Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
«Нелегітимний». Як Путін намагається уникнути підписання мирних угод та продовжити війну?
Російський диктатор шукає способи вести агресію проти України навіть після того, коли доведеться підписувати мирні угоди. У хід пішли маніпуляції важливою датою 20 травня — заяви про те, що Зеленський уже буцімто нелегітимний
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Путін, який сам сумнівно намалював собі перемогу на останніх виборах у Росії, постійно переймається владою в Україні. Йому не подобався президент Петро Порошенко, який здобув перемогу на вільних і демократичних виборах 2014 року. Його так само не задовольняв Володимир Зеленський, який чесно переміг на виборах 2019 року.
Коли Росія розпочала повномасштабну війну проти України, Кремль сподівався, що до середини березня 2022 року Лівобережжя України буде під повним контролем РФ. Саме тому у Мінську вже сидів напоготові Віктор Янукович, якого за початковим планом РФ планувала оголосити єдиним легітимним керівником України.
Звісно, мова йшла про номінальну фігуру, яка би повністю виконувала волю Москви
У момент, коли точились бої за Київ, Янукович робив звернення до українців з проханням «зупинити кровопролиття» та сісти за стіл перемовин. Мова йшла про Стамбул, де заздалегідь написаний сценарій передбачав визнання анексії Криму, так звану незалежність східних регіонів України, обмеження чисельності українського війська, двомовність, заборону на вступ до НАТО та безстроковий нейтралітет. Серед іншого були спроби примусити Україну до денацифікації та запровадити культ Великої вітчизняної війни — привіт пілотки і георгіївські стрічки із недалекого минулого. Однак найважливіше, що Росія привезла би список законів, які Україна має змінити. Починаючи з Конституції.
Однак нічого не вийшло. По-перше, Володимир Зеленський вирішив не гратися у сумнівні ігри.
По-друге, українське суспільство, зайняте обороною Києва та Одеси могло би не сприйняти такий варіант — і полетіли би голови топочільників
Ще задовго до п'ятирічного ювілею президентства Зеленського Росія почала вкидати через Telegram та TikTok наративи про те, що український президент зранку 21 травня буде простроченим. І що незле би було вийти на Майдан і влаштувати акцію протесту. І що кожен поважаючий патріот має піти і кинути димову шашку в бік Банкової.
Насправді прийшло те саме 20 травня — українці зафіксували для себе завершення першого строку президентства Зеленського. Зрозуміли для себе, що далі він працює в борг
Однак є важливий консенсус — у цю тяжку війну країна увійшла з цим президентом, з ним і вийде. Вся активна частина українського суспільства бажає Зеленському піти на пенсію, коли це стане можливим — і ніколи не повертатись у політику. Однак зараз важливо зберегти державність. А потім підемо на виборчі дільниці — у фойє шкіл та лікарень, які вціліють після ракетних ударів.
РФ поширює наративи про нелегітимність Володимир Зеленського. Фото: ОПУ
Путін намагається зірвати мирний саміт у Швейцарії, де західна спільнота поміркує про варіанти завершення війни. Ціль очільника Кремля — посіяти сумніви, чи можна мати справу з Зеленським, наскільки він повноважний підписувати якісь мирні угоди. І, врешті, закласти важливу бомбу на майбутнє — зробити так, аби Росія завше мала змогу повернутися до так званого СВО проти України. Мовляв, навіщо визнавати той мир, якщо підписував його президент з простроченим терміном повноважень. Давайте ще повоюємо, бо ж треба побільше областей України записати собі в російську конституцію.
Тому цілком логічною є підозри про те, що на вістрі дискусій про 20 травня Віктор Янукович знову був у Мінську. Його літак був помічений у Гомелі, де Путін мав зустріч із Лукашенком. Може бути так, що згодом очільник Кремля вимагатиме, аби мирний договір з боку України підписував не «нелегітимний» Зеленський, а легітимний і ніяк не прострочений Янукович.
Задля того, аби пожвавити роботу російської пропаганди в цьому ключі, Путін вирішив зайнятись коментуванням української Конституції. Диктатор натякнув про статтю 111 Основного закону, заявивши, що, згідно з нею, після завершення повноважень президента України вони начебто переходять до спікера Верховної Ради: «Тому, за попередньою оцінкою, єдиною легітимною владою [в Україні] є парламент і спікер [Верховної] Ради».
Володимир Зеленський та президентка Швейцарської Конфедерації Віола Амхерд. Січень 2024 року. Фото: ОПУ
Утім передання повноважень президента спікеру передбачає не 111, а 112 стаття Основного закону. І лише у кількох виняткових історіях — якщо раптом президент буде хворий, піде у відставку або помре.
Зеленський живий, здоровий і заяву про «я устал, я ухожу» не писав, тому може виконувати свої обов'язки до обрання нового президента на перших післявоєнних виборах
Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук від ідеї підсидіти Зеленського і попідписувати щось із Путіним заздалегідь відмовився. І тут варто довіряти його коментарю, бо він є доктором юридичних наук.
Путін спеціально влаштовує кач, бо не полишає мрію про проросійський проросійський переворот, який у Telegram люблять уперто називати «Майдан-3». Також це спроби пограти м'язами напередодні серії виборів до Європарламенту та національних парламентів низки ключових західних партнерів. А ще Путін свідомо закидає вудку про «нелегітимного» Зеленського, аби не припиняти війну в Україні, коли уже Захід серйозно притисне. І навіть, якщо буде щось підписано, — знайти спосіб обстрілювати українські міста далі.
Також — це намагання попсувати нерви Зеленському напередодні саміту в Швейцарії, на який український президент покладає великі надії
Путін у Мінську так і сказав, що це його пряма ціль: «А з ким вести переговори? Ми усвідомлюємо, що легітимність діючого глави держави закінчилася. Думаю, що одна із цілей конференції у Швейцарії у тому, щоб західна спільнота підтвердила легітимність діючого глави держави чи вже не діючого».
Кожен активний український журналіст, активіст, волонтер та військовий може назвати низку мінусів президента Зеленського. Але всі ухвалили для себе спільне рішення потерпіти його, поки будуть можливі вільні та демократичні вибори.
І головне — безпечні вибори, коли тебе точно не розірве біля урни російська ракета
Окремі західні політики не раз запитували Зеленського, чи розглядає він для себе вибори в умовах війни. На щастя, в українського президента є розуміння, що «вибори» в умовах військового часу урівняли би його з Путіним. І питань до його легітимності було би більше. Бо українці ходять на вибори не з-під палки, а як вільні люди. І цим ми точно відмінні від Росії.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Українська журналістка, політичний аналітик та медіа-консультант. Працювала парламентським оглядачем більше 10 років. Співпрацює з виданнями «Цензор.нет» та «Еспресо». Є авторкою популярних YouTube-каналів «Цензор.нет» та «Шоубісики». Спеціалізується на темі політики, економіки та медіатехнологій.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Але паралелі між тими подіями і сьогоденням набагато глибші, і варто зупинитися, щоб їх розглянути. Симетрія між Німеччиною та Чехословаччиною у 1938 році та Росією та Україною у 2022 році вражає, і роздуми над цими подібностями можуть допомогти нам краще зрозуміти сьогодення. Як ніколи раніше, ми є в'язнями чуток, дезінформації й емоцій. Історія дозволяє принаймні спокійніше оцінити перспективи. Тож розгляньмо:
Гітлер заперечував легітимність чехословацької держави. Як канцлер Німеччини він систематично заперечував, що вона має право на існування. Хоча її лідери були обрані демократичним шляхом, він стверджував, що вони не мають права керувати. Оскільки населення країни розмовляло різними мовами, він стверджував, що не існує такого поняття, як громадяни Чехословаччини. Гітлер стверджував, що сама Чехословаччина була штучною, результатом історичного повороту, який ніколи не повинен був відбутися, — підсумком Першої світової війни. Він стверджував, що існування національної меншини дає йому право втручатися в чехословацьку політику. У травні 1938 року він наказав своїй армії готуватися до швидкого удару по Чехословаччині. Він також активізував свою агентуру всередині країни. 12 вересня Гітлер виголосив перед німцями запальну промову про цілком вигадане винищення німецької меншини в Чехословаччині. Ми знаємо, що було далі: Великобританія і Франція разом з Німеччиною й Італією вирішили в Мюнхені 30 вересня, що Чехословаччина повинна поступитися Німеччині критично важливими прикордонними територіями. Це були найбільш оборотоздатні частини країни. Чехословацькі лідери, незважаючи на те, що з ними не радилися, вирішили прийняти розділ своєї країни.
Британський прем'єр-міністр Невілл Чемберлен з німецьким міністром закордонних справ Йоахімом фон Ріббентропом у Мюнхені, 15 вересня 1938 року. Фото: ASSOCIATED PRESS/East News
Щоб побачити, де ми знаходимося зараз, було б корисно уявити, як все могло б піти за іншим сценарієм. Абзац, який не відповідає дійсності, виділений курсивом:
Чехословацькі лідери вирішили чинити опір. Хоча від президента Бенеша очікували, що він втече до іноземної столиці і сформує уряд у вигнанні, він залишився в Празі. Його позиція була сильнішою, ніж могло здатися. Хоча Чехословаччина була новою державою і маловідомою для європейських держав, вона була успішною демократією та індустріальною державою. Вона мала найкращу збройову промисловість у Європі, а низка укріплень покращила природний захист, який забезпечували гірські хребти на кордоні з Німеччиною. Хоча в столицях Європи мудрі голови очікували, що німці дійдуть до Праги за три дні, насправді Вермахт застряг у горах. Почалася Судетська війна.
Європейська громадська думка спрямувалась проти агресорів. Німеччина була змушена перекинути війська з інших регіонів, а потім мобілізувати ще більше солдатів. У розпал війни з непевним результатом це було непопулярно. Побачивши успіх чехословацького опору, британці та французи почали надавати допомогу, спочатку фінансову, а потім і військову. Американці допомогли британцям допомогти чехословакам. Франція знову окупувала території, які вона дозволила забрати Німеччині кількома роками раніше. Через рік після початку так званої Судетської війни Гітлер вирішив, що йому потрібна швидка перемога, щоб убезпечити своє внутрішнє становище і залякати європейські держави. Під прикриттям чергової мобілізації він віддав наказ про вторгнення на балтійські території Польщі. Але йому не вдалося зберегти операцію в таємниці. Німці почали протестувати. Поляки встигли відвести війська від свого східного кордону. Гітлер був змушений відкликати операцію. Тим часом чехословаки скористалися хаосом, щоб провести низку десантних операцій у тилу німців. Німці вийшли на вулиці з вимогою миру. Судетська війна закінчилася.
Так, ми не можемо сказати напевно, що могло б статися. Але якби Чехословаччина чинила опір, ми можемо бути цілком впевнені, що Другої світової війни, — принаймні такої, яка почалася у вересні 1939 року, — не було б.
Війна проти Чехословаччини в 1938 році була б дуже важкою для німців. Гітлер не блефував, але його армія не була готова. Розділ Чехословаччини без бою значно полегшив йому завдання. Коли Німеччина вторглася до Польщі у вересні 1939 року, вона використовувала неушкоджені чехословацькі танки та інше чехословацьке озброєння. А також контролювала чехословацькі економічні та людські ресурси. Якби Чехословаччина чинила опір, цього б не сталося. Навіть якщо припустити, що Чехословаччина зрештою була б розгромлена Німеччиною, Німеччина не змогла б так швидко напасти на Польщу. Крім того, коли Німеччина вторглася до Польщі у вересні 1939 року, вона покладалася на союз з Радянським Союзом, укладений у серпні того ж року в угодах, відомих як пакт Молотова-Ріббентропа. Якби Чехословаччина чинила опір, Радянському Союзу було б набагато важче обрати таку активну форму умиротворення нацистів. Неясно, чи наважилася б Німеччина взагалі вторгнутися в Польщу без підтримки СРСР.
Тож видається логічним припустити, що Німеччина була б як мінімум загальмована і позбавлена престижу та впевненості в собі, які з'явилися після блискавичних перемог над Польщею в 1939 році, а потім над Францією в 1940 році. Опір Чехословаччини зробив би умиротворення Гітлера, яке до того часу було основним напрямком європейської політики, майже неможливим.
Тепер давайте розглянемо деякі глибші подібності між 1938 і 2022 роками. Збіг двох зустрічей у Мюнхені є частиною двох довших історій, до жаху схожих між собою.
Путін заперечував легітимність української держави. Хоча її лідери були демократично обрані, він стверджував, що вони не мають права керувати. Оскільки український народ говорив різними мовами, він стверджував, що не існує такого поняття, як громадяни України. Путін стверджував, що сама Україна є штучною, результатом історичного повороту, який ніколи не повинен був статися, — розпаду Радянського Союзу. Він стверджував, що існування національних меншин дає йому право втручатися в політику України. У якийсь момент 2021 року він наказав своїй армії підготуватися до швидкого удару по Україні. Він також активував своїх агентів усередині країни. У низці промов у грудні того ж року Путін надав привід для майбутнього вторгнення в Україну.
Тут хронологія подій повертається в інший бік. На початку 2022 року сталося те, чого мало хто очікував за межами України.
Українські лідери вирішили чинити опір. Хоча загалом очікувалося, що президент Зеленський втече до іноземної столиці і сформує уряд у вигнанні, він залишився в Києві. Його позиція була сильнішою, ніж могло здатися. Хоча це була нова держава і маловідома європейським державам, Україна була демократичною та індустріальною державою. Вона мала одну з найкращих оборонних промисловостей в Європі, а її командування мало план, як дозволити російським військам проникнути в Україну, щоб потім оточити і знищити їх. Хоча мудрі голови в Москві та Вашингтоні очікували, що росіяни дійдуть до Києва за три дні, насправді росіяни зазнали поразки під Харковом і Києвом, хоча й здобули значні успіхи на південному сході. До кінця 2022 року Україна повернула собі близько половини територій, які Росія захопила в перші тижні війни. Європейська громадська думка розвернулася проти агресорів. Умиротворення Росії стало складним. Росія була змушена перекинути війська з інших регіонів, а потім звернутися по допомогу до Китаю, Ірану та Північної Кореї.
Цього разу без курсиву: саме так все і сталося. І ці події дають нам відчуття того, що ми можемо втратити.
Через три роки результат війни залишається невизначеним. Безсумнівним є те, що не розпочалася більш масштабна війна.
Україна знищила значну частину російських збройних сил і відвела російські війська від кордонів НАТО. З певною допомогою союзників вона, по суті, виконує всю місію НАТО власними збройними силами і без членства в НАТО. Непрямим, але значущим чином Україна сприяла падінню Асада в Сирії, відволікаючи російські військово-повітряні сили та інші війська
Своїм опором Україна також зробила менш імовірними інші агресивні війни. Хоча це залишилося майже непоміченим, українці також стримали розповсюдження ядерної зброї. Росія використовувала ядерні блефи протягом усієї війни. Ігноруючи їх і чинячи опір звичайному вторгненню за допомогою звичайних засобів, Україна продемонструвала світові, що ядерна зброя не потрібна для того, щоб протистояти ядерній державі. Це, як і багато іншого, залежало від подальшої здатності України воювати.
Хоча ніколи не можна бути впевненим, куди саме веде той чи інший контрфактичний приклад, події в Чехословаччині в 1938 році допомагають прояснити ставки війни в Україні. У першому випадку хронологія призвела до світової війни, оскільки непотрібні поступки Гітлеру створили можливості, яких він не мав би в іншому випадку. Чехословаки, звісно, не були головними винуватцями. Якби Британія і Франція не приєдналися до Італії і Німеччини в Мюнхенській угоді, Чехословаччині було б набагато легше чинити опір. На мою думку, Чехословаччина все одно могла б це зробити, і таким чином запобігти світовій війні. Але важливо розуміти, що великі держави також несуть відповідальність.
Якби Чехословаччина діяла, щоб запобігти світовій війні, навряд чи чи чиясь уява зайшла б так далеко. Навряд чи хтось подякував би чехословакам за те, що вони запобігли тому, чого не сталося. Історія натомість записала б Судетську війну, або Центральноєвропейську війну, або щось подібне. Про це варто пам'ятати.
Ми не цінуємо того, чому запобігли українці. Нам бракує уяви, або, можливо, великодушності, щоб побачити тут і наші власні інтереси
Ніхто у верхах Маск-Трамп, гадаю, не замислюється над тим, що сталося б, якби Україна не чинила опору, або що станеться, якщо американська політика унеможливить цей опір. З якихось причин більшість високопосадовців в адміністрації Трампа зайняли позицію, яка нагадує російський погляд на війну. Але Росія може перемогти, лише якщо її умиротворити, тобто допомогти їй. Через три роки американці, здається, поспішають до Мюнхена, щоб заспокоїти агресора. (За винятком держсекретаря Марко Рубіо, літак якого, як повідомляється, мав технічну несправність).
Один зі способів розглянути поточний стан подій полягає в наступному: українці тримають нас у своєрідному підвішеному 1938 році. 1938 році, який триває вже три роки. 1938 рік був далеким від ідеалу, але він був набагато кращим, ніж 1939 рік і світова війна. Своїм опором, по суті, самотужки українці створили часову лінію, якої інакше не існувало б. Решта з нас хоч і живе в цьому часі, мало чим на нього заслужила.
Якими б не були інші мотиви адміністрації Трампа в умиротворенні Росії, цей брак вдячності є одним з них.
Сам Трамп, його віцепрезидент, людина, яка має владу (Маск) і їхнє оточення загалом схильні ставитися до України як до певного подразника — тобто як до проблеми, а не як до рішення. Вони дуже далекі від розуміння того, що Україна стримує хаос і війну далеко за межами своїх кордонів. Або, можливо, вони звинувачують Україну саме в цьому досягненні, тому що хочуть війни і хаосу
Як би там не було, політика Трампа, принаймні в останні кілька днів, була гонкою на умиротворення. Він намагався зробити нормою розмову з Путіним. Його адміністрація публічно заявила, що має робити Україна. І знову ж таки, якими б не були мотиви, операційна логіка полягає в умиротворенні: надання землі агресору, зменшення суверенітету країни, на яку напали.
Історія може допомогти нам запам'ятати певні закономірності причинно-наслідкових зв'язків. Вона також може, що, можливо, важливіше, нагадати нам, що багато речей є можливими, включно з тими, які, на краще чи на гірше, насправді не відбулися. Від рішень кількох людей у критичний момент може залежати перехід одного ланцюга подій в інший.
Будь-яка іронія буде втрачена для американських і російських переговорників у Мюнхені. Російських дипломатів навчили вірити, що 1938 рік був спрямований проти Радянського Союзу, а отже, що саме вони були справжніми жертвами — а це, в принципі, і є путінською інтерпретацією історії в цілому. Люди, які інструктували американську команду, навряд чи знають, що сталося в Мюнхені у вересні 1938 року, як це не сумно констатувати.
Але не потрібна ні іронія, ні навіть історія, щоб побачити логічну проблему умиротворення Путіна зараз.
Росія є агресором. Росія відкрито заявляє, що її цілі у війні виходять далеко за межі того, чого вона досягла зараз. Росія зацікавлена в паузі у війні, тому що її справи йдуть погано, і тому що її лідери небезпідставно вважають, що припинення вогню покладе край підтримці України з боку США, відволіче європейців і ускладнить Україні мобілізацію населення і ресурсів для подальшого російського удару. Росія також зацікавлена в тому, щоб американські лідери нібито надали їй українську територію, зокрема ту, яку вона навіть не окупує. Це створює прецедент того, що міжнародне право не має значення і/або що Україна не є легітимною державою, захищеною таким правом.
Умиротворення Росії, якщо воно призведе до її перемоги зараз чи пізніше, цілком може створити умови для світової війни. Росія, яка знищить Україну фактично за американської допомоги, буде зовсім іншою країною. Українські ресурси, як і ресурси Чехословаччини в 1938 році, здатні зробити з агресора набагато сильнішу силу
Це незручний момент, але його треба враховувати. Україна має найкращу армію в Європі і найбільш загартовану в боях. Це єдина країна на Заході, яка вела велику війну в цьому десятилітті. Вона впроваджує інновації швидше, ніж інші можуть скопіювати. Все це — і сільське господарство, і корисні копалини, і порти — може бути втрачено Росією. І тоді, звичайно, через деякий час Європа зіткнеться з набагато потужнішою країною, створеною для війни, з лідерами, які вірять, що війна працює.
Перемога Росії, особливо за сприяння американської дипломатії, відкриває світ не лише для подальшої російської агресії в Європі, але й для загарбницьких війн скрізь. Вона також майже напевно означає поширення ядерної зброї, оскільки майбутні агресори і ті, хто їх боїться, засвоять урок, що ядерна зброя необхідна.
Російсько-українська війна жахлива, і вона повинна бути припинена. Але умиротворення — це очевидний короткий шлях, який веде до більш тривалого і кривавого конфлікту. Було б не так складно, принаймні в нормальних умовах, застосувати американську силу, щоб покласти край війні Росії в Україні. Логіка проста: ускладнити ситуацію для Росії і полегшити її для України.
Зараз американська політика є протилежною.
Маск-Трамп ускладнює українцям завдання утримати нас у нашому розширеному 1938 році. Звичайно, це не означає, що американська політика буде послідовною, не кажучи вже про успіх. Війна фактично не може бути зупинена без участі України та Європи. Прагнення швидкого врегулювання, найімовірніше, призведе до несподіваних наслідків, на які американцям, найімовірніше, не вистачить терпіння. Прагнення до швидкої угоди призводить до поспіху, який випускає з поля зору важливі аспекти проблеми.
Враховуючи загальний рівень проблем у федеральному уряді, важко уявити, що американці дуже добре підготувалися до цих зустрічей — натомість росіяни будуть готові. Американці не можуть підняти в повітря офіційні літаки. Чиновники нижчого рангу зараз намагаються кваліфікувати більш радикальні поступки, на які Трамп, його міністри оборони і держсекретар пішли публічно.
Але як би там не було, першим американським кроком за президентства Маска-Трампа стало схвалення умиротворення. Свідомо чи ні — я не беруся стверджувати — цей вибір підштовхує нас на крок до 1939 року.
Колишню модель можна сміливо назвати прикладом того, що таке дружина впливового і багатого чоловіка. Ідеальна укладка, висока шпилька і колекція сумок Birkin. Не дивно, що щойно стало зрозуміло, що Дональд Трамп повернеться до Вашингтону удруге, численні коментатори як усі винесли вердикт. Тепер саме американка формуватиме стиль на роки.
Попри модельне минуле і розкішні оголені фотосесії у Sports Illustrated Swimsuit Issue і British GQ, Меланію важко назвати просто гарною лялечкою
Двічі перша леді. Фото: AP/EAST NEWS
Хоча за модельне минуле словенці дорікали не раз. У розпал президентської кампанії британський таблоїд умудрився випустити статтю, що, мовляв, місіс Трамп була ескортницею. Але обурена Меланія подала до суду, домоглась офіційного вибачення і отримала компенсацію приблизно у три мільйони доларів.
Можна списати подібні вкиди на банальну людську заздрість. Бо, як виявилось, пані Трамп зовсім нетовариська. Навіть на весіллі не мала традиційних подружок нареченої. І по-справжньому близька лише з батьками та сестрою.
— Меланія була однією з найуспішніших моделей, і вона робила багато фотосесій, у тому числі, для обкладинок і великих журналів. Це було фото, зроблене для європейського журналу до того, як я познайомився з нею. В Європі такі фотографії дуже модні та поширені, — виступив Трамп на захист дружини після звинувачення у легковажності.
І справді, це цнотливі американські журналісти не бачили реаліті-шоу за участю принцеси Софії Шведської. Колишня модель чоловічих журналів, чиї плакати мав у кабіні кожен далекобійник, стала чудовою дружиною принца Карла-Філіппа та мамою чотирьох янголяток.
Меланія і Дональд вперше зустрілися 1998 року в Нью-Йорку на вечірці після тижня моди. На вечірку тоді ще майбутній президент США прийшов не сам, а з парою — 25-річною мільйонеркою, спадкоємицею косметичного бренду Селіною Мідельфарт. Щойно білявка модельної зовнішності пішла попудрити носика, Трамп наткнувся біля бару з прекрасною шатенкою. Між ними спалахнула іскра, і Трамп попросив телефон дівчини. Але хитра модель сказала, що сама йому зателефонує — і Дональд віддав усі свої контакти.
Меланія Трамп була на обкладинці Vogueу 2005 році
За кілька років Меланія у весільному вбранні від Джона Гальяно позувала для обкладинки Vogue, і це був один із найбільш успішних номерів глянцю. Багато хто хотів би бачити вишукану і сильну дружину Трампа на обкладинці знову. Але на заваді стали політичні погляди одіозної редакторки Анни Вінтур — вона навідріз відмовлялась зробити кавер саме з дружиною Трампа увесь перший термін і після. Хоча у Мішель Обами було цілих три обкладинки, у Джил Байден — дві. А Камала Гарріс була частим гостем статей про сильних жінок. Меланії за вісім останніх років запропонували лише сторінку у розвороті. На це норовлива перша леді чемно відмовилась і сказала, що в неї багато часу.
Щоправда, кажуть, що після свіжого випуску глянцю Hello керівництво видавництва Conde Nast, якому належить Vogue, має намір «дружити» з Дональдом Трампом, тож не виключено, що Анні Вінтур доведеться поступитися своїми принципами щодо Меланії. І піти на компроміс попри те, що перша леді може відповісти холодне «ні».
У своєму інтерв'ю Піту Гегсету (нинішній міністр оборони США. — Авт.) у 2020 році на Fox News пані Трамп сказала, що Vogue був дуже упереджений до неї. А Гегсет взагалі підмітив, що Вінтур ненавидить республіканців — і тому таких обкладинок не мали Лора та Барбара — дружини двох Бушів.
Тож Анна Вінтур зараз має вибрати, що їй дорожче — ліві погляди чи офіційний кінець повістці «різноманіття та толерантності» з появою там Меланії
Тим паче офіційна фотографка першої леді Реджін Маго уже повідомила, який образ першої леді нестиме в маси дружина Трампа на другий термін:
— Вона завжди на правильному місці. Вона завжди позаду свого чоловіка. Він у світлі, а їй світло не потрібно. Вона — дуже хороший номер два. Завжди спершу йде її чоловік, і мені це до вподоби, в неї міцні сімейні цінності, бути хорошою дружиною і дбати про те, щоби всі були щасливі.
Меланія Трамп у тіні свого чоловіка. Фото: BRENDAN SMIALOWSKI/AFP/East News
Меланія Трамп — жінка, яка далеко не про гарне вбрання і бренди. Під час першого терміну її син Беррон став об'єктом критики агресивних прихильників Гілларі Клінтон. Десятирічний хлопчик відверто нудьгував на державних заходах і шукав, чим би розважитись, але ці кадри множились прихильниками демократів по соцмережах. Із підписом: «подивіться, молодший син Трампа — аутист»!
Саме тоді Меланія почала кампанію Be Best, націлену на допомогу дітям і боротьбу з кібербулінгом. А ще відмовилась від переїзду до Білого дому, аби дитина могла комфортно відвідувати приватну школу та гуртки у Нью-Йорку. За іронією долі, Беррон виріс у двохметрового красеня і спортсмена. І колишні критики тепер гуглять, де можна зустріти спадкоємця Трампа. Та підозрюють, що колись він теж буде балотуватись у президенти.
Подружжя Трамп та їхній син Беррон. Фото: JIM WATSON/AFP/East News
Меланія Трамп — третя дружина Трампа, яка брала чоловіка уже з 4 спадкоємцями. Тож не дивно, що напередодні кампанії-2024 перша леді вирішила переглянути умови шлюбного договору. Видання Page Six повідомляло, що оновлені умови стосуються фінансів і майна та спрямовані на збільшення трастового фонду, створеного для єдиного сина пари — 17-річного Беррона. Крім того, у світлі величезної кількості позовів проти Трампа і розслідувань його діяльності Меланія вирішила перестрахуватися, аби у нащадка були всі умови для якісної освіти та кар'єри.
Чи є це цинічно та матерільно? Абсолютно ні, враховуючи, що пані Трамп має найдовший шлюб з чоловіком, є арбітром між його численними дітьми та внуками та виконує функції першої леді дуже достойно. Це такий рівень відповідальності та ризиків, коли кожна жінка зробила би так само.
Тим паче сам Трамп неодноразово підкреслював, що його Меланія — це найулюбленіша дружина з усіх трьох. Тож це логічний компроміс між подружжям
Люди з оточення президентської пари кажуть, що коли на орбіті присутня Меланія, Дональд менш імпульсивний у спілкуванні. І що важливо, менше постить у соціальних мережах. Ще у 2018 році Меланія Трамп заявляла, що вона не завжди погоджується з тим, що її чоловік пише у Twitter. І навіть радить йому сховати телефон.
— Я не завжди згодна з тим, що він твітить, і я йому кажу це, я даю йому свою чесну думку і чесну пораду, — заявила Трамп у ході турне Африкою, своєї першої сольної поїздки в ролі першої леді. — Іноді він слухає, а іноді — ні.
— У мене є власний голос і мої думки, і для мене дуже важливо висловити те, що я відчуваю, — додала вона виданню The Hill
Меланія сильно виросла як самостійна фігура — її інтерв'ю більш продумані, меседжі чіткі, все більше видно характер дуже непростої штучки. Тому голоси, що «she is by far the classiest first lady we have seen in decades» (з англійської «вона, безумовно, найстильніша перша леді, яку ми бачили за останні десятиліття»), все гучніше звучать навіть від тих, хто голосував за Обаму та Байдена.
Перша леді Меланія Трамп під час інавгурації. Вашингтон, 20 січня 2025 року. Фото: DOUG MILLS/The New York Times Agency/East News
Коротше кажучи, Трамп зробив правильний вибір, коли віддав свою візитку на вечірці у 1998 році саме Меланії. Такої першої леді у Білому домі ще не було.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Провісник апокаліпсису чи вкрай необхідний руйнівник чинного світового порядку? Дональд Трамп провів перші три тижні на посаді президента США у турборежимі. Десятки рішень та указів, ще більше заяв і розширених інтерв’ю — він захопив інформаційний простір планети і готовий до рішучих дій.
Абсолютним пріоритетом нової Адміністрації є завершення війни в Україні. Чи можливий швидкий мир та наскільки довготривалим він буде? На ці та інші питання в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів старший науковий співробітник і радник Центру аналізу європейської політики (CEPA), британський письменник та журналіст Едвард Лукас.
Весняне перемир’я
Марина Степаненко: Як повідомляє видання The Independent, Дональд Трамп хоче завершити війну в Україні до весни. Наскільки реалістичним є такий план?
Едвард Лукас: Я не думаю, що навіть сам Трамп серйозно вірить у те, що зможе закінчити війну до весни. Він, імовірно, зможе розпочати якісь переговори. Можливо, йому вдасться змінити чинні параметри війни, але не закінчити її.
Президент США неоднаразово казав, що застосує тиск на Москву, зокрема санкційний, у разі відмови Кремля від переговорів. Ми бачимо, що перша погроза — знизити ціну на нафту - вже почала реалізовуватися. Трамп казав, що зменшення цін вплине на здатність Путіна фінансувати війну. Наскільки ефективним може бути цей підхід, враховуючи можливості Росії диверсифікувати експорт енергоресурсів, наприклад, до Китаю чи Індії?
