Два погляди на одну війну

Демографічна криза стане головним повоєнним викликом для України. Гроші на відновлення знайдемо. Інших українців, крім наших, немає. Дуже сподіваюся, що з новим міністром закінчаться провокаційні заяви та ідеї щодо біженців, які так активно генерували представники нашої влади. Ми ще всі пам’ятаємо, як президент пропонував країнам Євросоюзу віддати в український бюджет допомогу, яку вони надають українцям. А історія з обмеженням консульських послуг нашим чоловікам за кордоном вчергове розколола суспільство, яке так потребує зараз єдності.

Новий міністр вже анонсував послугу «електронний консул», яка має спростити бюрократичні процедури для українців. Знаємо, що консульських установ бракувало і до війни, а зараз вони просто фізично не в стані забезпечити українцям якісні послуги.

Але, очевидно, що ми не повинні обмежуватися тільки грамотними технічними рішеннями.

Нам потрібно змінити сприйняття українців за кордоном зі сторони держави, нарешті сформулювати чітку політику щодо них і знайти ресурси для її забезпечення

Отже, почнемо з того, що біженці та трудові мігранти і взагалі всі громадяни, які виїхали на законних підставах, не повинні почувати себе непотрібними. Вони залишаються українцями, навіть якщо після війни не всі з них повернуться додому. І завдання влади, по-перше — це зберегти їхню ідентичність, по-друге — зробити агентами України на Заході.

У світі є багато діаспор, які  є дуже сильними лобістами інтересів своїх малих батьківщин. Ми знаємо, якими потужними  в США є італійська, єврейська, польська і також українська діаспори. На них зважають політики, їхні представники самі стають впливовими політиками, бізнесменами, вченими.

Ми вже маємо нове покоління українців за кордоном, які завдяки своїм талантам і цілеспрямованості дуже скоро стануть помітними на Заході. Маємо з цими людьми працювати вже зараз, тримати контакт, підтримувати їх ресурсами. Дуже добре, якщо таке розуміння буде в нового керівництва МЗС, бо назагал у владі його досі немає.

Чому я так вважаю? Дивіться, нове міністерство, яке лише створюють за ініціативою президента, хочуть назвати Міністерством повернення українців. І вже обираючи назву, роблять помилку, бо як я казав раніше — не всі повернуться, і це їхнє право. Але навіщо, ще на старті, звужувати функціонал нового відомства лише до повернення біженців та одним махом відкидати від України кілька мільйонів людей?

Взагалі, спостерігаючи за тим, як влада комунікує створення цього міністерства, як медійник в минулому, можу сказати, що це повний комунікаційний провал. Сама назва «повернення українців» була сприйнята людьми як намір повернути їх додому насильно. Таке враження, нехай і помилкове, одразу налаштовує проти цієї ініціативи. Воно викликає агресію. Хоча про якісь депортації взагалі не йдеться, але ніхто ж цього не пояснив!

Натомість, саму ідею створення нового міністерства я вітаю, бо вперше заявив про це ще торік. Але не можна обмежитися тільки створенням нового відомства. Міністерство — лише інструмент подолання демографічної кризи, до того ж не єдиний.

В нас є не тільки закордонні українці, яких прагнемо повернути. В нас ще є внутрішні переселенці, які не мають роботи, яких не перенавчають новій професії, які втратили житло, яким скасовують соціальні виплати. І що роблять ці люди? Або повертаються в зону бойових дій, або виїжджають за кордон

Ми маємо також подбати, аби після війни зросла народжуваність. Суспільство вже зараз дискутує про залучення мігрантів з інших країн, з відмінним від нашого культурним кодом.

Все це водночас є для держави як викликом, так і можливістю ефективної роботи. Потрібна зрозуміла та осяжна демографічна стратегія. Не набір гасел, за які ніхто не буде відповідати, а закріплені через закон основи державної політики.

Я такий документ написав і зареєстрував в парламенті. Але влада наразі пішла в інший бік: шукають кандидатуру на посаду міністра, а вже потім будуть розбиратися, чим той буде займатися.

Питанню демографічної кризи я присвятив багато свого часу. Збирав аналітику, вивчав досвід інших країн, які перебували в подібних обставинах; зняв кілька документальних фільмів про проблеми наших біженців і способи їх вирішення.

Я радий, що на третьому році великої війни влада нарешті почула опозиційного політика. Але сумно, що з усіх моїх пропозицій, висмикнули лише один елемент — створення нового міністерства

Тому, поки це більше схоже на імітацію, на гонитву за гучними назвами. Авжеж Міністерство повернення українців звучить точно не гірше ніж Велике будівництво.

Але якщо за фасадом не буде стратегії — не буде нічого? Такий крок лише роздратує українців тим, що створить ще одну бюрократичну структуру. Я такі думки вже читаю. І прошу не атакувати на старті. Давайте дочекаємося концепції від влади, бо саме міністерство - дуже потрібне.

Та водночас я наполягаю, щоб парламент ухвалив мій законопроєкт про засади державної демографічної політики. Якщо вже взяли мою ідею про міністерство, то беріть тоді весь документ. І не баріться, бо часу більше немає.

Лише з початку 2024 року з України додатково виїхало ще 400 тисяч українців. Якщо досі лишалися вдома, то значить їх не налякала російська армія, але якщо таки поїхали, то може бояться безпомічності української влади?

Британським режисерам «Zelensky Story» Луїс Лі Рей та Майклу Волдмену розходилося саме в приверненні погляді до позитивних сторін українського президента, тому негативні, скандальні чи злочинні факти його правління в серіалі умисно режисерами не зачеплені. І такий пропагандистський підхід — педалювання одного і приховування іншого — цілком вкладається в систему створення політичних серіалів.

Наприклад, найвідоміших з цієї когорти серіал, «Картковий будинок», на перше місце уваги ставить жах пришестя до влади людини, повної жаги помсти і з вмінням маніпулювати сенаторами та громадською думкою, при цьому досягнення цілей антигероєм була зумисно зроблена легкою, що змусило тогочасного президента Барака Обаму, глядача серіалу, сказати з відчуттям суму «якби ж я міг так просто ухвалювати угоди з конгресменами та сенаторами». Так само цьогорічний фільм «Повстання штатів» ставив на перше місце жах від наслідків дій певного президента, проти яких повстав народ, очевидно маючи на увазі саме Дональда Трампа. Подібні серіали та фільми не тільки бажані політично-заангажованим глядачам, а й важливі для амбівалетних політтехнологів, що використовують кіно за методами, колись так влучно і так гучно промовлених генієм зла Володимиром Леніним. Втім, разом з цим, політичні серіали мають і протилежний, конструктивний бік — вони є превентивним методом обговорення ситуацій — або які відбуваються, або які можуть відбутися в політикумі чи у владі. Тому деякі стають пророчими, і на них прямо зараз можна опиратися у висновку: владні структури були недалекоглядними, бо ж не зважили на прогнози і побоювання, візуалізовані кінематографістами. Все ж кіно насправді корисне і на нього іноді варто зважати.                      

Окуповані (Okkupert), Норвегія, 2015-2020

Саме пророчим виглядає цей норвезький серіал від Viapley. Гібридне вторгнення до Норвегії з боку рф було задумане письменником Ю Несбьо ще 2008 року, і 2014-го, коли рф таким самим чином вторглася до України, анексувавши Крим, зробило серіал в момент виходу його 1-го сезону (2015-го року), ледь не найбільшою кінематографічною бомбою. Жах викликала аналогія з роботою 5-ї колони в Норвегії, з брехливими завіряннями посла рф, з наївністю самих норвежців і з загальним, дуже нам відомим і сумним закликом «не стріляти». Переглядаючи «Окупованих» українцям, полякам та й усім європейцям чітко (тепер вже!) видна стратегія і вплив, з якими росіяни почали терористичну операцію 2014-го року, і яка переросла в найбільшу війну другої половини ХХ-го і початку ХХІ-го сторічь, починаючи з лютого 2022-го року. Пророчість і сміливість авторів — ось що зробило серіал епохальним.

Правила Комі (The Comey Rule), США, 2020

Як і «Окуповані», «Правила Комі» не мають порівнянь. Серіал від каналу ShowTime — це пропаганда, небачена для Голлівуду, подібна до радянського кіно в розпал Холодної війни. Дико неполіткоректний і агресивний, він показує персонажа, в усьому схожого на Трампа — як гидкого, тупого, злого і малокультурного (а в одному епізоді як самого сатану), при цьому голова ФБР, винесений в назву, Джеймс Комі, — чесний і правильний — стає його апологетом, відповідно так само злом. Злом, бо тоді, 2016-го року, в президентських перегонах між Дональдом Трампом і Гілларі Клінтон, виграв Трамп. Але серіал вийшов 2020-го, і, будучи найчорнішим кінопіаром в історії, ймовірно, зіграв свою проплачену і змодельовану роль — вдруге Трамп вже програв. Дивовижно прямолінійні, тому драматургійно провальні, «Правила Комі» зараз згадуються чимдуж живо, адже Америка так само поляризована, а на носі нові вибори.

Корона (The Crown), Велика Британія, 2016-2023

Величний серіал Netflix’у, вартий усіх можливих рекомендацій. Говорячи про британську королеву, серіал охоплює майже сторіччя, від початку ХХ-го до початку ХХІ-го, і його гравітаційні сили притягують на екран десятки країн, сотні подій і незліченну кількість персонажів людської історії, рахуючи не тільки Європу. Маємо вервечку сварок, скандалів, протистоянь, війн, смертей і народжень. Мало хто цей серіал не дивився. А хто таки не дивився, але зібрався, мусить бути повідомлений — «Корона» так само «небезгрішна», причому як на думку фанатів, так і його критиків. Від сезону до сезону, цікаво неоднорідних, його творці або більш прискіпливо і гостро ставилися до висвітлення королівської історії, або більш поблажливо — наприклад, після 5-го сезону, де уподобання творців очевидно були на боці принцеси Діани, 6-й віддав шану королеві Єлизаветі ІІ. Але назагал — це вищий пілотаж політичного дискурсу.         

Вихор (Dolpung), Південна Корея, 2024

Несподіване, але сміливе звернення корейців до привладних кіл власної країни (рідкісне явище серед дорам) призвела не тільки до порівняння з «Картковим будинком», а й до паралелей з грою в покер — коли ставки від кола до кола зростають, і на кону вже опиняються людські життя. Скориставшись пунктом конституції, де віцепрезидент стає президентом у разі смерті або непрацездатністю останнього, віцепрезидент отруює президента, маючи за ціль самому стати президентом, але задля очистки влади від отрути корупції, причому навіть ціною власного ув’язнення чи навіть смерті. Далі, від серії до серії, він бориться з міністрами, депутатами і прокурорами, як лобістами і ставлениками олігархів. Прикметний нюанс: переслідувач час від часу стає переслідуваним, а потім знову повертає собі ініціативу, щоб позбутися її в наступній серії. І так без упину і з шоком у фіналі.  

Дипломатка (The Diplomat), Велика Британія-США, 2023

2-сезон «Дипломатки» виходить в акурат перед листопадовими виборами в США, 31 жовтня, і, оскільки мова в серіалі йде про пані посла Сполучених Штатів у Великій Британії, яку сватають у віцепрезидентки, це перетворює 6-серійне телешоу на ідеальну яскраво виражену частину агітації за кандидата від демократичної партії, а кандидат як раз і є — жінкою і віцепрезиденткою. Те, що серіал саме так і позиціонують, нема сумнівів, зважаючи на ідеологічну заангажованість виробника, стрімінга Netflix, неодноразово ним проголошену. Попри це, «Дипломатка» суттєво відрізняється від реальності, оперуючи такими привабливими ситуація, коли серед чужих є свої, а свої мають інтелект, не присутній серед членів чинного в дійсності уряду. Тут політична гра за лаштунками зважена, жанрове поєднання багате, а сюжет дотримується майже неможливої зараз в кіно коректності у втіленні стосунків між статями та країнами.

Всі фотографії: матеріали для преси

Володимир Зеленський на початку вересня заявив, що Україні потрібен дозвіл на використання далекобійної зброї по військових об’єктах на території Росії від чотирьох країн: Сполучених Штатів, Великої Британії, Франції та Німеччини. Вашингтон такого дозволу давати поки що не збирається, адже, зі слів очільника Пентагона, удари по військових цілях вглиб Росії не змінять хід подій. Жодної ескалації — фірмовий стиль адміністрації Байдена і до виборів у США Україні точно не варто розраховувати на принципову зміну курсу, зауважують опитані нами аналітики. А поки не зміниться позиція США, країни ЄС теж демонструватимуть максимально обережні підходи. Чи можуть стати удари вглиб Росії тим самим «game changer» війни, чого чекати від зміни влади у Білому домі, які аргументи має Київ, щоб переконати союзників нарешті розв’язати руки українським військовим, — про це Sestry розпитали фахівців у сфері безпеки й оборони.    

‍Дрібними кроками

Адміністрація Байдена має два завдання: перше — допомогти Україні якомога більше, але друге завдання — запобігти будь-якій ескалації з Росією. Протягом війни видно, наскільки ця друга мета для них важлива, каже аналітик Центру східноєвропейських досліджень (Литва) Адам Рожевич (Adam Roževič). Видається так, що американці вважають, що кожне надання західної зброї і дозвіл на використання цієї західної зброї проти Росії буде розглядатися як акт ескалації:

—  Протягом всієї війни адміністрація Байдена робила ці дрібні кроки з підвищення рівня допомоги, надаючи різні системи лише після тривалих вмовлянь з боку України та інших союзників, щоб випробувати ці системи на полі бою. Озброєння надавалося траншами, а не цілим комплексним пакетом і це, вочевидь, шкодить обороноздатності України. Я особисто вважаю, що дозвіл бити далекобійною зброєю по Росії сам по собі не буде тією срібною кулею і не вирішить усіх проблем.

Але якби загалом ці транші з надання озброєнь були більшими, від них був би накопичувальний ефект, і це б дозволило Україні воювати ефективніше

Сполучені Штати не дають дозвіл на застосування західної далекобійної зброї для ударів вглиб Росії з кількох причин, зокрема, запаси далекобійних ракет ATACMS не такі вже й великі. До того ж їхньої досяжності не вистачить для ударів по російських аеродромах, де базується авіація, яка завдає ударів по Україні. Про це заявила заступниця речника оборонного відомства США Сабріна Сінгх, мовляв, за оцінками американської розвідки, 90% російських літаків, які запускають керовані авіаційні бомби та ракети проти України, перебувають на аеродромах, що розташовані за 300 кілометрів від території, контрольованої Україною.

Білий дім завершує роботу над планом послаблення обмежень для України. Джерела Politico стверджують, що посадовці у Вашингтоні, Лондоні та Києві останніми днями обговорювали розширення території всередині Росії, яку Україна може атакувати зброєю американського та британського виробництва. І у США нібито погодилися дозволити Україні використовувати британські ракети дальнього радіуса дії, вочевидь йдеться про Storm Shadow, які містять американські компоненти, для завдання ударів по території Росії.

Володимир Путін 11 вересня заявив, якщо Україна почне завдавати удари західною далекобійною зброєю углиб території РФ, то в Росії це вважатимуться прямим втягненням країн НАТО у війну, мовляв це Альянс, США і Європа воюють з Росією, що матиме наслідки. Аналітики британського Інституту вивчення війни (ISW) назвали це типовою риторикою Путіна: «Кремль раніше багаторазово погрожував «військовою ескалацією», якщо Захід перетне його «червоні лінії», але ніколи суттєво не реагував на надання США або Заходом військової допомоги Україні».

Дозвіл Україні бити по території Росії — був одним з питань порядку денного зустрічі президента США Байдена з британським прем’єром Кіром Стармером. І це, як звертає увагу France 24, ймовірно, була остання зустріч перед президентськими виборами у США, яка могла змінити політику Вашингтона відносно України.

Не випадково зустрічі Байдена і Стармера передував спільний візит держсекретаря США Ентоні Блінкена й міністра закордонних справ Великої Британії Девіда Леммі до Києва 11 вересня, вони мали обговорити з Зеленським українську стратегію ударів по Росії та подальший план дій. Про це повідомили, обізнані з ситуацією співрозмовники Bloomberg.

Джерела видання також припускають, яке б рішення не було ухвалене, його, швидше за все, оголосять на засіданні Генасамблеї ООН в Нью-Йорку, яка почне роботу 22 вересня. 

Про те, що рішення уже ухвалене, стверджує Guardian. За інформацією джерел британського видання, під час останньої зустрічі у Вашингтоні Байден і Стармер домовились дозволити Україні бити по цілях у Росії ракетами Storm Shadow. А втім, публічно про це рішення не оголошують. Офіційно речник Білого дому з питань нацбезпеки Джон Кірбі після зустрічі лідерів США та Великої Британії заявив, що не варто очікувати будь-яких повідомлень про зміну політики адміністрації Байдена щодо далекобійних ракет. А радник з національної безпеки США Джейк Салліван заявив, що Байден має намір особисто обговорити з Зеленським питання щодо дозволу бити їхньою зброєю вглиб РФ, інформує Sky News.

Не ATACMS-ами єдиними

‍Про перемови стосовно надання Україні крилатих ракет великої дальності відомо з середини серпня. Головком Олександр Сирський у розмові з генералом США Чарльзом Брауном назвав таке озброєння критичними потребами України. Це питання піднімали під час засідання Рамштайну 6 вересня. Очікується, що до одного з пакетів озброєнь, який США оголосять цієї осені, будуть включені ракети JASSM, про це повідомляє Reuters, покликаючись на три джерела, хоча й уточнює, що остаточне рішення ще не ухвалене.  

JASSM – американська високоточна крилата ракета класу «повітря-земля», розроблена корпорацією Lockheed Martin. Вона призначена для ураження як високозахищених стаціонарних цілей, так і цілей, що переміщуються, ефективна за будь-яких погодних умов і в будь-який час доби. Існує дві модифікації цих ракет — радіусом дії до 370 км і понад 800 кілометрів.

Якщо Вашингтон дасть Україні дозвіл на застосування цих ракет, вони, ймовірно, розширять нинішні можливості України з точки зору завдання ударів по стаціонарних цілях — авіабазах, логістичних центрах в Криму та на інших окупованих територіях, каже старший науковий співробітник відділу бойових авіаційних сил і технологій Королівського інституту об'єднаних служб (Лондон) Джастін Бронк (Justin Bronk) А втім, це озброєння не стане «game changer»:

— Ці ракети занадто дорогі і дефіцитні, щоб їх можна було використовувати для знищення об'єктів в тих обсягах, щоб це мало вирішальне значення на полі бою. Вони — допоміжний засіб.

Наскільки ефективним буде їхній вплив, залежатиме також від того, чи дозволить Вашингтон використовувати їх по цілях на території Росії, резюмує Джастін Бронк.

‍Червоні лінії Білого дому

‍Ще на початку повномасштабного російського вторгнення в Україну адміністрація Байдена встановила собі стратегічну рамку: не дай Боже стати стороною конфлікту і спричинити Третю світову війну. І вони тримаються цієї рамки, каже експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара. І звісно, безпосереднє зіткнення НАТО і США з Росією нікому не потрібне, а втім багато речей — питання самообмежень:

— Удари по російській території є такими умовними чи ефемерними червоними лініями, які дуже вдало були намальовані Путіним в головах американців. І вони не можуть їх подолати. При тому, що ми спочатку широкомасштабного вторгнення не один раз показали — всі ці лінії нічого не варті. Нам не дозволяли американською зброєю бити по Криму, але ми почали це робити власними ракетами і дронами. Виявилося, що це не спричинило ядерну війну. Далі — були постачання танків, гаубиць, F-16, ми зайшли з контрнаступальною операцією в Курськ, а Третьої світової не сталося.

Так що питання цих фобій — нерозуміння, що таке Росія, як з нею можна поводитися

Чи змінить максимально обережні підходи стосовно Росії наступна американська адміністрація, говорити зарано, адже президентська кампанія у США в самому розпалі. Якщо переможе Гарріс, швидше за все, побачимо тою чи іншою мірою продовження політики Байдена, що втім не так і погано, якщо зважати на риторику і непередбачуваність Трампа, зауважує аналітик Центру східноєвропейських досліджень (Литва) Адам Рожевич (Adam Roževič).‍

Європейський погляд‍

Сили оборони України можуть бити по військових об'єктах на території Росії зброєю, яку отримують від Нідерландів, заявив тамтешній міністр оборони Рубен Брекельманс. З його слів, міжнародне право країни на самооборону не обмежується відстанню і не припиняє діяти за 100 кілометрів від кордону.  Нідерланди також закликають союзників зняти обмеження на використання зброї, яку вони надають Україні для оборони.

Аналогічну позицію висловив начальник генерального штабу Чехії Карел Ржегка, мовляв, українці повинні захищатися, навіть атакуючи територію Росії, бо не можна боксувати, коли одна рукою зв’язаною за спиною.

Серед країн, які категорично проти застосування своєї зброї по російських цілях — Італія. «Кожна країна сама вирішує, чи дозволяти Україні атакувати Росію переданою зброєю. Ми не воюємо з Росією, НАТО не воює з Росією. Тому для Італії позиція однозначна — використовувати нашу зброю виключно на українській території», цитує Corriere della serra італійського міністра закордонних справ.

Є європейські країни, наприклад, Польща, Румунія, країни Балтії, Фінляндія, Швеція, до певної міри, Данія, які також відіграють дуже важливу роль в європейському контексті і діють більш рішуче. Однак, очевидно, що на позицію європейських столиць впливають рішення американців, каже  аналітик Центру східноєвропейських досліджень (Литва) Адам Рожевич (Adam Roževič):

— Ми також повинні розуміти, що, можливо, для британців чи французів зброя, наприклад, Storm Shadow не видається настільки ескалаційною, як американська зброя. І для росіян це напевно теж так виглядає. Тож американці відіграють свого роду роль посередника. І ми бачили цю ганебну, абсолютно непотрібну дискусію стосовно передачі Україні німецьких танків два роки тому.

Це не потребувало такого довгого і болісного процесу, але ми бачили, як Берлін дуже вагався і тоді США довелося втрутитись і дати 31 «Абрамс», щоб переконати Німеччину дати свої танки

Головний тригер для Заходу — вбивства цивільних в Україні та знищена українська передусім енергетична інфраструктура, каже експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара. Він пригадує, як Україні передавали чергові засоби ППО після масованих ракетних атак. Але, звісно, Київ також має пояснювати, що розширення оборонної рамки не призведе до тієї ескалації, яку так бояться у Вашингтоні:

— Хоча, за великим рахунком, я сподіваюся, що зі зміною команди там будуть інші люди ухвалювати рішення. Я не кажу про президента, а про тих, хто формує рішення — це радник з національної безпеки, міністр оборони, що вони будуть виходити з інших позицій, більш притомних.