Драконяча стежка у Кракові

В опитуванні, проведеному в листопаді 2025 року на репрезентативній групі з 1000 поляків, респондентів запитали, чи повинна Польща, з огляду на ворожу гібридну діяльність Росії в Польщі (зокрема, підпали, спроби диверсій та шпигунство), вжити більш рішучих заходів проти Росії, як-от розрив дипломатичних відносин або запровадження повної заборони на в'їзд для громадян Росії?

56,5% респондентів погодилися з цим твердженням, зокрема 40,4% відповіли, що вони частково погоджуються, та 16,1% — повністю погоджуються. 30,5% респондентів не погодилися, зокрема 22,2% відповіли, що вони частково не погоджуються, та 8,3% — повністю не погоджуються. 13% не мали думки.

Шістдесят відсотків виборців правлячої коаліції, тобто груп прихильників Громадянської коаліції, Лівих, партії «Польща 2050» та Польської народної партії (PSL), погоджуються з цим твердженням, зокрема 16 відсотків повністю погоджуються, а 44 відсотки відповіли, що, скоріше, погоджуються. Двадцять дев'ять відсотків респондентів цієї групи не погодилися, зокрема 17 відсотків відповіли, що скоріше не погоджуються, 12 відсотків категорично не погоджуються, а 11 відсотків не мають думки.

Шістдесят відсотків виборців опозиції — разом узятих виборців ПіС та Конфедерації — також погодилися. Двадцять один відсоток відповів, що вони повністю згодні, а 39 відсотків — що вони скоріше згодні. Тридцять три відсотки респондентів не погодилися, 27 відсотків — що вони скоріше не згодні, 6 відсотків — що вони категорично не згодні, і 7 відсотків — що вони не мають думки.

Цю тезу також підтримали 37% респондентів у групі «інші виборці», причому 2% повністю погодилися, а 35% були схильні погодитися. Двадцять дев'ять відсотків не погодилися, 20% були схильні не погодитися, а 9% були категорично незгодні. Тридцять чотири відсотки респондентів у цій групі сказали, що не мають думки.

Опитування United Surveys для Wirtualna Polska було проведено 21-23 листопада 2025 року на репрезентативній групі з 1000 поляків з використанням методів CATI та CAWI‍

Безпека Польщі і країн Балтії

‍Марина Степаненко: Як ви оцінюєте архітектуру безпеки у Східній Європі — передусім у Польщі та країнах Балтії? Наскільки вона стійка до довготривалого тиску з боку Росії?

Моніка Сус: Для Польщі та всіх країн, які межують з Росією, НАТО залишається ключовим гравцем у сфері безпеки. Саме з цього слід починати будь-яку дискусію. У межах НАТО зараз найважливішим є збільшення видатків на оборону й нові інвестиції в потенціал.

Ці процеси тривають, але якщо ви запитаєте, чи можуть ці країни самостійно захиститися від Росії, я б сказала, що їм все ж потрібна підтримка НАТО — особливо країнам Балтії, які не мають, наприклад, систем протиповітряної оборони. Щоб перехоплювати дрони та інші загрози з Росії, вони покладаються на літаки й повітряні сили союзників.

Польща дещо відрізняється — вона більша, сильніша й краще оснащена, має власну систему протиповітряної оборони, тому може протриматися довше, ніж країни Балтії. Зараз ми сильніші, ніж у 2022 році.

‍— Польща дедалі активніше позиціонує себе як «фронтову державу» й одного з головних безпекових акторів Європи. У своїх дослідженнях ви описуєте це як процес пошуку, прагнення статусу (англ. status-seeking). Чи вважаєте ви, що Польща вже досягла того рівня впливу, який відповідає її амбіціям?

— Безумовно. Польща має великі амбіції, і для неї дуже важлива так звана політика статусу. 

Польща не тільки витратить майже 5% свого бюджету на оборону в 2025-2026 роках, але й прагне бути визнаною однією з найсильніших країн на східному фланзі

Я б сказала, що уряд дуже добре усвідомлює, що з партнерами ми сильніші. Ми маємо співпрацювати з НАТО і використовувати інструменти, які застосовує або пропонує ЄС. І найефективнішим захистом, який Польща може мати зараз, як кажуть представники міністерств закордонних справ і оборони, звичайно, є постачання зброї Україні та забезпечення перемоги України у війні. 

