Куди сходити з дітьми у Варшаві на свята?

Мета проєкту «Щоденники війни: непочуті голоси українських дітей» привернути увагу міжнародної спільноти до кривавої війни в Україні та розповісти про жахіття, які переживають українські діти. Цей проєкт — це експозиція, яка подорожує світом і представляє публіці особисті речі, малюнки, а також аудіо- та відеозаписи 14-х українських підлітків. Вони з різних куточків України — Донеччини, Херсонщини, Харківщини, Київщини. Діти у свій спосіб описують пережите — постійні обстріли, смерть близьких, голод та окупацію. Виставка вже побувала у Нідерландах, Німеччині, Франції, Україні та США. Іціаторка проєкту Христина Храновська розповіла виданню «Sestry» про учасників проєкту та реакцію світу на історії з війни в Україні, розказані дітьми.

Наталія Жуковська: Христино, виставка «Щоденники війни: непочуті голоси українських дітей» вже побувала у багатьох країнах Європи й у США. Як відвідувачі реагували на дитячі документальні свідоцтва російських злочинів?

Христина Храновська: Усі щоденники перекладені англійською. Додатково ми їх відцифрували. Кожен експонат має QR-код, відвідувачі можуть взяти навушники та послухати матеріал. Реакція у людей однакова — вони плачуть.

На виставці, окрім конкретних щоденників дітей, представлені також артефакти, якими вони з нами поділилися. Наприклад, спалений телефон убитого росіянами батька, воєнний жетон, іграшка, з якою дитина перетинала кордон, шапка, в якій сиділа у підвалі. У мирний час дитина у щоденнику мала б писати про свою першу закоханість, любов до школи, про якісь вподобання, дружбу.

Наша задача показати світові, що проживають діти України сьогодні, які жахіття відбуваються у центрі Європи

Показати, яку страшну ціну щоденно платять наші діти. А ще — ми б хотіли, щоб злочини, вчинені росіянами, були задокументовані та зафіксовані.

Під час експозиції у Нью-Йорку ви також представили мініфільм одного з авторів «Щоденників війни» Владислава П’ятіна. Хлопець його створив вже після того, як йому вдалось виїхати з України. Яка історія Владислава? Про що його фільм?

Владислав 75 днів пробув в окупації у Маріуполі, втратив дім. Він знімає давно. У своєму документальному фільмі показав Маріуполь до війни та під час окупації. Відео знімав на телефон. Коли той розрядився, дістав стару батьківську камеру. У стрічці є кадри, як підліток разом з родиною ховається від російських ракет у підвалі, як бомблять їхніх сусідів. Зазнято, як люди рубають дрова, щоб приготувати їсти, та топлять сніг, аби була вода, як ділять між собою одну картоплину. На це неможливо спокійно дивитися. Влад устиг зафіксувати масштаби руйнувань у місті.

Він їздив з нами до Нью-Йорка, щоб особисто презентувати свою відеороботу. Коли демонструвався його фільм, Влад плакав.  

Ось уривок зі щоденника хлопця: «Я хотів, щоб через ці кадри люди могли хоч якось відчути все, що коїлося з нами в Маріуполі. Одна з найважливіших пісень в моєму житті, яка врятувала мою психіку тоді, — «Imagine» Джона Леннона. Тому я вирішив, що вона буде на початку фільму. Наше місто було неймовірним, зеленим і комфортним, місто для митців, для створення чогось нового. Місто, щоб бути самим собою. В одну мить воно перетворилося на бійню, де люди повзли для того, щоб вижити та не стати м’ясом».

А як склалася доля Влада?

Йому 18, він живе у Дубліні, навчається на журналіста. Хоче бути оператором та режисером. Фільм про Маріуполь мріє відправити на Канський фестиваль. 

Христино, коли ви почали працювати з дітьми?

Ідея «Щоденників» з’явилася на початку повномасштабного вторгнення. Я зі своїми  дітьми залишила Україну, й вони постійно питали, чому це трапилося, чому Україну бомблять. Я була в стані депресії. В якийсь момент на очі потрапив один із дитячих щоденників, який був у вільному доступі в інтернеті. До того я дивилася багато фільмів про війну, один із яких був про Анну Франк — єврейську дівчинку, яка зі сім’єю протягом 25 місяців переховувалася в окупованому Амстердамі, де вела щоденник, який з часом став всесвітньо відомим. Згодом їхню схованку викрили і всіх відправили до концтабору Аушвіц. І коли я побачила щоденник українського хлопчика, сумнівів уже не було. Я подумала, що треба свої переживання направити в конструктивне русло — на допомогу країні та дітям. Так і народилась ідея проєкту «Щоденники війни». Нам знадобилося 9 місяців, аби реалізувати задумане. 

Крок за кроком з’явилася велика команда, яка працювала над проєктом. 12 вересня 2024 року у Києві під час четвертого Саміту перших леді та джентльменів виставка знайшла відгук і підтримку серед перших леді з різних країн, серед яких були представники Литви, Естонії, Фінляндії, Гватемали та інших держав. Одним з найбільших досягнень 2024 року стало відкриття масштабної виставки у Нідерландах, у Національному військовому музеї. Під неї — історії українських дітей — виділили цілий поверх. Побачити експозицію можна буде до 31 серпня 2025 року. 

Наші українські діти — це сучасна Анна Франк. Здавалося б, пройшло вже 80 років, а історія, на жаль, повторюється

Як ви шукали дітей, чиї історії стануть основою проєкту «Щоденники війни: непочуті голоси українських дітей»?

У нас різноманітне геопокриття історій: ​​п'ять історій дітей із Маріуполя, ще є з Ірпеня, Харкова, Донецької області. Ми хотіли знайти дітей, які самостійно писали ці щоденники, самі малювали малюнки. Звернулися до фондів, які працюють із дітьми, серед яких «Голоси дітей», «Діти героїв» і платформа «ТЮ». Вони мають доступ до таких дітей, тож допомогли нам. Також шцкали інформацію в інтернеті. Наша команда перевіряла достовірність цих щоденників, спілкувалася з дітьми та батьками. 

Відбирати щоденники було справді складно, адже дітей, готових розповідати свої історії, близько сотні. Ми обрали чотирнадцять. Це записи дітей віком від 8 до 17 років. Також до проєкту були залучені психологи, які допомагали нам правильно побудувати комунікації з героями. Частина з них зараз за кордоном, хтось переїхав на захід України або залишився на своєму місці проживання.

Яким чином з великої кількості дітей, ви обрали лише 14? На що насамперед звертали увагу?

За час тільки повномасштабної війни постраждали тисячі дітей. З них багато загинули і з кожним новим обстрілом ми отримуємо жахливі новини про нові втрати.

За найскромнішими даними, понад 20 тисяч українських дітей депортовані до РФ. Все це могло б бути просто сухою статистикою у новинах. Але за кожною цифрою — трагедія, тяжка втрата для рідних і близьких, непоправні наслідки для майбутнього держави в цілому

Серед цих 14-ти історій є історія Аріни Первуніної. Вона їхала з Херсона до Миколаєва разом з татом, братом і сестрою. Їхню машину обстріляли росіяни. У тата було 17 поранень. 13-річна дівчинка самостійно витягла з машини брата і сестру, хоча сама мала поранення. Її  тато, на жаль, помер. Дівчинка досі картає себе за те, що попросила батька, який на той момент жив в Одесі, забрати їх. І у неї є такий месседж у щоденнику: «Я не хочу жити. Навіщо таке життя без тата? Напевно, це моє покарання за те, що не змовчала, а подзвонила татові, не перетерпіла. Якби я не зателефонувала йому, то все було б добре, всі були б живі». З нею зараз працюють психологи. 

Є також історія Єгора Кравцова, одного з найменших учасників нашого проєкту. Його щоденник зачитував Президент на День захисту дітей у 2023 році. Йому було 8 років, коли він ховався в укритті в Маріуполі разом із родиною. Коли вибрався, вирішив стати кухарем. Хлопчик написав: «Я був дуже голодний, поки сидів у підвалі, тому тепер я хочу стати кухарем, щоб нагодувати всіх людей навколо мене і по всій Україні, щоб ніхто більше не був голодним». В окупації хлопчик провів майже три місяці. Під час обстрілів загинув його дідусь, а сам хлопчик разом із сестрою та мамою був поранений. У своїх записах він писав: «У мене рана на спині, у сестри — видерта шкіра, поранення голови, мамі видерли мʼясо на руці й дірка в нозі»

Є ще Віолетта Горбачова з Нової Каховки, яка поділилася своїми фотографіями. Її тата вже немає. Тепер вона всі малюнки малює без обличчя.

Як діти тримались під час інтерв'ю? 

Перш, ніж спілкуватися із дітьми, з ними працювали психологи. Коли ми чули їхні історії, то всі плакали. Я не можу все розказувати, бо є контракти про нерозголошення і конфіденційність. Скажу лише одне — мене вразило, як одна дівчинка заворожено повторювала одне й те саме речення. Дякуючи роботі психологам і часу вже відбулися вагомі зрушення. Я взагалі не розумію, як з такою травмою можна впоратись. Ти ментально травмований до кінця життя. Під час наших виставок разом з українською мисткинею Алевтиною Кахідзе ми організовуємо воркшопи. Збираємо дітей українських біженців, проводимо з ними майстеркласи. Ця ідея прийшла до нас випадково. Ці майстеркласи є дуже помічними.

Одного разу діти працювали з психологом, яка запитала у них, що вони хотіли б покласти не у «тривожну» валізу, а валізу «щастя». Один хлопчик дуже переживав, що його кіт залишився у Бучі. Тобто два роки пройшло, як люди переїхали у США, а він досі кота кладе у валізку «щастя»

Ось такі у нас безкінечні історії. 

А які емоції ви відчували, вперше читаючи ці щоденники? І що вас, як маму, вразило найбільше?

Мені здається, що кожній мамі буде важко читати ці щоденники, адже це справді боляче. Та й не тільки мамі. Коли я вперше перечитувала записи дітей, я відчувала біль і розпач, які тісно перепліталися з ненавистю та відчуттям безпорадності. Насправді кожний щоденник унікальний.

Здебільшого це короткі речення, сповнені глибини і болю. Діти писали про те, що у сусідній будинок прилетіла ракета, що маму поранило в ногу, що немає чого їсти

У записах підлітків простежується причинно-наслідковий зв’язок, вони описують, зокрема, і свій стан. Хтось звинувачує себе у тому, що невчасно зателефонував батьку, хтось розуміє, чому плаче мама, що зараз їй потрібна підтримка і допомога.

Єдине, що об’єднує ці щоденники незалежно від віку і статі, — це те, як з кожною сторінкою ці діти дорослішають, і з кожною новою сторінкою сильніше відчуваєш їхній біль. 

Як ви вважаєте, чому діти писали ці щоденники?

Психологи мені пояснили, що таким чином діти підсвідомо використали правильні елементи арттерапії. Вилили свої переживання у щось. І це може бути не обов'язково щоденник. Хтось зв'язав іграшку, хтось із жовто-блакитною стрічкою у руці виїзджав з окупації. Це теж є частиною нашої виставки. 

А як ви вважаєте, подібні нагадування світу про пережиті жахіття українськими дітьми вплинуть на підтримку українців?

Я впевнена, я це відчуваю, як ніхто інший. Ми робимо маленькі кроки на цьому шляху, але їх багато. Це точно допоможе, інакше я б цього не робила. А ще, я дуже хочу аби всі українські діти ментально повернулися до стану, який був у них до війни, стали здоровими. Війна однаково рано чи пізно закінчиться нашою Перемогою, але вже сьогодні ми маємо думати й щось робити, аби наші діти не стали «ментальними каліками». Ми маємо їм допомогти. Адже саме вони — майбутнє нашої нації, й саме їхньому поколінню доведеться відбудовувати Україну.

7 театральних премʼєр для дорослих і дітей у Варшаві в січні та лютому 2025:

1. «Орфей»/«Orfeusz»

‍Коли: 16, 17, 18, 19, 27, 28 січня та 1, 2 лютого
‍Де: TR Warszawa, ul. Marszałkowska 8

Еврідіка гине за трагічних обставин. Орфей залишається один. Що далі?

В TR Warszawa одна з найкращих режисерок середнього покоління Анна Смоляр (Anna Smolar) презентувала виставу на основі міфа давньої Греції. Вона ж разом з Томашем Шпєваком (Tomasz Śpiewak) створила за мотивами цього міфа сценарій та вибудувала драматургію. Зрештою вийшли роздуми про кохання та траур в інтерʼєрі сучасного життя. Автори досліджують культуру сучасного трауру та культуру горювання і забування, розповідаючи історії, в яких начебто і немає Орфея та Еврідіки, але є стосунки між героями (у виставі їх понад сорок), які ведуть до втрати.

«В «Орфеї» ми згадуємо стародавній міф, щоб поставити запитання про способи переживання втрати, про забуті чи нові ритуали та їхній потенціал виведення людини із самотності. Траур цікавить нас як у своєму інтимному, так і в політичному вимірах: підриваючи всюдисущий імператив постійної продуктивності, він має антисистемний потенціал, а розмова про траур дає можливість зміцнити соціальні стосунки та пережити біль у солідарності», — пояснюють автори вистави.

2. «Дівочі обітниці» /«Śluby panieńskie»

‍Коли: 29, 30, 31 січня та 1, 2, 4, 5 лютого
‍Де: Teatr Polski  im. Arnolda Szyfmana, ul. Kazimierza Karasia 2

Ден Джеммет — режисер майстерних постановок «Бурі» та «Дванадцятої ночі» Вільяма Шекспіра, а також «Шкода, що вона розпусниця» Джона Форда — повертається до польського театру.

На цей раз він ставить «Дівочі обітниці» — пʼєсу видатного польського поета та автора комедій XIX століття Александра Фредо. Сюжети яких зазвичай обертаються навколо різних граней людської природи. Цього разу в центрі уваги — юні дівчата, які одностайно відмовляються виходити заміж. 

Події комедії розгортаються у передмісті Лондона в 70-ті роки ХХ століття. За висновками авторів нової постановки, історія емансипації показує, що дилеми польських придворних дівчат актуальні й досі. І жінки продовжують стикатися з ними протягом багатьох десятиліть —  і не лише в Польщі.

3. «Відвідування Галереї ляльок»/«Zwiedzanie Galerii Lalek»

‍Коли: 12 січня та 5, 15 лютого
‍Де: Teatr BAJ. ul. Jagiellońska 28
‍Віковий рейтинг: 5+

Teatr BAJ запрошує на нову виставку «Кімната, повна казок. Монографічна вистава Уршулі Кубіч-Фік»/«Pokój pełen baśni. Wystawa monograficzna Urszuli Kubicz-Fik». Це вистава, присвячена творчості сценографки Урсули Кубіч-Фік. За своє життя вона зробила близько 70 постановок у лялькових та драматичних театрах. У театрі BAJ її роботу можна побачити у виставах  «Снігова королева» (1994), «Попелюшка» (2000), «Сонце в долині Мумі-тролів» (2007) тощо.

Лялькова галерея театру «BAJ» — це  простір, в якому головні ролі виконують герої старих вистав — театральні ляльки на пенсії, старий реквізит, іноді також використовуються костюми чи елементи сценографії. У колекції театру так багато ляльок, що кожен дорослий зможе поринути у спогади дитинства, а кожна дитина — відкрити для себе новий різноманітний світ. 

4. «Пекло – Рай»/«Piekło – Niebo»‍

Коли: 22, 23, 25 та 26 лютого
‍Де: Teatr Narodowy w Warszawie, ul. Wierzbowej 3
Віковий рейтинг: 10+

Нова вистава від одного з найвідоміших театральних тандемів Польщі. Польська драматургиня Марія Войтишко та чеський режисер Якуб Крофта представляють сімейне драмеді з елементами казки «Пекло – Рай». За словами самих авторів, ця вистава торкається болючої теми втрати близьких, але подається вона з легкістю та гумором, якого багато в діалогах. А події на сцені відбуваються настільки непередбачуваноі, що дивують не лише глядачів, а й героїв вистави.

5. «Вишневий сад»/«Wiśniowy sad»‍

Коли: 8, 9, 12, 14, 15 та 16 лютого
Де: Teatr Powszechny im. Zygmunta Hübnera. Jana Zamoyskiego, 20

Відомий театральний режисер Павел Лисак позбавляє «Вишневий сад» російськості. Дія драми розгортається після катастрофи, але також у надії на побудову нового, кращого світу. Провідницею крізь це полум'я є Шарлотта, яка змушує тих, хто вижив, протистояти минулому, насильству і масовій брехні.

Чи можливий сьогодні акт радикальної конфронтації із самим собою? Ким є Люба у сучасному світі? Нова версія «Вишневого саду» — це розправа з байдужістю та відсутністю емпатії. У реальності, де війна, що триває за кордоном, є війною тих, інших.

6. «Лаборантка»/«Laborantka»

‍Коли: 12-16, 18 лютого
‍Де: Teatrze Współczesnym, ul. Mokotowska 13, Scena w Baraku
‍Віковий рейтинг: 16+

Лаборантка Беа по вуха закохується в Аарона. Вони обоє мають слабкість до поезії та ананасового соку. Беа мріє про материнство, але Аарон не поспішає розширювати сім'ю. Що стоїть цьому на заваді, якщо вони обидва мають високі рейтинги? 

У своїй дебютній п'єсі режисерка Anna Gryszkówna використовує твір соціальної фантастики, номінований на престижну премію Oliviera в 2019. Його авторка Елла Роуд відтворює похмуре бачення світу в невизначеному майбутньому, прямо як у телесеріалі-антиутопії «Чорне дзеркало». Генетичні дослідження просунулися настільки, що на основі ДНК людини кожному присвоюється рейтинг — оцінка, яка перетворюється на соціальний статус, можливість отримати кращу роботу або знайти супутника життя. Головним критерієм оцінки індивіда стає не етнічна чи класова приналежність, а набір генів. Однак процеси виключення слабких залишаються напрочуд знайомими.

7. «Фердідурке»/«Ferdydurke»

‍Коли: 28 лютого, 2 та 3 березня
‍Де: Och-Teatr, вул. Grójecka 65

В Och-Teatr вирішили переосмислити перший та найбільш суперечливий роман Вітольда Ґомбровича, який був написаний у 1937 році і став культовим.

«Фердидурке» народився з образи, яку Вітольд Ґомбрович відчув на тлі критики своєї першої книги, яку оглядачі назвали «незрілою». Письменник збирався було написати памфлет проти критиків та «тіток з культури». Але, захопившись темою, пішов далі й вирішив звести рахунки з усім культурним світом. 

Ґомбрович вважав, що в епоху бурхливих змін та прискореного розвитку, коли усталені форми легко ламаються під тиском життя, важливо знайти форму для того, що ще не дозріло, не викристалізувалося і не розвинулося. Майже через століття ця книга все ще здатна шокувати.

Адаптував роман «Фердідурке» для Och-Teatr Маріуш Малец (Mariusz Malec), який також є режисером вистави.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6781112bf84bb16f23da1c43_%D1%82%D0%B5%D0%B0%D1%82%D1%80%20%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0.jpg">«Читайте також: 7 театральних премʼєр Києва, які варто побачити в січні й лютому 2025»</span>

Театральні премʼєри для дорослих і дітей у Варшаві, які варто побачити в грудні 2024:

1. «Mahagonny – Ein Songspiel / Afterparty»

Коли: 14, 15, 18, 19, 20 грудня 2024, 23, 24, 26 січня 2025

Де:Teatr Studio im. Stanisława Ignacego Witkiewicza. Pałac Kultury i Nauki, pl. Defilad 1

На сцені зустрічаються два міста: Махагони  — вигадане місто в Європі 1930-х років, і сучасна Варшава.

Бертольд Брехт і Курт Вайль створили в XIX столітті жанр театру «сонгшпіль», який використовує і підкреслює спів як форму вираження найглибших і найприхованіших емоційних станів. Сонгшпіль мав на меті стати доступнішим за традиційну оперу. Характер пісень Брехт і Вайль черпали з навколишньої динаміки міста та берлінських пабів, особливо тих, що розташовані в ненайкращих районах. Такі місця митці вважали найбільш людяними. 

Сучасна Варшава, якій присвячена друга частина вистави, відтворена завдяки музиці Касі Ґловіцької (Kasia Głowicka), а тексти пісень, або, як казав Курт Вайль, вокальні номери, написав Бартош Фіш Ваглевський (Bartosz Fisz Waglewski). 

Режисер і сценограф — Кристіан Лада (Krystian Lada).

2. «Божевілля на двох»/«Szaleństwo we dwoje»

Коли: 18 грудня 2024

Де: Teatr Druga Strefa, Magazynowa 14A

Ежен Йонеско у своєму творі «Божевілля для двох» (оригінал «Délire à deux») створив проникливе дослідження людської природи, дія якої відбувається у світі, повному абсурду та хаосу. П’єса, вперше поставлена ​​в 1962 році на сцені Studio des Champs-Elysées, розповідає про пару закоханих, які після сімнадцяти років спільного життя постійно сперечаються про найменші питання, наприклад, чи належать черепаха та равлик до одного виду. У той час, коли за вікном їхньої квартири точиться війна, причини якої залишаються невідомими, їхня кімната стає полем бою двох.

Ця драма є проявом абсурду, показуючи, як в екстремальних умовах війна та хаос можуть спотворити людську поведінку та стосунки. Повсякденне життя стає гротескним, а рутинні справи набувають дивного значення. Проте в основі історії — кохання — важке, грубе, але справжнє й здатне пережити найсильніші бурі. 

«Божевілля на двох» не лише висвітлює абсурдність людських вчинків під час війни, а й показує парадокси людської природи, де фізична жорстокість конкурує з жорстокістю мови. Це історія, яка посилює усвідомлення впливу війни на психіку та міжособистісні стосунки, створюючи надзвичайну, але водночас трагічну картину реальності.

3. «Інші насолоди»/«Inne Rozkosze»

Коли: 8, 10, 11 та 12 грудня

Де: Teatr Narodowy w Warszawie, сцена на вулиці Вежбовій

Режисер Яцек Гломб (Jacek Glomb) поставив у Teatr Narodowy виставу за романом письменника Єжи Пільха (Jerzy Pilch). 

Закоханий ветеринар із родини євангелістів має вирішити складну життєву ситуацію: біля дверей його будинку, в якому він живе з дружиною і батьками, з'являється кохана, яка прийшла, аби залишитися з ним навіки.

Автор сценічної адаптації — Роберт Урбанський. Як зазначено на сайті театру, це «історія про наші життєві апетити, невгамовні бажання, а також про біль існування, який час від часу торкається кожного».

«Єжи Пільха був людиною дуже «нашою», розумною, начитаною, з великим почуттям гумору.  Я роблю видовище, яке змусить вас сміятися і плакати. Я хочу збалансувати ці дві екстремальні емоції і вірю, що у нас це вийде», — зазначив режисер Яцек Гломб.

4. «Зовсім інше Різдво»/«Zupełnie inne Święta»

Коли: 8, 10-15 грудня, 18,19,22,23 січня

Де: Teatr Lalka. Pałac Kultury i Nauki, Plac Defilad 1

Це різдвяна історія, яка є водночас щемливою та музично-святковою подорожжю у світ дитинства, а також сучасною історією про родину. Вона нагадує ковдру з лоскутків.

Холодна святкова ніч. Вихователь Кшиша занурюється в сон, тато все ще на роботі, а мама проводить Різдво зі своєю новою родиною та новонародженим братиком Кшиша. А Кшиш? Він самотній. Чи так має виглядати Різдво дитини? На щастя, з хлопчиком ​​його улюблені книжки й іграшки, які ніколи не залишать на самоті…

Один з найповажніших польських драматургів Артур Палига (Artur Pałyga) в цій історії нагадує, що справжня цінність Різдва — у стосунках, а не матеріальних благах, а також про те, що навіть у найтемнішу ніч можна знайти світло.

Режисер вистави — Йоханна Здрада. Музику до вистави створила композитор Івона Скварек.

5. «Самао — мисливець за деревами»/«Samao — łowczyni drzew»

Коли: 21, 22 грудня

Де: Teatr BAJ. ul. Jagiellońska 28

Театра BAJ завжди у пошуку нових форм з акцентом на дитячу аудиторію. У грудні театр пропонує дітлахам сповнену магії історію сміливої дівчинки Самао (автором історії, до речі, є українська письменниця Марія Павленко).

Чи можете ви уявити світ без дерев? Ліс без тварин? Сад без комах? Літо без моря і зиму без снігу? Чи можете ви уявити, що єдиний звук, який ви чуєте, — це свист вітру та спів пустелі? Ви можете собі уявити, що вода дорожча за золото? Так... це важко уявити, але це реальність, у якій живе Самао — донька мисливця за деревами. Дівчина мріє піти по стопах батька і вирішує сама вирушити пустелею на пошуки дерев. Що чекає на неї в пустелі, де її єдині супутники — нічні тіні? Чи відкриє вона життя, якого ніколи не бачила? Чи оцінить цінність втраченого світу природи?

Режисерка та авторка адаптації Анета Плюска запрошує глядачів у світ антиутопії. І все, що буде показано, легко може стати реальністю, якщо ми будемо ігнорувати екологічні проблеми.

6. «Зимова казка»/«Opowieść zimowa»

Коли: 19-22, 28-29 грудня

Де: Teatr Powszechny im. Zygmunta Hübnera. Jana Zamoyskiego, 20

Це історія про ревнощі короля Леонта, який підозрює свою вагітну дружину у зраді. Але на відміну від шекспірівських персонажів, польські Леонт і Герміона вирішили пройти сеанси психоаналізу, щоб зануритися у минуле та поглянути з відстані на свої несвідомі потреби. Візуалізація травми, що пробуджується в героях, допомагає побачити ефективність терапевтичної бесіди у стосунках.  

Минулоріч незавершена версія п’єси «Зимова казка», створена за однойменною пʼєсою Шекспіра, отримала премію «Nowy Yorick» на 27-му Шекспірівському фестивалі 2023, яку присуджують молодим талановитим творцям. «За метатеатральний, критичний і сатиричний підхід до терапії як інструменту розуміння та зцілення стосунків. За грайливе та іронічне переписування тексту Шекспіра».

Пʼєсу було поставлено на сцені Teatr Powszechny в інтерпретації режисерки Памели Леончик (Pamela Leończyk) та драматургині Дарії Собік (Daria Sobik), якій і прийшло в голову вписати драматургію Шекспіра у формулу терапевтичного сеансу.

7. «Wòlô bòskô»

Коли: 13, 15, 20  грудня

Де: Teatr Wielki — Opera Narodowa. plac Teatralny 1

В Opera Narodowa премʼєра унікальної музичної вистави, що є інсценізованим циклом кашубських пісень (кашуби — народ, який проживає на північному заході Польщі). 

Кашубська мова — рідкість у класичній музиці. Її використав у циклі пісень Wòlô Bòskô для баритона та фортепіано сучасний композитор Лукаш Годила (Łukasz Godyla).

Серія зібрана в цілісну історію про нещасливе кохання Ганушки та Ясіка.

Як часто буває, молоді люди покохали одне одного, але батьки дівчини були проти і ось вже Ганушка не з власної волі йде під вінець з іншим. Відразу скажемо, що ця історія — трагедія. Але дуже велична..

Сценічну версію п’єси підготував Ярослав Кіліан, який наголошує на метафізичному вимірі історії, торкаючись тем кохання, долі й смерті. На думку авторів, «Wòlô Bòskô» може зацікавити як меломанів, які цінують традиції, так і тих, хто шукає чогось нового.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6753f01908fd9d2d36f7917c_IMG_20241207_004529_901.jpg">«Читайте також: 7 театральних премʼєр Києва, які варто побачити в грудні 2024»</span>