Де зустріти казку? Зимові резиденції Святого Миколая і Санта-Клауса в Польщі

Довгий час я мріяла про переїзд до Америки, але, проживши там три роки, вирішила повернутися до Польщі. Як і мої батьки, я думала, що життя в Америці дасть мені велику американську мрію, але це не так. Думаю, через те, як зображують Америку, у мене склалося певне уявлення про те, яким буде моє життя. Однак я не знала про шокуючі відкриття, які приходять з переїздом на Захід.

Коли я приїхала туди, я б не сказала, що сумувала за своїм колишнім життям у Польщі. Все здавалося новим і захоплюючим. Я відчувала, що я «зробила це». Однак, чим більше часу я проводила у США, тим більше усвідомлювала сумні реалії Америки. Життя на Сході значною мірою зосереджене на громаді: я знаю своїх сусідів, купую фрукти та овочі на місцевому ринку, друзі купують мені пиво, коли я на мілині. Тим часом, мій досвід в Америці був повною протилежністю цьому. Якщо ви не живете в районі, де виросли, або не будуєте спільноту, весь ваш досвід є суто трансакційним. Я ловила себе на думці, що будую з кимось стосунки, а потім швидко виявляла, що ця людина чогось хоче від мене, розмиваючи межу між тим, чи може дружба існувати поза роботою чи статусом.

У Сполучених Штатах найскладнішим для мене було зрозуміти свою ідентичність

В Америці мене сприймають як білу дівчину, а моя польська ідентичність не обов'язково враховується — якщо тільки я не згадаю про це в розмові. Мені було дуже важко це зрозуміти, тому що я відчуваю, що походжу з країни, яка дуже зосереджена на ідентичності. Я відчувала, що саме цього я була позбавлена. Я не могла ідентифікувати себе з тим, ким я є в США. Чи вважати мене іммігранткою, чи польською американкою? Для мене це було дуже незрозуміло. Я знала про привілеї, які мала в Америці через те, що була білою жінкою. Однак я не могла ідентифікувати себе чи сформувати зв'язки з білими американськими жінками, які мене оточували.

Я не відчувала себе там вдома — хіба що в Грінпойнті, де я могла спілкуватися з поляками. Тому що в моєму університеті я познайомилася лише з однією полькою. Мені стало краще, коли я потоваришувала з українцем, який походив із сім'ї емігрантів. Він дуже добре розумів, про що я говорю. Американці бачили в ньому лише білого хлопця — до речі, він теж не міг ідентифікувати себе з білими американцями. Ми говорили про схожість і відмінність польського та українського буття — і про терор, який зараз вирує у світі, і який більшість наших ровесників в Америці, здається, ігнорують. Я думаю, що Америка настільки зосереджена на собі та своїй політиці, що багато зовнішніх питань, які не стосуються людей, які там живуть, здаються їм несуттєвими. Тому можна почуватися загубленим, особливо якщо ти іммігрант.

Цей мій друг допоміг мені зрозуміти, як сильно я скучила за своєю країною і своєю громадою, тому що він був найближчим до того, чим, на мою думку, була громада в Америці. Там бути східноєвропейцем — це дивний досвід. Тому що, з одного боку, більшість східноєвропейських країн зазнавали утисків у минулому, а з іншого боку, ти маєш привілей бути білою людиною, і ти повинен брати на себе відповідальність за цей привілей.

Про те, як історія вплинула на східноєвропейські країни, говорять недостатньо — особливо на Заході, я не бачу, щоб багато людей знали про те, що сталося.

Пам'ятаю, на одному з моїх занять американський хлопець не знав, що відбувається в Україні. «Яка війна?», — запитав він, і я не могла повірити в те, що чула

 «Як ти можеш цього не знати?», — сердито подумала я. Там все крутиться навколо їхньої країни, а те, що не зосереджене на ній або не зосереджене на їхній ідеї індивідуалізму — виключене. «Америка те, Америка се», — я більше не могла цього витримати. Ніяких новин про будь-яку іншу країну, хоча саме їхня країна відповідальна за більшість воєнних злочинів у світі, і при цьому єдина, хто міг би покласти край цим війнам.

У Нью-Йорку я оселилася в українській частині Іст-Віллідж, сподіваючись, що це принесе мені відчуття спокою. Але натомість у мене з'явилося відчуття, що ця українськість вигадана. Я не чула української мови на вулицях, натомість більша частина району здавалася мені джентрифікованою хіпстерськими білими американцями та студентами, які шукали дешевого житла. Я часто замислювалася, що це означає для тих, хто колись називав цей район домом.

Контраст між первісною культурою та сучасним, більш комерціалізованим середовищем породжував відчуття ностальгії за втраченим, яке посилювалося поточними подіями в Україні

Те ж саме я спостерігала і в Грінпоінті. Те, що колись було відоме як процвітаючий польський район, вже не було таким, як раніше. Я відвідувала це місце щомісяця — ще один ресторан закривався, ще одна людина, яку я знала, виїжджала, бо більше не могла дозволити собі жити там. Найбільше мене вразили зміни в людях, які мене оточували. Багато мешканців, які проживали тут протягом тривалого часу, були витіснені через зростання орендної плати, а культурний ландшафт, який спочатку змушував мене почуватися як вдома, став більш однорідним. І українську, і польську громади витіснили з районів, які вони колись вважали своїми. Тепер вони переїжджають за кілька миль від Манхеттена, в інший район, який вони будуть називати домом, поки все це не повториться.

Протягом усього перебування в Америці я задавалась питанням: чому б не обрати більш спокійне, спільне життя? Чому воно має залишатися лише мрією? Це відчуття ізоляції в чотирьох стінах моєї нью-йоркської квартири, прокидаючись щодня від шуму, що доноситься ззовні, дивлячись на обличчя, яких я не впізнаю. Чому б не повернутися додому, де є спільнота, підтримка і відчуття безпеки? Я зрозуміла, що, скаржачись на все це, у мене був лише один вихід. Я зібрала речі і поїхала. Моя мрія — не оточувати себе блискучими речами і роботою, яка підвищує мою самооцінку. Я хочу відчувати свою приналежність до чогось — до місця, де сусіди вітаються, де люди піклуються один про одного. До місця, яке можна назвати домом.

Торговельні (торгові) неділі 2025 в Польщі (Niedziele handlowe 2025):

26 січня,

13 квітня,

27 квітня,

29 червня,

31 серпня,

14 грудня,

21 грудня.

Офіційні свята та державні вихідні дні в Польщі 2025:

•1 січня (середа) у Польщі відзначають одразу дві дати: Новий Рік і Свято Пресвятої Богородиці 

(Nowy Rok, Świętej Bożej Rodzicielki)

Святкувати прийнято в родинному колі, головна страва на столі — це короп. Святкування поляки розпочинають ввечері 31 грудня, який називають Sylwester.

• 6 січня (понеділок) Свято Трьох Королів (Trzech Króli)

Це свято також називають Богоявленням і воно вважається одним з найстаріших релігійних свят. У цей день заведено збиратися за особливою вечерею з родиною, дарують подарунки та колядують. 

У цей день колядники одягаються королями та ходять по хатах з побажаннями для господарів. У костелах проходять святкові меси. А на вулицях міста — урочиста Хода Трьох Королів (Orszak Trzech Króli), до якої можуть долучитися всі бажаючі. 

Читайте також: «Історія і традиції свята трьох Королів у Польщі»

• 20 квітня (неділя) 2025 святкують Великдень (Wielkanoc). 21 квітня (понеділок) теж є державним вихідним.

Польські великодні традиції схожі на українські. Поляки збираються родинами, ходять до костелу, освячують великодні кошики та проводять час в родинному колі. 

•1 травня (четвер)відзначають Міжнародний день праці (Święto Pracy)

Вперше у Польщі почали його відзначати ще наприкінці XIX сторіччя в знак солідарності з робітниками. Масові робітничі протести розпочалися ще у Чикаго 1 травня 1886 року, а потім до цього руху долучилися у всьому світі. Державним святом в Польщі воно стало в 1950 році.

• 3 травня (субота) — національне свято День Конституції (Święto Konstytucji 3 Maja)

Це дуже важливий день для поляків. Польська конституція вважається однією з перших писаних конституцій у світі. Вона була прийнята у 1791 році та повинна була запустити реформи, які б укріпили Польську державу. Але після розподілу держави Конституція була скасована. Відновили святкування лише у 1919 році, після того як Польща повернула свою незалежність. 

• 8 червня (неділя) відзначають Зелені Свята, або Зіслання Духа Святого (Zesłanie Ducha Świętego, Zielone Świątki)

Це важливе релігійне свято, коли дякують за дар Святого Духа. Як написано в Євангелії, в цей день Святий Дух Зійшов на Апостолів, що були разом з Ісусом Христом. У костелах проводять урочисті меси, прославляючи Святого Духа та заснування Церкви. У цей день прийнято відпочивати з родиною на пікніку на природі. 

•19 червня (четвер) відзначають Свято Божого Тіла (Boże Ciało)

Про вулицях міст та містечок проходять урочисті процесії, в яких беруть участь віряни. Ця хода є головною частиною святкування: люди несуть освячений хліб, прикрашеній золотом, а вся процесія супроводжуються співом релігійних гімнів та молитв. Вулиці прикрашають квітами, зеленими гілками, а в деяких регіонах Польщі навіть створюють килими з пелюстків. Люди одягаються  у білий одяг та розбирають пелюстки квітів під час урочистої ходи.

Читайте також, як свято Боже Чоло відзначають у Польщі

•15 серпня (п'ятниця) в Польщі свято Війська Польського та Внебовзяття Пресвятої Діви Марії (Święto Wojska Polskiego, Wniebowzięcie Najświętszej Maryi Panny)

Державне свято збройних сил відзначають  з 1992 року як дань пам’яті Варшавської битви. Саме ця битва 13-25 серпня 1920 року стала вирішальною в польсько-радянській війні 1919-1921 років. В цей день проходить урочистий парад, не працюють магазини та торговельні центри. 

Свято Wniebowzięcie Najświętszej Maryi Panny віряні також відзначають дуже урочисто. Проходять святкові богослужіння та процесії. Так, в Ченстохові в Ясногірському монастирі збираються десятки тисяч людей, бо саме там зберігається ікона Ченстоховської Божої Матері, шанують у Польщі. Католики вірять, що Діва Марія після смерті піднялася на небеса. Після цього Богородицю називають Королевою Небес.

• 1 листопада (субота) відзначають День Всіх Святих, або всіх померлих (Wszystkich Świętych)

Це велике релігійне свято, яке поляки проводять на кладовищі, а потім вечеряють в родинному колі, згадуючи всіх, хто вже на небі. Цього дня могили прикрашають свічками, і польські кладовища буквально тонуть в потоках світла.

Читайте також: «Магія світла на цвинтарях: як святкують День Всіх Святих у Польщі»

•11 листопада (вівторок) День Незалежності (Święto Niepodległości)

11 листопада 1918 року знаковий день а історії Польської держави — була проголошена незалежність Польщі від Російської, Німецької та Австро-Угорської імперій. Державу очолив маршал Юзеф Пілсудський, було сформовано перший демократичний уряд. На честь свята поляки вивішують державні прапори, а на центральних вулицях проходить велика хода. 

• 25 грудня  (четверг) та 26 грудня (п’ятниця) в Польщі святкують Різдво (Boże Narodzenie)

Напевно це наймасштабніше свято, яке так люблять дорослі та діти. Само свято відзначають вдома, а потім насолоджуються поїздками в гори та різдвяною казкою польській міст. 

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6587d32dd9637586a24c352c_Vakuljuk_Rizdvo_Diduch.jpg">«Читайте також: Моє українське Різдво: як зберегти сімейні традиції»</span>

В Америці очікується, що семестр за кордоном стане одним з найважливіших життєвих досвідів для студента коледжу. Ваші бабусі, тітки, друзі і навіть дивний сусід на вулиці розповідають вам, наскільки значущим був їхній семестр за кордоном. А якщо вони його не мали і не їздили за кордон, то розкажуть, як же вони заздрять вам і вашим пригодам, які неодмінно відбудуться. Загалом на чотири місяці за кордоном покладається багато очікувань.

А я, збираючись до Польщі, ставлю собі питання: чи маю я повернутися іншою людиною після цих чотирьох місяців за кордоном?

Я посилаю повітряні поцілунки своїм батькам, які проводжають мене в аеропорті. Наступного разу ми будемо розмовляти, коли я буду на самоті у новій кімнаті гуртожитку у Польщі. 

Я прокидаюся після доби подорожі. Відкриваю очі і дивлюся у вікно — ми приземляємось у Вроцлаві, моєму новому домі на наступні чотири місяці. Я їду в таксі з аеропорту і ловлю перші враження від нового міста і країни. Я виросла у маленькому містечку Колорадо, чотири стіни мого дому були горами, що оточували нашу мальовничу долину.

Я дивлюсь у вікно таксі і розумію, що нове місто мене змінить

У кімнаті гуртожитку я лягаю у ліжко, готуючись поринути у глибокий сон після багатогодинної подорожі, але місто так просто не дає мені заснути. Мої вікна відкриті через спеку. Через них до моїх вух доносяться звуки міста. Машини, ніби сварячись, гудуть одна на одну, собаки щосили гавкають,  а моє ліжко рухається в такт вроцлавським трамваям, які їдуть туди й назад. Удома мені зустрічались цвіркуни і випадкові машини, але тут, у центрі Вроцлава, мої вуха поринають у какофонію звуків, коли я намагаюся заснути.

Я прокидаюся в іншому світі. Здається, ніби тут усе догори дриґом

На моєму ліжку дві ковдри замість однієї. Поруч з моїм ліжком інші розетки, ніж ми маємо у США. Я не розумію, чому ми не можемо просто взяти і зробити все однаково по всьому світу? Чому не можемо стандартизувати розетки? Виходячи з будівлі гуртожитку, я бачу яскраво-зелений неоновий знак. Що таке Zabka? І чому їх так багато тут? Вони просто захопили місто. Кожні сто метрів я знаходжу ще і ще один яскраво освітлений магазин. 

Отримавши свою міську картку для транспорту, я сіла у перший свій вроцлавський трамвай. І дивовижа: ніхто її не перевіряє. З великим подивом я дізналась, що мій проїзний будуть лише періодично дивитись. Схоже, тут всі довіряють одне одному. 

Ще ніколи у житті я не жила у місцевості із такою великою історією. На першому тижні навчання я дізналася про середньовічні королівства, які розділили землю Польщі в XVII столітті, і про те, як 80% міста, в якому я зараз живу, було зруйновано наприкінці Другої світової війни. Кожен мій крок — дотик до історії, тут все нею оповите. Я не відчуваю, що місто зачароване, але я відчуваю, як цегляні стіни міста тягнуться до мене в спробі не бути забутими.

Однак деякі речі залишаються незмінними. Транспорті і людські потоки вони незмінні. Що тут, що, наприклад, у Нью-Йорку. Опущені голови, погляд додолу — ніхто не зупиняється, аби елементарно привітатись. Всі надто заклопотані своїм особистим. Дрібниці — такі як простирадла і розетки — здаються мені зовсім іншими, але людський досвід залишається тим самим.

Звикання до нового міста завжди є складним завданням, однак, лежачи в ліжку, я відчуваю, як мене починає заколисувати заспокійливий шум міста за моїм вікном

Я з нетерпінням чекаю пригод по всій Польщі. І відчуваю себе відкритою для того, щоб дозволити новій країні змінити моє життя.

Всі фото авторки