Обвал цін на нафту — хороша ідея з точки зору посилення економічного тиску на Путіна. Я сумніваюся, що це стане вирішальним фактором. Я думаю, що російська економіка продемонструвала неабияку стійкість як з точки зору фізичної стійкості до українських атак на інфраструктуру, так і з точки зору стійкості її експорту, її здатності заміщувати імпорт і загалом справлятися з санкціями. Отож, я був би здивований, якби низька ціна на нафту підштовхнула б Путіна сісти за стіл переговорів у слабкій позиції. Але я однаково вважаю, що це хороший крок.
Чи вважаєте ви, що Трампова стратегія «батога і пряника» — поєднання тиску на Москву з відкритими пропозиціями переговорів — може змусити Путіна піти на поступки?
Це можливо, якщо у вас є правильні батоги і правильні пряники, а втім, я не є оптимістом.
Я думаю, що існує велика небезпека видавати бажане за дійсне. Цілком можливо, що Путін настільки роздратує Трампа, що останній повернеться до підтримки України з усією необхідною зброєю, чинитиме реальний тиск на Росію і завдасть Кремлю вирішальної поразки на полі бою. І ми всі будемо в захваті від цього, але я думаю, що шанси на це досить низькі.
Ймовірніше, що Америка буде сопіти і пихтіти, але не змінить ситуацію докорінно. Я думаю, що цілком імовірно, що Трамп скаже європейцям: «Якщо ви так турбуєтесь про Україну, то виправте ситуацію самі». Тобто вони мають надати більше грошей і зброї, а не приїздити до Сполучених Штатів, очікуючи, що Вашингтон вирішить всі їхні проблеми.
Це цілком відповідає світогляду Трампа. Йому потрібна одна велика угода в найближчі кілька місяців, тому що він хоче отримати Нобелівську премію миру. І це може бути угода, яка хоча б тимчасово припинить війну Росії проти України
Але це також може бути угода між ізраїльтянами та великими арабськими державами, зокрема Саудівською Аравією. Отже, він у пошуках масштабної угоди, але це не обов'язково має бути Україна. І я думаю, що угоду про мир в Україні буде набагато важче досягти, ніж угоду на Близькому Сході.
9 лютого стало відомо, що Трамп говорив по телефону з Путіним про війну в Україні. Фото: Ben Curtis/Associated Press/East News
Отже, якщо у наступні кілька місяців новій Адміністрації не вдасться досягнути прогресу у врегулюванні війни в Україні, які сценарії розвитку подій найімовірніші? Чи може Вашингтон втратити інтерес?
Якщо Трамп не вважатиме європейську безпеку важливою для Америки й матиме переконання, що європейці мають самостійно про неї дбати, то Україна як ключове питання європейської безпеки може випасти з його порядку денного.
Європейцям доведеться докласти значних зусиль, щоб довести Трампу важливість Європи, оскільки він сприймає її радше негативно та прагне тиснути з економічних і ділових мотивів
Чи можна уявити, що Трамп звернеться до Конгресу з проханням про ще 100 мільярдів доларів для України? Це не неможливо, але малоймовірно. Тому великі обсяги американської допомоги для України цьогоріч виглядають нереальними.
Водночас Путін вважає, що має перевагу на полі бою та що Захід втрачає єдність. Він бачить поступове падіння морального духу в Україні й не налаштований на переговори. Якщо він переконаний, що може перемогти військовим шляхом, навіщо йому домовлятися? Водночас в останніх заявах Путіна ми чуємо, що РФ начебто готова до переговорів. Російський президент також використовує лестощі у бік Трампа та розповідає про його «хороші відносини» з чинним президентом США? Які сигнали таким чином Москва посилає Білому дому?
Я не вважаю Путіна ідіотом. І він знає, що важливо не ображати Трампа. Ще б пак він скаже, що готовий до переговорів.
Водночас я не думаю, що Росія зараз бачить необхідність у серйозних перемовинах. Я підозрюю, що Путін сяде за стіл переговорів і скаже: «Ми хочемо демілітаризовану Україну. Ми хочемо гарантії, що ви ніколи не вступите до НАТО». І ще дві-три речі, зокрема, включення тимчасово окупованих територій до складу Росії.
Чи вважатиме Трамп це неприйнятним? Можливо, ні. Чи вважатимуть це неприйнятним українці? Напевно, так. Чи будуть європейці готові підтримати українців у їхньому подальшому спротиві? Можливо, так. Та я не впевнений.
Але я думаю, що саме такий сценарій найбільш імовірний. Ми побачимо досить нерозумну з української точки зору переговорну позицію Путіна. І це не те саме, що початок реальних переговорів
Що може зробити Україна?
Трамп казав, що готовий хоч сьогодні зустрітися з Путіним. Чи є загроза, що доля України може вирішуватися за спиною Києва?
Завжди існує ризик ще однієї Ялти (йдеться про Ялтинську конференцію 1945 року, коли лідери США (Рузвельт), Великої Британії (Черчилль) і СРСР (Сталін) визначили післявоєнний устрій світу, фактично розділивши Європу на зони впливу, що призвело до радянського контролю над Східною Європою, — Ред.). Трамп може захотіти принизити Європу й заявити, що він усе вирішив, а іншим доведеться прийняти його угоду.
Щоб цього не сталося, Україна та Європа мають виступати єдиним фронтом і чітко заявити, що не приймуть домовленості між Трампом і Путіним
Навіть якщо США відійдуть убік, Україна має показати, що продовжить боротьбу. Це саме по собі посилить її переговорну позицію. Але є дві реальності: дипломатичні маневри та ситуація на полі бою. Те, що відбувається за столом переговорів, залежить від подій на фронті.
Україна справедливо просить партнерів гарантувати її безпеку, щоб не допустити повторного нападу РФ у разі досягнення домовленостей про припинення вогню. Враховуючи болючий досвід Будапештського меморандуму, як мають виглядати нові гарантії для України та що може гарантувати їхнє реальне виконання?
Це ключове питання: чи можливе справжнє перемир’я і як забезпечити безпеку та розвиток України? Для цього потрібні потужні військові й безпекові гарантії, але паперові угоди не працюють. НАТО не готове прийняти Україну, а розміщення 40-60 тисяч військових для контролю перемир’я виглядає нереалістично.
Альтернативою може стати надання Україні високотехнологічної зброї — наприклад, ракет Taurus чи Tomahawk. Але чи Захід справді готовий дозволити Україні застосовувати їх на власний розсуд? Це велике питання.
Мій песимістичний прогноз: буде перемир’я, але без надійної безпеки. Росія перевірить ці гарантії, вони виявляться слабкими, і ситуація зрештою стане ще гіршою
«Вісь зла»
Щойно Трамп укладе мирну угоду, між Росією і Заходом розпочнеться гонка за підготовку своїх армій до наступного конфлікту, — пише The Times з посиланням на джерела. Враховуючи економічні санкції та виснаження ресурсів через тривалу війну проти України, чи буде РФ здатна конкурувати з Заходом у модернізації своїх збройних сил? Чи може Кремль знайти підтримку у «нової осі агресорів» для цього?
Варто пам'ятати, що зрештою Росія має економіку, порівняну з італійською чи трохи меншу. І вони заплатили жахливу ціну за перші три роки війни. Втім, прогнози про економічний крах Росії виявилися видаванням бажаного за дійсне.
І у Путіна все ще є багато можливостей як з точки зору економічної стійкості, так і з точки зору мобілізації. І поки росіяни вірять, що це екзистенційна боротьба за майбутнє їхньої країни, вони будуть миритися з болем і жертвами. І я думаю, що Путін також бачить, що Захід все ще дуже слабкий, і зараз у нього є чудова можливість скористатися військовими успіхами в Україні, піти вперед і, можливо, повернутися після припинення вогню і по-справжньому зачистити залишки українського опору, скориставшись цими, боюся, слабкими гарантіями безпеки.
