Ексклюзив
20
хв

Чому я повертаюся на Схід

Я хочу відчувати свою приналежність до чогось — до місця, де сусіди вітаються, де люди піклуються одне про одного

Меланія Крих

Фото: Shutterstock

No items found.

Довгий час я мріяла про переїзд до Америки, але, проживши там три роки, вирішила повернутися до Польщі. Як і мої батьки, я думала, що життя в Америці дасть мені велику американську мрію, але це не так. Думаю, через те, як зображують Америку, у мене склалося певне уявлення про те, яким буде моє життя. Однак я не знала про шокуючі відкриття, які приходять з переїздом на Захід.

Коли я приїхала туди, я б не сказала, що сумувала за своїм колишнім життям у Польщі. Все здавалося новим і захоплюючим. Я відчувала, що я «зробила це». Однак, чим більше часу я проводила у США, тим більше усвідомлювала сумні реалії Америки. Життя на Сході значною мірою зосереджене на громаді: я знаю своїх сусідів, купую фрукти та овочі на місцевому ринку, друзі купують мені пиво, коли я на мілині. Тим часом, мій досвід в Америці був повною протилежністю цьому. Якщо ви не живете в районі, де виросли, або не будуєте спільноту, весь ваш досвід є суто трансакційним. Я ловила себе на думці, що будую з кимось стосунки, а потім швидко виявляла, що ця людина чогось хоче від мене, розмиваючи межу між тим, чи може дружба існувати поза роботою чи статусом.

У Сполучених Штатах найскладнішим для мене було зрозуміти свою ідентичність

В Америці мене сприймають як білу дівчину, а моя польська ідентичність не обов'язково враховується — якщо тільки я не згадаю про це в розмові. Мені було дуже важко це зрозуміти, тому що я відчуваю, що походжу з країни, яка дуже зосереджена на ідентичності. Я відчувала, що саме цього я була позбавлена. Я не могла ідентифікувати себе з тим, ким я є в США. Чи вважати мене іммігранткою, чи польською американкою? Для мене це було дуже незрозуміло. Я знала про привілеї, які мала в Америці через те, що була білою жінкою. Однак я не могла ідентифікувати себе чи сформувати зв'язки з білими американськими жінками, які мене оточували.

Фото: Shutterstock

Я не відчувала себе там вдома — хіба що в Грінпойнті, де я могла спілкуватися з поляками. Тому що в моєму університеті я познайомилася лише з однією полькою. Мені стало краще, коли я потоваришувала з українцем, який походив із сім'ї емігрантів. Він дуже добре розумів, про що я говорю. Американці бачили в ньому лише білого хлопця — до речі, він теж не міг ідентифікувати себе з білими американцями. Ми говорили про схожість і відмінність польського та українського буття — і про терор, який зараз вирує у світі, і який більшість наших ровесників в Америці, здається, ігнорують. Я думаю, що Америка настільки зосереджена на собі та своїй політиці, що багато зовнішніх питань, які не стосуються людей, які там живуть, здаються їм несуттєвими. Тому можна почуватися загубленим, особливо якщо ти іммігрант.

Цей мій друг допоміг мені зрозуміти, як сильно я скучила за своєю країною і своєю громадою, тому що він був найближчим до того, чим, на мою думку, була громада в Америці. Там бути східноєвропейцем — це дивний досвід. Тому що, з одного боку, більшість східноєвропейських країн зазнавали утисків у минулому, а з іншого боку, ти маєш привілей бути білою людиною, і ти повинен брати на себе відповідальність за цей привілей.

Про те, як історія вплинула на східноєвропейські країни, говорять недостатньо — особливо на Заході, я не бачу, щоб багато людей знали про те, що сталося.

Пам'ятаю, на одному з моїх занять американський хлопець не знав, що відбувається в Україні. «Яка війна?», — запитав він, і я не могла повірити в те, що чула

 «Як ти можеш цього не знати?», — сердито подумала я. Там все крутиться навколо їхньої країни, а те, що не зосереджене на ній або не зосереджене на їхній ідеї індивідуалізму — виключене. «Америка те, Америка се», — я більше не могла цього витримати. Ніяких новин про будь-яку іншу країну, хоча саме їхня країна відповідальна за більшість воєнних злочинів у світі, і при цьому єдина, хто міг би покласти край цим війнам.

Фото: Shutterstock

У Нью-Йорку я оселилася в українській частині Іст-Віллідж, сподіваючись, що це принесе мені відчуття спокою. Але натомість у мене з'явилося відчуття, що ця українськість вигадана. Я не чула української мови на вулицях, натомість більша частина району здавалася мені джентрифікованою хіпстерськими білими американцями та студентами, які шукали дешевого житла. Я часто замислювалася, що це означає для тих, хто колись називав цей район домом.

Контраст між первісною культурою та сучасним, більш комерціалізованим середовищем породжував відчуття ностальгії за втраченим, яке посилювалося поточними подіями в Україні

Те ж саме я спостерігала і в Грінпоінті. Те, що колись було відоме як процвітаючий польський район, вже не було таким, як раніше. Я відвідувала це місце щомісяця — ще один ресторан закривався, ще одна людина, яку я знала, виїжджала, бо більше не могла дозволити собі жити там. Найбільше мене вразили зміни в людях, які мене оточували. Багато мешканців, які проживали тут протягом тривалого часу, були витіснені через зростання орендної плати, а культурний ландшафт, який спочатку змушував мене почуватися як вдома, став більш однорідним. І українську, і польську громади витіснили з районів, які вони колись вважали своїми. Тепер вони переїжджають за кілька миль від Манхеттена, в інший район, який вони будуть називати домом, поки все це не повториться.

Протягом усього перебування в Америці я задавалась питанням: чому б не обрати більш спокійне, спільне життя? Чому воно має залишатися лише мрією? Це відчуття ізоляції в чотирьох стінах моєї нью-йоркської квартири, прокидаючись щодня від шуму, що доноситься ззовні, дивлячись на обличчя, яких я не впізнаю. Чому б не повернутися додому, де є спільнота, підтримка і відчуття безпеки? Я зрозуміла, що, скаржачись на все це, у мене був лише один вихід. Я зібрала речі і поїхала. Моя мрія — не оточувати себе блискучими речами і роботою, яка підвищує мою самооцінку. Я хочу відчувати свою приналежність до чогось — до місця, де сусіди вітаються, де люди піклуються один про одного. До місця, яке можна назвати домом.

No items found.

Режисерка, креативна продюсерка та асистентка режисера. Завершує навчання у Tisch School Нью-Йоркського університету, де навчається на програмі «Кіно і телебачення». Під час навчання в Нью-Йоркському університеті зняла кілька фільмів, присвячених соціальним змінам. Багато з фільмів, над якими вона працювала, були відібрані для участі у відомих кінофестивалях. Вважає, що сторітелінг завжди має бути наповнений правдою та слугувати мотиватором для змін у суспільстві.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Є щось символічне в тому, що на екстрений саміт Євросоюзу, присвячений перемозі Дональда Трампа на президентських виборах у Сполучених Штатах, лідери країн ЄС збираються саме до Будапешта. 

Ще вчора Віктор Орбан міг вважатися маргіналом, головування якого в ЄС треба було просто перечекати як застуду. Однак сьогодні «заразитися» від Орбана мріє майже кожний європейський лідер. Адже прем'єр Угорщини — чи не єдиний з них, хто регулярно приватно зустрічається із Трампом. І точно єдиний з них, про спілкування з яким Трамп захоплено розповідає на передвиборчих мітингах, — тому що в його уявленні про Європу вона має бути з обличчям Орбана.

Можна, звичайно, зневажливо проігнорувати цей образ, але ось тільки президентство Трампа не вдасться перечекати як застуду

На повернення колишнього очільника Сполучених Штатів до Білого дому доведеться реагувати ще й тому, що це повернення означає справжній тріумф «трампізму» як нової ідеології американських правих (або, якщо користуватися європейськими стандартами, все ж таки ультраправих). 

Орбан першим у ЄС привітав Трампа з перемогою. Фото: Manuel Balce Ceneta/Associated Press/East News

І в цій ідеології євроатлантичній солідарності і спільним демократичним цінностям залишається не так вже й багато місця. Конфронтація демократій і диктатур, яка визначає наше майбутнє, 5 листопада набула нового виміру. Є демократії. Є диктатури.

І є Дональд Трамп, якого виборці найбільш сильної демократії світу обрали своїм президентом і який, очевидно, не вважає, що захист демократії є важливою місією Америки — як у внутрішній, так і у зовнішній політиці

В європейців у цій ситуації є два варіанти подій. Перший — усвідомити зменшення ролі США як головної держави демократичного світу й гаранта безпеки післявоєнної Європи й замислитися про свою самостійну роль. Про це вже зараз говорить багато політиків континенту.

Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський закликав європейців взяти на себе більшу відповідальність за власну безпеку. Міністр з європейських справ Франції Бенджамін Хаддад закликав європейців визнати, що вони більше не можуть залежати від капризів американської політики й закликав до більш серйозного європейського співробітництва у сфері оборони. «Кінець історії» підійшов до фіналу — саркастично заявив французький міністр. 

Але є і інший шлях виживання — стати «трампістами», щоб зберегти увагу й повагу Трампа. Ось чому ентузіазм з приводу перемоги колишнього і майбутнього президента США можна помітити саме у середовищі ультраправих партій Європи

І, зрозуміла річ, це не тільки Орбан. Достатньо просто подивитися записи лідерів ультраправих політичних партій у соціальних мережах, щоб зрозуміти яке свято, яке передчуття перемоги сьогодні на їхній вулиці. Ультраправі вже посилили свою роль і в Європарламенті, і у національних парламентах. Вони — як у Нідерландах, Австрії чи Італії — стають першими партіями на виборах, формують уряди, очолюють парламенти…

Ще до перемоги Трампа можна було говорити про зростання їхньої ролі, але тепер, коли один з них тріумфально — а це саме тріумфальна перемога — переміг на виборах у Сполучених Штатах — вони сподіваються, що наляканий розлученням з Америкою європейський виборець, сам занесе їх на руках до владних кабінетів. До того ж ультраправі політики можуть не тільки сподобатися Трампу, але й зробити те, на що вже не готові піти «традиційні» ліберали чи консерватори. Вони можуть домовитися із Володимиром Путіним. 

20
хв

Європа маленьких Трампів

Віталій Портников

Судячи зі швидкості, з якою світові лідери побігли вітати переможця виборів у США, вони уже напружилися. І зробили головний висновок — з непередбачуваним Трампом краще мати гарні стосунки, аніж ніяких. 

Трамп отримав підтримку від штатів, що вагаються. Фото: Rex Features/East News

Прикметно, що президенти України та Польщі привітали переможця одними із перших у дуже приязному тоні. А чому так? Ще задовго до кульмінації виборів Трамп дав зрозуміти, що Європа має активніше вкладатись у власну безпеку своїми грошима — і безкоштовного сиру від Вашингтону уже не буде. Тож цілком логічно, що східний кордон НАТО та Україна змушені будуть звикати до нової геополітичної реальності. Це потенційно прифронтові території між Заходом та «віссю зла» — добре, що останнім часом лідери цих держав кажуть про це відкрито. 

Трамп точно не є проросійським політиком, як про це собі думають експерти-самоучки із соцмереж. Він епатажний, непередбачуваний і егоїстичний, таких на європейському континенті уже не лишилось — вони вимерли, як мамонти після завершення Холодної війни
Дональд Трамп: «Я не збираюся починати війну, я збираюся зупинити війни». Фото: Alex Brandon/Associated Press/East News

Виборча кампанія проти Камали Гарріс та демократів, які обиралися в Конгрес, добре показали, що Трамп рішучий і не зупиниться ні перед чим. У хід проти опонентів пішло смаження картоплі фрі, керування сміттєвозом і роздування історії білки-блогера, яку евтаназували через закони, які свого часу наухвалювали демократи. У Путіна і Сі Цзіньпіня, які позиціонують себе як альфа-самці, зʼявився реальний конкурент — і це справжній самець Дональд Трамп. 

Найперше, що спадає на думку після підбиття результатів виборів, — новий-старий президент США точно не буде грати в тягучу ескалацію, як це робив попередник Джо Байден

Треба очікувати різких рішень й готуватись до них. Що точно Трамп не стане робити, то це свідомо сприяти затягуванню війни — він налаштований зайнятись внутрішніми проблемами, а не влаштовувати другий Афганістан, який обернувся для США іміджевою поразкою. Яка, до слова, надихнула Сі та Путіна готувати повномасштабне вторгнення до України. 

Тому чи варто посипати голови попелом та кричати «я в траурі» та «все пропало»? Точно ні. Бо абсолютно невідомо, чи було би краще у разі перемоги Гарріс. Штаб кандидатки від Демократичної партії кілька тижнів тому оприлюднив розкладку людей, яких планують ставити на сектор безпеки та оборони. Левова частина з них — це епоха Барака Обами, чия геополітична робота і надихнула Путіна на ідею поділу світу на двох.

Також, якщо ми тверезо подивимось на пані Гарріс, у неї мало досвіду роботи щодо Східної Європи. Українською війною, яка триває одинадцятий рік, вона серйозно не цікавилась. Якісь змістовні речі про нашу боротьбу і перспективи вона почала говорити лише на дебатах із Трампом — і то складно відповісти, було це щиро чи просто заготовкою зграбних політтехнологів. 

Ще на етапі партійних праймеріз у лютому 2024 року Трамп розповідав, як лякав у минулому країни НАТО тим, що на них нападе Росія, якщо вони не збільшать внески до Альянсу. Тоді Польща була чи не єдиною країною, яка відповіла, що почула все раніше і витрачає 8 останніх років 4% ВВП на власну армію. 

Перемога Трампа у США — це дзвіночок, що епоха халяви та перекладання відповідальності на власні плечі завершилась

Тепер політикам будь-якої країни недалеко від кордонів Росії варто думати: куди витрачаємо кошти — на підтримку туалетів для трансгендерів чи на власну зброю. Тож коли ось-ось Польща на наступні півроку очолить Раду ЄС, вона має повне право спитати, а що там західні сусіди? Сподіваються на ядерну парасольку Вашингтона чи все-таки рахують, що лишилось на власних збройних складах. 

Після президентських виборів у США Європа має взяти на себе більшу відповідальність за свою безпеку. Фото: Olivier Hoslet/Associated Press/East News

Іронічно, але і Володимир Зеленський після офіційного оголошення результатів виборів може з іронією спитати Трампа, так а де звершення війни за 24 години. Обрання Трампа може прискорити заморозку нинішньої війни в Україні до кращих часів — коли ми підемо на вибори і оберемо кращу сильну команду складних часів. Ця нова влада уже точно має зважати на те, що доля України в наших руках. І що ніяка сучасна зброя не допоможе, якщо в тилу є криза управління. 

Ці оцінки збігаються із думками премʼєр-міністра Польщі Дональда Туска. У 2025 році країна обиратиме нового президента — і він точно має мати відповіді на складне питання, що робити, коли Росія стукатиме у двері. І не просто ефектно посміхатись із бігбордів. Політик досить влучно висловився у соцмережі Х про політичне цунамі в США:

«Гарріс чи Трамп? Деякі стверджують, що майбутнє Європи залежить від американських виборів, тоді як в першу чергу воно залежить від нас. За умови, що Європа нарешті подорослішає і повірить у власні сили. Незалежно від результату, ера геополітичного аутсорсингу закінчилася».

З Трампом точно не буде нудно

І за іронією долі — ті, хто не захоче платити за власну безпеку та адаптуватись до нових реалій, будуть нагадувати маленького Кевіна Маккалістера у фільмі «Один удома-2». Коли ти можеш приязно поговорити в холі зі Трампом і навіть пожити в розкішних номерах. Утім — тебе урешті розкусять, що банківська карта не працює, — і рахунок будуть змушені платити батьки.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Трамп взяв реванш. Які уроки має винести Польща та Україна?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Де зустріти казку? Зимові резиденції Святого Миколая і Санта-Клауса в Польщі

Ексклюзив
20
хв

Чому Трамп виграв, а Гарріс програла? Огляд найвпливовіших світових медіа

Ексклюзив
20
хв

Американський вибір: Дональд Трамп перемагає на виборах у США

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress