Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Як здати на водійські права в Польщі: алгоритм дій
Дедалі більше українців отримують посвідчення водія у Польщі. З лютого 2024 року скласти теоретичний іспит з водіння можна українською мовою. Опція доступна у Варшаві, Кракові, Тарнові, Новому Сочні, Любліні, Зеленій Гурі, Ольштині, Гданську та Білостоку. Головна умова — 185 днів безперервного перебування на території Польщі. Що потрібно, щоб здати на права в РП і яка процедура?
Які документи потрібні, щоб записатися до автошколи?
Перше, що має зробити майбутній водій ще до початку навчання в автошколі — оформити Profil Kandydata na Kierowcę в Urząd komunikacji. Процедура оформлення PKK зазвичай займає один робочий день. Для цього потрібно надати такі документи:
• медичну довідку. Її можна отримати у Gabinet medycyny pracy у будь-якій поліклініці Польщі, вартість послуги — 200 злотих. Зазвичай довідка видається на 15 років — саме на такий термін видається і посвідчення водія. Однак якщо лікар побачить у кандидата проблеми зору абощо, то може видати і на менший термін.
• підтвердження перебування у країні понад 185 днів та паспорт. Для цього підійде карта побиту, віза, активний статус UKR.
Скільки коштує отримати посвідчення водія у Польщі?
Після оформлення Profil Kandydata na Kierowcę можна приступати до вибору автошколи. У Польщі безліч автошкіл, в яких можна пройти навчання не лише польською, а й українською та англійською мовами. Мінімальний термін навчання складається з 30 годин теорії та 30 годин практики. Вартість навчання у Варшаві — в середньому 4000 злотих. За потреби можна брати додаткові заняття з інструктором за 190-250 злотих/2 години.
Після закінчення автошколи та складання внутрішнього іспиту на випускника чекає іспит у Wojewódzki Osrodek Ruchu Drogowego (WORD). Для допуску до іспиту необхідно підготувати такий самий пакет документів, що й для оформлення номера PKK.
Здача теорії в автошколі
• Щоб скласти іспит, на нього потрібно попередньо зареєструватися у WORD. Очікування після реєстрації займає до 5 днів, вам заздалегідь скажуть день та час здачі.
• Майбутній водій має пройти тест в електронному форматі. Мінімальний прохідний бал — 68, максимальний — 74 бали. Загалом у польському теоретичному тесті близько 3000 тисяч питань, і всі їх можна заздалегідь пройти на спеціальній навчальній платформі з платним доступом, що діє три місяці з моменту оплати. На сьогодні відмінність української версії від польської в тому, що в польському варіанті система покаже вам правильну відповідь та пояснить помилку у разі неправильної відповіді. В українській версії такої опції наразі немає.
• Вартість складання теоретичного іспиту — 50 злотих.
• Якщо ви не склали теоретичний іспит з першого разу, то маєте право зареєструватися на пересдачу. Іноді друга та подальші спроби коштують дорожче, але це залежить від міста. Враховуйте, що після успішної здачі теорії необхідно здати практичну частину протягом 6 місяців, інакше результати теорії будуть анульовані.
Практичний іспит в автошколі
• Для цього потрібно також заздалегідь реєструватися у WORD. Час очікування після реєстрації у Варшаві — до двох тижнів.
• Вартість — 200-250 злотих (залежить від категорії)
• Ви виконуєте завдання екзаменатора, і вам одразу озвучують результат. Враховуйте, що інспектор має право не повідомляти про допущені помилки. Це можуть бути неправильне положення рук на кермі, невідрегульовані під себе дзеркала авто, неувімкнений поворотник тощо.
Отримання пластикового посвідчення водія
Коли обидва іспити успішно складені, можна знову вирушати в Urząd komunikacji для оформлення пластикового посвідчення водія. Але буквально через пів години після складання практичного іспиту в аплікації mObywatel з'явиться електронне посвідчення, з якими можна керувати автомобілем. Щоправда, воно дійсне лише 30 днів і лише у Польщі.
Для оформлення пластику потрібно знову надати пакет документів, як для Profil Kandydata na Kierowcę, сплатити держмито 100,50 злотих і чекати посвідчення від тижня до місяця. До речі, за додаткову оплату є можливість замовити виготовлення посвідчення водія міжнародного формату замість посвідчення польського зразка. Але для цього потрібно заповнити спецанкету, а зачекати на таке посвідчення доведеться довше.
Який відсоток українців складає іспит з водіння з першого разу?
Власник автошколи «Denis-drive» у Варшаві Денис Герасимчик стверджує, що відсоток складання теоретичного іспиту з першого разу в українців сягає 60%, а практичного — 50%.
«У Польщі екзаменатор не має завдання завалити майбутнього водія. Все підпорядковується правилам, під час складання іспиту йде аудіо та відеофіксація. Зазвичай екзаменатори коректні, просто кажуть, куди їхати та які маневри виконати. За недотримання правил на екзаменатора можна поскаржитися, а вони дуже цінують свою роботу, тому таких ситуацій фактично не буває. Що стосується того, де краще складати іспит з водіння — в маленькому або великому місті — то краще складати там, де ви знаєте маршрут. В автошколах відпрацьовують екзаменаційний маршрут, тому водій іде на іспит підготовленим. Єдиний плюс маленьких міст у тому, що час очікування здачі чи пластику там може бути коротшим», — каже Денис Герасимчик.
