Ексклюзив
20
хв

50 мільярдів недостатньо

1 лютого 2024 року Європейська Комісія ухвалила рішення про надання Україні допомоги у розмірі 50 мільярдів євро терміном на 4 роки. Це продемонструвало зацікавленість Європейського Союзу в Україні, надало додаткові інструменти фінансування, проте не вирішило «малою кров’ю, єдиним ударом» всіх проблем української економіки. Власне, такої мети ЄС й не мав

Євген Магда

Фото: Shutterstock

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Своєчасне запізнення

Про масштабну фінансову підтримку України у Брюсселі почали говорити ще минулого року. За логікою речей, це рішення мало бути ухвалене одночасно з наданням зеленого світла на початок переговорів України та Молдови про вступ до ЄС. Проте цього не сталося. На заваді став Віктор Орбан, прем’єр-міністр Угорщини, яким, схоже, керують не лише власне самолюбство, а й політичний розрахунок. Переговори тривали понад місяць, і у перший день лютого програма Ukraine Facility була врешті схвалена. На перший погляд, сума у 50 мільярдів євро — здається настільки великою, що голова йде обертом. Проте на тлі протестів фермерів, буркотіння Орбана та ниття євроскептиків за чотири місяці до виборів до Європарламенту, Україні варто проявити стриманість.

50 мільярдів євро, які виділятимуться протягом 4 років (тобто трохи більше 1 мільярда євро на місяць), будуть спрямовані на латання дірок у державному бюджеті та інвестиції у пріоритетних секторах економіки. Астрономічна на перший погляд сума на практиці навряд чи зможе вирішити наявні економічні проблеми України, хоч і зовсім не є зайвою.  Це — потужний сигнал, який вказує на те, що Україну не залишать одну зі своїми проблемами. Разом з тим — збільшувати асигнування на військову допомогу Україні Єврокомісія відмовилася. 

Європейський Союз дійсно вчинив як стратегічний партнер, який почав допомагати Україні дуже активно одразу після початку російського повномасштабного вторгнення. Виділення 50 мільярдів євро — очевидне продовження цього курсу. Ця сума складається на 2/3 з позики на пільгових умовах та на 1/3 — з безповоротної допомоги. Українській владі, зі свого боку, потрібно представити Європейській Комісії план реформування, забезпечити багатопартійний парламентаризм, верховенство права та захист національних меншин. 

І тут на арену виходить Віктор Орбан.

Чому Орбан дав задню?

Варто нагадати, що перспектива розширення Європейського Союзу до понад 30 країн в його складі є однією з програмних цілей Європейської народної партії (ЄНП) — політичної сили, яка наразі домінує у ЄС. З такою ціллю вона йде на вибори до Європарламенту, які відбудуться на початку червня 2024 року. Вже сьогодні зрозуміло, що виборча кампанія не стане для ЄНП легкою прогулянкою, а українське питання звучатиме у передвиборчих баталіях Старого Світу доволі активно. 

Спільники Орбана з партії Fidesz ще у 2021 році вийшли з фракції ЄНП у Європарламенті, проте не поспішають приєднуватися до політичної групи «Європейських консерваторів та реформістів». Питання, схоже, не стільки у політичній доцільності, скільки у прагненні угорського прем’єра продовжити маневрування у пошуках найбільш вигідної для себе позиції. 

Прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан на багатосторонній зустрічі в кулуарах засідання Європейської ради, Брюссель, 1 лютого 2024 року.
Фото: Ludovic MARIN / AFP / East News

На інтенсивній критиці питань стосовно України Віктор Орбан суттєво підвищив власну впізнаваність у Європі, і, ймовірно, намагатиметься використати її на загальноконтинентальному рівні. Повернення Fidesz під крило ЄНП виглядає малоймовірним, а от пошук нових партнерів — цілком можливим. Нагадаю, у січні голова Європейської Ради Шарль Мішель заявляв про свій намір залишити посаду, аби мати можливість взяти участь у виборах до Європарламенту.  Цим він спровокував припущення, що, згідно з процедурою, у такому випадку його крісло може зайняти Віктор Орбан, на час головування Угорщини у ЄС у другій половині 2024 року.

З цим, до речі, можна пов’язати і гнучкість Віктора Орбана, яку ми спостерігаємо протягом останніх тижнів. Угорський прем’єр не надто поступився своїми позиціями у питанні надання Україні фінансової допомоги. Про те, що до України «не підуть угорські гроші» досвідчений політик вже гучно повідомляв своїм землякам. Менш гучно про це заявляє сьогодні, проте не менш наполегливо він вже ближчим часом вимагатиме збільшення асигнувань ЄС на допомогу Угорщині та її економіці. У крайньому разі — розмороження 20 мільярдів євро на додачу до 10 мільярдів вже розморожених у період політичних торгів за Ukraine Facility. Компанію Орбану з великою долею вірогідності складе словацький колега Роберт Фіцо, якого до того ж підштовхують масові протести у Словаччині. 

Думаю, міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто, який 29 січня зустрічався в Ужгороді  з Андрієм Єрмаком та Дмитром Кулебою,  далекоглядно зробив щонайменше одну заяву, а саме: про прагнення Будапешта повернути права угорської меншини, які існували в Україні до 2015 року. Дотримання прав національних меншин — серед умов надання Україні фінансової допомоги з боку ЄС, і цю карту Віктор Орбан обов’язково розігруватиме у власних інтересах. 

Зберігати холодну голову

У ситуації, яка склалася, для України дуже важливо не допустити «запаморочення від успіхів». Питання не лише в тому, що надання фінансової підтримки обумовлене необхідністю здійснення перетворень, які6 в свою чергу, — потребують політичної волі та стратегічного бачення від керівництва України. Російсько-українська війна має стати каталізатором серйозних змін у системі державного управління в Україні, а європейська допомога — це лише інструмент, а не «фетиш». Її значення може зрости завдяки внутрішнім перетворенням та реальній боротьбі проти корупції. 

На жаль, в останньому кварталі 2023 року українські відносини з сусідніми країнами — Вишеградською четвіркою — суттєво погіршились. Питання не лише у зміні влади у Польщі та Словаччині, а й у прагненні тамтешніх урядів більш прагматично захищати національні інтереси. Відтак емоційні аргументи офіційного Києва сприймаються з меншим, ніж раніше, ентузіазмом. Це засвідчив не лише вкрай короткотривалий візит Роберта Фіцо до Ужгорода, але й приїзд Дональда Туска до Києва. Досвідчений польський прем’єр щедро продемонстрував готовність глобально підтримувати Україну, однак не конкретизував шляхи вирішення проблемних питань у польсько-українських відносинах. Та й Фіцо не отримав бажаного у  питанні щодо збереження транзиту українською територією російського газу до Словаччини після 2024.

Ukraine Facility — не панацея, а допомога, призначена для вирішення нагальних економічних проблем. Ця програма має стати символом не лише прагнення ЄС допомогти реалізуватись найбільшій країні континенту. Але також й символом спроможності України кардинально та ефективно змінюватися в умовах екзистенційної війни з Росією. 

Це виклик, який потрібно усвідомити вже зараз.  

 

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Євген Магда — український політолог, історик, журналіст, директор Інституту світової політики. Автор книг «Гібридна війна. Вижити і перемогти» та «Гібридна агресія Росії: уроки для Європи». Увійшов до десятки кращих політичних експертів й аналітиків України в рейтингу видання «Коментарі» 2020 року. Син, брат, чоловік, батько. Тримає руку на пульсі подій в Україні та її сусідів понад 20 років.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
World Press Photo 2025 скандал

На першому фото авторства німця Флоріана Бахмайєра шестирічна Ангеліна — біженка з одного з прифронтових селищ близ Куп'янська. Дівчинка психологічно травмована війною і страждає від панічних атак. Автор фотографії зняв її через кілька хвилин після такого нападу, який міг бути викликаний втечею від російських бомбардувань.

На другому знімку — російський стабілізаційний пункт, розташований у підземному винзаводі близ окупованого Росією Бахмута. Зображений солдат був мобілізований до армії сепаратистської так званої «Донецької народної республіки» за два дні до початку повномасштабного вторгнення. Десь на полі бою проти українців, на окупованій Росією території він втратив руку й ногу. 

Російський військовий, поранений під містом Бахмут, лежить у польовому госпіталі, створеному на підземному винзаводі. Пізніше йому ампутували ліву ногу та руку. Донбас, Україна, 22 січня 2024 р. Фото: Nanna Heitmann/Magnum Photos, для The New York Times / World Press Photo

Агресор не може стояти в одному ряду зі своєю жертвою

Міжнародні фотопрофі чомусь вирішили, що ці дві світлини можна об'єднати в одному конкурсі, в одній європейській категорії. Що можна поставити знак рівності між жертвою і злочинцем, заплющити очі на етику заради естетики. Показати маленьку дитину з пошкодженою психікою і того, хто цю психіку руйнує. За допомогою стилізації та символіки (зображення пораненого солдата натякає на Пієту, зняття Христа з хреста) створити враження, що обидві людини є жертвами цієї війни, і що обом сторонам варто співчувати. Разом з тим це ще один приклад нормалізації російських злочинів, які, за наказами Путіна, відбуваються в Україні щодня — зокрема, проти цивільного населення. 

Світ не розуміє проблеми і потихеньку дає дозвіл російському брати участь у культурному житті світу. Виступи російських музикантів і балету, спортивні змагання, «Оскар» за фільм про росіян і зйомки стрічки про Путіна з привабливим Джудом Лоу в гловній ролі, участь у світових виставках, конференціях і дебатах. І ось черговий крок — на престижному конкурсі фотографій з'являється «ренесансне» зображення російського солдата. Він лежить на винзаводі, ймовірно, тому самому, що виробляв знамените українське вино, яке любили в усьому світі, і який був зрівняний із землею російською артилерією. Страждання злочинця зняті так, що викликають співчуття. І ми поволі забуваємо, хто тут агресор.

Багато хто після звільнення з-під окупації Бучі говорив: такого Росії світ вже точно не пробачить...

А потім були відкриті братські могили в лісі в Ізюмі, жовта кухня в багатоквартирному будинку в Дніпрі, пробита російською ракетою, бомби на дитячих майданчиках, обстріли українських військових фосфорною зброєю, забороненою Женевською конвенцією... Сьогодні потужні авіаційні бомби, що падають на центр Запоріжжя, вже нікого не вражають. Нічні атаки шахедів на українські міста сприймаються як чергові «новини з війни», яка десь далеко і нас, зрештою, не стосується. Разом з тим щоночі в Україні гинуть невинні люди. Ось і цієї ночі теж.

Тим часом журі конкурсу World Press Photo не бачить проблеми й ставить знак рівності між жертвами й нападниками. І цим підіграє російській пропаганді

Що змінює суспільний дискурс, гуманізує дії нелюдів, які на очах у всіх безсоромно і систематично, вдень і вночі, вбивають таких дітей, як Ангеліна, їхніх матерів і батьків. А разом з ними — віру в справедливість і інстинкт самозбереження людства.

20
хв

Чи можуть жертва й агресор перемогти одночасно? Престижний міжнародний фотоконкурс вважає, що так

Альдона Гартвіньська

Як грім з неба пролунала новина про вихід США зі складу Міжнародного центру з розслідування злочину агресії проти України, до якого входили прокурори, що збирали попередні докази про очевидний злочин росіян. Звісно, на тлі тотальної економії в імʼя прогресу імені Маска це було очікувано. Але неприємно. Речниця Білого дому Керолайн Левітт дуже обтічно прокоментувала, що нічого не чула про це рішення. 

Утім, воно цілком вкладається у затяжний медовий місяць між адміністрацією Дональда Трампа та Владіміром Путіним. Дуже хоче 47-й президент укласти угоду з російськими диктатором. Аж настільки — що готовий заплющити очі на те, що вирішувати питання України, ядерної програми в Ірані та співробітництво по копалинах Сибіру треба буде з реальним військовим злочинцем. 

Тіла мирних жителів лежать на вулиці Яблунській у Бучі. Фото: RONALDO SCHEMIDT/AFP/East News

Взагалі, коли мова йде про окупантів із РФ, я не вірю в достойні суди. Я вірю в ліквідацію. Красиву, продуману, підступну. Торік у грудні українці відчули деяку сатисфакцію після того, як у Москві ліквідували Ігоря Кирилова — генерала, який наказував застосовувати хімзброю проти ЗСУ. Коли він виходив із дому — біля підʼїзду вибухнув самокат. 

«Посадовець відповідальний за використання хімічної зброї на східному та південному фронтах України. За наказом Кириллова з початку повномасштабної війни зафіксовано понад 4,8 тис. випадків використання ворогом хімбоєприпасів», — написали у некролозі фахівці із СБУ. 

За наказом Кириллова окупанти використовували боєприпаси з отруйними речовинами у вигляді скидів з FPV-дронів на пункти оборони українських захисників. Після цього чимало бійців потрапляли до лікарень з тяжкими опіками слизових оболонок та дихальних шляхів. 

Ліквідація Кириллова стала ударом для Путіна — він кілька разів дав зрозуміти, що його тривожить смерть товариша. Набагато більше за заочні суди, де би вони не були

Тож це вкотре підтверджує, що росіяни мають боятися українців, поляків, литовців — і всіх інших, на кого вони кладуть очі і лапи, — скрізь. На суші, на морі, у барі безлімітного алкоголю у турецьких готелях на пʼять зірочок. 

Політична ставка президента Трампа зрозуміла. Якщо вже містер президент хоче переможних зустрічей з лідерами Росії, Ірану та Північної Кореї, то йому, звісно, не потрібно, аби ці чоловіки носили тавро «воєнних злочинці». Інакше не буде рукостискання. 

У відкритих джерелах можна знайти інформацію, за що США були відповідальні в групі, звідки їх вивели, — надавали матеріально-технічну допомогу та допомагали нашим прокурорам дещо їх розвантажити. Але основний масив роботи лежить саме на українських фахівцях, яких дуже не багато — і, крім воєнних злочинів, є ще цивільні справи. 

Аби осягнути обʼєми роботи, нагадаю, що з початку повномасштабного вторгнення було зафіксовано більше 150 тисяч воєнних злочинів Росії на території України

Усі ці справи треба довести хоч до якогось суду — аби родичі закатованих отримали компенсацію та моральну сатисфакцію. І головне — аби єдиною згадкою про геноцид не був якийсь просто памʼятний хрест і деревʼяна капличка. 

Додамо ще кілька неприємних рішень від США, які можуть хіба запевнити диктаторів, що «хто сильний — той і правий». Почалось це з того, що в лютому представники США, ймовірно, відмовилися називати Росію «агресором» на зустрічі Core Group — країн, які готують міжнародний трибунал над Путіним за його воєнні злочини в Україні. Далі Вашингтон різко відмовився бути співавтором заяви Організації Об'єднаних Націй, яка підтримує територіальну цілісність України та вимагає від Москви вивести свої війська з окупованих територій країни.

Адміністрація Трампа також відмовилася підписати заплановане комюніке G7, яке називає Росію «агресором» у війні з Україною на відзначення третьої річниці війни 24 лютого 2025 року

«Європейські чиновники побоюються, що лестощі пана Трампа Путіну можуть призвести до того, що російського диктатора звільнять від наслідків за його вторгнення в межах будь-якого мирного врегулювання», — йдеться у матеріалі британського видання The Telegraph. 

Також днями трапилась вкрай детективна історія. 43-річна прокурорка Джессіка Абер, яка розслідувала воєнні злочини РФ, була знайдена мертвою у своєму домі. До приходу до влади Дональда Трампа вона входила у команду фахівців міністерства юстиції США, яка розслідувала воєнні злочини Росії в Україні. Крім того, пані Абер вела низку проваджень щодо кіберзлочинності і відмивання грошей росіянами.

В умовах, коли свідки воєнних злочинів помирають, а вкраденим дітям Росія якісно прошиває мізки проросійською пропагандою — збирати воєнні злочини вкрай тяжко. А кожен втрачений день — це шанс воєнним злочинцям уникнути відповідальності, жити своє краще життя і набиратися досвіду до нових актів геноцидів у майбутніх війнах. 

Працівники ДСНС копають могилу цивільного під час ексгумації у районі Ізюма. Фото: Evgeniy Maloletka/Associated Press/East News

Може трапитись так, що США через деякий час змінять своє ставлення до Путіна і Росії, коли мирні переговори закінчаться нічим. Утім, якщо Вашингтон десь відступає з поля гри, це означає лише одне, що європейські країни мають бути більш активними та зубатими. Адже сьогодні російські герої СВО викладають відео, як вбивають українських полонених, а завтра можуть повторити досвіди уже десь в лісах Балтії.

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Путін — (не) злочинець. Невже США рятують російського диктатора від суду за воєнні злочини?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Генерал Річард Ширрефф: Трамп фактично «в ліжку» з Путіним — і до цього треба звикнути

Ексклюзив
20
хв

Все про подорожі автодомом у Польщі: оренда, купівля, популярні моделі й кемпер-маршрути 

Ексклюзив
20
хв

USAID рятувало життя українців. Чим замінити цю допомогу? ‍

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress