Ексклюзив
Кохання у Тіндері
20
хв

Пригоди українок в Тіндері: Швеція і Фінляндія

У Швеції і Фінляндії найчесніший тіндер на світі: національні особливості онлайн-побачень українок за кордоном.

Галина Халимоник

Триматися балансу. Фото: Shutterstock

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

<frame>Суперово піти на побачення зі собою, почитати наодинці книжку, вирушити у соло-подорож, але часом на зміну хочеться товариства. А де взяти такого, щоб не мріяти, щоб пошвидше пішов?!  Знайти «свою» людину — завдання не з найпростіших. Ускладнюється воно у випадку вимушених міґранток, які часто потрапляють у зовсім нові для себе культурні середовища. Sestry.eu попросили українок поділитися своїми історіями онлайн-побачень, побудови стосунків з іноземцями. Про це ми писатимемо у циклі статей про різні країни, наша нова зупинка — Швеція і Фінляндія.<frame>

Дисклеймер: це історії кількох десятків жінок, з якими поспілкувалися Sestry.eu. Їхній досвід є особистим. Він не може сприйматися як соціологічне дослідження щодо всіх чоловіків з країн, які згадані в циклі статей.

Ці країни не просто сусіди, а й багато років поспіль очолюють рейтинги найбільш щасливих країн світу за рейтингом ООН. Беззаперечно, тут існують свої культурні особливості, які впливають на знайомства та стосунки. Найскладніше українкам, — розповіли героїні Sestry.eu, звикнути до місцевої відкритості, і самим припинити гратися в ігри на шлюбному ринку. 

Швеція: все добре в міру 

Ще до повномасштабної війни українка Юлія свідомо переїхала до Швеції. Будує «свою маленьку шведську родину» з 2020 року, чоловіка знайшла у додатку для знайомств. Каже, що шведський світ онлайн-побачень — найчесніший у світі. 

— Чоловіки чесно пишуть, що вони шукають: серйозні стосунки, секс на одну ніч, жити разом, просто час від часу бачитися без сексуальних стосунків. Під фото пишуть про кількість дітей, скільки часу вони проводять разом, наприклад, що мають опіку 50 на 50. Це означає, що нова партнерка має бути готовою, що дитина від попереднього шлюбу (шлюбів) часто буде в їхньому житті. Розповідають про домашніх тварин. Я свого чоловіка знайшла дуже просто, ділюся лайфхаком. Однією рукою закрила фото, і читала тільки описи під ними. Свайпала тих, чиї описи мені більше всього сподобалися. Фото дивилася вже, коли була взаємна симпатія. У цих стосунках я дуже щаслива. 

Діти від попередніх шлюбів тут точно не стануть завадою. Bonusdotter і bonusson — «бонусна донька» і «бонусний син» — так у Швеції називають дітей партнера від попередніх стосунків

Діти називають нових партнерів своїх батьків bonusmamma і bonuspappa — «бонусна мама» і «бонусний тато». Після розлучення батьків діти часто живуть по черзі у обох, а нові члени сім'ї намагаються підтримувати стосунки і бути один для одного приємними «бонусами». 

Жінок з дітьми точно не будуть ображати, принижувати, чи «списувати» з ринку наречених. Однак шведи будуть очікувати, що батько дитини братиме рівноцінну участь в її утриманні та вихованні. Їм важко буде пояснювати українські реалії уникнення батьків від своїх батьківських обов'язків. 

Діти. Фото: Shutterstock

Що варто знати жінкам, які шукають свого щастя серед шведів? Це одна з найбільш феміністичних країн світу, ґендерна рівність є важливою частиною культурного коду. Партнери тут, дійсно, максимально рівноправні у різних сферах життя. 

Про шведів кажуть, що вони закриті, інтровертні. Однак це легко пояснити, якщо розуміти специфіку країни. В Швеції є таке поняття як “lagom” («ні забагато, не замало, в міру»). «У міру — найкраще за все» («Lagom är bäst»). 

Про “lagom” у Швеції навіть зняли фільм: «Як полюбити життя у бідному кліматі». Начебто з’явився цей термін з часів вікінгів, які пили медовуху, ель, грог з одного рогу, передаючи його по колу. Кожен робив рівно стільки ковтків, щоб вистачило на всіх. 

Триматися балансу  — стосується всього, стосунків зокрема. Не бути занадто нав’язливою людиною, але й байдужою теж не потрібно бути. 

Шведи люблять свою роботу, але цінують якісний час з родиною, друзями. Вони люблять скромність, природність 

Завдяки загалом профеміністичному суспільству є мало шансів, що вас образять, принизять чи знецінять, навіть якщо з цією людиною стосунків збудувати не вийде.

Ще одне популярне шведське слово sambo — скорочення від SAMmanBOende — співмешканець або співмешканка. У Швеції дуже популярні цивільні шлюби та партнерства. Якщо ви чули вислів про «шведську сім’ю» — це стосується, переважно різноманіття форм побудови стосунків між партнерами. Всі вони є прийнятними для місцевого суспільства. Деякі люди перебувають у стосунках, але живуть окремо (särbo), інші кочують між квартирами (iblandbo), а дехто залишається жити у батьків (mambo). 

Багато шведських пар надають перевагу розділеному сімейному бюджету. Так, лише 36% пар ділять лише спільні витрати та деякі заощадження навпіл, а все інше кожен витрачає або відкладає на власний розсуд. 

Для більш консервативних українок, які виросли у досить традиційному суспільстві, це може бути не прийнятним. Однак хто знає, можливо, саме в такій свободі та відсутності стереотипів, ховається саме той секрет одного з найбільш щасливих народів світу? 

Розділений сімейний бюджет. Фото: Shutterstock

Фінляндія: такого ставлення побажала б своїм донькам 

 Про онлайн-побачення з фінами більшість жінок, з якими спілкувалися Sestry.eu, говорили дуже позитивно. Вони дружелюбні, відкриті, доброзичливі та надійні. У кожної ми намагалися з'ясувати, чи це групова риси, чи все ж індивідуальна? 

— Мені здається, що тут 50 на 50, — говорить 50-річна Юлія, яка тривалий час зустрічається з 58-річним фіном, — у мого партнера так було в родині. Я застала його 85-річну маму, яка, на жаль, нещодавно померла. Коли вона дізналася, що інколи ходжу на роботу до свого партнера пішки, то висварила його, що він погано про мене дбає. Як допустив, що його жінка йшла довгий шлях пішки, бо у неї немає машини?!

Зі своїм партнером Юлія познайомилася онлайн, але у досить нетиповий спосіб. Живуть вони на острові між Фінляндією та Швецією. Там всього 30 тисяч населення, де всі знають один одного. Коли приїхали українські родини, то про них написали серію постів в місцевій онлайн-спільноті. Майбутній партнер побачив пост про українку та написав їй, пропонуючи підтримку та допомогу. 

— Жили ми в родині, яку він добре знав. Певною мірою така маленька спільнота — це щеплення від різного роду дурниць типу непристойних повідомлень та фотографій. Тут навіть таємні подружні зради неможливі, бо все на виду. Водночас, як з'ясувалося далі, коли ми почали зустрічатися, і він вже мав би піти на якийсь контакт тілесний, інтимний, нічого зайвого не дозволяв собі. Ми зустрічалися подивитися кіно, поїсти разом, і розходилися. Тут жінка має дати знати, що вона не проти чогось більшого. 

В Україні Юля була розлучена 14 років, сама виховувала дітей. Жодних стосунків за цей час не склалося. Вона й не думала, що стосунки колись ще будуть в її житті. 

Спочатку чоловік писав їй, потім почали бачитися. Він дарував квіти при зустрічі, цікавився, щоб її могло порадувати. Юлія каже, що таких стосунків, як у неї зараз, вона би бажала кожній жінці та навіть своїм донькам 

— Наші почуття розгоралися дуже повільно, у нас був час звикнути один до одного, — говорить вона, — ви можете сидіти поруч на дивані, і нічого не відбувалося, рука трохи торкалася тебе, ти вже наче не проти на більше, а вона нічого не робить. Це тривало досить довго, із запитаннями, а чи тобі добре буде, якщо я свою руку покладу сюди, а якщо поцілую, якщо обійму. Ми, звісно, люди дорослі, не залізні, але навіть після першого інтиму, час від часу поверталися до теми, чи мені добре, якщо він проявлятиме ініціативу. 

Жінка може сказати «ні» у будь-який момент, і це буде сприйняте серйозно, — стверджує Юлія. Фіни будують стосунки так, щоб їх жінка була щаслива, це для них по-справжньому важливе. 

Спокій. Фото: Shutterstock

Ще одна особливість, тут фактично не існує побутової агресії. Важко уявити собі фіна, який буде кричати, якщо згадаєш на півдорозі, що «не вимкнула праску», і змусиш повернутися перевіряти це. 

— Ти маєш право на все: свій час, свій особистий простір, свої бажання, свої звички. Тут немає лейтмотиву, що «ти дурепа сама у всьому винна». Навіть, якщо це буде мій «провтик», він завжди скаже щось, аби нівелювати моє почуття провини. 

Юлія говорить, що про подібний досвід говорять її знайомі. Тут є базовий спокій, відсутня істеричність. Фіни більш спокійні, менш емоційні за українців, не такі поспішні. 

З ними не варто гратися в гру «здогадайся, що я хочу». Треба говорити прямими фразами про свої побажання та потреби, вони це нормально сприймають

Великим плюсом Фінляндії Юлія називає те, що багато людей були тут залучені у підтримку українських біженців. Нікому не потрібно пояснювати, які флешбеки мають українці. Загалом до українок досить гарне ставлення — без якихось суттєвих упереджень. 

З порад щодо зустрічей з фінами, називає повагу до особистого простору, не бути «настирними», мати своє хобі, свої інтереси, не робити чоловіка «єдиним сенсом свого життя». Погодьтеся, що це порада підходить всім, незалежно від країни тимчасового перебування. 

* Бонус — в останній статті циклу (Польща) будуть поради, які гарантовано допоможуть знайти вам партнера — в Україні, чи за кордоном, завдяки сервісам онлайн-знайомств. Тож підпишіться на наші соцмережі, щоб не пропустити статті циклу: Facebook, Instagram, Telegram. У попередніх матеріалах ми розповідали про Німеччину і Францію, наступна країна — Швейцарія. 

No items found.

Редакторка та журналістка, авторка текстів про місцеве самоврядування, екологію, людські історії, амбасадорка журналістики рішення, пояснювальної журналістики та соціальних кампаній у ЗМІ. У 2006 році створила міську комунальну газету «Вісті Біляївки». Видання успішно пройшло роздержавлення у 2017 році, перетворившись у інформаційну агенцію з двома сайтами Біляївка.City та Open.Дністер, великою кількістю офлайнових проєктів та соціальних кампаній. Сайт Біляївка.City пише про громаду у 20 тисяч мешканців, але має мільйонні перегляди та близько 200 тисяч щомісячних читачів. Працювала в проєктах ЮНІСЕФ, НСЖУ, Internews Ukraine, Internews.Network, Волинського пресклубу, Українського кризового медіацентру, Media Development Foundation, Deutsche Welle Akademie, була тренеркою з медіаменеджменту для проєктів Львівського медіафоруму. Від початку повномасштабної війни живе і працює у Катовіцах, у виданні Gazeta Wyborcza.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
українці допомагають американцям пожежа Лос-Анджелес

Лос-Анджелес горить. У штаті Каліфорнія — одна з наймасштабніших пожеж в історії регіону. Вогонь охопив територію у 12,5 тисяч гектарів. Змусив сотні тисяч людей евакуюватися. Згоріли щонайменше 25 осіб і понад 10 тисяч будівель. Пожежники працюють без відпочинку, але найпотужніші осередки займання досі не вдалося повністю локалізувати. 

