Ексклюзив
20
хв

Інтеграційна гойдалка

Кінець року для України та її інтеграційні перспективи нагадують перебіг подій у трилері

Євген Магда

Президент України Володимир Зеленський з президенткою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн (ліворуч) у листопаді 2023 року в Києві. Photo: AFP/East News

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

З одного боку, є листопадове рішення Європейської Комісії, яка рекомендувала розпочати переговори з Молдовою та Україною про вступ до ЄС. З іншого — без суттєвих змін у внутрішній політиці та оптимізації дипломатичних зусиль Україні не варто розраховувати на успіх у цій справі.

Передвиборча арифметика

Рекомендація Європейської Комісії про початок переговорів про вступ Молдови та України, надання статусу кандидата на членство в ЄС Грузії та нагадування Боснії і Герцеговині про її євроінтеграційні перспективи пояснюються легко. У своєму виступі перед депутатами Європарламенту в середині вересня голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн наголосила на необхідності ЄС «дати відповідь на історичні виклики» та висловила впевненість, що Європейський Союз буде ефективним і в умовах, коли в його лавах буде більше тридцяти членів.

Очевидно, що Європейській Народній партії, яка нині домінує у політичному просторі Старого Світу, потрібно розвіяти страхи щодо можливості нового -exit, дати відповідь євроскептикам та продемонструвати наявність власного бачення політичних перспектив.

Слова Урсули фон дер Ляєн підхопили та ретранслювали на різних майданчиках головний дипломат Європейського Союзу Жозеп Боррель та президентка Європейського Парламенту Роберта Мецола (обидва політики представляють Європейську народну партію, що на європейському рівні об'єднує національні консервативні партії). Це дозволяє припустити, що «народники» будуть тримати курс на демонстрацію активності ЄС не лише всередині об’єднання, але й у відносинах з партнерами. Проте не варто забувати про балканські країни, які не лише давно прагнуть стати членами ЄС (багато буде залежати від прийдешніх позачергових виборів у Сербії), але й мають потужне лобі всередині ЄС з боку Австрії та Німеччини (Хорватія та Словенія також можуть підтримати колишні югославські республіки в їхніх інтеграційних прагненнях).

Геополітичний галоп у Скоп’є

Щорічна міністерська зустріч ОБСЄ у Північній Македонії залишила по собі присмак скандалу, адже в ній взяв участь міністр закордонних справ РФ Сєргєй Лавров. Ветеран російської дипломатії продовжує лінію Андрея «Містера Ні» Громика — керівника радянського зовнішньополітичного відомства. Проте за часів існування СРСР Москва не поводила себе настільки брехливо й нахабно. Зокрема, Лавров у столиці Північної Македонії дозволив собі прямо погрожувати Молдові, мовляв, ця країна «стане наступною жертвою хибної політики Заходу».

Цей лексичний рудимент політики холодної війни має цілком зрозуміле пояснення: він спрямований на зовнішню аудиторію. Складно уявити, що досвідчений дипломат Лавров не знає, що Молдова має кордони лише з Румунією та Україною, а військовий потенціал самопроголошеного Придністров’я є мізерним. Шеф російського МЗС натякає на успіхи російської зброї на українському Півдні, хоча вони є ефемерними, і не згадує про знищення ЗСУ флагмана Чорноморського флоту РФ ракетного крейсера «Москва». До речі, прямі погрози Лаврова Молдові можуть зіграти свою роль для позитивного вирішення Європейською Радою питання початку переговорів з Молдовою про вступ до ЄС. Проте виставити Росію за двері ОБСЄ члени Організації не спроможні, навіть під загрозою падіння її власного авторитету. ОБСЄ залишається надто строкатою організацією, яка не має реального механізму тиску на агресора, тим більше, коли у цій ролі виступає ядерна держава. Якщо відверто, на Заході чимало публічних політиків та залаштункових гравців, які хотіли б повернутися до business as usual з Кремлем.

