Ексклюзив
20
хв

Між двох вогнів

Польсько-українські відносини продовжує лихоманити. Їхня температура підвищилася ще восени минулого року, напередодні парламентських виборів у Польщі. Внаслідок поразки «Права і справедливості» та зміни влади у стратегічного партнера України виникла нова політична реальність. Конкуренція президента Анджея Дуди та прем’єра Дональда Туска здатна підважити підтримку Польщею України

Євген Магда

Президент України Володимир Зеленський тисне руку прем'єр-міністру Польщі Дональду Туску після їхніх переговорів у Києві. Фото: AFP/East News

No items found.

З вершини відносин на плато проблем

Польща простягнула руку допомоги Україні ще напередодні широкомасштабного російського вторгнення, суттєво розвернувши політику тогочасного уряду в наш бік. Якщо з 2016 по 2021 рік польський прем’єр жодного разу не був у Києві, то в 2022 році тодішній глава уряду Матеуш Моравецький відвідав Україну вже кілька разів, наче надолужуючи згаяний час.

2022 році побував у Києві й Ярослав Качинський — можливо, найбільш впливовий на той момент політик Польщі. Президент Анджей Дуда активно просував інтереси України в ЄС та НАТО, а польська влада не лише надавала Україні військову допомогу, але й забезпечила теплий прийом сотням тисяч українських біженців. Польща перетворилася на хаб для надання військово-технічної допомоги Україні та надійний тил для свого стратегічного партнера.

Проте навіть дуже теплі міждержавні відносини мають властивість завершуватися. Тригером погіршення польсько-українських взаємин стала ситуація навколо українського зерна, яке заполонило польський ринок. Про цю проблему заговорили у квітні 2023 року під час офіційного візиту Володимира Зеленського до Варшави. Заборона на ввезення українського зерна (транзит збіжжя до інших держав дозволяється) підтримали інші країни Центральної Європи.

Цю проблему вправно використав Рафал Меклер — лідер осередку «Конфедерації» у Любліні, який організував блокування пунктів перетину кордону автотранспортом на початку листопада. Фактично блокування автомобільних перевезень не лише завдало шкоди українській та польській економікам, але суттєво погіршило клімат у польсько-українських взаєминах на рівні простих громадян. Українській стороні не вдалося донести значення цієї проблеми до польських візаві, привернувши увагу польських медіа. Голоси польських друзів України тонули у передноворічних клопотах.

Нагадаю, що нещодавно блокування кордону було припинене до 1 березня — мітингувальники дали польській владі час для задоволення власних вимог. І — що менш очевидно — створили передумови для приїзду Дональда Туска в Україну.

Польські мітингувальники вимагають скасувати пільги для українських перевізників. Блокада українського кордону призупинена до весни. Фото: Jakub Orzechowski / Agencja Wyborcza.pl

Туск прийде — порядок наведе?

Новий прем’єр Польщі Дональд Туск двічі — напередодні Нового року та вже в січні — анонсував свій візит до України. Це досвідчений управлінець, який навряд чи виключає своє повернення до великої європейської політики (Туск був головою Європейської Ради з 2014 по 2019 рік). Він практично провів у Києві майстер-клас зі здійснення візиту в умовах охолодження відносин між двома країнами. Його приїзд до української столиці зафіксував перехід від вершини обопільної ідилії до плато визнання та вирішення проблем.

Відзначу, що Дональд Туск прибув до Києва у День Соборності України та річницю Січневого повстання. У столиці України він наголосив на підтримці євроінтеграційних прагнень України, піддав публічній критиці путінферштеєрство Віктора Орбана та пообіцяв підтримувати Україну, щоб збільшити її шанси на перемогу. Володимир Зеленський після переговорів з Туском оголосив про новий пакет польської оборонної допомоги. А з українським колегою Денисом Шмигалем польський прем’єр обговорював різноманітні напрями співпраці — від спільного виробництва зброї до питань енергетики.

Туска трохи засмутив термін «перезавантаження» (RESET англійською), адже таку назву мав спрямований проти політика маніпулятивно-пропагандистський фільм, який просувало польське суспільне телебачення TVP. Проте у Польщі, припускаю, звикли, що українські партнери можуть випадати з контексту.

Туск не привіз до Києва жодного рішення стосовно економічних проблем, які отруюють польсько-українські відносини. Вони не замовчуються, проте не виносяться на перший план, звучать обіцянки їх вирішити. Водночас його кадрове рішення дуже цікаве: уповноваженим уряду Польщі з питань відновлення України став голова Комітету у закордонних справах польського Сейму Павел Коваль, який добре знає Україну та підводні течії української політики. Нагадаю, що наприкінці грудня до Києва також прибув новий посол Польщі Ярослав Гузи, який поки не вручив вірчі грамоти Володимиру Зеленському.

Прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск (зліва в центрі), президент України Володимир Зеленський (справа в центрі) і Павел Коваль (поруч з Туском) під час зустрічі в Києві, 22 січня 2024 року. Фото: AP/East News

Їх поміняли місцями

Парламентська кампанія та подальший процес зміни влади в Польщі суттєво поляризували польське суспільство. Боротьба за вплив на суспільні медіа, які називають також «очищенням під впливу «ПіС», переслідування колишніх керівника МВС Маріуша Камінського та його заступника Мацея Вонсіка (обох поліція затримала у президентському палаці, щоправда, за відсутності там Анджея Дуди) створюють у польському суспільстві какофонію оцінок, у якій непросто розібратися.

Польські політики та громадські діячі чубляться зі смаком, наче згадуючи шляхетські традиції. Президент Анджей Дуда та прем’єр Дональд Туск перетворилися на два політичних центри, навколо яких об’єднуються їхні соратники. Ситуація не нова для європейської політики (політичні антагоністи на посадах президента та прем’єра у Старому Світі існують далеко не вперше), проте вона може створити низку проблем для України. Внутрішні суперечності в Польщі можуть погіршити звучання польського камертону підтримки України на європейській арені.

Зустріч польського президента Анджея Дуди (зліва) з прем'єр-міністром Дональдом Туском (справа) у президентському палаці щодо майбутнього візиту глави уряду в Україну. Фото: Paweł Wodzyński/East News

Що варто зробити в цій ситуації. Перш за все, Україна може запропонувати нове бачення побудови відносин, наприклад, через концепцію нового прометеїзму (Прометеїзм — зусилля Польщі часів Пілсудського, спрямовані на звільнення з-під радянського впливу України, Білорусі, Кавказу тощо. Новий прометеїзм — співпраця Польщі та України як відповідь на російську загрозу та трансляція її на Балто-Чорноморський регіон). Спільне виробництво зброї та військового спорядження, співпраця в енергетичній сфері, заходи з нейтралізації російської пропаганди можуть бути цікавими вже сьогодні. Не менш цікавою виглядає перспектива спробувати зменшити тиск українського зерна на польський ринок через спільні пошуки Варшавою та Києвом можливостей просувати його до країн глобального Півдня. Сприяти цьому можуть і балтійські порти, і коридор у Чорному морі.

Ми всі звикли, що у польсько-українських відносинах саме Варшава грає першою, для чого є низка об’єктивних причин. Проте у нинішній ситуації Київ зобов’язаний — ні, не перетягнути партнерську ковдру на себе, але запропонувати новий формат: зробити інтенсивнішими двосторонні контакти не лише на державному рівні, посилити діалог місцевої влади та недержавних організацій. Стратегічне партнерство Польщі та України необхідно наповнювати практичним змістом, вкладаючи його в гасло «За наше та ваше майбутнє!»

No items found.

Євген Магда — український політолог, історик, журналіст, директор Інституту світової політики. Автор книг «Гібридна війна. Вижити і перемогти» та «Гібридна агресія Росії: уроки для Європи». Увійшов до десятки кращих політичних експертів й аналітиків України в рейтингу видання «Коментарі» 2020 року. Син, брат, чоловік, батько. Тримає руку на пульсі подій в Україні та її сусідів понад 20 років.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

З потребою аудиту військової та грошової допомоги цілком зрозуміло. Майк Волц, який буде новим радником з нацбезпеки та оборони замість Джейка Саллівана, — у минулому складі Конгресу займався логістикою в комітеті розвідки. Тож, коли він натякав, що український уряд не дуже раціонально витрачає кошти — мав повне право. Бо варто нарешті визнати, що державне управління нинішнього уряду Дениса Шмигаля в Україні справді було неідеальне. А щось краще залучити неможливо, бо ж будуть заздрощі, що ти уже почав політичну кар‘єру. Тому тут видихнули — і визнали, що варто повернутися до часів класичної дипломатії та відточених бізнес-планів. 

Ідеї поступитися землями та закрити рот перед Росією не нові і лунали в різних варіаціях — від уже покійного Генрі Кісінджера, канцлера у розбитого корита Олафа Шольца та двох стовпів нинішньої команди Трампа — Ілона Маска і Джея Ді Венса

По-перше, давайте розберемось, чому вони лунають. Десь із осені 2022 року офіційна Байкова вирішила, що на міжнародному рівні має звучати один голос — і це баритони Зеленського у оливковому офісі. Саме у той момент у делегаціях, які катались до Вашингтону, Лондону та Берліну відчутно поменшало представників опозиції, а військових можна було перелічити на пальцях одної руки. Із передовиць ЗМІ зникли історії простих людей, які йшли з коктейлями Молотова на російські танки і рішучих добровольців, які пішли нищити взірцево-показові підрозділи  російської армії. 

Врешті — чого таїти навіть всередині країни є втома від щоденних варіацій про хороброго президента, який не втік. І відсутності плану для суспільства, де накопичуються протиріччя та немає образу післявоєнного майбутнього.

Українська тематика стала предметом виборчих кампаній на Заході. Фото: ОПУ

Тож не дивно, що теза — прийду до влади і завершу війну протягом 24 годин — стала дуже популярною на виборах тих країн, які серйозно вклались грошима в оборону України. Дональд Трамп обіцяв вирішити українське питання за 24 години від часу оголошення результатів. І ось уже в передчутті дострокових виборів до Бундестагу — лідер найбільшої опозиційної партії Німеччини ХДС Фрідріх Мерц заявив, що якщо стане канцлером Німеччини, то висуне Путіну ультиматум по Україні. І якщо це не буде виконано протягом 24 годин, Мерц готовий поставити Україні крилаті ракети Taurus і дати дозвіл на завдання ударів по території Росії. 

Українська війна стає передвиборчою технологією в програмах західних політиків, які відчули смак перемоги на власних виборах

Хайп на українських мирних планах дозволяє низці авторів, які писали про кліматичні пригоди Грети Тунберг та бодіпозитив на шоу Victoria’s Secrets — отримати перші призи, писати сценарії для Netflix та писати мемуари. Утім за елементарними рецептами, як вирішити українську війну — просто подарувавши Путіну чотири регіони з виходом до моря — криється небажання Заходу самим шукати проблеми в собі та змінюватись. 

Недавно у Росії відбувся форум на Валдаї, де Путін більше трьох годин розповідав про те, що старий порядок його не влаштовує. І жадібний Захід має сісти з Росією та знову повернутись до епохи Холодної війни, де Москва мала вплив на Східну Європу і чинила там криваві бані як не в Угорщині, так у Празі. Навіть із підбитою армією Кремль хоче добитись капітуляції Європи і повернути гегемонію над регіоном. 

Не секрет, що уже зараз Путін робить пропозиції Трампу — швидко виконати обіцянку завершити конфлікт в Україні. Просто на російських умовах. Далеко теж не секрет, що низка російських лобістів уже пробиває контакти та ломиться в кабінети тих, хто буде відповідати за топ-посади в адміністрації Трампа. Все це разом присмачено різними варіантами мирних планів у пресі, які фрагментарно нагадують пропозиції Китаю та Бразилії та самої Росії у Стамбулі зразка весни 2022 року. 

Світ не втомився від війни в Україні. Він просто скільки наробив помилок із нею від 2014 року, що боязко брати граблі та лопати та розбирати все це сміття

Простих рецептів миру для України не існує. Не можна українцям так просто взяти і запропонувати забути Маріуполь, який уже офіційно відданий на мародерство бандам Рамзана Кадирова. Не можна замовними кінами на численних фестивалях за російські гроші змусити українцям співчувати убивцям здалеку, які війною в Україні оплачують кредити за телевізори. І точно не треба змушувати нас любити росіянам еротичними трилерами, де українська біженка в Стамбулі серед мільйонів чоловіків обирає чомусь росіянина. 

Ця війна не завершиться від дзвінка Трампа і від того, що на виборах у Німеччині переможе шановний пан Мерц. Це війна надовго, де головна здобич — аж ніяк не відоме село на Донеччині. Росіяни хочуть бити вітражі соборів Кракова, гвалтувати жінок у Берліні і грабувати кращі дома Парижа. 

Чим раніше Захід зрозуміє, що ціль не Україна, а він сам — тим буде легше для усіх. Бо на власній шкурі переконались — готуйся вчасно і не бережи пам'ять про рідне місто лише в старих альбомах
Марина Данилюк-Ярмолаєва: Простих рецептів миру для України не існує. Фото: SAUL LOEB/AFP/East News

Кожен мирний план, який зʼявився у пресі від часу оголошення результатів американських виборів — виглядає, як пропозиція стати вепровим коліном на святі в чужих. Перспектива стати маслаком на смітнику — точно не те, що хотілось би отримати за десять років війни.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Ілюзія мирних планів. Чому Захід так втомився від України і пропонує здатись?

Марина Данилюк-Ярмолаєва
волинська трагедія пошук порозуміння

<frame>Усвідомлюючи, наскільки делікатною є тема Волинської трагедії у польсько-українських відносинах, Sestry продовжують публікувати інтерв’ю з польськими й українськими істориками, зацікавленими у налагодженні ефективного діалогу між нашими країнами. Нижче — відповідь українського політолога, історика, директора Інституту світової політики Євгена Магди на інтерв'ю Sestry з Лукашем Адамським «Я готовий пояснювати, що історія не є чорно-білою, і що все має свої відтінки сірого»<frame>

Ми знайомі з Лукашем Адамським ще з часів, коли він був заступником директора Центру польсько-російського порозуміння та примирення. Впевнений, що не провина пана Лукаша у тому, що подібної установи для забезпечення діалогу поляків та українців не було і не має сьогодні. Центр Мєрошевського, на який перетворився Центр польсько-російського порозуміння та примирення, здійснює активну східну політику. Можливо, ви скажете, що між Польщею й Україною не стоять Катинь та Смоленська катастрофа. Так, але наші двосторонні відносини ускладнює проблема Волинської трагедії.

Поляки й українці спільно моляться за загиблих на Волині у селі Павлівка, 2013 рік. Фото: Волинь Post

Відзначу, що у Польщі діяльність низки впливових аналітичних центрів координується Міністерством закордонних справ, а в Україні подібного алгоритму немає. Ніде правди діти: на польському боці нашого спільного кордону довжиною у 525 кілометрів почали вивчати Україну раніше та роблять це більш системно. І я не стану зараз списувати помилки української влади виключно на російську широкомасштабну агресію. Це буде нечесно.

Проте я не можу погодитися з тезою пана Адамського про те, що в Польщі ніхто не хоче перемоги Росії. Справді, у Польщі нині не «продається» готовність до діалогу з Кремлем, а у роки панування «ПіС» нинішнього прем’єра Дональда Туска інформаційно шмагали за діалог з Путіним часів його першого прем’єрства. Але ненависть до українців (з різних причин) у польському суспільстві знаходить чимало відгуків. І успіх «Конфедерації» на виборах до Європейського парламенту, де партія вдвічі збільшила підтримку виборцями, порівняно з виборами до Сейму, це лише підтверджує.

Нагадаю, що між двома виборчими кампаніями було також блокування польсько-українського кордону польськими фермерами щонайменше за сприяння одного з активістів «Конфедерації» Рафала Меклера. Блокування, яке між іншим продемонструвало: польські політики попри існування тези про «польсько-польську політичну війну» не будуть діяти проти співвітчизників в інтересах України. З точки зору Польщі це, безумовно, добре, але для України, яка продовжує протидіяти Росії на фронті, створювало проблеми насамперед морального характеру.

Не маю сумніву, що військові вантажі доправлялись до України безперешкодно, проте блокування шляхів громадянами країни, відносини з якою в 2022 році вийшли на рівень ейфорії, стало холодним душем. Ба більше: широкому загалу в Україні відомо про зусилля Анджея Дуди щодо переконання країн Південної Європи розпочати процес переговорів з Україною про вступ до ЄС, проте нічого невідомо про євроінтеграційні зусилля в інтересах України Дональда Туска.

Я не маю намірів виправдовувати позицію Володимира Зеленського після інциденту з людськими жертвами у Пшеводуві. Не хочу шукати пояснення цій помилці. Зауважу, що «дружньо-зерновий» випад у вересні 2023 року під час виступу українського президента на сесії Генеральної Асамблеї ООН носив все ж безособовий, хоча і легко впізнаваний характер. Також нагадаю, що журналіст Збігнев Парафіянович у відомій не лише в Польщі книжці Polska na Wojne згадує про вибачення тодішнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного перед польським колегою Раймундом Анджейчаком. До речі, буквально днями представник польського МЗС Павел Вронський висловив надію, що Польща отримає дозвіл збивати російські ракети. Дозвіл, очевидно, від НАТО, без якого польські офіційні особи змушені розповідати нісенітниці в разі появи російських ракет у повітряному просторі країни.

Натомість готовий виступити у ролі адвоката диявола та перепросити за заяву про «зерновий геноцид», яку минулого року зробив торговий представник України Тарас Качка. На жаль, у польсько-українських відносинах часом беруть гору емоції. Разом з тим маю відзначити, що українські президент, прем’єр, спікер парламенту, міністри оборони та закордонних справ не дозволяють собі випадів у бік Польщі. Проте викликає щирий подив, що навіть за рік після зміни влади у Польщі тамтешні правоохоронці так і не знайшли бенефіціарів зернової оборудки, яка завдала шкоди продовольчій безпеці країни. Важко уявити, що хоча б один вагон чи вантажівка із зерном перетнули польсько-український кордон без розуміння місця для розвантаження.

На жаль, Варшава та Київ продовжують стрімкий рух з вершини порозуміння зразка весни 2022 року до рівчака обопільних претензій. І як тут не згадати іншого польського колегу, Пшемислава Журавського вель Граєвського, який неодноразово наголошував:

Тільки коли Польща й Україна разом, вони перемагають

До речі, це цілком діюча модель співпраці як в межах НАТО, так і в форматі Європейського Союзу. Ця потенційна співпраця подобається далеко не всім не лише за кремлівською стіною у Москві, але і всередині ЄС.

Будемо відвертими: питання вступу України до НАТО та ЄС сьогодні не перебуває на порядку денному обох організацій. Тому гучні обіцянки польських політиків не допустити прийому України без вирішення Волинської проблеми — чистої води популізм. У нинішній період, пов’язаний з кастингом на роль кандидатів у президенти Польщі, який проводять провідні політичні сили країни. Ставлення до України, зокрема у контексті Волинської трагедії, є лакмусовим папірцем для польського політикуму.

Як і Лукаш Адамський, я підтримую проведення ексгумації жертв Волинської трагедії, проте вважаю за потрібне наголосити на кількох деталях. Дійсно, сам початок цього процесу і запевнення у незворотності позиції України є потрібними. Було б непогано, якби політично його підтримали парламенти обох держав. Не зайвим було б запровадження відзнаки «Праведник Волині», яку могли б заснувати Володимир Зеленський та Анджей Дуда. Мені відомо, що у Польщі відзначають тих, хто рятував жертв бійні, але перехід відзнаки на міждержавний рівень міг би підвищити рівень розуміння проблеми в Україні. Недостатній суспільний запит в Україні на розв’язання цієї проблеми є, можливо, головною причиною пасивності української влади у цьому питанні.

Також треба розуміти, що держава, у якій щодня ховають десятки загиблих через російську агресію громадян, навряд чи може перетворити на безумовний пріоритет ексгумацію жертв Волинської трагедії до завершення війни з Росією. Разом з тим створення міжнародної комісії (з залученням представників третіх країн) сприяло б кращому та швидшому вирішенню. Для мене є очевидним головне: вирішувати проблеми у відносинах Польщі та України можна лише у режимі діалогу. Тому я не вперше пропоную створити формат дискусій PL-UA-525, у яких не лише обговорювати існуючі суперечності та напрацьовувати рішення про перспективи, але і поширювати відповідну інформацію в Польщі та Україні. Буду радий, якщо Центр Мєрошевського долучиться до реалізації цієї ініціативи. Польща та Україна мають не лише обмінюватися докорами, але і формувати спільні сенси під загальним гаслом «За наше та ваше майбутнє».

P.S. Пропоную переглянути нашу нещодавню дискусію з Лукашем Адамським на YouTube-каналі Ukrlife з Людмилою Немирею. Вона була присвячена Волинській трагедії:

20
хв

Діалогу не уникнути. Нотатки на полях інтерв’ю колеги

Євген Магда

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Ми впускаємо гостя в наш дім — і це все змінює

Ексклюзив
20
хв

Чому я повертаюся на Схід

Ексклюзив
20
хв

Де зустріти казку? Зимові резиденції Святого Миколая і Санта-Клауса в Польщі

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress