Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Пресконференція Володимира Зеленського показала, що глава держави втомлений, нервово реагує на окремі запитання журналістів та продовжує віддавати перевагу питанням міжнародної політики перед проблемами внутрішньої
Володимир Зеленський під час пресконференції за підсумками року 2023. Фото: Evgeniy Maloletka/AP/East News
No items found.
На жаль, після двох годин спілкування Володимира Зеленського з пресою залишилося запитання: «Для чого було проводити пресконференцію?» Президент не назвав жодного «ударного» факту, який міг би продемонструвати, зокрема, нашим західним партнерам успіхи України. Нагадаю, що минулого тижня з пресою зустрічався Владімір Путін, який у Росії розпочав процедуру власного переобрання на новий президентський термін (теперішній завершиться у березні 2024 року). Володар Кремля зробив ставку на демонстрацію непохитності власної правоти в українському напрямі та критику Заходу.
Для читачів та читачок Sestry я розбив оприлюднену позицію Володимира Зеленського на пріоритетні тематичні блоки:
Війна
Невідомо, чи закінчиться війна у 2024 році, наголосив Володимир Зеленський. Він висловив впевненість, що Захід не залишить Україну без підтримки. Очевидно, повідомлення про надходження нових комплексів ППО Patriot та NASAMS мають продемонструвати цю підтримку.
З Валерієм Залужним, головнокомандувачем ЗСУ, у Зеленського «робочі стосунки», настільки робочі, що наприкінці спілкування з представниками медіа президент дозволив собі запанібрата назвати того Валерою.
У 2024 році Зеленський пообіцяв випустити в Україні мільйон дронів, очевидно, насамперед йдеться про FPV-дрони, які виступають замінником артилерійських снарядів та активно використовуються сьогодні на фронті. За зрозумілих причин, інших цифр про постачання зброї не прозвучало. Проте прозвучали цифри фінансової допомоги, яку нададуть різні країни Заходу, які продовжують підтримувати Україну.
Глава держави підкреслив, що військові пропонували мобілізувати 400 – 500 тисяч людей, що могло б обійтися у 50 мільярдів гривень. У такий спосіб чисельність Сил Оборони України виросла б на 50%, проте не зникає актуальність забезпечення потенційних нових підрозділів військовою технікою та амуніцією. З цим, як всім вже відомо, є помітні проблеми. Нагадаю, для прикладу, що Україна отримала лише третину з гучно обіцяного Європейським Союзом мільйону снарядів. Зеленський наголосив, що не підпише закон про мобілізацію жінок (цю тему останнім часом активно крутили російські медіа), проте не виключив зменшення віку мобілізації до 25 років.
Росія
Президент України не має намірів йти на жодні поступки Кремлю. Це єдино можлива позиція в нинішній ситуації, про це треба говорити відверто. Заяви російських візаві Зеленський назвав «хамством», і тут з ним також важко не погодитися. Саме Росія сьогодні гальмує процес обміну полоненими, використовуючи його у політичних цілях. Зеленський нагадав, що з поверненням українських дітей додому з РФ допомагає Катар. На його думку, росіяни не зуміли добитися жодного успіху в бойових діях протягом 2023 року, при цьому не варто забувати, що війська агресора контролюють біля 20% визнаної світом території України.
Влада
Уряд національної єдності, про який багато говорять, сьогодні не виглядає доцільним для Володимира Зеленського. На жаль, Президент України та його команда не розуміють, що саме такий формат здійснення влади потрібен в умовах, коли протистояння з Росією триватиме не «два-три тижні». Проте поява уряду національної єдності, про який дедалі активніше говорять на Заході, означатиме повернення до реалій парламентсько-президентської республіки, а до цього на Банковій не готові.
Натомість Зеленський висловився за зменшення кількість міністрів, оскільки необхідно використовувати гроші на потреби війни. Президент не став приховувати незадоволення депутатським корпусом (це підтверджує припущення, що партії «Слуга народу» на наступних виборах може не виявитися в бюлетенях для голосування), але розпускати Верховну Раду та ініціювати дострокові парламентські вибори він не збирається. Змінювати власне оточення (5-7 людей, за словами Зеленського) він також не має наміру, оскільки ці люди, за його словами, опікуються постачанням зброї, зокрема, засобів ППО.
Економіка
Президент очікує зростання ВВП на рівні 5%, проте він не розкрив підстави для такого оптимізму. Говорячи об’єктивно, добитися суттєвого зростання економіки сьогодні можна лише її переведенням на військові рейки та підпорядкуванням економічної активності перемозі над Росією.
Володимир Зеленський заявив, що Генштаб просив про необхідність додаткової мобілізації 450-500 тисяч людей до війська. Фото: Abaca/East News
Світ
Володимир Зеленський виступав на фоні символіки Європейського Союзу, демонструючи, що рішення про початок переговорів про вступ до ЄС є вагомою перемогою. Президент визнав, що можлива зміна влади у США його непокоїть, адже у Зеленського власна, не надто приємна історія відносин з Дональдом Трампом.
Підтримка європейських партнерів у даному випадку може виявитися недостатньою для продовження протистояння з Кремлем. Довелося українському президенту визнати й той факт, що спалах насильства на Близькому Сході, організований ХАМАС у жовтні, спричинив розфокусування уваги до проблем України.
Володимир Зеленський констатував, що Україну не запрошують до вступу до НАТО, хоча Альянс залишається найкращим безпековим варіантом для України.
Зеленський, який відвідав інавгурацію Хав’єра Мілея в Аргентині, сприймає президентство аргентинського політика як поворотний пункт для Південної Америки.
Сусіди
Відповідаючи на питання польського журналіста Пьотра Андрусечка, Володимир Зеленський виклав власну версію польсько-українських відносин на поточному етапі. Він наголосив, що Україна лише хотіла вивезти власне зерно, але не могла цього зробити через блокаду. Емоційна відповідь не наблизила зустріч Зеленського з Дональдом Туском, про яку обережно говорять з минулого тижня.
Президент України підкреслив, що не обговорював з Віктором Орбаном в Аргентині під час короткої зустрічі «на ногах» припинення вогню або переговори з Путіним.
Люди
Зеленський підкреслив, що його сім’я перебуває в Україні. Президент висловив впевненість, що більшість українських біженців повернуться додому, коли буде створено потужну систему ППО. Слідом за шефом свого офісу Андрієм Єрмаком Зеленський повторив тезу про доцільність відкриття аеропорту «Бориспіль» як символу потужності протиповітряної оборони. На жаль, навіть подібний показовий жест не в змозі замінити стратегію повернення громадян України додому.
Замість післямови
Володимир Зеленський продовжує вірити у власну спроможність переконувати людей, які сидять перед ним у залі. Проте масштаб війни з Росією, ситуація на фронті та у відносинах з союзниками демонструють, що цього вже недостатньо.
Українські воїни під Бахмутом, Донецька область 2023 року. Фото: Shutterstock
Редакція Sestry не завжди поділяє думку авторів блогів
Євген Магда — український політолог, історик, журналіст, директор Інституту світової політики. Автор книг «Гібридна війна. Вижити і перемогти» та «Гібридна агресія Росії: уроки для Європи». Увійшов до десятки кращих політичних експертів й аналітиків України в рейтингу видання «Коментарі» 2020 року. Син, брат, чоловік, батько. Тримає руку на пульсі подій в Україні та її сусідів понад 20 років.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
З потребою аудиту військової та грошової допомоги цілком зрозуміло. Майк Волц, який буде новим радником з нацбезпеки та оборони замість Джейка Саллівана, — у минулому складі Конгресу займався логістикою в комітеті розвідки. Тож, коли він натякав, що український уряд не дуже раціонально витрачає кошти — мав повне право. Бо варто нарешті визнати, що державне управління нинішнього уряду Дениса Шмигаля в Україні справді було неідеальне. А щось краще залучити неможливо, бо ж будуть заздрощі, що ти уже почав політичну кар‘єру. Тому тут видихнули — і визнали, що варто повернутися до часів класичної дипломатії та відточених бізнес-планів.
Ідеї поступитися землями та закрити рот перед Росією не нові і лунали в різних варіаціях — від уже покійного Генрі Кісінджера, канцлера у розбитого корита Олафа Шольца та двох стовпів нинішньої команди Трампа — Ілона Маска і Джея Ді Венса
По-перше, давайте розберемось, чому вони лунають. Десь із осені 2022 року офіційна Байкова вирішила, що на міжнародному рівні має звучати один голос — і це баритони Зеленського у оливковому офісі. Саме у той момент у делегаціях, які катались до Вашингтону, Лондону та Берліну відчутно поменшало представників опозиції, а військових можна було перелічити на пальцях одної руки. Із передовиць ЗМІ зникли історії простих людей, які йшли з коктейлями Молотова на російські танки і рішучих добровольців, які пішли нищити взірцево-показові підрозділи російської армії.
Врешті — чого таїти навіть всередині країни є втома від щоденних варіацій про хороброго президента, який не втік. І відсутності плану для суспільства, де накопичуються протиріччя та немає образу післявоєнного майбутнього.
Українська тематика стала предметом виборчих кампаній на Заході. Фото: ОПУ
Тож не дивно, що теза — прийду до влади і завершу війну протягом 24 годин — стала дуже популярною на виборах тих країн, які серйозно вклались грошима в оборону України. Дональд Трамп обіцяв вирішити українське питання за 24 години від часу оголошення результатів. І ось уже в передчутті дострокових виборів до Бундестагу — лідер найбільшої опозиційної партії Німеччини ХДС Фрідріх Мерц заявив, що якщо стане канцлером Німеччини, то висуне Путіну ультиматум по Україні. І якщо це не буде виконано протягом 24 годин, Мерц готовий поставити Україні крилаті ракети Taurus і дати дозвіл на завдання ударів по території Росії.
Українська війна стає передвиборчою технологією в програмах західних політиків, які відчули смак перемоги на власних виборах
Хайп на українських мирних планах дозволяє низці авторів, які писали про кліматичні пригоди Грети Тунберг та бодіпозитив на шоу Victoria’s Secrets — отримати перші призи, писати сценарії для Netflix та писати мемуари. Утім за елементарними рецептами, як вирішити українську війну — просто подарувавши Путіну чотири регіони з виходом до моря — криється небажання Заходу самим шукати проблеми в собі та змінюватись.
Недавно у Росії відбувся форум на Валдаї, де Путін більше трьох годин розповідав про те, що старий порядок його не влаштовує. І жадібний Захід має сісти з Росією та знову повернутись до епохи Холодної війни, де Москва мала вплив на Східну Європу і чинила там криваві бані як не в Угорщині, так у Празі. Навіть із підбитою армією Кремль хоче добитись капітуляції Європи і повернути гегемонію над регіоном.
Не секрет, що уже зараз Путін робить пропозиції Трампу — швидко виконати обіцянку завершити конфлікт в Україні. Просто на російських умовах. Далеко теж не секрет, що низка російських лобістів уже пробиває контакти та ломиться в кабінети тих, хто буде відповідати за топ-посади в адміністрації Трампа. Все це разом присмачено різними варіантами мирних планів у пресі, які фрагментарно нагадують пропозиції Китаю та Бразилії та самої Росії у Стамбулі зразка весни 2022 року.
Світ не втомився від війни в Україні. Він просто скільки наробив помилок із нею від 2014 року, що боязко брати граблі та лопати та розбирати все це сміття
Простих рецептів миру для України не існує. Не можна українцям так просто взяти і запропонувати забути Маріуполь, який уже офіційно відданий на мародерство бандам Рамзана Кадирова. Не можна замовними кінами на численних фестивалях за російські гроші змусити українцям співчувати убивцям здалеку, які війною в Україні оплачують кредити за телевізори. І точно не треба змушувати нас любити росіянам еротичними трилерами, де українська біженка в Стамбулі серед мільйонів чоловіків обирає чомусь росіянина.
Ця війна не завершиться від дзвінка Трампа і від того, що на виборах у Німеччині переможе шановний пан Мерц. Це війна надовго, де головна здобич — аж ніяк не відоме село на Донеччині. Росіяни хочуть бити вітражі соборів Кракова, гвалтувати жінок у Берліні і грабувати кращі дома Парижа.
Чим раніше Захід зрозуміє, що ціль не Україна, а він сам — тим буде легше для усіх. Бо на власній шкурі переконались — готуйся вчасно і не бережи пам'ять про рідне місто лише в старих альбомах
Марина Данилюк-Ярмолаєва: Простих рецептів миру для України не існує. Фото: SAUL LOEB/AFP/East News
Кожен мирний план, який зʼявився у пресі від часу оголошення результатів американських виборів — виглядає, як пропозиція стати вепровим коліном на святі в чужих. Перспектива стати маслаком на смітнику — точно не те, що хотілось би отримати за десять років війни.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
<frame>Усвідомлюючи, наскільки делікатною є тема Волинської трагедії у польсько-українських відносинах, Sestry продовжують публікувати інтерв’ю з польськими й українськими істориками, зацікавленими у налагодженні ефективного діалогу між нашими країнами. Нижче — відповідь українського політолога, історика, директора Інституту світової політики Євгена Магди на інтерв'ю Sestry з Лукашем Адамським «Я готовий пояснювати, що історія не є чорно-білою, і що все має свої відтінки сірого»<frame>
Ми знайомі з Лукашем Адамським ще з часів, коли він був заступником директора Центру польсько-російського порозуміння та примирення. Впевнений, що не провина пана Лукаша у тому, що подібної установи для забезпечення діалогу поляків та українців не було і не має сьогодні. Центр Мєрошевського, на який перетворився Центр польсько-російського порозуміння та примирення, здійснює активну східну політику. Можливо, ви скажете, що між Польщею й Україною не стоять Катинь та Смоленська катастрофа. Так, але наші двосторонні відносини ускладнює проблема Волинської трагедії.
Поляки й українці спільно моляться за загиблих на Волині у селі Павлівка, 2013 рік. Фото: Волинь Post
Відзначу, що у Польщі діяльність низки впливових аналітичних центрів координується Міністерством закордонних справ, а в Україні подібного алгоритму немає. Ніде правди діти: на польському боці нашого спільного кордону довжиною у 525 кілометрів почали вивчати Україну раніше та роблять це більш системно. І я не стану зараз списувати помилки української влади виключно на російську широкомасштабну агресію. Це буде нечесно.
Проте я не можу погодитися з тезою пана Адамського про те, що в Польщі ніхто не хоче перемоги Росії. Справді, у Польщі нині не «продається» готовність до діалогу з Кремлем, а у роки панування «ПіС» нинішнього прем’єра Дональда Туска інформаційно шмагали за діалог з Путіним часів його першого прем’єрства. Але ненависть до українців (з різних причин) у польському суспільстві знаходить чимало відгуків. І успіх «Конфедерації» на виборах до Європейського парламенту, де партія вдвічі збільшила підтримку виборцями, порівняно з виборами до Сейму, це лише підтверджує.
Нагадаю, що між двома виборчими кампаніями було також блокування польсько-українського кордону польськими фермерами щонайменше за сприяння одного з активістів «Конфедерації» Рафала Меклера. Блокування, яке між іншим продемонструвало: польські політики попри існування тези про «польсько-польську політичну війну» не будуть діяти проти співвітчизників в інтересах України. З точки зору Польщі це, безумовно, добре, але для України, яка продовжує протидіяти Росії на фронті, створювало проблеми насамперед морального характеру.
Не маю сумніву, що військові вантажі доправлялись до України безперешкодно, проте блокування шляхів громадянами країни, відносини з якою в 2022 році вийшли на рівень ейфорії, стало холодним душем. Ба більше: широкому загалу в Україні відомо про зусилля Анджея Дуди щодо переконання країн Південної Європи розпочати процес переговорів з Україною про вступ до ЄС, проте нічого невідомо про євроінтеграційні зусилля в інтересах України Дональда Туска.
Я не маю намірів виправдовувати позицію Володимира Зеленського після інциденту з людськими жертвами у Пшеводуві. Не хочу шукати пояснення цій помилці. Зауважу, що «дружньо-зерновий» випад у вересні 2023 року під час виступу українського президента на сесії Генеральної Асамблеї ООН носив все ж безособовий, хоча і легко впізнаваний характер. Також нагадаю, що журналіст Збігнев Парафіянович у відомій не лише в Польщі книжці Polska na Wojne згадує про вибачення тодішнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного перед польським колегою Раймундом Анджейчаком. До речі, буквально днями представник польського МЗС Павел Вронський висловив надію, що Польща отримає дозвіл збивати російські ракети. Дозвіл, очевидно, від НАТО, без якого польські офіційні особи змушені розповідати нісенітниці в разі появи російських ракет у повітряному просторі країни.
Натомість готовий виступити у ролі адвоката диявола та перепросити за заяву про «зерновий геноцид», яку минулого року зробив торговий представник України Тарас Качка. На жаль, у польсько-українських відносинах часом беруть гору емоції. Разом з тим маю відзначити, що українські президент, прем’єр, спікер парламенту, міністри оборони та закордонних справ не дозволяють собі випадів у бік Польщі. Проте викликає щирий подив, що навіть за рік після зміни влади у Польщі тамтешні правоохоронці так і не знайшли бенефіціарів зернової оборудки, яка завдала шкоди продовольчій безпеці країни. Важко уявити, що хоча б один вагон чи вантажівка із зерном перетнули польсько-український кордон без розуміння місця для розвантаження.
На жаль, Варшава та Київ продовжують стрімкий рух з вершини порозуміння зразка весни 2022 року до рівчака обопільних претензій. І як тут не згадати іншого польського колегу, Пшемислава Журавського вель Граєвського, який неодноразово наголошував:
Тільки коли Польща й Україна разом, вони перемагають
До речі, це цілком діюча модель співпраці як в межах НАТО, так і в форматі Європейського Союзу. Ця потенційна співпраця подобається далеко не всім не лише за кремлівською стіною у Москві, але і всередині ЄС.
Будемо відвертими: питання вступу України до НАТО та ЄС сьогодні не перебуває на порядку денному обох організацій. Тому гучні обіцянки польських політиків не допустити прийому України без вирішення Волинської проблеми — чистої води популізм. У нинішній період, пов’язаний з кастингом на роль кандидатів у президенти Польщі, який проводять провідні політичні сили країни. Ставлення до України, зокрема у контексті Волинської трагедії, є лакмусовим папірцем для польського політикуму.
Як і Лукаш Адамський, я підтримую проведення ексгумації жертв Волинської трагедії, проте вважаю за потрібне наголосити на кількох деталях. Дійсно, сам початок цього процесу і запевнення у незворотності позиції України є потрібними. Було б непогано, якби політично його підтримали парламенти обох держав. Не зайвим було б запровадження відзнаки «Праведник Волині», яку могли б заснувати Володимир Зеленський та Анджей Дуда. Мені відомо, що у Польщі відзначають тих, хто рятував жертв бійні, але перехід відзнаки на міждержавний рівень міг би підвищити рівень розуміння проблеми в Україні. Недостатній суспільний запит в Україні на розв’язання цієї проблеми є, можливо, головною причиною пасивності української влади у цьому питанні.
Також треба розуміти, що держава, у якій щодня ховають десятки загиблих через російську агресію громадян, навряд чи може перетворити на безумовний пріоритет ексгумацію жертв Волинської трагедії до завершення війни з Росією. Разом з тим створення міжнародної комісії (з залученням представників третіх країн) сприяло б кращому та швидшому вирішенню. Для мене є очевидним головне: вирішувати проблеми у відносинах Польщі та України можна лише у режимі діалогу. Тому я не вперше пропоную створити формат дискусій PL-UA-525, у яких не лише обговорювати існуючі суперечності та напрацьовувати рішення про перспективи, але і поширювати відповідну інформацію в Польщі та Україні. Буду радий, якщо Центр Мєрошевського долучиться до реалізації цієї ініціативи. Польща та Україна мають не лише обмінюватися докорами, але і формувати спільні сенси під загальним гаслом «За наше та ваше майбутнє».
P.S. Пропоную переглянути нашу нещодавню дискусію з Лукашем Адамським на YouTube-каналі Ukrlife з Людмилою Немирею. Вона була присвячена Волинській трагедії:
Цьогоріч Премію Станіслава Вінценза отримав режисер, актор, генеральний директор та художній керівник Івано-Франківського національного драмтеатру Ростислав Держипільський.
— Ми прагнемо передати майбутнім поколінням усе те, що робить з нас українців, що робить нас сильнішими, що робить нас незламними. Станіслав Вінценз пережив дві війни — Першу і Другу світові.
На нашу долю випало жити в часі третьої страшної війни, і від кожного з нас залежить зробити все, аби якомога швидше прийшла перемога
Ростислав Держипільський, лауреат премії Вінценза
Ростислав Держипільський вміє творити мистецтво, яке розповідає про українське коріння і місце України у спільній Європі, — наголосив народний депутат України, засновник громадської організації «Демократичний форум» Микола Княжицький:
— Творчість Держипільського — це не просто високе мистецтво, але і глибоке гуманістичне прагнення, близьке кожному, хто відчуває зв’язок з нашою культурою. Саме тому капітула обрала його лауреатом: за любов до людей, яку Ростислав дарує своїми творами, і за неповторність мистецтва, яке стало символом нашої національної ідентичності
Народний депутат України, засновник громадської організації «Демократичний форум» Микола Княжицький
Три дні поспіль у Києві всьоме відбувався форум Via Carpatia. Він став майданчиком для багатьох дискусій. Вперше у рамках форуму відбулась українсько-польська зустріч, де говорили про інвестиційні проєкти, енергетику, подолання ворожої дезінформації.
— Ми можемо врахувати інтереси одне одного, щоб разом перемогти й бути великою потугою в Європейському Союзі, — зазначив народний депутат Микола Княжицький.
Депутат польського Сейму, голова польсько-української парламентської групи Марцін Босацький, підкреслив, що немає у світі ближчого партнера для України, аніж Польща:
— Медовий місяць у польсько-українських відносинах закінчився, але це не означає, що підтримка України з боку поляків зникла. Ми бачимо проблеми між нами, але, як і раніше, більшість поляків хоче перемоги України у війні і прагне, щоб Польща допомогла їй перемогти.
Є внутрішні сили, але, на жаль, і зовнішні, як-от російська пропаганда, що розпалюють ворожнечу
Окрема дискусія була присвячена російській дезінформації. У Польщі, як і в Україні, російські пропагандисти намагаються розсварити суспільство різними маніпуляціями — і цього треба уникнути.
— Важливо сказати, що між Україною та Польщею немає ніякої інформаційної війни, але є різноманітні «партизани», які час від часу десь з боку «підгавкують». На жаль, їхня діяльність дуже перешкоджає нашій співпраці. Мені здається, що ті старі історії, які колись нас розділяли й сьогодні продовжують впливати на наше співробітництво, слід залишити історикам та усунути з порядку денного. Партнери мають діяти на прозорій ідеологічній базі, — наголосив директор та головний редактор TVP World Міхал Бронятовський.
Директор та головний редактор TVP World Міхал Бронятовський
Ідейний засновник Sestry.eu та багаторічний видавець Gazeta Wyborcza Єжи Вуйцік наголосив, що ЗМІ зараз є легким знаряддям для впливу російської пропаганди, зокрема, через тотальну кризу довіри та втрату економічної стабільності:
— Я вважаю, що найкраща відповідь на пропагаду та брехню — не спростовувати їх. Це лише виснажує наші ресурси і показує опоненту його важливість. Найефективніше — писати правду. Це покликання всіх журналістів, хоч це й складно і дорого.
Часто це також не дуже подобається аудиторії і загалом незручно для багатьох політиків
Ідейний засновник Sestry.eu та багаторічний видавець Gazeta Wyborcza Єжи Вуйцік
Однією із тем розмов на форумі Via Carpatia була відбудова України. Заступник міністра розвитку громад і територій України Олексій Рябикін повідомив, що масштаби руйнувань в Україні сягають близько $ 500 млрд:
— Це величезна сума і вона щодня зростає. Ворог не відступає від своїх намірів знищити Україну, знищити інфраструктуру, але ми маємо вистояти. Однак основні ресурси державного бюджету витрачаються якраз на ведення війни, на забезпечення потреб Збройних сил України. Зараз Україна дуже залежить від підтримки, від солідарності наших євроатлантичних партнерів.
Яцек Карновські, депутат Сейму Республіки Польща, державний секретар Міністерства фінансів та регіональної політики наголосив, що Україна не має чекати закінчення війни, аби розпочати відбудову:
— Зараз безумовно треба розробити всі можливі плани та проєкти відбудови. Але чекати не треба, критична інфраструктура потрібна зараз. Треба діяти у новому стилі, взявши найкращі технології з Європи, з Польщі.
Не потрібно чекати, треба вже налагодити співпрацю, ми готові до неї, щоб разом з вами приготувати всі проєкти й провести відбудову
У рамках сьомого форуму Via Carpatia також відбулась українська прем’єра вистави «Дзяди» — за твором Адама Міцкевича, створеної у співпраці українських і польських театральних митців
— Для поляків — це, напевно, найважливіший твір авторства Міцкевича, і саме завдяки Івано-Франківському театру та українцям ми зрозуміли суть твору. Виставу неодноразово демонстрували в польських театрах, і вона здобула велику популярність, — розповіла режисерка Майя Клечевська.
Ростислав Держипільський, художній керівник Івано-Франківського національного драмтеат зазначив, що сила і сенси твору є актуальними і сьогодні. В оригіналі — це польські студенти, які на той час скніли в російських тюрмах, а в постановці — українські полонені, які зараз сотнями перебувають у московитських тюрмах.
— Нашим основним меседжем є те, що сьогодні все російське вбиває. У виставі звучить багато російської мови, і це свідомий режисерський хід, щоб підсилити негативний ефект, адже ми розуміємо, що сьогодні мова є теж надпотужною зброєю, — наголосив режисер.
Усі заходи форуму Via Carpatia 2024 наживо транслювались телеканалами «Еспресо» та TVP World. Sestry.eu став одним із медіапартнерів.
Професор Тадеуш Славек. Фото: Dominik Gajda/REPORTER
Олександра Кліх: Що таке проксенія?
Професор Тадеуш Славек: Це звичай божественної санкції, який у Стародавній Греції безумовно наказував надавати гостинність кожному незнайомцю. У грецьких трагедіях є неодноразове нагадування: горе містам, які не надають гостинності чужинцям, бо боги пам'ятають про це і помстяться такому місту.
Чи було воно того варте для греків?
Без цього закону вони не могли існувати. Грецька культура формувалася в мандрах з острова на острів. На островах завжди були потрібні прибульці.
Минули тисячоліття, і сьогодні це право зовсім не є самоочевидним.
Виникли різні релігійні, політичні та економічні суперечності, які призвели до того, що право гостинності перестало бути таким самоочевидним. Воно було позбавлене своєї божественної санкції і стало цивільним договором, регульованим законом. І як показує нещодавній приклад Німеччини чи Польщі, право гостинності може бути призупинене в будь-який момент.
Нікому не прийде в голову селекціонувати людей, які втекли від війни в Україні, як сьогодні польська держава хоче зробити з людьми, які тікають з Сирії чи Афганістану через зелений кордон з Білоруссю.
Майже три роки тому це був рефлекс, заснований на переконанні, що ми захищаємо тих, хто тікає від смерті, особливо якщо це відбувається на наших очах. Люди тікали від бомб, і ми бачили це по телевізору і в соціальних мережах.
Однак, в наших очах інакше виглядає ситуація людей, які приходять до нас, бо хочуть кращого життя: заробляти більше грошей, мати доступ до води, до їжі. У цьому немає нічого поганого, але є заперечення, тому що гостинність переплуталася з політикою.
Не секрет, що майбутні президентські вибори в Польщі будуть позначені міграцією. І це питання буде всіляко обігруватися. Будемо сподіватися, що в рамках пристойності, але це крихка надія
Найгірше в цьому всьому те, що люди, які просто хотіли покращити свої умови життя, борються за своє життя в лісі. Політика цього, на жаль, не бачить. Це виродження політики — не тільки польської, але й світової — що вона все менше цінує людське життя, що воно втрачається в електоральній грі. Зараз політики дивляться, як більш жорсткий курс щодо емігрантів вплине на рейтинги. Це сумно.
9.08.2021, польсько-білоруський кордон. Група біженців з Іраку та Афганістану, серед яких жінки та діти. З обох боків кордону їх охороняють озброєні охоронці, які не пропускають їх до Польщі або назад до Білорусі. Фото: Grzegorz Dąbrowski / Agencja Wyborcza.pl
Чи є вихід у ліберальних політиків?Антимігрантські конфедерати набирають силу в Польщі, АдН в Німеччині.Тому ліберальні політики закручують міграційний гвинт, щоб популісти не перемогли.Люди хочуть відчувати себе в безпеці, тому політики роблять так, щоб вони відчували себе в безпеці.
Я розумію, я знаю метод: робити те, що роблять популісти, щоб вони не зростали. Це як взяти карту з колоди опонента. Але де в цьому всьому вписується етична позиція?
Я зараз трохи ідеалізую, добре?
Будь ласка.
Справа іммігрантів триває вже довго. Здається, ми проґавили момент, коли можна було б побудувати біля кордону місця, де всі, хто його перетинає, могли б залишатися до перевірки польськими службами. Ті, хто відповідав би умовам, залишалися б у Польщі. Ті, хто не відповідав би — мусили б повернутися додому.
А як бути з тими, хто не має жодних документів?
Я думаю, що наші служби могли б розробити процедуру і для таких випадків. Але ніхто не намагався. А це потрібно робити, тому що на нас чекають кліматичні біженці, і це дійсно буде дуже багато людей. Ми не будемо допомагати їм там, де вони живуть, тому що ці місця можуть зникнути.
З одного боку, ми маємо користь для суспільства, вигоду для політиків, а з іншого —цінності: допомога тим, хто її потребує.Чи можливо взагалі це поєднати?
Виходу немає, треба намагатися. Зрозуміло, що того, хто чітко викладе карту цінностей на стіл, може спіткати доля Ангели Меркель, яка свого часу сказала: «Я християнка, тому я впускаю нужденних.»
Ми всі знаємо, чим це обернулося.
Цей жест парадоксальним чином допоміг як новоприбулим, так і німецьким популістам, які на антиіммігрантських гаслах приходять до влади в різних частинах Німеччини.
Іншими словами, цей християнський жест нас обдурив.Він накликав на нас популізм.
Так, але це не означає, що ми не повинні намагатися. Демократія — це гра між рівністю і свободою.
Афганські інтелектуали можуть шукати притулку в європейських країнах з Багдада.
І це правильно. А люди, які опинилися в Біловезькій пущі, вже не мають такого права? Основною умовою демократії є рівність.
Канада також приймала тільки тих, хто відповідав її освітнім вимогам.
Так, я пам'ятаю.
24.06.2017, Середземне море: Рятувальна операція ВМС Італії в Середземному морі за 20 миль від берегів Лівії. Фото: Fabrizio Villa/Polaris
Коли я готувалася до цієї розмови, то натрапила на цитату Іммануїла Канта: «Гостинність має бути формою закону, а не філантропії.Вона має бути універсальною, бо гарантує, що ми не вб'ємо один одного».Останнє речення справило на мене велике враження.
Так, це чудова цитата з есе «Вічний мир: філософський нарис». Кант написав його в буремні часи Французької революції.
Сам він ніколи не переїжджав з Кенігсберга, але дуже цікавився геополітикою. І він дуже слушно стверджував — а це був кінець XVIII століття! — що просторові ресурси Землі обмежені. Кількість людей у світі зростатиме, тож згідно зі здоровим глуздом добре припустити, що нам доведеться навчитися жити разом з людьми, які по-іншому одягаються, по-іншому вірять, по-іншому думають, розмовляють різними мовами, мають, можливо, інші принципи, інші цінності.
І Кант стверджує: «Краще підготуватися до цього, ніж імпровізувати в останню хвилину».
При цьому він додає — і тут можна захоплюватися його проникливістю — що вічний мир, окрім закону гостинності, повинен бути ще обумовлений невтручанням країн у справи одна одної. Горе тим народам, тим державам, які будуть використовувати людей, спеціально підготовлених для того, щоб сіяти сум'яття, хаос, беззаконня в чужому суспільстві, яке проживає на території іншої держави. Тобто використовувати терористів.
Я б включив до шкільної програми два есе Канта «Про здатність мислення до самооцінки» та «Про вічний мир», а також есе Генрі Девіда Торо «Про громадянську непокору». Разом це ледь більше сотні сторінок, тож це легко читається.
Чому Торо?
Тому що до визначення, що хороший громадянин — це той, хто підкоряється закону, який служить загальному благу, він додає: «Якщо через це когось скривдять, я маю право припинити підкорятися такому закону. І я не буду підкорятися цьому закону.»
Складний принцип.
Ризикований. Треба бути дуже свідомим, за яких умов його застосовувати. Він вимагає самостійного мислення. Не можна їхати на червоне світло, тому що мені так подобається. Питання не в цьому.
Дозвольте мені повернутися до питання: чи маю я право вводити правила, які будуть підтримувати популістів?
