Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Таксі у Варшаві. Фото: Arkadiusz Ziolek/ East News
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
У країні посилюються вимоги до водіїв таксі Bolt, Uber та Free Now. Відтепер компанії муситимуть перевіряти особу того, хто хоче працевлаштуватися. Це має підвищити безпеку пасажирів, в першу чергу, бо є випадки неадекватної поведінки водіїв, спроб домагань і навіть згвалтувань у таксі (32 випадки таких злочинів в Польщі зафіксовано минулоріч).
Водіїв перевірятимуть ретельніше
Якщо раніше водій таксі через мобільний додаток міг онлайн налагодити роботу з посередником, то тепер він повинен особисто з'явитися в офіс на перевірку. У компанії зроблять фото водія і перевірятимуть його не менше, ніж один раз за 50 поїздок – це дає гарантію того, що перевезення здійснюється виключно тим водієм, який уклав договір. Щодо людей, які вже уклали договір, то їхній термін верифікації особи спливає у жовтні 2023 року. Вони також повинні з'явитися особисто в офіс компанії-перевізника. Згідно з новими правилами, якщо посередник не виконуватиме своїх зобов'язань, йому загрожує штраф у розмірі 10 000 злотих, за повторне порушення – до 50 000 злотих.
Водій повинен особисто з'явитися в офіс комапанії-таксі на перевірку. Фото: Mariusz Gaczynski / East News Warszawa
Крім цього передбачаються обов'язкові перевірки посвідчення водія в Центральному реєстрі транспортних засобів і водіїв (Centralna Ewidencja Pojazdów i Kierowców). У водія вимагатимуть довідку про відсутність судимості. Служби таксі зможуть обмінюватися даними водіїв.
«Для роботи в таксі Варшави нелегалам продавали готовий акаунт»
Киянин Віталій Ткаченко у Варшаві мешкає п'ятий рік, два з яких працює таксистом.
«Нічого складного у нових правилах для водіїв немає, просто потрібно буде частіше фотографуватись. Тому що раніше часто продавали акаунти для роботи в таксі нелегалам. А зараз уже іноді, коли я їду за кермом, програма просить мене надіслати фотографію, що автомобілем керую саме я. Довідка про несудимість, на мою думку, марна справа. Більшість водіїв – приїжджі, судимості в Польщі не мають, а чи були судимі на батьківщині, невідомо. Довідка коштує 30 злотих і дійсна лише місяць. Крім того, зараз вимагають ліцензію, раніше з цим було не так суворо. Ліцензія для водія таксі коштує від 100 злотих, вона дійсна лише в тому місті, де працюєш», – розповідає Віталій.
На сьогодні перевізники й самі зацікавлені у тому, щоб підвищити безпеку поїздок. Так, Bolt вже тестує аудіозапис в авто під час поїздки, Uber, якщо авто довго стоїть під час поїздки (наприклад, в заторах), надсилає повідомлення у додатку, де вимагає підтвердити, чи все гаразд. Крім цього, можна ділитися своїм маршрутом із родичами чи друзями.
Перевізники зацікавлені у тому, щоб підвищити безпеку пасажирів. Фото: Pexels
Зараз працювати в службі таксі можна із закордонним посвідченням водія. Але, за словами Віталія Ткаченка, їх уже готують до того, що до травня наступного року водії мають перейти на польські права. Це також підвищить безпеку перевезень, оскільки у Польщі є досить високі вимоги до водіїв. Але це створить проблеми для тих, хто приїжджає і одразу хоче влаштуватися у таксі. Оскільки обміняти посвідчення водія на посвідчення польського зразка можна тільки після 6 місяців перебування в країні.
8 тисяч водіїв втратили роботу
Компанія Bolt ще в 2022 році посилила верифікацію водіїв та попросила їх пред'являти ще й медичну довідку про можливість роботи у сфері перевезень, свідоцтво про успішне проходження психологічних тестів та ідентифікатор водія таксі. Як наслідок, 1 січня 2023 року служба заблокувала 8 тисяч водіїв, які не змогли виконати нові вимоги. Найчастіше блокування були пов'язані з відсутністю ідентифікатора водія таксі. Цей пластиковий документ видають уженди (місцеві адміністрації) за заявою, і вони просто не встигали обробляти величезну кількість запитів.
Безумовно, нововведення у польських службах таксі змінять ситуацію з безпекою на краще, але не вирішать усіх проблем.
Журналістка, PR-спеціалістка. Мама маленького генія з аутизмом та засновниця клубу для мам «PAC-прекрасні зустрічі у Варшаві». Веде блог та ТГ-групу, де допомагає мамам особливих діток разом зі спеціалістами. Родом з Білорусі. В студентські роки приїхала на практику до Києва — і залишилася працювати в Україні. Працювала у щоденних виданнях «Газета по-київськи», «Вечірні вісті», «Сьогодні». Була автором статей для порталу оператора бізнес-процесів, де вела рубрику про інвестиційну привабливість України. Має досвід роботи smm-менеджером і маркетологом у девелоперській компанії. Вийшла заміж на телепроєкті «Давай одружимося», коли виконувала редакційне завдання. Любить людей та вважає, що історія кожного унікальна. Обожнює репортажі та живе спілкування.
R E K L A M A
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Місце розташування клініки AboTak не випадкове. Саме на вулиці Вейській знаходиться не лише Сейм, але й головний офіс «Громадянської платформи» й Канцелярія Президента, тобто місця на політичній карті, де приймаються найважливіші для країни рішення. Саме тому борчині за право жінок на аборт, — як вони повідомили на пресконференції під час відкриття клініки, — вирішили «забрати собі шматочок цієї вулиці».
Відтепер сюди може прийти будь-хто, кому потрібні аборт, інформація або просто підтримка. «Це центр сестринства», — кажуть активістки. Сестринство важливе й цінне завжди, а особливо сьогодні, коли політики продовжують блокувати зміни до закону про аборти
Відкладено не лише закон про лібералізацію абортів, але й ті зміни, які під час виборчої кампанії називали «мінімальними». Йдеться про декриміналізацію абортів, тобто зміни до Кримінального кодексу, згідно з якими особа, яка допомагає комусь зробити аборт, не ризикує потрапити до в'язниці, як це відбувається зараз. У Польщі жінки не підлягають кримінальному переслідуванню за нелегальне переривання вагітності, але допомога в здійсненні аборту — кримінальний злочин (за операцію незаконного переривання вагітності польським лікарям загрожує до трьох років позбавлення волі). Зрештою цей закон паралізує лікарів.
У Польщі аборт є законним у двох випадках: якщо він є наслідком забороненого діяння, тобто зґвалтування або інцесту, і коли він становить загрозу для здоров'я та/або життя жінки. На практиці останню передумову складно застосувати саме тому, що пособництво та сприяння аборту карається. І лікарі, посилаючись на «застереження совісті», нерідко відмовляються переривати вагітність, навіть коли вона становить загрозу плоду й матері. У Польщі вже померли декілька жінок, яким лікарі відмовились переривати вагітність на пізніх термінах, хоча ситуація становила пряму загрозу життю жінок.
До жовтня 2020 року в межах так званого «абортного компромісу» 1993 року законними вважались також аборти через дефекти плода, зокрема, несумісні з життям (завмерла вагітність). Але в 2020 році Конституційний суд Польщі визнав і це незаконним.
Після цього, за даними Міністерства охорони здоров’я РП, кількість легальних абортів у Польщі скоротилася вдесятеро. І в 2021 році було зафіксовано 107 проведених абортів замість 1076 у 2020 році. Але урядова статистика не має нічого спільного з реальною ситуацією з абортами в Польщі.
За оцінками ADT, жінки з Польщі роблять понад 100 000 абортів щороку
Минулоріч тільки Abortion Dream Team допомогла близько 50 000 жінок отримати доступ до фармакологічного аборту, оскільки саме на цей метод переривання небажаної вагітності жінки зважуються найчастіше.
Активісти ADT наголошують, що клініка AboTak — це місце, де вони не лише вимагатимуть доступу до аборту, а й надаватимуть цю послугу. Зараз у центрі доступна послуга медикаментозного аборту (за допомогою пігулок), а жінкам, які потребують хірургічного переривання вагітності, в центрі допомагають знайти відповідний заклад за кордоном, організовують транспорт, часом навіть фінансову підтримку. У центрі можна також зробити безкоштовний тест на вагітність і отримати консультацію лікаря.
Наталія Бронярчик підкреслює, що ADT допомагає всім, хто потребує допомоги в доступі до аборту. «Щодня до нас звертаються не тільки польки, але й жінки з України. Від початку повномасштабної війни понад 3 000 жінок з України зробили з нашою допомогою аборти», — каже вона. І додає, що ADT — не єдина організація, де люди можуть отримати допомогу. Чимало людей звертаються до «Мартинки» — організації, заснованої українськими жінками.
Мартинка була заснована через 19 днів після початку великої війни в Україні. За три роки роботи вона отримала близько 4 000 звернень за допомогою, а за останній рік ця кількість зросла вдвічі. Це випадки, пов'язані з насильством та торгівлею людьми.
Якщо ви маєте потребу поговорити, спитати поради — приходьте на вул. Wiejska, 9. «Ми для всіх. Ти не одна», — запевняють засновниці центру.
Офіс Президента Польщі стверджує, що Польща виділила на допомогу Україні еквівалент 4,91% ВВП, з яких 0,71% ВВП витрачено на підтримку України, а 4,2% ВВП — це витрати на допомогу українським біженцям. Цю інформацію одразу підхопили критики польсько-українських відносин.
У тексті не уточнюється, з чого складається ця цифра. Обсяг військової допомоги (15 мільярдів злотих) при цьому детально розписаний, а от значно більша сума — чомусь ні. Витрати тільки на українських біженців з 2022 року оцінено в 88,73 мільярдів злотих, але ця цифра не підтверджується жодним з інших джерел. Так, авторитетний німецький інститут ifW Kiel, який від початку війни веде детальний підрахунок міжнародної допомоги для України, оцінив загальну вартість польської допомоги (і збройної, і гуманітарної, і фінансової) в 5 мільярдів євро (це трохи більше 20 мільярдів злотих).
Окремо допомогу, надану біженцям з України, порахували і в Польському економічному інституті: у 2022 році це — 15 мільярдів злотих, у 2023 — вже 5 мільярдів злотих. Цифри за 2024 рік поки немає, але вже зрозуміло, що вона буде меншою. Взяти хоча б таку статтю витрат, як виплати на дітей «800+»: в 2024 нею скористалися 209 тисяч з 400 тисяч українських дітей. На медичну опіку витрати теж скорочуються: в 2024 році меддопомогою в Польщі скористалися 525 тисяч українців, тоді як у 2023 році було 802 тисячі.
Торгівля: економічний баланс на користь Польщі
Починаючи з 2021 року, відповідно до аналітичної довідки Центру східних досліджень, Польща нарощує обсяги експорту товарів до України. Вже у 2023 році обсяги виросли на 80%, а торговий профіцит збільшився з 2,1 мільярда євро до 7,1 мільярда євро.
Важливим фактором росту експорту польських товарів стала війна. Так, у 2024 році Польща експортувала в Україну товарів на суму 56 мільярдів злотих (приблизно 12,7 мільярда євро), що на 5 мільярдів злотих більше, ніж у попередньому році. Ключові сектори, які забезпечують це зростання, — паливо, військове обладнання, машини та автомобільна продукція.
Щодо товарів масового вжитку й продуктів, то тут теж пожвавлення. Якщо раніше не виникало питання, що українцям везти з Польщі в якості презента: одяг, взуття, сири, алкоголь, продукцію для рукоділля, то зараз це вже проблема, адже більшість відомих польських товарів можна легко знайти в українських супермаркетах.
Війна зробила Польщу ключовим логістичним партнером України. Дохід тільки від постачання в Україну військової техніки досягнув у 2024 році майже 10 мільярдів злотих, що вдвічі більше, ніж у 2023.
Це зростання підкреслює важливість України як торговельного партнера, що є сьомим за величиною ринком польського експорту, випереджаючи США й Іспанію. Саме українська міграція, на думку аналітиків Банка народного господарства Польщі, найбільше вплинула на зміцнення торговельних зв'язків між країнами.
Україна відкрила двері польським виробникам навіть попри блокування кордонів, «зернове ембарго», намагання деяких політиків грати на історичній пам'яті. Водночас ослаблена війною Україна отримує значно менші прибутки.
Блокування польсько-українського кордону, 2022. Фото: Filip Naumienko/REPORTER/East News
Як зазначає в.о. директора Польського економічного інституту Павло Слівовський, «інтеграція України з Європейським Союзом та розвиток інфраструктури дозволять Польщі отримати більші економічні вигоди від торгівлі з Україною».
Вплив біженців на польську економіку
Тут цифри ще більш вражаючі. 78% повнолітніх українців у Польщі — працюють. Вони складають 5% (як трудові мігранти, так і особи зі статусом тимчасового захисту) від всіх працюючих людей в Польщі.
Відповідно до звіту Державного банку розвитку Польщі, у 2024 році українські вимушені мігранти внесли до Національного фонду здоров'я та Фонду соціального страхування 15,21 мільярдів злотих. Ця сума значно перевищує витрати, які понесла польська держава на соціальну підтримку дітей та медичне обслуговування українців зі статусом тимчасового захисту.
Bank Gospodarstwa Krajowego звітує, що на кожен злотий, отриманий на дитину за польською програмою «800+», українці сплатили до польського бюджету 5,4 злотих
Українці стали частиною польського ринку праці, особливо в галузі будівництва, у транспортній і сфері послуг, логістиці тощо. Українці заповнюють критичні прогалини. Українські жінки, які становлять більшість серед біженців, часто беруть на себе роботу, якою не хочуть займатися самі поляки, а також працюють там, де традиційно до війни через великі навантаження працювали чоловіки — наприклад, на складах чи м’ясопереробці.
Українська міграція сприяє росту польського ВВП. Так, згідно з дослідженнями Банку народного господарства, йдеться про щорічне зростання ВВП Польщі на 0,5-2,4 відсотки.
А колишній віцепрем’єр, міністр фінансів і багаторічний голова Національного банку Польщі Лешек Бальцерович взагалі впевнений, що «якби не біженці, валовий внутрішній продукт Польщі був би на 7 відсотків нижчим».
Є і такий факт: у 2023 році, після низки випадів з боку деяких польських політиків на адресу українських біженців і блокування українсько-польського кордону, стався масовий виїзд українців з Польщі — переважно до сусідньої Німеччини.
Польський економічний інститут пов'язує з виїздом українців зменшення економічного зростання у другому кварталі 2023 року на 0,2-0,3 відсоткових пункти
І йдеться вже не лише про «робочі руки». Польському ринку роками бракує вчителів, лікарів, інженерів, медсестер, доглядальниць за людьми похилого віку. Згідно з цьогорічним «Барометром професій», який визначає попит на окремі професії, 29 зі 168 професій можна вважати дефіцитними, з яких 13 — професії, що потребують високої кваліфікації. І в українців ця кваліфікація є.
Підприємництво та інвестиції: українці створюють робочі місця
У 2024 році кожен восьмий новий підприємець у Польщі мав українське походження. Із січня 2022 року по червень 2024 року в Польщі було створено близько 59,8 тисяч бізнесів, заснованих українцями, повідомляє Польський економічний інститут.
Українці перевозять виробництво, відкривають салони краси, ресторації, IT-компанії. За даними Польського економічного інституту, українські бізнеси працюють переважно в таких секторах: будівництво (23% від відкритих українських бізнесів), інформація та зв’язок (19%) та інші види послуг (12%).
Українці йдуть на ризик, працюючи в новому для себе середовищі, розбираються в нових для себе законах, бухгалтерській і податковій системах, щоб не залежати від соціальної допомоги й мати можливість утримувати власні родини
Відзначимо, що попри війну польський бізнес також інвестує в Україну. З початку війни інвестори зі 100 країн заснували в Україні понад 3000 компаній. Серед них поляки посідають третє місце (7,3%), випереджаючи німців, американців та англійців, повідомляє публічний портал Opendatabot. Більше половини польських компаній зареєстровані у Львові.
Відкриття магазину «Україночка» з українськими товарами в Любліні, 2025. Фото: Jan Rutkowski/REPORTER
Споживання та туризм: українці витрачають гроші в Польщі
Якщо довоєнні мігранти зосереджувалися на тому, щоб переказувати заробітки додому, то воєнні мігранти витрачають зароблене на місці — в Польщі. Дослідження Grupy Progres свідчить, що реальний заробіток українських біженців коливається від 3,3 до 5,5 тисяч злотих нетто, хоча більшість українців розраховує на більші ставки.
Основна причина в тому, що близько 66% свого заробітку українці віддають на оренду житла, плюс — комунальні послуги, інтернет, телефон, пальне. На чому економити? Якщо 80% опитаних говорять, що на їжу вони витрачають 1,5-2 тисячі злотих на місяць. Нерідко через низькі заробітки українців у Польщі родини біженців змушені витрачати кошти з дому, які надсилає чоловік, батьки.
— Я вирішила повернутися в Україну, коли нам в черговий раз підняли оплату за квартиру, — розповідає моя приятелька Зоя. — З двома маленькими дітьми важко знайти роботу, мій дохід був 1600 злотих на дітей, 2300 я заробляла прибиранням. Оплату за житло підняли до 2850 злотих, плюс комунальні — і шо, голодувати?
Національний банк Польщі звітує, що залишитися в Польщі після війни хоче 21 відсоток українських біженців. Основні причини, якими пояснюють бажання виїхати, — крім туги за Україною і рідними, — це відсутність перспективи мати власне житло, необхідність виконувати працю, яка не відповідає освіті та вмінням (лише 34 відсотки українців працюють відповідно до своєї кваліфікації, освіти), відчуття відокремленості від спільноти й незахищеності, негативний досвід під час працевлаштування (41 відсоток українців був ошуканий польськими працедавцями).
Ще один пункт впливу українців на економіку Польщі — туризм з України та виїзд в різні країни ЄС через Польщу. Українці виїжджають до ЄС переважно через три точки: Кишинів (Молдова), Будапешт (Угорщина), а більше половини пасажиропотоку — через українсько-польський кордон. У Польщі українські туристи купують їжу, залишаються на ніч у готелях, купують квитки з місцевих аеропортів у Кракові, Катовіце й Варшави.
Лише за третій квартал 2024 року ця стаття доходу принесла Польщі 2,2 мільярда злотих. І стала стабільним стимулом для місцевих економік, особливо в прикордонних регіонах.
Висновки: разом ми сильніші
Хоча Польща надала значну підтримку Україні та її біженцям, вона має позитивну віддачу від цих інвестицій у власну економіку. Українські мігранти не лише заповнили прогалини на ринку праці, але й сприяли зростанню ВВП Польщі, сплатили більше податків, ніж отримали соціальних виплат, медичної допомоги, вони розвивають підприємництво й витрачають в Польщі гроші як споживачі та туристи, а отже, — приносять користь польському бізнесу й економіці в цілому. Цифри говорять самі за себе. Українці — не лише реципієнти допомоги, а й активні учасники ринку праці, споживачі й платники податків, які суттєво зміцнюють польську економіку.
Польща та Україна можуть створити партнерство, яке принесе користь не лише їхнім економікам, а й суспільствам. Подальша інтеграція України з ЄС може ще більше зміцнити цей зв’язок, забезпечуючи стабільне зростання обох країн.
Росія може напасти на країни НАТО протягом найближчих п’яти років, а можливо й раніше, якщо будуть зняті санкції — про це попереджає президент Литви Гітанас Науседа. Країна активно укріплює свої кордони з Росією та Білоруссю: плануються багатошарові фортифікаційні споруди, включаючи протипіхотні та протитанкові міни.
На тлі цих загроз Литва разом із Польщею та Фінляндією обговорює створення єдиного оборонного щита для захисту східного флангу Європи. У цей самий час Велика Британія ініціює нові зустрічі «коаліції охочих» щодо миротворчих місій в Україні, які можуть змінити баланс сил у регіоні.
Що означає цей геополітичний ландшафт для майбутнього Литви та всієї Європи? Чи готова Литва до можливих викликів? Про це ми поговорили Расою Юкнявічене, колишньою міністеркою оборони Литви, ексдепутаткою Сейму, а нині — членкинею Європарламенту.
«Коаліція охочих» та роль Литви
Марина Степаненко: Литва неодноразово демонструвала готовність до рішучих дій, зокрема заявивши про можливе розміщення ядерної зброї НАТО. Наскільки цей крок є реальним і чи підтримують його інші члени Альянсу?
Раса Юкнявічене: Як у члена НАТО наше оборонне планування за своєю суттю є регіональним. Ми активно готуємось і робимо все можливе, тому що стаття 3 Статуту НАТО вимагає від нас бути готовими захищати себе і діяти як надійні партнери і члени Альянсу.
Проте ми покладаємось на більш широке планування і можливості НАТО. Коли йдеться про розгортання ядерної зброї, важливо пояснити, що це не означає, що Литва буде володіти ядерною зброєю. Наші оборонні плани є регіональними і охоплюють країни Балтії і Польщу, які перебувають під парасолькою колективної оборони НАТО. Окремого плану для Литви, Латвії чи інших окремих країн не існує.
Конкретне розташування ядерного потенціалу — в Литві, Польщі чи навіть Німеччині — не є критичним питанням. Ці сили і засоби часто включають ракети великої дальності, хоча тактична ядерна зброя також може бути розгорнута на підводних човнах, флотах та інших військових засобах.
Що дійсно має значення, так це те, чи має НАТО достатньо сил і засобів, близькість цих сил і засобів до ключових цілей і хто ними оперує
Литва не буде застосовувати ядерну зброю. Будь-яке рішення про розгортання ядерних сил ухвалюватиме НАТО, а не Литва, і будь-які операції проводитимуться під керівництвом Альянсу.
Ядерне стримування залишається критично важливим аспектом нашої оцінки загроз. Якщо регіональна штаб-квартира НАТО визначить, що литовська територія є стратегічно придатною або забезпечує достатній простір для розгортання, то це рішення буде ухвалене колективно. Повторюся, це регіональне рішення, а не таке, що стосується лише Литви.
Як ви оцінюєте перспективи розширення «коаліції охочих» для допомоги Україні? Чи можуть у майбутньому окремі держави НАТО ініціювати нові формати військової підтримки, навіть без консенсусу всього Альянсу?
Насамперед, мова йде про Альянс. Лише НАТО може розробити чітке, всебічне планування, оскільки володіє ресурсами, розуміє можливості і точно визначає військові загрози. НАТО знає, як ефективно реагувати на ці загрози. Тому, звичайно, наш пріоритет — це НАТО.
Проте бувають випадки, коли Альянсу в цілому важко ухвалити рішення. У таких випадках ми уклали спеціальні угоди зі Сполученими Штатами для забезпечення оборони нашого регіону, якщо не вдається досягти консенсусу між усіма членами НАТО. З огляду на виклики, що виникають у Вашингтоні, необхідно розглянути можливість створення коаліцій в рамках НАТО і ЄС.
Для нас безпека в Балтійському морі та країнах, що його оточують, є головним пріоритетом
Для нас цей виклик є більш нагальним, ніж для країн, що межують з Середземним морем, які стикаються з власними важливими проблемами. Ось чому я рішуче підтримую співпрацю між країнами, які стикаються зі схожими загрозами і викликами.
Такий підхід не означає дублювання зусиль, а радше доповнення і посилення нашої загальної безпеки і оборони. Я повністю підтримую готовність держав-членів об'єднуватися і спільно протистояти спільним загрозам.
Литва є однією з найактивніших країн у підтримці України. Чи є якісь «червоні лінії», за які вона не готова заходити у військовій допомозі?
Як і багато інших країн Північної Європи та Балтії, а також Польща, ми чітко розуміємо, що Україна не лише захищає себе, але й захищає нас. Це спільний виклик для всієї Європи.
Тому ми не встановлюємо жодних червоних ліній. Єдиним обмеженням для нас є наші можливості та ресурси
Хоча ми, можливо, не найпотужніша економічно країна в ЄС, ми зробили великий внесок (від початку повномасштабного вторгнення Литва надала Україні військової, економічної та гуманітарної допомоги на суму 1,112 мільярда євро, що становить 1,801% ВВП країни. За цим показником Литва посідає третє місце серед усіх країн-донорів. — Авт.).
Володимир Зеленський та Гітанас Науседа. Фото: ОПУ
Гарантії безпеки для України та стратегія ЄС
Очільник МЗС Литви Кестутіс Будрис запропонував п’ятиелементний пакет гарантій безпеки для України. Чи є в ЄС політична воля для його реалізації, зокрема щодо введення європейських військ в Україну?
У нас є проблема всередині ЄС — Угорщина наразі не може або не хоче підтримувати всі пропозиції щодо України. На жаль, її позиція нагадує позицію не проєвропейського члена, а російської маріонетки, яка діє всередині ЄС. Це реальність, з якою ми стикаємося.
Водночас Євросоюз не є військовою організацією — він був створений як економічний союз без військового виміру. Оборона і безпека завжди були відповідальністю країн-членів, а військовим аспектом займається НАТО, оскільки багато країн ЄС також є членами Північноатлантичного альянсу.
Будь-які зусилля щодо розгортання військ або миротворців залежать від окремих країн-членів. Приємно бачити, що формуються коаліції, а Велика Британія бере активну участь у забезпеченні європейської безпеки, незважаючи на те, що вона вийшла з ЄС.
Їхні зобов'язання щодо захисту континенту залишаються сильними і важливими
Якщо ЄС візьме на себе роль лідера, багато країн приєднаються до нього, але для ефективного розгортання потрібні спроможні країни. Хоча Литва має сильну політичну волю і громадську підтримку, очевидно, що лише нашого внеску буде недостатньо.
Ми побачимо, що вийде з поточних, хоча і непевних, переговорів між США і Росією. Незважаючи на це, Литва продовжуватиме підтримувати всі необхідні заходи, щоб допомогти Україні вижити і досягти якомога більшого в цій війні.
П’ятиелементний пакет гарантій безпеки для України Будриса також містить пункт про прискорений вступ України до ЄС. Наскільки реальною є ця перспектива у контексті загроз з боку Росії?
Так, розширення є ключовим пріоритетом Європейського парламенту сьогодні. Я беру активну участь у цих дебатах і процесах ухвалення рішень настільки, наскільки це залежить від Європарламенту. Україна, безумовно, є найважливішою країною в цьому відношенні.
Для мене і багатьох моїх колег очевидно, що Україна вже діє як країна-член ЄС, захищаючи наші кордони — по суті, формальні кордони ЄС. Ми потребуємо Україну так само, як й українці потребують нас. Вони прагнуть приєднатися до ЄС, користуватися захистом, розвивати свою країну і досягти процвітання, яке маємо ми після вступу до ЄС у 2004 році.
Україна заслуговує на таке майбутнє, і переговорний процес має вирішальне значення для впровадження необхідних реформ. Однак ми зіткнулися з проблемою, що полягає в тому, що Угорщина намагається заблокувати початок переговорів.
Це висвітлює фундаментальне питання в ЄС: право вето в Європейській Раді. Коли одна країна може накласти вето на рішення, це може практично зупинити наш процес
Дедалі більше людей усвідомлюють, що такий підхід є нежиттєздатним. На жаль, шлях України до членства в ЄС значною мірою залежить від вирішення цих внутрішніх питань ухвалення рішень в ЄС, які стали головною перешкодою. Перед нами стоїть багато викликів, але ми працюємо над їхнім подоланням.
Військова допомога та стратегія стримування
Литва відмовилася від міжнародної конвенції щодо заборони касетних боєприпасів, а ще разом з Польщею, Латвією та Естонією заявила про намір вийти з Оттавської конвенції про заборону протипіхотних мін. Чи вважаєте ви це рішення правильним?
Так, звісно. Щодо касетних боєприпасів — це лише кінець історії, яка почалася щонайменше півроку тому, а то й раніше, коли розпочалася широкомасштабна війна в Україні. Ваш досвід до болю чітко показав, наскільки це питання є критично важливим. На жаль, це дуже чутливе питання, але використання мін є необхідним для стримування або захисту від агресора. Литва, Латвія, Естонія і Польща ухвалили це рішення колективно, тому що, як я вже згадувала раніше, наша оборонна стратегія є регіональною.
Якщо на Польщу нападуть, це торкнеться нас усіх — польська безпека є нашою безпекою, так само як і безпека Латвії є нашою безпекою
Ми сподіваємось, що Фінляндія також приєднається до цього рішення. Це важлива частина нашої регіональної оборонної стратегії і важливий крок вперед.
Президент Фінляндії Александр Стубб, президент Литви Гітанас Науседа та президент Латвії Едгарс Рінкевичс у Києві. 24 лютого 2025 року. Фото: Heikki Saukkomaa/Lehtikuva Oy/East News
Польща направляє до Литви F-16 та військових для посилення повітряного патрулювання. Чи можна очікувати подібного розширення оборонних ініціатив у Балтійському регіоні?
Ми беремо участь у місії НАТО з патрулювання повітряного простору з моменту нашого вступу до Альянсу в 2004 році, тому в цьому немає нічого нового. Вона може бути розширена, як це було в минулому. Фактично, з 2014 року місія вже розрослася. Спочатку була лише одна база на всі три країни Балтії в Литві, в Шяуляї. Тепер у нас є дві, і, можливо, навіть одна в Латвії — треба перевірити (з 1 березня 2024 року латвійська військова база в Лієлварде стала третьою базою НАТО, на якій розміщуються підрозділи винищувачів Альянсу для охорони неба над Естонією, Латвією і Литвою, виконуючи місію з патрулювання повітряного простору країн Балтії. — Авт.).
Крім того, авіабаза Емарі в Естонії також приймає літаки НАТО для протиповітряної оборони. Отже, хоча місія залишається принципово тією ж самою, її масштаби розширились.
Відповідальність зросла, і є потреба в подальшому реформуванні і переформатуванні місії з патрулювання повітряного простору, щоб дозволити використання боєприпасів та інших засобів у разі агресії. Проте це підпадає під рамки планування НАТО. Якщо виникне серйозна загроза, я вважаю, що корективи будуть внесені негайно.
НАТО: Виклики реформування
Аналітик Девід Джулазаде у статті для Atlantic Council наголошує, що НАТО потребує термінової реформи, щоб не відставати від противників у швидкості ухвалення рішень. Чи ви погоджуєтеся, що існує така проблема?
О, це дуже давня дискусія. Коли я була Міністром оборони з 2008 по 2012 роки, ми почали розглядати питання про те, чи зможе політичне керівництво НАТО, якщо настане «день Х», негайно ухвалювати швидкі і необхідні рішення — особливо з огляду на вимогу одностайності. Кожна країна-член повинна дати згоду, що, по суті, дає кожній з них право вето.
Ми бачимо ту ж динаміку в НАТО, що і в ЄС, коли окремі країни виступають проти ключових рішень. На жаль, ми маємо приклади того, як це може бути проблематично
Саме тому деякі рішення вже були делеговані безпосередньо військовому керівництву НАТО для негайного виконання. Хоча я більше не є глибоко залученою в роботу Альянсу і стежу за розвитком подій лише через засоби масової інформації, я знаю, що це питання залишається критично важливим. Існує потреба в наданні військовій частині НАТО більших повноважень і відповідальності для того, щоб діяти якомога швидше на ранніх стадіях кризи.
Німецькі винищувачі Eurofighter Typhoon на авіабазі Ліелварде в Латвії. Фото: Arnaud Chamberlin
ЄС розробляє проєкт нарощування оборонної промисловості для «стримування Росії». Чи достатньо цього для стратегічної автономії Європи, чи без США цей проєкт приречений на обмежений ефект?
Ми називаємо це оборонним союзом. Те, що ми починаємо будувати зараз, знаменує новий етап, нову еру для Європейського Союзу. Досі ЄС ніколи не функціонував як військовий альянс чи оборонна організація — це завжди була економіка, як я вже згадувала раніше.
Це щось абсолютно нове. Вперше в нашій історії у нас з'явився комісар з питань оборони, а 19 березня відбулася публічна презентація Білої книги з питань оборони. У ній буде викладена стратегія більшої автономії у сфері оборони.
Я не є прихильником терміну «стратегічна автономія», тому що ми все ще сильно покладаємося на наші євроатлантичні зв'язки. Я сподіваюся, що напруженість всередині НАТО і нинішня криза довіри врешті-решт будуть вирішені, але навіть тоді ми продовжуватимемо потребувати Сполучених Штатів, Канади і трансатлантичного зв'язку.
Коли ми говоримо про оборонний союз, наша мета — посилити власні можливості Європейського Союзу. Військова промисловість є ключовою частиною цих зусиль. Хоча її розвиток є лише одним з багатьох необхідних кроків, вкрай важливо зменшити залежність від третіх країн і розвивати якомога більше власних можливостей.
Водночас, підтримка України залишається пріоритетом. Це означає не лише посилення військової промисловості Франції, Німеччини та інших країн ЄС, але й допомогу Україні у розвитку власної оборонної промисловості.
Зараз ми розуміємо, що безпека України — це наша безпека. Україна здобула безцінний досвід, зароблений у війні, але вона також розвинула свою військову промисловість у високоефективний спосіб. Сильна синергія з Україною матиме вирішальне значення
Безпека і оборона повинні розглядатися на багатьох рівнях: протидія прямим військовим загрозам, протидія гібридній війні, боротьба зі шпигунством і диверсіями, як, наприклад, нещодавні інциденти в Балтійському морі. Агресивні дії Росії спрямовані не лише проти України, але й проти Європейського Союзу в цілому. Ми повинні бути готовими до всіх цих викликів.
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Якщо війна і непевні часи турбулентності, у котрі нині занурилася чи не половина світу, — це також час для росту, то український видавничий «глянцевий» бізнес показує непогані результати. Інша справа — скільки зусиль для цього доводиться прикладати.
Наталія Дунайська 25 років у видавничому бізнесі, запускала різні проєкти, переважно у люксовому сегменті. Вона — видавчиня глянцю Elle, Elle Decoration, Harper’s Bazaar і Cosmopolitan в Україні. Останні два видання постали вже в часи повномасштабного вторгнення. За час повномасштабного вторгнення їй вдалося не лише зберегти колектив DOMIO PUBLISHING, а й збільшити штат. У Польщі Наталія Дунайська запустила Architectural Digest (AD) із редакцією у Варшаві, який одразу знайшов свого читача і вже успішно завойовує місцевий ринок. З виданням Sestry.eu вона поділилася особливостями видавничого бізнесу в Польщі, а також роздумами про те, якими ми вийдемо з цієї війни.
Про видання
Вихід Architectural Digest (AD) на польський ринок відбувся, коли минув перший шок після повномасштабного вторгнення. Перемовини про отримання ліцензії для нового видання велися приблизно 1,5-2 роки. У партнерів було чітке розуміння польского ринку, а також уявлення про потенційних клієнтів.
Польський AD — журнал про архітектурний дизайн і мистецтво, вишукані інтер’єри і стильні будинки, технологічні новинки і тенденції. На сторінках представлений також сегмент «lifestyle» — із модою і предметами розкоші.
Обкладинка журналу. Фото: матеріали для преси
У продуктів видавничого дому DOMIO PUBLISHING 90% контенту — виробленого локально. Адже ми добре знаємо, що те, що працює у Польщі, не працює в Україні або у тій же Франції. Так само те, що працює в Україні — не працюватиме у Польщі.
Я дуже комерційно орієнтована людина і повністю відповідаю за бізнес. Ось тому я розмовляю мовою цифр, мені завжди важливий результат. Люблю свою роботу
Ми несемо людям мрії, нас купують і читають. Це не означає, що хтось обов’язково купить кухню за 100 тисяч євро. Але, принаймні, він може наблизитись до цього, поринути у світ люксу, зазирнути до зі смаком оформленої квартири чи будинку. Ми даємо можливість наблизитися до мрій і реалізувати їх. Адже лише коли ми мріємо, у нас виходить — думки матеріальні.
Про смак
У поляків є смак, він доволі стриманий. Вони менш сміливі у кольорах і відтінках, як от іспанці. Утім, віддають перевагу надійності: дорога річ має бути справді якісною.
Якщо польський покупець витрачає 100 доларів, то має розуміти, на що їх витратив
Дається взнаки європейський менталітет — у 20 років не заведено ходити в норковій шуби до п'ят і їздити на Bentley. Тобто, для усіх цих атрибутів ти маєш досягти певного віку. У польському сегменті «лакшері» ми бачимо красивих людей, гарно одягнених. Але вони одягнуті стриманіше, аніж в Україні. І машини у них стриманіші, ніж у нас.
Чим ми відрізняємось
В Україні є таке явище як show-off — життя на показ. Ти можеш жити у доволі простих умовах, не мати за душею нічого, але їздити на «Мерседесі». Такий собі дещо азійський наліт потягу до розкоші.
Урочисте відкриття журналу AD. Фото: пресматеріали
Українка, коли виходить на вулицю, наче виходить заміж. Вона завжди із макіяжем, часто на підборах. У Польщі — це виражено меншою мірою. Більше того, люди тут одягнені набагато простіше, часом навіть нудно. Модні люди тут — великі консерватори. І навіть якщо вони добре забезпечені — ці гроші «мовчазні». В Україні багаті люди теж потроху змінюються в цей бік.
Особливості ринку
У нашому сегменті бізнесу Польща — це Україна 7-10 років тому. Ринок люксу в Україні у рази більший. Тут досі немає тих брендів, які є у нас. Приміром, у нас напряму відкритий монобренд — представництво Cartier, CHANEL, Louis Vuitton, PRADA, John Richmond. Тут же корнер Dior відкрився кілька місяців тому. Louis Vuitton тут також корнер, а в нас — окремий магазин. Cartier працює через агента, в Україні — напряму.
Я думаю, що навіть під час війни за обсягом ринку Україна конкурує із Польщею. Але тут — шалений потенціал. За останні два роки відкрилося чимало шоу-румів у сегменті «дизайн інтер’єрів» і чимало ще збираються відкриватися.
Поляки люблять своє, захищають його і не пускають чужих. Але є інший бік, коли вони не можуть запропонувати рівень якості речей, щоб замінити ті закордонні бренди, які зараз приходять на ринок
Відкриваються лакшері-магазини, місцеві туди заходять, приглядаються. Щоб витратити $10 тисяч на диван, до цієї думки найперш треба звикнути. Але поляки так само люблять їздять на автомобілях Audi, BMW, Porsche. Вони надають перевагу швейцарським годинникам, ювелірним прикрасам Bulgari, Cartier, Van Cleef тощо. Тобто, поряд із польськими дизайнерами і брендами є запит на західні бренди. Тож я впевнена у потенціалі цього ринку.
Як усе починалося
За роки у видавничому бізнесі я знаю всі процеси зсередини, розумію, як їх вибудувати. Мені потрібна була правильна команда. І насамперед треба було знайти головного редактора, котрий «під себе» підбере журналістів, які писатимуть. Оскільки я не розумію польську, не маю відчуття мови, була велика небезпека помилитися із людиною. Але нам пощастило.
З дистриб’юцією було все просто, я звернулася до штучного інтелекту і написала: «Дайте мені, будь ласка, найбільші дистриб'юторські компанії в журналах» і отримала їх із контактами. Маємо двох чудових продавців реклами.
У нас повністю польський колектив. Звісно, десь ми корегували, із кимось прощалися, але за півтора року сформувалася дуже хороша команда. Я — генеральний директор компанії і, звісно, розриваюся між двом ринками. 50% свого часу проводжу в Польщі, 50% — в Україні. Але «long distance doesn't work» — як у стосунках, так і в бізнесі, тому потрібно все контролювати.
Наталія Дунайська з Бріжит Макрон. Фото: приватний архів
Помилки і труднощі
Коли ми зареєстрували компанію онлайн, допустилися невеликої помилки. Ми з’явилися в KRS (Krajowy Rejestr Sądowy — загальнопольський державний судовий реєстр, до якого вносять суб'єкти підприємницької діяльності. – Авт.), але не з’являлися у вайтлисті й не могли рухатися далі. На всі питання, які ми ставили, відповіді не отримували.
В усіх структурах існує проблема комунікації, особливо, якщо ти — іноземець. У тому числі, відкриття банківського рахунку. Тож і ми були наче у вакуумі. І лише коли виправили помилку, все запрацювало. Ми б набили менше гуль, якби від початку хтось узяв нас за руку і вів. Пізніше наша колега — українка, яка давно живе у Польщі, — полегшила усі процеси і прискорила їх.
Труднощі виникли із відкриття корпоративного рахунку в банку. Відкритий рахунок чомусь не активувався. Я пишу — що відбувається? Чому для активації потрібно стільки часу? Проходить тиждень-два, мені ніхто не відповідає. Я приходжу в банк і дізнаюся, що при оформленні документів менеджер допустився помилки. Але виправити не можуть, бо немає того самого менеджера. Новий рахунок теж не можуть відкрити, бо я уже його маю. Я кажу: «Дивіться, ось ваш банк, а ось — сусідні двері іншого банку. Нам байдуже, де відкривати рахунок». За дві хвилини усе було вирішено, хоч на це ми витратили місяць.
Коли ми знайшли приміщення під офіс у Варшаві, рієлтор оголосив: «Через кілька місяців підпишемо договір». Було дивно, бо ж не йдеться про покупку, а лише про оренду. У Києві це робиться набагато швидше. Також ми зрозуміли, що із частиною команди ми «не злітаємо». Тож при збережених ключових позиціях ми змінили 20% польових гравців, здійснили approve і все запрацювало.
Зараз я можу відверто сказати: для того, аби вийти на ринок, треба мати партнера-поляка, який би був помічником і провідником
Із допомогою місцевих усе пришвидшується й набагато простіше вирішується. Хоча зараз є багато організацій, фондів, котрі допомагають становленню українського бізнесу, виділяють гранти на його розвиток.
Зараз, уже розуміючи місцевий ринок, я завжди додаю до строків укладання угод кілька місяців з огляду на польську непоспішність. Зате поляки мають міцніші нерви. Ми ж активно працюємо, попри те, що у нас — то революція, то війна.
Про початок «великої» війни
Ми живемо за кілометр від Бучі. Коли почалася повномасштабна війна, чоловік скочив у машину і поїхав на Печерськ забирати усіх батьків до нас «у безпечне місце». Перші три доби ми сиділи у підвалі — бо над нами усе літало, адже поруч аеродром у Гостомелі. Я навіть могла розледіти обличчя пілота, який летів над будинком.
Наступного дня після початку повномасштабної війни у нас відключили світло, а через кілька днів — газ. Із усіх наших друзів в околиці ми мали камін, то хоча б грілися. Чоловік мій — фанат грилю, тож ми готували їжу на грилі. А ще у мене була купа свічок, які я постійно купувала — тож ми палили свічки.
Вулиця Вокзальна, на якій знищили російську колону, пересікається з вулицею Яблунською (під час окупації росіяни вбили тут щонайменше 60 цивільних. — Авт.) у нас за парканом. Тобто, поряд їздили танки.
А мій брат живе трохи далі, у Березівці. Третього березня о 3.00 ночі до нього прийшли буряти і сказали: «Элитный котеджный домик — на выход». Його будинок був зруйновний — від вибухової хвилі міжкімнатна кухонна перегородка зрушилася на 20 сантиметрів, скло повилітало. Зараз дім відновлюють.
Ми виїздили 9 березня. Волонтери казали: «Давайте пробувати пробивати коридор». Їхали з білими ганчірками, на яких було написано «Діти». Ми проїздили через два російських блокпости, машини оглядали. Потім, коли я вже читала про Бучу, я думала: «Господи, над нами, здається, летіла армія ангелів-спасителів». Ми поїхали на захід України. Але щойно у Ворзелі дали світло — наступного дня вже були вдома.
Стосунки із Варшавою
Я приїжджаю до Варшави як додому, я все тут знаю. Обожнюю її за те, що я тут не їжджу на автомобілі. Навіть якщо хтось пропонує підвезти, відповідаю: «Не треба». Адже у Києві я увесь час пересуваюсь на авто. Маю тут улюблені місця — Музей сучасного мистецтва у Варшаві на Маршалковській, Музей Війська Польського, дуже подобається архітектура Великого театру. Тобто у мене немає відчуття, що для мене це чуже місто. У Варшаві я проводжу багато часу. Коли ми запускали проєкт, першого року я більше провела у польській столиці, аніж у Києві. Це було нестерпно для моїх дітей. Зараз я перебуваю в обох містах однакову кількість часу. Утім, для постійного життя я Варшаву не розглядаю.
У Києві я маю великий гарний дім, який ми збудували. Переїхати з цього будинку з великим із ділянкою і грилем? Ні. Я люблю гарні українські супермаркети, я — естет. Я люблю нашу швидкість, цифровізацію і застосунки — «Дію», Монобанк. Ми дуже інноваційні. І тут в дечому навіть переплюнули Америку. Той рівень життя, який я маю в Україні, я не отримаю в Польщі. Хоча я маю чимало знайомих, які переїхали у Варшаву і живуть там.
Я прихильник того, якщо жити в цій країні, то треба бути повністю інтегрованим у цю культуру. Коли вже ти переїхав до Польщі, то граєш за її правилами, спілкуєшся з поляками, живеш цією культурою і привносиш свою. Не варто замикатися у своєму соціумі. Треба бути повністю залученим у цю країну.
Якими вийдемо з цієї війни
У мене стійке відчуття, що ті межі, які раніше були, в Європі ще більше розмиються. Ми будемо більш інтегровані до Євросоюзу, до європейських країн, вони нас краще розумітимуть. Ми починаємо під них адаптуватися — так само, як і вони під нас. Зміниться навіть наш менталітет. Бо як би там не було, є у нас одна особливість — як легше викрутити, як оминути закон.
Тут у Польщі ми працюємо за законодавством, чітко сплачуємо податки. І це перший крок до нормального цивілізованого суспільства. А також — відсутність корупції
У Польщі мені дуже імпонує розвиток регіонів — тобто, життя не крутиться лише в містах і довкола міст. Добре було б перейняти це для нас.
Звучить лякаюче, але насправді користування громадським транспортом Варшави має стати простішим, інтуїтивним. З автобусів, трамваїв і станцій метро зникнуть традиційні квиткові автомати. Не буде також і старих валідаторів квитків і турнікетів у метро. За новим проєктом, все має бути безконтактним і сучасним. Зараз у транспортному уженді приймають пропозиції від фірм, і невдовзі має відбутися тендер. Прийом заявок на участь у тендері мав розпочатися 28 лютого, але потенційні учасники надіслали вже аж 300 запитань, через що терміни можуть бути перенесені.
Зникне паперовий квиток з магнітною смужкою — його замінить квиток із QR-кодом. У людей з’явиться можливість оплачувати конкретний час в дорозі, а не купувати квитки на 20 і більше хвилин. Відомо, що за новою системою, пасажири будуть оплачувати проїзд за допомогою банківської картки, смартфона або смартгодинника і мобільного додатку. У застосунку треба буде створити особистий кабінет пасажира.
«Нова система буде працювати через пасажирський онлайн-портал і мобільний додаток. Також буде можливість користуватися традиційною міською карткою і паперовим квитком. Завдяки новій системі можна буде планувати подорожі й маршрути», — повідомляють в ZTM (Zarząd Transportu Miejskiego w Warszawie).
Планується, що нове система оплати за проїзд у громадському транспорті Варшави повноцінно запрацює і замінить стару у 2028 році, але в тестуючому режимі нею можна буде скористатися вже в 2026 році.
Як працює громадський транспорт у Варшаві зараз і чим нова система краща?
У систему громадського транспорту Варшави входять автобуси, трамваї, метро та приміські електрички. Місто розділене на дві квиткові зони: strefa 1 та strefa 2. До першої входить Варшава, до другої — приміські населені пункти. Квиток на проїзд діє на всі види транспорту та буває короткостроковим і довгостроковим, також можна купити довгостроковий документ на проїзд. Є проїздний документ, що діє тільки в однієї стрефі, а є такий, що діє в двох одночасно.
• Одноразові квитки діють 20, 75 чи 90 хвилин. Ціна: 3,40, 4,40 та 7 злотих. Груповий квиток (до 10 осіб) на 75 хв за одну зону коштує 22 злотих.
• Квиток на добу на необмежену кількість поїздок коштує 15 злотих на 1 зону та 26 злотих на дві зони.
• Квиток на 3 доби для 1 зони коштуватиме 36 злотих, для двох зон — 57 злотих.
• Квиток на вихідні з 19:00 п'ятниці до 8:00 понеділка у двох зонах — 24 злотих. Груповий квиток (до 5 осіб) на вихідні коштуватиме 40 злотих.
•Довгострокові квитки діють 30 або 90 днів, вони можуть бути іменними або ні. Наприклад, іменний 30-денний квиток для 1 зони коштує 110 злотих, а 90-денний для 1 зони коштуватиме 280 злотих.
Пасажирам доступні понад 3500 точок продажу, зокрема, автомати в міському транспорті і мобільні додатки, такі як Jakdojade, SkyCash та moBILET, а довгострокові проїзні можна купити в аплікації mobiWAWA. Нова система поєднає всі опції в одну, буде створений обліковий запис пасажира, до якого буде прив’язана банківська карта, і процеси оплати будуть відбуватися автоматично.
<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/65c4c9cc87bd3eaaf379e9e4_Shtraf%20za%20proizd%20bez%20kvytka%20u%20Varshavi.JPG">«Читайте також: Штраф за проїзд без квитка у Варшаві»</span>
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
