.jpg)
У школах Польщі навчається майже 200 тисяч школярів-українців, вже півтора роки від початку широкомасштабної війни Росії в Україні. Деякі проблеми інтеграції та організації навчального процесу вдалося подолати, але багато питань залишається. Які зміни чекають у новому навчальному році? Що зроблено для інтеграції українських дітей у польське учнівське середовище? Що буде, якщо повідомити неправильну адресу проживання шкільній адміністрації? Чим приватна школа відрізняється від державної? Про все це читаєте у матеріалі видання Sestry.
Про безплатні ноутбуки, іспити та інтеграцію
Минулоріч у польських школах виникали труднощі з адаптацією українських дітей-воєнних біженців. Питання були не лише через мовний бар’єр і нерозуміння навчального матеріалу. Діти з територій, охоплених війною, важко звикали до нового середовища, лякались гучних звуків, не могли порозумітись з польськими однолітками тощо. З нового навчального року у школах Польщі запроваджені новації, які дещо поліпшують ситуацію.
Основні зміни для українців у польських школах у 2023/2024 навчальному році такі:
• вводяться додаткові заняття з польської мови (від 6 годин на тиждень) індивідуально або у групах до 15 осіб;
• з'явиться можливість складати випускні іспити з іноземної мови, яку діти вивчали в українській школі;
• українці матимуть окремі терміни подання заяв для складання іспитів. 15 березня 2024 року - кінцевий термін подання на іспити після 8 класу, на атестат зрілості та професійний іспит;
• для учнів підготовчого класу (так званий нульовий клас для дітей 6–7 років) не буде щорічної атестації, якщо дитина погано володіє польською мовою (має бути відповідне рішення педагогічної ради);
• будуть створені додаткові групи у дошкільних навчальних закладах та 1-3 класах шкіл;
• навчальні заклади зможуть брати на роботу фахівців – психологів та соціальних педагогів, наприклад – без педагогічної освіти, які надаватимуть психологічну підтримку школярам. Крім цього, в екзаменаційній комісії працюватимуть люди зі знанням української мови;
• з’являться спеціальні інтеграційні та комбіновані групи, що спростить процес адаптації українців та дозволить їм ефективніше розібратися у навчальному процесі;
• українські діти зможуть взяти участь у програмі, за якою чотирикласникам видаватимуть ноутбуки. 7 липня 2023 року Сейм Польщі ухвалив Закон про підтримку розвитку цифрових компетенцій учнів та вчителів. Згідно з ним, забезпечення учнів безкоштовними комп'ютерами розпочнеться вже у 2023/2024 навчальному році. Батькам польських школярів, а також дітям з інших країн, які підуть до четвертого класу польських шкіл, можна буде оформити заявку на отримання ноутбука. Опція доступна як для учнів державних, так і для приватних шкіл.
Отже, це торкається новацій. А тепер розберемо як на практиці вже відбувається процес навчання на прикладах українок, чиї діти відвідують школи у Польщі.
«Більше року в Польщі, а мову не вчать»
Українці Ірині з Києва школа у Варшаві подобається, хоча був один момент, що її збентежив: «Син пішов у перший клас 166 школи на Волі (район Варшави – ред.). У класі із 18 учнів 10 – українці. Було соромно, коли вчителі в чаті робили зауваження, що багато дітей вже понад рік в Польщі, а мову не вчать і даремно просиджують штани на уроках. Сподіваюся, обіцяні додаткові заняття з польської мови багатьох дисциплінують і будуть поштовхом до її вивчення», – вважає Ірина.
Мама другокласника Олена Катасонова живе за 40 км від Варшави у місті Груєць, у них із 17 осіб у класі 3 – українці.
«Ставлення хороше, минулого навчального року Рома був старостою класу, однокласники звуть на всі дні народження, атмосфера доброзичлива. У школі всі кабінети, а також туалет, їдальня, роздягальня підписані польською та українською мовами. У школі двічі на тиждень були безкоштовні додаткові заняття з польської мови. Зараз кажуть, що буде більше годин», – розповідає Олена про навчання свого 8-річного сина. Вона вважає, що головне дати дітям можливість навчатися. Далі вже від учнів та батьків залежить як скористатись цим шансом.
Як потрапити до школи, що не належить до вашого району?
Українці, що втікали від війни і отримали статус тимчасового захисту в Польщі (мусить мати PESEL ukr – це ідентифікаційний номер, який є у кожного резидента держави, за яким визначаються і питання працевлаштування, освіти, охорони здоров’я тощо) мають право подавати документи до будь-якої школи в цій країні. Однак треба зважати на ситуацію в кожному конкретному регіоні. Наприклад, школи Варшави зараз переповнені. І якщо прагнете, щоб дитина ходила до школи, що не відноситься до вашого району, то, швидше за все, вам відмовлять. Тому що зобов'язані взяти, в першу чергу, тих дітей, які проживають на відповідній території. У школах найчастіше просять показати договір оренди квартири, щоб з’ясувати це при прийомі дитини.
«Буває так, що школа за 3-4 км від будинку набагато краща, ніж найближча. А договір оренди у Польщі – це, по суті, надрукований на принтері документ без печаток. Але не слід забувати, що у країні законність документа засвідчують підписи, у договорі оренди є PESEL та дані власника житла. І за ними дуже просто все перевірити, бо школа інформує ужонд (місцева адміністрація в Польщі – ред.), звідки до них поступають на навчання діти. І там якраз уже можуть порівняти, чи правдиві дані вказані у договорі оренди», – попереджає фахівець з питань легалізації у Польщі Юлія Приходько.
Є легальний спосіб потрапити до школи, що не належить до вашого району, і для цього можна, наприклад, зареєструватися у хостелі у потрібному районі. У такому разі ви не порушуєте закон, але займаєте місця тих, хто проживає на цій території.
«Ми не будемо вам прислужувати»
У польських школах бувають ситуації, до яких батьки виявляються не готові. Часто це стосується інклюзивних форм освіти.
Марина Леонова з Харкова має двох дітей. Цього року її хлопчики пішли у 7 та 3 клас школи номер 2 у районі Урсус у Варшаві.
«Це інтеграційна школа, де можуть навчатись як звичайні дітки, так і учні з особливостями. У мого молодшого сина Михайлика аутизм, тому школу обрали саме цю, хоча в нашому районі є декілька інших закладів. І от з його навчанням ситуація виявилась складною. Водночас мого старшого сина Івана вчителі та однокласники зустріли дуже добре, для українських дітей там є 6 годин польської на тиждень – додатково та безкоштовно», – ділиться Марина.
У класі, де навчається Михайло, загалом 26 дітей. Окрім сина Марини, є ще одна дитина з аутизмом.
«Не знаю, хто правий у цій ситуації, але з початку навчального року мені дають зрозуміти, що моя молодша дитина незручна. Я сподівалась, що в інтеграційній школі знайдуть підхід до сина, але там не розуміють проявів його емоцій.
Наприклад, Мишко може підійти та обійняти іншого хлопчика за живіт, або голосно заплакати. Раніше у нас був особистий тьютор, але у цій школі є один тьютор для всіх дітей, і він не завжди перебуває поруч з моїм сином. У школі сказали, що не прислуговуватимуть нам і натякнули, щоб ми шукали для Михайла спеціалізований навчальний заклад», – розповідає мама хлопчика.
Віддавати його до спецшколи Марина Леонова не хоче – було докладено надто багато сил, щоби адаптувати дитину з особливими потребами до життя у суспільстві. Сьогодні Мишко спокійно ходить з мамою магазинами, подорожує і не створює особливих проблем. Марина щиро вірить, що у школі він теж адаптується, що йому почнуть приділяти більше уваги.
Від 2400 до 9000 злотих за приватну школу
Про ефективне використання можливостей освіти знає Аліна, мати Іллі Сніжко, який відвідував приватну польську школу весь минулий навчальний рік. Перед цим кілька місяців дитина навчалася у державній школі на Жолібожі (ще один район Варшави). В Україні хлопчик вчився в англомовній школі і англійською розмовляв не гірше рідної, української. За першої ж нагоди у Польщі його перевели до приватного закладу з англійською мовою навчання.
«На своєму досвіді ми відчули, наскільки сильно відрізняється освіта у приватній та державній школі. По-перше, у звичайній школі 33 учня у класі, де вчителі фізично не в змозі приділити всім увагу, домашні завдання фактично не перевіряються, і дуже багато тримається на самодисципліні. Для мене було відкриттям, наскільки м'які тут учителі. У нас би вже викликали батьків до школи, якось покарали, а тут намагаються заспокоїти і загалом дітям дозволяють дуже багато. Працює принцип, що дитину не можна нічого змушувати робити без їі волі», – дивується жінка.
Після кількох місяців у державній школі батьки перевели сина до приватної двомовної школи. Зміни очевидні: у класі вдвічі менше дітей, домашніх завдань набагато більше та контроль за успішністю вище. На вході школярі залишають телефони у спеціальному осередку у адміністратора і забрати їх можуть лише, коли йдуть додому о 17-18 годині.
«Мені сподобалося, що дітей стимулюють до знань. Наприклад, за гарну успішність запрошують на чаювання з директором, всіляко заохочують, діти пишуть навіть наукові роботи англійською, дуже цікава група продовженого дня.
Є сквош, барабани, піаніно та спортивні активності. Пропонують екскурсії, поїздки вихідного дня, подорожі на канікулах країнами Європи. В принципі, створюється така атмосфера, що дитина сама хоче вчитися. Але програма п'ятого класу приблизно як в Україні у восьмому, дуже багато додаткових занять», – розповідає мама.
Приватна школа у Варшаві задоволення не з дешевих. Ціна двомовної школи коливається в межах 2400-4000 злотих на місяць, ціна за англомовну школу може сягати 9 тисяч злотих на місяць. Додатково оплачуються гуртки та секції за інтересами, шкільна форма, обіди, фонд екскурсій та друковані робочі зошити. При цьому в хороших приватних школах Варшави важко знайти місця, а вступні іспити не набагато легші, ніж до університету. Договір із приватною школою, як правило, укладається на рік. А якщо батьки вирішили розірвати його раніше, то часто зобов'язані попередити щонайменше, ніж за 4 місяці. Аліна змогла відновити бізнес у Польщі, той, що до війни мала в Україні, тому має надію впоратися з зобов’язаннями, адже її мета – найкраща освіта для сина.
Загалом, польська система освіти підходить до учня, в першу чергу, як до особистості – дитину не контролюють, не сварять, не змушують навчатися. Це чудово, бо йдеться про розвиток особистості. І водночас такий принцип вимагає самодисципліни від учня, тобто, дитина отримає знання, якщо вона сама цього хоче. Для нас, українців, де батьки звикли примушувати дітей виконувати домашні завдання, все перевіряти і сварити, трохи незвично. Правда?
Журналістка, PR-спеціалістка. Мама маленького генія з аутизмом та засновниця клубу для мам «PAC-прекрасні зустрічі у Варшаві». Веде блог та ТГ-групу, де допомагає мамам особливих діток разом зі спеціалістами. Родом з Білорусі. В студентські роки приїхала на практику до Києва — і залишилася працювати в Україні. Працювала у щоденних виданнях «Газета по-київськи», «Вечірні вісті», «Сьогодні». Була автором статей для порталу оператора бізнес-процесів, де вела рубрику про інвестиційну привабливість України. Має досвід роботи smm-менеджером і маркетологом у девелоперській компанії. Вийшла заміж на телепроєкті «Давай одружимося», коли виконувала редакційне завдання. Любить людей та вважає, що історія кожного унікальна. Обожнює репортажі та живе спілкування.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
