Свята, вихідні та торгові неділі 2025 у Польщі 

Найдорожчим на польському ринку залишається житло в новобудовах. За даними аналітичного порталу Rynek Pierwotny, у 2025 році середня ціна квадратного метра житла  у Лодзі — 11,5 тис. злотих/м2, у Познані — 13,3 тис. злотих/м2, у Вроцлаві — 14,7 тис. злотих/м2, у Кракові — 16,565 злотих/м2, а ось нове житло Варшаві коштуватиме  приблизно 17,7 тисяч злотих за квадратний метр. Українця зараз важко оформити іпотеку на житло — ставки зростають, а банк не дуже довіряє іноземцям.

‍Де купити житло в Польщі якомога дешевше?

Такі варіанти слід шукати на вторинному ринку і подалі від столиці. Однак, якщо квартира дешева, це часто означає, що продавцеві з якихось причин важко знайти покупця. Тобто квартира має серйозні мінуси. З’ясуйте, які саме. Може виявитись, що для вас ці мінуси не суттєві. 

Аліна Головко продала свою квартиру на Лівому березі в Києві і купила в Лодзі 56 м2 за 230 тисяч злотих. Це дешевий варіант, бо вартість квартир на вторинному ринку зазвичай стартує від 6000 злотих за квадратний метр.

«Я цілеспрямовано шукала найдешевшу квартиру, бо мій бюджет був обмежений. Найголовнішим для мене була можливість одразу заїхати й жити, решта мене не лякала. Я працюю онлайн, 1-2 рази на місяць приїжджаю в офіс до Варшави, тож Лодзь для мене — ідеальний варіант. Всього 130 км, можна швидко дістатися електричкою», — ділиться досвідом Аліна. 

Аліна знайшла варіант у старому двоповерховому будинку, в квартирі майже не було меблів, але сам ремонт був досить пристойним. Встановлено бойлер, простора пивниця для зберігання речей, навіть ванна кімната в хорошому стані. 

«Ремонт десь 2007 року, але в непоганому стані. Головний нюанс — це опалення. У мене невелика пічка, яку треба опалювати самостійно, тобто носити дрова й вугілля. До цього треба було звикнути, бо я навіть не одразу могла зрозуміти, скільки тих дров палити. Тож у мене було то спекотно, то дуже холодно. Але з часом пристосувалася. Ну, і в холодну пору року це така робота без вихідних, а якщо кудись їдеш надовго, то повертаєшся в крижану квартиру», — ділиться Аліна.

У Варшві також можна купити житло в районі 300 тисяч злотих, але ці варіанти не будуть такими комфортними, як квартира Аліни в Лодзі. Так, на Варшавський Бялоленці пропонують купити гараж 25м2, адаптований для проживання, за 150 000 злотих. Там встановлено ліжко, є шафа для речей, електроплитка, мінідуш і біотуалет. Зігріватися можна конвертором. Але за документами — це нежитлове приміщення.

За 70 тисяч злотих можна купити кімнату в районі Wesoła у квартирі 46м2 — майже без ремонту і із сусідом на додачу. У вас з сусідом буде спільна ванна кімната і туалет, а ще — повна невизначеність у відносинах. 

Вже за 290-300 тисяч злотих є варіанти поцікавіше. Кавалерки 25-35 м2 без меблів в старих будинках, але без сусідів. Також стає трендовим купівля модульних будинків на ділянках землі. Начебто постійно проживати в дачному кооперативі не можна, проте ніхто цього не перевіряє. А що ж робити з тим, що іноземець не може купити землю в Польщі? Все це оформлюється як договір оренди на 100 років. Варіант не для всіх, але можна придбати дах над головою за відносно невеликі гроші (100-200 тис злотих). 

За 296 тисяч злотих можна купити помешкання 49м2 в старому невеликому будинку в Зомбках під Варшавою. Мінуси цього житла очевидні — повна відсутність ремонту, сумнівні сусіди і погана інфраструктура. 

Актуальні варіанти на сайтах у містах Польщі:

У Вроцлаві на продаж є квартира 36м2 за 144 000 злотих в будинку радянських часів без ремонта в районі Psie Pole. 

За 199 000 злотих продають однокімнатну квартиру 21 м2 в цегляному старому будинку, без меблів і ремонтом рибино з часів революції 

У Познані вибір дешевих квартири трохи більший, і є цікаві варіанті. Так, у центрі міста можна купити помешкання 37м2.за 164 900 злотих  Сама квартира і будинок в досить пристойному вигляді, можна заїжджати та жити.

За 190 тисяч злотих пропонують непоганий варіант 56м2 в районі старого міста. Заїжджай і живи.

У Кракові на вторинному ринку є багато непоганого житла в районі 10-12 тисяч злотих за м2. Але зазвичай це невеликі за площею кавалерки, тож великою родиною тут не поживеш.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/65a15197b6189d1cc85c56c0_Kvartyra%20v%20Polshchi.jpg">«Читайте також: Нерухомість у Польщі: де купувати дешевше»</span>

Анна Я. Дудек: Сьогодні 1063-й день війни в Україні. Що вона принесла світові?

Д-р Маґдалена М. Баран: Це пробудило нас від переконання, що війни відбуваються десь далеко, що вони не зачіпають нас безпосередньо, що для нас — тут і зараз — вони не приносять страху чи тривоги. Агресія, вчинена Путіним, також показує нам, що віра в те, що війна є «сучасною», можна віднести до казок. Декому здавалося, що сьогодні війну можна вести на відстані, точно обираючи цілі, «додаючи» при цьому елементи гібридної війни — дезінформацію, кібератаки, різного роду диверсії, сіючи невпевненість або дестабілізуючи внутрішню ситуацію в іншій державі. 

Тим часом, як би жахливо це не звучало, війна в Україні нагадує будь-яку попередню війну, насичену насильством проти цивільного населення. Війна, в якій Росія застосовує заборонену міжнародними конвенціями зброю, порушує закони і звичаї війни майже на кожному кроці і, маючи на меті повне знищення України, здійснює не лише злочини агресії, а й воєнні злочини та злочини проти людяності.

Для самої України війна принесла величезне зло, страх і тривогу, перетворення безпечних місць на місця, просякнуті терором, смертю або необхідністю тікати. Парадоксально, але війна у такий жахливий спосіб принесла їй і нові можливості. Але так влаштована війна. Що стосується світу: вона, безумовно, похитнула наше почуття безпеки, дозволила нам зробити ставку на розширення НАТО, змусила нас переосмислити нашу стратегію вирішення питань безпеки і оборони. Війна також нагадала нам про фундаментальні цінності, на яких ґрунтується Європейський Союз, про солідарність, суверенітет, субсидіарність чи, зрештою, основи демократії.

Чи можна знайти щось позитивне у війні?

Безумовно, пробудження до цінностей, зміцнення або оновлення альянсів. Крім того, необхідність переосмислити сценарії глобалізації або переорієнтувати нашу політику. Безумовно, позитивним є нагадування про те, наскільки важливо розбудовувати соціальну стійкість, тобто, з одного боку, здатність протистояти та реагувати на безпекові, соціальні, економічні, екологічні виклики, а з іншого боку, «змушувати» державу брати на себе ще більш чітку відповідальність за них. 

Саме цьому слугує, наприклад, Закон про цивільну охорону та цивільну оборону від 5 грудня 2024 року. Але це не просто законодавство, це сукупність заходів. Також тих, які польське головування в Раді ЄС визначило як свої пріоритети в більш широкому сенсі, або політики самого ЄС, яка чітко фокусується на безпеці та обороні в найширшому сенсі. Навіть якщо непрямим чином ми можемо почути: «Хочете миру — готуйтеся до війни», йдеться не лише про військову готовність, якої нам бракує.

На зовсім іншому рівні варто пам'ятати, що війни завжди були поштовхом до розвитку, до змін, у багатьох випадках також до демократизації або пробудження суспільств; закінчившись (хоча і з винятками), за умови добре проведеного «справедливого миру», вони можуть мати ефект фенікса, що відроджується з попелу. Водночас варто пам'ятати, що навіть цей міфічний фенікс не відроджується у повній зрілості, що держава, яка відроджується, потребуватиме допомоги. Це, в свою чергу, визначить напрямок її подальшого розвитку.

Що українці дізналися про себе?

Варто було б запитати у них самих. Мої українські студенти кажуть, що вони переконалися в тому, що вони сильніші, ніж думали; що вони твердо вірять у свою державу, в ті цінності, які здавалися непорушними, але вони також навчилися жити з невизначеністю. Бо хто в ХХІ столітті, в центрі Європи, очікує повномасштабної війни старого зразка? Вони також дізналися багато страшних речей.... 

Я часто повертаюся до «Словника війни» Остапа Сливинського. Він показує, як люди дивляться на війну, як вони дивляться на себе, свої цінності та потреби під час війни, або, зрештою, як змінюється їхнє сприйняття. Це міні-історії різних людей, яких доля звела разом. Саме з них ми дізнаємося, як пахне біль, читаємо про бабусь, похованих у дворі, де вони колись сиділи, про ванну кімнату, яка слугувала укриттям, про слова, які змінюють значення, бо раптом «далеко» означає «відстань між тим місцем, де ти є, і тим, де немає страху», про календар, який відраховує час, де є воєнні дні, комендантська година і повітряна тривога, або, зрештою, про те, що свобода не є «серійним продуктом». 

Українці дізналися про зміни, які приносить війна, про адаптацію до обох цих явищ. Багато хто, напевно, пройшов через уроки страху і надії.

А поляки?

Це радше повторний урок солідарності — усвідомлення того, на що ми здатні в ситуації небезпеки, як ми здатні допомогти, як ми здатні організуватися знизу догори, мобілізуватися, а в багатьох випадках відкласти вбік упередження чи суперечки, бо інша людина, яка страждає, чиє життя в небезпеці, виявляється важливішою. Це ті моменти, коли ми можемо відкинути наші упередження чи образи і побачити людяність іншої людини. Можливо, це також добрий урок, що ми все ще маємо ті рефлекси серця, і що наше етичне почуття працює. Навіть якщо — як це дуже по-польськи — воно функціонує як великий зрив, воно було необхідне в цій ситуації. Шкода, що нам так важко будувати подібні мости між собою, у власному суспільстві, яке все ще застрягло в конфлікті. Внутрішня війна служить лише тим, хто хоче дестабілізувати нашу демократію, але аж ніяк не нам.

‍У Польщі проживають сотні тисяч громадян України. Серед них є і чоловіки. Як ви ставитеся до обов'язкового військового призову і до тих чоловіків — і їхніх родин — які роблять все, щоб його уникнути?

Тут немає простих відповідей. За кілька днів до початку російського вторгнення в Україну українська мати, яка роками працювала в Польщі, розповіла історію свого молодшого сина, який щойно розпочав навчання на інженера-будівельника в українському університеті. Його брат, військовий офіцер, навіть наказав йому виїхати з країни, кажучи, що війна триватиме, і країні потрібні освічені люди, здатні її відбудувати. 

Таких випадків багато, але цих молодих хлопців — поки що — не призивають до армії, навіть після зниження призовного віку минулої весни. Але це лише один бік «проблеми». Адже в Польщі ми також стикаємося зі здивуванням, що переростає в тривогу або навіть гнів, висловлений по відношенню до чоловіків у розквіті сил, часто в дорогих автомобілях, дизайнерському одязі, без великих сімей, які мирно живуть у світі «без війни». Це породжує конфлікт, але також і невизначеність, особливо в той час, коли говорять про можливе військове втручання третіх країн, коли говорять про гарантії/забезпечення припинення вогню, заморожування конфлікту або остаточне припинення війни в Україні.

Водночас до участі у війні, як і до кохання, нікого не можна примусити. Тому драматичними є сцени, коли чоловіків витягують з квартир, ресторанів, кафе чи клубів і забирають до армії

З одного боку, захист батьківщини є моральним обов'язком, а з іншого — якщо вірити філософам — військова справа є «побічною професією» для громадян (колись тільки чоловіків). От тільки захищати можна по-різному. І я говорю не про втечу від обов'язку, а про альтернативні варіанти служби, коли питання релігії чи переконань не дозволяють брати участь у бойових діях. Століттями покоління чули, що «солодко і почесно померти за батьківщину» (Dulce et decorum est pro patria mori). Я вважаю, що це найзгубніший міф в історії людства, тому що в такій смерті немає нічого солодкого — що вже наочно продемонстрували фронти Великої війни. Війна — це завжди зло, і її етичне звеличення нічим добрим закінчитися не може.

‍Для жінок, які покинули країну разом з дітьми, війна означає розлуку, самотність, втрати і тугу. Однак я зустрічала й таких, для яких, як би погано це не звучало, вона стала воротами, що дозволили їм віддалитися від жорстоких чоловіків/партнерів.

Війна перевіряє зв'язки — вони або є, або їх немає. Я зустрічала багато людей, які розриваються між безпечними місцями та центром воєнних подій, а також людей, які назавжди втратили своїх близьких. Для них війна завжди буде кінцем. Звичайно, є також ситуації, в яких «виправданням» війни стало звільнення від домашнього насильства, відхід в інше життя, з припущенням, що, що б не сталося, те «до війни» вже не повернеться. Питання полягало в тому, який вибір принесе повоєнний час, які можливості він запропонує для того, щоб влаштувати своє життя заново.

‍Але насильство над тими, хто залишився, є жорстоким. Я говорю про зґвалтування у воєнний час.

Це прозвучить жахливо, але зґвалтування завжди було одним з найжорстокіших «інструментів війни», навіть використовувалося як частина військової стратегії. Чому? Тому що зґвалтування знищує ворога — жінок, чоловіків, дітей — на всіх рівнях. Механізм не змінювався століттями, і зґвалтування також розглядалося з точки зору дозволеної військової здобичі. Навіть після Другої світової війни трибунали, створені для суду над воєнними злочинцями — в Токіо і Нюрнберзі — не визнавали кримінального характеру сексуального насильства. Зміна настала значно пізніше, оскільки лише у Статуті Міжнародного кримінального трибуналу для колишньої Югославії зґвалтування було визнано злочином проти людяності з умовою, що воно повинно бути скоєне під час триваючого збройного конфлікту і спрямоване проти цивільного населення.

Лише з 1 липня 2002 року Міжнародний кримінальний суд отримав повноваження переслідувати сексуальне насильство, пов'язане з конфліктом, відповідно до статуту, який визначає зґвалтування як воєнний злочин і злочин проти людяності. Судове переслідування воєнних злочинців є частиною «справедливого миру», але це лише один бік справи. Залишається потреба в практичній — медичній, психологічній, а іноді й матеріальній — допомозі жертвам такого насильства.

Минуло майже три роки, все більше українців і українок готові йти на поступки заради припинення військових дій. Це правильний напрямок?

Серед принципів справедливої війни — а можна сказати, що саме таку війну веде Україна — ми знаходимо правило про реалістичні можливості успіху, тобто про момент, коли треба зважити, чи є війна виграшною, чи вона прирікає країну на руїну. Коли ми дивимося на Україну, ми бачимо хоробрість її солдатів і рішучість захищати батьківщину, але важко заплющити очі на воєнне виснаження, танення техніки, бойових ресурсів або, зрештою, людських ресурсів. Йти на поступки завжди боляче, але іноді необхідно для виживання. Вони не означають програшу. А перемога Росії — це те, про що ми не повинні думати.

«The Wall Street Journal» вже публікував влітку минулого року результати опитувань, проведених серед українських цивільних і військових щодо можливих переговорів, закінчення війни або навіть втрати частини території України. З боку цивільного населення вони вказували на втому, очікування закінчення війни навіть ціною втрати частини території, але деякі з учасників бойових дій вказували на те, що зможуть протистояти їй військовим шляхом у разі незадовільного компромісу.

Однак війна повинна якось закінчитися, і я не думаю, що хтось у демократичному таборі вважає, що вона може закінчитися перемогою Росії. Це було б лише кроком до подальших загроз, подальших воєн

Переговори?

Переговори — це правильний напрямок. Ще до того, як Дональд Трамп склав присягу, кандидати в його адміністрацію вказували на необхідність змусити сторони говорити. Майкл Вальц, радник Трампа з питань безпеки, прямо говорив про використання цін на нафту і газ як потенційного економічного тиску на Росію, якщо вона відмовиться від переговорів. Також можна було почути розмови про «надання Україні більше зброї, ніж вона отримала за часів адміністрації Джо Байдена», якщо Росія ухилятиметься від переговорів. 

Однак варто пам'ятати, що ми є свідками російського наступу, і має рацію Марко Рубіо, новий Державний секретар США, який під час слухань у Сенатському комітеті у закордонних справах зазначив, що метою Путіна буде отримання максимальних переговорних важелів, примушення України до нейтралітету і напад через 4-5 років. 

У схожому ключі висловився і новий міністр оборони США Піт Хеггет, до якого дослухалися сенатори: «Ми знаємо, хто є агресором. Ми знаємо, хто хороший хлопець. Ми хотіли б зробити так, щоб українцям було якомога краще, але ця війна має закінчитися». Це «але», напевно, ми почуємо ще багато разів, повторюючи його в ім'я політичного реалізму та «мужньої дипломатії». Її не бракувало об'єднаним адміністраціям двох президентів США — попереднього і наступного — коли йшлося про припинення вогню в Газі.

Залишається сподіватися, що її не забракне і у випадку з Україною. Інша річ, що для США, де Трамп базує свою доктрину на силі та перемозі, поразка України просто не варта того. Тому переговори — це правильний напрямок, але Україні потрібні можливості, рівність і підтримка в них.

‍Уявімо, що війна закінчується. Що далі, особливо в епоху Трампа, яка щойно розпочалася?

Поки що війна триває, а світ вибудовує сценарії. Звичайно, найкраще було б отримати тривалий, справедливий мир. Мир, в якому агресор буде переможений, воюючі сторони підпишуть мирний договір, за яким Україна поверне свої території, Росія виплатить військові репарації, військові злочинці опиняться за ґратами, Путін опиниться на лаві підсудних Гаазького трибуналу, Україна відновиться, а кожне суспільство пройде багаторівневу політичну, соціальну та культурну реабілітацію, а в ідеальній ситуації — ще й реабілітацію пам'яті. 

Прекрасний сценарій, тільки... не дуже реалістичний. Погляньмо на перемир'я в Газі, яке було досягнуто з такими труднощами. Його перша фаза — 14 днів, і саме ці дні вирішать, що буде далі. У таких складних ситуаціях спокій (бо не будемо говорити про мир) дуже крихкий, і саме розвиток «стабільного спокою» є завданням другої фази припинення вогню.

Що стосується України, то ніхто особливо не приховує, що сценарій на сьогодні — це радше переговори, про готовність до яких президент Зеленський вже кілька разів заявляв. У найгіршому випадку вони можуть призвести до заморожування конфлікту (вкрай невигідного для України) і запровадження деяких елементів справедливого миру та відновлення країни.

З української точки зору, йдеться також про майбутнє членство в ЄС і НАТО, закриття більшої кількості розділів, наближення України до спільнот і альянсів. Однак у випадку цієї війни переговори будуть не спринтерськими, а марафонськими

Навіть символічна поразка Росії для Трампа, ймовірно, була б перлиною в короні, але епоха Трампа — це ширша тема, на яку ми повинні дивитися з різних точок зору. Якщо зупинитися на європейській, то це, безумовно, час, коли, як неодноразово говорив Дональд Туск, «Європа повинна стати на власні ноги», позбутися комплексів і послідовно вибудовувати свою політику, в тому числі політику безпеки і оборони в широкому сенсі, в якій ми будемо готові протистояти як старим, так і новим типам воєн».

Доктор Магдалена М. Баран — доктор філософії, історик ідей, публіцистка, кандидат філософських наук, головна редакторка щомісячника Liberté!; ад'юнкт в Інституті соціології при Університеті Комісії національної освіти в Кракові.

Її наукові інтереси включають питання війни, етики війни, міжнародногоправа війни і миру, реконструкції постконфліктних суспільств, філософії постконфліктних суспільств, філософії політики та етики врядування. Авторка книг: „Znaczenia wojny. Pytając o wojnę sprawiedliwą” (2018), „Oblicza wojny (2019), „Był sobie kraj. Rozmowy o Polsce” (2021). Członkini rady programowej „Igrzysk Wolności”. Ведуча подкасту “Jest sobie kraj”. Незабаром побачить світ її найновіша книга про етику урядування.

Переклад: Анастасія Канарська

Більше неділь для шопінгу та нове державне свято

Президент Анджей Дуда підписав закон про неробочий Святвечір. Відтепер 24 грудня — державний вихідний. 

У 2025 році Святвечір припадає на середу. Це означає, що різдвяні свята триватимуть безперервно цілих п'ять днів (з 24 по 28 грудня).

Крім того, у 2025 році буде не сім, а вісім торгових неділь, адже в грудні можна буде робити покупки 7, 14 та 21 грудня.

Де купувати у Польщі в неторгові неділі?

У решту неділь цього року діятиме обмеження на торгівлю. Однак законодавці передбачили перелік торгових об’єктів, яким буде дозволено працювати, попри чинну заборону на торгівлю:

• автозаправочні станції;
• торгові точки, де переважає торгівля квітами; аптеки тощо;
• магазини, основною діяльністю яких є торгівля сувенірами, газетами, квитками на громадський транспорт, сувенірною продукцією, тютюновими виробами, лотерейними білетами та букмекерськими купонами;
• магазини, розташовані в готельних закладах;
• торгові точки, розташовані на залізничних вокзалах та в аеропортах;
• заклади торгівлі у сфері культури, спорту, освіти, туризму та відпочинку;
• магазини, де торгівля здійснюється підприємцем — фізичною особою виключно особисто, від свого імені та своїм коштом;
• пекарні, кафе, кондитерські.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6724a90f67f46bad3ba25e02_%D1%81%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%89%D1%96%202025.avif">«Читайте також: Свята, вихідні та торгові неділі 2025 у Польщі»</span>