Принцип громадянської непокори слід застосовувати вкрай обережно. Ніхто не є островом, ми обумовлені обставинами. Ми живемо в епоху, коли технології комунікації такі, що фактично це вже не питання доступу до інформації — це питання захисту від інформації, тому що її надходить стільки, що ми не встигаємо її переробляти. А по-друге, багато цієї інформації є неправдивою або неповною, не зовсім правдивою, не заснованою на жодних фактах.
Що таке гостинність сьогодні?
Мистецтво вітати іншу людину, сприймати її присутність серйозно, а не процедурно. Тому що процедури, які застосовуються до іммігранта чи пацієнта у відділенні швидкої допомоги, є вторинними. Абсолютно найважливішим є той перший жест, жест привітання. Потім ми якось звикаємо до процедур, входимо в курс справи, стаємо «гвинтиками».
Пам'ятаєте, яке враження ми справили на весь світ, коли поїхали забирати українців на кордоні? Це була справжня гостинність.
Мене менше турбує старомодна гостинність, яка зводиться до спільного застілля. Я за гостинність, яку практикують щодня, коли люди посміхаються один одному, коли переходять вулицю. Для мене це вже жест гостинності, який говорить: якщо тобі щось потрібно, я тут. Найчастіше ми маємо відгороджені обличчя, які говорять: не втручайся, не заходь, не питай, я зайнятий, «я засмиканий», ти мені заважаєш.
Я прихильник такої гостинності, яка змащує гвинтики соціальної машини: коли ти їдеш вранці в автівці й пропускаєш людину, а вона тобі посміхається. Або піднімає руку на знак подяки. Тоді день починається зовсім по-іншому, чи не так?
Таку поведінку можна практикувати, тож практикуймо.
Учасники промігрантської демонстрації тримають плакати з написом «Ласкаво просимо, милі люди» у Варшаві, 12 вересня 2015 року, в якості контрдемонстрації проти праворадикального мітингу проти мігрантів в той самий час. Фото: Janek Skarżyński/AFP/East News
Не всі гості є очікуваними або навіть бажаними.
Легко бути гостинним до того, кого ми запросили, чи не так? Тому що ми знаємо, чого очікувати, і якщо він розчарує нас у цих очікуваннях, ми, ймовірно, не запросимо його вдруге. З іншого боку, важко бути гостинним до когось, кого ми не знаємо. Ось тут і відбувається справжнє випробування гостинності. Якщо говорити радикально, мовою Дерріди гостинність має бути безумовною.
Сьогодні це дуже ризикована вимога.
І, можливо, парадоксальним чином виконувана лише за певних умов. Над цими умовами ми повинні інтенсивно працювати. Жест, який ми зараз зробили як держава, призупинивши право на притулок, можливо, і необхідний, але він є результатом недбалості. Це такий жест, щоб врятувати свою шкуру. Раніше можна було вчинити по-іншому, але ми цього не зробили, а тепер вже занадто пізно.
З іншого боку, мені здається помилкою — і я закидаю цю помилку прем'єр-міністру — те, що коли він їде за кордон, він зустрічається з солдатами. Це все добре, але він не знаходить навіть 10 хвилин, щоб зустрітися з організаціями, які працюють на кордоні. Це все одно, що сказати їм: ви їм заважаєте.
А роботу цих людей треба поважати, бо вони, рятуючи життя інших, ризикують власним життям.
Взагалі, вада нашого суспільства в тому, що ми недбало ставимося до життя. Ми відстрілюємо нутрій, захищаємо полювання... І ми звикаємо до того, що люди гинуть тисячами в Газі та Україні.
Світ загалом у поганому стані. Питання в тому, в якому стані ми вийдемо з цієї кризи, наскільки побитими, з якими ранами
Євангельська цитата «Люби ближнього свого, як самого себе» в оригіналі звучить як «Люби чужинця, як самого себе».Поганий переклад значною мірою змінює сенс цієї заповіді.
Гостинність — це саме вітання незнайомця, іншого. Звиклі до певних правил, облич, поведінки, ми раптом мусимо сказати собі: ми впустили гостя в наш дім, і це все змінює. Ніщо не буде таким, як раніше, і ми також не будемо такими, як раніше. Ми змінюємося, суспільство змінюється. І в цьому немає нічого поганого.
Переконання, що ми є монолітом — чи то як окремі люди, чи як суспільство — це переконання, яке є абсолютно хибним, бо воно паралізує зміни. А зміни — це суть життя.
І навіть погляд на себе очима іншого є безцінним, бо вчить нас багато чому про самих себе.
Чого це може навчити нас, поляків?
Наприклад, що таке праця. У нас є свої протоптані стежки, свій GPS. А приїжджі кинуті в нове середовище, без контактів. Для них це виклик. Спостерігаючи за ними, допомагаючи їм, ми можемо багато дізнатися про те, що заважає іншим/іноземцям орієнтуватися в цьому світі, і впровадити модифікації, які полегшать життя і роботу.
Нам знадобилося багато років, щоб побачити, що є люди, «інші», які не можуть функціонувати в «нашому» світі. Люди, які мають труднощі з пересуванням, які пересуваються на інвалідних візках. Вони не можуть увійти до концертної зали, тому що ми будували її для себе: для людей, які пересуваються на власних ногах.
Отже, ця інакшість є попереджувальним сигналом, який говорить: з нами тут щось не так. Якщо інший має проблему, то, можливо, це не його вина, а вина того, що ми побудували закритий світ, в якому можемо рухатися лише з пункту А в пункт Б, але не дуже-то й у пункт В?
Інший виводить нас з рівноваги.
Це показує, що, можливо, ми сидимо в шаблонах. Загалом, громаді добре служить той, хто критично ставиться до неї, чи не так? Той, хто сидить у центрі спільноти і насолоджується нею, нічого не виправить. Треба спускатися на периферію, на маргінес, звідки можна побачити, що, можливо, щось треба змінювати.
«Нашість» — це небезпечне поняття, і краще його не плекати.
27.08.2021, польсько-білоруський кордон між Кринками та Юровлянами, Підляське воєводство. Під час будівництва паркану з колючого дроту. Фото: Grzegorz Dabrowski / Agencja Wyborcza.pl
І хто кому має бути вдячний: господар гостю — чи гість господареві? Чи про вдячність взагалі не повинно бути мови?
Це складне питання, тому що ми маємо кризу вдячності. Після розквіту капіталізму кожен вважає, що він зобов'язаний тільки собі. Створено міф про самодостатню людину, яка нікому нічого не винна. Мій успіх — це мій успіх, а моя невдача — це теж моя невдача. Це не так.
Нам потрібно повернути сенс поняттю несамодостатності. Це визнання: ні, я не можу зробити це сам, мені потрібна допомога когось іншого. Розуміння цього поняття веде до вдячності.
З іншого боку, очікування вдячності настільки ж природне, наскільки й дріб'язкове, будьмо чесними. Тому, хоча я закликаю до розмови про вдячність — адже вдячність — це почуття, яке виправляє нас, оберігає від помилки надмірної самовпевненості, — я не став би очікувати вдячності.
Гостинність — це вулиця з двостороннім рухом. Як господарі, ми хочемо бути гостинними, але ми вимагаємо, щоб наша культура, наші правила були прийняті новоприбулим
Але де ж ці межі? Адже важко вимагати від мусульманина, щоб він гостинно з'їв нашу свинячу полядвицю? Це означає, що ми повинні докладати взаємних зусиль для розуміння інших культур.
Як це все запровадити?
Нещодавно я читав інтерв'ю, в якому якась титулована пані біохімік сказала, що це чудово, що програмісти отримують Нобелівські премії. І що це справжні Нобелівські премії, а не ті, що за мир чи літературу. Тобто, тверді факти мають значення. На її думку, добре, що світ рухається в бік природничих наук, математики, всього, що можна порахувати і що принесе швидку користь, наприклад, створення комп'ютерної програми, а не цієї гуманістичної магії.
Тільки це думка, висловлена з ухилом: давайте більше не будемо думати про те, чому, де, як і навіщо ми знаходимося на цій землі — іншими словами, викинемо гуманістичну рефлексію в сміттєвий бак. Ця рефлексія, яку неможливо конвертувати в бали, підкріплена цією людською іскрою, яка не вірить в жодні бали, не піддається жодним балам, не реагує на жодні гранти.
Гуманітарна рефлексія не дуже застосовна. А от природничі науки — так. Вони дають результати, які потім втілюються в нові винаходи, нові машини, нове обладнання, нові методи лікування. Супер, чудово, я схиляю капелюха до землі.
Справа в тому, що за відсутності цієї людської іскри я іноді повертаюся до фільму «Час помирати» з уже немолодою Данутою Шафлярською, яка приходить на прийом до лікаря.
Цей лікар, не дивлячись на неї, просто порпаючись у документах, каже: «Нехай роздягнеться». А вона відповідає: «Нехай поцілує себе в дупу».
У цьому вся річ. Немає, на жаль, людської іскри в цьому лікареві, можливо, великому професіоналі, і слава йому за це.
А якщо її немає, ми вмираємо. І наші блохи.
Тоді, власне, вже можна закривати компанію під назвою «людяність».
Видатний польський філолог, англійський філолог, компаративіст, літературознавець, поет, прозаїк, есеїст, перекладач, філософ. Запрошений професор багатьох університетів світу. Досліджує Г.Д. Торо, Шекспіра, Блейка, Дерріду, Емілі Дікінсон. Був ректором Сілезького університету в Катовіце.
Марія Гурська: Дональд Трамп став 47-м президентом США. Це виклик для Польщі та України, а світ занурюється в атмосферу невизначеності та великої невідомості. Як ви вважаєте, чому американці зробили такий вибір і обрали Дональда Трампа?
Павел Коваль: Люди в США втомилися від демократів. Лише 28% американців вірять, що справи в Америці йдуть у правильному напрямку. Це велика рідкість у США. Та ніхто в Польщі чи Україні не повинен думати, що це були вибори про Польщу, Україну чи Центральну Європу загалом. Таке мислення — це просто наша мегаломанія, на жаль.
Вибори завершилися з таким результатом через погане управління великими містами, знижений рівень безпеки і безглуздий ріст податків
Саме тому й стала можливою перемога республіканців — не лише Трампа, але й усього табору — як в Сенаті, так і у Палаті представників. Республіканці всюди отримали перевагу — і так буде до наступних виборів.
У Пенсильванії обидва кандидати розраховували на голоси поляків і українців, які живуть у цьому штаті та інших штатах, які коливалися до останнього, зокрема, з так званого «Іржавого поясу». Чи відомо вам, як зрештою проголосували наші співвітчизники і наскільки це вплинуло на результат?
Точні цифри невідомі, але якщо ми говоримо про ці голоси, то це загалом 800 тисяч поляків, 100 тисяч українців, 80 тисяч литовців. Разом ці голоси могли б бути вирішальними. Та виявилося, що перевага республіканців була набагато більшою, і ці голоси меншості, скажімо так, не мали такого великого значення. У цих «плаваючих» штатах демократи практично ніде не перемогли. Це чудовий урок і великий холодний душ для американських демократів.
І все ж, це не пов'язано з війною в Україні. Звичайно, коли американці почули Трампа, який говорив: «я дам вам мир», вони відповіли: «так, ми хочемо миру», тому що на запитання «чи хочете ви миру?» кожна нормальна людина відповідає: «так, я хочу миру». Але це не значить, що американські сім’ї сидять у своїх будинках у передмістях Детройта чи Піттсбурга, їдять індичку та ведуть діалоги про те, як виглядатиме ситуація в Україні. На жаль, це не так.
Камала Гарріс разом зі командою до останнього ходила по домівках американців і агітувала за демократів. Разом з цим найвідоміший палкий прихильник Трампа Ілон Маск напередодні виборів організував лотерею, в якій можна було виграти мільйон доларів. За обох кандидатів агітували світові зірки кіно та шоу-бізнесу. Чи стали певні елементи шоу у виборчих кампаніях обох штабів вирішальними?
Павел Коваль: «Вибори завершилися з таким результатом через погане управління великими містами, знижений рівень безпеки і безглуздий ріст податків». Фото: CHANDAN KHANNA/AFP/East News
Президентські кампанії — це завжди шоу, і так завжди було. Просто воно було одним у 1920-х роках, іншим — у 1960-х, але це завжди так відбувалося. Які часи, така й Мерилін Монро. Немає нічого дивного.
Зараз головне зрозуміти, що нам потрібно бути прагматичними в стратегічних питаннях і знаходити спільні рішення з адміністрацією Дональда Трампа
Перші заяви, які ми чуємо — чи то Помпео, чи то відомого в Україні Курта Волкера — є розумними заявами. Політики з республіканського табору дуже добре розуміють, що закінчення війни не може означати задовільнення Путіна, і я сподіваюся, справи йтимуть в цьому напрямку, коли мова йде про відносини з ЄС, з Європою. Політикою Трампа також буде вимога скерування більших коштів на оборону, і з цієї точки зору Польща є надійним партнером для переговорів. У нас понад 4% йде на озброєння та боєприпаси, тобто на військові витрати. Ми охороняємо кордон з Білоруссю і демонструємо, що питання, про які говорить Трамп, важливі для нас.
7 листопада європейські лідери збиралися на саміт у Будапешті, щоб екстрено обговорити безпеку Європи в умовах президентства Трампа. Які тут для нас новини?
Ця зустріч була запланована заздалегідь. Питання обговорювалися терміново, але збори були не терміновими, а плановими, як це й виглядає зазвичай у демократичному світі. Так, це була перша зустріч після обрання Трампа, а ще — гостьова зустріч із Віктором Орбаном, дуже специфічним європейським політиком.
Зеленський вперше від початку війни прибув до Угорщини. Будапешт, 7 листопада 2024 року. Фото: Petr Josek/Associated Press/East News
І Орбан почувається тепер набагато впевненіше в ролі друга президента найпотужнішої держави світу…
Я б не сказав, що Орбан стає головним плеймейкером. Дональд Трамп є політиком, для якого сентименти і любов відіграють лише таку роль, що їх при нагоді можна включити у виступ. Однак реальна політика залишається реальною державною політикою. Партнерами Трампа будуть великі країни Європи. Значною мірою проблема республіканців полягає в тому, що вони просто не усвідомлюють, що ЄС також змінився і сьогодні багато витрачає і допомагає у війні майже так само, як США. Та це розуміння прийде з часом.
Орбан, Ле Пен, Сальвіні, Фіцо та інші представники правих сил в Європі потирають руки після перемоги Трампа. Що змінюється у внутрішній політиці країн ЄС з Трампом на чолі США?
Психологічний вплив цих виборів зараз можна спостерігати в контексті Німеччини, де падіння фактичної більшості, ймовірно, спричинить прискорення там виборів і прихід до влади християнських демократів.
І все ж може вийти, що після усіх побоювань Трамп проводитиме жорстку політику безпеки, дуже трансакційну й набагато менш емоційну, ніж демократи. Тож може вийти так, що в тих, хто зараз потирають руки, будуть проблеми, тому що вони раптом побачать, що діалог з Путіним є досить жорстким для їхнього друга.
Трамп, звісно, спробує налагодити контакт з очільником Кремля і легко та швидко добитися припинення бойових дій. Однак невідомо, чи зможе. І незрозуміло, на яких умовах це має бути
Та подивіться, що говорять люди навколо нього. Наприклад, Курт Волкер каже, що це може виявитися дуже важкою операцією для Путіна. Трамп представляє себе переможцем, любить бачити себе таким і захоче представити себе переможцем у грі з Путіним. Чи справді Сальвіні всерйоз думає, що Трамп схилиться перед Путіним? Це нісенітниця. Вихід буде! Можливо, президенту Зеленському зараз нелегко це уявити, але ті, хто думають, що, увійшовши в Білий Дім, Дональд Трамп повернеться до старих стосунків з Путіним, гарантовано прорахуються. Цього не станеться.
Під час виступу перед виборцями, в якому Дональд Трамп оголосив себе новим президентом, політик заявив, що має намір припинити всі війни, в тому числі, й в Україні. Як Трамп планує закінчити це зробити?
Наразі невідомо. З перших заяв виглядає, що Трамп зробить якусь пропозицію Путіну, яка полягатиме в тому, що якщо очільник Кремля не зупиниться, то він так озброїть Україну, що Путіну буде гірше, ніж зараз. Та давайте перед тим, як хвилюватися, скажемо собі чесно: політика щодо війни і стримування Путіна, яку проводили демократи на чолі з Байденом, критикувалася, як занадто лагідна, і не було зрозуміло, на яких умовах мала б закінчитися війна. Також не було зрозуміло, хто після Байдена буде проводити цю політику в деталях.
Так виглядає Харків після чергової атаки РФ. Фото: AA/ABACA/Abaca/East News
Навіть якщо б Гарріс виграла, ніхто не казав, що Блінкен залишиться Держсекретарем. Є вибори, у кожному випадку є новий президент, нова адміністрація, новий Державний секретар і нова політика. З цієї точки зору після перемоги Трампа невідомих не набагато більше, ніж могло б бути в іншому варіанті. Ми просто звикли думати, що політика Гарріс буде такою самою, як в Байдена. Але гарантій, що так буде, ніхто не давав.
TheWall Street Journal публікує думки оточення Трампа щодо війни в Україні. Один зі сценаріїв, які звучать, — це замороження війни з відмовою України від шляху в НАТО на 20 років. Чи піде Трамп цим шляхом?
Я справді не знаю, який шлях він обере. Та мені здається, що заради власного ж іміджу він намагатиметься уникати створення враження, що він здався Путіну. І я думаю, що в першу чергу він захоче показати, що здатний бути переможцем. Побачимо, чи вдасться. Це великий знак питання.
Як ви вважаєте, чи отримає Україна допомогу і додаткові оборонні потужності, щоб збивати російські ракети? Чи стане ця зима, як висловилася б Енн Епплбом, сутінками демократії?
Це буде зима, до якої Україна все одно добре підготовлена, але умови складні. Енергетична інфраструктура дуже пошкоджена, тому енергетичні проблеми України будуть незалежно від погодних умов. Якщо зима не буде жорсткою, однаково інфраструктура у гіршому стані, ніж два роки тому. Саме тому Польща підготувала пакет підтримки і знайшла кошти, щоб Україна могла купувати значну частину необхідної енергії приблизно на 8-10 відсотків своїх потреб. Крім того, ще й спеціальні системи для збільшення обсягів транспортування за необхідності.
Багато європейських звітів говорять про те, що існує ймовірність виникнення нової хвилі енергетичних мігрантів, якщо виникне криза. Побачимо, чи так воно буде, але ми до цього готові, і в мене таке враження, що українці теж до цього добре підготовлені, а масштаб залежить від ситуації на фронті.
7 листопада 2024 року Київ вкотре був атакований російськими безпілотниками. Фото: SERGEI SUPINSKY/AFP/East News
Якого фінального акорду чекати від Джо Байдена і що далі з запрошенням України в НАТО, а також участю в Альянсі самих США?
Сполучені Штати будуть в НАТО. Чи буде Україна в Альянсі, коли і на яких умовах — це вирішуватиметься на полях переговорів про припинення бойових дій.
Я хотів би підкреслити, що йдеться про припинення бойових дій, а не про мир, тому що мир є результатом мирного договору
Наразі немає місця для миру. Я не можу уявити, щоб хтось погодився санкціонувати силові зміни кордону. Є ймовірність припинення вогню і перемир'я. Це інше. Бойових дій не буде, будуть можливості для відновлення. Це насправді можливо, і десь на задньому плані, в пакеті, фігуруватиме питання гарантій вступу України в НАТО.
Які завдання постають перед українським і польським лідерами через нове американське лідерство і де шукати надію для обох суспільств?
Після цих виборів всі кажуть, що вони чогось бояться, є така риторика. Та я вважаю, що потрібно діяти, замість того, щоб боятися і вважати, що на виборах в Пенсільванії чи Північній Кароліні зникла надія. Я думаю, нам потрібно прагматично ставитися до того, що пропонує Трамп. Спробувати знайти з ним синергію в важливих для нас питаннях. Це цілком можливо.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
%20(1).avif)