А ще у нього є шанс погратися з НАТО і слабкістю північно-східного флангу Альянсу, особливо з країнами Балтії, де ми все ще не маємо належної оборони. Є плани, але відсутні належні оборонні можливості. Це дуже спокуслива мішень.
І неважко уявити, що до кінця цього року або наступного — Путін отримає величезний виграш в Україні і розвалить НАТО, і це буде варте того економічного та іншого болю, який спричинить така перемога.
Чи можливий сценарій, за якого Трамп чинитиме тиск на Китай, аби той, у свою чергу, вплинув на Росію для підписання угоди з Україною?
Китай має унікальну здатність як тиснути на Росію, так і підтримувати її. Але чи зацікавлений Пекін у посередництві США, після якого Трамп привласнить собі всі заслуги? Можливо, якщо Пекін отримає свою вигоду.
Однак Китай не має досвіду в міжнародній дипломатії, який свідчив би про здатність укладати великі угоди. Йому більше подобається, коли західні країни звертаються з проханням вплинути на Росію — це дає Пекіну додаткові важелі
Зважаючи на торговельні суперечності між США та Китаєм, малоймовірно, що Сі Цзіньпін вважатиме пріоритетом надання Трампу геополітичної послуги щодо України.
Чи існує інструмент для довгострокового стримування Росії?
Єдина довгострокова надія — це трансформація Росії з імперії на мирну державу. Якщо це станеться, вирішити інші проблеми буде значно легше. Але поки Росія залишається імперською, загрози не зникнуть.
НАТО більше не є ефективною відповіддю — воно занадто велике, повільне й розділене. Потрібні коаліції країн, які розуміють загрозу та готові стримувати Росію в різних регіонах. Цей процес слід було розпочати ще 10-15 років тому. Тепер ми запізнилися, і, можливо, навіть занадто.
Навчання НАТО STEADFAST DEFENDER-24. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News
Чи вірите ви, що коаліція охочих країн може забезпечити гарантії безпеки для України? Якщо НАТО не є варіантом, чи можуть такі країни, як Велика Британія, Німеччина та Франція, співпрацювати, розгорнувши свої війська в Україні, щоб запобігти подальшим агресивним діям Росії?
Коаліція союзників теоретично могла б ввести війська в Україну як стримувальну силу, але що станеться, коли настане час її реально застосувати? Чи готові Британія, Франція, Німеччина та Польща воювати з Росією через блокаду Одеси чи новий наступ?
Сумнівно. Щоб гарантії були справді надійними, потрібні 100 тисяч військових, як у Західній Німеччині під час Холодної війни. Європа не має таких ресурсів — навіть 50 чи 10 тисяч знайти складно.
Європейські союзники і НАТО просто не мають можливості масово мобілізувати сили, необхідні для захисту України. Вони могли б захистити Україну за допомогою сучасної зброї.
Теоретично, можна було б поставити ядерну зброю на лінію фронту в Україні і сказати, що так, це гарантія
Але з цим пов'язані величезні політичні проблеми, і я не впевнений, що вони готові до такого рівня ризику. А без достатньої сили та готовності ризикувати надати справді дієві гарантії безпеки вкрай складно.
Майбутнє путінської Росії
Росія транслює наратив про те, що її економіка має імунітет до санкцій Заходу. В ЄС кажуть, що це неправда. А як ви оцінюєте стан справ всередині РФ? Скільки ще Москва здатна вести війну проти України при нинішньому санкційному тиску?
Ми схильні видавати бажане за дійсне, коли говоримо про Росію. Вона змогла мобілізувати свої ресурси, хоч і за величезну ціну для власного майбутнього. Економіка зазнає серйозних ударів, у фінансовій системі накопичуються проблеми, зокрема збільшуються обсяги поганих кредитів у приватному секторі. Але, попри це, Росія продовжує воювати.
Ми хочемо, щоб вона зазнала краху, тому схильні вважати, що це вже відбувається. Проте Росія продовжує знаходити способи підтримувати війну: отримує дрони з Ірану, залучає війська з Північної Кореї, обходить санкції через Китай. Ба більше, у неї ще залишаються невикористані ресурси.
Наступні покоління росіян будуть змушені розплачуватися за імперські авантюри Путіна. Але на даний момент Росія не загнана в глухий кут. Вона, ймовірно, зможе протриматися ще щонайменше рік-два, а навіть якщо ситуація стане критичною, Кремль знайде способи адаптуватися.
Чи вичерпав Захід свою уяву щодо санкцій? Чи залишилися у нього потужні інструменти, які досі не були застосовані?
Звісно. Ми навіть не використали всіх можливостей. Захід шукає санкції, які завдадуть удару по Росії, але не болітимуть йому самому. Тому ми обмежуємо імпорт нафти та газу по трубопроводах, але не на зріджений газ. Блокуємо постачання сирої нафти, але не нафтопродуктів. У підсумку санкції створюють труднощі для Росії, але також відкривають бізнес-модель для тих, хто допомагає їх обходити — від росіян до ділків у Дубаї.
Я б запровадив жорсткі вторинні санкції, зокрема проти «тіньового флоту», банкірів, юристів і бухгалтерів, які сприяють ухиленню від обмежень. Наприклад, позбавив би їх безвізового в’їзду до США, Європи та Британії. Якщо ти юрист чи трейдер у Дубаї й займаєшся схемами обходу санкцій, то тепер, щоб поїхати на Захід, доведеться вистоювати черги у консульствах разом зі студентами, нянями та прохачами притулку.
Комфортне життя для таких людей має закінчитися
Можливостей ще багато, але бракує політичної волі. І Путін це бачить. У підсумку Захід втомився, злякався, відволікся — а розплачується за це Україна. І це викликає в мене і сум, і гнів.
Як може виглядати економіка Росії через 5-10 років за умови продовження міжнародної ізоляції?
У довгостроковій перспективі Росія дедалі більше перетворюється на залежного васала Китаю. Китайські компанії скуповують активи за безцінь, інвестують у стратегічні сектори, а російська економіка все більше орієнтується на експорт до Китаю. Торговельні та інвестиційні зв’язки між країнами лише зміцнюються. Зрештою, Росія ризикує стати сировинним придатком Комуністичної партії Китаю — навряд чи саме таке майбутнє Путін обіцяв своїм громадянам.
Титульне фото: Deposit/East News
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Які пріоритети європейської оборонної стратегії? Чи готові країни ЄС більше інвестувати у власну безпеку? Чи може Європа все ще покладатись на військову підтримку США? Яка роль європейських партнерів у мирних планах Трампа і чи готові європейці брати участь в потенційних перемовах про перемир’я між Україною та Росією?
Зустріч у Брюсселі: що обговорювали лідери ЄС та НАТО
Це дуже вчасний саміт чи ретрит, де європейські лідери і генсек НАТО зібрались, щоб зрозуміти, що відбувається зі світом, чого очікувати від Дональда Трампа, як взагалі з ним співіснувати і як в цьому світі функціонувати, наголошує політолог-міжнародник Максим Несвітайлов:
— Найкраще в усьому за останні роки півтора-два розібрався Еммануель Макрон. Він, по суті, підвів головну риску під цією зустріччю — Європі потрібно зробити так, щоб її поважали. Очевидно, що зараз поважають тільки сильних. І якщо Європа хоче цієї поваги, вона має бути сильна, а отже — збільшувати свої витрати на оборону. Тут, знову ж таки, Макрон подав приклад, коли заявив, що Франція готова збільшити свій оборонний бюджет в два рази.
Це суперважливий фактор. Бо зазвичай великі оборонні бюджети у країн, які ближче до Росії, які розуміють, що загроза реальна
Лідери ЄС зосередились на визначенні ключових проєктів, які посилять обороноздатність Європи. Фото: Європарламент
Якщо дозволити Росії виграти війну, Путін продовжить, і, можливо, отримає ситуацію навіть кращу, ніж нині, заявила в Брюсселі данська прем’єрка Метте Фредеріксен. Вона певна, якщо зараз обмежитись замороженим конфліктом, Росія мобілізує більше коштів, людей і зможе напасти на іншу європейську країну.
Відтак, продовжує Максим Несвітайлов, під час цієї зустрічі в Брюсселі говорили і про доцільність збільшення підтримки України:
— По суті, європейські країни зараз купують для себе час. Час для того, щоб підготуватись до можливого майбутнього глобального конфлікту.
«Будьмо абсолютно щирими: мир настане через силу. Ми повинні зробити все можливе, щоб підтримати оборону України, а це означає стабілізувати лінію фронту, надати необхідне спорядження. І саме тому в цьому році Велика Британія надасть Україні більше військової підтримки, ніж будь-коли раніше», — заявив за підсумками саміту-ретриту британський прем’єр Кір Стармер.
Кір Стармер та Марк Рютте. Фото: OMAR HAVANA/AFP/East News
Більше витрат на оборону
Найбільшою проблемою, з якою стикається Європа нині, є ризик виходу США, тобто припинення або скорочення американських зобов'язань перед НАТО, пояснює науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора (Giuseppe Spatafora):
— І це в першу чергу проблема для країн-членів, оскільки США забезпечують основні компоненти, які роблять європейські армії здатними вести великі війни. Так звані «enablers»: такі як вогонь на великі відстані, стратегічні повітряні перевезення, розвідка і рекогностування.
Основний спосіб, яким європейці можуть утримати США в НАТО, — це показати, що вони готові виділяти набагато більше грошей і ресурсів на власну оборону
«Ми не хочемо, щоб повторилась "Україна 2.0"», — заявив у Брюсселі прем'єр-міністр Люксембургу Люк Фріден. Саме тому, він переконаний, що Європі потрібен європейський оборонний союз.
Польський прем’єр Дональд Туск наголосив, що Європа повинна фінансувати щит «Схід». Торік у грудні Єврокомісія виділила близько 100 мільйонів євро на проєкт, покликаний захищати кордон Польщі з Росією та Білоруссю. Йдеться про систему укріплень, польові загородження та військову інфраструктуру. Загальна вартість проєкту — близько 2 мільярдів євро. Зі слів Туска, він обговорював оборонні пріоритети з представниками країн Балтії та Північної Європи: «Такі питання, як спільна протиповітряна оборона, захист країн Балтії, щит “Схід”, солідарна допомога Україні у війні з Росією — усе це не повинно бути лише гаслом».
Польський прем’єр Дональд Туск. Фото: KPRM
Протягом 2021-2024 років сумарні витрати країн-членів ЄС на оборону зросли майже на третину і торік, за попередньою оцінкою, склали 326 мільярдів євро — це близько 1,9 відсотка ВВП ЄС. А втім, низка країн ЄС, з-поміж них Італія, Іспанія, Португалія, Бельгія, Люксембург, досі не виділяють 2 відсотків ВВП на оборону.
Ще одне спірне питання — закупівлі оборонної продукції. Існує проблема європейських уподобань: кожна країна має власний внутрішній оборонний ринок, більшість з яких дуже сильно прив'язана до ринку США, продовжує Джузеппе Спатафора:
— 98% імпорту озброєнь Італії припадає на США; для Нідерландів — 99%; Данії — 70%, Німеччини — 63%. Малоймовірно, що ці країни захочуть різко зменшити свою залежність від США, оскільки це вимагатиме фундаментальної реструктуризації ринку. Найбільшим прихильником «купуй європейське» є Франція, але буде важко переконати інші країни зробити це.
Тут постає питання залучення європейських країн, які не є членами ЄС, таких як Велика Британія, Норвегія та Туреччина, окрема історія для України, яка інтегрується в європейську оборонну промисловість
Американський фактор
Більшість країн ЄС прагнуть зберегти залученість США до безпеки Європи. Один із способів – закупівля більшої кількості американського озброєння. Інший — допуск третіх країн до участі в європейських оборонних промислових програмах, цьому найбільше опирається Франція, каже військова аналітикиня Міжнародного інституту стратегічних досліджень Естер Сабатіно:
— Переобрання Трампа стало особливо невчасним для європейського оборонного сектору. Європейські країни тільки почали серйозно замислюватися над тим, як забезпечити оборону континенту без залежності від інших держав. Трамп вимагає від європейських країн збільшити оборонні витрати або самостійно протистояти Росії. Європейці усвідомлюють, що, з огляду на прагматичну натуру Трампа, закупівля американського озброєння могла б тимчасово його задовольнити. Проте це означатиме використання європейських бюджетів не для розвитку власних підприємств, а для підтримки оборонної промисловості США.
У самій Європі досі немає єдиної позиції щодо обсягів інвестицій у оборону та шляхів їхнього спрямування
«Ми всі повинні зрозуміти, що Росія — це загроза», — заявив на брюссельському ретриті прем'єр Фінляндії Петтері Орпо. Мовляв, Росія є і буде постійною загрозою для європейських країн, «і це не думка, це факт». Тож грошей на оборонні видатки треба значно більше, ніж було досі.
Отже, збільшення оборонних витрат є головним пріоритетом. Друге питання — на що їх витрачати, і особливо, як країни-члени можуть розвивати колективні можливості на додаток до національних, міркує Джузеппе Спатафора (Giuseppe Spatafora):
— Я думаю, що ЄС може відіграти певну роль в обох питаннях: він повинен надіслати потужний сигнал про готовність підтримувати країни-члени у збільшенні їхніх оборонних витрат і розвитку колективних сил і засобів. Звичайно, США історично скептично ставляться до участі ЄС в обороні, тому Брюссель повинен показати Вашингтону, що він є корисним гравцем у цих зусиллях, а не перешкодою. Я думаю, що демонстрація намірів серйозних зобов’язань, наприклад, створення фонду для підтримки запозичень країн-членів на потреби оборони або розробка спеціальних проектів для розвитку критично важливих засобів, могла б допомогти досягти цієї мети.
Те, що не змогла навіть Російська Федерація зробити своїми ракетами і всім іншим, Дональд Трамп зміг зробити за два тижні — перелякати Європу. Як можна розрахувати глобально на НАТО, коли одна країна Північноатлантичного Альянсу прямо говорить іншій країні НАТО, що хоче забрати в неї територію. Про які колективні безпекові гарантії в такому випадку взагалі може йтися. Очевидно, до країн ЄС прийшло це усвідомлення, що зараз потрібно відповідальність за себе брати в свої власні руки, каже політолог міжнародник Максим Несвітайлов:
— І такого виклику раніше не було. Чи готові до цього країни Європи? Давайте, говорити відверто — в ЄС є гроші, і десятки мільярдів євро витрачаються на будь-що, але не на оборону: від зеленого переходу до дотацій аграріям. Напевно, доведеться перенаправити ці кошти.
Можливість є, тепер треба, щоб була політична воля
Генсек НАТО перед самітом анонсував, що протягом 2025 року буде встановлена нова мета оборонних витрат для членів Альянсу. Зі слів Рютте, вона буде значно вищою, ніж два відсотки. Крім того він закликав нарощувати оборонне виробництво по всьому ЄС, а також у Норвегії, Великобританії, США та інших країнах-партнерах.
Роль Європи в потенційних переговорах
Якщо адміністрація Трампа організує перемовини між Росією та Україною і запросить туди інші держави, то Польща має бути серед них, заявив в інтерв’ю Financial Times польський президент Анджей Дуда. Мовляв, в контексті відродженого російського імперіалізму, польські та українські інтереси збігаються.
Найбільший ризик зараз полягає в тому, що Трамп і Путін домовляться про умови припинення вогню і нав'яжуть їх Україні без консультацій з європейцями, вважає науковий аналітик Інституту безпекових досліджень Європейського Союзу Джузеппе Спатафора (Giuseppe Spatafora):
— Найкращий спосіб для європейців бути присутніми за столом переговорів — це посилити підтримку України на полі бою, оскільки сила Києва визначатиме його позицію за столом переговорів. Коли Україна буде сильнішою, вона зможе висувати вигідніші вимоги, і їй не доведеться погоджуватися на всі пункти.
Президентка Європейської Комісії Урсула фон дер Ляєн. Фото: JOHN THYS/AFP/East News
А втім, продовжує Джузеппе Спатафора, складність в тому, що натепер неясно, чи зможуть європейці збільшити підтримку України без підтримки Вашингтона:
— Однак ЄС та окремі країни-члени повинні також домовитися про фундаментальні елементи, які повинні бути присутніми в перемир'ї, такі як свобода України продовжувати подальшу інтеграцію із Заходом. Якщо ЄС виступатиме єдиним фронтом у цьому питанні, шанси бути почутим у Вашингтоні та Москві будуть вищими. І, звичайно, будь-яке перемир'я потребуватиме надійних механізмів примусу до виконання, які європейці можуть бути покликані забезпечити — це ще один важіль впливу. Звичайно, це все складні завдання.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Політикиня з Естонії має репутацію «русофобки», бо може аргументовано пояснити, чому Росії не треба довіряти ані на суші, ані на Балтійському морі, ані за круглими столами. У Брюсселі рідко зустрінеш людину, яка називає речі своїми іменами. Кая Каллас чесно каже, що війна проти України — це не маленька регіональна війна, а пазл у великій грі, де головний куш — загнати під чобіт Москви.
Позиції естонської прем'єр-міністерки настільки сильні у Західному світі, що її ім’я звучало серед претендентів-фіналістів на посаду нового генсека НАТО
Фото: JONATHAN NACKSTRAND/AFP/East News
Тут важливо додати пікантну деталь: витончена блондинка зі сталевим характером — страшний сон російської влади. Їй не просто заборонений в’їзд до Росії, чим можуть похвалитися більшість притомних політиків ЄС, вона є першою урядовицею, кого Москва офіційно оголосила в кримінальний розшук за «наругу над історичним пам'ятником».
Привід — декомунізація та демонтаж численних пам'ятників періоду радянської окупації, яку проводив уряд Каллас. Особливо гострою була боротьба Росії за радянський танк у прикордонному місті Нарва, де етнічних росіян в рази більше за місцевих.
Естонські урядовці минулих каденцій не раз піднімали питання про перенос танка, який був не стільки символом боротьби з нацизмом, як скоріше маркер російського мілітаризму. Але був страх — масові погроми у Таллінні у 2007 році (так звана «бронзова ніч»), вчинені місцевими росіянами та гастролерами з РФ у відповідь на перенесення монумента радянському солдату в естонській столиці, лише посилювали ризики, що новий перенос призведе до повторення тих подій — від бійок на вулицях до хакерських атак на урядові сайти. Проте влітку 2022 року — після відвідин деокупованої Бучі — Каллас підняла питання на новий рівень. І врешті, попри скиглення російськомовних, танк поїхав на склад.
Володимир Зеленський та Кая Каллас у Таллінні. Січень, 2024 року. Фото: Associated Press/East News
У 2023 році, коли політикиню уже почали називати серед тих, хто може стати новою європейською топ-елітою, вона пішла на інтерв'ю до британського хардтокера Стівена Сакура. Тоді журналіст спитав, чи відкрите її серце для 25% російськомовних, які скаржаться на страшні утиски — їх не пускають в Естонію на російських автомобільних номерах. Цікаво, що найбільше зойків було від так званої російської опозиції. Відповідь Каллас була тверда:
— Ви змішуєте дві речі. Росіян, які тут живуть, ми називаємо російськомовними естонцями. А Росія — окремо. Я хочу сказати, що, по-перше, у 1920-х роках росіяни в Естонії становили 3%. А під кінець окупації було 30%. Тож не те, щоб вони тут жили…
— Ви хочете сказати, що вони не справжні естонці? — уточнив Сакур.
— Ні, ні. Я кажу, що ті, хто хоче бути з Естонією, хто вважає Естонію своїм домом, подали заяву на отримання громадянства, вивчили мову і є частиною нашого суспільства, і вони становлять більшість нашого російськомовного населення. Ми просимо тільки одне: вивчайте нашу мову, тому що це те, хто ми є, ми тут живемо — і це спосіб їх інтегрувати. Крім того, я хочу підкреслити, що навіть якщо у нас різна історія, у нас є спільне майбутнє, і ми зосереджуємося на ньому.
Це було наче холодний душ, бо такого на ВВС ще не чули.
Каллас дуже тверезо дивиться на загрози нинішніх днів, бо має щемку сімейну історію
У березні 2022 року вона написала колонку для New York Times, чому окупація України та репресії від Росії — це і є її істинне лице.
«Моя мама була лише шестимісячною дитиною, коли в 1949 році радянська влада депортувала її разом з матір'ю та бабусею до Сибіру. Мій дідусь потрапив до сибірського табору. Їм пощастило вижити і повернутися до Естонії, але багатьом не вдалося. Сьогодні Кремль відроджує методи відвертого варварства», — зізналась Каллас.
Маленька Кая Каллас разом із батьком. Фото: IG Kallas
Її батько, Сійм Каллас, відігравав центральну роль у русі за незалежність Естонії і був президентом центрального банку країни. Коли молода Кая вирішила спробувати власні сили в політиці, чимало хто відмовляв її від цього кроку. Адже багато хто сумнівався, що жінка модельної зовнішності може бути розумною, а інші взагалі називали її татовою доцею.
Але вже в 2014 році Каллас як депутатка Європарламенту показала себе фаховим експертом з цифровізації та стала адвокатом України на першому етапі війни з Росією. Уточню – це у той період, коли світові топи не хотіли сваритися з Москвою і взагалі не бачили серйозної проблеми в окупації Криму. Мовляв, був же референдум, люди вибрали Росію. А що тут такого?
Каллас як головна дипломатка Європи дуже тверезо оцінює ризик для Європи
У першу чергу — це різні гібридні загрози по всьому ЄС — саботаж, кібератаки, небезпечний тіньовий флот, перешкоди в роботі GPS і пошкодження кабелів. Вона прагне збільшення фінансування на безпеку та оборону — бо просто сподіватися на ядерну парасольку Вашингтона за епохи Трампа — подібне самогубству.
Кая Каллас переконана, що Європейський союз має запустити власний ВПК, про що сказала в інтерв'ю Суспільному у грудні 2024 року:
— Оборонна промисловість важлива, тому що на європейській землі, в Україні, триває війна, і Путін не показує жодних ознак того, що він полишив свої цілі.
Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляйєн і глава європейської дипломатії Кая Каллас. Фото: Geert Vanden Wijngaert/Associated Press/East News
Як тверезий розум Брюсселю вона натякнула, що пояснює США, чому підтримка України — в інтересах Сполучених Штатів Америки:
— Якщо Америку хвилює Китай, то вона повинна щонайперше хвилюватися через Росію. Ми бачимо, що РФ, Іран, КНДР та Китай працюють разом. А також бачимо, що Путін робить в інших країнах, реально посилюючи свій вплив. Отже, якщо США хочуть бути найсильнішою державою у світі, то їм врешті доведеться мати справу з РФ. І найлегший спосіб впоратися з цим — підтримати Україну, щоб вона виграла війну.
Українські дипломати, які активно контактують з Брюсселем, всі як один відмічають, що нині в європейську політику прийшло покоління фахових і твердих жінок. Вони професійні, вміють гнути свою лінію і знають, хто вони і що. Ім'я Каї Каллас називають найчастіше. Бо це не просто жінка, яка зробила себе сама, а ще і нащадок тих естонців яких Росія вивозила, як худобу на Сибір в надії, що ніхто не виживе на лісопильнях.
Утім мама Каллас вижила і прищепила доньці розуміння, чому Росія ворог і чому її улюблене хобі вбивати та мародерити
Естонка з твердим характером уперше стала гучним голосом Східної Європи в Брюсселі, а саме того регіону, який Москва уперто вважає своєю сферою впливу. Але, як свідчить практика і час, малі держави теж мають голос і зуби. І можуть вчепитися в горло хижаку, який суне скрізь без запрошення.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
