Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Що подивитися влітку 2024? 10 нових фільмів про непересічних жінок
Літо 2024 року обіцяє чимало нових фільмів і серіалів. Легкі комедії та гостросюжетні драми, документальні та анімаційні. Пропонуємо гарячу десятку найкращих новинок, в яких головна героїня — жінка. Розгублена, таємнича, авантюрна, розумна. Серйозна і не дуже. Але завжди смілива, аби прийняти виклик і перемогти
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Найкращі фільми літа 2024, в яких головна героїня — жінка:
1. “Мадам Кліко”
Байопік, у прокаті з 18 липня
Історія життя Барбе-Ніколь Понсарден-Кліко, яка отримала у спадок від чоловіка виноградники й зуміла поліпшити якість ігристого вина настільки, що воно стало прозорим, смачним і відомим на весь світ. Завдяки непересічному розуму, сміливості протистояти чоловікам і управлінським талантам вона створила імперію шампанського. І за всіма цими процесами вельми приємно спостерігати.
2. “Бабуся з міста”
Комедійна драма, в прокаті з 20 червня
Фільм про три покоління жінок, прикрашений Катрін Деньов. Сюжет простий: дівчина ніколи не бачила свою бабусю і знайомиться з нею тільки тоді, коли та приїжджає доглянути дочку, хвору на рак. Жінки проходять шлях від взаємних звинувачень і відторгнення до прийняття і любові. І розуміють: “Насправді так круто, коли ми всі разом. І коли мама поруч”.
3. “Емілі в Парижі”, 4 сезон
Комедійно-драматичний серіал, з 15 серпня на Netflix
Для тих, кому 3 сезон серіалу про Емілі та її друзів розбив серце, зняли черговий сезон, в якому ще більше заплутаних стосунків і модних суконь. А ще у всій своїй красі предстає не тільки Париж, але також Рим.
4. “Забери мене на місяць”
Комедійна мелодрама, в прокаті з 11 липня
Події відбуваються під час космічної гонки між США та Радянським Союзом у 1960-х роках. Американським космічним програмам бракує народної підтримки, і NASA наймає фахівчиню з маркетингу, яка не тільки закохує в астронавтів усю країну, але й сама закохується у відповідального за запуск Аполлона-11. Фільм прикрашено Скарлетт Йоганссон.
Лхакпа Шерпа — перша непальська жінка, яка кілька разів піднялася на Еверест. Історія її життя вражає: від Лхакпу відмовилися батьки, згодом вона переїхала з Непалу в США, не вміючи писати і не знаючи англійської. Працювала посудомийкою та сама виховувала двох доньок, бо зазнала насилля з боку чоловіка, яке тривало 11 років. Сходження на Еверест для неї — надія змінити щось у своєму житті та в житті доньок.
6. “Жінки в блакитному”
Кримінальна драма, серіал, заснований на реальних подіях. З 31 липня на Apple TV+
Це історія чотирьох відважних жінок, які приєднуються до першого в консервативній Мексиці 1971 року повністю жіночого поліцейського підрозділу, кидаючи виклик ультраконсервативним нормам свого часу та полюючи за серійним вбивцею.
7. “Гамбіт королеви”
Історична костюмована драма, заснована на реальних подіях. У прокаті з 13 червня
Головна героїня — шоста дружина короля Англії Генріха VIII, історичного тирана й вбивці п'яти своїх жінок. Кетрін Парр розуміє своє непросте завдання вижити, тому вдає спокійну, врівноважену й покірну дружину. Багатьом при дворі не подобається вплив Кетрін на короля, починаються чвари й інтриги. Король, якого грає Джуд Лоу, викликає огиду й ненависть, натомість головна героїня — солідарність. Сценарій і акторська гра тримають інтерес до фільму до останньої миті.
8. “Леді в озері”
Детективний серіал, з 19 липня на Apple TV+
У центрі подій — зразкова домогосподарка, якій набридає її нудне життя і вона починає розслідування загадкової смерті молодої темношкірої жінки, про яку забуло місто. Події серіалу відбуваються в Балтиморі 1960-х років. Фільм прикрашений Наталі Портман.
9. “Кріпачка”
Анімаційна історична драма, в прокаті з 11 липня
"Кріпачка" розповідає історію молодої Ягни та показує роль жінки в польському селі наприкінці XIX століття. Дівчину видають заміж за багатого вдівця, але вона закохана в іншого — в сина свого чоловіка. Заборонене кохання та спротив Ягни розпалюють ненависть до неї сільської громади. Чи вдасться дівчині у патріархальному суспільстві дати відсіч кривдникам?
Фільм є екранізацією роману Chlopy польського письменника Владислава Реймонта, за який він отримав Нобелівську премію. Унікальність фільму в тому, що він намальований (творцями “З любовʼю, Вінсент”). У Польщі фільм вийшов на екрани торік, а цьогоріч виходить до українського та світового прокату.
10. “Думками навиворіт-2”
Анімаційний фільм, у прокаті з 14 червня 2024
На відміну від першої частини мультфільму, події у другій відбуваються в голові дівчинки-підлітка. Одного дня до відомих нам героїв — Радості, Суму, Гніву, Страху і Відрази — додаються нові емоції, притаманні пубертату: Заздрість, Облом, Сором, Ностальгія і Тривожність. Саме Тривожність захоплює пульт управління почуттями дівчини. І, щиро кажучи, хоч це і мультик, але спостерігати за боротьбою в голові у дівчинки цікавіше не дітям, а дорослим, які розуміють, про що йдеться і тому весь час сміються крізь сльози.
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Відтепер в разі відсутності у водія автостраховки власник авто має сплатити від 1870 злотих (раніше — 1700 злотих) до 14 000 злотих (раніше — 12730 злотих) штрафу.
Розберемося з розміром мандата через відсутність страховки для різних автомобілів. Максимальний розмір штрафу призначають через відсутність поліса на 14 і більше днів. Навіть якщо весь цей час автомобіль стояв у гаражі і цьому є підтвердження.
Санкції накладає Страховий гарантійний фонд (Ubezpieczeniowy Fundusz Gwarancyjny). Для початку він перевіряє, чи не знято автомобіль з реєстрації — у цьому випадку поліс не потрібний. Якщо реєстрація чинна, власник авто повинен або підтвердити наявність страховки, або довести, що зняття автомобіля з обліку відбулося. Якщо докази не були надані, а також у разі відсутності відповіді власника протягом 30 днів, UFG накладає штраф.
Розміри штрафів за відсутність автостраховки для легкових автомобілів у Польщі в 2025:
• 1870 злотих - 1-3 дні прострочення
• 4 670 злотих - 4-14 днів прострочення
• 9 330 злотих – 14 і більше днів прострочення
Розміри штрафів за відсутність автостраховки для вантажівок у Польщі в 2025:
• 2800 злотих – за 1-3 дні прострочення
• 7000 злотих – за 4-14 днів прострочення
• 14000 - 14 і більше днів прострочення
Розміри штрафів за відсутність автостраховки для мотоциклів, скутерів та іншого транспорту у Польщі в 2025:
• 310 злотих - 1-3 дні
• 780 злотих – 4-14 днів
• 1560 злотих – 14 і більше днів
Особливо уважним слід бути іноземцям, на яких зареєстровано автомобіль у Польщі.
Багато хто виїжджає з країни, не знявши транспортний засіб з реєстрації, а потім до повернення навіть не здогадується, що на них було накладено штраф. Тому завжди перевіряйте термін дії вашого поліса та не забувайте сплачувати страховку.
Як перевірити наявність страховки на автомобіль
У Польщі перевірити наявність страховки на автомобіль за реєстраційним номером або VIN-кодом можна за допомогою сервісу Ubezpieczeniowy Fundusz Gwarancyjny (UFG).
Ця інформація може бути потрібна при купівлі авто, в разі ДТП або якщо ви самі забули, чи діє ваша страховка.
Для того, щоб перевірити поліс:
• перейдіть на сайт • введіть номер або VIN-код автомобіля • на сайті можна вибрати дату, на яку потрібно перевірити дію страховки • якщо інформація про страхування відсутня, це означає, що на обрану дату поліс недійсний або його немає • якщо страховка дійсна, система покаже номер страхового поліса, марку, модель автомобіля та страхову компанію, яка виписала поліс.
Чи можна автоматично продовжити обов'язкове страхування ОС?
Така опція можлива, але залежить від страхової компанії, з якою ви підписали договір. Сьогодні більшість компаній нагадують про закінчення полісу обов'язкового страхування. Але автоматично це не поширюється на купівлю вживаного автомобіля та збереження на нього ОС від попереднього власника. Така страховка діятиме лише до вказаної в ній дати — автоматична пролонгація не доступна. Вам особисто потрібно повідомити страхову компанію про зміну власника та вирішити, з цією чи іншою компанією співпрацювати у майбутньому. Також якщо ви продаєте машину зі страховкою, термін дії якої спливає, вам потрібно попередити ужонд про зміну власника та зняти авто з реєстрації, інакше штраф прийде вам.
Розстрочка на штраф (mandat na raty)
Штрафи в Польщі можуть виявитися непосильними для сімейного бюджету, але ще гірше буде, якщо їх не виплатити. Однак, завжди можна запросити оплату штрафу частинами, якщо ви підходите під одну з цих категорій:
• є офіційно безробітним; • маєте хронічне захворювання, що потребує дорогого лікування; • тимчасово не працюєте за станом здоров'я; • маєте інші фінансові зобов'язання. Наприклад, оплата аліментів.
Питання розстрочки на штраф у Польщі розглядається виключно в індивідуальному порядку. Для початку вам варто звернутися до тієї інстанції, яка наклала штраф і там вас проконсультують, що робити далі. Кінцевою інстанцією, яка має стягнути штраф за відсутність автострахування, є податкова служба. Звернутися можна безпосередньо в ужонд скарбовий (Urząd Skarbowy) за місцем проживання.
Бланку заяви на розстрочку немає — все пишеться у вільному форматі. Не забудьте вказати такі дані:
• повні дані інстанції, до якої звертаєтесь; • дата та місце подачі; • особисті дані, номер PESEL, контакти; • номер та серія штрафу, який хочете сплатити в розстрочку (якщо штрафів кілька, то все вказуєте в одній заяві); • опишіть ситуацію, як було отримано штраф і чому вам потрібна розстрочка; • додайте всі копії документів.
Ви самі пропонуєте, на скільки платежів хочете розбити штраф, але, як правило, це не більше десяти платежів.
Розстрочку на штраф мають однакове право отримати як поляки, так і іноземці. Головний критерій — фінансові проблеми боржника, коли немає можливості одноразового погашення боргу.
Хто може претендувати на фінансову допомогу непрацездатним у розмірі 2520 злотих?
Нова програма від уряду Польщі діятиме насамперед для тих, хто опинився у скрутному матеріальному становищі. На допомогу можуть претендувати:
• родини з низьким рівнем доходу, в яких троє та більше дітей; • самотні батьки; • особи у складній фінансовій ситуації, якщо це підтверджено документально; • пенсіонери; • родини, в яких є людина з інвалідністю, на яку вже отримують dodatek pielęgnacyjny.
Головна умова отримання нової виплати — це низький дохід родини та наявність у когось з її членів статусу повної непрацездатності та неможливості незалежного існування.
Щоб подати заяву на отримання Dodatek dopełniający, потрібно звернутися в заклад соціального забезпечення (ZUS). Це можна зробити як особисто, так і надіслати документи поштою. Головне додати до заяви довідку про повну непрацездатність та неможливість незалежного існування. Цю довідку можна отримати у лікаря (форма OL-9). Тим, хто вже отримує соціальну пенсію, виплату буде нараховано автоматично. А ті, хто тільки подає заявку, чекатимуть на її розгляд від 2 до 4 місяців. У разі відмови можна подавати на апеляцію.
Нова виплата допоможе покрити щоденні витрати на купівлю товарів першої необхідності та ліків, оплату комунальних послуг та стане важливим кроком до скорочення фінансової нерівності. Незважаючи на те, що критики ініціативи звертають увагу на додаткові витрати для бюджету та можливі організаційні складності, Міністерство сім'ї та соціальної політики Польщі запевняє, що програма добре підготовлена та система готова до реалізації.
Що таке renta socjalna та хто її отримує в Польщі?
Соціальна пенсія, або renta socjalna — це вид державної соціальної допомоги для повнолітніх осіб з інвалідністю, що не можуть жити самостійно. Соціальна пенсія може бути призначена як безстроково, так і на певний період часу, в тому випадку, коли повна непрацездатність є тимчасовою.
Умовами для отримання соціальної пенсії є наявність інвалідності за умови, що непрацездатність настала до досягнення особою 18 років або до закінчення навчання в університеті (до 25 років). Визнає непрацездатність лікар-експерт або медична комісія ZUS. Українські мігранти теж можуть подати заяву на отримання соціальної пенсії ZUS, а до неї — Dodatek dopełniający do renty socjalnej.
Пакет документів для отримання соціальної пенсії подає заявник особисто або його законний опікун, мати чи батько. В деяких випадках це може зробити керівник центру соціального захисту населення або особа за довіреністю. Рішення про призначення або відмову renty socjalnej приймаються протягом 30 днів. У вас є також 14 днів, щоб подати апеляцію до медичної комісії ZUS. Або місяць з моменту отримання рішення, щоб звернутися до суду з питань праці та соціального страхування.
<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/65baa4462408e68757a89a98_shvydka%20dopomoga%20v%20Polshchi.jpg">«Читайте також: Як в Польщі викликати швидку»</span>
Анастасія Канарська: Здається, що ти задіяна в усьому найцікавішому та актуальному, що пов'язане з Україною в Польщі. З чого все почалося? Розкажи хоч пунктирно про свою, не побоюсь цього слова, величезну діяльність.
Анна Лазар: Моя Україна почалася ще в 1990-х роках, потім вона невпинно росла. Я розуміла, що мені цікава сучасна Україна, яка дивиться на себе осмисленим поглядом. Вже студенткою робила проєкти, пов'язані з українським мистецтвом та літературою, працювала в недержавних організаціях, які співпрацювали з Україною. Я вивчала українську і польську філологію та історію мистецтв у Варшавському університеті. Можна сказати, що досі працюю в тих трьох напрямках. Крім того, мені завжди цікаві соціально орієнтовані проєкти. Завдяки широкому діапазону зацікавлень і активності я виграла конкурс на заступницю директора Польського інституту в Києві, де пропрацювала сім років. Потім ще чотири в Петербурзі. Останні п'ять років моя професійна діяльність пов’язана з кураторством, проєктами сучасного мистецтва, літератури та інтердисциплінарними.
Другий напрямок — це переклади української літератури або англомовних текстів, які стосуються України. Третій — це різноманітна волонтерська діяльність, яка для мене дуже важлива. Це також спосіб підтримувати зв’язок із подіями в Україні поза сферою моїх культурних контактів. Можна сказати, що волонтерством займаюся точково і намагаюся вирішувати проблеми, які трапляються мені на очі. Це не є системною роботою, яку я дуже поважаю у моїх колег. Просто закриваю певні потреби, які відчуваю, що маю закрити. До цього можна додати четвертий напрямок: іноді я пишу про Україну. Це складно для мене, тому що, хоча це приносить мені величезне задоволення, мої тексти займають багато часу. Але врешті-решт вони мають цінність саме через цей довгий процес, який дозволяє уникнути стереотипних впізнавань.
Кураторка, мистецтвознавиця, перекладачка Анна Лазар під час подорожі по Україні. Фото з приватного архіву
Остання книжка, яку я переклала з української й англійської мов, — це «Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVІІ–XVІІІ століття» Катерини Диси. Це дуже цікава книжка, базована на джерелах із XVII–ХІХ століть. Катерина Диса дослідила судові процеси над відьмами в українських воєводствах Речі Посполитої. Авторка дала ґрунтовне уявлення про правову культуру України та вміння вирішувати внутрішні конфлікти за допомогою судової процедури того часу. Вона пропонує розповідь про українське суспільство, яке вже тоді мало ознаки, якби ми це сьогодні сказали — громадянського суспільства.
До цього я переклала книжку, яка досі залишається для мене дуже важливою. Це «Республіка глухих» Іллі Камінського — неймовірного поета, мого ровесника, який емігрував з України в середині 1990-х років разом із батьками до США, де став відомим поетом. Його творчість в Україні знають переважно літератори, оскільки він також займається перекладом українських текстів англійською мовою.
“Deaf Republic” англійською, я купила під час однієї з поїздок до містечка Оксфорд. Вона нагадує п’єсу, адже кожен вірш може бути окремою сценою. Автора ціную не лише як поета, але також за його соціальну діяльність. Ілля давно допомагає біженцям в США, ще з анексії Криму висвітлює тему російської агресії, а після повномасштабного вторгнення почав інтенсивно допомагати українським поеткам і поетам, їздить в Україну й відвідує свою родину в Одесі, де проводить також літературні майстер-класи для дітей.
У «Республіці глухих», написаній у 2018 році, Ілля Камінський порушує проблему невідомого походження солдатів, які говорять чужою мовою. Ця книжка описує життя середньостатистичного маленького містечка у Східній Європі, де люди мають свої справи й турботи, а вторгнення радикально руйнує їхній світ. Головними героями є родина лялькарів, першою жертвою окупантів стає глухий хлопець. Книжка також торкається культури глухих. Глухота в цьому творі представлена як політичне явище. Вона не є просто фізичною якістю, а чіткою соціальною позицією. Один із віршів навіть стверджує, що глухота — це сексуальна позиція. Книжка дуже сильна, її активно обговорюють у Польщі, стала темою численних інтерв’ю та дискусій. Мені дуже приємно, що Ілля Камінський відразу став явищем на польській літературній сцені. Під час фестивалю «Близькі незнайомі» (Bliscy nieznajomi) я зробила перформативну лекцію за участю Данієля Котовського на основі «Республіки глухих» завдяки запрошенню Аґати Сівяк — художньої директорки фестивалю. Книга стала також відправною точкою для моїх проєктів у сфері сучасного мистецтва. Українською «Республіку глухих» переклали Лесик Панасюк і Дарина Гладун. Невдовзі має з’явитися мій переклад збірки оповідань Тані Малярчук «Як я стала святою».
Мені важливо говорити про війну, але також представити українську літературу та культуру в ширшому спектрі, а не лише в контексті повномасштабного вторгнення
Обкладинка польського видання «Республіки глухих». Фото: пресматеріали
Що нового маєш у планах і що вважаєш важливим із того, що ще не перекладено, але, на твою думку, обов’язково має бути доступне польською мовою?
Є дуже багато таких книжок. Я багато читаю чи стараюся читати, або, як мінімум, купую книжки, які хочу прочитати. На щастя, українську літературу польською мовою постійно перекладають. Зараз ця когорта перекладачів збільшилася, і є видавництва, які працюють з українською літературою. Зокрема, хочу згадати Warsztaty Kultury, з якими працюю, Kolegium Europy Wschodniej, Pogranicze. Це видавництва, які мають у фокусі Україну. Я рада, що інші видавництва, які мають ширший спектр, починають бачити українську літературу як одну зі свого кола.
Відомих письменників і письменниць часто перекладають, і це вже усталені стежки. Я завжди шукаю щось неочевидне, що має бути несподіванкою або якось доповнювати контекст. Читаю і наукову літературу, есеїстику, прозу. Тепер працюю над перекладом роману «Клавка» Катерини Гримич, події якого розгортаються у Спілці письменників України у 1940-і роки. На мою думку, важливо показати схему сталінської політики стосовно культурного середовища. Себто, рефлексію над сьогоднішньою війною доповнюємо картиною довгого процесу репресивної політики стосовно української, і не тільки, культури в Радянському Союзі.
Ти дещо випередила моє наступне питання. Маєш дуже багато контактів із часів роботи в Польському інституті в Києві та могла би працювати лише в цій «бульбашці». Наскільки важливою є нова кров і як працюють механізми пошуку нових імен?
Їжджу в Україну, спілкуюся з людьми і просто йду за тим, що мене зачіпає, здається мені цікавою інтелектуальною пропозицією. Напевно, момент, коли я почала займатися українською культурою, був зовсім інший, ніж тепер. Тоді було небагато людей, які розуміли, чи вивчали обидві культури.
У Польщі зараз живе велика кількість емігрантів, котрі тут довго. Вони виконують дуже важливу функцію посередників
А і у Польщі є не лише інтелектуали, яким цікаво, що відбувається в Україні, або туристи, які пишуть репортажі на тему подорожі на «дикий схід». З'являються люди, які щоразу глибше інтегруються в українську культуру. Наші світи зближуються на нових умовах. Вони зближуються вже попри стереотипи, адже з'являються покоління, які навіть не успадкували цих стереотипів і не мусять із ними розбиратися.
Як можемо використати сьогоднішнє зацікавлення Україною, втримати його та розвинути? Що ми можемо для цього зробити?
Це дуже складне запитання. Я думаю, що Україну треба сильно інтегрувати до загальних культурних процесів Європи і не будувати «українсько-польського гетто», хоча двосторонній діалог дуже потрібний. Українсько-польські відносини мають свою певну динаміку. Є «кити», які формували цей дискурс. А зараз палітра людей, зацікавлених Україною, розширюється. Вони мають інший бекграунд. Це люди, які шукають Україну як контекст для своїх досліджень і роботи, бачать її в ширшому, глобальному масштабі.
Для мене важливо знаходити такі особливості української культури, які водночас висвітлюють специфіку Польщі, чи Європи. Україна може бачити себе в дзеркалі Польщі, а Польща — у дзеркалі України. Але треба пам'ятати, що це також кабінет дзеркал, а не лише взаємний пошук. Це робота із сьогоденням і майбутнім, а також критичне осмислення минулого.
У січні 2022 року в Міжнародному центрі культури в Кракові ми з Жанною Комар і Оксаною Баршиновою підготували виставку «Україна. Взаємні погляди». У самій назві було зашифровано завдання для глядачів: подумати про точки українського дискурсу, видимі з польської перспективи, і трішки їх переформулювати. Ми і собі поставили це завдання, а реалізували це за допомогою об'єктів мистецтва від середньовіччя і до сьогодення.
Виставка «Україна. Взаємні погляди». Фото: пресматеріали Міжнародного центру культури в Кракові
Мені найцікавіше працювати з роботами сучасних українських художниць і художників, тому що вони вже свідомо дивляться на різні точки спектру української культури. Коли є така страшна ситуація, як війна, хочеться чорно-білого світу. Але чорно-біла картина не допомагає зрозуміти дійсність. Ті, хто розуміє, що вже треба анонсувати повістку на тему України, працюють із майбутнім.
Звісно, є речі об'єктивно погані, з якими ми нічого не зробимо і які треба так сприймати. І треба їх так комунікувати. Але, думаю, що критична культура є найбільшим шансом України. Те, що Україна входить у момент такої гіпермодернізації під час війни, дає величезний шанс створити сучасний глобальний дискурс на свою тему, який буде скомпонований із гуманістикою, що функціонує у світі, і водночас вкладати в нього зміст своєї культури.
На мою думку, це вже щось означає, коли українська Дія, чи залізниця працюють краще, ніж цифрові послуги та поїзди в Німеччині, розуміючи звісно різницю масштабів. Інфраструктура, яку модернізували в дев'яностих, вже тепер застаріла. Водночас, коли в Україні її нищать, то модернізація проходить із використанням сучасних технологій.
Україна вже на полі бою має найбільший в Європі досвід того, як протистояти сучасному воєнному тероризму. Хто ще має такий? А за тим іде вся інфраструктура
Я не говорю про корупцію, яка кородує наслідки цієї модернізації, чи про знищення, але про те, що інтелект у такій напрузі працює швидше й більш критично. Він не займається зайвим. І це видно і в культурі, і в технологічних новинках України.
Щось подібне до такого пресингу дедлайну, правда? Коли ми маємо обмеження, ми починаємо швидше відсікати зайве й концентруватися на найважливішому.
Так, ти гарно це сказала.
Розкажи ще про візуальні проєкти.
Останньою найбільшою виставкою була вже згадана «Стежте за цією миттю — як вона вібрує» в галереї Арсенал у Білостоці. Темою виставки була нафта як політичний чинник. Експонувалася прекрасна робота естонських художників «Газова труба» яка представляла Естонію на 11-й Міжнародній архітектурній виставці у Венеції (2008 р.). Проєкт «Газова труба», створений архітекторами Маар’єю Каск і Ральфом Лооке, художницею Нееме Кюльм і кураторкою Інгрід Рууді, поєднував німецький і російський павільйони натурального маcштабу трубопроводом. Робота супроводжувалася есе про філософські, політичні та екологічні аспекти торгівлі нафтою.
Фрагмент виставки «Стежте за цією миттю — як вона вібрує». Фото з приватного архіву Анни Лазар
Візуальними домінантами була робота неймовірного українського скульптора Івана Валентина Задорожного, автора інтер'єру до ресторану «Братина» в колишньому готелі «Дніпро», яка відсилала до теми праслов'янських богів. Я щаслива, що на виставці були роботи Лади Наконечної та Каті Лібкінд, які рефлексували на тему візуальної культури, що формується академією, реалізмом і безрефлексійними візуальними схемами. Катя створила акти людей без кінцівок, яких брала з порнографічних фільмів. Ці роботи стосувалися колективного підсвідомого сприйняття сексуальності в Україні. Як змінюється сексуальність людей, коли вони втрачають кінцівки? Я також показала роботи Дениса Панкратова, Івана Мельничука, Єви Зажицької та Ярослава Футимського, Миколая Смочинського та Олега Калашнікова, Петера Валька, Ліліани Зейц та Анни Щербини.
Понад два роки на запрошення Марціна Гамкала і міста Ґданськ я творила програму «Вільне слово» в межах проєкту «Ґданськ — місто літератури». Вона є багатовимірною з акцентом на дискусії, але було також багато важливих інтервенцій українських художниць і художників.
Назва програми «Вільне слово» відсилає до Будинку слова в Харкові. Нашим основним партнером є Харківський літературний музей, який займається інтелектуальною спадщиною авторів 1930-х років, які мешкали в Будинку слова і були масово розстріляні в 1937 році під час сталінських репресій. Сам Будинок слова знову потрапив під обстріл на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Саме цей Дім у поєднанні з важливим для Ґданська епітетом «вільний», дав назву програмі «Вільне слово».
Особливої уваги заслуговує мурал Володимира Кузнєцова під назвою «Транзит», що змінив атмосферу колишнього простору російського центру культури і науки, якому не продовжили договір про оренду з початком повномасштабного вторгнення в Україну і віддали на рефлексії на тему війни.
Робота над муралом «Транзит» Володимира Кузнєцова. Фото: Michał Algebra
Нам вдалося працювати з неймовірною кількістю українських художниць і художників дуже високого рівня. Нашими гостями були Алевтина Кахідзе, Володимир Кузнєцов, Танцлабораторіум у складі Лариси Венедиктової, Мар'яни Матвійчук, Олександра Лебедєва. У нас був Ярослав Футимський, Станіслав Турина, Катя Лібкінд, Катерина Бадянова, Олександр Бурлака, Іван Мельничук, Інга Леві, Микита Кадан, Іван Світличний, Лєра Полянськова, Іванка Козаченко, Андрій Достлєв, а також літератори і письменниці: Сергій Жадан, Галина Крук, Костянтин Москалець, Богдана Матіяш, Юрій Андрухович, Ія Ківа. Приїжджала критикиня Катерина Яковленко, кінематографісти Роман Бондарчук і Дар'я Аверченко, які показували «Українських шерифів». Були концерти Карбідо і Гайдамаків, а також Алли Загайкевич.
Серед наших гостей були також Єва Зажицька, Анета Шилак, Джесіка Зихович, Пьотр Марецький, Томаш Шершень, Мацєй Пьотровський, Пьотр Вижиковський, а також діячі культури з Чехії, Німеччини, США та Угорщини.
Інтенсивна програма на перетині візуального, літературного з трьома подіями на місяць, дискусіями про те як образ України, війна та російські злочини осмислюються українською культурою. А закінчую я цей рік у Національному художньому музеї України. 19 грудня ми разом із співкураторками Національного художнього музею України Анною Алієвою, Тетяною Жмурко та Дариною Якимовою відкрили виставку «РЕП. Історія» групи Р.Е.П. (Революційний експериментальний простір: Леся Хоменко, Ксенія Гнилицька, Микита Кадан, Жанна Кадирова, Володимир Кузнєцов, Лада Наконечна). Все вдалося, попри відключення електроенергії та прильоти. В Україні співпрацюю також з Харківським літературним музеєм.
Якщо говорити про промоцію української культури в Польщі, чи, на твою думку, потрібно робити щось для так званої масової аудиторії?
Мене просто бісить інфантилізація культури. На цьому базувалася радянська культурна політика, яка мала на меті сформувати публіку, що не думає. Культура — це те, що, навпаки, має навчати нас бути відповідальними громадянами, які критично думають. Україна склала цей іспит. Те, що Україна захищає себе і Європу — це також наслідок дуже складного культурного процесу, у якому люди не дозволили себе інфантилізувати й трактувати як масу.
Я вірю в те, що багато людей разом — це не юрба, а особистості. І не потрібно створювати якийсь колективний інфантильний посил
У публічному просторі також має бути місце для розваг, але я переконана, що вони не мають сприяти отупінню.
Одна із численних зустрічей програми «Вільне слово» в межах проєкту «Ґданськ — місто літератури». Фото: Kornelia Głowacka
Твій фокус — це візуальне мистецтво й література. А які у тебе відносини з театром і музикою?
Зараз мені цікавий розвиток ветеранського театру, коли люди використовують досвід, набутий на війні, щоб формулювати певні тези у сфері культури. Тепер безліч людей просто вирвана з мистецької сцени, і вони перебувають на фронті. Але так само багато людей вирвано з інших професійних середовищ, і вони також на фронті. Є різні підходи й різні фокуси.
Щодо театру: колись я брала участь у проєкті «Близькі незнайомі» (Bliscy nieznajomi), який створили Йоанна Віховська та Аґата Сівяк. Завдяки цьому проєкту можна було побачити пропозиції з різних куточків України.
Неймовірно цікавим є момент активізації українського театру, коли зникає бажання повторювати народні, чи радянські схеми, а натомість з’являється прагнення входити в контакт із власним досвідом і переосмислювати історію України
Мене найбільше цікавлять роботи Лариси Венедиктової, а також Олени Апчел, Максима Курочкіна, Вікторії Миронюк, Діми Левицького. Варто відзначити покійну Світлану Олешко та її виставу «Харків! Харків!». Розу Саркісян та Fucking Truffaut / Bliadski Circus Queelektyw. Але, щоб розуміти динаміку театру, треба брати в ньому участь, бути на місці. Я приїжджаю в Україну раз на два місяці. Що я встигну подивитися? Доволі регулярно дивлюся відкриті покази студенток і студентів Лариси Венедиктової в Київській муніципальній академії естрадного та циркового мистецтв.
Музику я просто слухаю. Мені подобаються сучасні експерименти, але для цього теж потрібні живі концерти. Швидше піду на концерт, ніж свідомо вмикну музику.
А що саме любиш?
Музика вимагає часу, щоб її слухати. Я займаюся трохи іншим. Якщо їду машиною з одного пункту в інший, просто вмикаю радіо.
А коли працюєш, то потребуєш тиші?
Так. А працюю я постійно. Для мене важливе спілкування з друзями. Вони підкидають мені якісь треки, я їх слухаю, але не запам'ятовую. Проте мені цікава також українська альтернативна сцена, сучасні композитори, яких я знаю ще з київських часів: Іван Світличний і круг Фотінуса, Алла Загайкевич, Олексій Шмурак, Опера Аперта, люблю те, що робить Томаш Сікора та Карбідо, народну музику, тужу за Данилом Перцовим. Жадана і Собаки не можу не згадати, тому що люблю Сергія і розумію, що музика це важлива для нього експресія, ну і підспівую: «Квітнуть мальви на маминому ганку». Не можу натомість слухати сентиментальну музику.
Найкращі різдвяні й новорічні мультфільми на Нетфлікс:
1. «Клаус» (2019)
Цей іспанський мультфільм з тих, які варто дивитися у дитинстві, в гарячих підлітковий роках, невгамовних часах студентства, зрілості й сивих днях старості. Його можна переглядати щороку — у колі друзів, рідних, разом з коханими чи на самоті — і щоразу відкривати для себе якісь нові грані.
Егоїстичний і лінивий син багатого магната провалює навчання в академії пошти, і батько хлопця відправляє його на перевиховання на віддалений острів за полярним колом. Щоб повернутися додому і користуватися благами батьківського статку, Джесперу доведеться надіслати шість тисяч листів, проте незабаром він виявляє, що місцеві жителі, розділені на два протиборчі табори, взагалі не користуються поштовими послугами. Джеспер, роздратований черговою невдачею, збирається визнати місію нездійсненною, але несподівано знаходить союзників, і з цієї дружби народжується найпрекрасніша традиція у світі — Різдво.
2. «Те Різдво» (2024)
Мультфільм про силу любові й взаємодопомоги, в якому декілька персонажів з різними долями, зокрема вчителька, у якої на війні загинув чоловік; хлопчик, який страждає, що живе без тата, а мама весь час зайнята на роботі; дівчинка, яка не помічає відданості своєї сестри-бешкетниці тощо. І тільки сильна хуртовина, яка ламає плани всього містечка, спонукає їх подивитися на ситуацію з іншого боку й почати діяти.
3. «Грінч» (2018)
Цей мультфільм вже став різдвяною класикою. Поки містечко готується до Різдва і з головою поринає у святкову атмосферу, головний герой Грінч, — техногеній, соціопат і самітник, — біситься від чергових різдвяних пісеньок і зрештою вирішує вкрасти в інших свято. В його душі панують заздрість і біль, і змінити ситуацію вдається тільки малій дівчинці, яка плутає Грінча із Сантою й просить допомогти її мамі, яка сама виховує трьох дітей і весь час заклопотана. Піклування про інших розтоплює холодне серце Грінча...
4. «Різдво Анджели» (2018) і «Різдво Анджели 2» (2020)
Мультфільм, заснований на оповіданні відомого ірландського автора Франка О'Коннора. У ньому розповідається про маленьку дівчинку Анджелу, яка побачила у вертепі костелу фігурку малого Ісуса й захотіла її зігріти. Вона забирає фігурку додому, аби подарувати їй тепло, і наражається на низку пригод.
У другій частині фільму дівчинка чекає на тата, якого давно не бачила. І мріє про ляльку у вітрині магазину. Що ж подарує їй Різдво?
«Різдво Анджели» залишає після себе відчуття радості, надії та важливості спільного часу з родиною.
5. «Полярний експрес» (2004)
Сюжет мультфільму розгортається навколо хлопчика, який сумнівається в існуванні Санта-Клауса. В ніч на Різдво він чує звуки паровоза, що зупинився біля його дому. Це — Полярний експрес, що прямує до Північного полюсу. Хлопчик вирішує вирушити в подорож.
На борту поїзда він зустрічає інших дітей, і разом вони переживають безліч захоплюючих пригод — від веселих ігор до небезпечних ситуацій, — які вчать їх дружби та сміливості. Кульмінація відбувається на Північному полюсі, де діти зустрічають Санта-Клауса. Ця сцена сповнена чарівності, адже глядачі стають свідками того, як віра у магію Різдва відновлюється.
Заснований на однойменній книжці Кріса Ван Оллсбурга, фільм вражає своєю анімацією, яка поєднує реальність і казку.
6. «Хлопчик на ім'я Різдво» (2021)
Британська різдвяна казка для всієї родини, заснована на однойменній книзі Метта Хейга.
Це історія хлопчика Ніколаса, який живе у Фінляндії. На його долю припадає чимало випробувань, проте у хлопчика є мета — знайти загадкову ельфійську країну і батька, який вирушив за наказом короля на пошук промінчика надії. Його шлях густо нашпигований пригодами, небезпеками й болем втрати. Але зрештою все це переконує героя, що добро та надія — найважливіші складові життя, а перепони необов'язково роблять людей злими та зневіреними.
7. «Скрудж: Різдвяна пісня» (2022)
Старий Ебенезер Скрудж — справжній скупердяй. Грубий, замкнутий і, незважаючи на своє багатство, самотній. У різдвяний вечір, коли всі мешканці містечка збираються вдома в колі близьких, Скрудж просто лягає спати. Але заснути йому не вдається — до нього приходять різдвяні духи, які показують йому його минуле, сьогодення та майбутнє, чим сподіваються змінити його злісний характер. От тільки чи вдасться?
8. «Різдвяні хроніки» (2018)
Душевне сімейне фентезі, де Курт Рассел грає крутого хардкорного Санту.
Фільм починається зі сварки двох дорослих дітей, які сумують, бо загинув їхній батько, а мама повинна працювати в різдвяну ніч. Щоб якось стабілізувати свій настрій, героїня вирішує переглянути старі різдвяні сімейні відео, і на одному з них помічає руку в червоному пальто. Вона переконує брата влаштувати засідку Санті, план спрацьовує, і ось вже діти мчать над нічними містами на чарівних санях Санти. Після чого трапляється аварія, подарунки дітям ризикують бути не ровезеними, і герої стають помічниками Санти, щоб разом з ним поринути у перегони, втечі й інші пригоди на шляху до мети.
Сильна жінка, очевидно, є відміною від сильного чоловіка, адже її сила не в розмірі м’язового каркасу і спроможності навяляти комусь у бійці (хоча і не без цього також, бо є приклади). Часи кулаків Синтії Ротрок з 80-х років ХХ сторіччя дещо змінилися, і тепер сила проявляється або шляхом спецефектів (як у випадку з Ґаль Ґадот в коміксовій «Супержінці»), або силою влади (як у випадку з Робін Райт в серіальному «Картковому будинку»). Звісно, кулаки залишилися (не забуваймо Джину Карано в «Нокауті»), втім, варіант влади став привабливішим і, погодьтеся, дієвішим. Бо масштабнішим. І разом з цим палітра збільшилася, даючи можливість творити, впливати, керувати, вбивати, мститись і владарювати. Не завжди це відбувається адекватно, іноді відбувається карикатурно, іноді занадто ідеалістично, а тому не реалістично і віри в це нема. Втім цьогоріч серіали представляли, як це відбувається в повній мірі. В усіх можливих формах і ситуаціях, із захватом глядача або із жахом, проливаючи кров на екрані чи викликаючи сльози на глядацьких очах, в особі професійних спецпризначенок і злих духів, амбітних дипломаток і титулованих спортсменок, мстивих доньок і закоханих дружин, і мстивих дружин також. Отже...
Єллоустоун-5 (Yellowstone), США, Paramount+
Цей серіал в будь-якому разі має бути першим, як він є першим в цій темі (та й, може, і в усіх решта) останні 7 років. З моменту започаткування Тейлором Шеріданом 2018-го року цієї телевізійної епічної сімейної драми, вартої порівняння з літературною «Сагою про Форсайтів» Джона Голсуорсі, «Єллоустоун» став драматургійним і життєвим взірцем полеміки між прогресом з його знищенням лісів, морів та культури, і традиціями, з їх вимогою бути жорстким і тримати удар, щоб вижити у все ще складному світі. Бет Даттон (Келлі Райллі), донька родини ковбоя, всотала правила батька, Джона Даттона (Кевін Костнер), вивчилася на юриста і виробила позицію, достатню для розуміння зовнішніх правил і дієву для встановлення своєї правди. Вона розумна, має свою думку, впевнена у своїх діях і тому ще й сексуальна. Вона виглядає і веде себе як цариця, при цьому не претендуючи на територію інших. Краща!
Сьоґун (Shogun), США, Disney+
Героїня Анни Савай, Маріко, є ніби протилежністю героїні Бет Даттон з «Єллоустоуна». За сюжетом вона — мешканка Японії XVI сторіччя, жорстокого феодального устрою з відповідним диким існуванням жінки (диким на думку сучасного світу). Підкоряючись з маніакальною (для нас) ретельністю, більше подібною (на взірець) до автоматизму роботів, Маріко виглядає нещасною і слабкою. Та вона є сильнішою за чоловіків, що її оточують, бо продовжує жити, хоча давно хотіла померти, маючи приниження і ганьбу роду. Бо продовжує служити, несучи в душі бажання помсти. Красива, кмітлива, віруюча (католичка) і віддана, вона — сяюча зірка серед великих чорних дір. І європейський варвар не в силах її сяйво порятувати, будучи і самим такою ж дірою, тільки не буддистом чи синтоїстом, а протестантом. Цим історичний «Сьогун» говорить про драму цілком життєву, коли жінка — головна, попри те, що історія — про чоловіків.
Вихор (Dolpung), Південна Корея, Netflix
Коли ти живеш в демократичному суспільстві, де кожен твій крок захищений системою законів та правил і стать не має переваг і маніпуляцій, як раніше у світі, чи тепер в Америці, тоді двоє людей, чоловік і жінка, будучи на вершині владних структур, стають взаємно могутніми силами інь та ян. Жанрово «Вихор» є корейською подобою американському політичному хіту «Картковий будинок». Але по суті ідея — в протистоянні правди і корупції. Так вийшло (не навмисно), що правду веде персонаж чоловічої статі, а кривду — жіночої. Для нас же наразі важливо, як проявляється тут жіноча сила, а вона — надзвичайна. Бо тільки своєю смертю герой Сул Кьон Гу здатний викрити махінації героїні Кім Хі Е. Тільки стрибаючи (вище власної голови) чоловік може перевершити жінку, яка вирішила проявити свою цілеспрямованість та переконливість. Ця битва закінчилася б інакше, якби правда була на боці жінки.
Королева змій (The Serpent Queen), США, Starz
Ідеалістична дівчинка Катерина, горда свого походження зі знаменитого роду Медічі, на горе собі та на подив самому часу ХVІ сторіччя, закохалася у свого нікчемного чоловіка Генріха ІІ Валуа. Це нічого не змінило, лише погіршило її існування — вона зростала, кланялася і постійно народжувала дітей. Поки не зрозуміла — щоб вижити і звеличитися треба наступити на горло своїй пісні. А краще на горло всім, через кого треба виживати, а не жити. Серіал про європейські хитросплетіння життя і смерті, і Катеринені хитрощі, як вона сама житиме, а інші вмиратимуть. Ми бачимо вміло використані підкилимні ігри та залаштункові перемовини, при цьому героїня звертається до глядача з промовистими коментарями досвідченої інтриганки, не тільки говорячи про себе, а й научаючи «в чому сила, сестри». Саманта Мортон прекрасно справилася з роллю вчительки, і зробила це вже два сезони поспіль.
Шрам (Cicatriz), Amazon Prime/rtve, Іспанія
Помста — найкраща історія нашого часу, особливо для українців росіянам, зважаючи не так на 300 років кривавих «братерських» стосунків, як на теперішню найкривавішу війну. І в образі месниці в цьому іспанському серіалі є саме українка, чию родини по звірячому вбили зальотні росіяни, якось, 2008-го року, завітавши до маленького села Свеса на Сумщині. З того часу донька родини загиблих, яка дивом вижила, щоденно обіцяє собі і всьому світу, що «розпатраю їх тіла, як вони розпатрали твоє, тато...». І їздить містами та країнами, шукаючи кривдників, і вбиваючи їх з невідворотністю Немезиди. Дівчинка, виростаючи сиротою на вулиці, разом з безпритульними, кишеньковими злодіями і бандами, проходить гартування ціллю, якою б вона не була, не зважає на свою слабкість, натомість, випрацьовує міць, вміння і безкомпромісність фурії. Тепер вона — фурія України, і її сила — помста.
Левиця (Lioness), США, Paramount+
Якщо перший сезон заявив нового проповідника теми «дівчата з кулаками», то другий — зробив серіал програмним. Втім, на заміну кулаків, як мало ефективного засобу вирішення проблем, в «Левиці» поєднали політику і зброю, — більш дієві способи для контролювання жінками світу. Причому, й те, й інше втілюють давно знані сильні жінки: за політичний вплив відповідає Ніколь Кідман («Практична магія»), чия героїня представляє владу в принципі найсильнішої країни світу, а за військовий — Зої Солдана («Вартові Галактики»), чия здатність стріляти чи управляти тими, хто вміє стріляти, однаково результативна. Щоб тему цілковито закрити — чи розширити — до сюжету додані жінки-спецпризначенці, й їхні вміння керувати бойовими вертольотами, стріляти з усіх можливих видів зброї чудово узгоджується із зовнішніми даними, які, у свою чергу, є засобом сили від природи. Вогонь!
Поки я тебе не вб'ю (Until I Kill You), Велика Британія, ITV Studios
На противагу «пластиковій» «Супержінці», тут героїня не має надприродних сил разом із голлівудською зовнішністю. Навпаки, її звичайність і фізична слабкість дозволяє одному маніяку багато часу її тероризувати, бити і ледь не вбити (вона ж не безсмертна). Та цей серіал про психологічну, духовну силу персонажа Делії, і британська акторка Анна Максвелл в цьому більш переконлива за гламурну Ґадот-Супержінку, хоча не б'ється і не літає, переступаючи свій страх, дає свідчення, знову виживає після чергового нападу, і вже виступає в суді, а потім ще й книжку про це пише. Це воістину сильна героїня, Героїня з великої літери, долаючи біль і жах, долаючи природньо слабку себе і суспільство з його лицемірним культом екранної суперсили. Це несумнівно одна з кращих жіночих ролей цього року.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
