Ексклюзив
20
хв

Енн Епплбом: Демократія не є чимось звичним

Можливо, люди в Лондоні, Парижі чи Мадриді не прокидаються вранці та не відчувають загрози з боку Росії, Китаю чи Північної Кореї. Але в Північній Кореї є люди, які прокидаються щоранку і думають про наc, — каже лавреатка Пулітцерівської премії та авторка нової книги "Autocracy Inc." («Інкорпорована автократія»).

Тім Мак

07.12.2021, Варшава, Енн Епплбом під час зустрічі з нагоди виходу книги «Вибір». Фото: Maciek Jaźwiecki / Agencja Wyborcza.pl

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Тім Мак: То як Ти називаєш книгу: "Autocracy Inc." чи "Autocracy Incorporated"? 

Енн Епплбом: "Autocracy Inc." звучить краще. Проблема лише, що це чується наче: I-N-K (анг. ink — чорнило, — прим. пер.). Autocracy Ink! (Автократичне чорнило —  пер.)

Мені подобається. Думаю, що подвійне значення робить Твою книжку втричі кращою.

Причина, чому книга має таку назву, полягає в тому, що я витратила багато часу на пошуки метафори.

Відносини між сучасними автократіями такі, що вони не є альянсом, не є блоком. Я навіть не думаю, що вони є віссю, тому що вісь передбачає певну скоординовану діяльність. Це більше схоже на величезний міжнародний конгломерат, всередині якого є окремі компанії, які співпрацюють, коли їм це вигідно, але в іншому випадку займаються своїми справами.

Думаю, це найкращий спосіб описати групу країн, які ідеологічно не мають нічого спільного. У вас є комуністичний Китай, націоналістична Росія, теократичний Іран, боліваріансько-соціалістична Венесуела.... Ці країни мають абсолютно різні стилі керівництва і різні способи легітимізації своєї влади, але у них є кілька спільних рис. Однією з них є те, як вони експлуатують міжнародну фінансову систему. На відміну від найвідоміших диктаторів ХХ століття, більшість лідерів цих країн дуже зацікавлені в грошах, приховуванні їх і збагаченні людей навколо себе. 

Їм не подобається демократичний світ. Їм не подобається мова, якою ми говоримо. Вони не хочуть більше чути про права людини чи права взагалі

Про право на свободу слова чи право на вільну пресу. Вони також не хочуть чути про відкритість. Вони воліють робити свої справи за завісою таємниці. Вони не хочуть, щоб їх викривали інституції, національні чи міжнародні.

І всі вони вважають мову відкритості та прав своїм найголовнішим ворогом, тому що це мова, якою послуговуються їхні внутрішні опоненти — чи то рух Навального в Росії, чи то гонконгські демократи, чи то венесуельська опозиція. Всі вони використовують таку мову, тому що всі вони розуміють, що [відкритість і закон] — це те, чого вони позбавлені.

Autocracy Inc. — це спроба описати цю групу країн.

"Autocracy Inc.". Фото: рекламні матеріали

Ти багато пишеш про те, як диктатори створили цю мережу для крадіжок, відмивання коштів, пригнічення людей, стеження, поширення пропаганди та дезінформації. Я з великим інтересом прочитав Твій аргумент, що це не Холодна війна 2.0. Стверджуєш, що ідеали занадто розходяться, у них немає єдиної ідеології.

Але, читаючи книгу, я відчув певний фундамент, який об'єднує всі ці країни: Китай, Росію, Іран, Північну Корею. Це скоріше світогляд, а не приписана ідеологія.

Це світогляд нігілізму, цинізму і безнадії?

Думаю, маєш рацію, що саме ці настрої диктатори хочуть викликати у свого населення, і, можливо, у нас. Вони хочуть, щоб люди відчували, що політика — це царство плутанини і щось, чого вони не можуть зрозуміти.

Вони хочуть, щоб люди були цинічними, апатичними і трималися подалі від політики. Авторитарні наративи та авторитарна пропаганда відрізняються тим, що підтримують нібито стабільність і безпеку автократії на противагу хаосу і виродженню демократії. Це варіації між цим і російською версією, яка є потоком брехні, в результаті чого люди почуваються розгубленими і більше не знають, що є правдою, а що ні.

Так що маєш рацію: це все поєднується. Можна також сказати, що ще однією спільною рисою є своєрідний антипросвітницький світогляд — вони не хочуть раціонального мислення чи науки. Хочуть бути вільними від усіх стримувань і противаг.

Хочуть бути вільними від обов'язку відповідати на правду. Хочуть формувати світ відповідно до свого особистого бачення.

Це їхній підхід до світу. Отже, є речі, які їх об'єднують. І є речі, які їх диференціюють.

Я не маю на меті стверджувати, що вони всі однакові. Це не так, але вони мають схожі цілі і поділяють певні інтереси
Енн Епплбом. Фото: матеріали для преси Impact 24

Чи можемо ми, таким чином, вважати те, що зараз відбувається у світі, початком нової холодної війни —  чи все ж таки вважаєш, що це неправильний погляд на проблему?

Я вважаю, що це неправильно. Це правда, що це війна ідей. Але коли ми говоримо про холодну війну, то маємо на увазі географічний поділ, Берлінську стіну, а також припускаємо згуртованість протилежних сторін —  тоді як насправді її немає ні з жодного боку.

У світі також є багато країн, які насправді не належать до жодного з таборів і не переходять між ними. Є багато складних країн, таких як Індія, Туреччина та країни Перської затоки, які відіграють різні ролі. Іноді вони стають на один бік, іноді на інший.

Що я також хочу підкреслити, так це те, що в демократичних країнах є люди, які погоджуються з автократичним світоглядом. І вони не є марґіналами.

У Сполучених Штатах такі люди домінують у Республіканській партії, яка є однією із двох наших основних політичних партій. В інших країнах вони відіграють важливу роль у політичних коаліціях.

До країн, які Ти врахувала як частину Autocracy Inc: Китай, Росія, Іран, Північна Корея, додаєш ще такі, як Малі, Зімбабве та інші, які могли б повноцінно виступати під цим прапором. Вони не вражають мене як інноваційні країни, що розвиваються. Я не думаю, що за ними майбутнє. Уявімо себе на мить адвокатами диявола: чому ми повинні турбуватися про них? 

По-перше, я думаю, що Китай — це інноваційне місце, яке дуже зацікавлене в майбутньому штучного інтелекту і вкладає в нього багато грошей. Тому тут потрібно взяти великі дужки.

Безумовно, маєш рацію, що Малі не є ні для кого моделлю. 

Я навіть не думаю, що Росія є моделлю суспільства, в якому люди хотіли б жити або яким би захоплювалися. Але нам доводиться мати справу з ними, тому що вони мають справу з нами

Хоча вони не дуже привабливі, вони здатні завдати багато шкоди. Тому їхнє бачення негативне. Вони дуже зосереджені на нас. Вони хочуть нас ослабити.

Можливо, люди в Лондоні, Парижі чи Мадриді не прокидаються вранці та не відчувають загрози з боку Росії, Китаю чи Північної Кореї. Але в Північній Кореї є люди, які прокидаються щоранку і думають про нас. Вони зацікавлені в тому, щоб впливати на нашу політику. Вони зацікавлені в тому, щоб кидати виклик слабшим демократичним державам.

Іранські ставленики на Близькому Сході зацікавлені в тому, щоб кинути виклик і підірвати тамтешній порядок. У них є як військові, так і пропагандистські та інші засоби створення безладу, які вони готові використати проти нас. Ми можемо не хотіти піклуватися про них або думати про них, але я не думаю, що у нас більше немає вибору — і докази цьому навколо нас.

Дозволь мені сказати кілька слів про Україну. Чому Росія вторглася в Україну? Частково тому, що Путін має манію величі, у нього є образ лідера відновленої російської імперії, і він використовував цю риторику в минулому.

Люди тримають величезний прапор, що складається з українського, кримського і татарського прапорів, на Майдані Незалежності в Києві 23 березня 2014 року. Фото: Sergei Supinsky/ AFP/ East News

Але він також зробив це тому, що Україна здавалася йому ідеологічним викликом. Україна була ще однією великою слов'янською країною, яка була дуже корумпованою. Вона йшла в тому ж напрямку, що й Росія, стаючи дуже схожою на Росію у багатьох відношеннях. У бізнес-сфері також дуже домінувала Росія.

І все ж українці організувалися і через громадянську активність повалили цей режим і створили демократію. Іноді здається, що це досить хитка демократія, але все ж таки це демократія.

І навіть під час війни в Україні мають відчуття свободи слова і свободи розмов, чого в Росії не існує вже багато років 

Тому модель, яку представляє Україна, [модель] країни, яка прагне інтегруватися з Європою, яка хотіла би бути частиною демократичного світу, є дуже загрозливою для Путіна, тому що сценарій, якого він найбільше боїться, хоча зараз це може здатися малоймовірним, — це саме сценарій Майдану 2014 року. Він боїться громадянського активізму, який організується, щоб повалити його або якимось чином загрожувати йому.

Образи людей, які брали в облогу золотий палац Януковича наприкінці революції на Майдані, напевно, налякали його, бо саме цього він і боїться. Тож розбити Україну — це також розбити цю ідею і показати росіянам, що це не спрацює, і ми не дозволимо такій країні вижити.

Ще однією метою цієї війни було сказати Америці, Європі та решті демократичного світу: «Нам начхати на ваші дурні правила. І нам не заважає норма, яка, за вашими словами, існує з 1945 року, про те, що ми не змінюємо кордони в Європі силою. Нас це не цікавить. Ми покажемо вам, що це не має значення. І ми також покажемо вам, що вся ваша мова про те, що ніколи більше, ніколи більше не буде концтаборів, ніколи більше не буде тортур і вбивств в Європі — ми покажемо вам, що це нас теж не цікавить.

Ми створимо концтабори в окупованій Україні. Ми будемо викрадати дітей, забирати їх у батьків або з установ, де вони живуть. Ми будемо робити з них росіян. І ми будемо продовжувати проєкт знищення України як нації та держави». 

Це свідомий виклик мисленню західного світу

Я постійно використовую слово «Захід». Це стара звичка, але «Захід» — це неправильне слово — [маю казати]: «демократичний світ».

Очевидно, що Україна зазнає фізичного насильства, яке Ти описала. Вона також постійно піддається пропагандистським атакам з боку Росії через ферми тролів, які намагаються поширювати наративи, [покликані спровокувати] опозицію в суспільстві. Мене захопив один анекдот, який Ти помістила в книжці: у 2000 році Білл Клінтон виступає з промовою і жартує, що Китай намагається придушити інтернет — і всі в залі сміються.

Це було в Університеті Джона Гопкінса. В аудиторії було повно людей, які займалися політологією та зовнішньою політикою....

...розумних, інтелігентних людей, які багато думають про майбутнє. І Білл Клінтон сказав, що намагатися придушити інтернет — це все одно, що намагатися прибити желе до стіни.

Якщо подумати про розвиток політики у світі за останнє десятиліття, то здається, що суть цієї книги полягає в тому, що початкова обіцянка інтернету, глобального світу, який буде об’єднаний і вільний від урядового нагляду і контролю, ця початкова обіцянка, начебто, померла.

Я знаю, що журі ще не визначилося з цим питанням, але я хотів би отримати від Тебе відповідь на питання: чи був розвиток інтернету за останнє десятиліття корисним для людської свободи?

Інтернет певним чином відображає людську природу. Він став продовженням вже існуючих тенденцій. Тому мені важко сказати, добре це чи погано в цілому.

Це просто відображення того, якими ми є. Думаю, що зараз ми можемо досить чітко сказати, що соцмережі, які є особливою частиною інтернету, створили своєрідний хаос.

Вони докорінно змінили те, як люди розуміють світ, особливо світ політики та політичної інформації. 

Зараз люди отримують інформацію через короткі серії повідомлень на своїх телефонах. Відбулося своєрідне отупіння всіх і кожного. Я це бачу і чую

Створювати миттєві пропагандистські кампанії стало набагато, набагато простіше. Радянський Союз проводив те, що ми б зараз назвали активними заходами або кампаніями фейкових новин. Одна з відомих кампаній була пов'язана з вірусом СНІДу. Радянський Союз почав розкручувати теорію змови, що вірус СНІДу був винайдений ЦРУ і що вони його підкинули.

Ідея полягала в тому, щоб створити ехо-камеру, де люди почули б це з різних місць і повірили в це. Я думаю, що деякі люди по всьому світу повірили в це.

Зараз таку кампанію можна провести за годину.

На цій спільній фотографії, поширеній російським державним агентством «Супутник», Володимир Путін і Сі Цзіньпін відвідують концерт з нагоди 75-ї річниці встановлення дипломатичних відносин між Росією і Китаєм у Пекіні 16 травня 2024 року. Фото: Alexander Ryumnin / AFP/ East News

Ти згадала, що інтернет є відображенням людської природи. Існує припущення, що демократія і свобода — це природне покликання людини, і що нас тягне до них сама природа людства.

Але якщо роздивитися світ, то можна побачити й те, що багато людей готові відмовитися від власної свободи заради відчуття безпеки, або відмовитися від своєї свободи, доки уряд нав'язує свій світогляд іншим людям, які їм не подобаються.

Цікаво, чи змінився Твій погляд на природу людини за останнє десятиліття.

Попередня книга під назвою «Сутінки демократії» була набагато більше присвячена цій темі. У ній йшлося про привабливість авторитарних ідей і, зокрема, про те, чому вони є привабливими для людей, які живуть у демократичних країнах.

Чим більше заглядати в книги з історії і приглядатись до витоків сучасних демократій, тим легше побачити, що більша частина людства протягом більшої частини своєї історії жила в умовах, які ми б зараз назвали автократією, монархією, диктатурою.

Демократії — це виняток. Їх дуже мало. Більшість з них зазнали невдачі. Я думаю, що майже всі вони зазнали невдачі в той чи інший момент. Потрібні величезні зусилля, щоб їх підтримувати. Навіть античні вчені, навіть Платон і Аристотель, писали про те, що демократії можуть зазнати невдачі. Тож не можна сказати, що це якийсь сучасний феномен.

Форми демократії, відомі в античному світі, також вважалися такими, що знаходяться в небезпеці бути зруйнованими через прихильність якоїсь сильної людини або розпаду. 

Тому я не думаю, що демократія — це нормально. Я думаю, що це, напевно, ненормально. І потяг, який люди відчувають до диктаторів, мене зовсім не дивує.

Розгляньмо  «Автократію Inc.» в контексті поточної ситуації в Сполучених Штатах. Ми говоримо одразу після того, як Дональд Трамп пережив замах і з'їзд, на якому він, здається, об'єднав Республіканську партію.

Наприкінці книжки Ти пишеш про Трампа, що «якщо йому коли-небудь вдасться націлити федеральні суди та правоохоронні органи проти своїх ворогів... то злиття авторитарного і демократичного світів буде повним».

Здається, Ти не дуже оптимістично дивишся на те, що може чекати на нас у майбутньому.

Що мене, чесно кажучи, турбує в Дональді Трампі, так це його прихильність до диктаторів, про яких я пишу. Не те, щоб це було таємницею або мусиш заглядати в секретні документи. 

Він говорить про це відкрито, про своє захоплення Сі Цзіньпіном, про своє захоплення Путіним, про своє захоплення навіть північнокорейським диктатором, який знищив свою країну

Північна Корея — бідна, сумна, репресована країна на противагу яскравій, успішній Південній Кореї. І все ж Трамп захоплюється Кім Чен Ином, диктатором Північної Кореї, тому що він жорстокий і, я думаю, тому що він залишається при владі протягом тривалого часу.

Другий аспект полягає в тому, що мене турбують трансакційні інстинкти Трампа, особливо під час другого терміну, якщо він переможе. Трамп не зацікавлений в альянсі демократій, спільноті цінностей або ролі Америки в підтримці стабільності та життєздатності демократій у всьому світі.

Його цікавить насамперед він сам. Його цікавлять власні гроші. Його цікавить, як його сприймають. Він зацікавлений у власній політичній стабільності — і зараз він зацікавлений у тому, щоб не потрапити до в'язниці.

Кім Чен Ин (в центрі праворуч) і Дональд Трамп (в центрі ліворуч) йдуть на зустріч на південній стороні військової демаркаційної лінії, яка розділяє Північну і Південну Корею 30 червня 2019 року. Фото: Brendan Smialowski / AFP/East News

Я боюся, що під час його другого терміну, коли він почуватиметься набагато менш обмеженим, інтереси його власних фінансів і фінансів його дітей стануть одним з головних рушіїв його зовнішньої політики. У цьому сенсі він вже буде схожий на одного з диктаторів, про яких я писала.

Він також може захотіти укладати угоди, які принесуть користь бізнесменам з його оточення.

Це не означає, що буде якийсь пакт між Америкою і Росією, чи Америкою і Китаєм. Можливо, і був би, але це було б зовсім не обов'язково. Ми б просто почали поводитися як ці диктатури

І наші лідери почали б поводитися як лідери цих диктатур — а ми не так вже й далеко від цього. Так що це зовсім не важко уявити.

Підсумовуючи нашу розмову: Ти присвятила цю книгу «оптимістам», і я мушу визнати, що мені тепер важко ідентифікувати себе з цим табором. Тому я намагаюся зрозуміти, як виправити траєкторію світу, яку Ти тут окреслила. Чи можливо це виправити? Як ми можемо відвернутися від світогляду, де ніщо не має значення, до чогось більш обнадійливого і більш демократичного?

Я думаю, що є коротка відповідь, яка стосується багатьох людей. Усіх нас. Ти, я, кожен, хто читає: поміркуймо, як ми можемо долучитися — в якій би країні ми не жили.

Як взаємодієте зі своєю демократією? Чи відіграєте в ній якусь роль? Як підтримуєте і наполягаєте на підтримці прав, які нам усім гарантуються нашими конституціями? Як переконуєте інших, що це важливо?

Дуже важливо голосувати. Дуже важливо брати участь у виборчому процесі в інші способи. Це найкраща порада, яку я можу дати звичайним людям.

У мене є цілий список речей, які могли б зробити уряди, і вони починаються з ліквідації інститутів, які уможливлюють клептократію в наших суспільствах. Це здається найпростішим і найпершим, що ми можемо зробити.

Але я думаю, що звичайні люди також можуть змінити ситуацію. Своєю участю.

Переклад: Анастасія Канарська

Оригінал інтерв'ю під назвою «Чи перебуваємо ми в стані холодної війни?» з'явився на сайті Counteroffensive.news

Книга вийде польською мовою 12 вересня у видавництві "Agora".

No items found.
No items found.
Р Е К Л А М А
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Засновник "The Counteroffensive": Переконливі людські історії для ілюстрації того, що відбувається на війні в Україні. Колишній капітан медичної служби армії США.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
українські біженці німеччина чи приймає тимчасовий захист перспективи робота

Влада Німеччини прогнозує нову хвилю українських біженців. Таке повідомлення з'явилось у німецькому виданні Welt. Невтішний прогноз директора Асоціації північнонімецьких житлових компаній (VNW) Андреаса Брайтнера пов'язаний з рішенням Дональда Трампа призупинити військову допомогу Україні, що вже в найближчому майбутньому спричинило б брак ракет для систем ППО й наразило б цивільне населення України на ще більшу небезпеку. І хоча військову допомогу Україні Трамп відновив, ризик, що Німеччині (як і іншим країнам Європи) ще доведеться приймати нових українських біженців, залишається — ніхто не може бути впевнений, до яких саме наслідків може призвести непередбачувана політика нового президента США.

За словами Брайтнера, влада німецьких земель Мекленбург-Передня Померанія і Гамбург вирішила про всяк випадок підготувати місця для розміщення українців. 

Це в інтерв'ю Sestry підтверджує Оксана Шоорлеммер, засновниця організації Nord Haus UA, яка допомагає Україні й українським біженцям. Оксана — українка, яка багато років живе у німецькому місті Шверін. З початком повномасштабного російського вторгнення вона запустила декілька проєктів допомоги українцям, які прибувають до Німеччини. Також Оксана є директоркою журналу Business Woman — видання для успішних українок у Німеччині.

Sestry Оксана Шоорлеммер розповіла, які проблеми, перспективи й можливості зараз є в Німеччині для українських біженців і як вони цими можливостями користуються. 

Оксана Шоорлеммер. Приватний архів

«Німеччина велика, місце завжди знайдеться»

— Питання про нову хвилю біженців з України справді обговорюється владою, — розповідає Оксана Шоорлеммер. — Ніхто не знає, чого чекати — і Міністерство внутрішніх справ розглядає різні сценарії.

На нашій землі Мекленбург-Передня Померанія є порожні приміщення, які зарезервовані владою на випадок нової хвилі людей з України

Так було і після першої хвилі у 2022 році: влада готувалася, що у разі загострення ситуації сюди знов почнуть масово прибувати біженці. На жаль, так і сталося. 

Це завжди залежить від подій в Україні. Наприклад, коли восени 2024 року Росія посилила бомбардування Харкова, до нашої організації почали звертатися саме з цього регіону. Багато дзвінків було і після скандалу в Овальному кабінеті. Люди злякалися, що стане ще гірше.

— Українців приймають на тих самих умовах, що й у 2022 році?

— Так, але у багатьох землях вже може не бути місць. Це не розповсюджується на людей, які їдуть до близьких родичів. Наприклад, якщо після початку війни сюди приїхала жінка, а зараз вона хоче забрати з України своїх батьків чи дітей, вона може це зробити навіть якщо на землі, де вона знаходиться, не залишилося місць. З тими, у кого близьких родичів тут немає, ситуація інша. Якщо людина приїхала до певного міста, але з'ясувалося, що ця федеративна земля вже не приймає, її відправлять на іншу землю. Ситуація із місцями швидко змінюється.

— А якщо місць не буде на жодній землі?

— Поки що такого не було: Німеччина велика, десь місце завжди знаходиться. Але вибору у людини в такому разі немає: якщо кажуть їхати, наприклад, до Берліна, ти не можеш сказати, що хотів би до Мюнхена.

— Знаю, що більшість українців у Німеччині самі шукають квартири під оренду. Чи є шанс, що з цим допоможе влада?

— Так, але пошук може зайняти багато часу, бо вільного житла майже немає. 2022 року все було інакше: у перші тижні повномасштабної війни мені дзвонили сотні німців (зокрема й дуже забезпечені люди) і пропонували свої квартири та будинки для українців — безоплатно. Моя подруга віддала свій п'ятизірковий готель… 

Пізніше з'явилася програма: тим, хто розміщував українців, держава компенсувала орендну плату. Програма діє і зараз, але ті, хто хотів здати квартири за такою схемою, вже це зробили. До того ж у Німеччині є певні норми: мінімум 12 квадратних метрів житлової площі на людину. Відповідно, у сім'ї з двома-трьома дітьми має бути велика квартира, знайти яку складно.

— А де мешкають люди, які не знайшли постійне житло?

— У нас їх спершу приймає готель «Європа». Після першого дня в готелі українець подає запит до мерії — і якщо підтверджується, що земля, на яку він приїхав, приймає біженців, починається оформлення документів. Поки і сама людина, і координатори (це може бути Червоний Хрест чи, наприклад, наша організація) шукають житло, її можуть розмістити у гуртожитку чи іншому спеціально обладнаному для українців приміщенні. 2022 року це були і школи, і актові зали з наметами…

За час повномасштабної війни Німеччина прийняла найбільшу кількість українців — понад 1 110 600. Фото: AP/Associated Press/East News

Правила для українських біженців стали жорсткішими

— Поширена думка, що в Німеччині українці можуть «вічно ходити до школи й отримувати соціальну допомогу». Під школою маються на увазі інтеграційні мовні курси. Статистика працевлаштування українців у Німеччині поки що не дуже вражаюча. Чи є у цьому частка правди?

— На жаль, є — деякі люди справді не хочуть працювати.

Німеччина — єдина країна в ЄС, де українцям досі у повному обсязі виплачують бенефіти: це і виплати на життя (450 євро на місяць на дорослу, 250 на дитину), і житло, оренду якого повністю покриває держава

Частина біженців вважає, що їхня зарплата (а якщо не знаєш німецької, то, швидше за все, це буде саме мінімальна зарплата) практично дорівнює виплатам, і тому не поспішає шукати роботу. Але здебільшого так поводяться ті, хто і в Україні шукав можливості нічого не робити. А ті, хто працював, розвивався, і в Німеччині роблять те саме. Тому хтось за рік з нуля вивчив німецьку до рівня В2, а хтось ось уже три роки не може скласти іспит на А2 чи В1.

Нині правила для українських біженців стали жорсткішими — «ходити до школи» вічно тепер не вийде. Раніше, склавши німецьку на В1, людина могла бути впевненою, що зможе вчитися далі на В2. Зараз держава оплачує курс В2, тільки якщо переконаєш джоб центр, що тобі це дійсно необхідно. Наприклад, доведеш, що твоя спеціальність дуже потрібна, а ще краще — покажеш запрошення на роботу чи практику. У такому разі, найімовірніше, дадуть довчитися. Якщо ж довести потребу не вдалося, — відправлятимуть на роботу.

Тому для активних людей, які виконують усі вимоги інтеграційної програми, джоб центр — це допомога, а для тих, хто шукає можливість нічого не робити — стрес, адже постійно потрібно приходити та звітувати, як відбуваються пошуки роботи

— У якій сфері українець з рівнем німецької В1 може знайти роботу у Німеччині?

— Це може бути ресторан, кафе, готель. У місті Шверін є два Макдональдси, і практично весь персонал там — українці. Наших хочуть брати, бо працюють швидко, ефективно і не виставляють додаткових умов (біженці із Сирії, наприклад, не можуть торкатися свинини). З В1 це може бути й робота в офісі або волонтерській організації. Якщо рівень мови нижче, це — клінінг, склади, кухні в готелях.

Але якщо людина вчить мову, вона має всі шанси знайти хорошу роботу. Можливості в Німеччині є. Наприклад, вища школа, в яку можна піти, маючи В2. Це безкоштовно. Там є багато різних спеціальностей (зокрема, бізнес, економіка). Вступивши до вищої школи, людина один тиждень навчається, а другий — працює, отримуючи практичні навички. Якщо працює добре, є шанс на цій роботі залишитися, отримавши паралельно диплом європейського зразка. У такій школі зазвичай навчаються чотири роки (якщо успішність дуже хороша, можливо і менше). Це можливість, наприклад, для тих, хто в Україні був юристом чи економістом, — і тут за допомогою вищої школи може стати фінансовим радником. У Німеччині це зараз дуже популярна професія. Можна вивчитися і на медсестру — на це також завжди є попит.

Українські біженки працюють на кухні одного з німецьких ресторанів, 2024. Фото: Uwe Anspach / DPA / dpa Picture-Alliance via AFP/ East News

— Як німецькі роботодавці ставляться до українських дипломів?

— Добре, якщо диплом підтверджено у Німеччині. Зробити це можна. Потрібно скласти іспит з німецької на В2 та подати заяву на визнання свого диплома до Центрального регістру Європейського Союзу. Допомагаючи з цим українцям як держрадник із визнання іноземних дипломів, я запустила проєкт, який ми назвали «Шанс для землі Мекленбург-Передня Померанія». Суть проєкту в тому, що ми не лише допомагаємо людині підтвердити диплом, а й одразу шукаємо для неї роботу. Ми створили цілі каталоги українців різних спеціальностей та підшукували для них вакансії. Допомагали їм писати резюме, супроводжували на співбесіді. Німців, до речі, шокує, що в деяких українців є по три-чотири дипломи. Особливо після біженців із Сирії, багато з яких навіть не закінчили школу.

Проєкт допоміг знайти роботу сотням українців — серед них багато лікарів та вчителів. Оскільки до Німеччини приїхала величезна кількість дітей, вчителі зі знанням української мови були затребувані. Щоправда, згодом стало зрозуміло, що українські інтеграційні класи були помилкою, бо інтеграції саме і не відбувалося. Навчання проходило українською, і діти між собою спілкувалися лише українською — відповідно, у німецькій не було жодного прогресу. Коли батьки почали це розуміти, вони стали самі просити перевести їхніх дітей до звичайних німецьких класів, адже іспити вони потім складатимуть нарівні з німецькими дітьми.

Багатьом українцям необхідна психологічна допомога

— Повертаючись до спеціальностей, можу сказати, що ще потрібні україномовні психологи, які можуть працювати як з дорослими, так і з підлітками. Багатьом українцям потрібна психологічна допомога. На початку повномасштабного вторгнення у нас на всю землю, де проживає понад мільйон людей, знайшлося лише шість україно- чи російськомовних психологів. Це була величезна проблема, адже були випадки, коли діти кидалися з ножем на батьків, одна українка взагалі повісилася… 

Стрес стає причиною тяжких хвороб і несвоєчасного лікування. За час війни ми вже поховали шість українок, які померли від раку. Жінки не звертали уваги на тривожні симптоми, не обстежувались, а потім вже було надто пізно. Страшно згадати, як ми потім відправляли їхніх дітей назад до України, бо родичі залишилися тільки там…

Зараз завдяки програмі Міністерства соцполітики чимало українок, які приїхали сюди з дипломами педагогів, закінчили спеціальний курс і стали коучами. Ще один приклад того, як люди змогли влаштуватися за фахом і зараз допомагають іншим.

— Яким категоріям українців, за вашими спостереженнями, швидше вдається знайти роботу й влаштувати своє життя?

— Тим, хто в Україні втратив все. Вони розуміють: назад шляху немає і роблять усе, щоб побудувати життя заново. Є неймовірні історії. Наприклад, Наталя, яка приїхала сюди з двома дітьми. Її чоловік загинув на війні, у неї невдовзі після цього виявили рак. Вона не здалася, і, проходячи хіміотерапію, паралельно активно вивчала німецьку. Склала іспит на В2 і після того, як лікування було завершено, знайшла роботу в компанії з догляду за людьми похилого віку. Зараз Наталя вже стала завідувачкою відділення. Такі приклади вражають і нас, і німців. Останні знову ж таки порівнюють українців із сирійцями:

Якщо із Сирії приїжджають здебільшого молоді чоловіки із сім'ями (там у небезпеці, скоріше, залишаться літні, тоді як молодих чоловіків вивезуть, щоб вони продовжували рід), то з України приїжджають переважно жінки з дітьми — і багато хто з них за три роки встиг більше, ніж чоловіки з інших країн за десять.

Ще я щиро захоплююсь нашими підприємицями. Наприклад, жінки, які працювали в Україні в сфері краси, тут ані дня не сидять на виплатах — відразу знаходять клієнтів, багато хто відкриває свої салони.

Федеральний міністр праці Губертус Хайль (праворуч) вітається з Альоною Каменюк, біженкою з України, під час візиту до дитячого садка. Позаду — посол України в Німеччині Олексій Макеєві Карл-Йозеф Лауманн, міністр праці, охорони здоров'я та соціальних справ землі Північна Рейн-Вестфалія. Фото: Rolf Vennenbernd / DPA / dpa Picture-Alliance via AFP/East News

Німецький паспорт можна отримати вже після трьох років безперервної роботи в Німеччині

— Напевно, місцевим подобається український сервіс…

— Подобається. Але й конкуренція серед наших вже велика. Тут є один не дуже приємний момент. Ті ж сирійці теж відкривають салони й нормально співіснують одне з одним — вони вважають, що заробітку всім вистачить. А от українці (особливо ті, хто приїхав до Німеччини до війни), не завжди раді появі своїх земляків на ринку. Доходить навіть до того, що пишуть на своїх же скарги.

Я завжди в таких випадках кажу, що ми не можемо просити країну бути до нас толерантною доти, доки наші співвітчизники їдять одне одного

Загалом українцям на німецькому ринку праці раді. Усі ці інтеграційні програми існують не просто так — населення Німеччини старіє. Розрахунки показують, що вже у 2036 році понад вісімдесят відсотків населення буде у віці 60+. Німеччині дуже потрібні люди працездатного віку.

— Разом з тим наразі українці перебувають у Німеччині в статусі тимчасового захисту, який не є одним з іміграційних маршрутів. Чи мають ті, хто хоче залишитися в Німеччині, шанс це зробити?

— Варіанти є. Наприклад, поки що діє закон, за яким німецький паспорт можна отримати вже після трьох років безперервної роботи в Німеччині. Якщо всі три роки ти справно сплачував податки й разом з цим знаєш німецьку на В2, плюс складеш іспит з політології, можна стати громадянином цієї країни. Що буде з тими, хто не працює, поки не відомо. Я говорю «поки», бо з приходом нової влади міграційне законодавство може змінитися.

На жаль, зараз у країні дуже сильні праві настрої, а це впливає і на ставлення до мігрантів загалом, і на їхні подальші перспективи

— Як німці реагують на останні події у світі? У країнах Балтії серйозно обговорюють підготовку до можливої війни.

— Нещодавно мій 14-річний син прийшов зі школи і сказав: «Мамо, ми маємо готуватися до війни»

Їм оголосили, що у школах з 14 років розпочнеться військова підготовка. Уряд збільшує витрати на обороноздатність, про це зараз справді багато говорять. При цьому відсотків 60 німців і чути не хочуть про війну. Вони «втомилися» від війни в Україні і поготів не готові думати про те, що війна може прийти до їхнього дому. На жаль, багато людей не вчили історію і не хочуть думати. Тому ультраправа проросійська AfD (партія «Альтернатива для Німеччини») і набирає популярності. Якщо подивитися, як на останніх виборах голосували люди, можна побачити, що поділ проходить за колишнім кордоном між НДР та ФРН — східна Німеччина підтримала AfD. Ось така сумна, навіть страшна тенденція.

20
хв

Оксана Шоорлеммер: «Німців шокує, що в українців може бути три-чотири дипломи. Особливо на тлі інших біженців»

Катерина Копанєва
abotak аборти варшава польща клініка

Місце розташування клініки AboTak не випадкове. Саме на вулиці Вейській знаходиться не лише Сейм, але й головний офіс «Громадянської платформи» й Канцелярія Президента, тобто місця на політичній карті, де приймаються найважливіші для країни рішення. Саме тому борчині за право жінок на аборт, — як вони повідомили на пресконференції під час відкриття клініки, — вирішили «забрати собі шматочок цієї вулиці». 

Відтепер сюди може прийти будь-хто, кому потрібні аборт, інформація або просто підтримка. «Це центр сестринства», — кажуть активістки. Сестринство важливе й цінне завжди, а особливо сьогодні, коли політики продовжують блокувати зміни до закону про аборти

Відкладено не лише закон про лібералізацію абортів, але й ті зміни, які під час виборчої кампанії називали «мінімальними». Йдеться про декриміналізацію абортів, тобто зміни до Кримінального кодексу, згідно з якими особа, яка допомагає комусь зробити аборт, не ризикує потрапити до в'язниці, як це відбувається зараз. У Польщі жінки не підлягають кримінальному переслідуванню за нелегальне переривання вагітності, але допомога в здійсненні аборту — кримінальний злочин (за операцію незаконного переривання вагітності польським лікарям загрожує до трьох років позбавлення волі). Зрештою цей закон паралізує лікарів.

У Польщі аборт є законним у двох випадках: якщо він є наслідком забороненого діяння, тобто зґвалтування або інцесту, і коли він становить загрозу для здоров'я та/або життя жінки. На практиці останню передумову складно застосувати саме тому, що пособництво та сприяння аборту карається. І лікарі, посилаючись на «застереження совісті», нерідко відмовляються переривати вагітність, навіть коли вона становить загрозу плоду й матері. У Польщі вже померли декілька жінок, яким лікарі відмовились переривати вагітність на пізніх термінах, хоча ситуація становила пряму загрозу життю жінок.

До жовтня 2020 року в межах так званого «абортного компромісу» 1993 року законними вважались також аборти через дефекти плода, зокрема, несумісні з життям (завмерла вагітність). Але в 2020 році Конституційний суд Польщі визнав і це незаконним. 

Після цього, за даними Міністерства охорони здоров’я РП, кількість легальних абортів у Польщі скоротилася вдесятеро. І в 2021 році було зафіксовано 107 проведених абортів замість 1076 у 2020 році. Але урядова статистика не має нічого спільного з реальною ситуацією з абортами в Польщі.

За оцінками ADT, жінки з Польщі роблять понад 100 000 абортів щороку

Минулоріч тільки Abortion Dream Team допомогла близько 50 000 жінок отримати доступ до фармакологічного аборту, оскільки саме на цей метод переривання небажаної вагітності жінки зважуються найчастіше.

Активісти ADT наголошують, що клініка AboTak — це місце, де вони не лише вимагатимуть доступу до аборту, а й надаватимуть цю послугу. Зараз у центрі доступна послуга медикаментозного аборту (за допомогою пігулок), а жінкам, які потребують хірургічного переривання вагітності, в центрі допомагають знайти відповідний заклад за кордоном, організовують транспорт, часом навіть фінансову підтримку. У центрі можна також зробити безкоштовний тест на вагітність і отримати консультацію лікаря. 

Наталія Бронярчик підкреслює, що ADT допомагає всім, хто потребує допомоги в доступі до аборту. «Щодня до нас звертаються не тільки польки, але й жінки з України. Від початку повномасштабної війни понад 3 000 жінок з України зробили з нашою допомогою аборти», — каже вона. І додає, що ADT — не єдина організація, де люди можуть отримати допомогу. Чимало людей звертаються до «Мартинки» — організації, заснованої українськими жінками.

Мартинка була заснована через 19 днів після початку великої війни в Україні. За три роки роботи вона отримала близько 4 000 звернень за допомогою, а за останній рік ця кількість зросла вдвічі. Це випадки, пов'язані з насильством та торгівлею людьми. 

Якщо ви маєте потребу поговорити, спитати поради — приходьте на вул. Wiejska, 9. «Ми для всіх. Ти не одна», — запевняють засновниці центру.

20
хв

Перша клініка абортів у Польщі відкрилась у Варшаві під парламентом

Анна Й. Дудек

Може вас зацікавити ...

No items found.

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress