Ніколя Тензер: «Якщо Макрон хоче бути справжнім лідером Європи, він повинен взяти на себе лідерство у забезпеченні повної перемоги України і поразки Росії»

Провісник апокаліпсису чи вкрай необхідний руйнівник чинного світового порядку? Дональд Трамп провів перші три тижні на посаді президента США у турборежимі. Десятки рішень та указів, ще більше заяв і розширених інтерв’ю — він захопив інформаційний простір планети і готовий до рішучих дій.

Абсолютним пріоритетом нової Адміністрації є завершення війни в Україні. Чи можливий швидкий мир та наскільки довготривалим він буде? На ці та інші питання в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів старший науковий співробітник і радник Центру аналізу європейської політики (CEPA), британський письменник та журналіст Едвард Лукас. 

Весняне перемир’я

Марина Степаненко: Як повідомляє видання The Independent, Дональд Трамп хоче завершити війну в Україні до весни. Наскільки реалістичним є такий план?

Едвард Лукас: Я не думаю, що навіть сам Трамп серйозно вірить у те, що зможе закінчити війну до весни. Він, імовірно, зможе розпочати якісь переговори. Можливо, йому вдасться змінити чинні параметри війни, але не закінчити її.

Президент США неоднаразово казав, що застосує тиск на Москву, зокрема санкційний, у разі відмови Кремля від переговорів. Ми бачимо, що перша погроза — знизити ціну на нафту - вже почала реалізовуватися. Трамп казав, що зменшення цін вплине на здатність Путіна фінансувати війну. Наскільки ефективним може бути цей підхід, враховуючи можливості Росії диверсифікувати експорт енергоресурсів, наприклад, до Китаю чи Індії?

Обвал цін на нафту — хороша ідея з точки зору посилення економічного тиску на Путіна. Я сумніваюся, що це стане вирішальним фактором. Я думаю, що російська економіка продемонструвала неабияку стійкість як з точки зору фізичної стійкості до українських атак на інфраструктуру, так і з точки зору стійкості її експорту, її здатності заміщувати імпорт і загалом справлятися з санкціями. Отож, я був би здивований, якби низька ціна на нафту підштовхнула б Путіна сісти за стіл переговорів у слабкій позиції. Але я однаково вважаю, що це хороший крок.

Чи вважаєте ви, що Трампова стратегія «батога і пряника» — поєднання тиску на Москву з відкритими пропозиціями переговорів — може змусити Путіна піти на поступки? ‍

Це можливо, якщо у вас є правильні батоги і правильні пряники, а втім, я не є оптимістом.

Я думаю, що існує велика небезпека видавати бажане за дійсне. Цілком можливо, що Путін настільки роздратує Трампа, що останній повернеться до підтримки України з усією необхідною зброєю, чинитиме реальний тиск на Росію і завдасть Кремлю вирішальної поразки на полі бою. І ми всі будемо в захваті від цього, але я думаю, що шанси на це досить низькі.

Ймовірніше, що Америка буде сопіти і пихтіти, але не змінить ситуацію докорінно. Я думаю, що цілком імовірно, що Трамп скаже європейцям: «Якщо ви так турбуєтесь про Україну, то виправте ситуацію самі». Тобто вони мають надати більше грошей і зброї, а не приїздити до Сполучених Штатів, очікуючи, що Вашингтон вирішить всі їхні проблеми.

Це цілком відповідає світогляду Трампа. Йому потрібна одна велика угода в найближчі кілька місяців, тому що він хоче отримати Нобелівську премію миру. І це може бути угода, яка хоча б тимчасово припинить війну Росії проти України

Але це також може бути угода між ізраїльтянами та великими арабськими державами, зокрема Саудівською Аравією. Отже, він у пошуках масштабної угоди, але це не обов'язково має бути Україна. І я думаю, що угоду про мир в Україні буде набагато важче досягти, ніж угоду на Близькому Сході.

‍Отже, якщо у наступні кілька місяців новій Адміністрації не вдасться досягнути прогресу у врегулюванні війни в Україні, які сценарії розвитку подій найімовірніші? Чи може Вашингтон втратити інтерес?

Якщо Трамп не вважатиме європейську безпеку важливою для Америки й матиме переконання, що європейці мають самостійно про неї дбати, то Україна як ключове питання європейської безпеки може випасти з його порядку денного.

Європейцям доведеться докласти значних зусиль, щоб довести Трампу важливість Європи, оскільки він сприймає її радше негативно та прагне тиснути з економічних і ділових мотивів

Чи можна уявити, що Трамп звернеться до Конгресу з проханням про ще 100 мільярдів доларів для України? Це не неможливо, але малоймовірно. Тому великі обсяги американської допомоги для України цьогоріч виглядають нереальними.

Водночас Путін вважає, що має перевагу на полі бою та що Захід втрачає єдність. Він бачить поступове падіння морального духу в Україні й не налаштований на переговори. Якщо він переконаний, що може перемогти військовим шляхом, навіщо йому домовлятися?

Водночас в останніх заявах Путіна ми чуємо, що РФ начебто готова до переговорів. Російський президент також використовує лестощі у бік Трампа та розповідає про його «хороші відносини» з чинним президентом США? Які сигнали таким чином Москва посилає Білому дому? 

Я не вважаю Путіна ідіотом. І він знає, що важливо не ображати Трампа. Ще б пак він скаже, що готовий до переговорів.

Водночас я не думаю, що Росія зараз бачить необхідність у серйозних перемовинах. Я підозрюю, що Путін сяде за стіл переговорів і скаже: «Ми хочемо демілітаризовану Україну. Ми хочемо гарантії, що ви ніколи не вступите до НАТО». І ще дві-три речі, зокрема, включення тимчасово окупованих територій до складу Росії. 

Чи вважатиме Трамп це неприйнятним? Можливо, ні. Чи вважатимуть це неприйнятним українці? Напевно, так. Чи будуть європейці готові підтримати українців у їхньому подальшому спротиві? Можливо, так. Та я не впевнений.

Але я думаю, що саме такий сценарій найбільш імовірний. Ми побачимо досить нерозумну з української точки зору переговорну позицію Путіна. І це не те саме, що початок реальних переговорів

Що може зробити Україна?

‍Трамп казав, що готовий хоч сьогодні зустрітися з Путіним. Чи є загроза, що доля України може вирішуватися за спиною Києва?

Завжди існує ризик ще однієї Ялти (йдеться про Ялтинську конференцію 1945 року, коли лідери США (Рузвельт), Великої Британії (Черчилль) і СРСР (Сталін) визначили післявоєнний устрій світу, фактично розділивши Європу на зони впливу, що призвело до радянського контролю над Східною Європою, — Ред.). Трамп може захотіти принизити Європу й заявити, що він усе вирішив, а іншим доведеться прийняти його угоду.

Щоб цього не сталося, Україна та Європа мають виступати єдиним фронтом і чітко заявити, що не приймуть домовленості між Трампом і Путіним

Навіть якщо США відійдуть убік, Україна має показати, що продовжить боротьбу. Це саме по собі посилить її переговорну позицію. Але є дві реальності: дипломатичні маневри та ситуація на полі бою. Те, що відбувається за столом переговорів, залежить від подій на фронті.

Україна справедливо просить партнерів гарантувати її безпеку, щоб не допустити повторного нападу РФ у разі досягнення домовленостей про припинення вогню. Враховуючи болючий досвід Будапештського меморандуму, як мають виглядати нові гарантії для України та що може гарантувати їхнє реальне виконання?

Це ключове питання: чи можливе справжнє перемир’я і як забезпечити безпеку та розвиток України? Для цього потрібні потужні військові й безпекові гарантії, але паперові угоди не працюють. НАТО не готове прийняти Україну, а розміщення 40-60 тисяч військових для контролю перемир’я виглядає нереалістично.

Альтернативою може стати надання Україні високотехнологічної зброї — наприклад, ракет Taurus чи Tomahawk. Але чи Захід справді готовий дозволити Україні застосовувати їх на власний розсуд? Це велике питання.

