Мілан, Утрехт, Ганновер, Берн, Санкт-Пельтен, Зальцбург — таким є маршрут теперішнього європейського турне проєкту «Матері. Пісня на час війни». В липні виставу побачать глядачі відомого Авіньйонського театрального фестивалю, де минулоріч вже відбулася читка майбутньої постановки.
Режисерка-диригентка
Марта Гурницька, випускниця режисури Варшавської театральної академії та Музичної школи імені Фридерика Шопена, в минулому сама була акторкою і вокалісткою.
В якийсь момент вона відчула, що воліє бути… диригенткою дійства. Так, саме диригенткою, а не лише режисеркою
Хоровий театр вже встиг стати візитівкою Марти Гурницької. Першу постановку в такому жанрі вона здійснила в 2010 році. Вистава «Тут говорить хор» в Театральному інституті імені Збіґнєва Рашевського зібрала 28 жінок різного віку, акторок і представниць різних професій в колажі текстів культури: від Антігони до цитат із фільмів, чи кулінарних рецептів. Потім був «Магніфікат» (2011), який конфронтував із найважливішим жіночим образом Католицької Церкви — Непорочною Дівою Марією, чоловічий хор «RequieMaszyna» (2013). В грудні 2014 року в Музеї сучасного мистецтва в Тель-Авіві відбулася прем’єра проєкту «Матінка не мовчатиме. Хор на час війни», до якого Марта Гурницька запросила 60 єврейських і арабських матерів, ізраїльських танцюристів-солдат та арабських дітей.
21 одна жінка творить хор важливої і потрібної сьогодні для України вистави «Матері. Пісня на час війни». Є серед них українки, польки та білоруски. Глядачка, художниця Марія з Івано-Франківська, ділиться тим, що відчула певний внутрішній спротив цьому поєднанню, так само як спільним українсько-білоруським артистичним резиденціям, які продовжують існувати в цьому форматі й після початку повномасштабного російського вторгнення, адже на її думку таким чином дещо розмиваються та зміщуються акценти, а варто було б приділити особливу увагу Україні. Окрім того впливає позиція офіційної Білорусі в російсько-українській війні. Проте погоджується з тим, що яскрава та виразна акторка Паліна Дабравольская з Білорусі є однією із беззаперечних головних голосів цього хору.
Хор
«У минулому хор мав благословляти неповторність життя, служити відродженню та оновленню. Він був силою, протилежною силі знищення. І наша вистава черпає цю силу», — декларує Марта Гурницька. Окрім очевидного арт-терапевтичного ефекту для учасниць, результат роботи з народною творчістю вийшов дуже якісним мистецькими продуктом з важливими, потрібними акцентами. Українська дослідниця і виконавиця традиційного співу Анна Охрімчук консультувала творців на тему етномузикології.
Учасницям кастингу пропонувалось приготувати на показ улюблену пісню, заклинання або лічилку, два вигаданих і два речення, взяті з газет про «війну» і два речення про «мир», рецепт улюбленої страви, відповідь на питання: Що б ви хотіли сказати «Заходу»?
Вони починають із «Щедрика», відомого цілому світу твору, який тільки тепер пізнає авторство та історію улюбленої усіма мелодії
Перший голос бере наймолодша — Полінка, єдина дитина у цьому хорі. Боковим зором глядач зауважує у залі диригентку-режисерку Марту Гурницьку. Для досвідчених театралів виразна паралель із способом існування під час вистави режисера Кшиштофа Люпи, який завжди є наче діджеєм дійства. Проте спільним тут тільки факт присутності. Марта Гурницька видається матір'ю усіх цих матерів.
Перекладачка Ірина зі Львова, яка вже понад 10 років живе і працює в Польщі, каже, що бачить промінь надії на те, що разом ці жінки сила, сила в їх взаємній підтримці та місії, яку вони несуть, розповідаючи про свої важкі переживання.
Ми переписуємось із режисеркою Мартою Гурницькою під час європейського турне проєкту «Матері. Пісня на час війни». Вона надсилає відповіді на кілька запитань буквально з дороги і сердечно вітає зі Швейцарії.
Фінал. Імпровізація
Сцена монологів є осердям вистави, переломним моментом. Вона повністю заснована на життєвому досвіді акторок, які діляться з нами власними історіями. Ця сцена виявляє і будує спільноту, засновану на нематеріальних цінностях: солідарності, любові, турботі. Щоразу цей спільний світ твориться у виставі заново, але слова не є імпровізацією.
Турне
Ми в розпалі європейського турне, зіграли вистави в Барселоні, Дюссельдорфі, Piccolo Teatro в Мілані, Утрехті, Ганновері, а вчора — в швейцарському Берні. Попереду виступи в Австрії, Німеччині, Франції та в дворику Папського палацу в Авіньйоні (головній фестивальній сцені — ред.). Виступи — це дуже потужний досвід, як для глядачів, так і для нас. Всюди прийом публіки надзвичайно емоційний, нам довго аплодують стоячи, багато сліз. Глядачі в Нідерландах, Швейцарії, Іспанії та Німеччині були надзвичайно емоційними. Але скрізь цей обмін з аудиторією є надзвичайним. Колектив зараз у винятковій формі, прекрасний, потужний.
Відкритий конкурс
На запрошення до участі у виставі відгукнулося багато жінок, близько двохсот п'ятдесяти, прослуховування тривало кілька місяців. Мої вистави завжди супроводжуються публічним «open call». Подати заявку може будь-хто, незалежно від сценічного та музичного досвіду, освіти, бекграунду, віку. Немає жодних критеріїв для участі у виставі.
Арт-терапія
Акторки «Матерів» часто кажуть, що робота над виставою для них — це зцілення, терапія. Для тих, хто має досвід біженства і війни, це дозволяє їм планувати найближче майбутнє. Матері творять спільноту, яку об’єднує схожий дуже важкий досвід.
Хор старший за театр і має унікальні якості: голос різних і багатьох поколінь, спільні, але водночас і катарсичні практики, силу трансформації
Є місцем, де зберігається пам'ять про найскладніше, виявляється напруженість і відкриваються приховані механізми, які керують громадою.
Через спів, роботу з голосом та хорові інструменти ми намагаємося вивільнити те, що є життєдайним, що живить. І водночас зачепити і розкрити те, що найважче: ритуали воєнного насильства над жінками і цивільним населенням, які є незмінними.
P.S. Wojna uczy mnie kochać, Нашу драму перестануть лайкати, Never again — ці репліки я занотувала собі під час вистави (ред.). Можна навіть скласти з них хокку.
Журналістка й театральна фотографка. Магістр журналістики ЛНУ імені Івана Франка. Безцінний досвід отримала в легендарній львівській газеті «Поступ», де відповідала за сторінки про культуру у світі. Друкувалась у численних виданнях в Україні й за кордоном. 10 років була авторкою українського тижневика «Наше слово» (Варшава). Велику добірку текстів можна прочитати в розділі «Штука» Zbruc.eu. Співтворить українську секцію Culture.pl. Стипендистка програми «Gaude Polonia» — 2020 з проєктом театральної фотографії.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
%20(1).avif)
