«Активний батько»: нова допомога до 1500 злотих для батьків дітей до трьох років

‍Мінімальна зарплата в країнах ЄС

Мінімальна заробітна плата встановлена ​​в 22 з 27 країн Європейського Союзу (крім Австрії, Данії, Фінляндії, Швеції й Італії). Рішення щодо її встановлення приймається національними органами влади. 

Мінімальна зарплата в Польщі — це 4666 злотих брутто (3510,92 на руки після сплати податків і внесків). Або 30,5 злотих брутто (22 злотих нетто) за годину. Платити менше цієї суми роботодавцю заборонено — це може призвести до штрафу аж до 45 000 злотих.

У Польщі мінімалка встановлюється один раз на рік з 1 січня. Але якщо рівень інфляції у попередньому році 10 відсотків та вище, то мінімальна зарплата має бути підвищена двічі на рік — у січні та у липні. З цієї причини у 2023 і 2024 роках підвищення мінімалки були двічі.  

Мінімальна зарплата в Німеччині в 2025 році — це 12,82 євро на годину брутто для штатних працівників, тобто орієнтовний місячний мінімум умов 40-годинного робочого тижня — €2051- €2410. А на руки людина отримує мінімум 1400 євро.

Мінімальна зарплата в Чехії в 2025 році — 20 800 чеських крон, а мінімальна погодинна зарплата у разі повного робочого дня — 124,40 чеських крон за годину. На руки працівник отримує від 700 євро в місяць.

Мінімальна зарплата в Словаччині в 2025 році — 816 євро на місяць брутто, а також 4,69 евро брутто за годину. Після вирахування податків виходить близько 600-650 євро.

‍Мінімальна зарплата в Румунії в 2025 році — 4050 леїв на місяць брутто. Тобто чистими це близько 500-550 євро.

Мінімальна зарплата в Іспанії в 2025 році — 1.184 євро брутто (виплачується 14 разів), а також 39,47 євро/день брутто. На руки людина отримує близько тисячі євро.

Мінімальна зарплата в Португалії в 2025 році — 870 євро брутто. Нетто це близько 700-750 євро.

Країни ЄС з найнижчою мінімалкою — до 1000 євро

В цю групу входять десять країн-членів Євросоюзу, а також країни-кандидати. Так, в Хорватії мінімальна зарплата складає  €970, в Греції — €968, на Мальті — €961, в Естонії  — €886, Чехії — €826, у Словаччині отримують €816 мінімального доходу та в Румунії — €814. В Угорщині мінімальний дохід становить €707, а в Болгарії — €551. Серед країн-кандидатів на вступ до ЄС ситуація дещо інша: найвища «мінімалка» в Туреччині, і це €708. Всі цифри подані до вирахування податків.

Країни ЄС із середньою мінімальною зарплатою 1000-1500 євро

Це Польща (1091 євро), Литва (1038 євро), Іспанія (1323 євро), Словенія (1254 євро), Португалія (1015 євро) та Кіпр (1000 євро).

Країни ЄС з найбільшою мінімальною зарплатою понад 1500 євро

У цю групу входить Люксембург (2638 євро), Німеччина (2161 євро), Бельгія (2070 євро), Ірландія (2282 євро), Нідерланди (2193 євро) та Франція (1802 євро).

Мінімальна зарплата в Україні

З 1 січня 2025 року мінімальна місячна зарплата в Україні — 8000 гривень. а в погодинному розмірі — 48 гривень.

Мінімальна зарплата зазвичай виплачується працівникам, які виконують роботу, що не потребує спеціальних знань чи кваліфікації. Це можуть бути такі професії, як прибиральники, двірники, листоноші, працівники складів, заводів тощо.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/67bf085715e0d19fc5be2214_%D0%BF%D0%BE%D1%88%D1%83%D0%BA%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96.avif">«Читайте також: Чи є у вас план Б? Терміновий пошук офіційної роботи в Польщі, аби зберегти виплату 800+»</span>

Рятуючись від війни в Україні, майже 200 тисяч українців знайшли прихисток у польському місті Вроцлав. Зараз, за даними центрального статистичного управління Польщі, кожен четвертий житель Вроцлава — українець. З перших днів війни місто допомагало нужденним. З’являлися шелтери, збирали гуманітарку для України. До допомоги доєдналась і фундація «Калейдоскоп культур», яка понад 10 років займалась культурними заходами й збереженням українських традицій. Тепер фонд зосереджений на наданні психологічної підтримки. Про те, що переживають українці за кордоном, як говорити з дітьми про війну та до чого слід готуватися суспільству, Sestry поговорили з Ольгою Овчаренко — психологинею та координаторкою команди психологів фундації «Калейдоскоп культур».

Діти питають: «Мої сусід і друг залишилися. Чому виїхали ми?»

Наталія Жуковська: Сьогодні «Калейдоскоп Культур» — серед тих громадських організацій, які продовжують допомагати українцям, надаючи психологічну підтримку. З якими проблемами до вас приходять українці?

Ольга Овчаренко: Насамперед вимушені мігранти звертаються з проблемами порушення стосунків, тому що більшість жінок приїхала до Польщі без чоловіків, а стосунки на відстані зберегти непросто. Є й інша категорія жінок, які приїхали сюди до чоловіків, які тривалий час працювали у Польщі. Звісно, вони не звикли разом мешкати, вести побут. Їм доводиться пристосовуватись, це теж створює певні труднощі. Зокрема, у комунікації дітей з батьками, найчастіше з татом. Якщо він не був присутній у житті дитини тривалий час, а зараз намагається привчити до свого порядку — буде опір з боку малечі. 

Багато питань щодо адаптації дітей у школі. Проблема з поведінкою — найчастіша, на яку скаржаться вчителі батькам. Чому так відбувається? Дитина протестує. Наймолодшому моєму клієнту було 5 років. У дівчинки були істерики, вона кричала, що хоче до бабусі в Україну. 

Батькам важко підтримувати дітей, бо їм самим хочеться кричати, плакати, сховатись… 

Є діти, які не розуміють, навіщо їм вчитись у польській школі, вивчати мову, особливо якщо мама чи тато цього не роблять. Та й підхід до навчання і виховання дітей у Польщі інший. Якщо вчитель бачить, що дитина відстає у навчанні — обов’язково буде наполягати, щоб батьки звернулися за психолого-педагогічною допомогою. Польські вчителі і вихователі несуть карну відповідальність за те, якщо вчасно не зголосять про проблеми у розвитку дітей. А для українців це дуже великий стрес, адже зазвичай вони не розуміють, чому їхніх дітей відправляють до спеціалістів. Бояться, що дитина буде визнана психічно нездоровою. 

Психоедукаційна функція Фундації полягає зокрема в тому, щоб витлумачити батькам цю культурну різницю. Пояснити, що їх ніхто не хоче образити чи нашкодити їм. 

Багато звернень українських вимушених мігрантів стосуються проживання важких почуттів, втрати сенсу життя, неможливості пристосуватись до змін, туги за домом.

Які історії вас вразили найбільше?

Якщо ми беремо, наприклад, схід України, бо до Польщі дуже багато українців приїжджають саме звідти, то це переважно історії про життя в окупації.

Одного разу до мене прийшла 30-річна жінка з трирічною дитиною. Дівчинка не розмовляла. Вона посміхалася, дивлячись на мене, але водночас робила дивний жест — затуляла очі й обличчя руками, ніби постійно ховалась. 

Виявилося, що вони з мамою перебували близько місяця в окупації і часто сиділи у підвалі. Дитині на той момент було півтора роки. Вона вже починала говорити, нормально розвивалась. Але повністю перестала розмовляти під час перебування в окупації. До того ж на тлі стресу почався енурез. Отямившись у Польщі від пережитого, жінка зрозуміла, що у її доньки значні проблеми, плюс на це звернули увагу польські вихователі. 

Окрім психолога, я порадила мамі звернутись до логопеда. Вже за півтора місяці роботи дівчинка почала говорити, щоправда, тільки склади, характерні для однорічного розвитку дитини. Вона перестала ховатися і затуляти обличчя руками. Корекційна підтримка дівчинки продовжується. Взагалі робота з травмою — тривалий процес.

Ви багато працюєте з дітьми. Що вони вам розповідають?

Що бачили військових, але лише завдяки розмові батьків змогли зрозуміти, ворог це чи ні. Дехто розуміється на зброї. У родині, де батько служить, діти більш напружені, відчувають страх і сум. У них постійні питання: «А якщо впаде щось на тата? А якщо з ним щось станеться і я ніколи його не побачу? А чи побачу я бабусю?». Також діти розповідали, що бачили, як у сусідній будинок «прилетіло». Часто це стається, коли діти з мамою їдуть додому на тиждень-два і стають свідками удару. 

Були діти, які малювали свої кімнати в деталях — з надією, що скоро повернуться. Також був хлопчик, який малював катакомби. Він проговорював, що коли повернеться в Україну, то будуватиме бомбосховище, в якому треба жити. Взагалі, хлопці частіше говорять про те, що підуть до війська, пов’язують своє життя у майбутньому з тим, що розроблять спеціальну зброю.

Чи варто говорити з дітьми про війну? Як?

Варто, тому що це наша історія, яку ми не повинні приховувати. Потрібно пояснювати дитині, чому ви виїхали зі своєї країни. Інформацію слід доносити залежно від її віку і ситуації у родині. Якщо, наприклад, мама чи тато служать, то слід пояснити їхню відсутність і місію: «Тато чи мама бережуть кордони нашої держави, захищають наше місто». Якщо це родина, не дотична до війська, то акцент бажано робити на тому, що ми турбуємося про те, що відбувається в Україні — донатимо, робимо все, що у наших силах. Потрібно вчити дітей розділяти відповідальність. Тому що їм властиво вважати, що за певних обставин винними є саме вони. 

Ще одна річ: часто діти виїжджали з України, не бачивши бойових дій. І вони не розуміють, чому поїхали. Батькам говорять, що війни немає: «Ну, подивіться, мій

сусід і друг там залишилися. Чому виїхали ми?». Мене чимало батьків питали, чи треба дітям давати обіцянку на повернення. 

Якщо дитині відразу сказати, що ні, ми ніколи не повернемось, то її стан погіршиться

Не обманюйте — говоріть або правду, або речі, наближені до правди.

Вимушеність переїзду — головна причина психологічних проблем українських біженців

Чому вимушені мігранти страждають відчуттям провини за власний комфорт і безпеку? Як боротися з таким станом?

У воєнного мігранта може бути так званий синдромом «вцілілого». Тобто почуття провини, що ти у безпеці. До того ж пригнічує засудження тих українців, які залишилися вдома. Це посилює депресивні стани. Що робити? По-перше, відділити від себе фактори, на які ти не можеш вплинути. По-друге, оточити себе людьми, до яких завжди можна звернутися за порадою, підтримкою чи просто гарним настроєм. По-третє, згадати свої способи подолання стресу. Комусь допомагає хобі — малювання, в’язання, читання, прогулянки. 

Є чимало дієвих технік. Щоб хоча б трішки заспокоїти мозок, для початку слід повільно випити склянку холодної води. Подивитися і порахувати п’ять предметів, чотири звуки, смаки, доторкнутись до того, що поряд. Відчути себе у просторі, зосередитися на диханні. Також є вправа «Безпечна рука». Беремо свою руку, уявляємо, що вона несе у собі добро, піклування, любов. І можемо навіть уявити, від кого за життя ми це все отримували. Уявіть, як наповнюється ця рука приємними відчуттями. Відчуйте тепло і притуліть її до грудей. Зосередьтеся на тому, як через ваше тіло рука пропускає тепло. П’ять хвилин, які швидко знімають напруження, людина навіть засинає після цього. Але якщо почуття провини не проходить, раджу працювати зі спеціалістом.

‍Олю, чому не всім вдається адаптуватись за кордоном? І як прийняти новуреальність?

Перший критерій — вимушеність. І це доведено американськими психологами, які працювали з біженцями з інших країн. Вимушений мігрант постійно у стані очікування, невизначеності. Адже якщо це мігрант, наприклад, трудовий, то він вчив мову, готував документи, він чітко розуміє, чому змінив країну і за яких умов повернеться. А ось вимушений мігрант не обирав переїзд, він не готувався до нього. Він постійно очікує на повернення додому. І у такому стані може перебувати багато років. У мене є клієнтка, яка приїхала до Польщі з двома дітьми. Її чоловік в Україні, але він може приїздити до них, бо одна з дітей в родині — з особливими потребами. Але ця жінка перебуває у постійному пригніченому стані. На роботу в Польщі йти не хоче. Каже, що має в Україні вакансію, яку для неї тримають. Хоча вона вже не працює там два роки. Вона вірить, що повернеться, бо у неї там будинок і багато планів. Вона хоче бути тільки вдома. Але заради дітей мусить бути у Польщі. І ось ця вимушеність, як ярмо, яке на тебе одягли і ти мусиш його тягнути. При цьому не завжди розумієш, для чого саме ти це робиш. Чому не розумієш? Бо якщо у стані стресу і паніки ти втікав і тобою керувало бажання вижити, то за два роки, живучи у мирній країні, не чуючи сирен тривоги, тобі починає здаватися, що все вже нормально. І виникає питання: «Чого ти мусиш сидіти за кордоном?». І оцей внутрішній опір обтяжує найбільше. 

Звичайно, є й успішні історії, коли жінки відкривають тут бізнеси, коли вони реалізовуються навіть після вимушеної міграції. Нещодавно одна моя клієнтка сказала: «Я зрозуміла різницю між друзями з України і іноземцями — це хімія, яку я відчуваю, коли спілкуюся з людьми зі свого краю. Словами це не пояснити». Це невидимий зв’язок, який буде відчуватись завжди. Ось чому я прогнозую, що коли закінчиться війна, дуже багато людей повернуться додому.

Попереду подолання колективної травми

Українці не соромляться звертатися за психологічною допомогою?

Іноді соромляться. Особливо, коли ми приїжджаємо до хостелів, де проживають українці.

‍Пропонуємо їм поспілкуватися з психологом. У відповідь зазвичай чуємо, що у них немає психологічних проблем. Притому, що серед них є люди з Бучі, які жили в окупації і бачили жахливі речі. В однієї жінки, наприклад, закатували чоловіка

Ці люди кажуть, що їм не потрібен психолог. І я навіть розумію, чому так. Тому що вони живуть разом, одна одну знають і бояться, що їхні проблеми вийдуть за межі їхнього простору. Тобто це теж питання безпеки. Ці жінки нікому не довіряють. Зокрема, психологам.

А чи є, наприклад, правила, котрі, якщо їх дотримуватися, допоможуть без ліків покращити свій психічний стан? 

Є копінг-стратегія, яка довела свою ефективність — почати комусь допомагати. Волонтерити, турбуватись, опікуватись, шукати тих, кому ти можеш допомогти. Наприклад, можна доєднатися до нашої фундації. Це теж форма подолання наслідків стресу. Потрібно говорити з людьми, правильно налаштовуватися, самонавчатися, опановувати щось нове. Мозок слід тренувати. Іноді для заспокоєння достатньо пройтися вулицею. 

Часто після консультації я кажу: «Пройдіться ногами, не їдьте транспортом»

І це теж спрацьовує. У кожного свій механізм для опрацювання важкого досвіду. Хтось тікає, хтось завмирає, хтось починає боротися за свободу і незалежність.

З якими психологічними викликами доведеться боротися психологам і психотерапевтам після закінчення війни?

З багатьма. По-перше, — не прожита, довготривала втрата. По-друге, вже є військові з контузіями, з ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) та іншими наслідками досвіду війни. По-третє, буде адаптація сім’ї до ветерана та реадаптація ветерана до мирного життя. Українцям, які будуть повертатися в Україну, теж заново доведеться адаптуватися. Вимушеним мігрантам по поверненню доведеться будувати життя знову з початкової точки. Буде зміна сімейної системи, пов’язана з тим, що діти повиростали, змінились ролі, трансформувались відносини у родині. Чимало дітей втратили своїх батьків і вже ніколи їх не побачать.  Викликом також буде значна колективна травма. І тут надія тільки на те, що ми будемо об’єднуватись, а не загострювати ворожнечу. Бо якщо ми станемо порівнювати, говорити, що комусь легше, комусь важче, ми не допоможемо ані собі, ані іншим. Суспільство має бути готовим до значної реконструкції цінностей, зміни тих опор, на які спиралось до війни.

Фото з ФБ сторінки Фундації «Калейдоскоп культур»

Ліміти НБУ на зняття готівки за кордоном з українських карток 

На початку повномасштабної війни НБУ встановив ліміти — щоб українці масово не вивозили кошти за кордон, щоб перекрити схеми з виводу валюти, зменшити тиск на міжнародні резерви та контролювати курс гривні.

Однак з різних причин українцям може знадобитися більша сума, — наприклад, для купівлі житла, розвитку бізнесу, оплати лікування чи сплати кредиту. Є кілька можливостей отримати суми понад дозволений ліміт. 

Раніше питань не було, користувалися SWIFT-платежами, через які вільно відправляли гроші  як з гривневого, так і з валютного рахунку будь-якого українського банку. Зараз фізичні особи можуть зробити вихідні SWIFT-перекази лише в обмеженій кількості випадків, які мають бути документально підтверджені. Наприклад, якщо йдеться про освіту, то закордонна установа має виставити рахунок (будь-якою мовою), в якому буде вказано, що це оплата за надання освітніх послуг (гуртожиток, проїзд, харчування, прання до такого рахунку включати не можна). Також це можуть бути:

• купівля певних товарів для військових;
• оплата навчання свого чи дитини;
• оплата медичних послуг і транспортування хворих;
• погашення витрат на повернення тіла померлого за кордоном;
• виплата аліментів;
• виконання зобов'язань за зовнішніми кредитами та позиками.

Якщо у нас гривнева картка, за кордоном можна зняти готівкою до 12 500 гривень раз на сім днів, місячний ліміт — 50 000 грн, з валютної картки можна зняти еквівалент 100 000 гривень з одного карткового рахунку та всіх валютних карток, які підв'язані під нього, але врахуйте, що у місяць можна обміняти на одному рахунку не більше 50000 гривень на іноземну валюту. 

Як це виглядає практично? Розповідає Ганна Собко, яка має український ФОП: “Підрядник розрахувався за роботу, оплатив мені 200 000 гривень. Я довго шукала способи, як зняти таку суму готівки одразу, щоб не втрачати на курсі, який регулярно зростає. У мене є дві картки українського Банку А (гривнева та євро), три картки Банку Б — гривнева, євро та доларова. Відповідно, на обидві гривневі я можу зняти по 50 тисяч гривень на місяць (разом 100 тисяч гривень), а решту 100 тисяч переводжу в одному банку в євро, в іншому — в долари, і знімаю їх з валютних карток. Таким чином в один день я зняла 125 тисяч гривень з двох гривневих і двох валютних карток. Іноді я використовую ще й картки дитини, оскільки переказ коштів легального походження не заборонений між близькими родичами”. 

Звісно, що частину коштів втрачаєш під час обміну валюти, однак комісія банку за зняття готівки теж існує. Перед тим, як знімати готівку з української картки в Польщі, перечитайте, де вигідніше це зробити. Є банки, які за одноразову транзакцію беруть 19+ злотих, а є такі, де відбувається подвійна конвертація валюти, з 1000 злотих вам доведеться віддати близько 150. 

Конкретні банки радити тут не будемо, бо ситуація в кожному час від часу змінюється. Просто завжди уважно читайте умови зняття готівки з українських карток в Польщі. 

Як відправити кошти з української картки на польську 

Ще нещодавно така операція була під забороною, однак у 2025 році з валютної картки можна відправляти гроші на картки іноземних банків до 100 000 грн на місяць (знову ж нагадуємо, шо обміняти можна 50 000 грн на місяць). З 1 жовтня 2024 року цю суму тимчасово (на 6 місяців) підвищено до 150 тисяч гривень. Однак з огляду на ліміт обміну, вам це може бути вигідно, якщо у вас вже на валютному рахунку є ці кошти. Комісія Моно, Приват або БВР (банк Сільпо) — 1%. 

До речі, якщо у вас немає карток українського банку, то зараз майже всі роблять доставку в Польщу, тобто ви можете відкрити рахунок онлайн і замовити доставку картки за адресою проживання. Вартість такої доставки в районі 30 злотих. 

Також існує перелік країн, куди відправити кошти таким чином неможливо. Наприклад, перекази з України у США, Індію, Канаду та Японію не дозволені законодавством цих країн, а надсилати гроші до Білорусі, Судану, Ірану, Іраку, Росії, Сирії, Південного Судану, КНДР, Нікарагуа та Куби заборонено через міжнародні санкції.

Важливо, щоб ваш закордонний банк підтримував P2P-перекази. Коли я намагалася скористатися цим способом переказу коштів за кордон на власну карту з українського на польський банк, то виявилося, що мій український банк ці кошти відправляв, а польський блокував та повертав їх назад. 

Коли я написала у підтримку польського банку, з’ясувалося, що він не підтримує P2P-перекази, лише SWIFT-перекази, які зараз під забороною. Разом з тим таке обмеження діє далеко не в усіх банках Польщі. Варто дізнаватися, написавши у підтримку. 

Як варіант транзитного банку можна використати платіжну систему Revolut, яка виконує функцію електронного гаманця. Віднедавна застосунок став доступним для українців. Кошти з української картки в межах ліміту можна перерахувати на гаманець, прив'язавши також польську карту, куди направляти кошти з гаманця. Процедура трохи складна, але має безліч переваг. Наприклад, там можна дивитися найбільш вигідний курс для обміну готівки, не витрачати кошти на знятті готівки у банкоматі. Бо навіть в межах гривневого ліміту, щотижня знімаючи по 12500 гривень в одному з лояльних банків, ви віддасте майже 80 злотих за зняття готівки з українських карток. 

Знаємо, ще способи зняття готівки з українських карток в Польщі. Часто українці домовляються з кимось в Польщі, кому треба гривні, надсилають їх на картковий рахунок, а готівкою отримують злоті. Ще один варіант — зняття готівки: через крипто-гаманець. Однак не всі ці способи є законними, плюс є великі ризики потрапити на нечесних людей або під фінансовий моніторинг та сплатити великі штрафні санкції, отримати заблокований рахунок. 

Ми ж поділилися легальними, законними способами переказу грошей з українських рахунків у Польщу.