Мій песимістичний прогноз: буде перемир’я, але без надійної безпеки. Росія перевірить ці гарантії, вони виявляться слабкими, і ситуація зрештою стане ще гіршою

«Вісь зла»

‍Щойно Трамп укладе мирну угоду, між Росією і Заходом розпочнеться гонка за підготовку своїх армій до наступного конфлікту, — пише The Times з посиланням на джерела. Враховуючи економічні санкції та виснаження ресурсів через тривалу війну проти України, чи буде РФ здатна конкурувати з Заходом у модернізації своїх збройних сил? Чи може Кремль знайти підтримку у «нової осі агресорів» для цього?

Варто пам'ятати, що зрештою Росія має економіку, порівняну з італійською чи трохи меншу. І вони заплатили жахливу ціну за перші три роки війни. Втім, прогнози про економічний крах Росії виявилися видаванням бажаного за дійсне.

І у Путіна все ще є багато можливостей як з точки зору економічної стійкості, так і з точки зору мобілізації. І поки росіяни вірять, що це екзистенційна боротьба за майбутнє їхньої країни, вони будуть миритися з болем і жертвами. І я думаю, що Путін також бачить, що Захід все ще дуже слабкий, і зараз у нього є чудова можливість скористатися військовими успіхами в Україні, піти вперед і, можливо, повернутися після припинення вогню і по-справжньому зачистити залишки українського опору, скориставшись цими, боюся, слабкими гарантіями безпеки.

А ще у нього є шанс погратися з НАТО і слабкістю північно-східного флангу Альянсу, особливо з країнами Балтії, де ми все ще не маємо належної оборони. Є плани, але відсутні належні оборонні можливості. Це дуже спокуслива мішень.

І неважко уявити, що до кінця цього року або наступного — Путін отримає величезний виграш в Україні і розвалить НАТО, і це буде варте того економічного та іншого болю, який спричинить така перемога.

‍Чи можливий сценарій, за якого Трамп чинитиме тиск на Китай, аби той, у свою чергу, вплинув на Росію для підписання угоди з Україною?

Китай має унікальну здатність як тиснути на Росію, так і підтримувати її. Але чи зацікавлений Пекін у посередництві США, після якого Трамп привласнить собі всі заслуги? Можливо, якщо Пекін отримає свою вигоду.

Однак Китай не має досвіду в міжнародній дипломатії, який свідчив би про здатність укладати великі угоди. Йому більше подобається, коли західні країни звертаються з проханням вплинути на Росію — це дає Пекіну додаткові важелі

Зважаючи на торговельні суперечності між США та Китаєм, малоймовірно, що Сі Цзіньпін вважатиме пріоритетом надання Трампу геополітичної послуги щодо України.

Чи існує інструмент для довгострокового стримування Росії?

Єдина довгострокова надія — це трансформація Росії з імперії на мирну державу. Якщо це станеться, вирішити інші проблеми буде значно легше. Але поки Росія залишається імперською, загрози не зникнуть.

НАТО більше не є ефективною відповіддю — воно занадто велике, повільне й розділене. Потрібні коаліції країн, які розуміють загрозу та готові стримувати Росію в різних регіонах. Цей процес слід було розпочати ще 10-15 років тому. Тепер ми запізнилися, і, можливо, навіть занадто.

‍Чи вірите ви, що коаліція охочих країн може забезпечити гарантії безпеки для України? Якщо НАТО не є варіантом, чи можуть такі країни, як Велика Британія, Німеччина та Франція, співпрацювати, розгорнувши свої війська в Україні, щоб запобігти подальшим агресивним діям Росії?

Коаліція союзників теоретично могла б ввести війська в Україну як стримувальну силу, але що станеться, коли настане час її реально застосувати? Чи готові Британія, Франція, Німеччина та Польща воювати з Росією через блокаду Одеси чи новий наступ?

Сумнівно. Щоб гарантії були справді надійними, потрібні 100 тисяч військових, як у Західній Німеччині під час Холодної війни. Європа не має таких ресурсів — навіть 50 чи 10 тисяч знайти складно. 

Європейські союзники і НАТО просто не мають можливості масово мобілізувати сили, необхідні для захисту України. Вони могли б захистити Україну за допомогою сучасної зброї.

Теоретично, можна було б поставити ядерну зброю на лінію фронту в Україні і сказати, що так, це гарантія

Але з цим пов'язані величезні політичні проблеми, і я не впевнений, що вони готові до такого рівня ризику. А без достатньої сили та готовності ризикувати надати справді дієві гарантії безпеки вкрай складно.

Майбутнє путінської Росії

Росія транслює наратив про те, що її економіка має імунітет до санкцій Заходу. В ЄС кажуть, що це неправда. А як ви оцінюєте стан справ всередині РФ? Скільки ще Москва здатна вести війну проти України при нинішньому санкційному тиску?

Ми схильні видавати бажане за дійсне, коли говоримо про Росію. Вона змогла мобілізувати свої ресурси, хоч і за величезну ціну для власного майбутнього. Економіка зазнає серйозних ударів, у фінансовій системі накопичуються проблеми, зокрема збільшуються обсяги поганих кредитів у приватному секторі. Але, попри це, Росія продовжує воювати.

Ми хочемо, щоб вона зазнала краху, тому схильні вважати, що це вже відбувається. Проте Росія продовжує знаходити способи підтримувати війну: отримує дрони з Ірану, залучає війська з Північної Кореї, обходить санкції через Китай. Ба більше, у неї ще залишаються невикористані ресурси.

Наступні покоління росіян будуть змушені розплачуватися за імперські авантюри Путіна. Але на даний момент Росія не загнана в глухий кут. Вона, ймовірно, зможе протриматися ще щонайменше рік-два, а навіть якщо ситуація стане критичною, Кремль знайде способи адаптуватися.

Чи вичерпав Захід свою уяву щодо санкцій? Чи залишилися у нього потужні інструменти, які досі не були застосовані?

Звісно. Ми навіть не використали всіх можливостей. Захід шукає санкції, які завдадуть удару по Росії, але не болітимуть йому самому. Тому ми обмежуємо імпорт нафти та газу по трубопроводах, але не на зріджений газ. Блокуємо постачання сирої нафти, але не нафтопродуктів. У підсумку санкції створюють труднощі для Росії, але також відкривають бізнес-модель для тих, хто допомагає їх обходити — від росіян до ділків у Дубаї.

Я б запровадив жорсткі вторинні санкції, зокрема проти «тіньового флоту», банкірів, юристів і бухгалтерів, які сприяють ухиленню від обмежень. Наприклад, позбавив би їх безвізового в’їзду до США, Європи та Британії. Якщо ти юрист чи трейдер у Дубаї й займаєшся схемами обходу санкцій, то тепер, щоб поїхати на Захід, доведеться вистоювати черги у консульствах разом зі студентами, нянями та прохачами притулку.

Комфортне життя для таких людей має закінчитися

Можливостей ще багато, але бракує політичної волі. І Путін це бачить. У підсумку Захід втомився, злякався, відволікся — а розплачується за це Україна. І це викликає в мене і сум, і гнів.

Як може виглядати економіка Росії через 5-10 років за умови продовження міжнародної ізоляції? 

У довгостроковій перспективі Росія дедалі більше перетворюється на залежного васала Китаю. Китайські компанії скуповують активи за безцінь, інвестують у стратегічні сектори, а російська економіка все більше орієнтується на експорт до Китаю. Торговельні та інвестиційні зв’язки між країнами лише зміцнюються. Зрештою, Росія ризикує стати сировинним придатком Комуністичної партії Китаю — навряд чи саме таке майбутнє Путін обіцяв своїм громадянам.

Титульне фото: Deposit/East News

‍Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

Які пріоритети європейської оборонної стратегії? Чи готові країни ЄС більше інвестувати у власну безпеку? Чи може Європа все ще покладатись на військову підтримку США? Яка роль європейських партнерів у мирних планах Трампа і чи готові європейці брати участь в потенційних перемовах про перемир’я між Україною та Росією?  

Зустріч у Брюсселі: що обговорювали лідери ЄС та НАТО

Це дуже вчасний саміт чи ретрит, де європейські лідери і генсек НАТО зібрались, щоб зрозуміти, що відбувається зі світом, чого очікувати від Дональда Трампа, як взагалі з ним співіснувати і як в цьому світі функціонувати, наголошує політолог-міжнародник Максим Несвітайлов:

—  Найкраще в усьому за останні роки півтора-два розібрався Еммануель Макрон. Він, по суті, підвів головну риску під цією зустріччю — Європі потрібно зробити так, щоб її поважали. Очевидно, що зараз поважають тільки сильних. І якщо Європа хоче цієї поваги, вона має бути сильна, а отже — збільшувати свої витрати на оборону. Тут, знову ж таки, Макрон подав приклад, коли заявив, що Франція готова збільшити свій оборонний бюджет в два рази.

Це суперважливий фактор. Бо зазвичай великі оборонні бюджети у країн, які ближче до Росії, які розуміють, що загроза реальна

Якщо дозволити Росії виграти війну, Путін продовжить, і, можливо, отримає ситуацію навіть кращу, ніж нині, заявила в Брюсселі данська прем’єрка Метте Фредеріксен. Вона певна, якщо зараз обмежитись замороженим конфліктом, Росія мобілізує більше коштів, людей і зможе напасти на іншу європейську країну. 

Відтак, продовжує Максим Несвітайлов, під час цієї зустрічі в Брюсселі говорили і про доцільність збільшення підтримки України:

— По суті, європейські країни зараз купують для себе час. Час для того, щоб підготуватись до можливого майбутнього глобального конфлікту.

«Будьмо абсолютно щирими: мир настане через силу. Ми повинні зробити все можливе, щоб підтримати оборону України, а це означає  стабілізувати лінію фронту, надати необхідне спорядження. І саме тому в цьому році Велика Британія надасть Україні більше військової підтримки, ніж будь-коли раніше», — заявив за підсумками саміту-ретриту британський прем’єр Кір Стармер.

Більше витрат на оборону

Найбільшою проблемою, з якою стикається Європа нині, є ризик виходу США, тобто припинення або скорочення американських зобов'язань перед НАТО, пояснює науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора (Giuseppe Spatafora):

— І це в першу чергу проблема для країн-членів, оскільки США забезпечують основні компоненти, які роблять європейські армії здатними вести великі війни. Так звані «enablers»: такі як вогонь на великі відстані, стратегічні повітряні перевезення, розвідка і рекогностування.

Основний спосіб, яким європейці можуть утримати США в НАТО, — це показати, що вони готові виділяти набагато більше грошей і ресурсів на власну оборону

«Ми не хочемо, щоб повторилась "Україна 2.0"», — заявив у Брюсселі прем'єр-міністр Люксембургу Люк Фріден. Саме тому, він переконаний, що Європі потрібен європейський оборонний союз.

Польський прем’єр Дональд Туск наголосив, що Європа повинна фінансувати щит «Схід». Торік у грудні Єврокомісія виділила близько 100 мільйонів євро на проєкт, покликаний захищати кордон Польщі з Росією та Білоруссю. Йдеться про систему укріплень, польові загородження та військову інфраструктуру. Загальна вартість проєкту — близько 2 мільярдів євро. Зі слів Туска, він обговорював оборонні пріоритети з представниками країн Балтії та Північної Європи: «Такі питання, як спільна протиповітряна оборона, захист країн Балтії, щит “Схід”, солідарна допомога Україні у війні з Росією — усе це не повинно бути лише гаслом».

Протягом  2021-2024 років сумарні витрати країн-членів ЄС на оборону зросли майже на третину і торік, за попередньою оцінкою, склали 326 мільярдів євро — це близько 1,9 відсотка ВВП ЄС. А втім, низка країн ЄС, з-поміж них Італія, Іспанія, Португалія, Бельгія, Люксембург, досі не виділяють 2 відсотків ВВП на оборону. 

Ще одне спірне питання — закупівлі оборонної продукції. Існує проблема європейських уподобань: кожна країна має власний внутрішній оборонний ринок, більшість з яких дуже сильно прив'язана до ринку США, продовжує Джузеппе Спатафора:

— 98% імпорту озброєнь Італії припадає на США; для Нідерландів — 99%; Данії — 70%, Німеччини — 63%. Малоймовірно, що ці країни захочуть різко зменшити свою залежність від США, оскільки це вимагатиме фундаментальної реструктуризації ринку. Найбільшим прихильником «купуй європейське» є Франція, але буде важко переконати інші країни зробити це.

Тут постає питання залучення європейських країн, які не є членами ЄС, таких як Велика Британія, Норвегія та Туреччина, окрема історія для України, яка інтегрується в європейську оборонну промисловість

Американський фактор

Більшість країн ЄС прагнуть зберегти залученість США до безпеки Європи. Один із способів – закупівля більшої кількості американського озброєння. Інший — допуск третіх країн до участі в європейських оборонних промислових програмах, цьому найбільше опирається Франція, каже військова аналітикиня Міжнародного інституту стратегічних досліджень Естер Сабатіно:

— Переобрання Трампа стало особливо невчасним для європейського оборонного сектору. Європейські країни тільки почали серйозно замислюватися над тим, як забезпечити оборону континенту без залежності від інших держав. Трамп вимагає від європейських країн збільшити оборонні витрати або самостійно протистояти Росії. Європейці усвідомлюють, що, з огляду на прагматичну натуру Трампа, закупівля американського озброєння могла б тимчасово його задовольнити. Проте це означатиме використання європейських бюджетів не для розвитку власних підприємств, а для підтримки оборонної промисловості США.

У самій Європі досі немає єдиної позиції щодо обсягів інвестицій у оборону та шляхів їхнього спрямування

«Ми всі повинні зрозуміти, що Росія — це загроза», — заявив на брюссельському ретриті прем'єр Фінляндії Петтері Орпо. Мовляв, Росія є і буде постійною загрозою для європейських країн, «і це не думка, це факт». Тож грошей на оборонні видатки треба значно більше, ніж було досі. 

Отже, збільшення оборонних витрат є головним пріоритетом. Друге питання — на що їх витрачати, і особливо, як країни-члени можуть розвивати колективні можливості на додаток до національних, міркує Джузеппе Спатафора (Giuseppe Spatafora):

— Я думаю, що ЄС може відіграти певну роль в обох питаннях: він повинен надіслати потужний сигнал про готовність підтримувати країни-члени у збільшенні їхніх оборонних витрат і розвитку колективних сил і засобів. Звичайно, США історично скептично ставляться до участі ЄС в обороні, тому Брюссель повинен показати Вашингтону, що він є корисним гравцем у цих зусиллях, а не перешкодою. Я думаю, що демонстрація намірів серйозних зобов’язань, наприклад, створення фонду для підтримки запозичень країн-членів на потреби оборони або розробка спеціальних проектів для розвитку критично важливих засобів, могла б допомогти досягти цієї мети.

Те, що не змогла навіть Російська Федерація зробити своїми ракетами і всім іншим, Дональд Трамп зміг зробити за два тижні — перелякати Європу. Як можна розрахувати глобально на НАТО, коли одна країна Північноатлантичного Альянсу прямо говорить іншій країні НАТО, що хоче забрати в неї територію. Про які колективні безпекові гарантії в такому випадку взагалі може йтися. Очевидно, до країн ЄС прийшло це усвідомлення, що зараз потрібно відповідальність за себе брати в свої власні руки, каже політолог міжнародник Максим Несвітайлов:

— І такого виклику раніше не було. Чи готові до цього країни Європи? Давайте, говорити відверто — в ЄС є гроші, і десятки мільярдів євро витрачаються на будь-що, але не на оборону: від зеленого переходу до дотацій аграріям. Напевно, доведеться перенаправити ці кошти.

Можливість є, тепер треба, щоб була політична воля

Генсек НАТО перед самітом анонсував, що протягом 2025 року буде встановлена нова мета оборонних витрат для членів Альянсу. Зі слів Рютте, вона буде значно вищою, ніж два відсотки. Крім того він закликав нарощувати оборонне виробництво по всьому ЄС, а також у Норвегії, Великобританії, США та інших країнах-партнерах. 

Роль Європи в потенційних переговорах

Якщо адміністрація Трампа організує перемовини між Росією та Україною і запросить туди інші держави, то Польща має бути серед них, заявив в інтерв’ю Financial Times польський президент Анджей Дуда. Мовляв, в контексті відродженого російського імперіалізму, польські та українські інтереси збігаються.

Найбільший ризик зараз полягає в тому, що Трамп і Путін домовляться про умови припинення вогню і нав'яжуть їх Україні без консультацій з європейцями, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора (Giuseppe Spatafora):

— Найкращий спосіб для європейців бути присутніми за столом переговорів — це посилити підтримку України на полі бою, оскільки сила Києва визначатиме його позицію за столом переговорів. Коли  Україна буде сильнішою, вона зможе висувати вигідніші вимоги, і їй не доведеться погоджуватися на всі пункти. 

А втім, продовжує Джузеппе Спатафора, складність в тому, що натепер неясно, чи зможуть європейці збільшити підтримку України без підтримки Вашингтона:

— Однак ЄС та окремі країни-члени повинні також домовитися про фундаментальні елементи, які повинні бути присутніми в перемир'ї, такі як свобода України продовжувати подальшу інтеграцію із Заходом. Якщо ЄС виступатиме єдиним фронтом у цьому питанні, шанси бути почутим у Вашингтоні та Москві будуть вищими. І, звичайно, будь-яке перемир'я потребуватиме надійних механізмів примусу до виконання, які європейці можуть бути покликані забезпечити — це ще один важіль впливу. Звичайно, це все складні завдання.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍

‍

Політикиня з Естонії має репутацію «русофобки», бо може аргументовано пояснити, чому Росії не треба довіряти ані на суші, ані на Балтійському морі, ані за круглими столами. У Брюсселі рідко зустрінеш людину, яка називає речі своїми іменами. Кая Каллас чесно каже, що війна проти України — це не маленька регіональна війна, а пазл у великій грі, де головний куш — загнати під чобіт Москви.

Позиції естонської прем'єр-міністерки настільки сильні у Західному світі, що її ім’я звучало серед претендентів-фіналістів на посаду нового генсека НАТО

Тут важливо додати пікантну деталь: витончена блондинка зі сталевим характером — страшний сон російської влади. Їй не просто заборонений в’їзд до Росії, чим можуть похвалитися більшість притомних політиків ЄС, вона є першою урядовицею, кого Москва офіційно оголосила в кримінальний розшук за «наругу над історичним пам'ятником». 

Привід — декомунізація та демонтаж численних пам'ятників періоду радянської окупації, яку проводив уряд Каллас. Особливо гострою була боротьба Росії за радянський танк у прикордонному місті Нарва, де етнічних росіян в рази більше за місцевих.

Естонські урядовці минулих каденцій не раз піднімали питання про перенос танка, який був не стільки символом боротьби з нацизмом, як скоріше маркер російського мілітаризму. Але був страх — масові погроми у Таллінні у 2007 році (так звана «бронзова ніч»), вчинені місцевими росіянами та гастролерами з РФ у відповідь на перенесення монумента радянському солдату в естонській столиці, лише посилювали ризики, що новий перенос призведе до повторення тих подій — від бійок на вулицях  до хакерських атак на урядові сайти. Проте влітку 2022 року — після відвідин деокупованої Бучі — Каллас підняла питання на новий рівень. І врешті, попри скиглення російськомовних, танк поїхав на склад.

У 2023 році, коли політикиню уже почали називати серед тих, хто може стати новою європейською топ-елітою, вона пішла на інтерв'ю до британського хардтокера Стівена Сакура. Тоді журналіст спитав, чи відкрите її серце для 25% російськомовних, які скаржаться на страшні утиски — їх не пускають в Естонію на російських автомобільних номерах. Цікаво, що найбільше зойків було від так званої російської опозиції. Відповідь Каллас була тверда: 

‍— Ви змішуєте дві речі. Росіян, які тут живуть, ми називаємо російськомовними естонцями. А Росія — окремо. Я хочу сказати, що, по-перше, у 1920-х роках росіяни в Естонії становили 3%. А під кінець окупації було 30%. Тож не те, щоб вони тут жили… 

‍— Ви хочете сказати, що вони не справжні естонці? — уточнив Сакур.

‍— Ні, ні. Я кажу, що ті, хто хоче бути з Естонією, хто вважає Естонію своїм домом, подали заяву на отримання громадянства, вивчили мову і є частиною нашого суспільства, і вони становлять більшість нашого російськомовного населення. Ми просимо тільки одне: вивчайте нашу мову, тому що це те, хто ми є, ми тут живемо — і це спосіб їх інтегрувати. Крім того, я хочу підкреслити, що навіть якщо у нас різна історія, у нас є спільне майбутнє, і ми зосереджуємося на ньому. 

Це було наче холодний душ, бо такого на ВВС ще не чули.

Каллас дуже тверезо дивиться на загрози нинішніх днів, бо має щемку сімейну історію

У березні 2022 року вона написала колонку для New York Times, чому окупація України та репресії від Росії — це і є її істинне лице.

‍«Моя мама була лише шестимісячною дитиною, коли в 1949 році радянська влада депортувала її разом з матір'ю та бабусею до Сибіру. Мій дідусь потрапив до сибірського табору. Їм пощастило вижити і повернутися до Естонії, але багатьом не вдалося. Сьогодні Кремль відроджує методи відвертого варварства», — зізналась Каллас.

Її батько, Сійм Каллас, відігравав центральну роль у русі за незалежність Естонії і був президентом центрального банку країни. Коли молода Кая вирішила спробувати власні сили в політиці, чимало хто відмовляв її від цього кроку. Адже багато хто сумнівався, що жінка модельної зовнішності може бути розумною, а інші взагалі називали її татовою доцею. 

Але вже в 2014 році Каллас як депутатка Європарламенту показала себе фаховим експертом з цифровізації та стала адвокатом України на першому етапі війни з Росією. Уточню – це у той період, коли світові топи не хотіли сваритися з Москвою і взагалі не бачили серйозної проблеми в окупації Криму.  Мовляв, був же референдум, люди вибрали Росію. А що тут такого?

Каллас як головна дипломатка Європи дуже тверезо оцінює ризик для Європи

У першу чергу — це різні гібридні загрози по всьому ЄС — саботаж, кібератаки, небезпечний тіньовий флот, перешкоди в роботі GPS і пошкодження кабелів. Вона прагне збільшення фінансування на безпеку та оборону — бо просто сподіватися на ядерну парасольку Вашингтона за епохи Трампа — подібне самогубству. 

Кая Каллас переконана, що Європейський союз має запустити власний ВПК, про що сказала в інтерв'ю Суспільному у грудні 2024 року:

‍— Оборонна промисловість важлива, тому що на європейській землі, в Україні, триває війна, і Путін не показує жодних ознак того, що він полишив свої цілі.‍

Як тверезий розум Брюсселю вона натякнула, що пояснює США, чому підтримка України — в інтересах Сполучених Штатів Америки: 

‍— Якщо Америку хвилює Китай, то вона повинна щонайперше хвилюватися через Росію. Ми бачимо, що РФ, Іран, КНДР та Китай працюють разом. А також бачимо, що Путін робить в інших країнах, реально посилюючи свій вплив. Отже, якщо США хочуть бути найсильнішою державою у світі, то їм врешті доведеться мати справу з РФ. І найлегший спосіб впоратися з цим — підтримати Україну, щоб вона виграла війну.

Українські дипломати, які активно контактують з Брюсселем, всі як один відмічають, що нині в європейську політику прийшло покоління фахових і твердих жінок. Вони професійні, вміють гнути свою лінію і знають, хто вони і що. Ім'я Каї Каллас називають найчастіше. Бо це не просто жінка, яка зробила себе сама, а ще і нащадок тих естонців яких Росія вивозила, як худобу на Сибір в надії, що ніхто не виживе на лісопильнях. 

Утім мама Каллас вижила і прищепила доньці розуміння, чому Росія ворог і чому її улюблене хобі вбивати та мародерити

Естонка з твердим характером уперше стала гучним голосом Східної Європи в Брюсселі, а саме того регіону, який Москва уперто вважає своєю сферою впливу. Але, як свідчить практика і час, малі держави теж мають голос і зуби. І можуть вчепитися в горло хижаку, який суне скрізь без запрошення.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

‍

‍