— Варшава часто підкреслює свою особливу роль у регіоні й водночас — тісну співпрацю із США. Чи не створює це такої собі дуальності: прагнення автономії й водночас залежності від американського фактора?

— Концепція стратегічної автономії ніколи не була популярною в Польщі, оскільки це була, по суті, французька ідея незалежності від США. 

Зараз у Брюсселі ситуація змінилася — йдеться не стільки про «стратегічну автономію», скільки про здатність Європи діяти без США, коли це необхідно

‍Польща розділилася в цьому питанні. Уряд Туска і міністр закордонних справ Сікорський є проєвропейськими і вважають, що посилення оборони ЄС є способом зміцнення як ЄС, так і НАТО. Це не означає, що вони не хочуть тісної співпраці із США — Європі потрібен час, щоб розвинути здатність діяти незалежно, а це не відбудеться за два-три роки. Тому Польща купує американське обладнання і сподівається, що американські війська залишаться довше на східному фланзі, паралельно розвиваючи європейські можливості.

Якщо ж запитати когось з адміністрації президента, то там наголосять на США як єдиному ефективному стримувальному факторі проти Росії і применшать значення Європи. З експертної точки зору, це недалекоглядно.

Думаю, якби Кароль Навроцький чи інші його однодумці отримали владу — адже президент не може ухвалювати рішення щодо зовнішньої політики та політики безпеки Польщі — вони б також обрали тісну співпрацю з європейськими союзниками, бо для Польщі фінансово дуже вигідно співпрацювати з європейцями, водночас підтримуючи тісні відносини із США.

Ця дихотомія не є унікальною для Польщі — Німеччина також стикається з нею після тривалої залежності від Сполучених Штатів. 

Ми рухаємося в правильному напрямку, але протягом наступних п'яти-семи років США залишатимуться необхідними для забезпечення стратегічних можливостей, поки Європа розвиває власні. Це перехідний період

‍— Моніко, ви згадали про американські війська, і на тлі новин про зменшення їхньої присутності у Румунії Варшава отримала підтвердження, що Сполучені Штати не планують скорочувати свою військову присутність на території Польщі. Як ви оцінюєте значення американських військ для регіональної безпеки? Чи існують сценарії, за яких ця присутність могла б змінитися, і що це означало б для Польщі та країн Балтії?

— Знаю, що Піт Геґсет був у Варшаві в лютому і зустрівся з нашим міністром оборони, запевнивши, що США не планують виводити війська. Але, щиро кажучи, США можуть бути непередбачуваними. Сьогодні вони можуть сказати одне, а через два тижні змінити свою думку — така вже адміністрація Трампа. Я бачу ознак, що вони виведуть війська з Польщі, але щодо країн Балтії я вже не так впевнена.

Присутність США надзвичайно важлива, тому що, як ви знаєте, Росія розуміє мову сили. США є найсильнішим членом НАТО, і їхні війська на східному фланзі змушують Росію двічі подумати, перш ніж діяти

Нещодавнє виведення військ з Румунії не є приємним, але за потреби інші союзники по НАТО (Франція, Велика Британія, Іспанія, Німеччина) могли б легко заповнити цю прогалину. Ми говоримо про приблизно тисячу солдатів, а не про масштабне виведення військ. Мене б дійсно турбувало, якби США зменшили свою присутність у Німеччині, особливо на базі «Рамштайн», яка є ключовою для загальної безпеки Європи.

— Незважаючи на значні оборонні витрати Польщі, існує ризик, що вона готується до «не тієї» війни: приділяє велику увагу дорогій техніці, але слабко захищена від сучасних загроз — як-от масовані атаки дронів чи гібридні операції. Чи поділяєте ви цю оцінку, і які стратегічні корективи могли б посилити оборону Польщі та Балтії?

— Чудове запитання. Я не можу багато говорити про країни Балтії, оскільки не стежу пильно за їхніми інвестиціями в оборону, але Польща все ще схильна мислити категоріями звичайної війни, що є застарілим підходом. Ми бачили це на прикладі дронів — використовувати дорогі ракети для їх збиття не є розумним. 

Слід віддати належне польській оборонній промисловості, яка починає усвідомлювати необхідність вчитися в України — сучасна війна, технології подвійного призначення, стартапи, що виробляють дешевші, швидші й адаптивніші системи. Це дуже важливо. 

Проблема в тому, що близько 90% оборонного бюджету Польщі йде на державні компанії, які є занадто великими і повільними для інновацій

Зараз точиться дискусія — пізня, але необхідна — про залучення більшої кількості приватних компаній і стартапів, які можуть швидше реагувати й ефективно використовувати державне фінансування.

Державні компанії можуть виробляти танки й літаки, а приватні фірми повинні стати рушійною силою інновацій. Військова справа розвивається так швидко, що ми мусимо йти в ногу з часом. Сподіваємося, що країни Балтії — з їхніми меншими бюджетами і сильнішою культурою інновацій — роблять це краще.

Зрештою, якщо Європа хоче стримати Росію, всі системи повинні працювати разом. В ідеалі НАТО і ЄС повинні координувати розподіл праці — різні країни спеціалізуються на різних сферах, співпрацюють у виробництві, зокрема з Україною, яка найшвидше впроваджує інновації.

З моїх розмов у Брюсселі та інших столицях я бачу, що усвідомлення цього зростає. Бюрократія ЄС ускладнює швидке просування, але визнання проблеми є першим кроком — і це вселяє оптимізм.

— Ви досліджуєте міжорганізаційну співпрацю у сфері безпеки. Чи можна сказати, що механізми взаємодії між НАТО, ЄС і Польщею нині функціонують ефективно? Що є вирішальним — формальні структури чи неформальні зв’язки?

— Крім згаданих вами гравців, існують також менші угруповання, як-от формати допомоги країн Північної Європи та Балтії (група «Нордично-Балтійська вісімка» — Авт.) або Рада Балтійського моря. Вони мають значення, оскільки є більш гнучкими — рішення в малих групах приймаються швидше, ніж у НАТО чи ЄС. Менші формати також допомагають створити імпульс, щоб більші організації діяли, отже, вони є важливою частиною європейського безпекового ландшафту.

Загалом, співпраця між НАТО та ЄС відбувається досить добре, хоча вона все ще обмежена таким питанням, як суперечка між Туреччиною, Кіпром і Грецією, що ускладнює обмін розвідданими. Важливо, що ЄС більше не прагне дублювати НАТО. Його роль полягає в тому, щоб спонукати держави-члени ефективніше витрачати кошти на оборону відповідно до планів НАТО, пропонуючи позики або фінансові стимули.

Структура безпеки Європи є складною, і ми, ймовірно, побачимо більш гнучкі, неформальні формати на кшталт «коаліції охочих» для України. Особливо з огляду на те, що деякі союзники зараз не довіряють США. Проте такі коаліції можуть функціонувати лише після припинення вогню і будуть покладатися на логістику НАТО.

Необхідні як офіційні, так і неформальні структури, які повинні доповнювати одна одну. Система безпеки Європи розвивалася поступово після Другої світової війни, і замість того, щоб винаходити її заново, ми повинні максимально ефективно використовувати те, що маємо. Саме це намагаються зробити як НАТО, так і ЄС.

Польща – Україна: кооперація у сфері безпеки

‍— Як ви охарактеризували б сьогодні рівень безпекової взаємодії між Польщею та Україною?

— Польща залишається одним з найсильніших прихильників України в питанні постачання зброї — і це, звичайно, має бути постійним і само собою зрозумілим. На щастя, будь-який серйозний політик, який сьогодні перебуває при владі в Польщі, чітко розуміє, що безпека України йде у тісному єднанні з безпекою Польщі. Україна, по суті, веде нашу війну, від нашого імені, і ми маємо зробити все, що в наших силах, щоб підтримати її.

Я вважаю дуже поганим знаком, що президент Навроцький ще не відвідав Київ

З різних джерел ми чуємо, що президент Зеленський багато разів запрошував його, але досі Навроцький не підтвердив візит — і це велика помилка.

— У якому стані, на вашу думку, перебуває оборонна та промислова співпраця між Польщею і Україною?

— Співпраця між оборонними компаніями стає дедалі інтенсивнішою, але ми можемо зробити більше. Наприклад, Данія вже реалізує декілька спільних проєктів з українськими компаніями — і це сфера, в якій Польща також могла б активізувати свою діяльність.

Дуже вдячна Польщі за те, що саме вона ініціювала місію ЄС з підготовки українських солдатів, і що ця місія частково діє на польській території. Це беззаперечно позитивний крок.

— Які політичні чи соціальні чинники ускладнюють поглиблення військової співпраці між нашими двома державами?

— Мене турбує те, наскільки токсичним стає політичний клімат між нашими двома країнами. 

Деякі представники польського міністерства закордонних справ щиро стурбовані тим, що, наприклад, якщо Польща приєднається до «коаліції охочих» і надішле свої війська, це буде занадто ризиковано з політичної точки зору

‍В обох країнах є націоналістичні сили, які могли б скористатися таким кроком. В Україні дехто міг би сказати, що Польща знову вторглася — це наратив, який активно підживлює Росія. А в Польщі націоналісти могли б стверджувати, що ми втрачаємо солдатів за кордоном і повинні зосередитися лише на захисті власної території, або навіть аргументувати, що віддача України Росії принесе мир — що, звичайно, є брехнею, але така риторика набирає обертів.

Уряд Польщі побоюється, що введення військ може бути використане в політичних цілях і спровокувати звинувачення уряду в захисті України замість Польщі. А це може посилити такі партії, як «Конфедерація» і «Право і справедливість». Тому я розумію, чому уряд є обережним. Разом з тим з експертної точки зору, хотілося б, аби Польща була активнішою.

А ще — щоб і Україна, і Польща були більш чутливими до історичних питань. Так, у нас складне минуле, але зараз ми маємо спільного ворога — і це повинно переважити старі образи.

Скажу дещо оптимістичне: всі, з ким я розмовляла в оборонній галузі, кажуть, що Польща буде активно брати участь у будь-якій «коаліції охочих», оскільки вся логістика — солдати, зброя, транспорт, аеропорти й інфраструктура — проходитиме через Польщу. «Відсутність військ на землі» не означає «відсутність літаків у повітрі». Польща могла б сприяти захисту повітряного простору України, коли буде досягнуто перемир’я. 

Американський фактор і глобальні зміни

‍— Нещодавні кроки адміністрації Трампа, зокрема домовленість із Сеулом про передачу технологій для ядерного підводного флоту, свідчать про посилення Індо-Тихоокеанського вектора. Чи не ризикує Європа, особливо Польща та країни Балтії, опинитися поза фокусом безпекової політики США?

— Коротка відповідь — так. Але я думаю, що це те, що ми вже спостерігаємо в США протягом досить тривалого часу. І це, безумовно, одна з причин, чому Європа повинна бути здатна захищати себе.

Бо навіть якщо, скажімо, демократи повернуться до Білого дому, і навіть якщо вони будуть відданими Європі та прихильними до трансатлантичних відносин — головним супротивником США залишається Китай, і всі це знають.

Я думаю, що в американській адміністрації — як серед демократів, так і серед республіканців — існує широка згода щодо того, що Європа має бути здатною захищатися на випадок, якщо Сполучені Штати будуть змушені перекинути свої сили в Індо-Тихоокеанський регіон. 

— Як тоді Польща могла б адаптувати свою стратегію, щоб зберегти значимість і вагу в очах Вашингтона?

‍— Дуже складно буде зберегти вплив, якщо США дійсно будуть змушені перенести свою увагу з Європи. Вважаю, що найкращим сценарієм для Польщі — і для НАТО в цілому — є максимальне зміцнення європейського стовпа НАТО. 

Я не впевнена, чи просто купівля зброї у Сполучених Штатів — як пропонують деякі наші праві політики — є дійсно правильною стратегією для утримання Америки на східному фланзі. Йдеться радше про те, щоб показати США, що ми витрачаємо достатньо, інвестуємо у власні можливості й доводимо, що можемо бути сильним союзником. Але для цього нам потрібно побудувати набагато сильніші збройні сили по всій Європі, а не тільки на східному фланзі.

— Ми з вами обговорили неформальні формати співпраці на теренах Європи, а втім, ми також маємо чимало подібних історій світового масштабу — від AUKUS до партнерств ЄС із азійськими демократіями. Чи створюють ці «гнучкі альянси» нові можливості для колективної безпеки, чи навпаки — ризик фрагментації глобальної системи?

— Знову цікаве запитання. Спробую дати коротку відповідь: і те, і інше. Ці дрібніші формати потрібні, тому що нам просто необхідна більша гнучкість у цих структурах. 

Ви можете обмежити ризик фрагментації, якщо знайдете способи інформувати та залучати союзників, які не входять до цих невеликих угруповань. За необхідності ви також можете певною мірою підключити до цих гнучких форматів офіційні міжнародні організації, і це цілком реально. Ми вже бачили, як це працює в Європі, і я оптимістично налаштована, що ми можемо побачити це на глобальному майданчику.

Звичайно, це робить світ більш складним, і завжди існує ризик фрагментації, коли зростає складність. Але якщо дивитися на склянку як на напівповну, то наявність більш різноманітних систем безпеки може зробити загальну систему стійкішою.

Уявіть собі сценарій, за яким, наприклад, Угорщина, Словаччина, Чехія і США блокують рішення НАТО, оскільки вони стають більш узгодженими з Росією. У цьому випадку країни-однодумці на кшталт Канади та інших членів НАТО або навіть партнери, як-от Нова Зеландія, Індонезія чи Південна Корея, все одно можуть об'єднатися, щоб сформувати коаліцію і діяти. Саме в цьому полягає перевага цього гнучкого формату.

<span style="display: block; margin-top: 1rem; margin-bottom: 1rem; padding: 1rem; background-color: rgb(234, 234, 234);">Моніка Сус — професорка Інституту політичних досліджень Польської академії наук (Варшава), професорка (сумісник) Центру перспективних досліджень імені Роберта Шумана (Флоренція), ад'юнкт і науковий співробітник Школи Герті (Берлін), редакторка серії Central and Eastern European Perspectives on International Relations видавництва Palgrave Macmillan, членкиня команди Europe Direct Poland.

 Від графіті до вибухівки: механізми вербування у Telegram

В Україні новини про те, що завербовані росіянами підлітки вчинили диверсію, хуліганство чи терор — вже не новини, а буденність. Спочатку ворог фокусувався на дітях із соціально вразливих родин, але останні резонансні випадки свідчать, що в пастку потрапляють навіть підлітки з благополучних сімей, включно з родинами військових, які боронять країну.

Одним з найбільш шокуючих випадків стала трагедія в Івано-Франківську в 2023 році. Двоє хлопців віком 15 та 17 років отримали завдання через телеграм-канал від російського куратора. Їм наказали зібрати саморобний вибуховий пристрій й доставити його за вказаною адресою. Коли хлопці вийшли на вулицю, щоб виконати завдання, пристрій дистанційно привели в дію. Це призвело до трагічних наслідків: старший хлопець загинув на місці, а молодшому довелось ампутувати обидві ноги. Також він отримав важкі каліцтва статевих органів. 

Ще одна резонансна подія — вбивство української громадської діячки, мовної активістки, народної депутатки VІІ скликання зі Львова Ірини Фаріон. В її вбивстві підозрюють юного сина військовослужбовця ЗСУ з Дніпра Вячеслава Зінченка. Українські спецслужби перевіряють причетність затриманого до неонацистського руху, осередок якого знаходиться в Росії.

Ще одна ситуація сталася у місті Тернопіль. 14-річна школярка, спілкуючись в одній з телеграм-груп, шукала роботу. Зловмисники обманом отримали доступ до її персональних даних, зламали телефон і скачали її світлини інтимного характеру. Ними шантажували дівчину, змусивши її в рюкзаку пронести вибуховий пристрій і підкласти під машину, яка стояла неподалік від поліцейського відділку. Правоохоронці дивом встигли попередити вибух. 

У 2024 році, в період масових атак на енергетичні об'єкти України, країною прокотилася хвиля випадків, коли підлітків вербували для підриву електростанцій. За нею пішла хвиля мінування підлітками машин військовослужбовців. 

Як російські вербувальники знаходять тих, з ким працюють? Найчастіше — через телеграм-групи з пошуку роботи. Яким чином вербують? Заохочують грошима — наприклад, просять для початку зробити щось легке й незначне, приміром, намалювати графіті на конкретній будівлі, щедро за це платять (місцевою чи криптовалютою), після чого йдуть далі, кажуть вже піти на злочин — заради більшої суми, яку насправді ніхто виплачувати не збирається. Або шантажують, залякують. Для чого це злочинцям? Така схема допомагає вбити відразу кількох зайців: нанести удар ворогу руками самих українців, підставити або знищити підлітків, які своїми діями можуть зруйнувати собі життя, а значить, випадуть з активного спротиву росіянам.

З чого все почалося в Україні

В Україні все почалося з анонімних телеграм-каналів з образливими коментарями на спільних знайомих. Спочатку в обласних центрах, потім навіть у маленьких містечках одна за одною звідкілясь виникали групи з назвою «Сущность (і назва міста)». Інформація про них розносилася через «сарафанне радіо». Пропонувалося надсилати фото й відео тих, про кого підлітки хотіли б висловити думку анонімно. Звісно, знаходилися ті, хто був на когось ображений, заздрив, мав якісь конфлікти. Часто мішенню ставали «ботани», яскраві дівчата й ті, хто не вписався у загальні норми. 

Поширювалися світлини з максимально принизливим, цинічним описом, лайливими словами, які часто містили прямі заклики до насильства, як-от: «побачите — плюньте в неї», «вона хвора на СНІД», «я його матір у неприродний спосіб зґвалтував», «у неї гниди», «поставте її на коліна та принизьте»

Якщо батьки чи рідні вступалися за дитину, адміністратори каналу могли створити на них «досьє», влаштовуючи цькування всієї родини. 

Українські розслідувальні центри, зокрема NLG.Media, довели: ці ресурси були частиною гібридної війни проти України, їхні адміністратори знаходилися в Росії. Вся інформація в цих каналах подавалася російською мовою, профілі були прив'язані до російських номерів. 

«Вони знайшли мій профіль на Facebook і почали брати звідти фотографії, виставляючи їх в максимально образливому контексті, роздавали мої контакти: телефон, місце роботи, — розповідає Ірина з Одещини. — Я хотіла захистити свою племінницю. Її, спортсменку й відмінницю, красуню, змалювали як дівчину, що продає себе для інтимних забав. У неї почалася депресія, вона не хотіла йти до школи. Адмін каналу пропонував зняти цей пост за гроші, але коли я погодилася, він просто зник».

Це доводить: інтерес був не в грошах, а в цілеспрямованому цькуванні, створенні додаткового психологічного навантаження на українських підлітків, які й так переживають через війну, розлуку з батьками, втрату дому й нормального безпечного життя. 

За словами дослідниці булінгу Насті Мельниченко, у деструктивній схемі цькування в інтернеті страждають зрештою всі сторони. Найбільшої шкоди зазнають діти, які були в позиції жертви. Однак, градус тривожності підвищується також у тих, хто просто скролив стрічку й став свідком цькування. Булінг має сильний вплив на розвиток комплексного посттравматичного стресового розладу (КПТСР). Дослідження показують, що 27,6% хлопців і 40,5% дівчат, які зазнавали цькувань, отримали бали в межах клінічного діапазону ПТСР.

Травматизація підлітків від булінгу може бути вищою, ніж навіть у дорослих учасників війни, працівників пошти, які потрапили під скорочення, а також пар, що пережили розлучення

Окрім того, подібні Telegram-канали могли бути використані для збору бази даних підлітків, які потенційно готові стати мішенями для маніпуляцій, вербування для виконання протизаконних завдань. 

Tellonym, Szon Patrol як інструменти впливу на підлітків у Польщі

Хоча в Польщі діє жорсткіший контроль щодо використання чужих фото й відео, почерк контактів, в яких останнім часом задіяні підлітки, неможливо не впізнати. 

Замість Telegram використовується Tellonym — мобільний застосунок та веб-сервіс для обміну анонімними повідомленнями. Спочатку він в невинний спосіб згуртовував спільноту ліцеїв і початкових шкіл — там публікувалися оголошення про продаж книг, обговорювалися вчителі — які з них суворі, а які ні. Але згодом у багатьох закладах освіти Tellonym став перетворюватися на інструмент для цілеспрямованого цькування. «Я й не знала про цей додаток, доки не почула, як за моєю спиною перешіптуються, бо в Tellonym написали: “Карина П. з 2-В — шльондра”», — розповіла мені  Карина, донька моєї подруги. 

А з недавнього часу польські підлітки знайшли собі нову розвагу — вони влаштовують «патрулі», перевіряючи, чи доречно одягнені дівчата, і викладають в соцмережі критичні відео, через що дівчата отримують багато хейту. Кількість акаунтів у соцмережах, що використовують назву «Szon Patrol (назва міста)», стрімко зростає. 

Слово «Szon (шон) — це молодіжний сленг, що означає жінку, яка надає сексуальні послуги. 

Це не випадковість, а навмисна калька моделі психологічної дестабілізації: те, що випробували в Україні, тепер запускають у Польщі — з урахуванням національного менталітету й правових реалій щодо фото й відео. З єдиною метою — сіяти хаос і розколювати суспільство.

Тест на піддатливість: як вербувальники зондують ґрунт

Тільки у моєму невеликому місті на Одещині за останній місяць на батьків трьох дітей було складено адміністративні протоколи. Це прямий наслідок нової хвилі — в анонімних телеграм-групах дітей і підлітків спонукають до порушення громадського порядку чи протиправних дій за невелику винагороду. Пропонують, приміром, робити небезпечні трюки на велосипедах чи мопеді, залазити на пам’ятники, купатися у міському фонтані, підривати петарди (від яких мешканці району сильно лякаються, тому під час війни петарди під забороною), знімати все це, викладати фото й відео — і отримувати нагороду по 100-200 гривень (до 20 злотих).

«Цінується» контент з безхатьками, людьми в стані алкогольного сп’яніння й однолітками у принизливих ситуаціях

Як наголошує польський репортер Павло Єндраль, Росія системно застосовує ті ж гібридні інструменти — дезінформацію, кібератаки та втягування вразливих груп у фізичний вандалізм — також у Молдові. Ця на перший погляд дивна тактика є ефективним інструментом гібридної війни. 

І найважливіше — завдяки таким нібито «невинним» вчинкам відбувається відбір потенційних кандидатів для подальшої, більш серйозної співпраці. 

«Легкі гроші» й «важлива місія»: на які гачки чіпляють дітей

Далі податливих і слухняних дітей вербують для виконання більш серйозних правопорушень. Кінцева мета — використати молодь для виконання диверсій, підпалів, підривів тощо. За кордоном такі випадки мають викликати негатив до українців, зменшити підтримку й солідарність з Україною. 

Аналіз,  проведений українським благодійним фондом «Голоси дітей», показує, що росіяни цілеспрямовано шукають підлітків з так званої «зони ризику», пропонуючи їм заробіток на деструктивному контенті або виконання протиправних замовлень. До цієї категорії входять діти, які відчувають соціальну ізоляцію, мають низьку самооцінку або фінансові проблеми.

Ця вразливість особливо посилюється у середовищі дітей-біженців. Кількість потенційних мішеней тут може бути вищою через комплекс системних факторів: соціальна ізоляція в середовищах іноземних однолітків, розділеність сімей, фінансові проблеми. 

Зі свого боку місцеві підлітки, які наслухалися ксенофобічних висловлювань від батьків, часто  легко піддаються зовнішнім впливам. Вербувальники знають, на які больові точки натиснути. Як наголошують у БФ «Голоси дітей», коли ми відчуваємо безсилля й тривогу, раптом з'являється хтось, хто здатен переконати нас у значущості певних дій. 

Нещодавній випадок у польському Вроцлаві яскраво ілюструє, як ці механізми працюють. Підозрювані — група українських підлітків — виманили 23-річного українця на фальшиве «побачення із 16-річною дівчиною». Коли чоловік прийшов, його жорстоко побили, поголили голову та намалювали на обличчі нацистську символіку, фільмуючи все на камеру.

А ось польська поліція затримує двох 17-річних громадян України, які, за версією слідства, залишали «бандерівські гасла» та червоно-чорні символи на будівлях і пам’ятниках жертв Волинської трагедії на замовлення іноземних спецслужб. Польські спецслужби підкреслюють, що такі дії мали характер провокації та спрямовувались на розпалювання ворожнечі між українцями й поляками.

Про системність таких випадків (а значить і проблеми) свідчать події в різних країнах ЄС, де живуть українські біженці. Нещодавно у Нідерландах поліція заарештувала двох 17-річних підлітків за підозрою у шпигунстві на користь Росії. За словами батька одного з хлопців, його сина завербував через Telegram проросійський хакер. У серпні підліток з Wi-Fi sniffer (спеціальний апарат для перехоплення даних — Ред.) ходив повз офіси Європолу, Євроюсту та посольства Канади в Гаазі, шпигуючи за роботою цих установ. 

Довіра проти маніпуляцій: що робити, щоб протидіяти

Міністерство освіти України зробило роз'яснення: довіра між батьками й дитиною є основним запобіжником. Вона здатна зламати всі схеми з вербування. 

Цей захисний механізм, що вибудовується з раннього віку, довів свою ефективність. Показовим є випадок в Тернополі: восьмикласник однієї з місцевих шкіл не погодився на пропозицію «заробітку» в месенджері — здійснити теракт проти держслужбовців. Це спілкування він почав заради жарту, однак згодом його почали шантажувати й погрожувати. Він розповів про все батькам. Кіберпереслідування вдалося зупинити. 

Підлітковий вік — це період бурхливих змін в організмі, і це робить молодь особливо вразливою для радикальних ідей. Лімбічна система (емоції) вже добре розвинена, а префронтальна кора (самоконтроль, оцінка ризиків) — ще ні. Ось чому емоції часто беруть гору над розсудливістю. Маніпулятори користуються цим, пропонуючи прості відповіді на складні питання. І те, що юні хлопці й дівчата піддаються такому впливу, говорить не про їхній поганий характер, а про майстерність ворога. 

Що можуть зробити батьки?

1. Поговорити з дитиною про ризики, які можуть виникнути, попередити про можливості шантажу й залякування. Навести приклади, зокрема такі, де все почалося з пропозиції «легких грошей» або «виконання особливої місії». Пояснити, як відбувається вербування. І як треба діяти в разі попадання в подібну ситуацію.

2. Не читати моралі щодо переконань чи інтересів підлітка. Бути опорою, а не контролером. Не засуджувати, а слухати й ставити багато питань. Пошук відповідей вчить критичному мисленню. 

3. Дати альтернативу тому, що шукають маніпулятори. Спрямувати енергію в конструктивне русло. Якщо дитину турбує несправедливість — разом зайнятися благодійністю. Якщо бракує грошей — разом пошукати спосіб заробити.

Необхідно чітко усвідомлювати, на які больові точки натискає ворог. У Польщі це — розбурхування національної ворожнечі: спроби зіштовхнути українців з поляками, посіяти розбрат між біженцями та місцевим населенням. 

Замовники цих злочинів, цинічно використовуючи вразливість молоді, завжди грають на розколі. Наша відповідальність — не засуджувати тих, хто став жертвою, а створювати систему, де кожна дитина знає: вона може звернутися за допомогою, не боячись покарання.

‍Фотографії: Shutterstock