У перші дні нового 2024 року керівник ізраїльського уряду Беньямін Нетаньягу та міністр оборони країни Йоав Ґалант дали зрозуміти, що єврейська держава готова до енергійних дій у Лівані, якщо не вдасться приборкати екстремістських зусиль терористичної організації «Хезболла», тісно повʼязаної із керівництвом Ірану. Таким чином виникла можливість відкриття нового фронту на Близькому Сході — у відповідності з припущенням державного секретаря США Ентоні Блінкена, що війна з ХАМАСом може створити небезпечні метастази по всьому регіону.
Але чи не став сам напад терористів з ХАМАСу на Ізраїль також проявом метастаз — тільки метастаз війни Росії проти України? Адже вже у перші місяці цієї жорстокої війни, яка у своєму широкомасштабному варіанті скоро продовжуватиметься вже два роки, багато хто попереджав: якщо невдалий путінський бліцкриг перейде у тривалу війну на виснаження, вона створить метастази по всьому світу. І от, будь ласка! Майже два роки війни в Україні перейшли у місяці війни на Близькому Сході.
А війна на Близькому Сході, за словами ізраїльських політиків і військових, може продовжуватися майже весь 2024 рік — і це тільки, коли мова йде про конфлікт з ХАМАС. Ну, а якщо ця війна також дасть свої метастази, їхнім результатом стане новий тривалий конфлікт
Ключовим у характеристиці ситуації, в яку ми потрапили, є саме слово «тривалий». Коли у перші тижні війни Росії проти України хтось згадував війну у Сирії, така паралель здавалася недоречною, тим більше що у цій країні громадянська війна, а не агресія однієї держави проти іншої. Й якось забувалося, що насправді у сирійській війні багато зовнішніх гравців, що тут зіткнулися інтереси США, Росії, Туреччини й Ірану — і не тільки. Й що головною рисою, яка наближає війну в Сирії до війни в Україні, є той факт, що конфлікт відбувається виключно на суверенній території цієї країни, а сусіди хіба що приймають біженців, але на їхній території війни немає.
І тут варто поговорити про пастку, яку диктатури створюють для демократій. Вони намагаються перетворити війну у буденність, щоб розвʼязати собі руки для злочинів. Війна у Сирії продовжується вже майже 13 років й зникла з перших шпальт світових медіа. Не тільки пересічні читачі, але й спеціалісти по Близькому Сходу зараз не скажуть вам, що ж відбувається у цій багатостраждальній країні — хоча у 2011-2013 роках всі світові новини починалися з Дамаска чи Алеппо. Війна в Україні продовжується майже два роки й також починає потихеньку зникати з перших шпальт, не так цікавить громадськість. Й вже почалися перші розмови про «перемир'я» — щодо Сирії також влаштовувалися численні мирні конференції, які ні до чого не призвели… Війна Ізраїлю з ХАМАСом продовжується вже більше трьох місяців й все ще є головною темою всіх світових медіа, а державний секретар Сполучених Штатів Ентоні Блінкен зараз, коли я пишу цей текст, перебуває у черговому близькосхідному турне. Просто уявимо собі, що за кілька місяців почнеться, скажімо, війна на Корейському півострові. Або Китай після президентських і парламентських виборів на Тайвані спробує силою встановити контроль над островом. Або керівництво Сербії на тлі народних протестів проти ймовірної фальсифікації результатів парламентських і місцевих виборів вирішить, що для посилення влади потрібна «маленька переможна війна» для захисту сербів у Косово? Що буде тоді на перших шпальтах? Й скільки буде продовжуватися новий конфлікт? І чи означатиме початок одного тривалого конфлікту закінчення іншого?
Ні, не означатиме. Як початок війни в Україні не означав закінчення війни у Сирії, а початок війни на Близькому Сході не означав закінчення війни в Україні.
Просто тривалі конфлікти без розуміння їхнього політичного вирішення стають новою нормою нашого життя. При цьому західні лідери ніяк не можуть второпати, що світ змінився й ніколи вже не буде таким, яким він був до атаки диктатур
Вихід бачать у спробах домовитися з диктаторами. Барак Обама намагався знайти спільну мову із Володимиром Путіним по Сирії — й таким чином подарував російському президенту ключ до перетворення сирійської війни на ракову пухлину. Джозеф Байден намагався переконати Путіна не нападати на Україну, а зараз західні політики як мантру повторюють, що постачанням зброї мають посилити українські позиції на майбутніх перемовинах щодо закінчення війни, хоча очевидно, що Кремлю абсолютно не потрібні жодні серйозні домовленості. Ну, й, звичайно, Захід буде переконувати Сі Цзіньпіна не нападати на Тайвань…
Світ недавнього минулого, який можна побачити в останньому сезоні культового серіалу «Корона», був абсолютно іншим. Світ Клінтона, Буша і Блера був світом, в якому демократії не поважали суверенітет диктаторів, бомбили Мілошевича за геноцид косоварів й зруйнували режим Саддама Хусейна в Іраку за кілька років після того, як батько президента Буша звільнив окупований іракським диктатором Кувейт. Але той світ, нагадаю, нікому не подобався й спадкоємець Буша-молодшого Барак Обама отримав Нобелівську премію миру просто за бажання побудувати чудовий новий світ — світ, в якому демократії не вторгаються, а домовляються. Ну, і побудував цей світ. Світ, в якому демократії домовляються, а вторгаються диктатури, п'яні від своєї безкарності. Ласкаво просимо!
У цьому новому світі не буде брехні щодо зброї масового знищення в Іраку, але тут вас зґвалтують у власному ліжку, ваш будинок розбомблять, дитину вкрадуть, чоловік загине на фронті у безкінечній боротьбі за маленьке селище, про існування якого ви нічого не знали й назву якого світ забуде після його звільнення або зруйнування
Алеппо, Хомс, Буча, Бородянка, Маріуполь, Кфар-Аза, Нахаль Оз… Які населені пункти додадуться до цього жахливого мартирологу у 2024 році?
Можуть сказати, що ситуація була нездоланною. Це брехня, бо цей новий світ побудували не вони, а ми. Якби над Сирією була встановлена зона, вільна від авіації, й США відреагували б на застосування режимом Асада хімічної зброї — тобто якби улюблений Обама діяв би як неулюблений Буш — це жахіття давно закінчилося б, тисячі людей були б живими, а мільйони жили вдома.
Якби Україна готувалася б до війни, а не до домовленостей із Путіним, а її виборці не звинувачували б у продовженні конфлікту власну владу, а не Кремль, нападу 24 лютого просто не відбулося б
Ну, й якби після цього нападу НАТО у 2023 році запросило б Україну до Альянсу, як на цьому намагався наполягати Київ, війна в Україні вже б зараз наближалася до фіналу. Якби багаторічний очільник уряду Ізраїлю не вірив, що може «керувати конфліктом» з ХАМАС й що влада терористів у Газі допомагає закрити питання про навіть теоретичній діалог з Палестинською автономією, ХАМАСу не вдалося б перетворитися з банди на армію. Якби…
Далі може бути пояснення причин нової війни, яка вже на порозі. Але потрібно не пояснювати причини. Потрібно разом вибиратися з цього лайна — епохи тривалих локальних конфліктів, які буквально зжирають наше майбутнє.
Український публіцист, письменник і відомий журналіст, який більше 30 років працює у демократичних медіа Центральної та Східної Європи. Є автором сотень аналітичних статей в українських, білоруських, польських, російських, ізраїльських, балтійських засобах масової інформації. Є ведучим на телеканалі «Еспресо», має свій канал YouTube, а також співпрацює з українською та російською службами Радіо Свобода. У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору. Зараз вона виходить зі Львова як спільний проєкт Радіо Свобода, «Настоящего времени» та телеканалу «Еспресо».
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