Журналістка, PR-спеціалістка. Мама маленького генія з аутизмом та засновниця клубу для мам «PAC-прекрасні зустрічі у Варшаві». Веде блог та ТГ-групу, де допомагає мамам особливих діток разом зі спеціалістами. Родом з Білорусі. В студентські роки приїхала на практику до Києва — і залишилася працювати в Україні. Працювала у щоденних виданнях «Газета по-київськи», «Вечірні вісті», «Сьогодні». Була автором статей для порталу оператора бізнес-процесів, де вела рубрику про інвестиційну привабливість України. Має досвід роботи smm-менеджером і маркетологом у девелоперській компанії. Вийшла заміж на телепроєкті «Давай одружимося», коли виконувала редакційне завдання. Любить людей та вважає, що історія кожного унікальна. Обожнює репортажі та живе спілкування.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Цього року фестиваль відкриє картина режисера Дмитра Мойсеєва «Сірі бджоли», яка стала переможцем Одеського Міжнародного кінофестивалю. Фільм розповідає історію двох людей похилого віку, які є останніми мешканцями невеликого села в «сірій зоні» поблизу лінії фронту. Сергійович (Віктор Жданов) похмурий і хазяйновитий, він живе завдяки пасіці (звідси і назва фільму), а його товариш Пашка (Володимир Ямненко) у свої 59 років веселий і легковажний. Сергійович вважає себе українцем і підтримує ЗСУ, а Пашка вечорами не нехтує пити горілку з ДНРовцами. Але попри все ці два чоловіка — друзі дитинства, і вони не зраджують один одного. Але життя друзів змінюється, коли в селі з’являється російський снайпер.
Це глибока історія про людську самотність на тлі війни та життя, яке зруйнувала Росія. Основа сюжету стрічки — однойменний роман Андрія Куркова, однак фільм не повторює книгу.
Кадр з фільму "Сірі бджоли"
Одна з найважливіших подій фестивалю — секція, присвячена кримським татарам, і документальний фільм «Тиха депортація». Стрічку було відзначено золотою нагородою кінопремії New York Festivals TV & Film Awards 2024 у номінації «Права людини». Це щемливі історії про те, як спочатку радянська влада не залишила вибору кримським татарам і насильно вивозила їх у товарних вагонах, а зараз Росія знову залишає кримських татар без дому, бо жити на окупованому півострові для багатьох стає неможливим. У фільмі використані кадри з приватних архівів героїв, деякі з них опубліковані вперше.
Загалом кожна стрічка фестивалю заслуговує на увагу. Сюжети фільмів торкаються тем дорослішання, соціальних змін, ідентичності та війни, про яку в світі говорять дедалі менше. У деяких кінокартинах легко впізнати себе. Наприклад, у фільмі «Під вулканом» режисера Даміана Коцура, в якій українська родина під час відпустки на Тенерифе дізнається про початок повномасштабної війни та вмить перетворюється з туристів на біженців. Фільм, в якому показані трансформації людей, які звикли до матеріального й душевного комфорту і спокою, але раптом втратили їх, претендує на премію «Оскар 2025» від Польщі.
Кадр з фільму "Під вулканом"
Також в межах фестивалю буде показана «Ля Палісада» Філіпа Сотниченка. Це гірка іронія на 90-ті роки, яка демонструє абсурд тих часів. Фільм представить Україну на премії «Оскар 2025».
З жовтня по грудень фестиваль відвідає інші міста Польщі, а з 1 по 17 листопада 2024 року фільми можна буде переглянути онлайн на платформі MEGOGO.PL.
Супутні заходи кінофестивалю
Крім показів фільмів, Ukraina! Festiwal Filmowy презентує широкий спектр супутніх заходів. Це зустрічі з митцями, дебати з експертами, присвячені темі кримських татар та російської пропаганди, українським та білоруським меншинам в Польщі.
Глядачів також очікують виставки фотографій Каріни Бендковської та плакатів Івони Ціхи. Дітлахам будуть цікаві майстеркласи та розваги з аніматорами, також відбудеться декілька музичних концертів. Органазатори запросили на подію близько пів сотні акторів, режисерів, продюсерів та журналістів, серед якіх Римма Зюбіна, Віталій Салій та Олександр Ярема, а також кримськотатарський режисер Ернес Сарихаліл.
1. Sky Tower: міська панорама з 200 метрової висоти
Адреса: ul. Powstańców Śląskich 95
Цей хмарочос — найвищий у місті та третій за висотою в країні. Башта висотою 212 метрів має 51 поверх та скляні стіни, що робить її просто ідеальною для огляду міської панорами. На 37 поверсі є апартаменти з величезним джакузі біля скляної стіни. Але дешевше купити квиток за 50 злотих на оглядовий майданчик та 20 хвилин милуватися містом з висоти пташиного польоту. Працює місце з 9.00 до 21.00, тож тут можна зустріти захід сонця, а також помилуватися нічним містом. До речі, на першому поверсі хмарочоса є легендарна розвага для дітей Kolejkowo — найбільша модель залізниці в Польщі.
Фото: visitwroclaw.eu
2. Тумський міст: сила кохання, що виконує бажання
Тумський острів — найстаріша й одна з найкрасивіших частин міста. Тут зливаються три притоки ріки Одра. Від острова веде сталевий міст, який закохані перетворили на місце клятв у вічному коханні.
Тут стоять скульптури Іванна Хрестителя, покровителя Вроцлава, та Святої Ядвіги, покровительки Силезії. Вперше на цьому місці побудували дерев'яний міст у XII столітті, а зараз це місце закоханих — повісити сюди свій замочок з ініціалами та зізнаннями приїжджають наречені з багатьох польських міст.
Є у моста і свої таємниці. Наприклад, якщо людина ще не має коханого, вона може погладити лева біля собору, потім перейти через Тумський міст — і кохання має статися. Можна також загадати бажання, якщо бачите, як пара коханих вішає свій замок — сила їхнього кохання має допомогти. Особливо красиво тут увечері, коли вмикається підсвітка. Це місце — обов'язкове для відвідування, навіть якщо ви у Вроцлаві на один день.
3. Будинки Яся та Малгосі (Jaś i Małgosia) і музей гномів
Адреса: Świętego Mikołaja 1
Поруч із площею Ринок, у барвистому центрі міста, можна побачити два невеликі будиночки, поєднані акуратною аркою. Позаду них колись був цвинтар — як доказ цього залишився напис латиною на арці «Смерть є брамою життя». «Будинки Яся і Малгосі» названі на честь героїв казки польського фольклору. Ще їх називають пряниковими.
У будинку Яся зараз знаходиться майстерня відомого польського художника-гравера Єугеніуша Гет-Станкевича, а в будинку Малгосі — Музей гномів. Самі по собі ці будинки XVI століття теж неймовірно симпатичні й виділяються на тлі інших міських будівель.
4. Королівський палац: один з найбагатших інтер'єрів Європи
Адреса: Kazimierza Wielkiego 35
Королівський палац у Вроцлаві — це комплекс будівель, що колись належали прусському королю. Зараз тут музей міста. У 1750 року Фрідріх Великий придбав палац, побудований у венеціанському стилі, і зробив тут свою резиденцію. Але жити тут не став. Тим не менш завдяки багатим інтер’єрам, слава про які розлетілася країною, палац став головним будинком міста. Після огляду музею і королівських апартаментів не забудьте відпочити в бароковому саду.
5. Грюнвальдський міст (Most Grunwaldzki): ворота в історію
Цей 112-метровий міст через річку Одра — це єдиний висячий міст Польщі. При цьому по ньому курсує транспорт. З Грюнвальдського мосту відкриваються краєвид на Тумський острів та Національний музей. Міст поєднує Старе Місто з північно-східними районами, і деякі називають його «Воротами в історію». Мостом можна милуватися з берега, а можна і пройтися ним пішки — до Японського саду.
6. Японський сад (Ogród Japoński): краса весняних сакур та осінніх кленів
Адреса: Adama Mickiewicza 1
Найстаріший сад Польщі, зроблений за всіма канонами японського садівництва та ландшафтного дизайну — над його створенням працювали японські фахівці. Сад відкритий до кінця жовтня, тут можна побачити сотні видів рослин, прогулятися звивистими доріжками, помилуватися штучними водоспадами та фонтанами та відпочити в японських альтанках. Восени тут також неймовірно красиво. Локація дуже вдала: японський сад розташувався неподалік міського зоопарку, через дорогу, на території парку Щитницького. Там, де і знаходиться Зал сторіччя з мультимедійним фонтаном.
Фото: visitwroclaw.eu
7. Свидницька пивниця (Piwnica świdnicka): пиво XIII століття під ратушею
Адреса: Rynek Ratusz 1A
Один з найстаріших ресторанів Європи, відомий з XIII століття. Розташований він у підвальному приміщенні ратуші. Зали з різьбленими дерев'яними меблями, склепінчастими стелями та розписом на стінах оформлені під середньовічну трапезну. Інтер'єр вражає: здається, що спрацювала машина часу і ви потрапили в 1273 рік. Тут також досі варять пиво за старовинними рецептами.
8. Релігійні пам'ятки Вроцлава
Рекомендуємо відвідати легендарний Собор Святої Марії Магдалини (Kościół Św. Magdaleny) на Szewska 10. Це готична церква XIII століття з неймовірним інтер'єром та атмосферою. Одна з найдорожчих частин собору — романський портал XII століття. Він був переміщений сюди 1546 р. з церкви Св. Марії та Вінсента бенедиктинського монастиря в Олбині після його закриття.
Костел Святої Ельжбети з оглядовим майданчиком є ще однією пам'яткою готичному стилю. Висота його дзвіниці — 90 метрів. Нагору до оглядового майданчика ведуть 360 сходинок гвинтових сходів. З церкви відкривається панорама на все місто. Костел знаходиться поряд з Ринковою площею. Зовні він облицьований червоною цеглою і бурим каменем.
Собор Іванна Хрестителя у Вроцлаві (Archikatedra św. Jana Chrzciciela) на Plac Katedralny 18 — головний католицький храм міста. Був збудований у XIII-XIV століттях єпископами, але в середині XVI століття в будівлі спалахнула пожежа, від якої постраждала вежа та дзвони, інтер'єр та кріплення даху. Почалися відновлювальні роботи — і в 1580 року на вежах з'явилися нові куполи. Але у 1759 році знов сталася пожежа: згоріли кафедральні дзвони та орган, частина споруд острова, на якому височів собор. У період Другої світової війни хтось розмістив у будівлі склад боєприпасів, які згодом вибухнули. Споруда постраждала на 70%, але її відновили після війни.
9. Вроцлавський університет Wrocławski Uniwersytet: альма-матер 9 нобелівських лауреатів
Адреса: plac Uniwersytecki 1
Один з найстаріших державних університетів Центральної та Східної Європи з більш ніж 300-річною історією та традиціями. Університет у Вроцлаві подарував світу 9 нобелівських лауреатів у галузі фізики, літератури, хімії та медицини. Масивна, вражаюча будівля головного корпусу вміщує понад 40 тисяч студентів з усього світу. А багата університетська бібліотека є найбільшою у Польщі. Тут затишний дворик, а вночі будівля красиво підсвічується. Так і хочеться вступити й повчитися в цій мотивуючій атмосфері!
10. Залізничний вокзал: місце таємниць і легенд
Адреса: ul. Pilsudskiego 105
За 190 років існування його чотири рази перебудовували, але зуміли зберегти дух будівлі. Одного разу під час ремонтних робіт було виявлено розпис стелі зали, яку готували до приїзду німецького імператора в 1906 році. А ще — залишки бляшаної стелі в стилі модерн, якій вже понад 150 років.
З пам’яток, що збереглися, цікаві для туристів також сховища, побудовані тут в 30-х — 40 х роках. Одне з них служило шпиталем для німецьких солдатів і було затоплене в 1945. У 50-80-х приміщення використовувалось як бомбосховище, потім його віддали в оренду підприємцям, а зараз тут підземна автостоянка. Ходять легенди, що під вокзалом існував тунель до самого Берлина, яким нацисти вивозили награбовані скарби. Тож варто взяти екскурсію й дізнатися, так це чи ні.
– Було чудово спостерігати за тим, як дівчата з Польщі та України інтегруються, долають культурні та мовні бар’єри, – каже Беата Шеліга, координаторка проєкту «Польсько-українське сестринство».
– Вони насамперед побачили, скільки у них спільного, скільки подібних досвідів. І до того ж змогли зробити щось разом, – додає Ян Маркович, який також працював над проєктом.
Це стало можливим завдяки проєкту «Польсько-українське сестринство» Підкарпатської асоціації активних родин. Раніше ця організація здійснювала різноманітні антидискримінаційні заходи для підлітків.
Коли 24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, представники асоціації швидко зрозуміли, що незабаром будуть потрібні заходи для інтеграції двох народів і запропонували новий проєкт.
У ньому взяли участь 24 дівчат віком від 15 до 18 років з Польщі та України, а також 16 педагогів (вчителі, бібліотекарі, працівники будинків культури, громадських організацій тощо). Основною метою було зробити так, щоб усі учасниці почувалися впевненіше і безпечніше, а також знали, як реагувати на щоденні прояви дискримінації.
Були організовані не лише антидискримінаційні майстер-класи для польських і українських підлітків, але й тижневий освітній табір за підтримки норвезького партнера Norsensus Mediaforum. Під час табору учасниці взяли участь у додаткових майстер-класах з комунікації, співпраці, WenDo (метод запобігання насильству над жінками та дівчатами, – прим. пер.) та створення соціальних кампаній. Останні були одним із завдань, за які відповідали дівчата з обох країн. Також педагоги підготували антидискримінаційні ініціативи у своїх школах. Усе це сприяло створенню ближчих стосунків.
– Дівчата з Польщі та України були взаємно зацікавлені культурами одна одної. Хоча не всі українки добре володіли польською, а польки зовсім не знали української, їм вдалося порозумітися без особливих проблем. Учасниці з України навчали польських подруг свого алфавіту та записували їхні імена. Все це допомогло їм зблизитися, – каже Беата Шеліга.
– Багато з них досі підтримують контакт, що дуже нас тішить, оскільки це показує стійкі результати проєкту навіть після його завершення, – додає Ян Маркович. – Чудово, що дівчата зрозуміли, як реагувати в різних ситуаціях, як розпізнавати дискримінацію. Крім того, українські учасниці зауважили, що в їхній культурі значно більший акцент, наприклад, на зовнішній вигляд, і що можна жити інакше.
Як визнають одноголосно, через понад два роки видно, що, хоча Польща доклала великих зусиль для підтримки людей з України, інтеграція на соціальному рівні все ще потребує уваги. Тому вони раді, що «Польсько-українське сестринство» хоча б частково сприяло тому, що дівчата з Польщі та України стали ближчими одна до одної.
Своєрідним продовженням проєкту є Інтеграційний молодіжний клуб у Жешуві, який Підкарпатська асоціація активних родин веде вже кілька місяців. Тут може прийти кожен і взяти участь у різних заходах, але також просто посидіти, провести час разом, пограти на гітарі чи в настільні ігри.
– Ми також думаємо про те, щоб реалізувати подібний до «Польсько-українського сестринства» проєкт, але цього разу спрямований на хлопців. Коли ми проводили набір у школах, вони самі питали, чи зробимо ми щось і для них, – згадує Беата Шеліга.
– Не можна забувати про хлопців, бо від друзів з інших організацій я чую, що вони починають радикалізуватися. Потрібні заходи, які покажуть, що варто інтегруватися і що немає чого боятися, бо нас набагато більше об’єднує, ніж розділяє, – підсумовує Ян Маркович.
Шкільна театральна інтеграція
– Ще за два роки до початку повномасштабної війни в Україні ми відчували, що варто голосно говорити про українців у Польщі та робити акцент на інтеграції. Так сталося, що за кілька днів до 24 лютого 2022 року ми завершували планування зовсім інших заходів, але коли дізналися про те, що відбувається, вирішили, що те, що ми готували, зараз не має значення, і швидко все перетворили на проєкт допомоги для українок та українців, – згадує Лукаш Ігнасінський з Фонду You Plan Culture.
Так виник проєкт „Poznaj-MY się” (Пізнаймося), орієнтований переважно на дітей і молодь у Поморському воєводстві. Його основним елементом були міжкультурні інтеграційні майстер-класи з використанням театральних технік. Такий підхід уже довів свою ефективність у попередніх проєктах, тож вирішили, що цього разу він також буде вдалим. Тим більше, що хоча зараз ситуація значно покращилася, понад два роки тому існувала велика проблема з наявністю та функціонуванням міжкультурних асистентів у школах.
Заняття проходили в навчальних закладах, що належать до Ґданської архидієцезії, оскільки одним із партнерів був місцевий Карітас. Були підготовлені навчальні сценарії, якими могли скористатися вчителі для проведення занять для чотирьох цільових груп. Усі вони стосувалися питань інтеграції, толерантності, взаєморозуміння та були адаптовані до різних вікових груп. Спочатку планувалося, що у проєкті візьмуть участь близько 350 дітей, але швидко виявилося, що потреба набагато більша, тому після незначних змін вдалося охопити понад 800 дітей. Як визнає Лукаш Ігнасінський, іноді навіть доводилося відмовляти школам, які дзвонили, бо просто не вистачало сил, людей для роботи та бюджету.
Другим важливим елементом проєкту «Пізнаймося» були розмови та підтримка для шкільного персоналу. На семінар, організований спільно з іншим партнером – Музеєм еміграції в Ґдині, були запрошені не лише гості з Польщі та України, а й з Білорусі. Йшлося про те, щоб не фокусуватися лише на дітях, які приїхали з України, а також бачити дітей з інших частин світу, щоб ніхто не залишився самотнім.
– Виявилося, що потреби величезні, а системних рішень бракує. Принаймні тоді їх не було, зараз ситуація вже трохи покращилася. Під час зустрічі ми підготували рекомендації, які згодом надіслали владі Ґдині.
Цікаво, що різні рішення, які мали допомагати в інтеграції дітей різних національностей у місцеві громади, часто краще працювали в менших населених пунктах, ніж у великих містах, де в деяких школах майже ніхто нікого не знає, оскільки там навчається так багато людей.
Крім того, ми помітили, що заклади, на жаль, не завжди користуються добрими рішеннями і не підтримують зв'язки між собою. Ми намагалися впоратися з цими викликами та забезпечити школи у Поморському воєводстві інструментами, які б допомогли їм у цій ситуації та подбали про інтеграцію дітей і молоді, – пояснює Лукаш Ігнасінський.
Також був організований День української культури. Під час цього заходу відбулися концерти українських музикантів, майстер-класи з вишивання, а також покази документальних фільмів.
Важливим було не лише показати реальність війни, а й те, що, попри все, в Україні продовжується нормальне життя. Це було зроблено для того, щоб показати, скільки всього нас об’єднує
З тієї ж причини у проєкті уникали слова «біженець», оскільки вважалося, що воно автоматично асоціюється зі стереотипами і змушує людей сприймати тих, хто приїхав з України, через призму упереджень. А тоді важче досягти інтеграції.
Під час Дня української культури також підбили підсумки конкурсу фотографій, що показували повсякденне життя, зроблені дітьми та молоддю з України. Усі роботи, що відповідали умовам конкурсу, були відзначені, а потім виставлені у Музеї еміграції. Але оскільки через деякий час виставку потрібно було зняти, вдалося домовитися з аеропортом імені Леха Валенси в Ґданську, і там також з’явилася експозиція, яку могли побачити до 50 тисяч людей.
Під час реалізації проєкту не бракувало складних моментів. Наприклад, у деяких місцях кілька гучніших учнів чи учениць «брали слово» на зустрічі, виголошуючи гасла – почуті в медіа або від дорослих – які можна було б назвати ксенофобськими та расистськими. Звісно, були й школи, де все проходило без проблем, а молодь демонструвала надзвичайну емпатію та розуміння складних питань.
– Коли хтось вигукував неприємні речі, дуже допомагали театральні техніки. Ми проводили різні вправи, під час яких діти, наприклад, ставали один навпроти одного і повинні були посміхнутися та сказати: «Я тебе люблю»
– Зазвичай це зрештою вдавалося, і в більшості випадків ми досягали бажаного результату. Ми також отримали багато подяк від батьків. Наш проєкт, безсумнівно, допоміг багатьом молодим людям, – підсумовує Лукаш Ігнасінський.
– Я сама живу в Польщі вже двадцять років, тому для мене було природним, що треба рухатися в напрямку інтеграції двох суспільств, – каже Тетяна Дембська, голова фонду «Добро для Добра».
Вже 25 лютого 2022 року вона створила групу «Допомагаю українцям у Торуні». Протягом доби до неї приєдналося 1300 осіб, а через ще шість днів їх було вже 6500. Усі хотіли якось допомогти, відгукуючись на найнагальніші потреби.
Згодом настав час адаптуватися до нових умов: рік тому фонд відкрив Польсько-український дім у Торуні. У ньому відбувається багато зустрічей для людей, які шукають підтримку в різних ситуаціях (наприклад, отримання дозволу на проживання в Польщі), але насамперед він дає можливість зустрітися і провести час разом.
Програма не нав’язується зверху, оскільки кожен може прийти і запропонувати свої ідеї щодо того, що можна робити у Домі. У межах проєктів доступна підтримка юриста, психологічні, педагогічні консультації, видача гуманітарної допомоги тощо. Наприклад, звернулася пані, яка хотіла проводити заняття з рукоділля, тож щотижня відбуваються заняття з в'язання. У Польсько-українському домі також створено клуб для літніх людей: серед них багато хто хоче зустрічатися з іншими.
– Багато є майстер-класів з образотворчого мистецтва, пов’язаних з арт-терапією, а також фотографічні заняття, заняття з декорування пряників, навчання сервісного обслуговування та використання мобільних телефонів чи комп’ютерів. Відбувається багато цікавого, – розповідає Тетяна Дембська.
Польсько-український дім у Торуні вже організував кілька ознайомчих пікніків для польських та українських сімей. На перший пікнік очікували близько тисячі осіб, а прийшло в чотири рази більше. Сімейний пікнік «Пізнаймося» був спрямований на місцеву громаду, незалежно від національності.
Важливо підкреслити, що програма інтеграційних заходів Польсько-українського дому також створена для поляків, а не тільки, як спочатку, для людей, які втікали з України.
Великі заходи організовуються за підтримки як міської влади, так і інших місцевих неурядових організацій.
Фонд «Добро для Добра» також співпрацював з Університетом Миколая Коперника в Торуні щодо розробки анкети, яка мала на меті визначити настрої щодо українок та українців. Виявилося, що на щастя, переважна більшість ставиться до них дуже позитивно. Можливо, це також завдяки тому, що Тетяна Дембська намагається боротися з різними стереотипами. Більше року тому вона створила проєкт «Підприємливі українки в Польщі»: жінки з України зустрічаються з різними експертками, які пояснюють, як функціонує ринок праці в Польщі, як працюють окремі галузі. Багато українок відкрили свої бізнеси, тож вони мають постійний контакт із людьми з Польщі, що також сприяє інтеграції.
– Мені дуже важливо показувати, що ми всі можемо вчитися один у одного, обмінюватися досвідом та розвиватися. Коли люди бачать підприємливу українку, яка відкриває успішний бізнес, вони розуміють, що немає чого боятися, і що люди, які приїхали до Польщі з України, теж хочуть робити свій внесок у добробут польської економіки, – підсумовує Тетяна Дембська.
Проєкти «Польсько-українське сестринство» та «Пізнаймося» були профінансовані Ісландією, Ліхтенштейном і Норвегією за кошти EOG та Норвезьких фондів у рамках Програми «Активні громадяни – Регіональний фонд».
У Польщі неповнолітній працівник — це той, якому від 15 до 18 років. Згідно ІХ розділу Кодексу праці Польщі, людину можуть взяти на роботу, якщо вона закінчила 8 класів середньої школи та має медичну довідку про те, що конкретно ця робота не загрожує її здоров’ю. Також неповнолітній працівник повинен мати офіційну згоду на роботу від своїх батьків чи опікунів. До того ж підлітки віком до 16 років у Польщі можуть претендувати лише на роботу, яка не віднесена Радою Міністрів Польщі до окремого переліку «заборонених для молоді робіт».
Але якщо для польських підлітків підробітки нечасто є життєво необхідними, їхні українські ровесники часто-густо змушені працювати, аби підтримувати родину й мати те, чого прагнуть. Тож Sestry поговорили з трьома українськими юнаками, які працюють у Польщі. Чому вони шукали роботу, де і як вони це робили? — запитали ми.
Допомогти мамі, яка багато працює
18-річний Олексій Савченко з Кропивницького приїхав до Кракова в березні 2022 року. Каже, що вирішив шукати роботу, тому що родині потрібні гроші.
— Ми тут з мамою вдвох. Розумію, що їй складно. Бачу, як вона багато працює. Хочу, щоб їй було простіше. До того ж мені потрібні власні гроші. На різне.
В Україні я влітку працював на автомийці — робив те, що скажуть. Також мав досвід роботи з текстами. Розшифровував аудіодоріжки й перетворював їх на повноцінний логічний текст. Але зараз ці роботи для мене недоступні.
В ідеалі я б дуже хотів працювати з тваринами. Люблю їх. Я б гуляв з собаками, годував котів, доглядав би за тваринами у ветклініках, вичісував коней. Це мені приносить задоволення. Взагалі колись хотів би бути перекладачем або коментувати баскетбольні матчі.
Олексій працює з текстами
17-річний Максим Черничко мешкає під Варшавою. Розповідає, що мав плани поїхати в Європу до друзів. І на поїздку вирішив заробити самотужки:
— У мене є мама, дах над головою, мене годують, я ситий, але кишенькових грошей не вистачає на мої забаганки. У мене в 16 років були великі плани — поїхати до друзів у Європу, а на це мені під час війни грошей ніхто б не дав. То ж їх треба було заробити самому.
Я розглядав варіанти на польському OLX — допомогти комусь у дворі, зрубати дерево, прибрати за тваринами тощо. Але все це не принесло бажаного результату. Тоді як розпитування друзів і знайомих, які працюють, виявилось більш ефективним. Коли дізнавався, що хтось зі знайомих українців десь влаштувався (а більшість моїх українських приятелів працювали з 16 років, тоді як серед поляків працюючих підлітків я знаю мало), то допитувався, що і як.
Метод пошуку роботи «через друзів» має низку незаперечних переваг. Адже приятелі — це люди приблизно мого віку, схожі за витривалістю, розумом, правами
Звичайно, у мене була картинка ідеальної роботи — тобто роботи у задоволення, яка ще й приносить заробіток. Але відкрити ФОП у моєму віці і без освіти неможливо. До того ж потрібні були швидкі гроші на конкретну мету.
Влаштуватися офіціантом чи бариста — непоганий і поширений варіант
Кирилу Лісовському 21 рік, він живе у Кракові 8 років. Каже, що вже у 14 зрозумів, що хоче мати власні кошти і не просити у батьків. Тому вирішив шукати роботу.
— Мені не було навіть 16, тому потрібен був дозвіл батьків, — розповідає Кирило Лісовський. — Шукав різну роботу: бариста, пакувальником на складі, продавцем у «Жабці», навіть працювати на будівництві був згоден. В ідеалі мені хотілося б мати якийсь пасивний дохід, але у моєму віці й без досвіду це не варіант.
Під час пошуку роботи складнощі були різні. Стикався з тим, що вакансії не актуальні. Тобто об’яви про них висять, а коли телефонуєш, виявляється, що їх вже немає. Часто умовою для роботи було володіння англійською мовою, а я її не знав. Та й польську не дуже тоді знав. Зараз вже простіше.
Взагалі я хотів би здавати в оренду електровелосипеди. Зараз це актуально. Хотів би почати з цього, а згодом розширитися до різних варіантів транспортних засобів. Я знаюся на цьому, бо працюю на електротранспорті кур’єром уже багато років. Дуже хочеться довести самому собі, що я чогось вартий.
«Працюючи 2-3 дні на тиждень офіціантом, можна заробити до 2 тисяч злотих на місяць, а кур’єр, який доставляє їжу в дощ і сніг, отримає вдвічі більше»
Максим розповідає, що працював багато де. Через друзів знаходив роботу з прибирання потягів, збирання помідорів, на фабриці й офіціантом в ресторані.
— Влаштуватися всюди виявилось нескладно, адже мене приводили туди друзі, та й всюди потрібні робітники, — пояснює юнак. — Складніше було витримувати кінські норми. А саме працювати під тиском наглядача на заводі по 12 годин без права перепочинку хоча б на 20 хвилин, фасуючи яблука (контингент робітників там був максимально неприємний для спілкування, що теж створювало дискомфорт). А ще я прибирав пилососом 450 крісел составу потяга протягом чотирьох годин; збирав помідори з землі та з кущів 10 годин поспіль у задушливих умовах теплиці, майже без перерв і знов-таки під тиском наглядачки.
Працювати в теплицю беруть всіх, але не всі витримують навантаження
— Всюди, де я працював, я не був офіційно влаштований, хоча на фабриці, де мив і фасував яблука, мені це пропонували. Але я сам відмовився — не хотів прив’язуватися, хотів бути вільним і працювати стільки, скільки треба мені.
Заробляв по-різному. Приміром, за прибирання одного составу потяга отримував 85 злотих (пізніше виявилось, що послуга коштує 120 злотих, а керівник просто клав собі різницю до кишені). Складна і нудна робота у теплицях з помідорами мені принесла 160 злотих за 10 годин. На заводі, де фасував яблука, за годину я отримував 20 злотих (неофіційно), тоді як офіційно влаштовані студенти отримували 25, а ті збирачі, які жили у хостелі при заводі — 15. Ще я працював помічником офіціанта у Варшаві й заробляв 17 злотих (а коли ще й мив посуд — 25).
Зміна на заводі триває 12 годин. Працювати доводиться стоячи
21-річний Кирило теж має чималий досвід роботи у Польщі. Бо почав працювати у 14 років:
— Я працював на будівництві, роздавав листівки, був продавцем у «Жабці» (те ще задоволення, якщо чесно). Зараз я кур’єр доставки, їжджу велосипедом. Будівництво було однією з перших робіт, яка принесла мені хороші гроші. Там моя праця виглядала як «підійди — подай, відійди — не заважай». Треба було носити багато важких речей, копати. Складно. Але я був задоволений своєю зарплатою — 1500 злотих на місяць. Пізніше, на інших об’єктах, мені вже більше довіряли, тому праця стала різномантішою і навіть цікавою.
Робота у «Жабці» — один із найгірших моїх досвідів. Здебільшого через керівництво. Але там я добряче підтягнув польську, що теж корисний досвід. І заробив 3000 злотих за місяць.
Кур’єром доставки почав працювати, коли мені виповнилося 16. Мій друг підказав цей варіант. Тоді я шукав, хто із служб доставки міг би мене, неповнолітнього, взяти на роботу. Підписав «умову злеценя». Мама написала дозвіл. Після всіх інших робіт для мене це був ковток свіжого повітря. Я мав вільний графік, ніхто не стояв над головою, не контролював і не казав, що і як робити. Я зрозумів, що тепер я сам за себе і тільки від мене залежить, скільки я можу заробити. Кур’єром я працюю й досі.
Робота кур’єра багато в чому залежить від бажання і сезону: коли холодно і дощ, довго не поїздиш. Але я екіпірований і навіть навпаки виїжджаю працювати в дощ, бо замовлень багато і тільки так можна заробити до 5000 злотих на місяць.
Кожна робота має свої нюанси. Кур’єром — не виключення. Трапляються різні ситуації: смішні й не дуже, небезпечні й конфліктні. Маю викручуватися з кожної з них. Фізично мені було важко тільки на початку. Але я швидко втягнувся.
«Пропозиції телеграм-ботів про роботу онлайн — суцільний обман»
Олексій — студент Краківського педагогічного університету. Тому роботу він почав шукати після завершення навчального року, в червні.
— Спочатку шукав щось пов’язане з перекладацькою діяльністю (добре знаю англійську) або з текстами. Хотів знайти роботу онлайн. Це був би ідеальний варіант. Але знайти таке складно: одні роботодавці вимагають досвіду, інші — високої кваліфікації. А я — студент першого курсу, яка кваліфікація.
Багато було різних пропозицій, які вимагали плату за якусь базу клієнтів. Або телеграм-боти, які перекидували з одного каналу на інший з вимогою підписатися. Суцільний обман. Думав, може вдасться знайти щось пов'язане з продажами в інстаграмі. Але там свої складнощі: «воронка продажів» і всякі специфічні речі, яких я не знаю.
Олексій готується до роботи кур'єром
Зараз влаштовуюся кур'єром. Довго авторизовувався. Я український біженець від війни, маю песель УКР. Тож доводилося кілька разів відправляти документи. В одну службу мене не взяли, бо не було місць. Інша потребувала документів, яких у мене немає. Від третьої компанії зрештою отримав «так».
Щоб працювати кур’єром, треба мати транспорт. У мене є старенький велосипед. Не знаю, наскільки його вистачить. Може, доведеться брати в оренду. Також треба придбати брендовану сумку для доставки. Вона коштує від 100 злотих. Дуже вже чекаю, коли зможу почати заробляти.
«Шукайте роботу, де до вас ставитимуться як до людини, а не як до раба»
Олексій вважає, що починати шукати роботу варто ще під час навчання:
— Коли починається літо, охочих багато і можна не встигнути знайти щось нормальне. Як от сталося у мене. Також думаю, що можна починати з підробітків, а потім вже шукати щось постійне та стабільне.
Кирило ділиться такими порадами:
— В гуглі чимало варіантів. Також можна шукати в групах у соцмережах. Звісно, багато залежить від умінь і досвіду. Але можна знайти й без досвіду. Як я колись.
Максим радить шукати роботу серед знайомих, пробувати різне, аби зрозуміти свої можливості:
— Не зупиняйтеся на важкій праці, яка виснажує. Шукайте варіанти, де до вас ставляться як до людини зі своїми потребами, дослухаються, а не як до нелегального раба. Якщо ви навчаєтесь, шукайте роботу під графік, який узгоджується з навчанням, дає можливість відпочити, відновити сили. Тоді у вас буде бажання знову йти і працювати — а отже, будуть гроші.
Артему 17 років. Він проводив час з друзями на кар’єрі в Закшувеку, коли на нього напала група поляків. Напад на українського підлітка стався ввечері 10 липня. Коли нападники — четверо молодих поляків — не отримали сигарети, які вимагали, вони дістали мачете і газ. Вони накинулися на хлопця і жорстоко побили його. Відрізали палець, при цьому Артем отримав дуже серйозні травми голови. Нападники втекли, але поліція вже затримала їх. Як з'ясувалося, наймолодшому підозрюваному було 15 років, він перебував у відпустці з колонії для неповнолітніх і в минулому вже скоював кримінальні злочини.
Тепер на Артема чекає тривалий період реабілітації. Ця подія має нас протверезити. Вона повинна відкрити нам очі. Це не єдиний випадок агресії та насильства щодо громадян України. У січні 2023 року двоє чоловіків побили українця у Вишкові.
Спочатку вони запитали, звідки він родом, а коли почули відповідь, звинуватили його в тому, що Україна «вимагає гроші у Польщі»
Нападники були засуджені у березні цього року. Дані поліції свідчать, що в період з січня по серпень 2023 року в Польщі було виявлено 59 випадків насильства щодо громадян України за національною ознакою. Очевидно, що масштаби агресії та насильства зростають, однак, як писало у жовтні 2023 року видання «Dziennik Gazeta Prawna», поки що не можна говорити про вибух.
Організатором збору став Лукаш Вантух, який написав: Я запропонував Артему та його мамі організувати збір коштів на лікування та реабілітацію.
Артем сказав мені, що він згоден, але хотів би, щоб зібрані гроші пішли в дитячу лікарню «Охматдит» у Києві. Я довго дивився на нього і мовчав. У мене просто закінчилися слова
01.05.2024 р. Парк Закшувек і Скелі Твардовського у Кракові. Фото: Albin Marciniak/East News
Нехай це стане для нас натхненням. Урок емпатії та уваги до людини поруч — поляка, українця, німця чи чеха. Не має значення, хоча роками нам намагалися прищепити переконання, що імміграція — це небезпека. У 2015 році президент партії «Право і справедливість» (ПіС) Ярослав Качинський говорив про епідеміологічну та медичну загрозу, яку несуть мігранти. «Руки геть від польських жінок! Тому що польські жінки в Польщі в безпеці, тому що там немає нелегальних іммігрантів!», — заявив, у свою чергу, колишній міністр освіти Пшемислав Чарнек минулого року, виступаючи на тему референдуму. Приклади можна було б множити. Риторика одноманітна, спрямована на те, щоб посіяти сумнів, страх, відчуття загрози. І це працює.
Це перетворюється на настрої, а вони — на конкретні дії конкретних людей. Як у випадку з Артемом.
— Публічний дискурс впливає на громадську думку. Інструменталізація теми міграції в політичних цілях, що супроводжувала виборчу кампанію, призводить до негативного ставлення до воєнних біженців. У публічних дебатах домінує негативний наратив про біженців, що зосереджується переважно на негативних наслідках прийому людей з України. Існує поширена думка, що люди, які тікають від війни в Україні, живуть на соціальні виплати. Нещодавнє дослідження Польського економічного інституту підтверджує цю тенденцію.
Поляки недооцінюють відсоток українських біженців, які працюють у Польщі. Між тим, 62% з них працюють, сплачуючи внески і податки, що сприяє розвитку польської економіки, — розповіла в інтерв'ю Sestry Наталія Куртієва, аналітикиня з Lewiatan
Не піддаваймося на історії про злих мігрантів, які живуть на соціальну допомогу, забирають робочі місця та багато вимагаютть. Вони не відповідають дійсності — дослідження показують це. Ці історії також смертельно небезпечні. Не даваймо себе обдурити. Зосередьмося на увазі, відкритості та емпатії. Нумо вчити цьому наших дітей. І допоможімо Артему.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