Регіональний фактор

Україна має більше проблем, першою з яких, безумовно, є війна. Хоча Кремль формально ніколи не виступав проти членства України в Європейському Союзі, позиція ЄС після 24 лютого 2022 року навряд чи подобається Москві. І нехай Євросоюз надав Україні всього третину з обіцяного мільйона артилерійських снарядів, проте ця допомога була з низки причин безпрецедентною. Путін та його прибічники чудово розуміють, що без України європейський інтеграційний проєкт не буде завершеним, тому прагнуть, щоб наша держава була найбільшою сірою зоною Старого світу, де можна буде диктувати або протискати власні правила поведінки. Як це було до 2014 року.

Є ще один фактор, який може ускладнити для України початок переговорів про членство в ЄС. Це відносини з її найближчими центральноєвропейськими сусідами, які входять до «Вишеградської четвірки». Певне виключення становить Чехія, проте там вже понад рік немає українського посла. В авангарді антиукраїнських настроїв — Угорщина, причому вже не перший рік. Віктор Орбан не приховує того, що його турбує конкуренція за гроші фондів ЄС з Україною, тому продовжує вигадувати нові причини для дискримінації України. Він добре усвідомлює, що в Брюсселі дуже не хотіли б HunExit, тому всіляко демонструє постійний контакт з Путіним та стабільний євроскепсис.

Вишеградська четвірка на саміті в Празі в листопаді 2023 року. Президенти Угорщини Каталін Новак, Польщі Анджей Дуда, Чехії Петр Павел та Словаччини Зузана Чапутова. Фото: twitter.com/visegrad24

Як виглядає словацький прем’єр

Роберт Фіцо поки розмірковує, якими мають бути його дії щодо України. З одного боку, антиукраїнські гасла були вагомою частиною передвиборчої кампанії партії SD-Smer, з іншого — Словаччина потребує виконання оборонних замовлень для підтримання іміджу «економічного тигра» Центральної Європи та збільшення рівня життя громадян держави, та й взяти участь у відновленні України вона не відмовиться. Фіцо надто досвідчений політик, щоб не розуміти необхідність маневрувати між Росією, Україною та Заходом. Тому коливання між прагматизмом та прагненням «відновити відносини з Росією» триватимуть. До речі, вірогідний польський прем’єр Дональд Туск може не встигнути до засідання Європейської Ради повністю вирішити проблему відновлення перевезень між Польщею та Україною. Адже досвідчений політик розуміє, що надмірний ентузіазм у цьому питанні може зіграти проти нього навіть у перших 100 днів прем’єрства. «Право і справедливість» чекає помилок Туска, особливо цього не приховуючи. Опоненти звинувачують Туска у готовності танцювати під дудку Брюсселя, і тому просто політично невигідно власними діями підтверджувати ці публічні закиди. Власне, всередині майбутньої польської правлячої коаліції немає єдиної позиції ані щодо українського зерна, ані щодо блокування перевезень на польсько-українському кордоні.

Потрібні зміни!

За час, що залишився до засідання Європейської Ради, українській владі корисно було б здійснити низку заходів, реагуючи хоча б на чутки про перенесення рішення про початок переговорів на весну 2024 року, адже в нинішній ситуації Україні вкрай важливо продемонструвати власний європейський вибір діями:

*Простягнути руку країнам  «Вишеградської четвірки», наголошуючи, наскільки важливим є їхній досвід для майбутньої європейської інтеграції України

*Показово, проте щиро прискоритися в питанні виконання «домашнього завдання», запропонованого Європейською Комісією

*Наголосити на важливості європейської інтеграції та вдячності Європейському Союзу за його послідовну підтримку

*Продемонструвати елементи національної єдності (не показної, а реальної) у питаннях, пов’язаних з євроінтеграцією.

*Відмовитися від тези «Ми будемо готові до вступу в ЄС за два роки», демонструвати реалізм та прагматизм.

No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Євген Магда — український політолог, історик, журналіст, директор Інституту світової політики. Автор книг «Гібридна війна. Вижити і перемогти» та «Гібридна агресія Росії: уроки для Європи». Увійшов до десятки кращих політичних експертів й аналітиків України в рейтингу видання «Коментарі» 2020 року. Син, брат, чоловік, батько. Тримає руку на пульсі подій в Україні та її сусідів понад 20 років.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
Трамп під час зустрічі з Мелоні в Овальному кабінеті. Вашингтон, 17 квітня 2025 року. Фото: Alex Brandon/Associated Press/East News

На протокольних фото Дональд сміявся і не приховував, що відчуває особливу симпатію до впливової італійки. Деякі злі язики навіть підозрюють, що він у неї трохи закоханий, тому ставлення до Мелоні набагато краще за Макрона, Стармера та Шольца, який отримував купу образ у соцмережі Х.

Насправді на Мелоні покладено аж дві місії. Про першу стало відомо після уже легендарного скандалу між Трампом та Зеленським в Овальному кабінеті. Італійська прем’єрка на наступний день побачилась із українським лідером у Лондоні, де закликала його уникати напруженості із США та дала пару цінних консультацій.

«Я вважаю, що дуже важливо, щоб ми уникали ризику розколу Заходу. І я думаю, що з цього приводу Велика Британія та Італія можуть відіграти важливу роль у наведенні мостів», — зазначила тоді Мелоні.

І справді, після допомоги двох держав США повернули обмін розвіданими та дали добро на постачання зброї

Мелоні високо оцінила зустріч Трампа та Зеленського, яка відбулась на похоронах Папи Римського. Розмова в базиліці Собору святого Петра тримала в напрузі багатьох, але лідери не посварились, не побились і обмінялись зауваженнями стосовно рамки мирного плану. У дописі в соціальних мережах партія Мелоні «Брати Італії» натякнула на активні дипломатичні зусилля лідерки, які були «ретельно і стримано сплетені, без прагнення бути в центрі уваги, навіть тоді, коли погляди всього світу були прикуті до Риму — столиці християнства, а завдяки нашому прем'єр-міністрові, також і світової дипломатії».

У Римі Зеленський мав зустріч із Мелоні. Фото: ОПУ

Сама італійська лідерка у Ватикані мала розмову з очільницею Євросоюзу Урсулою фон дер Ляєн. Так, як Трамп в захваті від Джорджі — Європейський союз сподівається, що вона може підштовхнути американського президента до укладення нового торговельного договору з переглядом мит. І врешті — європейці уникнуть великої торгівельної війни. Тим паче американський лідер уникає телефонних розмов з головою Єврокомісії, тому Мелоні бере на себе місію посланця Європи. 

Як відомо, Євросоюз має три місяці, щоб переконати Трампа не вводити 20-відсоткові мита на весь експорт до США. Наразі ЄС оподатковується базовим тарифом у 10%, а також 25-відсотковими зборами на сталь, алюміній та автомобілі.

Для Джорджі Мелоні — це посилення її ваги в Євросоюзі і загалом у світі — як рішучої лідерки нового часу

Торік у грудні видання Politico назвала італійську політикиню зіркою європейської політики. Навіть так, прямим текстом написало, що лідерка правої партії «Брати Італії» за кілька років «перетворилася з маргінальної політичної фігури на одного з ключових гравців на європейській та світовій політичній арені».

Прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні визнана найвпливовішою людиною Європи за версією Politico 2025-го року.Фото: IPA/ABACA/Abaca/East News

«Сьогодні, якщо ви хочете говорити з Європою, то дзвінок саме до Джорджії Мелоні — очевидний вибір. Навіть такі постаті, як Ілон Маск, найбагатша людина у світі та радник новообраного президента США Дональда Трампа, звертаються до італійської прем’єрки для обговорення стратегічних питань», — написало впливове ЗМІ.

Чим цікава Мелоні? До її перемоги на виборах 2022 року італійських правих уособлював Сільвіо Берлусконі — любитель скандальних вечірок, творець ручного телебачення, любитель помахлювати з податками та випити із Путіним

Партія Мелоні з'явилася на орбіті італійської політики, коли скандали одіозного мільярдера почали вкрай деструктивно впливати на інші партії. Всі хотіли жити як Берлусконі на широку ногу — і щоб за те їм нічого не було. 

«Брати Італії» стали здоровою альтернативою — що праві можуть і роботою займатись, а не лише плавати в басейнах з телезірками та неповнолітніми. Тож з часом ультранаціоналістична та радикальна політикиня спромоглася зарекомендувати себе як політикиня, з якою готові співпрацювати як у Брюсселі, так і у Вашингтоні.

Мелоні — одна з небагатьох, хто може на рівних дискутувати з іншим лідером Європи — Еммануелем Макроном. Є велика насолода спостерігати, як ці двоє сперечаються щодо фіскальної політики, соціальної політики та найбільш гострого питання — мігрантської кризи
Макрон та Мелоні під час саміту «коаліції охочих» у Парижі. 27 березня 2025 року. Фото: LUDOVIC MARIN/AFP/East News

Західні аналітики кажуть, що успіхом у відносинах із Трампом Мелоні точно зобов'язана не тільки вродою та вишуканим стилем. Вона здатна знаходити баланс між радикальними ідеями своєї партії та прагматичною співпрацею з міжнародними партнерами. Її лідерство демонструє нову еру змін в європейській політиці, де ліберальні підходи поступаються місцем новим обличчям із сильним націоналістичним порядком денним. Також можна з упевненість сказати, що Джорджа Мелоні, Кая Каллас, Урсула фон дер Ляєн — це і є команда складних часів, яка буде розгрібати ті авгієві стайні, які лишили ті чоловіки, які хотіли дружити з Путіним. 

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

20
хв

Улюблениця Трампа. Як Джорджа Мелоні стала арбітром між Вашингтоном, Брюсселем та Києвом?

Марина Данилюк-Ярмолаєва
Дональд Трамп, Камалв Гарріс, Таймс-сквер, Нью-Йорк

Думаю, люди не усвідомлюють, наскільки поганою була Америка до Трампа. Якщо вже на те пішло, я думаю, що Трамп просто відкрито говорить про те, що американський уряд робив століттями. Я в жодному разі не кажу, що те, що робить Трамп — це добре, але він чесно говорить про це. Зрештою, адміністрація Байдена депортувала в середньому 57 тисяч людей на місяць, тоді як адміністрація Трампа минулого місяця вислала назад 37 660, і все ж ми ніколи не чули про депортаційні плани Байдена. Ми хвалимо лібералів за їхню відданість правам людини, але чого вони насправді досягли? Вони не захищають права жінок, дозволяють геноцид палестинців, заарештовують студентів за участь у протестах, дозволяють Росії продовжувати свої злочини і обмежують нашу свободу слова. І при цьому нам кажуть, що ми будемо голосувати за них, тому що вони є «меншим злом»? Я постійно чую, що відповідальність за наше майбутнє «лежить в руках молоді», бо саме старше покоління спричинило весь цей безлад. Від мене очікують, що я буду протестувати, голосувати, організовувати — в той час як я від цього всього відрізана.

Що ж це за демократія, коли у нас є лише вибір між двома злами, і обидва підтримуються одними і тими ж потужними інтересами?

Я думаю, що коли ми дивимося на Америку, ми повинні запитати себе: «Для кого вона коли-небудь була доброю?» Це завжди була країна, яка була доброю для білого американського чоловіка, і, ймовірно, вона стала ще кращою для нього зараз. Однак, чи була ця країна коли-небудь доброю для жінок? Чи була ця країна коли-небудь доброю до людей з іншим кольором шкіри, ніж білий? Я думаю, що ми забуваємо про це, ідеалізуючи Америку. Вона ніколи не була великою країною і ніколи не стане «великою знову», якщо тільки минуле, про яке ми говоримо, не є колоніальною, расистською імперією, яку Трамп хоче повернути. Дивлячись на «американську мрію» з перспективи посткомуністичної країни у Східній Європі, досить легко її ідеалізувати. Однак я завжди намагаюся нагадувати людям у Східній Європі, що суспільство, безпека, освіта та охорона здоров'я, які ми маємо тут, у мільйон разів важливіші, ніж ідеалізована версія того, яким могло б бути їхнє життя в капіталістичній утопії Америки.

Нещодавно я відвідала Нью-Йорк. Хоча це одне із найдорожчих міст у США, зміни цін, які відбулися за останній рік, шокували мене більше, ніж будь-коли раніше. Я чула від друзів, що вони не можуть дозволити собі орендну плату за житло, тому що її підвищили на 25%. Деякі з них не можуть знайти роботу з минулого літа — і коли я кажу «робота», я маю на увазі будь-яку роботу, в тому числі в кафе або продуктовому магазині. І це люди, які закінчили престижні університети, такі як Колумбійський чи Нью-Йоркський. 

Вільям Едвардс і Кімберлі Кемброн одружуються в День святого Валентина на Таймс-сквер у Нью-Йорку 14 лютого 2025 року. Фото: Kena betancur / AFP

Ціни на продукти продовжують зростати. Минулого року я платила близько 120 доларів за продукти, яких мені вистачило на 10 днів. Коли я приїхала туди нещодавно, ця сума подвоїлася. Зрозуміло, що Трамп хоче обвалити економіку, щоб 1% населення міг купувати все — але що далі? Всі ці люди, які не можуть собі нічого дозволити, будуть заарештовані і стануть ще однією групою, що забезпечує рабську працю для американської наддержави? Це і є план Трампа?

Бездомність в Америці — це ще одна річ, яку я зауважила лише після року моєї відсутності там. На свій подив, я виявила, що американці ще більш стійкі до неї, ніж раніше. Зростання кількості людей, які вживають наркотики на вулицях, лякає, а епідемія фентанілу швидко перетворює все більше міст на «міста-зомбі». Це вже було серйозною проблемою під час пандемії, але зараз вона стала ще серйознішою.

Все більше людей не можуть дозволити собі платити за оренду житла — і все більше з них опиняються на вулиці

Хоча вигляд людей, які отримують наркотики, викликає у мене страх, гнів у мені стає ще сильнішим. Чому ніхто не допомагає? Як американці можуть бути такими нечутливими, дивлячись на те, як люди щодня помирають на вулицях? 

Тепер Трамп хоче оголосити бездомних поза законом. Він використовуватиме тих, кого капіталістична система не може посадити за ґрати, як ще одну силу рабської праці в американських в'язницях.

Безпритульні їдять обід на День подяки, організований некомерційною організацією Midnight Mission для майже 2 тисяч бездомних у районі Скід-Роу в центрі Лос-Анджелеса, 25 листопада 2021 року. Фото: Apu GOMES / AFP
Америка повільно руйнується, як і будь-яка імперія, за винятком того, що її проблеми виникли не за одну ніч

Вони накопичувалися протягом тривалого часу — системні проблеми, які не помічалися або ігнорувалися народом. Тріщини у фундаменті існували роками в країні, чиє ядро ґрунтувалося на геноциді та рабстві, тільки тепер їх більше не можна ігнорувати. Тож як громадяни цієї країни можуть продовжувати дивитися в інший бік і не вживати заходів? Їм легше сидіти вдома, відволікаючись на розваги, соціальні мережі або щоденні клопоти, ніж протистояти суворій реальності того, що відбувається навколо них. Мені сумно усвідомлювати, що серйозність ситуації доходить до багатьох американців лише тоді, коли страждає їхнє майно. Лише тоді, коли під загрозою опиняється їхнє майно, відчуття безпеки чи повсякденне життя, вони починають розуміти, що зміни не відбудуться, якщо пасивно спостерігати чи чекати. Необхідність вийти на вулиці, вимагати дій стає зрозумілою лише тоді, коли наслідки бездіяльності відчуваєш на собі. Але ми знаємо з історії, що тоді буває занадто пізно.

«Спочатку вони прийшли за євреями.

Я мовчав, я не був євреєм.

Потім вони прийшли за комуністами.

Я мовчав, я не був комуністом.

Потім вони прийшли за профспілковими працівниками.

Я мовчав, я не був профспілковим працівником.

Потім вони прийшли за мною.

І не залишилося нікого, хто міг би допомогти мені»

Мартін Німьоллер

20
хв

Занепад Америки, якою ми її знаємо

Меланія Крих

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Щоб розпочати війну, не потрібні бомби. Все, що вам потрібно, це вдалий фейк

Ексклюзив
20
хв

Ельжбета Корольчук: «Ми все ще живемо в хорошому місці, де наш голос має вагу. Але щоб не втратити його, ми маємо ним користуватись»

Ексклюзив
20
хв

Три головні жінки Трампа. Хто зробив Дональда політиком і християнином?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress