Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Ми хочемо, щоб діти не відчували себе позбавленими власної культурної ідентичності
Нам вдалося отримати величезний грант ЄС — 500 мільйонів злотих — і всього за кілька місяців ми написали урядову програму, яка почне діяти з січня. Я знаю, що це пізно, але це, мабуть, найшвидше написана урядова програма в польській адміністрації, — каже віцеміністерка освіти Йоанна Муха.
26.02.2024 віцеміністерка національної освіти Йоанна Муха. Фото: Jakub Orzechowski / Agencja Wyborcza.pl
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Передбачалось, що близько 80 тисяч українських дітей підуть до школи у вересні. Наразі їх близько 40 тисяч, тобто вдвічі менше. Де ж решта? Що з ними відбувається?
Ми це перевіряємо. Ми очікували від 60 до 80 тисяч учнів з України, на даний момент ми маємо близько 40 тисяч з них у школах. Ми повинні проаналізувати всі дані, які ми маємо, разом, тому що тільки такий аналіз дасть нам повну картину.
Що це за цифри?
З початку року зникли 36 тисяч українських дітей, за яких батьки/опікуни отримували допомогу «800+». Водночас з'явилося понад 10 тисяч нових ідентифікаційних номерів українських дітей. Здебільшого це 16-17-річні юнаки, які, ймовірно, хочуть уникнути призову до армії.
Що означають ці цифри? Що відбувається?
Ми аналізуємо це з Міністерством внутрішніх справ, перевіряємо. Це свіжі дані, тому нам потрібно перевірити, про які вікові категорії йдеться. Серед іншого, ми хочемо перевірити, якого віку були ці діти, які виїхали з Польщі.
Як відбувається перевірка? Якщо є дитина, батьки якої отримують допомогу, але вона не з'являється в школі, хоча перебуває на обов'язковому навчанні?
Шлях точно такий самий, як і для польської дитини. Якщо дитина не відвідує школу, або має стільки пропусків, що її не можна класифікувати, ці дані будуть в нашій освітній інформаційній системі. На даний момент ми об'єднуємо дві системи, а саме систему для 800+ і нашу освітню інформаційну систему. Якщо дитина не виконує вимоги обов'язкової освіти, ми про це дізнаємося. Тоді батьки/опікуни не отримають 800+.
Гаразд, але чи діє це на сьогоднішній день? Причини, з яких дитина не ходить до школи, можуть бути різними.
Якщо польська дитина не виконує обов'язок обов'язкового шкільного навчання, ми активуємо служби і шукаємо цю дитину. Те саме стосується і українських дітей. Кожна дитина має право на освіту та реалізацію своїх потреб і прагнень. Наш обов'язок — створити умови, щоб кожна дитина могла реалізувати це право. Якщо дитина не отримує обов'язкову освіту, для батьків/опікунів передбачені адміністративні покарання. Ми повинні знати, що відбувається з дітьми.
Нещодавно набули чинності стандарти захисту неповнолітніх. Який вплив вони мають на ситуацію українських дітей?
Стандарти стосуються всіх, вони стосуються необхідності захисту всіх дітей: і з Польщі, і з України. Немає ніяких відмінностей.
Ми говоримо про сьогодення. Які плани на майбутнє? Вчителі кажуть, що, як і два роки тому, їх залишили на самоті.
На сумніви вчителів і батьків можу відповісти, що я намагаюся дуже швидкими темпами надолужити те, що мої попередники не змогли зробити за два роки, а саме — ефективно інтегрувати українських дітей у польську систему освіти. Це заходи, які мають бути системними.
Варшава, 02.09.2024, українська школа «Материнка» на вулиці Постепу, 18. Фото: Aliaksandr Valodzin/East News
Будь ласка, конкретизуйте.
Нам вдалося отримати величезний грант ЄС — 500 мільйонів злотих — і всього за кілька місяців ми написали урядову програму, яка почне діяти з січня. Я знаю, що це пізно, але це, мабуть, найшвидше написана урядова програма за всю історію польської адміністрації.
На що будуть використані ці кошти?
Остаточні переговори з Європейською комісією тривають, але вже точно відомо, що ми профінансуємо працевлаштування міжкультурних асистентів. Я вважаю, що це одне з найважливіших питань, тому ми запропонували дуже вигідні умови і сподіваємося, що органи місцевого самоврядування скористаються цією можливістю.
Але є й інші проблеми: замало вчителів польської як другої мови та брак психологічної підтримки.
Саме тому буде проведено навчання для вчителів з викладання польської як другої мови та роботи з дітьми, які мають досвід міграції та біженців. Ми також фінансуватимемо психологічну підтримку, але тут у нас є очевидне обмеження — кількість психологів, які володіють українською мовою. Це виклик, але ми будемо діяти, будемо переконувати в необхідності інноваційних форм терапії, в тому числі групової терапії. І будемо досліджувати, на якому рівні діти володіють польською мовою.
Як це буде перевірено?
Ми зробимо тести, щоб побачити, скільки дітей потребують підтримки у вивченні польської мови, додаткових уроків, тому що добре володіння мовою є умовою для того, щоб діти добре функціонували в нашій системі освіти. Ми також хочемо, щоб польська школа давала цим дітям шанс повернутися в Україну, тому хочемо зробити вивчення української мови більш доступним. Ми працюємо з Міністерством науки, щоб пришвидшити процес нострифікації дипломів вчителів та психологів. Але передусім ми турбуємося про те, щоб діти не відчували себе позбавленими своєї культурної ідентичності.
Ми повинні дбати як про тих дітей, які залишаться тут, так і про тих, які захочуть повернутися
Що робити з дітьми, які мають розлади аутистичного спектру та РДУГ? Яку підтримку ви їм пропонуєте?
Подібну до тієї, яку отримують польські діти, але з урахуванням обмеженої кількості психологів і психотерапевтів, які володіють українською мовою. Проблема полягає в тому, що часто українські батьки сприймають форми підтримки, які ми пропонуємо, як насильство. Вони вважають, що ми говоримо їм про розлад. Нам потрібно працювати з батьками.
Як саме?
Переконувати, вказувати на приклади польських дітей та успіхи, яких вони досягають завдяки професійній підтримці.
Журналістка, редакторка, письменниця. Публікувалася у таких виданнях «Wysokie Obcasy», «Przegląd», «Polska The Times», OKO.press. У своїй журналістській роботі висвітлює права жінок у політичному та соціальному контексті, пише про системне витіснення жінок за межі суспільного життя. Авторка книг «Poddaję się. Reportaże o polskich muzułmankach» та «Znikając. Reportaże o polskich matkach».
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Місто Суми розташоване приблизно за 30 кілометрів від кордону з Росією. Це дуже близько, особливо з точки зору відстані до місць, з яких запускають ракети в бік України.
Сьогодні фронт війни починається одразу по той бік російського кордону. Це можна побачити в міському пейзажі, а також почути. Спочатку чути вибух, а вже потім повітряну тривогу. Системи раннього попередження не встигають вчасно зреагувати, а отже, вчасно попередити мешканців про загрозу, що наближається.
Люди живуть у відчутті постійної небезпеки, від якої їх ніхто не може застерегти.
Коли обстріли без попередження стали сумним і страшним повсякденним явищем, міська влада вирішила призупинити стаціонарну роботу шкіл і повністю перейти на дистанційне навчання
«У деяких сім'ях по двоє-троє дітей, — розповідає директорка Ірина Шумило, — це небагаті сім'ї. Якщо в таких сім'ях є лише один комп'ютер, то вони не можуть собі дозволити дистанційне навчання. Якщо в такій сім'ї є лише один комп'ютер, вони не мають можливості ним користуватися, адже уроки тривають цілий день, в один і той самий час. Тому в більшості випадків діти підключаються з маминого чи татового телефону. Але це дуже ускладнює навчання.
Порожньо і глухо
На стіні, біля сходів, що ведуть до класів, була підготовлена графіка з важливими для розвитку дітей словами: сім'я, мотивація, мистецтво, майбутнє, мета, творчість.
Поруч був приклеєний папірець зі словами «до укриття» та стрілкою, що вказувала шлях до підвалу. Вже під час повномасштабного вторгнення школу почали ремонтувати та пристосовувати до реалій війни. Сірий і похмурий підвал, який використовувався як бомбосховище, перетворився на приємний простір.
— Ми організували мистецькі конкурси. Діти приносили свої роботи, які зараз прикрашають укриття, — розповідає Тетяна Подоляко, вчителька української мови. А були випадки, коли ми з дітьми спускалися в підвал і сиділи тут по шість-вісім годин, поки не минала небезпека. Це приміщення також підготовлене для проведення занять під час надзвичайних ситуацій. Але за рішенням влади навіть тут діти не можуть зустрічатися і навчатися.
Ми заглядаємо в підземний клас у притулку. На одній з лавок, перед відкритим комп'ютером, сидить маленький хлопчик, поруч з ним — вчителька. Йде урок англійської мови. Тетяна пошепки пояснює мені, що він учень з особливими потребами, який не зміг звикнути до навчання вдома, тому, як виняток, йому дозволили перебувати на території школи під час уроку. Але тільки в підвалі.
Фото: Альдона Гартвіньська
Але бувають випадки, коли дітям потрібно поговорити особисто — чи то зі шкільним психологом, чи то з учителем, якому вони довіряють. Дуже часто вони охочіше розповідають про свої проблеми шкільному персоналу, ніж батькам. А дітям зараз дуже важко, і вони все частіше звертаються за допомогою. Обмеження вдома, постійна загроза падіння ракет, постійний страх через війну, що триває, або, нарешті, родичі, які загинули на війні, смерть яких їм дуже важко зрозуміти або пережити...
А вчителі в школі завжди готові і чекають на своїх учнів. Вони не лише організовують корекційні заняття чи пояснюють незрозуміле на уроках, але й пропонують їм підтримку, просто розмовляючи з ними про їхні проблеми
Вони розмовляють по телефону або за допомогою відеодзвінків. Якщо цього вимагає ситуація, вони зустрічаються особисто в укритті.
— Я багато років працюю в освіті, — розповідає Тетяна Подоляко, — але настали такі часи, що наші зарплати просто смішні. Тому сьогодні в школах працюють справжні вчителі, а не ті, хто прийшов на заробітки. Сюди прийшли люди за покликом серця. Тому що роль вчителя полягає не тільки в тому, щоб навчити читати чи писати, а найголовніша місія вчителя — навчити дитину залишатися хорошою людиною в майбутньому, в якій би складній ситуації вона не опинилася.
Велика шкільна родина
Порожні шкільні коридори мають у собі щось моторошне і сумне. Скрипить підлога і відлунюють наші голоси. А адже від барвистих стін мав би відлунюватися дитячий сміх.
Сьогоднішній сигнал повітряної тривоги перервав, серед іншого, урок інформатики. Викладачка цього предмету Вікторія Авраменко колись була тут ученицею, але через роки повернулася вже в іншій ролі. І таких випадків, коли учні та вчителі створюють цілі шкільні покоління, стає дедалі більше. Атмосфера школи більше схожа на велику родину, ніж на навчальний заклад. Зараз викладання інформатики — це справжній виклик у ці складні часи, адже як викладати цей предмет дітям дистанційно, не маючи можливості щось показати, надати технічну підтримку?
— У нас тут є такий електронний щоденник, ціла система, де ми можемо задавати домашні завдання, писати коментарі, ставити оцінки, і до цього мають доступ і учні, і батьки, — Вікторія Авраменко показує довгий список презентацій та домашніх завдань, які були задані учням, — а якщо дитина не має можливості підключитися до онлайн-класів, ми намагаємося дати якомога більше матеріалу, вправ, щоб вона могла наздогнати самостійно.
Фото: Альдона Гартвіньська
На запитання, коли вона востаннє бачила учнів у своєму класі, Вікторія відповідає, що це було в травні цього року, коли ще було гібридне навчання — частина занять проходила в школі, а частина онлайн. Проте сльози самі собою навертаються на очі, коли вона дивиться на порожній коридор.
— Дітей зараз обмежують у всіх сферах їхнього життя. У них забирають не лише освіту, але й дитинство. Перед школою є дитячий майданчик, там давно нікого не було. Це дуже сумно.
Ми віримо, що це скоро закінчиться
Вчителі вірять, що незабаром шкільні коридори знову наповняться дітьми, тож готуються до нового навчального року за їхньої відсутності. Вони самотужки ремонтують кімнату, де в невідомому майбутньому має з'явитися новий комп'ютерний клас. Вони ремонтують кімнату, не переймаючись тим, що поки що не мають комп'ютерів.
— Працівники школи все ремонтують самі, бо ми не маємо ресурсів від міністерства, — каже директорка школи. Ми навіть надсилали запити в різні магазини, щоб дізнатися, чи немає у них чогось пошкодженого, можливо, порвався пакет і такий товар не придатний для продажу, і ми з радістю його візьмемо. І так, потроху, ми працюємо, починаючи з вересня.