Причиною трагедії стали стихійна лісова пожежа та потужний штормовий вітер. Постраждалим через пожежі надається допомога, збираються волонтерські ініціативи. До допомоги долучаються й українці. Sestry поговорили з представниками української громади в Каліфорнії, які працюють в одному з волонтерських центрів біля Лос-Анджелеса.

Олександра Гілова, фотографка з Одеси, переїхала до Лос-Анджелеса рік тому через війну. Розповідає, що коли в США спалахнули пожежі, навколо постійно звучали новини про те, скільки людей втратили житло. Українці одразу стали організовуватися, щоб допомогти цим людям:

— Алекс Денисов, український активіст із Лос-Анджелеса, шукав волонтерів, які допоможуть роздавати українські страви постраждалим від пожеж. Страви готують українки з Сан Дієго з організації House of Ukraine. Вони вже приготували понад 300 літрів українського борщу та близько 400-500 кримськотатарських чебуреків. Зібравшись з подругами, ми вирішили долучитися до цієї ініціативи. 

Роздавали їжу ми недалеко від тієї частини міста, де були пожежі. Під волонтерський табір нам віддали велику парковку. Там була наша їжа та великий український фудтрак від Easy busy meals — вони частували варениками. Інші люди роздавали одяг, постільну білизну, засоби гігієни тощо. Кожен робив, що міг. Нашим завданням було нагодувати людей. Почали ми о 10.00 та закінчили близько 20.00.

Загалом нас було приблизно 30 людей. Кожен робив свою справу. Українку, яка смажила чебуреки з 10 ранку до 8 вечора без відпочинку, на сонці, ми жартома називали «Генерал». Вона — справжня українка, яка взяла все в свої руки й кожному з нас давала завдання. Сильна і добра. 

— Ми роздали щонайменше 1000 тарілок борщу. Площа, де ми це робили, була досить великою, тому ми ходили по всій території новоствореного «центра допомоги» з гучномовцем і оголошували, що у нас є гаряча смачна українська їжа — безкоштовно. Спочатку місцеві люди трохи боялися брати незнайому їжу. Але коли куштували, не могли зупинитися. Їм дуже сподобалися чебуреки, вони нагадали місцевим страву «ємпанадес». За ними була дуже велика черга.

Ганна Бубнова, волонтерка, учасниця ініціативи, написала: «Було дуже приємно допомогти та познайомити людей з нашим найсмачнішим борщем. Всі були в захваті та поверталися за добавкою». 

Алекс Денисов, актор і активіст, один із організаторів ініціативи допомоги мешканцям постраждалих районів Лос-Анджелеса, розповідає, що українська громада в південній Каліфорнії велика і активна. Тому їм вдалося швидко зібрати волонтерів, приготувати страви та приїхати на місце, аби допомогти постраждалим від пожеж. 

У своєму інстаграмі Алекс закликав долучатися до ініціативи: «Беріть воду, санскрін і гарний настрій. І давайте допоможемо американській громаді, яка допомагає українській всі ці роки».

— Багато українців живуть в районах, з яких евакуювали людей, як у моєму випадку, або на межі з такими районами, — каже Алекс. — Нам було важко бачити, що відбувалося. Явною була паралель з нашою війною і горем втрат, яке щодня відчувають українці. Пітер Ларр, американець 3-го покоління з українським корінням, придумав цю ідею, а ми організували та втілили її в життя буквально за 24 години.

На жаль, місця небагато, тому багатьом, хто хотів допомогти, ми вимушені були відмовити. Американці були неймовірно вдячні та у захваті від того, наскільки смачна наша їжа. Звісно, вони не тільки їли, але й спілкувалися, ділилися своїм горем, розпитували про наше. 

Близько 1500 людей скуштували наші борщ, вареники, чебуреки та інші страви

Але набагато більше людей підходили просто поговорити з нами, спитати про війну в Україні, про наші життя і культуру.

Жителі Лос-Анджелеса масово залишають небезпечні райони, через що на дорогах утворилися величезні затори. Пожежами охоплено вже 5 районів навколо міста. Закрито всі навчальні заклади. Цю пожежу вже назвали найдорожчою у світі. Внаслідок стихії будинки втратили десятки голівудських зірок: Ентоні Гопкінс, Мел Гібсон, Періс Гілтон, Біллі Крістал тощо.

Фото надані Олександрою Гіловою й Алексом Денисовим

20
хв

Борщ для погорільців. Як українці допомагають постраждалим у Лос-Анджелесі

Ксенія Мінчук

Літній пан на велосипеді зупиняється біля одноповерхового кафе «Краяни» на околиці Токіо. Заходить всередину, кланяється, дістає з гаманця купюру найбільшого номіналу — 10 тисяч єн (2700 грн) — кладе її в банку із українським прапором, знову кланяється і мовчки виходить. «Боже, він же пробував наш борщ вчора на фестивалі!», — вигукує Наталія Ковальова, голова і засновниця неприбуткової організації українців «Краяни». 

Ось так виглядає українське кафе «Краяни» на околиці Токіо

Саме через їжу на багаточисельних фестивалях, надзвичайно популярних в Японії, місцеві не тільки дізнаються про Україну від самих українців, а й залюбки допомагають. За останні 2,5 роки у цьому непримітному кафе та на всіх доброчинних заходах організації «Краяни» назбирали майже 33 мільйони гривень (137 млн 155 тис єн). На ці кошти серед іншого відбудували будинки в Бучі та Ірпені, надіслали в Україну такмед, ліки, генератори, карети швидкої допомоги, машини для евакуації. 

Водночас громада українців в Японії справді малочисельна. До повномасштабного вторгнення в країні з населенням 127 мільйонів мешкали лише 1,5 тисячі українців. У 2022 році зазвичай закрита для іноземців Японія здійснила безпрецедентний вчинок — надала дозвіл на перебування ще 2,6 тисячам українців. Це втричі більше ніж для біженців із усіх інших країн за останні 40 років. 

<frame>Українців забезпечили житлом, медичним страхуванням та прожитковим мінімумом. Також на безкоштовне навчання запросили понад сотню українських студентів, які вчать японську мову або продовжують навчання в університетах. Японія також організовує фізичну та ментальну реабілітацію для українських військових і безкоштовно допомагає встановлювати біонічні протези. <frame>

До прибулих українських шукачів захисту японці поставилися надзвичайно сердечно. Наприклад, до містечка Комае з населенням 83 тисячі осіб в префектурі Токіо приїхала лише одна шукачка захисту з України. І місцева громада забезпечила її серед іншого городиком, бо японці десь дізналися, що українці дуже люблять щось вирощувати. Водночас більшість місцевих будинків зазвичай не мають прибудинкової території, адже земля – надзвичайно дорога. — Мер Комае настільки перейнявся, що вже у травні 2022-го організував український фестиваль. Усіх пригощали борщем — безкоштовно, але поставили скриньку для доброчинних внесків. Їх було стільки, що опісля «Краяни» змогли запустити волонтерські проєкти навіть в Україні. І відтоді вже ціла хвиля пішла, в інших містах почали щось схоже робити. Узялися проводити лекції, тому що японці просили пояснити: “Чому ця війна почалася?”, “Ви ж братній народ!”. Ми розповідали і про голод, і про репресії, про історію Криму, киримли. Японці переймаються, співчувають і хочуть допомагати, — розповідає Наталія Ковальова. 

Сім'я киянки Наталії Ковальової живе в Країні сонця, що сходить, понад 30 років. За фахом жінка — вчителька. Вона викладала в японській школі, а ще разом із чоловіком заснувала українську недільну — «Джерельце»  та організацію «Краяни». У 2022 році Наталія ухвалила рішення покинути роботу в місцевій школі і повністю присвятити себе громадській та волонтерській діяльності. 

Японія — країна фестивалів. Організація «Краяни» представляє батьківщину на різних заходах по всій Японії майже щотижня, часом навіть 5-6 разів на місяць. Роздають листівки, співпрацюють із місцевими медіа, пропонують спробувати борщ і голубці, розповідає Наталія:

— Шлях до серця японців — через їжу. Поїсти — це їхня найбільша розвага і улюблене часопроведення. На фестивалях лише ми презентуємо щось закордонне. Уся інша — японська їжа. Я спершу думала, що наші страви будуть для місцевих занадто тяжкі. На відміну від японської кухні, ми і готуємо довго, і їмо досить жирне. Але ні — їм подобається.

Японці зазвичай обережні до всього нового, та як розпробують, щиро цінують. Торік на фестивалях українське пробували неохоче, а цього року уже черга стояла: «Ви ж були минулого року! Ми знову хочемо замовити, бо дуже сподобалося!»
Обережним до всього нового, японцям сподобалась українська кухня

Наталія згадує, як нещодавно «Краяни» брали участь у фестивалі з трьохсотлітньою історією в токійському районі Асакуса і до них підійшла сім'я японців. Пані знала багато про Україну. Розповіла, що борщ із пампушками вона вже готувала за рецептом з інтернету, навіть фото показала. А на прощання сказала «Слава Україні». 

Саме після одного з таких фестивалів до українців звернулася 80-річна японка і запропонувала відкрити кафе в приміщенні, яким вона володіє. Спершу без орендної плати, а далі — як піде. 

— Звісно, спершу у нас нічого не виходило, бо ніхто в цьому не розбирається. Але з часом вдалося налагодити всі процеси, — згадує Наталія Лисенко, заступниця голови «Краяни».

В Японію жінка приїхала 14 років тому — вийшла заміж. Шукала своїх, зокрема українську школу для доньки, і так познайомилася з іншою Наталею, яка цю школу заснувала. Зараз пані Лисенко курує роботу кафе, та основна її робота — вчителька англійської мови в японській школі. 

Евакуйовані українці відразу почали шукати роботу, але не володіли японською. Тому в кафе одразу розставили пріоритети: працевлаштовуватимуть шукачів захисту, навіть якщо вони не професійні кухарі. Згадують: деякі українки, які раніше вдома взагалі не готували, пропрацювавши в кафе, почали і сім'ю домашньою їжею радувати. 

У кафе японці можуть скуштувати традиційні українські страви

У меню — борщ, гречаники, вареники — з солоною та солодкою начинками, а також ліниві, деруни, котлета по-київськи, є комплексні обіди. Надзвичайно популярний, особливо на фестивалях, — тертий пиріг із ягідним варенням. Ціни — українські: вареники — 700 єн (160 грн), деруни — 880 єн (200 грн), борщ — 1100 єн (260 грн). 

<frame>Буряк купують у місцевих фермерів. Гречку — в магазині українки, яка займається імпортом з Європи. Кріп замовляють в іншої українки, яка вирощує його спеціально для цього кафе. Сало роблять самі. Замість сметани використовують японський йогурт без додатків. Окремо варто згадати про чудову підбірку українських вин, які не часто навіть в українських ресторанах пропонують, — Beykush, Stakhovsky, Biologist, Fathers Wine та питні меди від Cikera — їх на інший край світу імпортують аж дві компанії. <frame>

Українське кафе «Краяни» працює майже два роки. Воно розташоване і далеко від центру Токіо, і навіть не одразу біля станції метро. Але туди приходять не тільки з сусідніх кварталів, а й приїздять із інших міст та регіонів за сотні кілометрів. Одного разу — навіть в тайфун! Японці хочуть спробувати екзотичну кухню, але й взяти участь в активностях. 

«Краяни» мріють про український центр в Японії. А поки облаштували маленький культурний осередок. Щомісяця в кафе проводять фотовиставки, майстеркласи, лекції — одночасно й українською, й японською: як малювати петриківкою, як виготовити українську прикрасу, як змайструвати дідуха. Часом навіть співвітчизники шоковані: мовляв, це треба було приїхати аж в Японію, щоб навчитися робити символ нашого Різдва!

На кухні кафе також готують страви для дегустацій на фестивалях. Власне, щоб взяти участь у таких заходах, необхідно спершу надати організаторам план приміщення, в якому будуть куховарити, а також перелік усіх потрібних продуктів. Наприклад, влітку заборонено готувати страви з молочкою. На цій же кухні готували страви для прийому до Дня Незалежності в Посольстві України в Японії. 

Окремий напрямок роботи — кулінарні майстеркласи для японців. Вони користуються надзвичаною популярністю, розповідає Наталія Лисенко:

— Кухня в кафе для цього замаленька. Тому ми недорого винаймаємо муніципальні кухні, які облаштовані саме для кулінарних майстеркласів. Цього місяця буде три таких заходи, кожен для 20 охочих. Тобто от уже 60 японців зможуть вдома варити борщ.

Вибір страв для майстеркласів надзвичайно різноманітний — галушки, зрази, деруни, капусняк, гороховий суп з грінками, фарширований перець, салат з буряка і квасолі. Також почали співпрацю з кафе Clare&Garden. Заклад в англійському стилі відкрила японка у дворі власного будинку і запросила українців двічі на місяць влаштовувати там день українського обіду. 

Останнє нововведення — зайнятись доставкою їжі через Uber Eats. Менеджерка по роботі з клієнтами цього сервісу Юкі Тагава саме прийшла в кафе, щоб узгодити деталі співпраці. Каже: зробила це з власної ініціативи. Хоче, щоб японці не лише пробували нові страви, а й щоб завдяки їжі більше цікавилися Україною.

— Якщо порівнювати з японською кухнею, то, як на мене, українська має яскравіше виражені смаки, — пояснює Юкі Тагава. — Я відчуваю смак овочів — помідорів або капусти. І загалом ці смаки зовсім інші. Тому що, як правило, основа страв японської кухні — це рибний бульйон даші, місо паста або соуси, які мають специфічний смак.

І я знаю, що більшість японців, які до цього ніколи не пробували українські страви, кажуть, що мали зовсім інше уявлення, не думали, що їм так сподобається

Для охочих глибше зануритися в українську кухню «Краяни» у співпраці з Українським інститутом переклали книгу «Україна. Їжа та історія». Вона розповідає про минуле і сьогодення української кухні, представляє рецепти страв, які зможе приготувати кожен, локальні продукти і страви-візитівки України. 

— Робота над перекладом була цікавою і не з простих, — ділиться Наталія Ковальова, голова організації. —По-перше, хотілось передати назви якнайближче до українського звучання. По-друге, не всі продукти можна знайти в японських магазинах. Скажімо, де тут знайдеш ряжанку? Це і було найскладнішим — описати потрібні продукти, адаптувавши їх до реалій Японії, замінивши їх на схожі за смаком. 

Частина виручених коштів з продажу книги, а також із усіх активностей організації «Краяни» йде на волонтерські проєкти допомоги Україні. 

Наталія Ковальова (зліва) та Наталія Лисенко

Фото надані авторкою та організацією «Краяни»

20
хв

Арігато годзаімас: як українці в Японії зібрали 33 млн грн на борщах і дідухах

Дарка Горова

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Арігато годзаімас: як українці в Японії зібрали 33 млн грн на борщах і дідухах

Ексклюзив
20
хв

З Дніпра у світ і повернутися

Ексклюзив
20
хв

Українки в еміграції: адаптація, стратегія виживання чи шанс на емансипацію

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress