Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Інна Скаржинська — педагогиня і багатодітна мама. Майже вісім років тому почала виготовляти натуральну косметику, бо не могла підібрати засоби догляду для сина, у якого діагностували атопічний дерматит. Так з’явився бренд косметики «Vesna». Його співзасновниці, Інна Скаржинська та її донька Вікторія Маслова, розповіли «Сестрам» про порятунок із Бучі, трансформацію бізнесу, знищені мрії та їх друге народження.
«Був страх, нерозуміння, чи взагалі буде країна»
Родина Інни жила неподалік Гостомельського аеропорту. Вже на світанку 24 лютого, у перший день великої війни і наступу російських загарбників, почули вибухи. Миттєво зібралися, взяли найнеобхідніше і виїхали з міста.
«Ніхто не думав тоді про бізнес. Думали як вижити. Бензин і тривожні валізи вже були. Розуміли, що російські окупанти не пожаліють нікого, вони не мають жодних моральних норм. Ми знали, що війна буде страшною»,— пригадує Інна Скаржинська.
Навіть зранку, у перший день повномасштабного вторгнення росії в Україну, виїхати з Бучі вже було важко. Шалені черги на заправках, відчуття сильного страху, повне нерозуміння, як жити далі.
«Поїхали на Львівщину, але і там нас застали вибухи. Ми разом з молодшими братиками поїхали закордон», — згадує Вікторія Маслова.
Спочатку до Польщі, потім — до Чехії. За кордоном були 42 дні і весь час думали над тим, як відновити справу. Не сумнівалися, що повернуться додому.
«Навіть не сподівалися, що наша лабораторія у Бучі вціліє. У нас на той час частково працював магазин у Львові та франшиза у Мукачеві. Оскільки мали певні запаси у цих двох магазинах, то купували сировину і тару. Перебуваючи в Чехії, вже щось замовляли, щоб відновити виробництво», —розповідає Вікторія Маслова.
До України повернулися відразу після деокупації Бучі.
«Після росіян усюди відчувався сморід і ненависть»
Вже 8 квітня минулого року Інна Скаржинська повернуласядо Бучі, яку не впізнавала. Заміновані узбіччя, залишки танків, снарядів, техніки, обгорілі машини. Свіжі могили у дворах.
«Було дуже боляче бачити те все, моя психіка не витримувала. Це було зовсім інше місто. Два наші приміщення пограбували, а те, що окупанти не змогли винести — знищили. Побили мікроскопи, покрали скляні колби і мензурки, навіть стільці забрали. Збитків було щонайменше на 5 мільйонів гривень. Але, знаєте, не так було шкода того вкраденого: просто огидно, бо після росіян усюди відчувався сморід і ненависть. Ми дізналися, що деякі наші клієнти загинули», — розповідає Інна Скаржинська.
Жінка зізнається: боялися зайти до лабораторії, бо невідомо, чи не заміноване приміщення. Вирішили негайно перевозити вціліле майно до Львова, туди релокували бізнес.
«Можна сказати, що я сама «розміновувала» свою лабораторію. Щоб безпечно зайти всередину, я вирішила кидати на метр вперед палку і так просуватися. Перевіряла наявність вибухівки. На щастя, її не було», — пригадує пані Інна.
«Ми почали відправляти косметику на фронт»
Переїхали до Львова, бо ще до великої війни мали там два магазини. Знайшли приміщення під лабораторію. І вже на другий день почали працювати. Спочатку робили загоювальні мазі для захисників і захисниць. Щойно переїхали, як почали писати жінки з фронту. Було літо, дівчата потребували захисту від сонячних опіків. Просили щось натуральне та дієве.
«Почали відправляти на фронт косметику для захисту шкіри від сонця та загоювальну мазь. Бо їм було боляче стріляти через мозолі. У складі мазей є інгредієнти, які допомагають швидше загоювати тріщини та рани», — розповідає Інна.
Вже надіслали на фронт, безоплатно, понад дві тисячі засобів. Взялися за відновлення і звичного асортименту.
«Рослинною косметикою почали займатися не заради бізнесу, а щоб допомогти молодшому братику і собі. У нього з місячного віку — атопічний дерматит. Рекомендації лікарів не допомагали. У мене було акне, а у мами після чотирьох пологів виникла пігментація шкіри. Спочатку вдома створювали косметичні засоби, дарували знайомим, згодом почали продавати через соцмережі», — розповідає Вікторія Маслова.
Уся косметика рослинна, виробництво залежить від якісної сировини. До повномасштабної війни трави збирали на своїй ділянці.
«Наша продукція не містить консервантів, жодної хімії. Клієнти знають, що їх треба зберігати у холодильнику. Це косметика з маленьким терміном придатності, але з приємним трав’яним запахом. Було дуже важливо знайти надійних постачальників сировини, аби відновити виробництво косметики», — розповідає Інна Скаржинська.
Зараз сімейний бізнес відроджується. Замовлення відправляють не лише по Україні, а й до Польщі, Чехії, Німеччини та навіть США. Проходять європейську сертифікацію, планують виходити на європейський ринок. У колективі 16 працівників, з них 4 працюють на виробництві. З початком повномасштабної війни більшість команди роз’їхалася, тож раді новим працівникам.
«Зараз шукаємо хіміка-технолога. Його дуже важко знайти на косметичне виробництво. Також потрібен менеджер з продажів, операційний менеджер і маркетолог», — розповідає Вікторія.
«Надихає, коли іноземці підтримують нас, нашу країну»
«До нас якось приїжджав журналіст з Австралії і казав, що слідкує за подіями в Україні, всім дарує малюнки про підтримку України і пише, щоб підтримували українців. Мене вражає, що людина, яка живе за тисячі кілометрів від війни у світі, де немає тривог, ракет, хвилюється за нашу країну. Це мотивує», — каже Інна Скаржинська.
«Допомагає триматися це чітке усвідомлення і відповіді на три базові людські питання: хто я? де я зараз? чим можу допомогти? Якщо зосереджуватися на цьому, то стає набагато легше працювати. Нещодавно ми пережили дуже важку втрату і певний час не могли працювати: на фронті під час контрнаступу загинув мій двоюрідний брат. Я розумію, що росіяни саме цього і домагаються: щоб люди перестали працювати, постійно тримати їх в напрузі, виснажувати. Зосереджуємося на тому, що можемо зробити зараз. І це не через жалість, а через повагу до бійців і вдячність їм. Ми зараз платимо велику ціну за те, що живемо у вільній Україні», — переконана Вікторія Маслова.
«Коли ми переможемо, я не піду святкувати і танцювати»
«Наші плани — пришвидшити перемогу України. Тобто ми робимо все від нас залежне. Коли ми переможемо, я точно не піду святкувати і танцювати. Бо це великий біль. У кожній сім’ї обов’язково варто згадати всіх, хто загинув за нашу незалежну країну. Я хочу, щоб діти жили у мирі — це найбільша радість для мами», — каже Інна Скаржинська.
«Мій чоловік — військовий, і я хотіла б після перемоги поїхати з ним кудись на відпочинок. Я дуже сумую за нашим мирним життям. Тож спочатку на море, а потім далі працювати на відновлення країни», — каже Вікторія Маслова.
Фото з архіву героїнь публікації
Ведуча, журналістка, авторка понад трьох тисяч матеріалів на різні теми, у тому числі низки резонансних журналістських розслідувань, які призвели до змін в місцевому самоврядуванні. Пише також про туризм, науку та здоров’я. У журналістику потрапила випадково, понад 20 років тому. Вела авторські проєкти на телеканалі УТР, працювала кореспонденткою служби новин, понад 12 років на телеканалі ICTV. За час роботи відвідала понад 50 країн. Має відмінні навички сторітелінгу й аналізу даних. Працювала викладачкою на кафедрі міжнародної журналістики НАУ. Навчається в аспірантурі, за спеціальністю «Міжнародна журналістика»: працює над дисертацією про висвітлення роботи польських ЗМІ в умовах російсько-української війни.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
.avif)
.avif)
