Олександра Новосел

У цій школі Харкова сигнал повітряної тривоги не зупиняє уроків, бо діти вже знаходяться у бомбосховищі. Першу підземну школу побудували, щоб у прифронтовому місті-мільйоннику не зупинявся навчальний процес.

Рішення облаштовувати школи під землею ухвалили в Харківській мерії, бо навчатися у звичайних класах у місті заборонено через ризик щоденних ракетних ударів.

У прикордонному Харкові від оголошення повітряної тривоги до моменту удару часто минає менше хвилини — а цього замало, щоб спуститися до бомбосховища. Тому від початку повномасштабного вторгнення школярі навчаються або онлайн, або в спеціально облаштованих класах у метро.

Але місця у метро мало, всім бажаючим не вистачає, тому в жовтні 2023 року міський голова заявив про будівництво підземних шкіл. І ось перша така школа відкрилась у травні 2024. За словами керівнички районного управління освіти Олени Збицької, у дві зміни тут навчаються 230 школярів.

У другого класу урок математики. У приміщенні — жодного вікна, але освітлення відповідає нормам, аби не зашкодити зору школярів. Діти уважно слухають вчительку й вчаться віднімати числа. Ось вже два тижні, як так виглядають їхні будні.

Класи розташовані на мінус першому поверсі — це шість метрів під землею. Бункер має кілька джерел живлення, тож блекаути на роботу не впливають.

У десятого класу триває урок української мови. Під час уроку чутно звук сирени, але діти на повітряну тривогу не зважають — вони у безпеці. Софія Свідра сидить за другою партою, а у перерві розповідає, що сама попросила батьків повернутися до офлайн навчання, бо скучила за однокласниками. Останні два роки вона навчалася онлайн.

«Тут на перервах ми можемо потеревенити, пограти, а вдома я просто сиділа за комп’ютером. Тут я почуваюсь спокійно та безпечно», — каже Sestry Софія.

На перерві молодші діти приходять до ресурсної кімнати погратися. За потреби з ними працює психологиня Марина Приходько.

«Ми пояснюємо дітям, що тут безпечно. Наприклад, днями в Харкові були вибухи, але у школі їх не чути — діти спокійні й продовжують вчитися.

Зараз дітям у Харкові дуже складно навчатися. Чимало з них стали тривожними. Якщо до повномасштабного вторгнення з дитиною можна було за місяць-два вирішити проблему, зараз праця триває набагато довше».

У Харкові діє змішана система навчання: за бажанням учні можуть долучатися до уроку онлайн — у класах є ноутбуки.

31 травня у підземній школі пролунав останній дзвоник, а у вересні навчатися тут планують понад 900 дітей, розповідає Олена Збицька.

«Для дітей облаштовані всі умови: класні кабінети, ресурсна кімната, буфетна зона. Нам прикро, що наші діти навчаються під землею, але це можливість соціалізації в умовах війни».

За словами директорки міського департаменту освіти Ольги Деменко, наступного року на навчання офлайн до підземних класів та класів у метро записалося загалом понад 4,5 тисячі дітей

Ідею створення підземних шкіл вимушені підхопити й інші міста України. Так, у Миколаєві вчора відкрилося підземне шкільне укриття на 1200 дітей. Планується побудувати подібні укриття також у Херсонській та Одеській областях.

Фотографії Олександри Новосел

Спальний район Харкова огортає монотонне гудіння — біля магазинів, кав’ярень та інших закладів працюють генератори. Світла немає від ранку. Це звична ситуація для містян ось уже місяць. Росіяни своїми атаками зруйнували частину енергооб’єктів, тож після кількох тотальних блекаутів прифронтовий регіон вчиться жити за умов дефіциту електрики.

Найгучніше гирчить генератор біля магазину з напівфабрикатами: без електроенергії такий товар розморозиться і пропаде. Тендітна літня продавчиня, усміхаючись, зізнається, що установку в пів сотні кілограмів вони тягають удвох з коліжанкою.

«Сьогодні ще нічого, електрики тільки 5 годин немає, частіше буває по 10-12 годин без неї сидимо. Весь робочий день. Оце от навчилися генератор вмикати, від ранку з вулиці не прибираю його. Але це мене не лякає, бо я сама з Куп’янська, мені довелося з дому поїхати. Там ми й не таке переживали», — зізнається продавчиня.

У перервах між повітряними тривогами мами виводять дітей на прогулянки — на вулиці почуваєшся тепліше, ніж у квартирах, де теж немає світла й опалення.

Блекаути для прифронтового Харкова — явище не нове. Атаки на енергетику тут розпочалися восени 2022 року. Відтоді люди вчаться жити без електрики, комунікацій та зв’язку, а головне — адаптуються. Цього року росіяни вперше вдарили по об’єктам енергетики 22 березня. Їхні ракети зруйнували головну ТЕЦ, яка живила Харків.

Але цей удар не зупинив роботу медзакладів: влітку 2023 року їх, як і іншу критичну інфраструктуру, обладнали генераторами, розповідає мер Харкова Ігор Терехов. Керівник однієї з лікарень Костянтин Лобойко каже, що навіть під час повного блекауту в їхньому медзакладі роботи не зупиняли, приймаючи всіх пацієнтів. Але проводилися виключно невідкладні процедури та операції. Планові довелося відкласти.

«Ми сприймаємо ці атаки як стихійне лихо. Ми знаємо, що маємо працювати і забезпечити свою роботу. Знаємо, що є пацієнти, за яких ми відповідаємо. Це дуже неприємна ситуація, але лікарні не втрачають життєздатності».

До генератора під’єднана і операційна Центру порятунку тварин — волонтерська організація, що рятує тварин з лінії фронту. В цьому приміщенні облаштовані бокси, де повертають до життя найскладніших хвостатих пацієнтів, і без електрики ці бокси не працюють. Аби вберегти життя тварин, тут теж придбали генератор, і щодня бензин коштує волонтерам приблизно тисячу гривень. А якщо світла немає весь день — вдвічі дорожче, розповідає керівниця клініки Євгенія Толста.

«До нас привозять евакуаційних тварин, у яких через обстріли поламані лапи або піроплазмоз. У нас всі бокси вентилюються, тому без електроенергії тварини в них перебувати не можуть. Якщо приїжджає тварина з переломами, їй потрібен терміновий рентген, який без електрики зробити неможливо. Без світла не може працювати лабораторія, навіть погодувати цуценят чи кошенят, виявляється, неможливо», — каже Євгенія.

За місяць повністю покрити дефіцит електрики не вдалося, та й атаки не припиняються, тож звичним для міста стали віялові відключення. І хоч місцева енергокомпанія публікує графіки відключень, реальним термінам відповідають вони рідко, розповідає мешканка Харкова Марія. Вона працює дистанційно, а задля того, щоб не зупиняти роботу, провела собі оптичний інтернет:

«Я працюю віддалено, маю бути завжди на зв'язку, тому для мене перша і, як виявилося, єдина проблема — знайти місце, де можна працювати попри знеструмлення. Перші дні я працювала у різних місцях, а потім дізналася, що в моєму будинку є опція провести інтернет, що працює без електроенергії. Майстри швидко опрацювали мою заявку, зазначивши, що у них дуже зріс попит на подібні підключення. Тепер я маю інтернет, коли немає світла, і почуваю себе набагато спокійніше.

«У побуті під час цьогорічних блекаутів я не відчула суттєвих проблем. Хіба що стала не так часто робити чай чи каву, бо треба чекати, поки закипить чайник. Їжу вже привчилася робити на один день, щоб нічого не пропало, брати продукти, які не зіпсуються, якщо раптом світла не буде дуже довго. Треба дбати про зарядження гаджетів, не лінуватися навіть посеред ночі вставати, щоб поставити їх на зарядку», — пояснює Марія.

Залишатися на зв’язку і мати доступ до інформації мешканцям Харківщини тепер стало складніше: 22 квітня росіяни зруйнували харківську телевежу. За даними прокуратури області, поцілили в неї ракетою Х-59, удар прийшовся в місце на висоті 140 метрів, і конструкція обвалилася. Тож нині у Харкові та навколишніх населених пунктах немає цифрового сигналу телебачення. Залишаються тільки супутниковий сигнал та інтернет, каже очільник військової адміністрації Олег Синєгубов. Телевежа була найвищою будівлею у Харкові, до ракетного удару її висота становила близько 250 метрів.

Для тих, хто немає альтернативних джерел енергії вдома, працюють пункти  незламності — це спеціально облаштовані приміщення, де є електрика, інтернет, гарячий чай та кава. Один з таких пунктів є у ліцеї на Салтівці. Працювати сюди приходить Наталія Лук’яненко — викладачка англійської в школі в іншій частині міста. Зараз заняття в Харкові проводяться онлайн (звичайні школи закриті), тому Наталя проводить уроки з пустого класу:

«Вдома немає електрики взагалі. Кілька днів тому, наприклад, електрика була кілька годин, я навіть не встигла зарядити гаджети. Діти без навчання, тож приходжу сюди. У мене щодня 6-7 уроків. На жаль, не всі діти долучаються до онлайн-занять, і рівень освіти падає».

Зустріти школярів у кав'ярнях, пунктах незламності чи навіть у поштових відділеннях для міста вже звичне явище: діти всюди шукають доступ до електрики та інтернету, щоб мати можливість вчитися. Блекаути — серйозна проблема для дітей, які вчаться онлайн. Ось до найближчого пункту незламності у приміщенні школи разом із мамою приходить 11-річний Матвій і під'єднується до занять.

Школярі у Харкові вчаться не тільки онлайн (з дому чи пунктів незламності), але також у спеціально облаштованих класах на кількох станціях метро під землею. Зараз у метрошколі Харкова навчається 2215 дітей (дані директорки міського Департаменту освіти Ольги Деменко). Місто шукає додаткове приміщення у підземці, аби розмістити ще 200 дітей — є нові бажаючі. Цьогоріч попри проблеми з електрикою навчальний рік вирішили не продовжувати. Відтоку школярів у місті не спостерігається.

Незабаром у Харкові має запрацювати також підземна школа — це спеціально побудовані бункери, розташовані на глибині шість метрів під землею. Їх почали будувати в місті і області минулоріч, і перший вже завершено, але уроки там ще не проводять.

Підземні школи — необхідність, адже час підльоту ракети до Харкова може становити 40 секунд-1 хвилину, і бігти в укриття у дітей просто немає часу. Вихід один — навчатися під землею. У таких бункерах є і резервне живлення, і інтернет, і правильне освітлення, туалети, вентиляція тощо.

Надвечір місто огортає темрява. Вуличне освітлення у Харкові повернули навесні 2023 року, але цієї весни його довелося вимкнути задля економії електрики. Подекуди містяни запалюють ліхтарики на своїх телефонах і прямують звичними маршрутами додому. І поки в одному районі у вікнах з’являється світло, в іншому — чути, як гудуть генератори. Так звучить Харків...

Фотографії авторки

На подвір’ї у середмісті Харкова стоїть прикрашена новорічна ялинка. А навколо ялинки — двір і будинки, потрощені уламками російської ракети. Вікна забиті дошками. Людей у квартирах немає. 30 грудня сюди прилетіла одна з російських ракет.

Поряд з пустою п’ятиповерхівкою 84-річний Юрій разом з товаришем розбирають завали поблизу свого гаража. Це, каже, єдина будівля, яка тут вціліла після удару. Чоловік згадує, що того вечора, коли прилетіло, він був не вдома. А коли стався вибух, саме розмовляв телефоном з дружиною:

«Вона працювала на балконі, хвилини за дві до удару я їй зателефонував. Вона зайшла до кімнати, щоб поговорити. Зненацька я почув її крик, вона кричала, що падають стіни, болить голова й тече кров. І все… далі я чув лише стогін».

Дружину Юрія забрали до лікарні з травмою голови. Нині вона продовжує лікування, чоловік же взявся облаштовувати побут, бо у квартирі рухнули стіни, винесло вікна та двері: «Я зараз орендував квартиру, нам пропонували гуртожиток, але куди ж після операції дружину в гуртожиток. Зараз вона прийшла до тями, вже розмовляє, ходить, але їй ще мають провести трепанацію черепа»...

Пан Юрій щодня приходить до свого гаража, виносить вцілілі речі, які нажив разом з коханою дружиною. Чекає на неї та кляне Путіна: «Хай буде проклятий він і всі його поплічники, які такими варварськими бомбардуваннями знищують моє місто».

Під ракетним ударом житлові квартали Харкова опинилися з 29 грудня. Росіяни били ракетами 30 та 31 грудня, а потім ще й 2 і 6 січня. Житлові будинки, готель, будівлі університетів, лікарня, магазини та кав'ярні — ось неповний перелік інфраструктури, яка постраждала від ударів. Близько сотні людей звернулися до лікарів про допомогу.

Це фото харківська волонтерка Наталія Попова опублікувала на своїй сторінці у Facebook 2 січня. На світлині — її син, схований у ванній. Одна з ракет впала у двір біля будинку Наталі. «Я почула звук вибуху, встигла схопити малого й закинути його до ванни. І коли сюди вже друга ракета прилетіла, мені просто пощастило, я залетіла у ванну з ударною хвилею, разом з дверима, а син був закритий простирадлами. І завдяки цьому він, на щастя, фізично не постраждав. Хоча стрес переживає сильний. У мене ж скло позаходило під шкіру, на нозі вже дістали все, що змогли, ходити досить важко, але мені дали багато пігулок від болю, тому зараз добре», — розповідає мені Наталя.

У сусідньому із Наталею будинку 2 січня померла 91-річна жінка, за даними медиків екстреної допомоги, у неї під час вибухів зупинилося серце. А ще, за два дні після одного з прильотів, у лікарні не стало колишньої акторки Харківського драматичного театру Вікторії Тимошенко. Їй було 84 роки. Поранення, завдані російською ракетою, виявилися смертельними.

За кілька днів після ракетного удару в цьому дворі не вщухає гул автомобілів: комунальники забивають дошками вікна, змітають сміття та уламки з даху. Подекуди мешканці квартир виносять скло та вивозять вцілілі речі — в одному з будинків тепер жити неможливо, бо вибухом пошкодило електрику, газомережі та систему опалення. Люди їдуть до родичів та друзів. Тим, кому немає куди податися, місто пропонує гуртожитки. На подвір'ї звітують між собою, чи вдалося знайти домашніх улюбленців, адже після вибуху налякані коти та собаки тікали з дому.

Найбільших пошкоджень зазнала будівля колишнього спорткомплексу. До вирви, яку залишила російська ракета, підходить Володимир, чоловік ховає обличчя, бо не може стримати сліз: тут пройшли його студентські роки…

«Навпроти був наш гуртожиток, тут спорткомплекс, житлові будинки, — згадує він. — Навіщо вони стріляють? Тут немає ніяких військових об’єктів. Я тепер не хочу знати росіян. Це мертва нація».

За даними Харківської міської ради, за тиждень обстрілів Харкова росіяни пошкодили понад 130 будинків, один з яких поки не відновлюватимуть, а законсервують.

На сьогодні у медзакладах Харкова лишається 21 людина, поранена внаслідок ракетних ударів. Керівник поліції Харківщини назвав ці обстріли залякуванням мирного населення міста. Якими саме ракетами били 2 січня, експерти ще встановлюють, але це точно не ракети російського виробництва, каже очільник обласної військової адміністрації Олег Синєгубов. І додає: «Готель Харків Палас — це не база наших військових, це не точки, якими ворог послаблює нашу обороноздатність. Це ніщо інше, як черговий терористичний акт».

За даними розвідки, у Харкові та області зберігається загроза нових ударів. Не виключають, що росіяни битимуть по енергетичній та критичній інфраструктурі, адже найближчими днями в регіоні очікують морози.

Волонтерка Наталя Попова вже відвезла свого сина в інше місто. А сама... повернулась до рідного Харкова, щоб допомагати військовим. Каже, що тепер їй доведеться відновлювати житло (речей майже не залишилось) та купувати новий бус. Адже той, яким вона раніше возила допомогу на фронт, знищила ракета. І от нова інформація: минуло всього кілька днів, а українці вже зібрали гроші на новий автобус.