Також власними силами відремонтували кабінет хімії. На стінах висять дошки, кольорові рівняння хімічних реакцій, а на підлозі — вазонки з красивими квітами. Приміщення нагадує аудиторію з американських кампусів, вишукану в кожній деталі. Коридори та ванні кімнати також відремонтовані. Але найбільше мене вразила їдальня. Велике і чисте приміщення, з кількома рядами лавок і стільців, з картинами із зображенням їжі, фруктів і овочів.
Ми почали готувати за меню, яке розробив сам Євген Клопотенко, — розповідає шкільна кухарка, — тільки нам немає для кого готувати
З січня 2022 року по всій Україні розпочалися зміни в системі харчування дітей у закладах освіти. Основне покращення мало полягати в тому, що діти їстимуть менше хліба, цукру та солі, натомість кількість овочів, м'яса та молочних продуктів у їхніх тарілках мала збільшитися. За зміни відповідав легендарний шеф-кухар Клопотенко, який приготував 160 зразкових страв. Серед них були, зокрема, запечена риба, херсонська юшка, салат з буряка та сухариків, курячий шніцель, банош або полтавський борщ. Однак зі шкільної кухні віє холодом порожніх казанів і сковорідок. Ніхто не знає, коли нарешті можна буде розпалити конфорки. Кухарка, трохи ніби з соромом в очах, майже пошепки розповідає, що знає, що деякі з дітей могли розраховувати лише на теплу і поживну їжу протягом дня в школі.
Фото: Альдона Гартвіньська
Відразу біля головного входу до школи знаходиться Стіна пам'яті. Невеличкий і невибагливий вівтар у синьо-жовтих кольорах вшановує пам'ять загиблих героїв, які були випускниками школи № 20 у Сумах. Вісім солдатів, які загинули під час повномасштабного вторгнення, дивляться на мене з невеликих фотографій. Поруч з ними стоїть невелика картонна коробка, куди діти та батьки можуть приносити подарунки для воїнів. Найчастіше це картини, цукерки або хустинки ручної роботи, які виконують роль оберегів і приносять удачу.
— Я б дуже не хотіла додавати сюди більше фотографій, — каже Тетяна, її очі застигають від емоцій, — але ми знаємо, що багато наших випускників, багато наших хлопців зараз воюють на фронті.
Повномасштабна війна зробила тектонічний зсув у ставленні суспільства до української мови. Для багатьох іноземців стало відкриттям, що за рівнем спорідненості українська ближче для білоруської (84%), польської (70%) і сербської (68%), і лише потім до російської (62%) мови. Українська входить у тридцятку найпоширеніших мов у світі, адже нею володіють понад 40 мільйонів людей не тільки в Україні, але й у діаспорі.
За даними електронної платформи для вивчення мов Duolingo, у 2022 році понад 1,3 мільйона людей по всьому світу почали вивчати українську мову. І Польща посіла 3 місце у світі (після Ірландії та Німеччини) за приростом таких користувачів (1615%). А це цифри тільки однієї платформи, тоді як ще є сотні приватних і корпоративних викладачів, репетитори й подкасти.
Частина тих, хто завершив курс у популярних застосунках, все ще не відчуває значного прогресу у володінні українською. Хтось не має терпіння на уроки, а хтось хотів би дізнатися ще більше. І подкасти, які можна слухати в машині, вдома, на пробіжці, є чудовим сучасним інструментом ненав’язливого опанування української.
Подкасти для тих, хто вивчає українську з нуля
Загалом вибір подкастів для тих, хто вивчає українську з нуля, обмежений. Більшість подкастів орієнтована на просунутих учнів і часто подає матеріал українською без пояснень іноземною. Однак, деякі подкасти можуть бути корисними навіть для тих, хто тільки починає навчання.
Це подкаст від українки, авторки проєкту з вивчення польської мови Станіслави Троцюк. Він був створений з початком повномасштабної війни у відповідь на зацікавленість поляків українською мовою. Подкаст містить основні фрази, звороти українською. Особливість подкасту в тому, що він є польськомовним. Окрім подкасту, Станіслава також створила відеоуроки на YouTube. Вони охоплюють різні аспекти української мови і чудово підходять для початківців, пропонуючи доступні пояснення.
Цей подкаст охоплює базові теми: «Я і моя сім'я», «Моя квартира», «Мій робочий день». Тут обговорюють ситуації, що можуть виникнути у сфері послуг — тобто в магазинах, лікарнях чи банках. Крім того, подкаст знайомить читачів з українськими стравами, зокрема борщем, культурою святкування Різдва. Програма допомагає слухачам розширювати лексичний запас та покращувати комунікативні навички в різних побутових ситуаціях.
Почніть з основного подкасту Ukrainian Lessons Podcast, який є важливим для всіх, хто вивчає українську мову. Він охоплює основні мовні аспекти — як граматику, так і лексику.
Ukrainian Lessons Podcast має дві основні частини — українську й англійську. У першій частині спілкуються носії мови, а в другій українська викладачка Анна Огойко надає пояснення того, що було сказано в українській частині.
«Подкаст має шість сезонів, і кожен наступний є складнішим за попередній. Перший сезон призначений для початківців без знань. Сезони 2 та 3 зосереджені на початковому та середньому рівнях. Сезони 4-6 повністю ведуться повільною українською мовою та охоплюють різні теми, пов'язані з українською мовою, історією та культурою (з детальним розглядом лексики, граматики та вправами на вимову).
Звісно, вивчити мову за одну хвилину неможливо, але цей подкаст пропонує короткі, швидкі уроки української, щоб ви могли отримати додаткову практику. Подкаст більше не оновлюється, але містить багато епізодів, які навчать вас основам — таким як корисні фрази для подорожей, цифри, розмовні вирази тощо. Це відмінний спосіб доповнити ваші уроки української мови та закріпити знання.
Інший подкаст від Ukrainian Lessons ― 5 Minute Ukrainian ― зосереджений на розмовній мові. Він пропонує короткі, реалістичні діалоги, що охоплюють щоденні ситуації, як-от замовлення кави, знайомство чи бронювання столика в ресторані.
Ця серія багата на лексичні підказки та ключові граматичні моменти, надаючи корисні інсайти для швидкого й легкого навчання. Це як мати особистого гіда з української мови, що полегшує орієнтацію у щоденних спілкуваннях.
Ще один чудовий спосіб попрактикувати аудіювання. Євген так каже про свій подкаст: «Я чітко й цікаво говорю про своє життя і про Україну. Якщо ви володієте будь-якою слов'янською мовою, ви можете зрозуміти більшість з того, що я кажу».
Кожен епізод триває від 4 до 10 хвилин та охоплює різноманітні й несподівані теми: від порад щодо вивчення мов до святкувань під час війни чи що таке веганське сало.
