в Україні. А ще пише, що українські російськомовні громадяни можуть стати бойовиками Путіна — тобто немає жодного розуміння, звідки взялись ці російськомовні. І чому це предмет серйозного вивчення імперської політики часів царської Росії та сталінських репресій. 

Пошук відповідей на питання «Що таке Україна?» активізувався після вилазки російського диктатора Владіміра Путіна на інтервʼю до трампіста та конспіролога Такера Карлсона в лютому 2024 року. Там кремлівський агресор за задумкою сценаристів мав показати себе рятівником християнства і новим лідером східних словʼян. Утім уже зі старту щось пішло не по плану — і самому цинічному ведучому було ніяково. Бо на інтервʼю Путін приніс роздруківки, які  буцімто «підтверджують прохання Богдана Хмельницького забрати південні території російських земель під сильну руку московського царя». 

При чому це були не фотографії секретних документів, а роздруківки Microsoft World

Тож новий проєкт групи дослідників цілком на часі. Особливо, якщо врахувати, як працює російська пропаганда із нинішніми підлітками, де дітям зі старту говорять, що ніякої людської цивілізації та культури на окупованих територіях України до приходу Росії не було. 

Як влучно зауважує відомий український OSINT-аналітик InformNapalm Антон Павлушко, «на зміну нинішньому поколінню орків виросте ще більш кончене покоління». 

Тімоті Снайдер, американський історик, фахівець з історії Центральної та Східної Європи, Радянського союзу, а також Голокосту дав кілька коментарів стосовно того, що в першу чергу цікавить його колег. 

Тімоті Снайдер. Фото: Дипломатична академія при МЗС України

Пан Снайдер вважає, що повномасштабна війна за два з половиною роки багатьом відкрила той факт, що Україна взагалі є. Утім тепер група науковців пропонує розширити цей факт — поясненням, чому вона важлива. Що тут робили давні греки, який слід тут лишили скіфи? Як це врешті вплинуло на обличчя нинішньої Європи — на традиції торгівлі, дипломатії та міждержавних союзів. 

«Увесь метод, як ми викладаємо історію Східної Європи, базується на російському імперському конструкті. Тож від Каліфорнії до Німеччини, по суті, ми викладали історію згідно з поняттям: те, що сталося в Києві та Русі 1000 років тому — це нібито чомусь сьогоднішня Росія. А ми повинні звільнитися від цього», — пояснив Снайдер головну біду західних університетів в інтервʼю Liga.net. 

Тож мета ініціативи «Українська історія: глобальна ініціатива» — показати, що українська історія насправді набагато ширша за Україну, набагато ширша за Росію, і що вона пов’язана практично з усім важливим в європейській і світовій історії, — і так залучати людей

Так би мовити, зробити кращу альтернативу історії від Путіна та Мєдвєдєва, які уже кожному світовому політику розказали, що тут все російське було і буде. На виході західні фахівці обіцяють роботу на 3 мільйонів слів, тобто майже 8,5 тисяч сторінок книжки великого формату.

Утім є маленька проблема — це буде історія України від західних спеціалістів і як вони бачать нас у своєму історичному контексті. Для того, аби ця праця була об'єктивна, — українцям теж варто переосмислити свою спадщину. Як самостійному народу — як людей, які разом з поляками та литовцями збудували дві сильні держави на ряду з Францією — Велике князівство литовське та Річ Посполиту.

Важливо осмислити своє місце на карті, аби не бути населенням поза політикою, якому неважливо під яким прапором жити

Українцям так довго втовкмачували в голови, що вони пасивна нація, яка начебто ніколи не воювала до Другої світової війни, що багато хто забув традицію армії, історію артилерії, досвіди походів на Азов та Москву, тривалу війну проти більшовиків і підпільний рух опору двадцятого століття. Все це призвело до того, що наші політики інфантильно ставились до спадщини державотворення, а наше населення, а не народ — боялось дати зайву гривню на розвиток власної армії. 

Багатотомник української історії від західних науковців може бути у майбутньому розкритикований. В основному за те, що там більше в центрі уваги не український народ, а більше українська територія як арена європейських подій. 

Утім варто сприймати це як поштовх до тверезих дебатів і натхнення для інших авторів написати свою історію України. Щось піде у смітник, а щось обовʼязково вийде з перекладами на англійську. 

І врешті це змінить сумну ситуацію, коли донині у дитячих енциклопедіях Великої Британії назви Київ та Харків пишуть у російській транскрипції. А ще «Kievan Russia» замінила правильну Kievan Rus. Коли українські матері уперше помітили таку підміну і фальсифікацію, вони звернулись до видавництва, яке випускає такі енциклопедії. Утім тамтешні бізнесмени тривалий час ігнорували скарги. І пішли на контакт лише після звернення українського посольства у 2024 році. Тепер видавництво обіцяє випустити покращену книгу, але осад лишився. 

Тому історія від Тімоті Снайдера, Сергія Плохія та Енн Еплбаум точно не зніме усіх проблем стосовно історичної спадщини, за яку Росія веде геноцидальну війну із її творцями — українцями.

Утім є шанси, що українських дітей закордоном менше насичуватимуть фейками про «російську королеву Франції Анну» та «тільки росіяни перемогли у Другій світовій війні», а аналітики поважних західних видань не будуть всує розкидатися словами «український націоналізм»

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Переписати історію. Як західні науковці заткнуть пельку «історику» Путіну?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Нещодавно довелося працювати з фактажем про стереотипи щодо українських біженців, якими повняться не лише закордонні медіа і Твітер, а й європейські кухні, затишні курилки, закордонні соцмережі тощо. Окрім класичного «українці сидять на допомозі» й «забирають наші робочі місця», що їх вдається цілком аргументовано розвінчати, трапляються й інші — неочікувані, дивні. А часом навіть такі, що не налазять на голову.

— В Європі часом доходить до смішного, — розповідає Анастасія. — Я почала колекціонувати судження, з якими стикнулася дорогою з Польщі до Австрії. Часом це крайнощі й взаємозаперечувані судження — як от «українці — неосвічений народ, але більшість із них закінчили університети».

Анастасія — біженка з України — відгукнулася на мій запит розповісти, із якими стереотипами щодо нас стикнулася в Європі. Спілкуємося у групі Фейсбуку, яка об’єднала українців за кордоном. Тут біженці, які опинилися в різних країнах, діляться найдивнішим, що чули про себе з уст європейських обивателів.

До слова, стереотипне мислення властиве нам усім. Його мета цілком благородна: розвантажити наш мозок через спрощення, виявити дрібні закономірності, обробити і узагальнити їх. Таким чином мозок намагається пришвидшити реакцію на те чи інше явище і зекономити життєву енергію

Утім, соціальні стереотипи й твердження, що їх ми приписуємо іншим на основі їхнього походження, соціального статусу, статі, зовнішнього вигляду і віку є неявним проявом прихованого упередження. Ми часто формуємо собі список аргументів під уже заготовлений висновок і тішимося, що маємо рацію.

— У Польщі застосунок для знайомств оновив мою локацію, — продовжує Анастасія. — Знайомитися ні з ким не планувала, але уже перший співрозмовник, з котрим стався метч, розсмішив тим, що чимало знає про українок. Я дізналася, що ми дуже домашні, любимо готувати й сидимо вдома, не намагаємося перебрати на себе чоловічі ролі. Доводити, що я не така, було зайве — далі був монолог про те, що мені просто ще не трапився справжній чоловік. Тому я просто скасувала пару.

Стереотипи про українців в Європі можна умовно розділити щонайменше на три групи. Перша — судження, що формуються на основі власного досвіду взаємодії з українцями. Тривалість цього досвіду може бути зовсім несуттєвою. Іншими словами — якщо перший-ліпший українець, що його зустрів сферичний житель Європи, має пофарбоване у кольори прапора волосся й дірку в носі, то схожий типаж йому теж видасться українцем.

Які судження про українців ширяться в Європі? Фото: Shutterstock

— Якось італійський лікар, до якого раніше зверталася, і який щиро підтримує українців, запропонував чудове безплатне житло з видом на Колізей у Римі, — розповідає Валентина. — Нічого платити не потрібно було: лише підтримувати чистоту у чотирьох кімнатах і спілкуватися з господарями — літньою італійською парою. Лікар дуже дивувався, що нікому з українців не припала до душі така пропозиція.

Напевне, він і досі вважає, що це так типово для українки — прибирати і бути компаньйонкою

Бо хіба ж за природне українське «”прибери-розкажи” треба платити?». 

— «Поляк робить, щоб робити, українець — щоб зробити», — таке я почула в Польщі, — продовжує Анастасія. — А потім ще у котрійсь європейській країні дізналася, що ми дуже працьовиті й відповідальні. Це звучить приємно і зобов’язує «тримати марку», але ж це — теж стереотип.

Друга група європейських стереотипів про нас виникла, здається, через обмежений кругозір і брак освіти. Ми надто довго ідеалізували Європу з її найкращими університетами, аж раптом на практиці виявилося, що у декого шкутильгає початкова школа. Звісно, із початком повномасштабного вторгнення в Європі уже й не почуєш, що Україна — це десь у Росії, але дехто часом досі дає у штангу.

— Менеджерка відпочинкового комплексу для дітей в іспанській Коста-Дораді, куди нас поселили у квітні 2022 року, увесь час казала, що нарешті ми нагріємося, — каже Надія. — Коли ми порозумілися, то мусили спростувати її уявлення про Київ як про вічно засніжене місто. Здається, вона колись була у зимовій Москві й плутала нас зі східним сусідом.

Це звучить смішно, але деколи хочеться кричати: ти, молодий бельгієць або француз, який бував у Малайзії і відпочивав на Філіппінах, мав би мати ширший кругозір, аніж у твоєї бабусі, яка нікуди не виїжджала!

Ольга, яка опинилася у Бельгії, розповідає про свій досвід: 

— На прийомі в мерії одного великого міста, який закінчувався невеликим частуванням, нас вчили користуватися ножем і виделкою. Коли ми роздуплилися, чому за столом досі немає «приймаючої сторони» і навіщо біля нас товчеться чоловічок із помічників мера, стало незручно і йому, і нам.

— У нас була цікавіша історія, — коментує у Фейсбуці ще одна Надія, теж переселенка до Іспанії. — У дорогому мережевому готелі десь у Барселоні, куди нас розселили тимчасово на одну ніч, музикант за фортепіано у холі урочисто привітав нас мелодією «Калінка-малінка». Пробачте, ми нечемні біженці, ми трималися, а ось наші діти фукали.

Утім, тут варто внести пояснення. Донедавна українці й самі не надто прагнули, аби їх ідентифікували інакше, ніж росіян. Моя френдеса, яка проводить екскурсії в італійському Римі, каже: «Українці жодного разу не вимагали і не просили провести екскурсію українською, хоч ми напередодні знайомилися і вони знали, що я родом із Тернопільської області, розмовляю українською. Якось навіть була група із заходу України. На екскурсію вони усі сумирно зібралися під таблицею з написом RUS. Тож чому дивуватися, якщо інші теж нас інакше не ідентифікують?».

Існує три групи стереотипів про українців. Фото: Shutterstock

Третя група стереотипів про українців — з розділу вільної творчості. Сюди можна віднести все фантазійне, що не налазить на голову.

— За 16 років життя у Німеччині я ні разу не чула про те, що забираю чиєсь робоче місце, зате дивувалася іншому. Ти з України, значить, добре граєш в шахи? Ти з України, то твій тато інженер? Це, здається, найдивніше, із чим доводилося стикатися, — розповідає Ганна.

— У мене першого тижня роботи в австрійському офісі стався дивний конфуз, — каже координаторка міжнародних проєктів Настя. — Коли я знімала пальто в офісі, то зауважила, що спідницю дивним чином забула вдягнути. Тонкі колготки потім вдалося прикрити мало не до колін, добряче розтягнувши светра. Але колега встигла оцінити колір білизни на мені. Вона анітрохи не здивувалася, стенула плечами: «Ну, ти ж українка» і запропонувала випити кави. Що це означало з її вуст — я не наважилася запитати й досі.

Коли я думаю про стереотипну українку в Європі, мій мозок теж намагається спростити, тож чомусь мені бачиться Настя в одних колготах. Така собі домогосподарка з борщем із засніженого Києва, яка вибила твого ферзя, бо в неї тато — інженер. Може, навіть з кольоровим волоссям, бо тут — суцільне поле для експериментів. І не ясно, що і як вистрілить, коли ти — українка.

20
хв

На голову не налазить. Які неочікувані судження ширяться про українців у Європі?

Ольга Гембік

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Український легіон у Польщі розпочав набір добровольців

Ексклюзив
20
хв

Переписати історію. Як західні науковці заткнуть пельку «історику» Путіну?

Ексклюзив
20
хв

На голову не налазить. Які неочікувані судження ширяться про українців у Європі?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress