«Обов’язок навчання наших дітей у польських школах я вважаю непродуманою ідеєю»

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Як навчитися говорити з партнером про гроші?

«Ми переїхали до Польщі за два місяці до початку війни. Мій чоловік почув від знайомих, які знайшли тут роботу, що в Польщі пристойніші заробітки й життя спокійніше.

Ми не їхали наосліп. Двоюрідна сестра чоловіка знайшла йому роботу, а нам — квартиру. У нас також були деякі заощадження для початку — на випадок, якщо щось не вийде. Проте все обійшлося. Я доглядала за трьома дітьми, чоловік почав працювати. Ми раділи новому життю, поки його не порушив напад Росії на Україну…

Ви добре знаєте, скільки коштує оренда квартири та утримання дітей

Мама та сестра мого чоловіка залишилися в Україні. У мене немає сім'ї, я виросла в дитячому будинку. Після того, як почалася війна, ми стали допомагати мамі та невістці. Надсилали гроші, посилки. Запропонували привезти їх до Польщі, але вони не захотіли залишати рідний дім.

Завод, де працювала сестра мого чоловіка, був зруйнований, і вона втратила джерело доходу. У мами — мізерна пенсія. Я знаю, що вони не зможуть впоратися без нашої підтримки, але мій чоловік аж занадто їм допомагає. Він посилає їм більше, ніж залишає нам на життя. Ви добре знаєте, скільки коштує оренда квартири та утримання дітей. Добре, хоч є допомога 800+, яка приходить на мій рахунок. Хоч ці гроші він не чіпає.

Мрію поїхати з дітьми в подорож, хоча б на день-два. Але грошей не вистачає

Коли я вказую йому, що ці пропорції несправедливі по відношенню до нас, то чую, що його родина в жахливій ситуації і їм потрібно це компенсувати. Погоджуюсь, що війна, окрім втрати здоров’я, — це найстрашніше, що може трапитися з людиною. Але мій чоловік має також пам’ятати, що у нього є діти, які ростуть, їм потрібні нові черевики, куртки, а інколи й маленька іграшка.

Зрештою замість того, щоб жити мирно, ми постійно сперечаємося про гроші. Мій чоловік добре заробляє, але ми з цього практично нічого не отримуємо. Я не марнотратна, роблю покупки в недорогих магазинах, вмію готувати смачні страви з недорогих продуктів. Я вважаю себе хорошою господинею і хочу, щоб мій чоловік це цінував. Мені також хоч іноді потрібні косметика та похід до перукаря. Мрію поїхати з дітьми в подорож, хоча б на день-два. Але грошей не вистачає.

Мені набридла ця ситуація, але я не знаю, як опустити чоловіка на землю. Він відчуває провину за те, що залишив свою матір напризволяще, і тепер намагається компенсувати це грошима. Але це гроші і його дітей також»…

Юстина Ричко, психолог з Avigon.pl:

Дуже дякую, що поділилися з нами своєю проблемою. Чудово, що ви з чоловіком знайшли дім і роботу в Польщі і можете жити тут у спокої. Незважаючи на те, що ви вирішили поїхати до Польщі ще до початку війни, її початок мав сильно вплинути на ваше відчуття безпеки.

У партнерстві потрібно навчитися говорити про фінанси, адже це дуже важлива частина життя

Безумовно, ви дуже переживаєте за своїх рідних і друзів, які вирішили залишитися в Україні, незважаючи на небезпеку та невизначеність, що їм загрожує. Пишу це не випадково, тому що, на мою думку, ви повинні співпереживати емоціям свого чоловіка, щоб мати можливість використовувати аргументи, які переконають його у вашій правоті.

Ви пишете, що ваш чоловік значну частину доходів вашої сім'ї відправляє матері та сестрі в Україну. Звідси ваші суперечки і проблеми, а кажуть, що суперечки про гроші найшвидше вбивають кохання. Про це варто пам’ятати, але це не означає, що про це не варто говорити.

Навпаки, в партнерстві потрібно навчитися говорити про фінанси, тому що це дуже важлива частина життя, і в складних ситуаціях компроміс у цій сфері необхідний для збереження хороших стосунків.

Чоловіки, як правило, реалісти, зосереджені на пошуку рішень, тому їх приваблюють раціональні аргументи

Я згодна з вами, що ваш чоловік може почуватися винним перед своєю матір’ю та сестрою, і надсилання їм значної суми грошей може бути способом компенсації за цю ситуацію. Якщо це так, він діє на емоційному рівні, і його буде важко переконати без добре підготовленого аргументу. Я також розумію, чому ви вважаєте, що значна частина зароблених грошей належить вам і вашим дітям. Ви також багато чим пожертвували, щоб побудувати своє життя в іншій країні, і віддавати більшу частину свого доходу комусь іншому здається вам несправедливим. Отже, як ви намагаєтеся досягти компромісу?

Чоловіки, як правило, реалісти, зосереджені на пошуку рішень, і тому їх приваблюють раціональні аргументи. На вашому місці я б подумала, як конструктивно донести ваші аргументи до чоловіка.

Однак перш ніж почати це робити, будь ласка, спочатку подумайте, скільки коштує ваше життя в Польщі та скільки коштує життя сьогодні в Україні. Враховуючи нинішній дохід сестри та матері чоловіка, чи вистачає надісланих їм грошей для задоволення основних потреб? Чи потреби більші? Якби ви зараз жили в Україні, чи могли б ви утримувати себе на такі гроші? Перераховані їм кошти дозволяють більше, ніж гроші, які ви зберігаєте на власні потреби в Польщі?

Зробіть такий розрахунок, дізнавшись, скільки зараз коштують продукти харчування чи засоби гігієни в обох країнах. Будь ласка, відчуйте також становище матері та сестри вашого чоловіка під час війни, а також емоції вашого чоловіка, який залишив цих двох близьких людей у ​​країні, спустошеній війною.

Поточний стан має бути тимчасовим і не може тривати вічно

Якщо ваші розрахунки показують, що кошти, перераховані сім’ї в Україні, дозволяють задовольнити більше потреб, ніж гроші, які залишаються на сім’ю в Польщі, ви отримаєте раціональні аргументи, які допоможуть вам переконати свого чоловіка.

Пам’ятайте, що зазвичай люди мають дуже глибоко вкорінене почуття справедливості, тому звернення до цього почуття, безумовно, може допомогти. Ви також можете проявити добру волю в розмові з чоловіком і домовитися з ним, що зменшувати кількість грошей, які надсилаються сім’ї, можна поступово. Це дозволить йому швидше звикнути до ситуації і прийняти її. Це також дасть йому зрозуміти, що поточний стан має бути тимчасовим і не може тривати вічно.

Я вважаю, що раціональні аргументи допоможуть вам переконати свого чоловіка в тому, що хоча він і намагається відшкодувати матері та сестрі воєнні труднощі, але в нинішній ситуації він завдає шкоди власній родині, тобто вам і вашим дітям.

Посилання на сторінку спеціаліста

<frame>Вам довелося покинути всіх і все? Почати жити в іншій країні? З вами немає близьких людей, яким можна довіряти? Потребуєте поради, підтримки?Дозвольте допомогти вам. Напишіть нам redakcja@sestry.eu, і ми подбаємо про те, щоб психолог або психотерапевт відповів вам доброю порадою. Це може стати першим кроком у вирішенні проблеми, і це полегшить ваше життя за кордоном. Ми публікуємо лист, який отримали від української читачки, а також відповідь психолога.<frame>

Як не рубати з плеча і зрозуміти одне одного?

«Ми з чоловіком і чотирьма дітьми від початку війни живемо в Польщі. Ми покинули свою квартиру і все наше життя в Україні. У мене такий характер, що я не вагаюсь, а просто дію. Це для мене рецепт від стресу. Щоб розум був чимось зайнятий, тоді і про проблеми менше думок.

Відразу після приїзду, коли формальності були завершені, я сказала чоловікові, що буду працювати, а опіку за дітьми ми поділимо порівну. В Україні я сиділа з дітьми, готувала, прала, прибирала — була домогосподаркою. У Польщі я вирішила це змінити.

Я знайшла роботу в приватній компанії. Хоча у мене не було досвіду, власники виявились дуже добрими і повірили в мене. Я навчилася всьому з нуля, і мені дуже подобається моя робота.

Керівники ретельно контролюють якість продукції, і я задоволена. Через рік моєї праці мене оцінили, я отримала підвищення. Змогла перейти від виробництва до перевірки. Нарешті я можу розвиватися, і мене цінують не тільки вдома.

На жаль, моєму чоловікові у Польщі не так пощастило у професійному сенсі. Він уже кілька разів змінював роботу. В Україні він керував людьми, а тепер мусить підпорядковуватись. І йому це не подобається.

Зараз він взагалі без роботи. Я намагаюся переконати його шукати нову, адаптуватися до умов, своїм прикладом показую, що можна розвиватися, а його це абсолютно не хвилює. Не знаю, як його стимулювати до дій.

Він уже заявив, що коли закінчиться війна, ми повернемося в країну. А у мене дедалі більше сумнівів щодо цього. Я нарешті повірила в себе та свої можливості. Вивчила нову мову, відкрилась людям. І нарешті відчуваю себе живою, тож не хочу нічого міняти.

Боюся, коли настане час прийняти остаточне рішення, я оберу жити в Польщі. З дітьми, але без чоловіка. Знову повертатися до горщиків я не маю бажання. Можу поєднувати роботу з доглядом за домом. Навіть розриватися між роботою і хатніми обов’язками краще, ніж просто сидіти вдома.

Коли під час однієї з розмов про повернення в Україну я сказала чоловікові, що не зацікавлена вертатись, він здійняв страшенний галас. Звинуватив мене в тому, що я хочу розбити сім'ю і думаю тільки про себе. Оголосив, що діти повернуться з ним, хочу я того чи ні. Але я думаю от що.

Діти скоро стануть самостійними, і в Україні я знову стану кухаркою та прибиральницею. До такої перспективи я не хочу повертатися. Чи є у нас шанс порозумітися? Чи є якесь здорове вирішення цієї ситуації?»

Александра Антонська, психолог на Avigon.pl:

Дякую, що поділилися своєю ситуацією. Бачу, у вас дилема, з якою непросто розібратися. Написане в листі свідчить про те, що ви почали друге життя в Польщі, впорались із переїздом, до того ж знайшли шлях розвитку й професійної реалізації. Ваші навички помітили й оцінили. І це неймовірно важливо для вас.

З іншого боку — ваш чоловік, розчарований своєю поточною ситуацією на роботі, почувається абсолютно навпаки — він відчуває в Польщі регрес. Сильні емоції іноді заважають нам приймати раціональні рішення, ми говоримо щось імпульсивно, не завжди те, що маємо на увазі.

Повернення в Україну чи подальше перебування в Польщі — це дуже важливе рішення. Тому говорити про таке слід у спокої — можливо, під час спільної вечері. Варто сказати про свої почуття і те, що ви не хочете повертатися до тієї ролі, яку грали в Україні.

Я вважаю, що в цій ситуації знайти спільне рішення можливо

Варто відкрито говорити про ваші потреби та очікування. Незважаючи на те, що у вас з чоловіком зовсім різні погляди на поточну проблему, варто пам'ятати, що проблема не повинна розділяти вас і ставити по різні боки, натомість ви маєте протистояти ситуації разом. І підтримувати одне одного.

Ви повинні розуміти мотивацію вашого чоловіка для повернення — він почувається недооціненим у Польщі, відчуває, що не може розвиватися. Разом з тим ваш чоловік має розуміти, що його жінка так само почувалась в Україні.

Не можна втекти від проблеми чи забути про неї

Зупиніться на мить, подумайте про можливі наслідки рішень, а також дайте собі час на емоції, щоб пережити те, що всередині вас.

Зміцнення стосунків з чоловіком також має допомогти. Можливо, ваш чоловік ще не виявив хороші сторони цієї країни. Можливо, варто відвідати місця, які вам цікаві, помітити, що наше життя складається не лише з роботи.

Бажаю вам багато сил і наполегливості.

Посилання на сторінку експерта.‍

Квадробери — нова підліткова субкультура, яка набирає популярності по всьому світу, зокрема й в Україні. Підлітки одягають маски тварин, чіпляють штучні хвости та імітують поведінку звірів, час від часу пересуваючись на чотирьох та видаючи типово тваринні звуки. Для когось — це весела гра, а для декого — втеча від реальності, за якою приховуються серйозні психологічні проблеми, застерігають фахівці. Чи несе квадробінг загрозу для психіки дитини? Як реагувати батькам на нове захоплення своїх дітей та коли бити на сполох? 

Хто такі квадробери?

Уперше про квадроберів стало відомо у 2015 році завдяки 42-річному японському атлету Кенічі Іто. Він встановив рекорд Гіннеса з бігу на 100 метрів на чотирьох кінцівках, подолавши цю відстань за 15,71 секунди. Щоправда такому результату передувала важка робота. Чоловік впродовж дев’яти років вивчав особливості опорно-рухового апарату мавп і намагався адаптувати поведінку тварини під людський організм. Іто працював двірником і навіть щоденну роботу виконував на чотирьох. Японський спортсмен навіть не підозрював, що його захоплення з часом переросте у новий тренд субкультури — квадробінг. Його основними елементами є пересування на чотирьох кінцівках та виконання різних трюків — від стрибків через перешкоди до швидкого бігу, з імітацією рухів та звуків різних тварин. Про тренд згадали завдяки соцмережі TikTok. Влітку цього року там почали з’являтися короткі відео, на яких підлітки у костюмах тварин та на чотирьох кінцівках бігають вулицями міст. 

Як реагують люди?

У соцмережах реакція на незвичне захоплення підлітків неоднозначна. Одні не зважають на дивакувате захоплення підлітків, інші —  засуджують.   

«Моя дочка захоплювалася цим. Із плюсів — стрибає, бігає, одна з найкращих в класі, має високий бал з фізкультури, навчилася стояти на руках, робила на замовлення маски для квадроберів (дитина навчилася заробляти, ціна маски в середньому 800-1000 грн), удосконалила навички малювання і шиття (бо зробити ту маску ще той квест). Зараз вже не цікавиться квадробінгом. Це проходить, як і всі дитячі забавки», — пише у Facebook Олена Галушко. 

«Така сама субкультура, як й інші були. Якщо не підігрівати тему, винайдуть іншу через декілька років. У мене є пара друзів, діти яких були готами і нічого. Зараз покоління асертивних дітей — і це дуже круто, це дуже відрізняє їх від нас в їхньому віці. Нічого не забороняти — слухати і вести діалоги з дітьми», — пише у коментарях під дискусією про нову субкультуру Лілія Мозгова.

Однак хейтерів в коментарях традиційно виявилося більше:

«Бідні люди, без інтелекту, зовсім...»

«Нічим іншим не зайняті, от і мають час на дурниці. А далі що? Будуть спарюватись, як тварини на вулицях?…»

Блогер, якого обурює хейт до квадроберів 

23-річний Іван Вергун блогер-початківець. Про квадроберів чув давно, але відео з ними побачив влітку у соцмережах. На ньому дитина у масці бігала вулицею. Вела себе не агресивно, нікого не чіпала. Коментарі під дописом шокували хлопця:

— Доросла жінка писала тій дитині: «Здохни». І подібних коментарів, де бажають смерті прихильникам цієї субкультури було багато. Мене це сильно обурило. Я згадав свої шкільні роки, коли мене булили абсолютно за все — за зовнішність, бо мав проблеми із зубами, зачіску, одяг.

Тому я вирішив стати на захист квадроберів і частину негативного хейту взяти на себе

Аби захистити прихильників нової субкультури, Іван у TikTok почав видавати себе за квадробера. Хоча, наголошує, не є таким. Жодних масок чи штучних хвостів не одягає. На відео робить максимальні дурниці — видає звуки тварин чи їсть котячий корм на камеру. Одне з тих сторіз набрало понад 5,5 мільйонів переглядів та 17 тисяч коментарів. Задум Івана спрацював. Хейт посипався на нього:

— Я вирішив створювати контент, який не підходить для дітей — і я про це попереджаю. Відео, яке я знімаю, створене для того, щоб показати іншим, як робити не потрібно, тому що це небезпечно для здоров'я. Я лише роблю вигляд, що їм котячий корм на камеру, але насправді це не так.

Я просто викликаю хейт і переманюю увагу дорослих до себе. А ще таким чином привертаю їхню увагу, аби вони були більш пильнішими до своїх дітей

Щодня хлопець записує по 5-7 коротких відео. На зйомку одного йде до години часу. Іван переконаний, цікавість до квадробінгу з часом зменшиться, а ось негативні коментарі можуть залишитись у голові дитини назавжди.  

Квадробінг — не психічне захворювання 

Будь-яка нова субкультура сприймається старшим поколінням ворожою та загрозливою, розповідає психологиня Олена Шершньова. Та насправді явних загроз для дітей захоплення квадробінгом не несе. Така забава може покращувати фізичний розвиток дитини. А ще — дозволяє самовиражатися, знаходити спільноту, де дитину приймають за свою, що для підлітків є надзвичайно важливим: 

— Я не бачу тут глибинної проблеми, Я бачу глибинну потребу у прийнятті своїми однолітками, у приналежності до певного соціуму, у самовираженні, самореалізації, самопрезентації. Діти добирають собі костюми різних тваринок і за допомогою цього підкреслюють свою індивідуальність. Я бачу дуже подібні риси з усіма субкультурами, які ми вже бачили, наприклад емо, рокери, репери — хто завгодно.

Хтось захоплюється репом і читає речитативом, а хтось — квадробінгом і показує, як він може незвичайно бігати на чотирьох точках опори. Це таке самовираження

Утім, застерігає психологиня, як і у будь якій субкультурі, є свої ризики. Коли дитина переходить межу здорового глузду — батькам варто бити на сполох:

— Що це за межа? Якщо дитина повністю занурюється в цю субкультуру, втрачаючи інтерес до навчання, якихось своїх попередніх хобі, друзів, сім'ї, тобто дуже зациклюється на новому захопленні. Якщо втрачає свою ідентичність і ототожнює себе з твариною по-справжньому, а не в ігровій формі — тоді батькам варто замислитися, що з їхньою дитиною відбувається щось не те. За таких обставин важливо про це відверто поговорити або ж навіть відвести дитину до спеціаліста. Тому що у такий спосіб у неї можуть проявлятися психологічні проблеми і навіть психічні розлади.

І причина такої поведінки, твердить психологиня, не у захопленні новою субкультурою. Це свідчить про наявність більш глибших проблем. Квадробінг — лише привід проявити їх:

— Якщо в дитини є психологічні проблеми, то цьому однозначно передував якийсь дискомфорт або травма. Коли вдома, наприклад, весь час скандали або в школі ображають та висміюють однолітки. Такі щоденні ситуації можуть вилитися з часом в агресію. І якщо звичайна дитина одягне вушка, хвостик і піде просто самовиражатися, то дитина з таким бекграундом може і вкусити. Чому? Тому що їй дається змога цю агресію виразити не від себе, а від уявного котика, зайчика чи песика.

І питання тоді вже, а чому в неї ця агресія, звідки і що її спричинило? Це питання мають ставити собі батьки

Що робити батькам?

1. Спостерігати за дитиною

За порадою психологині, дорослі мають спостерігати за дитиною, аби гра залишалася грою, субкультура — субкультурою. Головне, аби у дитини, одягаючи вушка, маску та хвіст, не було усвідомлення, що вона є якоюсь тваринкою: 

— Психологічно стабільній, щасливій, задоволеній життям, прийнятій в колективі, у своїй родині дитині заняття квадробінгом жодного ризику для себе не несе. А ось коли хтось когось в компанії вкусив — це вже загроза і небезпека. Або на одному з телеефірів на цю тему журналіст наводив приклад, як дівчинку хлопець водив на поводку у рамках нібито гри. Як психолог скажу, що це вже психологічна загроза. Тут є елементи приниження, гендерна нерівність.

2. Підтримувати дитину

Підтримка батьків — найважливіше для дітей у будь-яких починаннях, розповідає психологиня. Вона переконана, що таким чином дорослі «вбивають двох зайців». З одного боку, це сприяє підвищенню самооцінки дитини і психологічному благополуччю. А з іншого — довірі, завдяки якій дорослі матимуть вплив на ситуацію і направлятимуть дитину у здоровому напрямку:

— Батькам потрібно з дитинства привчати дитину балансувати своє життя.  Насправді, заняття квадробінгом можуть справляти терапевтичний ефект, коли дитина розкривається через своє alter ego. Дітям іноді простіше проявляти себе не від свого імені, а від імені, наприклад, тварини. І якщо таким чином з неї виходить любов, світло і радість, то яка шкода може бути від субкультури?

А якщо там травми, біль, агресія, то знову ж таки винна не тваринка

Розділяти захоплення дитини батьки не зобов’язані, але, як радить психологиня, головне — не засуджувати. Бо якщо захоплення не несе шкоди то й потреби його забороняти  немає.