Автор подкасту, український ведучий Віктор Дяченко, фокусується на поширених мовленнєвих помилках. Щоденне збагачення словникового запасу цікавими словами та корисними вправами, аби вільно володіти українською та дивувати своїми знаннями навіть носіїв мови. Цей подкаст не тільки про мову, а й про українську історію та культуру.
Переходимо на просунутий рівень: аналізуємо українською
На цьому рівні пропонуємо слухати подкасти, які будуть відповідати на безліч питань, що їх часто ставлять іноземці про Україну та її мову: «Чому частина українців розмовляють російською?», «Які є міфи про українську мову?», «Чи загрожує їй зникнення?» тощо.
Подкаст від Radio Skovoroda про мотивацію та досвід переходу на українську мову. Авторка Софія Тетерваковська спілкується з українцями, які опановують рідну мову, а також з іноземцями, які навчилися української. Можливо, саме їхній досвід вас надихне?
Тут багато чутливих тем про мову, розповідей про те, що українська не унікальна в бажанні імперії знищити її. Зокрема, для поляків буде цікаво послухати, як українці бачать їхню боротьбу за збереження мови в подкасті «Як поляки захищають і розвивають свою мову», адже Польща теж тривалий час була розділена між різними державами. У складі Російської імперії вона називалася Царством Польським, але імперська влада всіляко намагалася знищити національну освіту й мову, особливо після повстань 1830-1831 та 1863 років.
Тут про правильний наголос, слововживання, а також про український суржик, яким розмовляє, за інформацією Київського міжнародного інституту соціології, від 11% до 18% українців (це від 5 до 8 млн осіб). Здебільшого це жителі східних і центральних областей (21,7%), а найменше суржика у Західній Україні (2,5%).
Це справжній культурний «борщ», який знайомить слухачів з важливими історичними подіями. Тут можна дізнатися про створення відеоігор, радянські мозаїки та традиційні різдвяні страви. І тут багато важливих питань про мову в розрізі ідентичності та культури. Автори подкасту — історик Антон Мудрак і журналіст Павло Шаповал.
Круті тематичні подкасти українською з історії, культури та мистецтва
На проміжному етапі вивчення мови найкраще — це почати вивчати культуру, історію та знайомитися з мистецтвом країни. І, звісно ж, практикувати мову в живому спілкуванні. Ми підібрали кілька подкастів, щоб у вас завжди були нові теми.
Подкаст про мистецтво. Кожен сезон — нова тема та новий кут зору. Говорять про українських митців, яких вкрала Росія. Також є діалоги із сучасними українськими митцями, розглядаються питання розвитку суспільства та культурної спадщини.
Це документальний наративний подкаст про культурні крадіжки, які Росія вчиняє протягом багатьох століть в Україні. Це ініціатива кінокомпанії 435 FILMS. Тут розповідають про українські культурні артефакти, які обманом опинились в російських музеях.
Серія подкастів «Україна розумна» від hromadske — це діалоги філософа та письменника Володимира Єрмоленка із соціологами, теологами, істориками, науковцями про Україну.
«Ці інтерв'ю мають тривалість, що виходить за межі одного дня. Вони надають сенси та розуміння, а не лише інформацію, дозволяючи зупинитися та озирнутися навколо. «Україна розумна» зосереджена на пошуках української ідентичності та допомагає бачити Україну усвідомлено», — йдеться в описі проєкту.
Це подкаст етнологині Ірини Ігнатенко про історію інтимних стосунків у традиційному українському суспільстві. У кожному епізоді дослідниця розповідає, які традиції і порядки мали наші предки і як вони отримували і позбавляли себе задоволення. Це нагода крізь призму минулого трохи краще зрозуміти себе теперішніх.
Подкаст про колоніальне минуле України і його вплив на сьогодення. Війна в Україні загострила суперечки довкола нашої історії, і ми все ще не розуміємо, де ми. У цьому подкасті Маріам Найєм разом з Валентиною Сотниковою будуть досліджувати наше колонізаційне минуле, його вплив на наше повсякденне життя та культуру. А також шукатимуть інструменти, які допоможуть зрозуміти себе та Україну краще.
Подкаст про жінок, які на власному прикладі показували, що жінка має право жити так, як того бажає, та має сили реалізувати свій потенціал. Проєкт «ВТРАЧЕНІ», реалізований Громадською організацією PRO WOMEN UA, зміг показати, як в кінці XIX – на початку XX століть жінки з різних регіонів України змогли взяти під контроль власне життя, реалізовуватися в різних сферах і бути не лише матерями та господинями.
Зараз часто проводять паралелі, яким був світ під час Другої світової війни та після неї. У подкасті Олександр Аврамчук та Ілля Кабачинський розповідають про події минулого, щоб краще зрозуміти майбутнє.
Тут не буде нудних дат. Зате буде про секс, раси, нації, релігії, зради, любов і війни. Письменник і телеведучий, автор історичного телепроекту «Машина часу» Олег Криштопа розповідає невідомі історії про відомих людей.
Тут ви знайдете твори українських класиків та сучасних авторів. Наразі в аудіоформаті доступні такі твори: «Депеш Мод» Сергія Жадана, «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію» Майка Йогансена, «Повість про санаторійну зону» Миколи Хвильового та «Синдром листопаду» Вікторії Амеліної. Разом з тим тут можна знайти випуски з обговоренням книг та записані інтерв'ю з митцями. Усе це створено для того, щоб слухачі могли зануритися у світ української літератури та відійти від російських наративів.
Подкаст про культуру від викладачів Могилянки — літературознавиці Тетяни Огаркової та філософа Володимира Єрмоленка. Подкаст охоплює широкий спектр тем і включає розділи «Українська культура», «Мислити в темні часи», «Культові автори», «Культові епохи» та «5 філософських розмов».
Цей подкаст-проєкт створений «Мистецьким фестивалем "Ї"» та Українським інститутом книги. Команда проєкту подорожує містами України, записуючи розмови з сучасними письменниками на теми, важливі для літератури. Крім «Літературних балачок», ви можете переглянути відео «Будні митця» — прогулянки рідними містами митців, записи у їхніх домівках і важливих для них місцях. Проєкт був записаний у 2020 році.
Незвичний подкаст на перетині психології та української літератури. Ведучі обговорюють літературні твори, допомагаючи слухачам глибше зрозуміти особисту ідентичність, по-новому подивитися на авторів, відкрити нові улюблені українські постаті й книги.
Тут ви почуєте цікаві і небанальні історії про українських авторів, епохи та розвиток української літератури. Це важливі розмови про філософію та психологію української літератури.
Подкаст від Radio Skovoroda, в якому Вікторія Лавриненко говорить із сучасними українськими авторами. Спогади, теплі розмови, літературно-винні рекомендації та цікаві дискусії на мистецькі та особисті теми.
Гумор по-українськи
Найвищий рівень розуміння мови — розуміння її гумору. За допомогою цих подкастів можна навчитися сміятися разом з українцями й опанувати тонкощі нашого гумору.
Бесіди з коміками з різних регіонів України про їхню діяльність, зміни у житті та творчості, натхнення, а також cancel-культуру, яка набирає обертів через нові реалії та нове ставлення до гумору. Про що можна і не варто жартувати? Як допомагає не збожеволіти чорний гумор? Яка взагалі роль гумору під час війни? Слухайте у подкасті «Сміх та гріх» від Радіо «Накипіло».
Подкаст про культуру сміху від редакторів Vertigo та The Village Україна Юри Поворозника і Ярослава Друзюка. У подкасті говорять про українську та світову комедію, успішні стендапи та просто хороші жарти.
Місто Суми розташоване приблизно за 30 кілометрів від кордону з Росією. Це дуже близько, особливо з точки зору відстані до місць, з яких запускають ракети в бік України.
Сьогодні фронт війни починається одразу по той бік російського кордону. Це можна побачити в міському пейзажі, а також почути. Спочатку чути вибух, а вже потім повітряну тривогу. Системи раннього попередження не встигають вчасно зреагувати, а отже, вчасно попередити мешканців про загрозу, що наближається.
Люди живуть у відчутті постійної небезпеки, від якої їх ніхто не може застерегти.
Коли обстріли без попередження стали сумним і страшним повсякденним явищем, міська влада вирішила призупинити стаціонарну роботу шкіл і повністю перейти на дистанційне навчання
«У деяких сім'ях по двоє-троє дітей, — розповідає директорка Ірина Шумило, — це небагаті сім'ї. Якщо в таких сім'ях є лише один комп'ютер, то вони не можуть собі дозволити дистанційне навчання. Якщо в такій сім'ї є лише один комп'ютер, вони не мають можливості ним користуватися, адже уроки тривають цілий день, в один і той самий час. Тому в більшості випадків діти підключаються з маминого чи татового телефону. Але це дуже ускладнює навчання.
Порожньо і глухо
На стіні, біля сходів, що ведуть до класів, була підготовлена графіка з важливими для розвитку дітей словами: сім'я, мотивація, мистецтво, майбутнє, мета, творчість.
Поруч був приклеєний папірець зі словами «до укриття» та стрілкою, що вказувала шлях до підвалу. Вже під час повномасштабного вторгнення школу почали ремонтувати та пристосовувати до реалій війни. Сірий і похмурий підвал, який використовувався як бомбосховище, перетворився на приємний простір.
— Ми організували мистецькі конкурси. Діти приносили свої роботи, які зараз прикрашають укриття, — розповідає Тетяна Подоляко, вчителька української мови. А були випадки, коли ми з дітьми спускалися в підвал і сиділи тут по шість-вісім годин, поки не минала небезпека. Це приміщення також підготовлене для проведення занять під час надзвичайних ситуацій. Але за рішенням влади навіть тут діти не можуть зустрічатися і навчатися.
Ми заглядаємо в підземний клас у притулку. На одній з лавок, перед відкритим комп'ютером, сидить маленький хлопчик, поруч з ним — вчителька. Йде урок англійської мови. Тетяна пошепки пояснює мені, що він учень з особливими потребами, який не зміг звикнути до навчання вдома, тому, як виняток, йому дозволили перебувати на території школи під час уроку. Але тільки в підвалі.
Фото: Альдона Гартвіньська
Але бувають випадки, коли дітям потрібно поговорити особисто — чи то зі шкільним психологом, чи то з учителем, якому вони довіряють. Дуже часто вони охочіше розповідають про свої проблеми шкільному персоналу, ніж батькам. А дітям зараз дуже важко, і вони все частіше звертаються за допомогою. Обмеження вдома, постійна загроза падіння ракет, постійний страх через війну, що триває, або, нарешті, родичі, які загинули на війні, смерть яких їм дуже важко зрозуміти або пережити...
А вчителі в школі завжди готові і чекають на своїх учнів. Вони не лише організовують корекційні заняття чи пояснюють незрозуміле на уроках, але й пропонують їм підтримку, просто розмовляючи з ними про їхні проблеми
Вони розмовляють по телефону або за допомогою відеодзвінків. Якщо цього вимагає ситуація, вони зустрічаються особисто в укритті.
— Я багато років працюю в освіті, — розповідає Тетяна Подоляко, — але настали такі часи, що наші зарплати просто смішні. Тому сьогодні в школах працюють справжні вчителі, а не ті, хто прийшов на заробітки. Сюди прийшли люди за покликом серця. Тому що роль вчителя полягає не тільки в тому, щоб навчити читати чи писати, а найголовніша місія вчителя — навчити дитину залишатися хорошою людиною в майбутньому, в якій би складній ситуації вона не опинилася.
Велика шкільна родина
Порожні шкільні коридори мають у собі щось моторошне і сумне. Скрипить підлога і відлунюють наші голоси. А адже від барвистих стін мав би відлунюватися дитячий сміх.
Сьогоднішній сигнал повітряної тривоги перервав, серед іншого, урок інформатики. Викладачка цього предмету Вікторія Авраменко колись була тут ученицею, але через роки повернулася вже в іншій ролі. І таких випадків, коли учні та вчителі створюють цілі шкільні покоління, стає дедалі більше. Атмосфера школи більше схожа на велику родину, ніж на навчальний заклад. Зараз викладання інформатики — це справжній виклик у ці складні часи, адже як викладати цей предмет дітям дистанційно, не маючи можливості щось показати, надати технічну підтримку?
— У нас тут є такий електронний щоденник, ціла система, де ми можемо задавати домашні завдання, писати коментарі, ставити оцінки, і до цього мають доступ і учні, і батьки, — Вікторія Авраменко показує довгий список презентацій та домашніх завдань, які були задані учням, — а якщо дитина не має можливості підключитися до онлайн-класів, ми намагаємося дати якомога більше матеріалу, вправ, щоб вона могла наздогнати самостійно.
Фото: Альдона Гартвіньська
На запитання, коли вона востаннє бачила учнів у своєму класі, Вікторія відповідає, що це було в травні цього року, коли ще було гібридне навчання — частина занять проходила в школі, а частина онлайн. Проте сльози самі собою навертаються на очі, коли вона дивиться на порожній коридор.
— Дітей зараз обмежують у всіх сферах їхнього життя. У них забирають не лише освіту, але й дитинство. Перед школою є дитячий майданчик, там давно нікого не було. Це дуже сумно.
Ми віримо, що це скоро закінчиться
Вчителі вірять, що незабаром шкільні коридори знову наповняться дітьми, тож готуються до нового навчального року за їхньої відсутності. Вони самотужки ремонтують кімнату, де в невідомому майбутньому має з'явитися новий комп'ютерний клас. Вони ремонтують кімнату, не переймаючись тим, що поки що не мають комп'ютерів.
— Працівники школи все ремонтують самі, бо ми не маємо ресурсів від міністерства, — каже директорка школи. Ми навіть надсилали запити в різні магазини, щоб дізнатися, чи немає у них чогось пошкодженого, можливо, порвався пакет і такий товар не придатний для продажу, і ми з радістю його візьмемо. І так, потроху, ми працюємо, починаючи з вересня.
Також власними силами відремонтували кабінет хімії. На стінах висять дошки, кольорові рівняння хімічних реакцій, а на підлозі — вазонки з красивими квітами. Приміщення нагадує аудиторію з американських кампусів, вишукану в кожній деталі. Коридори та ванні кімнати також відремонтовані. Але найбільше мене вразила їдальня. Велике і чисте приміщення, з кількома рядами лавок і стільців, з картинами із зображенням їжі, фруктів і овочів.
Ми почали готувати за меню, яке розробив сам Євген Клопотенко, — розповідає шкільна кухарка, — тільки нам немає для кого готувати
З січня 2022 року по всій Україні розпочалися зміни в системі харчування дітей у закладах освіти. Основне покращення мало полягати в тому, що діти їстимуть менше хліба, цукру та солі, натомість кількість овочів, м'яса та молочних продуктів у їхніх тарілках мала збільшитися. За зміни відповідав легендарний шеф-кухар Клопотенко, який приготував 160 зразкових страв. Серед них були, зокрема, запечена риба, херсонська юшка, салат з буряка та сухариків, курячий шніцель, банош або полтавський борщ. Однак зі шкільної кухні віє холодом порожніх казанів і сковорідок. Ніхто не знає, коли нарешті можна буде розпалити конфорки. Кухарка, трохи ніби з соромом в очах, майже пошепки розповідає, що знає, що деякі з дітей могли розраховувати лише на теплу і поживну їжу протягом дня в школі.
Фото: Альдона Гартвіньська
Відразу біля головного входу до школи знаходиться Стіна пам'яті. Невеличкий і невибагливий вівтар у синьо-жовтих кольорах вшановує пам'ять загиблих героїв, які були випускниками школи № 20 у Сумах. Вісім солдатів, які загинули під час повномасштабного вторгнення, дивляться на мене з невеликих фотографій. Поруч з ними стоїть невелика картонна коробка, куди діти та батьки можуть приносити подарунки для воїнів. Найчастіше це картини, цукерки або хустинки ручної роботи, які виконують роль оберегів і приносять удачу.
— Я б дуже не хотіла додавати сюди більше фотографій, — каже Тетяна, її очі застигають від емоцій, — але ми знаємо, що багато наших випускників, багато наших хлопців зараз воюють на фронті.
Марія Ковалевська — спеціальна педагогиня і викладачка польської мови як іноземної, педагогиня з прав людини та тренерка з антидискримінації, активістка, пов'язана з ініціативою Wolna szkoła (Вільна школа).
Марія Ковалевська. Фото: з приватного архіву
З нового навчального року отримання допомоги 800+ для громадян України, які проживають у Польщі, буде залежати від проходження дитиною обов'язкової освіти в польській школі. Як ви оцінюєте таке рішення?
Прив'язка можливості отримання допомоги 800+ до завершення обов'язкової освіти є дуже правильним рішенням, яке, на мою думку, запроваджується із запізненням на рік.
Чому?
Є десятки тисяч дітей, про яких ми знаємо лише те, що вони існують і перебувають у Польщі, але вони не ходять до польської школи. Ніхто їх не бачив, ми не знаємо, чи з ними все гаразд, не маємо з ними контакту, не знаємо, яка ситуація в їхніх домівках. Деякі з них навчалися онлайн в українських школах, але ми не знаємо, яка їхня ситуація. Тут важлива пильність, бо навіть віддані, турботливі батьки можуть не помітити, наприклад, що дитина перебуває в депресії. Важливо подбати про стосунки, коли ці діти або повертаються до польської школи, або є новачками в ній. Йдеться також про профілактику.
У якому сенсі?
Певний час зберігалася невизначеність, як з боку тих, хто приїхав сюди, так і з боку нас: вчителів, громадян, громадськості. Не було відомо, та й самі люди, яких це стосувалося, не знали, як довго вони залишаться. Зараз більш-менш зрозуміло, що значна частина цих людей залишиться тут. Коли я говорю про профілактику, я маю на увазі дії, які дозволять нам через кілька років уникнути різних соціальних проблем, які виникнуть, наприклад, через те, що частина дітей, які виростуть за ці кілька років, не знатимуть польської мови, тому що вони не ходили до школи — польської школи.
Якщо є група людей, які не знають мови, тому вони також не будуть освічені в міру своїх можливостей, ми не уникнемо проблеми геттоїзації
Тому ми повинні зробити акцент на освіті, в тому числі, перш за все, на вивченні мови.
Ми знаємо приклади з Франції чи Німеччини, країн, де міграція була інтенсивною протягом кількох десятиліть. Як тоді проводити мудру інклюзивну освіту? Бракує вчителів польської мови.
Це ключовий момент, хоча разові інтеграційні заходи, майстер-класи, фестивалі також важливі, оскільки вони дають дітям і молоді можливість зупинитися і замислитися. Однак у мене є гіркі роздуми про те, що в лютому 2022 року і далі школи та вчителі були кинуті напризволяще, з величезною підтримкою з боку неурядових організацій та співчуттям з боку громадськості. Уряд зробив дуже мало. Я боюся, що зараз, коли до шкіл приходять нові діти, все буде інакше.
Фото: Shutterstock
Чому?
Тому що виклики будуть іншими. В одному класі зустрінуться українські діти, які фактично вже вільно володіють польською мовою, тому що вони вивчали її протягом двох років, нові діти, які взагалі її не знають, і польські діти. У моїх класах були діти, які з відомих їм самим причин не хотіли вчити польську, а також ті, які за короткий час вивчили польську настільки, що склали іспити на 90%. Але тепер є діти, які практично не мали контакту з польською мовою. Попереду знову багато викликів. І знову доведеться знайти в собі терпіння і витримку, як і два роки тому.
З чого почати?
На мою думку? З педагогічних колективів, які повинні пам'ятати, що ці діти перебувають тут не з власної волі. Вони не на канікулах
У їхній країні все ще небезпечно — у мене є школярки, які повернулися в Україну, і я щодня думаю про те, чи все з ними гаразд. Це діти, багато з яких були травмовані. Велика кількість з них втекла від війни, і я думаю, що перше, що потрібно обговорити на педагогічних радах наприкінці серпня, — це питання роботи в класах, куди прийдуть нові українські діти.
Чи знаємо ми, скільки дітей приєднається до шкіл?
Ми не знаємо, скільки дітей прийде, ми не знаємо, які школи і класи. А вже майже кінець серпня (на момент проведення інтервʼю — прим. ред. пер.). У червні говорили про понад 100 тисяч, зараз говорять про 20-80 тисяч.
I?
І у нас є потенційна проблема, тому що може статися так, що ми раптом дізнаємося, що приєднується якась кількість дітей, які потребуватимуть додаткової роботи і підтримки. Але ми не знаємо цього ні сьогодні, ні 24 серпня. Вчителі можуть очікувати будь-чого і бути готовими до будь-чого, тому що це може бути одна дитина, дві або кілька з різним рівнем володіння мовою. Тому ми не знаємо, чи повинні директори наймати додаткових вчителів, полоністів чи ні.
Фото: Shutterstock
Гаразд, але ми знаємо одне: асистенти будуть.
Міжкультурні асистенти повинні допомагати батькам дітей з міграційним досвідом в адміністративних питаннях — вони повинні знати мову дитини і польську на комунікативному рівні. Вони повинні спостерігати, чи відбувається інтеграція в класі, з якими проблемами стикаються діти біженців, підтримувати їх. Варто зазначити, що це непедагогічна посада, з невисокою зарплатою, крім того, людина, яку беруть на таку посаду, може мати середню освіту, а не профільну. Я дуже сподіваюся, що якщо школи вирішать наймати асистентів, то це будуть компетентні люди, але я бачу інформацію в ЗМІ, що вже є проблеми, адже фінансування має взяти на себе місцева влада, тому, ймовірно, все буде інакше. Одна людина на велику школу, кілька десятків людей з України — це недостатньо. Вона не має можливості добре познайомитися з дітьми, по-справжньому підтримати їх, а крім того, сама може перегоріти, бути занадто обтяженою складними ситуаціями учнів та учениць.
Але потрібно підкреслити, що це важлива і необхідна позиція. У моїй школі, завдяки підтримці фонду, працювали два вчителі-українці. Вони брали участь у зустрічах з батьками, були перекладачами, але також пояснювали батькам, як працює польська система освіти. Їм також вдавалося заходити в класи, де було багато українських дітей, і допомагати учням.
Потрібна підтримка психологів. Їх не вистачає.
Звичайно, не вистачає, і навіть ті, що є, не завжди підготовлені до роботи з дітьми.
Ми все ще говоримо про недоліки. Підемо далі. Існує також дефіцит викладачів польської мови як другої мови для іноземців.
Є вчителі, які, як і я, не є носіями польської мови, але закінчили курси, щоб мати можливість викладати польську мову. Викладачів польської мови бракує. Минулого року я мала 7 додаткових годин, протягом яких викладала польську мову дітям. Це багато, тому що це заняття, які вимагають великої підготовки, тим більше, що матеріали часто не підходять для групи, в якій можуть бути діти, які вже знають польську мову, і ті, хто тільки вивчає її основи. У мене були учні, які могли побудувати складну розгорнуту промову, але, наприклад, не знали слова «garnek» (каструля — прим. пер.). Це не схоже на курс англійської в мовній школі, де в одному класі навчаються студенти одного рівня, тому що вони закінчили підручник B2. Тут ми маємо мікс дітей, які знають польську мову трохи, зовсім не знають і не володіють нею вільно. Вчителю доводиться жонглювати і вміти працювати як з дитиною, яка вже два роки в Польщі, але не знає польської, бо за цей час навчалася в українській школі, дивилася українські медіа та оточувала себе «своїми», так і з тією, яка функціонує в місцевій системі польською мовою.
Коли почалася війна, понад два роки тому, всі були здивовані. Цим можна пояснити організаційний хаос, який панував. Але зараз несподіванки вже минули, а рішень все ще бракує.
Ми, вчителі та вчительки, просто змушені знову давати поради. Нас знову ставлять перед фактом, і ми мусимо його прийняти. Чому? Просто тому, що ми хочемо, щоб діти вчилися в мирі та отримували максимум користі від шкільних занять. Тому ми знову будемо організовуватися, хоча я не знаю, що станеться, якщо багато батьків раптом з'являться із заявами 1 вересня. Буде багато хаосу і брак інформації.
Як у цьому всьому зорієнтуються самі діти?
Діти різні, з різними потребами і здібностями — ми все це враховуємо. Є діти, які бунтують і будуть бунтувати, які не хочуть вчити польську мову, які розчаровані тим, що не знають мови і не можуть повноцінно брати участь у заходах. Хтось хоче повернутися додому, хтось хоче вчитися українською і вважає, що навчання польською мовою в польській школі — це спроба позбавити їх національної приналежності чи ідентичності.
Наше завдання — діяти так, щоб вони знали, що це турбота про них та їхнє майбутнє
Є й такі, які після двох років навчання в польській школі на іспиті аналізують книжку Александра Каміньського на «Каміння на шанець» і отримують 80%. Але ми знаємо лише про тих дітей, які навчаються в школі, з якими ми контактуємо і яких можемо підтримати. Ми нічого не знаємо про тисячі. Ми навіть не знаємо, скільки їх.
Марія Ковалевська. Фото: з приватного архіву
Що робити, якщо дитина не ходить до польської школи, або ж записана, але не з'являється на заняттях?
Якщо дитина не ходить до школи, батьки втрачають право на 800+. Якщо, з іншого боку, дитина не відвідує школу, незважаючи на те, що вона записана до школи і продовжує навчання онлайн в українській школі, вчителі повинні будуть повідомити про це, тому що ці діти не будуть виконувати обов'язкову освітню програму. Ви повинні будете написати заяву до суду, щоб він розібрався в ситуації, що склалася в сім'ї.
Як реагують польські батьки? Вони підтримують, відкриті чи радше критикують?
По-різному. У мене не було ситуації, коли батьки висловлювали неприязнь до українських дітей у класі, але в іншому випадку батько сказав, що він сподівається, що українських дітей не додадуть до класу його дітей, тому що вони знизять рівень навчання. Переведення дітей з класу в клас відбувається. Я хочу підкреслити, що проблема не в присутності українських дітей. Проблема в тому, що ця система має мало рішень і пропозицій. Багато з цих дітей виростуть у Польщі, залишаться тут, будуть нашими громадянами і підданими, працюватимуть, платитимуть податки, збільшуватимуть ВВП і зароблятимуть пенсії. Тож давайте просто інвестувати в майбутнє Польщі. А діти однакові, незалежно від того, які у них паспорти.
Міністерка освіти Барбара Новацька оголосила, що вже у вересні учні відчують полегшення, хоча «ще багато чого треба зробити, і глибока зміна в польській школі буде помітна лише через кілька років». А поки що конкретні зміни будуть видимими і відчутними для учнів і вчителів завдяки рішенням, прийнятим на рівні міністерства, і виданим постановам.
Скорочений базовий навчальний план
З перших днів вересня учні та вчителі працюватимуть за новою базовою навчальною програмою, яка скорочена на 20%. Зміни в обсязі навчання стосуватимуться учнів 4-8 класів початкової школи та всіх класів середніх навчальних закладів, тобто ліцеїв, технікумів та професійно-технічних училищ першого та другого ступенів. У міністерстві пояснили, що така зміна дозволить більш повно виконати навчальні плани, а учні та вчителі отримають час для більш поглибленого засвоєння програм.
«Здебільшого вилучено той зміст, який є надлишковим на даному освітньому етапі, неможливим або дуже складним для реалізації в шкільній практиці. Більше уваги приділено розвитку практичних навичок, а не теоретичних чи енциклопедичних знань, а також використанню в навчально-виховному процесі цифрових інструментів та освітніх ресурсів, доступних в Інтернеті», — йдеться у повідомленні міністерства. — Саме новий базовий навчальний план стане основою для проведення іспитів у восьмому класі та іспитів на атестат зрілості».
Початок навчального року в Комплексі ремісничих шкіл на вулиці Жубардзькій у Лодзі. Фото: Marcin Stępień / Agencja Wyborcza.pl
«Школа потребує спокою. Те, що кілька рішень довелося приймати дуже швидко — це одне. Коли йдеться про те, що попереду ще так багато роботи і глибокі зміни в польській школі будуть помітні лише через кілька років, то я це усвідомлюю», — сказала Барбара Новацька в одному інтерв'ю.
«Найбільша зміна в організації освіти стосується того, що з нового року обов'язкова освіта буде поширюватися на учнів з України. Міністерство освіти заявляє, що до 75 тисяч нових українських учнів та учениць можуть бути зараховані до шкіл завдяки новому законодавству, яке передбачає, що можливість отримання допомоги 800+ буде пов'язана з обов'язковим навчанням у школі.
Одним словом, ті українські батьки, які не запишуть своїх дітей до польських шкіл, втратять допомогу
Я вважаю, що це рішення мало бути запроваджене щонайменше рік тому. Чому? А тому, що ми не знаємо, що відбувається з тисячами українських дітей, які перебувають у Польщі. Вони просто зникли з системи, ми навіть не знаємо, скільки їх є, як вони себе почувають, що відбувається в їхніх домівках», — розповідає Марія Ковалевська, вчителька Відкритої школи.
Дошкільнята, які повинні пройти однорічну дошкільну підготовку, також підпадають під зобов'язання, але ті учні останніх класів середньої школи, які складатимуть український іспит на атестат зрілості у 2025 році, будуть звільнені від нього. На рішення, запроваджені міністерством, відреагувала Профспілка польських вчителів, яка пише: «Не можна, як це відбувається вже багато років, лише додавати вчителям обов'язків, призводити до створення різноманітних класних колективів (обдаровані учні, учні з висновком про необхідність спеціальної освіти, учні із висновками психологічно-педагогічної допомоги, українські учні та учні інших національностей), збільшуючи при цьому кількість учнів у класах і не гарантуючи жодної підтримки. Таким чином, ми знижуємо якість освіти, зростає невдоволення батьків, вчителі звільняються зі шкіл, а випускники університетів не хочуть йти на роботу, зважаючи на важкі умови праці, низьку зарплату і непрестижність». Це цитата з висновку, надісланого до Міністерства освіти.
Консультації міністерки Барбари Новацької з молоддю із середніх шкіл Підляського воєводства. Білосток, 22 червня 2024 року. Фото: Wojciech Olkuśnik/East News
Марія Ковалевська: Справа в тому, що у 2022 році ми залишилися сам на сам. Минуло два роки, за які можна було б напрацювати ефективні рішення, але ситуація повторюється. Ми не маємо даних, цифр, інформації — ми просто повинні знову впоратися, прийняти це.
Допомагати вчителям мають міжкультурні асистенти, які допомагатимуть батькам дітей з міграційним досвідом в адміністративних питаннях: вони знатимуть мову дитини та польську на комунікативному рівні.
Вони також спостерігатимуть за тим, чи відбувається інтеграція в класі, з якими проблемами стикаються діти біженців, підтримуватимуть їх. Ковалевська: Це важлива і необхідна посада. У моїй школі, завдяки підтримці фонду, працювало двоє вчителів-українців. Вони брали участь у зустрічах з батьками, були перекладачами, але також пояснювали батькам, як працює польська система освіти. Їм також вдавалося часто заходити в класи, де було багато українських дітей, і допомагати учням.
Пенсії та постанова Камілека
Панацеєю від зростаючого розчарування вчителів має стати можливість передчасного виходу на пенсію. Нова норма стосується вчителів, які почали працювати до 1 січня 1999 року, мають щонайменше 30 років страхового стажу, з яких щонайменше 20 років фактично пропрацювали вчителем, і не можуть вийти на пенсію незалежно від віку за іншими правилами. Вчитель, який вирішить зробити такий крок, втрачає право на відпустку за станом здоров'я, а пенсійна виплата може бути на 20-40 відсотків нижчою порівняно з компенсацією.
Є ще одна зміна, особливо актуальна в контексті захисту дітей від насильства. Цими днями набуває чинності так звана «Постанова Камілека» (15 серпня набула чинності постанова, прийнята після трагічної смерті восьмирічного Камілека з Ченстохови, якого забив до смерті вітчим — прим. пер.), або нові стандарти захисту дітей від насильства. Їх метою є швидке реагування у потенційно складних для дитини ситуаціях, що зобов'язує директорів шкіл розробити та впровадити стандарти захисту неповнолітніх від насильства, здійснювати нові процедури влаштування учнів до шкіл та контролювати дотримання правил захисту дітей від насильства.
— Якщо дитина знає, що в школі існують стандарти, що є конкретна людина, до якої вона може звернутися за допомогою, що вона буде оточена підтримкою, то такі рішення формують відносини, — сказала Моніка Горна-Цєсьляк, омбудсменка з прав дитини, в інтерв'ю для Rzeczpospolita.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
