Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Скільки краси ми могли б втратити, якби не було зими. Фото: Shutterstock
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Пережити найкоротші дні року й не впасти в зимову меланхолію непросто, адже взимку холодно, слизько, а через короткий день організму не вистачає світла. Навіть здоровим й активним людям знайомий стан зимової депресії. Це пов'язано з хімічними процесами, що відбуваються в нашому мозку і, в першу чергу, зі зниженням рівня серотоніну та дефіцитом вітаміну D. Однак зима може бути не тільки сірою, але й яскравою, насиченою та дуже затишною.
Sestry підготували десять порад від щасливих людей, що допоможуть не просто пережити зиму, а й зробити це із задоволенням. Не зважайте на те, що наші поради здаються простими. Просто спробуйте:
1. Покататися на ковзанці в шапці з помпоном
Навіть якщо вам за 50, якщо ви ніколи не каталися на ковзанах і не впевнені, що у вас вийде, сміливо надягайте сукню-светр, теплу шапку з помпоном і рушайте на ковзанку. Краще піти на відкриту ковзанку ввечері, аби кружляти у світлі вуличних ліхтарів під романтичні мелодії. Спілкуйтеся з друзями, зігрівайтеся глінтвейном і не бійтеся впасти — невеликі синці це ніщо в порівнянні з тим задоволенням, яке ви отримаєте!
Фото: Shutterstock
2. Скласти плейлист з добрими різдвяними фільмами
Різдвяні комедії та мелодрами, де добро перемагає зло, — непоганий спосіб поринути в спогади про дитинство, перше кохання та романтичні емоції. І хоч світ у цих фільмах не завжди реальний, їхні герої повернуть нас у той час, коли ми відчували себе в безпеці. А якщо до сюжету, що захоплює, додати мерехтливі вогні на ялинці, святковий настрій та перезавантаження гарантовані.
Фото: Shutterstock
3. Створити щасливу скарбничку
Кажуть, що погане запам'ятовується, а добре забувається. Щоб спростувати цей стереотип, вистачить простої банки з кришкою, аркуша кольорового паперу та маркера. Протягом року, коли у вас трапляється щось гарне, фіксуйте щасливий момент на аркуші з датою та кладіть його до банки. Йдеться не лише про глобальні події, кладіть в банку все, що змусило вас хоча б посміхнутися. Зимовим вечором відкрийте її та зігрійте душу спогадами.
Фото: Shutterstock
4. Зліпити сніговика разом з дітьми
Безумовно, це зимовий must have, адже саме він надійно піднімає настрій. Отож, щойно погода дозволить, беріть морквину, пластикове відро та вирушайте до парку з дітьми. А якщо поєднати цю розвагу з катанням на санчатах та грою в сніжки?.. О!
Фото: Shutterstock
5. Поїхати в зимову подорож
Їхати за кордон чи за місто — не має значення, головне, щоб там були лижі чи сноуборд. І великі дерева, засипані пухнастим снігом. Звичайно, ідеально поїхати взимку в гори, але якщо не виходить чи ви не полюбляєте покатушок, можна замінити їх зимовою рибалкою. А потім ще й побалувати себе та своїх близьких смачною рибною юшкою.
Фото: Shutterstock
6. Зіграти в таємного Санту
Запропонуйте друзям, колегам чи просто знайомим у соціальних мережах обмінятися подарунками анонімно. Ім'я людини, якій ви даруєте подарунок, вибирається випадково й повідомляється тільки вам. До моменту обміну подарунками ніхто не знає, хто йому даруватиме презент. Обмін подарунками відбувається у призначену дату, і до цього моменту кожен учасник має підготувати подарунок для свого адресата. З власного досвіду, а також досвіду своїх друзів знаю, що найцікавіші та найнесподіваніші сюрпризи роблять саме незнайомці.
Фото: Shutterstock
7. Купатися в термальному басейні просто неба
У зимовий період, коли особливо бракує гормону щастя, варто розслабитися та влаштувати собі день релаксу. Купання у гарячих джерелах взимку неймовірно розслаблює та заспокоює. Після цього обов'язково погрітися в сауні та заварити трав'яний чай за всіма правилами чайної церемонії. Тепер вам гарантований міцний сон та приємна втома.
Фото: Shutterstock
8. Скотитися на санчатах з високої крижаної гори
Забудьте про свій вік і про страх — просто долайте найвищу в вашій місцині гору і без роздумів скочуйтесь вниз на санчатах. У Варшаві, наприклад, таку гірку можна знайти на Національному стадіоні чи у парку Щесливицький. Буде набагато веселіше, якщо хтось запише для вас відео, аби потім переглядати та посміхатися з того, як незграбно ви випали з санчат на повороті чи як сколошматилося ваше волосся з-під шапки.
Фото: Shutterstock
9. Носити у сумці мандарини для колег
По-перше, це дуже мило. А по-друге, запах мандаринів й їхній переможний колір піднімає настрій не тільки оточуючим, але й вам.
Фото: Shutterstock
10. Купуйте свічки та створюйте навколо себе затишок
Взимку свічки особливо магічні й помічні. Купуйте собі великі й малі свічки з ароматами яблук та кориці та насолоджуйтесь теплом і затишком. Облаштуйте собі місце в квартирі, де можна було б із задоволенням відпочивати, читати чи мріяти в скандинавському стилі хюґе ( в перекладі з данської hugge — затишок, який дарує щастя). А що для цього треба, читайте в наступних публікаціях Sestry.
Журналістка, PR-спеціалістка. Мама маленького генія з аутизмом та засновниця клубу для мам «PAC-прекрасні зустрічі у Варшаві». Веде блог та ТГ-групу, де допомагає мамам особливих діток разом зі спеціалістами. Родом з Білорусі. В студентські роки приїхала на практику до Києва — і залишилася працювати в Україні. Працювала у щоденних виданнях «Газета по-київськи», «Вечірні вісті», «Сьогодні». Була автором статей для порталу оператора бізнес-процесів, де вела рубрику про інвестиційну привабливість України. Має досвід роботи smm-менеджером і маркетологом у девелоперській компанії. Вийшла заміж на телепроєкті «Давай одружимося», коли виконувала редакційне завдання. Любить людей та вважає, що історія кожного унікальна. Обожнює репортажі та живе спілкування.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Звучить лякаюче, але насправді користування громадським транспортом Варшави має стати простішим, інтуїтивним. З автобусів, трамваїв і станцій метро зникнуть традиційні квиткові автомати. Не буде також і старих валідаторів квитків і турнікетів у метро. За новим проєктом, все має бути безконтактним і сучасним. Зараз у транспортному уженді приймають пропозиції від фірм, і невдовзі має відбутися тендер. Прийом заявок на участь у тендері мав розпочатися 28 лютого, але потенційні учасники надіслали вже аж 300 запитань, через що терміни можуть бути перенесені.
Зникне паперовий квиток з магнітною смужкою — його замінить квиток із QR-кодом. У людей з’явиться можливість оплачувати конкретний час в дорозі, а не купувати квитки на 20 і більше хвилин. Відомо, що за новою системою, пасажири будуть оплачувати проїзд за допомогою банківської картки, смартфона або смартгодинника і мобільного додатку. У застосунку треба буде створити особистий кабінет пасажира.
«Нова система буде працювати через пасажирський онлайн-портал і мобільний додаток. Також буде можливість користуватися традиційною міською карткою і паперовим квитком. Завдяки новій системі можна буде планувати подорожі й маршрути», — повідомляють в ZTM (Zarząd Transportu Miejskiego w Warszawie).
Планується, що нове система оплати за проїзд у громадському транспорті Варшави повноцінно запрацює і замінить стару у 2028 році, але в тестуючому режимі нею можна буде скористатися вже в 2026 році.
Як працює громадський транспорт у Варшаві зараз і чим нова система краща?
У систему громадського транспорту Варшави входять автобуси, трамваї, метро та приміські електрички. Місто розділене на дві квиткові зони: strefa 1 та strefa 2. До першої входить Варшава, до другої — приміські населені пункти. Квиток на проїзд діє на всі види транспорту та буває короткостроковим і довгостроковим, також можна купити довгостроковий документ на проїзд. Є проїздний документ, що діє тільки в однієї стрефі, а є такий, що діє в двох одночасно.
• Одноразові квитки діють 20, 75 чи 90 хвилин. Ціна: 3,40, 4,40 та 7 злотих. Груповий квиток (до 10 осіб) на 75 хв за одну зону коштує 22 злотих.
• Квиток на добу на необмежену кількість поїздок коштує 15 злотих на 1 зону та 26 злотих на дві зони.
• Квиток на 3 доби для 1 зони коштуватиме 36 злотих, для двох зон — 57 злотих.
• Квиток на вихідні з 19:00 п'ятниці до 8:00 понеділка у двох зонах — 24 злотих. Груповий квиток (до 5 осіб) на вихідні коштуватиме 40 злотих.
•Довгострокові квитки діють 30 або 90 днів, вони можуть бути іменними або ні. Наприклад, іменний 30-денний квиток для 1 зони коштує 110 злотих, а 90-денний для 1 зони коштуватиме 280 злотих.
Пасажирам доступні понад 3500 точок продажу, зокрема, автомати в міському транспорті і мобільні додатки, такі як Jakdojade, SkyCash та moBILET, а довгострокові проїзні можна купити в аплікації mobiWAWA. Нова система поєднає всі опції в одну, буде створений обліковий запис пасажира, до якого буде прив’язана банківська карта, і процеси оплати будуть відбуватися автоматично.
<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/65c4c9cc87bd3eaaf379e9e4_Shtraf%20za%20proizd%20bez%20kvytka%20u%20Varshavi.JPG">«Читайте також: Штраф за проїзд без квитка у Варшаві»</span>
Найдорожчим на польському ринку залишається житло в новобудовах. За даними аналітичного порталу Rynek Pierwotny, у 2025 році середня ціна квадратного метра житла у Лодзі — 11,5 тис. злотих/м2, у Познані — 13,3 тис. злотих/м2, у Вроцлаві — 14,7 тис. злотих/м2, у Кракові — 16,565 злотих/м2, а ось нове житло Варшаві коштуватиме приблизно 17,7 тисяч злотих за квадратний метр. Українця зараз важко оформити іпотеку на житло — ставки зростають, а банк не дуже довіряє іноземцям.
Де купити житло в Польщі якомога дешевше?
Такі варіанти слід шукати на вторинному ринку і подалі від столиці. Однак, якщо квартира дешева, це часто означає, що продавцеві з якихось причин важко знайти покупця. Тобто квартира має серйозні мінуси. З’ясуйте, які саме. Може виявитись, що для вас ці мінуси не суттєві.
Аліна Головко продала свою квартиру на Лівому березі в Києві і купила в Лодзі 56 м2 за 230 тисяч злотих. Це дешевий варіант, бо вартість квартир на вторинному ринку зазвичай стартує від 6000 злотих за квадратний метр.
«Я цілеспрямовано шукала найдешевшу квартиру, бо мій бюджет був обмежений. Найголовнішим для мене була можливість одразу заїхати й жити, решта мене не лякала. Я працюю онлайн, 1-2 рази на місяць приїжджаю в офіс до Варшави, тож Лодзь для мене — ідеальний варіант. Всього 130 км, можна швидко дістатися електричкою», — ділиться досвідом Аліна.
Аліна знайшла варіант у старому двоповерховому будинку, в квартирі майже не було меблів, але сам ремонт був досить пристойним. Встановлено бойлер, простора пивниця для зберігання речей, навіть ванна кімната в хорошому стані.
«Ремонт десь 2007 року, але в непоганому стані. Головний нюанс — це опалення. У мене невелика пічка, яку треба опалювати самостійно, тобто носити дрова й вугілля. До цього треба було звикнути, бо я навіть не одразу могла зрозуміти, скільки тих дров палити. Тож у мене було то спекотно, то дуже холодно. Але з часом пристосувалася. Ну, і в холодну пору року це така робота без вихідних, а якщо кудись їдеш надовго, то повертаєшся в крижану квартиру», — ділиться Аліна.
У Варшві також можна купити житло в районі 300 тисяч злотих, але ці варіанти не будуть такими комфортними, як квартира Аліни в Лодзі. Так, на Варшавський Бялоленці пропонують купити гараж 25м2, адаптований для проживання, за 150 000 злотих. Там встановлено ліжко, є шафа для речей, електроплитка, мінідуш і біотуалет. Зігріватися можна конвертором. Але за документами — це нежитлове приміщення.
За 70 тисяч злотих можна купити кімнату в районі Wesoła у квартирі 46м2 — майже без ремонту і із сусідом на додачу. У вас з сусідом буде спільна ванна кімната і туалет, а ще — повна невизначеність у відносинах.
Вже за 290-300 тисяч злотих є варіанти поцікавіше. Кавалерки 25-35 м2 без меблів в старих будинках, але без сусідів. Також стає трендовим купівля модульних будинків на ділянках землі. Начебто постійно проживати в дачному кооперативі не можна, проте ніхто цього не перевіряє. А що ж робити з тим, що іноземець не може купити землю в Польщі? Все це оформлюється як договір оренди на 100 років. Варіант не для всіх, але можна придбати дах над головою за відносно невеликі гроші (100-200 тис злотих).
За 296 тисяч злотих можна купити помешкання 49м2 в старому невеликому будинку в Зомбках під Варшавою. Мінуси цього житла очевидні — повна відсутність ремонту, сумнівні сусіди і погана інфраструктура.
Актуальні варіанти на сайтах у містах Польщі:
У Вроцлаві на продаж є квартира 36м2 за 144 000 злотих в будинку радянських часів без ремонта в районі Psie Pole.
За 199 000 злотих продають однокімнатну квартиру 21 м2 в цегляному старому будинку, без меблів і ремонтом рибино з часів революції
У Познані вибір дешевих квартири трохи більший, і є цікаві варіанті. Так, у центрі міста можна купити помешкання 37м2.за 164 900 злотих Сама квартира і будинок в досить пристойному вигляді, можна заїжджати та жити.
За 190 тисяч злотих пропонують непоганий варіант 56м2 в районі старого міста. Заїжджай і живи.
У Кракові на вторинному ринку є багато непоганого житла в районі 10-12 тисяч злотих за м2. Але зазвичай це невеликі за площею кавалерки, тож великою родиною тут не поживеш.
Д-р Рафал Шмайда — лікар, дитячий та підлітковий психіатр. Спеціалізується на лікуванні та терапії СДУГ, поведінкових розладів та розладів аутистичного спектру. Працює в Дитячій психіатричній лікарні в Лодзі.
Д-р Рафал Шмайда. Фото з приватного архіву
До Уповноваженого зі прав людини надійшло звернення від батьків дітей з СДУГ. Лист стосується можливості отримання довідки про спеціальну освіту для тих дітей, у яких діагностовано синдром дефіциту уваги та гіперактивності. Наразі батьки дітей з аутизмом та різними видами інвалідності можуть подавати документи на отримання такої довідки. Як ви оцінюєте цю петицію?
Я вважаю, що така діяльність має глибокий сенс. Діти з СДУГ — це діти з конкретними потребами, тому можливість спеціальної освіти дозволить їм навчатися відповідно до своїх потреб, наприклад, у менших групах, частково за індивідуальною програмою, з іншим темпом роботи.
Діти з СДУГ думають дуже швидко і діють імпульсивно, але їхній темп роботи в школі повільніший, вони можуть вчитися повільніше
Це пов'язано з тим, що їх набагато більше турбують зовнішні подразники, ніж нейротипових дітей. У класі, групі дітей завжди шумно, тому, працюючи в класі з 30 учнів, дитина зі СДУГ отримає менше користі, ніж її одноліток, який не має таких «відволікаючих факторів». Якщо є можливість створювати менші групи, таким дітям буде легше. Є сенс адаптувати класи, школи та систему навчання до потреб усіх дітей. Це не означає, що кожна дитина повинна навчатися індивідуально, оскільки це і несприятливо для самого пацієнта, і тягар для системи, але робота в менших групах і пристосування до потреб дітей має глибокий сенс.
Побутує думка, що діти зі СДУГ «заважають», неслухняні та, окрім того, занижують освітній рівень. Чи так насправді?
Люди бувають різні. Діти — це теж люди, і вони теж різні. В цілій групі пацієнтів зі СДУГ є діти з дуже високим інтелектуальним розвитком, які добре вчаться в школі і пізніше, запам'ятовують, багато отримують від уроків, і ті, хто, хоча б емоційно, трохи відстають від своїх однолітків, а в контакті можуть здаватися на рік-два молодшими за свій вік, тим більше, що СДУГ часто співіснує з іншими порушеннями розвитку.
Що стосується цієї «неслухняності», то так: діти з СДУГ гучні, імпульсивні, непосидючі, одним словом, це не «ідеальні» діти для польської школи, де переважно сидять і щось переписують з дошки.
Фото: Shutterstock
З такою дитиною вчитель метушиться, бо вона виділяється з групи нейротипових дітей, які сидять за цими партами і переписують. Натомість дитина з СДУГ совається, малює в зошиті, відповідає на запитання без запитань, не дотримується правил, відповідає набагато голосніше, а іноді вигукне щось вульгарне.
І зауваження в щоденнику готове. Насправді, я іноді анекдотично прошу у батьків такий щоденник, який потім показую студентам, щоб вони розуміли про що йдеться. Для такої гіперактивної дитини в щоденнику справді дуже багато зауважень.
Чи не було б добре, наприклад, якби замість того, щоб писати негативні коментарі, вчителі писали позитивні?
Це особливо рекомендується для роботи з дітьми зі СДУГ, тому що вони постійно отримують догани на кожному етапі навчання, а може, і в житті.
Як тільки вони опускають голову і роблять домашнє завдання, виявляється, що це було домашнє завдання тижневої давності, так? І знову провал, і знову все погано, а потім всі сміються, що вона взагалі розсіяна і зробила не те домашнє завдання. Позитивне підкріплення і суперсили також є дуже важливим питанням, тому що така дитина приходить додому зі школи після низки зауважень і чує — цього разу від батьків: у тебе в кімнаті знову безлад, ти не прибрала, ти знову не взяла сумку для перезувного, чому ти ще не почистила зуби тощо, і завжди хтось чіпляється до них, тому самооцінка таких дітей зазвичай абсолютно низька, і насправді ви повинні показати їм ці суперсили, щоб дати їм шанс на правильний розвиток і здорову самооцінку.
Зі спостережень терапевтів, а також зі статистики випливає, що коли СДУГ не діагностується або не лікується, він часто корелює в подальшому житті з депресією або тривожними розладами.
Дійсно, близько 30 відсотків таких ситуацій можуть бути пов'язані з розладами з цієї депресивно-тривожної сфери.
Ще 30 відсотків схильні до ризику виникнення залежності, наступні — до ризику виникнення проблем, пов'язаних з антисоціальною поведінкою або злочинністю. При неналежному лікуванні СДУГ існує високий ризик того, що у пацієнта розвинеться один або декілька з цих розладів одночасно, оскільки вони не є взаємовиключними. Наприклад, кожен третій матиме депресивно-тривожні проблеми, кожен третій — проблеми з якоюсь залежністю, а кожен третій — проблеми з різною антисоціальною поведінкою.
Це, звісно, не означає, що вони обов'язково стануть злочинцями, це більше схоже на те, що, наприклад, вони потраплять у якусь бійку і через це матимуть проблеми з законом, тому що якщо у когось такий високий рівень імпульсивності, то потрапити в бійку — це дійсно момент, тому що ми також бачимо це серед наших пацієнтів у відділеннях.
Фото: Shutterstock
Говорячи про імпульсивність, я натрапила на влучну, на мою думку, цитату про те, як функціонують діти з СДУГ: їхній мозок схожий на ракету та велосипедні гальма.
Я абсолютно з цим згоден.
Мозок, як ракета — це те, що вони мають так само, як і кожен з нас, але дійсно, більшість з нас мають краще гальмування
І якщо ми подумаємо про такі нейробіологічні основи, то насправді СДУГ — це в першу чергу дефіцит гальмування, тому що у цих людей збудливість на правильному рівні, нормальному, в той час як гальмування — на поганому рівні. І саме тому вони так швидко перемикають свою увагу з місця на місце, тому що це залежить від збудження.
Вони не можуть утримувати увагу на одному предметі, тому що це залежить від гальмування, і саме тому вони часто перебивають один одного, саме тому вони не можуть стояти в чергах, саме тому вони не можуть не говорити до того, як хтось закінчить питання, і взагалі вони нетерплячі і непосидючі.
Так, я частково згоден з цим, але це не означає, що їхній мозок працює швидше, ніж у дітей, які не мають проблем зі СДУГ, у них просто гірші гальма.
Чи переймають діти якісь стратегії виживання? Тому що здається, що кожен обирає якісь, і якщо це не діагностовано, наприклад, щоб не виділятися з групи, щоб якось справлятися, наприклад, в школі або в групі однолітків, що вони, не знаю, вдають з себе когось, підлабузнюються, наслідують?
Ці діти постійно відчувають, що вони переживають якусь невдачу, і це однокласники сміються з хлопчика, що він ловить гав, тому він переходить в агресію, тому що, врешті-решт, ніхто не скаже йому, що він розсіяний, якщо всі будуть його боятися. Це один варіант.
Інший варіант — це те, що він буде імітувати всю поведінку групи, і дійсно, так чи інакше, найчастіше вони йдуть знову, і їх тягне до групи, яка десь поводиться абсолютно некоректно.
Ну, і насправді іноді в цьому всьому є ще й така мотивація, що якщо мені всі кажуть, що я такий неслухняний, то я тільки покажу вам, що значить бути неслухняним.
Якщо я маю бути поганим, то я буду таким і ви ще пошкодуєте. І ось тоді ми дійсно маємо проблему розвитку поведінкових проблем, і тоді ми бачимо, наскільки ці діти можуть бути, переносно кажучи, неслухняними.
Ми говорили про суперсили. Чи існують якісь особливі якості або схильності, пов'язані зі СДУГ?
Загалом так, тому що це зазвичай люди, які мають багато енергії, яка може бути спрямована на «заважання» в класі, але також і на спорт або музику. Це діти, які ніколи не втомлюються, тому може бути так, що тільки після футболу, тенісу чи дзюдо вони повертаються додому о 8 вечора і заспокоюються. Ці люди вміють «заговорювати», зачаровувати людей, вони мають чудову енергетику у спілкуванні.
Я сміюся з того, що пацієнт зі СДУГ може не бути вродженим бухгалтером, але вродженим продавцем: щоб говорити тут і там, рекламувати — це вже точно
А митцем? Чи пов'язаний СДУГ, наприклад, з творчістю?
Так, це люди, які, як правило, мають багато інтересів і занять, що може бути як позитивним, так і негативним. З одного боку, це діти з широким світоглядом, які цікавляться багатьма речами і темами, але з іншого боку, їх можна розглядати як «запальничку», тому що щойно вони грали у футбол, тепер у шахи, а потім у теніс, плавання і пазли. СДУГ також пов'язаний з явищем, яке в літературі називають «гіперфокусом», тобто здатністю максимально і надовго зосереджувати увагу на чомусь, що представляє інтерес в даний час або в конкретний момент.
Тобто, якщо мене щось зачепило, щось дійсно має для мене такий високий емоційний заряд і робить мене щасливим, я можу займатися цим годинами, і тоді ви не бачите цих розладів дефіциту уваги. Хтось колись сказав, що СДУГ — це переважно розлад нудної діяльності, тому уроки в школі не завжди бувають цікавими, але якщо, не знаю, англійська — моє хобі, то я буду старанно її вивчати, незважаючи ні на що. У мене були пацієнти, для яких математика була улюбленим предметом і вони завжди отримували з неї п'ятірки, вчителі ледь не на олімпіаду хотіли їх брати. Інший у мене був захопленим істориком, який знав і розумів історію в початковій школі, в четвертому класі на рівні середньої школи.
Це може бути як історія, так і футбол.
Варто знайти щось, на чому ваша дитина має цей гіперфокус, і розвивати його таким чином. Так чи інакше, ми говоримо про острівці компетентності: він може бути не найкращим у математиці чи польській мові, але він — найкращий плавець, найкращий бігун і найкращий футболіст у своєму класі.
Фото: Shutterstock
Це не «легкі» діти, їх виховання і підтримка вимагає від батьків особливих компетенцій? Тому що таку дитину можна п'ятнадцять разів попросити почистити зуби або взутися, а вона не відреагує. Або не чує, або зайнята чимось іншим в цей час.
Вони можуть насправді не чути, але не тому, що мають проблеми зі слухом, а тому, що є проблема з проходженням інформації крізь весь інформаційний шум.
Ми також говоримо про СДУГ як про порушення вибірковості стимулів, тобто з усього інформаційного шуму дитині важко виокремити конкретну інформацію про те, що це мама чи батько кличуть. Це один момент. Друге: навіть якщо дитина включилася і почала робити те, що ми її попросили, посеред завдання вона може відволіктися і зайнятися чимось іншим. Абсолютно точно. Тож ми приходимо, вона знову не зробила те, що ми просили, і розчарування зростає. Так само і в дитини, яку знову турбує те, що хтось перериває діяльність, яка її цікавить. Це може призвести до вибуху негативних емоцій. Знову ж таки, тут є дефіцит гальмування, і тоді ми маємо емоції, як у ракети з гальмами від велосипеда. І тому меблі можуть літати по дому. Ну, тому що як ця дитина має справлятися?
Існують спеціальні групи підтримки для батьків дітей з розладами спектру та СДУГ, адже зберігати терпіння та проявляти розуміння, встановлюючи обмеження та конкретні вимоги, може бути виснажливим. Як вони можуть бути зі своєю дитиною, підтримувати один одного, підсилювати один одного і просто справлятися?
Що завжди працює, так це фіксований графік. Це базово, і такий розпорядок краще працює з молодшими дітьми, тому що з підлітком, який переживає підліткову кризу, буде складніше — а я завжди пояснюю батькам, що діти зі СДУГ переживають її в повній мірі.
Ми встаємо о 8 годині, чистимо зуби, снідаємо, одягаємося, йдемо в садок або школу і так далі. Потім о 18:00 ми робимо домашнє завдання, о 19:00 читаємо або дивимося казку чи щось інше.
Діти зі СДУГ набагато краще функціонують у жорсткій структурі дня
Ми також даємо їм одне завдання, тому що якщо ми просимо їх спочатку одягнутися, потім почистити зуби, а потім прибрати іграшки, вони можуть почистити зуби, одягнутися наполовину, але не встигнуть виконати третє завдання.
Існує також проблема того, що цю увагу потрібно нагадувати. Якщо ми будемо давати по одній команді: підійди до мене, подивись на мене, зараз ти винесеш сміття, і ще попросимо повторити, що треба зробити, то вони підуть і винесуть сміття.
Хвилиною перепочинку для батьків або опікунів може стати планшет або телефон. Ми вмикаємо мультфільм або гру, і ось він — спокій і тиша. Як це впливає на дітей зі СДУГ?
СДУГ пов'язаний з більш високим ризиком залежності, ніж у загальній популяції, і це стосується, як ми звикли вважати, не тільки алкоголю або наркотиків, а й інтернету, використання смартфонів, комп'ютерних ігор або соціальних мереж.
Діти зі СДУГ дуже вбирають це в себе, вони також отримують швидке відчуття задоволення, тому що це одна з небагатьох речей, на яких вони можуть абсолютно зосередитися, тому що там ця увага постійно бомбардується і стимулюється.
На додачу до цього, є адреналін від гри та змагання з іншими. І є небезпека, що така людина, яка відчуває фрустрацію в реальному житті, втече в онлайн, тому що там вона має швидше, легше задоволення і там ніхто не дорікає їй знову і знову.
Фото: Shutterstock
Коли слід починати фармакологічне лікування?
Не треба боятися ні діагнозу, ні ліків. Загалом, правило полягає в тому, що навіть якщо є діагноз, перше, що ми запроваджуємо, — це цілий комплекс маніпуляцій, окрім фармакологічних, наприклад, питання, пов'язані з тим фіксованим розпорядком дня, про який ми згадували раніше. Це одне з найпростіших втручань, яке покращує функціонування такої молодої людини. З іншого боку, якщо цей комплекс психосоціальних втручань є неефективним, тоді в дію вступають ліки.
Або, наприклад, коли у пацієнта починають розвиватися ускладнення СДУГ, тобто, наприклад, опозиційно-викличний розлад.
Тобто: протягом півроку, як мінімум, усталений патерн непокори, нехтування соціальними нормами дорослих, спалахи гніву, дратівливість, мстивість. Тепер описано критерії цього опозиційно-викличного розладу, щоб реципієнт також мав певне уявлення, про що ми говоримо. Ну, у випадку розвитку такого типу ускладнення, або, наприклад, іншого типу ускладнення, як ось він пішов у перший клас початкової школи, а через три тижні його вже хочуть вигнати. Ну, у нас дійсно є такі пацієнти. І тоді є показання до медикаментозного лікування.
Але батьки бояться ліків.
Думаю, це пов'язане з браком достовірної інформації та нерозумінням того, що найпопулярніший і загалом ефективний препарат у Польщі — метилфенідат — вважається наркотиком. Насправді його механізм дії схожий, але головна відмінність полягає в тому, що він не викликає ейфорії, не викликає такої толерантності, але підвищує концентрацію, посилює увагу, що робить його ефективним на 90 відсотків. Не потрібно боятися цих препаратів, оскільки вони можуть значно покращити функціонування дітей та підлітків.
Йоанна Мосєй-Сітек: Ким є Наталія де Барбаро сьогодні?
Наталія де Барбаро: Моя особистість складається з різних шматочків. Я є психологинею. Я є читачкою. Спочатку читачка, потім письменниця.
Дуже важливою частиною моєї ідентичності є те, що я проводжу семінари для жінок. Моїм найулюбленішим є «Власна кімната», під час якого ми розглядаємо автопортрети наших душ. Я також є йогинею і мамою 21-літка. Дружина того самого чоловіка вже 30 років.
Іноді я думаю про себе як про християнку. Я відчуваю себе мандрівницею по життю. Я дуже голодна до життя. Я все ще проводжу тренінги для бізнесу про те, як будувати добрі стосунки на роботі.
Коли я слухаю це, мені важко уявити, що ти починала свою кар'єру в політиці.
Так і було. Коли мені виповнилося 18 років, у Польщі відбулися перші частково вільні вибори. Я це дуже добре пам'ятаю. Патріотична тема дуже важлива в моєму житті, тому я зайнялася політикою і працювала над виборчими кампаніями протягом багатьох років. В основному я займалася створенням виборчих стратегій та копірайтингом. Звичайно, я працювала тільки для тих політиків, за яких сама хотіла проголосувати.
Це була важлива частина мого життя, але в якийсь момент я відчула, що віддаю перевагу роботі у світах, які я створюю для себе сама, і де мені доводиться якомога менше йти на компроміси з самою собою.
Саме тому я залишила політику, але, звичайно, я все ще дуже стурбована долею Польщі та світу. І я дуже переживаю за Україну.
В Україні якраз вийшов твій бестселер “Czuła przewodniczka” (в українському перекладі «У пошуках чуйності» — прим. пер.) . Це вже десь тринадцята країна, яка купила ліцензію. Є чеська версія, німецька, іспанська. Польські жінки два роки тому шаленіли від цієї книжки. Купували одразу кілька примірників. Один для себе, інший для своїх мам, подруг, сестер. Як тобі це вдалося?
Думаю, мені вдалося промовити їхньою мовою. Мовою, якою вони говорять до себе. Мовою, якою вони говорять про себе. Чую її часто під час тренінгів «Власна кімната». Для багатьох жінок це був досвід називання того, що є справжнім, важливим для них. Але також і того, що вони вважали лише своїм, бо є трохи дивним.
І тут хтось все це описав. Коли вони читали, у них було відчуття: це про мене.
Обкладинка українського перекладу «У пошуках чуйності». Фото: пресматеріали
Що саме такого ти вловила, чого не змогли зробити інші автори численних психологічних порадником?
«У пошуках чуйності» не є порадником. Порадників безліч, увесь навколишній світ закликає нас дбати про себе. Але більшості жінок, яких я зустрічаю, не потрібен ще один порадник. На інтелектуальному рівні вони вже все знають. Так чи інакше, у мене те ж саме — я не шукаю настанов на кшталт: люби себе, піклуйся про себе, відстоюй свої кордони. Я шукаю трансформаційного досвіду, який іноді може статися і через чиїсь слова. Я мала честь написати книгу, яка стала таким інструментом трансформації для багатьох жінок. Від простого промовляння слів, яке не супроводжується переживанням, в нас мало що змінюється.
Твоє уважне око виділило і описало такі типи жіночих особистостей, як Снігова Королева, Мучениця і Покірна. Чи кожна з нас є однією з цих героїнь?
Скоріше, ми складаємося з багатьох різних ниток, і вони переплітаються всередині нас. У мене самої бувають моменти, коли я чую в собі кожен з цих голосів. Звичайно, є жінки, в яких один з голосів домінує.
Я, коли вперше читала «У пошуках чуйності», з жахом виявила, що в мені найбільше домінує Снігова королева, і, чесно зізнаюся, це мене трохи налякало.
Три голоси в нас доповнюють один одного. Це динаміка. Вони танцюють, вони трансформуються в залежності від ситуації, моменту життя. Це не так, що я дивлюся на когось і думаю: ось ця точно Снігова Королева, а ця — Мучениця. Я, наприклад, більше не прагну взагалі не мати в собі голосу Покірної, чи голосу Мучениці, чи Снігової Королеви. Я радше зосереджуюся на тому, щоб зауважувати ці голоси в собі, приймати їх, але також не діяти під їхнім впливом — бо вони, як правило, не дають добрих підказок.
Мені здається, що, працюючи над собою, ми часто прагнемо бути ідеальними і завжди щасливими. Тому що, зрештою, ми прочитали десятки книжок з психології. Ну і в інстаграмі у всіх ідеальне життя. Нам важко відпустити і прийняти себе.
Дійсно, я теж багато думала про це останнім часом. Яка наша мета в цій ситуації? До чого ми прагнемо? Чи очікуємо ми, що якщо я зараз «прочитаю» всі ці книжки з самодопомоги, «вивчу», «поговорю», «натерапевтизуюсь», а ще побігаю і зайду в соцмережі, то досягну стану вічного щастя? І буду відчувати лише позитивні емоції, легкість, задоволення, захоплення? Якщо ми маємо такі очікування, то повторюємо чи не найболючішу помилку наших вихователів у дитинстві. Коли вони вимагали від нас лише посмішки і не приймали гніву, смутку, горя чи страху.
Якщо ми постійно прагнемо бути щасливими, це насправді означає, що ми відкидаємо самих себе. Вони казали собі «ні». Це безглуздо. Було б добре, щоб наше прагнення полягало в тому, щоб у різні моменти підтримувати себе. Уважний супровід. Не тікати, хоча це не завжди будуть просто приємні стани.
Фото: Shutterstock
Так, але зараз твоя книжка вперше виходить у країні, яка перебуває у стані війни. Її читатимуть українські жінки. Втомлені, стресовані, часто в депресії. Жінки, які не дозволяють собі відпочивати. Легко радити, коли ракети літають не над нашими головами.
Я знаю, що це не порівняти, але я писала «У пошуках чуйності» під час ковіду. Це був потужний досвід, хоча мені пощастило, що я не втратила нікого з близьких. З іншого боку, я втратила роботу, бо всі тренінги, якими я заробляла на життя, були скасовані. Багато чого зупинилося. Була велика невизначеність і страх за своє життя і життя моїх близьких. Ця книга народилася в дуже складних умовах.
З іншого боку, дивлячись на повсякденне життя у Львові чи Києві, можна побачити, що життя переважає. Я також знаю це від мого чоловіка і сина, які були в Україні кілька місяців тому. Вони розповіли мені, що і у Львові, і в Києві вирує життя. Це є доказом перемоги життя над смертю. Добра над злом. Люди хочуть жити. Вони хочуть слухати музику на вулицях. Вони хочуть під неї танцювати. Це теж такі мікроакти героїзму.
І повертаючись до Твого запитання. Мені здається, що «У пошуках чуйності» — це книжка про свободу. Про спроби побудувати якийсь добрий контакт зі собою, точку опори. Базу, до якої ми можемо повернутися
І книга може в цьому допомогти?
Варто спробувати. Це може бути першим кроком. Ризик невеликий. Це інвестиція у дві кави в місті та кілька годин читання. І книгу можна в будь-який момент відкласти.
Я думаю, що спільним досвідом для багатьох людей є потреба зрозуміти, як ми функціонуємо. Це питання «розуміння» як інструменту впливу на себе. Розуміння того, чому я поводжуся так, як поводжуся, або чому я продовжую робити щось, що, як я знаю, не приносить мені користі. Чому я не вмію зупинитися і розслабитися. Посидіти п'ять хвилин на дивані, щоб на четвертій секунді мене не підхопило почуття провини, що я маю щось робити, прибирати, готувати. Варто подивитися, чому ми обираємо речі, які нам не служать. І не вибираємо те, що нам служить. Це важлива річ, бо вона де-факто визначає, як виглядає наше повсякденне життя. А зрештою, життя — це те, яким є наше повсякденне життя.
У такі моменти багато хто з нас обирає критикувати себе. Такий собі внутрішній монолог, де ми говоримо: ідіотко, навіщо знову так вчинила. Або застягаємо в почутті провини.
Ці суворі внутрішні голоси не допомагають нам здійснити необхідні зміни. Але лише розуміння того, звідки ці голоси з'явилися всередині нас, може призвести до певних змін. Коли ми бачимо, в яких шаблонах ми діємо. Що я постійно жертвую собою, наприклад, або постійно зменшую себе у стосунках з іншими. Або завдаю болю людям, яких люблю. Мені здається, що у «У пошуках чуйності» я змогла висвітлити ці речі з позиції співчуття.
Я спостерігаю, що багато жінок в Україні зараз взяли на себе роль сильних жінок. Що вони хоробрі, що вони можуть впоратися з усім. І що інакше чинити неправильно.
Це надзвичайно емоційно затратна ситуація. Достатньо лише того, що ти постійно чуєш сигнал тривоги. Навіть якщо ти не спускаєшся до укриття, бо більшість людей цього не робить, це має величезну психологічну ціну.
Нещодавно я бачила таке проникливе відео, де дівчина співала під сирену. Сирена вила, а вона співала сирену. Мене це дуже зворушило. Це прекрасна метафора того, що сьогодні роблять жінки в Україні
Вони намагаються вписати своє життя, дати свою мелодію тому, чого взагалі не повинно бути. Не повинно бути цих сирен. Цього штурму. Цього не повинно було статися. У мене сироти виступили, коли я про це говорю. Як це все вмістити. Це повсякденне життя. І те, що мій партнер, мій чоловік або мій двоюрідний брат перебуває в небезпеці для життя? Як мені змиритися з тим, що моя донька запитує мене, чому це відбувається і коли це закінчиться? І я не знаю, що їй відповісти.
Я згадую пісню Матильди Даменцької Trzymaj moją głowę nad wodą” (Тримай мою голову над водою). І там є рядок про серце: „Moje serce bije za mocno; I marzę żeby przestało rosnąć; Ale tego nie da się cofnąć” (Моє серце б'ється занадто сильно, і мрію, щоб воно перестало рости, але цього не можна змінити). І для мене це саме та ситуація, в якій опинилися люди в Україні. Ти мусиш вмістити стільки всього у своєму серці. Стільки болю. Стільки страху. І здається, що серце вже не може вмістити. І все ж це все вміщається. Всередину того, що є, зрештою, невибраним досвідом.
День захисника України біля імпровізованого військового меморіалу на Майдані Незалежності, 1 жовтня 2024 року. Фото: AP Photo/Efrem Lukatsky
Що я можу сказати? Що я не знаю, як це. Що я схиляюся перед цим. Що на моєму будинку висять два прапори: польський і український.
Я намагаюся говорити зі смиренням, щоб не впасти в якусь дешеву псевдо-самодопомогу.
Іноді буває так, що ми хочемо, щоб страждання, які ми пережили, не пропали даремно. Щоб, наприклад, у цій надзвичайно складній ситуації я міг щось побачити і зрозуміти саме тому, що я перебуваю в тому просторі. У такій лайтовій версії, тому я і написала книгу, яку, напевно, не написала б, якби не було ковіду. Утворилась така вирва і такий досвід для багатьох людей, що може якийсь неочевидний сенс з'явитися всередині трагедії або всередині людської драми. Але я б не сказала цього матері, яка втратила дитину.
Що казати такій матері?
Я не думаю, що справа в тому, щоб щось говорити. Це взагалі не про слова, а про супровід. Це більше схоже на пісню у виконанні Касі Носовської та Ренати Пжемик, де одна подруга каже іншій: “Podtrzymywałaś moją głowę. Nie roztrzaskałam skroni o podłogę, póki co” (Ти підтримувала мою голову. Я не розбила скроню об підлогу, поки що). Дуже важливо розчинити цю напругу, цю тривогу, цей біль. Щоб він не запечатався у велику, тверду грудку, яка залишається з нами у вигляді травми. Навіть саме слово сестри несе в собі цю якість. Переконання, що у світі, де може статися таке зло, все ж таки є тепло, добро, дружба. Якесь світло все ж таки існує.
Як розчинити цей біль?
Це залежить від моменту і можливостей. Якщо у тебе є лише 15 секунд, ти кладеш руку собі на живіт, заплющуєш очі та робиш чотири глибокі вдихи і видихи.
І ти наважуєшся відчути те, що відчуваєш. Це такий мікро-акт. Але іноді це вже багато — зробити такий один акт контакту зі собою. Це також акт того, що я кажу собі, що я не покинула себе. І якщо я роблю це чотири рази на день, або хвилину, це вже важливо для тієї структури найкрихкішої дівчинки в мені. А ще є тіло. Як каже один вчитель йоги на YouTube: «Коли ви дійшли до килимка, найважче позаду». Хоча я пам'ятаю якраз такі довгі місяці в ковіді, коли я просто не могла сісти на килимок. Мій вчитель казав мені: «Сідай на килимок і просто роби собаку з опущеною головою, і ти побачиш, що з цього вийде».
Та інша людина. Наше коло. Я люблю жіночі кола. Але це не обов'язково має бути формальне коло. Все, що тобі потрібно — це подруга, якій ти можеш зателефонувати і запитати: Як справи? Але це також повага до того, що в нас є живого.
Для мене Україна — це країна, яка дійсно обирає життя. Це також своєрідний героїзм — не замикатися в собі, не здаватися
Що ти робиш з такою кількістю болю, трагедій, які відбуваються щодня?
Питаєш мене, як це все вмістити? Мені здається, що головне — відчувати свої почуття. Ці почуття є. Але вони можуть бути настільки складними, що ми не хочемо їх відчувати. І це така бомба уповільненої дії.
Я пам'ятаю, що, звичайно, знову ж таки, я говорю з точки зору людини, яка живе в країні, де немає війни. Але я пам'ятаю, що у 2022 році, коли почалося повномасштабне вторгнення, це був, напевно, найдовший період у моєму житті, коли я не плакала. Навіть зараз, коли ми говоримо про це, у нас обох сльози на очах, а тоді, думаю, я не могла плакати два-три тижні.
Що для мене досить незвично, бо як людина дуже чутлива, не минає і дня, щоб я не плакала. Я пам'ятаю, як слухала цю пісню знову і знову, про когось, хто спустився в підвал. І я знала, що в якомусь сенсі я теж туди спустилася. Подумки. Що я просто не змогла відчути те, що відчувала.
Фото: Shutterstock
Можливо, є якась мудрість у тому, що в екстремальній ситуації ти спочатку перебуваєш у стані короткого замикання, мобілізації, що ти не хочеш розпастися, розбитися? Тому для мене це також таке питання в єдиному життєвому плані: «Чи можу я сьогодні відчути себе хоч трішечки»? Що це не обов'язково має бути так, що я зараз біжу на терапію, де я збираюся все викинути. Тому що іноді це занадто, коли все так свіжо. Можливо, на початку я зможу покласти руку на живіт і зробити вдих та видих. І, можливо, вимовляти своє ім'я вголос? Щось ніжне. І важливо не ізолювати себе. Шукати того, хто вміє нас слухати. Навіть п'ять розмов.
Ти згадала про свою високу чутливість. Ми бачимо, що багато поетів, письменників, акторів подали заяви на службу в армію. Зазвичай це люди з великою чутливістю, їм важче?
Це як у тій пісні, про яку я говорила: я хотів би, щоб моє серце перестало рости, але нічого не можна змінити. Для людей, які мають стільки чутливості в собі і займаються описом світу і складності людських істот, це не варіант заплющити очі. Відвернутися, заперечити те, що відбувається. Саме тому вони обирають таку героїчну участь у війні. Вони не хочуть сидіти склавши руки. Вони готові ризикувати життям за те, у що вірять.
Але в межах однієї і тієї ж ситуації є великий діапазон наших реакцій, ставлень. І ми не говоримо тільки в термінах «або-або». Або ми забуваємо, що йде війна, або жертвуємо всім. Мені здається, що для когось може бути якийсь варіант «трохи». Навіть з амбіціями врятувати світ. Можна знайти такі простори для вдиху і видиху. І ще є такий простір між вдихом і видихом. Можна знайти такі проміжки, з якими можна дотягнутися до себе і дати собі маленький перепочинок у тому, що найважче. Наш момент перепочинку в проміжку.
Виявляється, їхати до Лапландії, щоб побачити країну Санта-Клауса, необов’язково. Можна поїхати до Балтува (Wioska Świętego Mikołaja Bałtów), який ще називають польською Швейцарією, і там відвідати резиденцію Святого Миколая, що працює з 30 листопада. Діти зможуть зустрітися зі Святим Миколаєм та його помічниками, подивитися виставу й відвідати казковий парк розваг. Є в казковому містечку Країна Снігової Королеви, де мешкають ескімоси, пінгвіни та мамонт. З розваг — риболовля на льоду, Лабіринт Снігової Королеви, майстеркласи, безліч кафе. Маленька Швейцарія знаходиться за 161 км від Варшави. Szwajcaria Bałtowska — це родинна лижна станція, сучасний гірськолижний курорт у Свєнтокшиському воєводстві. Загальна довжина всіх 5 спусків — 2500 м, працює підйомник.
szwajcariabaltowska.pl
Замки у засніжених горах
Поїздку в гори можна поєднати з пригодою відвідування середньовічних фортець, кожна з яких приховує безліч легенд та історій. Ось три фортеці в горах, які обов'язково варто відвідати:
Цей замок XII століття на березі Ліснянського озера є одним з найкрасивіших у Нижній Сілезії. National Geographic навіть включив цей об'єкт до «7 нових чудес Польщі». Зараз частина замку відкрита для відвідувачів, а інша працює як готель. За свою довгу історію замок неодноразово реконструювали й перебудовували, але тут збереглися унікальні риси середньовічної фортеці. Це чудова локація для захоплюючих прогулянок під історії про лицарів, тут також можна пообідати в замковому ресторані та подивитися вистави й концерти.
Ця фортеця XIV століття знаходиться на вершині гори Хойник. Замок розташований у Національному парку Карконош, тому необхідно буде купити вхідний квиток до парку. На вершину гори ведуть чотири стежки різного рівня складності, найпростіша з них під силу навіть малій дитині. Найвідоміша з легенд замка — про дочку каштеляна Кунегунду. Якось її батько вирішив об'їхати навколо фортеці на коні і зірвався у прірву. Засмучена дочка вирішила, що вийде заміж тільки за того, хто зможе об'їхати навколо замку на коні й не впасти. Багато років чимало закоханих лицарів закінчували свій шлях до її руки у прірві. Але якось Кунегунда закохалася і вже готова була відступити від своєї умови, але її обранець сам захотів об'їхати фортецю — і у нього вийшло! Але далі він повідомив дівчині, що пішов на цей крок лише заради помсти за тих, кого вона занапастила, тоді як сама дочка каштеляна йому не потрібна. Після цих слів Кунегунда кинулася вниз зі скелі…
Цей неймовірний замок відкритий для відвідування як вдень, так і вночі, коли діє особлива магічна програма. У XIII-XIV ст. тут була резиденція князівської родини П'ястів, а з XVI століття до Другої світової війни фортеця належала німецькому аристократичному роду фон Гохбергів.Тоді вона називалася замок Фюрстенштайн. Архітектура замку змінювалася, тому тут багато різних стилів: елементи романського, готики, ренесансу, бароко і неоготики. Можна оглянути не лише саму фортецю, а й пальмовий будинок, тераси, ферму та шахту біля неї. Інтер'єри замку шикарні. Тут 400 кімнат — і це третій замок за розміром у Польщі. Також тут є готель та ресторан. А з Великої Башти відкривається неймовірний краєвид на околиці.
zamekksiaz.pl
Сувалки та Біловезька пуща — зима, як у дитинстві
Сувалки в Підляському воєводстві — один із найхолодніших регіонів країни, взимку тут часто може бути до -25°C. Але туристи катаються тут на бігових лижах, санях чи зайняті льодовою рибалкою. Для школярів це справжня зимова казка. На Podlasze найстаріший ліс у Європі, який знаходиться під охороною ЮНЕСКО. Щороку до Біловезької пущі приїжджає близько 40 тисяч туристів, щоб подивитися на диких представників фауни — зубрів, вовків і рисей. Тут можна знайти недорогі варіанти житла або зупинитись в агросадибі.
По дорозі до Закопане чи Кракова сплануйте маршрут так, щоб відвідати копальню солі «Величка». Це одна з найстаріших шахт у світі, яка працювала з XIII століття. Вона внесена до списку об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1978 року. Сьогодні це справжній підземний світ, де є соляний курорт, спортивний майданчик, підземне поштове відділення, різноманітні зали та музеї. Відвідувачам пропонують підземні екскурсії, де розкажуть про історію шахти та технології видобутку солі. Одним із дивовижних об'єктів усередині шахти є Каплиця Святого Конрада. Вона повністю вирізана із солі. Усередині шахти є пам'ятники Копернику, Казимиру Великому, каплиці Святого Антонія та Святій Кінгі. У каплиці можна побачити соляну копію «Таємної вечері» Леонардо да Вінчі та скульптуру Іоанна Павла II із солі. Цікавинки шахти «Величка» можна перераховувати ще довго, але краще побачити все на власні очі. Поруч із шахтою є містечко, де можна подивитися на побут гірників та їхніх родин.
Фото: Shutterstock
5. Юра Краківсько-Ченстоховська — засніжені скелі й дивовижні стежки
Це може бути дивовижна прогулянка серед засніжених скель та старовинних замків. Ці фортифікаційні споруди колись відігравали важливу роль в обороні всього регіону. А ще саме у печерах Jura Krakowsko-Częstochowska знайшли рештки неандертальців. Тут понад 180 печер, серед яких — величезна печера кажанів.
Місцева Тропа орлиних гнізд — одна з найцікавіших та найкрасивіших туристичних стежок у всій Польщі. Обов'язково варто відвідати Музей залізної руди в Ченстохові з безліччю підземних коридорів і спеціальної техніки для видобутку руди. У регіоні неймовірно красиві природні пейзажі та безліч історичних локацій. В Ойцовському національному парку можна побачити Краківську браму (Brama Krakowska). Це 15-метрові ворота, створені природою в скелі.
Колись тут пролягав торговельний шлях з Кракова до Сілезії, звідси й назва воріт. Сьогодні це одна з кількох скельних воріт в Ойцовському національному парку.
Адреса: Miejski Ogród Zoologiczny w Łodzi, ul. Konstantynowska 8/10. 94-303 Łódź
Тут можна побачити 35 видів наземних тварин та 180 видів різних риб з Південно-Східної Азії. Тут живуть індійські слони, димчасті леопарди, малайські ведмеді, гібони, птахи-носороги та інші дивовижні тварини. Родзинка орієнтаріуму — найдовший у Польщі 26-метровий підводний тунель з кораловими рифами, скатами та акулами. Тут безліч екзотичної рослинності з Лаосу, Австралії, Індії, Японії та Філіппін. Орієнтаріум відкритий цілий рік, провести тут можна майже весь день, а потім вирушити на вечерю у Львівську реберню, яка є у Лодзі. Незважаючи на те, що це невелике містечко, тут безліч розваг для дітей, недорогі готелі, затишні кафе та прийнятні ціни. І це лише 130 км від Варшави.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
