Альбіна Трубенкова
Журналістка, публіцистка. Понад 20 років займається темою європейської інтеграції України. Як журналістка та редакторка працювала в УНІАН, «Газеті по-київськи», журналах «Політика і культура», «Профіль України» та інших. Консультувала Урядовий офіс з європейської інтеграції України. Розробила комунікаційну стратегію для проєкту розвитку центрів малого бізнесу ЄБРР. Працювала як спеціаліст з комунікацій у кількох проєктах Представництва ЄС в Україні. Брала участь у міжнародних проєктах, створених за підтримки ЮНЕСКО. Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну поїхала до Польщі. Працювала редактором Польської агенції преси. Отримала журналістську стипендію MLU, саме завдяки цьому змогла приєднатися до проєкту «Сестри».
Публікації
Українські біженки адаптуються і активно розвивають власний бізнес у різних сферах в Польщі. Але наважитись буває дуже складно. Як шукати гранти та програми фінансування малого бізнеса? Чи одразу треба створювати фірму? Чи ще до її старту можна знайти відповідне рішення щодо фінансування? Виявляється, у Польщі є дуже багато можливостей, але й певних нюансів, знаючи які легко подолати всі перепони. Про це ми поговорили з експерткою з оцінок заявок на гранти Європейських фондів та державних установ Польщі, експерткою в польсько-українському проєкті Forbes Women Academy Ізабелою Анушевською.
Альбіна Трубенкова: Пані Ізабело, на що звернути увагу жінкам з України, біженкам, які хочуть відкрити бізнес в Польщі? Яким шляхом йти?
Ізабела Анушевська: Українки, як і громадянки Польщі, можуть звертатися з заявками на гранти до Європейських фондів, недержавних організацій, польських фондів – як державних, так і приватних, Норвезьких на Швейцарських фондів. Також є можливість отримати дофінансування на рівні воєводства, гміни, повіту – треба відслідковувати ці регіональні конкурси, дивитись, чи ви відкрили (або відкриваєте) фірму саме у цьому регіоні, бо це важливо. Вам не обов’язково самим подавати заявку на фінансування – можете долучитися до іншого проєкта на рівні партнера (тобто разом з іншим підприємцем подаєте заявку на грант), або ж на рівні учасника (ви приєднуєтесь до проєкта, який вже виграв грант).
Також треба інтегруватися у бізнес-середовище. Наприклад, у Польщі дуже популярні дискусійні групи на Facebook. Я знаю українок з Жешува, які багато зрозуміли і отримали, коли приєдналися до спільнот на Фейсбуці, місцевих дискусійних груп. Це полегшило пошук інформації про оренду житла, вакансії, корисні заходи. І дозволило їм жити життям громади. Ще одна дуже корисна річ – жіночі організації. Багато з них мають відповідне фінансування, зокрема різноманітні гранти, в тому числі Європейського Союзу. Треба вивчити, чим займаються ці організації, знайти для себе найвідповідніші за тематикою та напрямками і спробувати в межах співпраці з цими організаціями реалізувати власний проєкт. Варто слідкувати за конкурсами, які оголошують жіночі організації. Наприклад, такі як мережа жінок-підприємиць в Польщі.
Ще один шлях – відвідування івентів, де надають консультації стосовно започаткування бізнесу в Польщі. І відповідно, відслідковування конкурсів для бізнесів, які оголошують місцеві органи влади.
АТ: Є нюанси, на які варто звернути увагу?
ІА: Безумовно. Наприклад, ви не отримаєте жодного фінансування, якщо маєте не сплачений штраф, навіть у кілька злотих. Тому треба перевірити, чи немає щодо вас запису в Національному реєстрі боргів (Krajowego Rejestru Długów KRD). Вам варто мати заздалегідь розроблену концепцію проекту, яку вже значно легше адаптувати до вимог того чи іншого конкурсу.
Щоб краще орієнтуватися, можна звернути по допомогу до інформаційних пунктів державних установ, наприклад, Центру розвитку малих і середніх підприємств в Польщі (PARP).
Визначте, які варіанти фінансування здатен отримати ваш бізнес, згідно з вимогами конкурсу.
АТ: Чим українки, які розпочинають бізнес в Польщі, відрізняються від польок, за Вашими спостереженнями?
ІА: Українки, які приїжджають сюди, мають великий імпульс, вони закладають масштабні бізнеси. До війни у них добре йшли справи в Україні, тож це просто зміна середовища. Вони мають свої підприємницькі ідеї.
Однак, коли мова йде про людей, які дуже сильно пережили страхіття війни, смерть близьких, втратили майно, ці люди розгублені, психологічно їм важко почати з початку. Вони бояться ризикувати, остерігаються соціальних проблем в іншій країні. Але вони неймовірно працьовиті, знають, що мусять долати страхи заради дітей, родини. Такий парадокс.
Але ж найуспішніші бізнесмени у світі, були тими, хто мусив подолати якийсь великий виклик. І саме тоді вони стали найбільш рішучими. І я бачу в українках саме таких людей, які дуже багато працюють.
Українки – незламні, сильні. В основному я працюю з жінками і бачу: тут вони мають одну роботу, а тут вони намагаються налагодити якусь локальну ініціативу з громадою. Так, я бачу багато страху в їхніх очах. Але вони працюють над собою, долають власні розчарування, піднімаються та йдуть далі.
АТ: І чи можна сказати, що українці стають частиною цього польського суспільства? Чи вони все ще відділені?
ІА: Безумовно, є українські спільноти – послуги для своїх, хоча існує велика різниця між маленькими і великими містами. Я спостерігаю за спільнотою українок. Більше того, дуже часто користуюся їхніми послугами. Чи йду в перукарню, чи в салон манікюру, чи ще кудись, бачу, як вони намагаються зробити все якнайкраще, дбають про високу якість послуг.
Вони використовують свої конкурентні переваги. Наприклад, у Варшаві багато українок, тому українські майстрині намагаються орієнтувати свої послуги на саме на співвітчизниць. Водночас вони все більше і більше адаптуються у Польщі.
АТ: А з якими найбільшими проблемами стикаються українки в Польщі, коли прагнуть почати бізнес? Які ризики, виклики, болючі ситуації? Про що вони одразу говорять?
ІА: У них була гарна робота в Україні, вони мали багато часу, їздили на велосипедах, що вони пам'ятають той луг, вони пам'ятають той ліс. І це все в минулому. З цим важко змиритися, але треба жити далі. Ось таке трохи роздвоєння. Деякі перебувають у терапевтичному процесі постійно. Іноді просто зізнаються, що не мають сил.
Деякі дівчата не можуть звикнути до того, що в Польщі трохи складніше отримати клієнта, процес трохи затягується. В Україні було простіше, а тут доводиться завойовувати довіру. І пропозиція для клієнта має бути розроблена по-іншому, сайт має бути зроблений по-іншому.
Також складно впоратися з бюрократичними процесами початку бізнесу, мовного бар'єру.
АТ: На початку, що, на вашу думку, є найважливішим: психологічний настрій, чи велика ідея?
ІА: Потрібно просто рухатися. Неважливо, зі швидкістю 5 чи 40 кілометрів на годину. Подолати ще один, другий, третій крок. Це важко, але тоді вже піде ефект доміно. Можливо, сьогодні у вас буде лише один клієнт. Зробіть для нього все, що можете. Він, вдячний і задоволений, розповідатиме про вас. З дванадцяти інших може повернеться тільки чотири, але працюйте. Просто потрібно іноді кілька місяців, іноді рік, щоб бізнес почав приносити гроші. Ви повинні бути щасливі, що до вас взагалі хтось прийшов. Що можете покрити поточні витрати на існування.
Також важливо, щоб певні послуги виконувалися однаково добре, щоб клієнти залишали відгуки – українською, польською, а також іншими мовами.
Я ходжу як клієнтка на манікюр і бачу, що там українська майстриня вже має змішане середовище, і українці і поляки. Тобто довіра клієнта вже створена. Оцінка про хорошу якість послуг українських професіоналів пішла у світ. Наприклад, є така програма для бронювання buksi. Там ви просто залишаєте ці відгуки.
АТ: Які тенденції ви спостерігаєте: як українки створювали бізнеси у Польщі рік, півтора тому і як зараз?
ІА: Тоді їм було важливо лише одне – заробляти на життя, просто вижити, існувати. Та з кожним наступним місяцем з'являлося бажання професіональної реалізації. Жінка розуміла, що діти хочуть тут жити. Це був сигнал: не можна залишатися в імпровізованій тимчасовій ситуації. Тож вони почали думати про амбітніші, краще оплачувані речі. І це потребувало певної колоборації. Наприклад, такий бізнес, як освіта: у жінки є ідея, досвід, але вона не може робити це сама. І звертається до громадської організації, де є приміщення і в певних годинах воно простоює.
Дівчата також змогли об'єднатися, щоб, наприклад, доглядати за дітьми: на цьому тижні одна доглядає за всіма, потім інша. Пізніше деякі з них створили ясла для дітей. Вони просто хочуть бути такою ж частиною суспільства, як і всі інші, мати професійну реалізацію.
АТ: В яких сферах українки здебільшого відкривають власний бізнес в Польщі?
ІА: Це освіта, психологія, сфера бʼюті-послуг і багато іншого. Є дівчата, які займаються бізнес-консалтингом, інші – заняттями для дітей, одна пані має мережу франчайзингових кав’ярень, є ті, хто займається перевезеннями. Отже, вони намагаються пристосуватися до потреб ринку, але також намагаються використовувати те, ким вони є, надавати послуги насамперед своїм українцям, тому що тут вони мають конкурентну перевагу – легше отримати цю аудиторію. Я їм кажу, що на певному етапі бізнесу це є добрим методом, але на триваліший час сприяє створенню таких закритих анклавів. І це не дуже добре, поступово ви повинні виходити за межі цих середовищ, залучати різних клієнтів.
АТ: І як би ви мотивували тих людей, які в Україні, які хочуть, але, можливо, вони бояться, або у них щось не виходить?
ІА: Треба виходити з дому, брати участь у нетворгінгах, відвідувати івенти, де можна отримати поради з ведення бізнесу. Потрібен поштовх, енергія, зворотній зв'язок, однодумці. Ця синергія допомагає.
Наприклад, у Варшаві, є певний простір, спільноти для проведення вільного часу з сім'єю, з друзями і так само існують спільноти, які можуть стати у нагоді у просуванні бізнесу. Варшава дуже допомагає у реалізації підприємницьких ідей, є програми, які фінансує мерія (Urząd Miasta). І українці також можуть cкористатися з цього, відвідувати ці зустрічі, які організовує місцева влада. Вони ходять, всі, наприклад, до Центру підприємництва Смольна (Centrum Przedsiębiorczości Smolna), до Центру креативності Таргова (Centrum Kreatywności Targowa). Це місця, де можна багато чого отримати для розвитку власної справи.
АТ: Кожна десята компанія в Польщі цьогоріч заснована українцями. Чим пояснюється такий результат?
ІА: Українці мають потужну мотивацію. Це боротьба за життя, за дітей. Боротьба за гідність. Також має значення менталітет українських жінок, вони прагнуть довести собі, своїм сім'ям, що можуть почати все з початку. А польське суспільство прийняло цей факт позитивно. Звісно, завжди будуть підприємці, незадоволені, що українці створюють конкуренцію, забирають клієнтів. З іншого боку, в польському суспільстві є повага до того, що українці працьовиті, надійні, вони добре виконують свою роботу, тому мають хорошу репутацію на польському ринку.
Українці швидко адаптуються, бо мають мислення переможців.
Корисні посилання на інституції та організації, де можна шукати конкурси та гранти для бізнесу:
Європейські фонди в Польщі:
https://www.funduszeeuropejskie.gov.pl/
Європейські фонди для східної Польщі:
Європейські фонди, що підтримують інновації в економіці:
https://www.nowoczesnagospodarka.gov.pl/
Європейські фонди соціального розвитку:
https://www.rozwojspoleczny.gov.pl/
Європейські фонди для розвитку Мазовецького воєводства:
https://www.funduszedlamazowsza.eu/
Фонди недержавних організацій:
Офіційна сторінка ЄС:
https://european-union.europa.eu/
Офіційна сторінка норвезьких фондів в Польщі
Сервіс о грантах:
Сторінка, на якій є оголошені конкурси:
База програм підтримки та міжнародної співпраці:
*** Публікація створена завдяки підтримки Українського центру розвитку та співпраці Empowerment
Бізнес в Польщі – можливості для українців отримати фінансову підтримку. Ми зібрали весь спектр таких інструментів: гранти та дофінансування з різних джерел
Заступниця голови фракції «Слуга народу», заступниця голови Комітету ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики, голова комітету ПАРЄ з питань культури Євгенія Кравчук в інтервʼю виданню Sestry зосередилась на пріоритетах європейської інтеграції, розблокуванні заморожених російських активів для відшкодування збитків, завданих війною в Україні та на міжнародній підтримці воюючої України.
Альбіна Трубенкова: Як змінився Ваш графік у звʼязку з війною?
Євгенія Кравчук: Багато часу приділяю міжнародній діяльності. Це робота в рамках ПАРЄ, ПА ОБСЄ, адвокація євроінтеграції, міжнародні поїздки для того, щоб Україна могла отримувати допомогу.
АТ: Як родина ставиться до такого інтенсивного навантаження?
ЄК: Підтримує. Чоловік працює в секторі безпеки та оборони, у нього ще менше вихідних, ніж у мене. Але у нас абсолютно партнерські відносини, наші карʼєри розвиваються паралельно.
Зараз більшу частину часу ми проводимо на роботі. Вдома ж хатніми справами займаємось разом. З суто чоловічої роботи – мій чоловік рубає дрова, які ми замовили на зиму в контексті енергонезалежності й можливих атак Росії. Ну а я більше готую.
АТ: Єврокомісія рекомендувала розпочати з Україною переговори про вступ до ЄС. Як змінились відносини офіційного Києва та Брюсселя?
ЄК: Найбільше досягнення – те що нас в Брюсселі сприймають як майбутнього члена ЄС. До 24 лютого 2022 року всі ці асоціації, саміти Україна-ЄС – це все було дуже приємно, гарно, але ніхто всерйоз не збирався приймати Україну в ЄС. А завдяки Збройним Силам, завдяки тому, що Україна вистояла, у нас відкрилось вікно можливостей – дійсно вступити в Європейський Союз. Європейці відчувають з нами солідарність, ми стіна проти дикунів, ми найсхідніший фланг, ми вмираємо за демократію. І зараз дуже важливо, що у нас підтримка європейської інтеграції на рівні 90%.
АТ: Що можна зробити, щоб Єврорада ухвалила позитивне рішення про початок переговорів про вступ України?
ЄК: Переговори йдуть на рівні уряду. Парламент може лише дотягнути ті пункти, на які звернула увагу Європейська Комісія. Я перебуваю у робочій групі по національним меншинам.
Очевидно, що для Угорщини маємо продемонструвати додаткові сигнали, я не виключаю, що це будуть зміни до законодавства стосовно того, якою мовою можуть здобувати освіту національні меншини.
Цьогоріч Україна вперше за 20 років оновила це законодавство, але ми ще перебуваємо в переговорах з Будапештом. Рішення про те, що нацменшини вчитимуться своєю мовою, матимуть медіа свою мовою не повинно означати, що вони не знатимуть української.
АТ: Що може позитивно вплинути на Угорщину? Чи це взагалі можливо?
ЄК: Ми ж говоримо чесно. Окрім того що (премʼєр-міністр Угорщини Віктор) Орбан симпатизує Росії, ми бачимо, що він хоче вирішити свої проблеми з Брюсселем – розблокувати 13 млрд євро для Угорщини, які ЄС заблокував через проблеми з верховенством права. Окрім того Орбан зробив тему захисту нацменшин за межами Угорщини однією зі своїх топ-тем. Це доволі успішний інструмент їхньої внутрішньої політики. Я сподіваюсь, що ми теж так будемо захищати українські меншини за межами України, особливо коли вже будемо в Європейському Союзі.
АТ: Чи є інші проблемні питання, окрім Угорщини?
ЄК: Ми розраховуємо на позитивне рішення Євроради, сподіваємось на допомогу Брюсселю знайти якийсь варіант з Угорщиною. І після грудня ЄК зможе проводити технічну підготовку до переговорів. Але до березня нам потрібно показати прогрес і в інших питаннях. Наприклад, це стосується закону про лобіювання. Його ще немає. Навіть якщо з’явиться зареєстрований законопроєкт, це буде хорошим кроком вперед. Були питання й щодо збільшення кількості детективів НАБУ – цей законопроект вже проголосований в першому читанні. Як і незалежність САП, фінальні правки до Закону про електронне декларування.
Але головне – це те, що Єврокомісія чітко рекомендувала розпочати переговори про вступ України до Євросоюзу. Не треба знецінювати це історичне рішення оцими технічними вимогами. Бо ми дотягнемо вимоги.
АТ: Прокоментуйте, будь ласка, рекомендацію зі звіту Єврокомісії щодо виконання критеріїв вступу України до ЄС відносно плюралістичного медіаринку. Чи йдеться про включення опозиційних телеканалів?
ЄК: Звернімо увагу, що у документі зазначається: «У наступному році Україна має … розробити дорожню карту для підтримки відновлення плюралістичного, прозорого та незалежного післявоєнного медіаландшафту».
Тобто я бачу попередню рекомендацію щодо створення дорожньої карти для незалежного післявоєнного медіаландшафту. Мова не йде про воєнний стан, а про плани, бачення як має відновлюватися медійний ринок після війни.
АТ: Наскільки ефективними є західні санкції проти Росії? Чи ми можемо щось зробити з тим, що Росія отримує технології й компоненти для виготовлення зброї?
ЄК: Дійсно, є проблема обходження санкцій через треті країни, наприклад, Середньої Азії. Західні медіа регулярно пишуть про це, є конкретний перелік європейських компаній, в тому числі британських, які продають плати, і їх потім використовують росіяни в будівництві ракет. Ми очікуємо закриття оцих шпарин, тому що ці деталі Росія досі отримує.
Окрім санкцій ми чекаємо рішення Єврокомісії щодо того як Україна може отримати заморожені російські активи. Це кошти центробанку РФ та бізнесу олігархів. Найперший маленький крок – це використовувати доходи з банківських відсотків від коштів приватних осіб під санкціями, громадян Росії. Поки що Україна нічого не отримала. Але Бельгія вже чітко заявляла, що є 3 млрд євро, які вона може передавати.
Звичайно, ми не хотіли би, щоб це замінило собою повноцінний механізм репарацій. Але важливі будь-які кошти, які можуть піти на покриття величезного дефіциту державного бюджету. Ми розраховуємо на цю підтримку.
АТ: Раніше Ви висловлювали сподівання, що Міжнародний реєстр збитків, створення якого підтримали 40 країн світу, представники Ради Європи, запрацює восени. Чи вже можна подавати заяви?
ЄК: Обраний виконавчий директор реєстру збитків. Наступного року мають відкрити офіс в Києві, основний же офіс працюватиме в Гаазі. Подати заявку на відшкодування збитків можна буде онлайн та офлайн. Сподіваюсь, перші заявки можуть бути зареєстровані у цьому реєстрі збитків вже у першій половині наступного року. Реєструвати збитки зможуть не тільки державні органи, а й люди, фізичні особи, що постраждали від російської агресії. Але тільки реєстру недостатньо, ми прагнемо створення повноцінного механізму компенсацій. Потрібно рухатись до створення компенсаційної комісії та доступу до заморожених російських коштів, за рахунок яких ці компенсації можливі.
АТ: Якими є голові виклики відбудови України? Як залучити інвестиції?
ЄК: Відбудова вже йде, наприклад, на Київщині. Відбудова Салтівки в Харкові, доки там йдуть обстріли, неможлива. Потрібно переосмислити і регіональні підходи. Проживання в 30-кілометровій зоні від кордону з РФ чи Білоруссю – завжди буде , перепрошую, «російською рулеткою». І великий завод ніхто не будуватиме біля кордону.
Промисловість треба переміщувати до центральної України. Тільки Західна Україна не витримає інфраструктурно. Відбуватиметься внутрішня міграція. Вже зараз багато підприємств релокуються з Харківської, Донецької областей.
Те, що можна, треба перенести в безпечніші регіони. Ми розраховуємо на інвестиції у відбудову, в першу чергу, від ЄС.
АТ: Українські біженки за кордоном – це більше про потенціал чи про те як їх повернути?
ЄК: Статистика показує, що чим довше триватиме війна, тим менше буде тих, хто захоче повернутися. Дуже важливо, щоб не було розколів в суспільстві. Бо якщо ми придумаємо якусь програму – повернись в Україну, отримай якісь гроші, – це може психологічно вдарити по українцям, які залишились під обстрілами. Найкращою мотивацією повернутися буде європейська інтеграція, відновлення України, відновлення ринку праці.
Як держава маємо бути свідомі того, що нам потрібна буде і відповідна міграційна політика. Це можуть бути працівники з інших країн, треба буде створювати програми їх адаптації та асиміляції.
АТ: Гуманітарна політика по відношенню до ВПО – що держава може для них зробити?
ЄК: Відверто, ми ніколи не зможемо забезпечити той рівень соціальних виплат, які надають біженцям європейські країни, маючи доступ до європейських фондів. Але в бюджеті воюючої країни передбачені виплати для внутрішньо переміщених осіб, субсидії, пільгові кредити для відкриття бізнесу. Якщо людина може купити дороге авто, чи квартиру, вона втрачає право на виплати.
АТ: Як вимірювати ефективність парламенту під час війни?
ЄК: Найбільшим досягненням ВР 24 лютого 2022 року було те, що ми зібралися у парламенті і проголосували все, що треба було – воєнний стан, мобілізацію. І потім раз на два тижні збиралися, голосували зміни до бюджету і закони, потрібні під час воєнного стану. Інституції держави встояли завдяки ЗСУ, які зупинили російську навалу.
АТ: Ваші пріоритети на наступний рік.
ЄК: Наша історична місія – працювати ще більше і ще швидше в умовах війни та виконати вимоги на шляху до вступу в ЄС.
У гуманітарній політиці важливо продовжувати курс на деколонізацію, маємо будь що відірватися від «руського міра». Зараз пріоритет – заборона діяльності релігійних організацій, які керуються з держави-агресора. Важливий блок – це захист культурної спадщини, є ідея зробити Кодекс культурної спадщини, наш парламентський комітет планує зайнятися цим питанням.
Продовжити роботу над євроінтеграційними законами, тому що цей процес тільки розпочинається. Після відкриття переговорів про членство нам треба буде прийняти більше 3000 нормативно-правових актів для гармонізації з правом ЄС. Ми в комітеті хотіли би розпочати роботу над Кодексом культурної спадщини.
АТ: Три тисячі нормативних актів – це звучить нереально, враховуючи, що Угода про асоціацію передбачала гармонізацію 350 актів права.
ЄК: Це можуть бути постанови уряду, не завжди йдеться про зміни до законів. Хоча, звучить складно. Доведеться працювати швидше. Ми вже працюємо в 3-4 рази швидше, ніж будь-яка країна, яка виконувала умови для вступу до ЄС. Доведеться в десять разів швидше працювати.
АТ: На Вашу думку, коли Україна буде в ЄС?
ЄК: Я сподіваюсь, ще в цій декаді – до 2030 року. І це буде чудовий результат.
АТ: На Заході часто люди не розуміють, чому в Україні, мовляв «забороняють православну церкву». Як пояснити, що не про церкву йдеться?
ЄК: Треба пояснювати, що ми забороняємо не церкву, а зв’язок з державою-агресором. Якщо УПЦ МП розірве зв’язки з РПЦ, священики вийдуть із Синоду РПЦ, главу російської церкви Кирила не поминатиме, ніхто її не заборонятиме. Крім того в законі передбачена не просто заборона, а судовий розгляд. І тільки після рішення суду буде скасована реєстрація релігійної організації.
АТ: Російська пропаганда дуже ефективна в Європі. Як протидіяти фейкам, маніпуляціям?
ЄК: Має бути цілеспрямована інформаційна політика ЄС, якщо європейські країни не хочуть, щоб російська пропаганда розірвала їх зсередини. Інакше будуть втручання у вибори, спроби впливу на соціум. Важливо, що ЄС заборонив російське ТБ на своїй території. Залишаються соцмережі – дуже впливовий інструмент, ми бачили як групи антивакцинаторів під час COVID швидко перевзулися і почали виправдовувати російську агресію проти України. ЄК шукає шлях взаємодії з соцмережами, щоб вони банили тролів, слідкували за спрямованими кампаніями. На Україну теж поширюватимуться всі нормативні акти ЄС, які стосуватимуться соцмереж.
Важливими є колаборації наших медіа із західними, транслювання українських документальних фільмів про війну з субтитрами – англійською, іспанською, французькою мовами, щоб світ це бачив.
Українці, які знайшли притулок у західних країнах теж мають бути залученими у публічну дискусію, брати участь у заходах, коментувати ситуацію для місцевих ЗМІ, бути максимально публічними. Треба вчити мову країни перебування, щоб доносити правду про війну. Знаєте мову – говоріть. Такий приклад: моя однокурсниця включалась у ефіри CNN з підвалу, обвішана трьома дітьми, розповідала як нас бомблять. Продовжила коментувати тему війни, коли переїхала до США. Отак історії людей переконують краще, ніж цифри, суха статистика.
АТ: Що вам доводилось робити незвичного, щоб переконати наших партнерів на Заході?
ЄК: Я завжди намагаюсь щось показати нашим міжнародним партнерам. Американським конгресменам я презентувала шматок російської ракети «Кинджал», яку збив Patriot. Це справило враження. І це найкраща реклама для американської системи ПВО. От я подарувала тим, хто голосує за виділення цих систем ПВО Україні, такий сувенір.
У перші місяці війни чоловік назбирав мені у Київській області цілий мішечок вражаючих елементів з «Іскандеру» (це такі маленькі кубики, які розлітаються після вибуху). От я на всіх міжнародних зустрічах дарувала їх, розповідала, що завжди справляло набагато більше враження, ніж просто перелічити цифри.
АТ: Існує вірогідність, що Конгрес США не проголосує за кошти на підтримку України. Як бути з цим викликом?
ЄК: Ми сподіваємось, що все ж проголосують. Будемо відверті, у нас бюджет складався з урахуванням цих надходжень. Великий виклик. Тому ми повертаємось до пункту про використання російських грошей – це може бути аргументом «за». Цілком нормальний вихід з ситуації для західного світу: ось ці гроші є, вони заморожені, це держава-агресор.
АТ: Це мільйони, чи мільярди?
ЄК: Звісно, мільярди. Мільйони нічого не змінять.
АТ: Наскільки вірогідно, що ми можемо розраховувати на суттєве збільшення підтримки від ЄС, враховуючи відсутність одностайності в цьому питанні всередині об’єднаної Європи?
ЄК: Євросоюз вже говорить, що може підставити фінансове плече, якщо США не проголосують. Але це вимагатиме додаткових дискусій. Йдеться про кошти європейських платників податків.
Соратниця Володимира Зеленського розповіла про свої міжнародні поїздки під час війни і про те, як переконувати наших партнерів допомагати Україні
Польські перевізники оголосили тривалий протест і блокаду кордону з Україною, який розпочався у понеділок, 6 листопада. Вже у пʼятницю, 10 листопада, черга з українських вантажівок на перетин кордону до Дорогуська сягнула 40 кілометрів, і українські водії нарікають, що з продуктами немає сенсу стільки чекати – вони просто псуються, пише «Газета Виборча». З іншого боку, польські водії, які прагнуть повернутися з України до Польщі стверджують, що їх автівки просто почали зникати з електронної черги, і вони мусять знову реєструватись, за даними видання «Жеч посполита», таким чином з черги зникло 500 польських вантажівок. Ситуація стає дедалі більш напруженою і стрімко розвивається. Підтримує протести крайньонаціоналістична партія Польщі «Конфедерація», відома своєю антиукраїнською риторикою.
Організатор протестів, Комітет захисту транспортних перевізників та роботодавців Польщі, на своїй сторінці в Фейсбук обурився, що українські чиновники опікуються своїми перевізниками, намагаються вирішити проблему, а польські – ні. Нагадаємо, польські перевізники вимагають, щоб у відносинах з українськими представниками цієї галузі Польща повернулась до квот на перевезення – як це було до війни. Вони апелюють до того, що українці нібито надають послуги за нижчими цінами, бо мають нижчі податки і оплату праці водіїв.
Водночас, рівень перевезень автомобільним транспортом між Польщею та Україною виріс в декілька разів від початку великої війни, не лише через комерційні перевезення, але й завдяки гуманітарним та військовим вантажам до воюючої країни. За даними української сторони, у 2021 році Україна мала лише 120 тисяч дозволів на первезення до країн ЄС. За даними польської сторони, до кінця цього року рівень вантажних перевезень, перетинів кордону між Україною та Польщею, сягне 1,2 млн.
Після 24 лютого 2022 року ЄС скасував дозволи для українських перевізників, ця норма чинна до червня 2024 року.
Що характерно, протести польських перевізників співпали з політичною невизначеністю: у Польщі після парламентських виборів лише формується нова коаліція, яка має сформувати уряд.
Голова Польсько-української господарчої палати Яцек Пєхота прокоментував цю ситуацію спеціально для видання Sestry:
–Блокада кордону приносить величезну шкоду і польським і українським підприємцям, вони несуть значні втрати. Це не призведе ні до чого хорошого, тим більше, що блокада розпочалась в момент, коли в Польщі практично немає уряду. Міністри нинішнього уряду вже не відчувають себе впевненими, щоб, згідно зі своїми обов’язками, проводити такі переговори. Правду кажучи, немає переговорника з польської сторони, який міг би серйозно говорити з протестуючими відносно їх вимог. Виникає також питання, кому ця блокада кордону є вигідною?
Ми категорично проти того, щоб повертати практику дозволів на перевезення. Треба розмовляти з українською стороною про вирівнювання умов проведення діяльності перевізників, встановлювати конкурентні засади. Це стосується, в тому числі, і зближення рівня оподаткування. Тобто йдеться про однаковий рівень видатків і прозору конкуренцію.
Натомість категорично не можна вдаватися до таких блокад в ситуації з Україною, воюючої державою, яка стікає кров’ю. Такими діями ми боляче вдаряємо по її економіці.
Розуміючи проблеми польських перевізників, мусимо чітко сказати – не тим шляхом треба йти для їх вирішення.
Вести переговори, безумовно, потрібно. Але ми апелюємо до того, щоб призупинити блокаду кордону до створення в Польщі нового уряду. Адже нинішній уряд вже не може брати на себе жодних довготермінових зобов’язань, не може ухвалювати рішення, які будуть реалізовуватися. Отже, на сьогодні з польської сторони немає відповідного партнера для таких переговорів, тому ми виступаємо за призупинення протестів.
Напруга на польсько-українському кордоні зростає, черги вантажівок з польської сторони стали гігантськими
Правляча в Польщі партія «Право і Справедливість» втрачає можливість створити коаліцію в новому Сеймі та сформувати уряд, про що свідчать результати кількох опитувань і нові дані late poll (дослідження проведено Ipsos для TVN, Polsat i TVP). Згідно з останніми даними late poll, опублікованими в понеділок вранці, ПіС отримує 36,6 відсотка голосів, опозиційна «Громадянська коаліція» (блок партій на чолі з «Громадянською платформою» Дональда Туска) 31 відосток, блок «Третя дорога» — 13,5, блок лівих (Нова Лівиця) — 8,6, а радикальнонаціоналістична антиукраїнська партія «Конфедерація» — лише 6,4 відсотка. Отже, три опозиційні сили — «Громадянська коаліція», «Третя дорога» і блок лівих разом набирають достатню кількість голосів для формування більшості, це разом близько 248 мандатів у Сеймі із 460 місць. Вчора політики усіх трьох сил, не називаючи імен на посади, підтвердили проведення переговорів стосовно формування правлячої коаліції і уряду.
Партія ПіС все ще сподівається, що екзітполи помилилися. Також соратники Ярослава Качиньського публічно заявляють, що вони здатні утримати владу: «Ми абсолютно перемогли на цих виборах, і саме нам президент (Польщі) Анджей Дуда довірить місію формування уряду, — каже депутат Європарламенту від "Права і справедливості" Ришард Чарнецький. — Таким чином, ми отримаємо час для переговорів, і тоді можуть відбутися ті "дуже цікаві речі", про які говорив у своїй промові голова (партії ПіС) Ярослав Качинський». Дійсно, партія посіла перше місце, але цього недостатньо, щоб втримати владу. Ймовірний союзник — «Конфедерація» — також не допоможе ПіС утримати владу, бо навіть разом їм не вистачить десь приблизно 12-20 голосів до створення більшості.
Опозиція рішуче налаштована реалізувати свій шанс на успіх, сформувати коаліцію і новий уряд, виходячи з результатів голосування:
«Це кінець правління ПіС. Ніхто у нас не вкраде ці вибори», — заявив лідер опозиції Дональд Туск. «Послухайте, ми це зробили. Я ніколи не був таким щасливим від цього другого місця», - додав він. Туск привітав з перемогою лідерів інших опозиційних партій: «Ніхто нас більше не обдурить. Ми виграли Польщу».
Менше з тим, згідно з Конституцією Польщі президент Анджей Дуда (є соратником Качиньського) може назвати кандидатуру премʼєр-міністра на свій розсуд, законодавство не забороняє цього. І тоді саме названий президентом кандидат формує уряд та протягом 14 днів має отримати вотум довіри Сейму. Якщо цього не станеться, то Конституція Польщі передбачає можливість формування уряду Сеймом.
«Єдине, на що ще сподіваються великі прихильники лідера (ПіС) Качинського, — це на те, що він все ж таки перетягне на свій бік відсутніх депутатів, щоб мати парламентську більшість, але це вже здається нереальним. Найпізніше 1 грудня ми матимемо новий демократичний опозиційний уряд», — заявив колишній президент Польщі Александр Кваснєвський в інтерв'ю порталу Onet.
«Абсолютно очевидно, що ми сформуємо спільний уряд з «Третьою дорогою», тому що ми згодні в абсолютній більшості наших пріоритетів. Сьогодні ви бачите, що «Громадянська коаліція» з «Третою дорогою» і лівими має значну більшість», — сказав віце-президент «Громадянської платформи» Рафал Тшасковський в інтерв'ю Polsat. Також, відповідаючи на запитання журналістів у виборчому штабі після оголошення результатів екзітполів, політик висловив сподівання, що президент Дуда продемонструє свою незалежність від голови партії ПіС Ярослава Качинського у питанні визначення кандидатури премʼєра, яку назве нова коаліція в Сеймі.
Якщо цього не станеться, то процедура формування уряду може затягнутися на кілька місяців.
Вже у вівторок виборча комісія обіцяє оголосити остаточні результати голосування на парламентських виборах в Польщі, які відбулися 15 жовтня.
Питання, на яке намагаються дати відповідь політики і журналісти після того як результати екзітполів показали впенену перевагу опозиційних сил.
Останнім часом польські політики торкаються українського питання в досить різкий спосіб, що, зрозуміло, пов’язано з виборами, настроями суспільства і соціологічними опитуваннями. Зрештою, гадала, друзі-поляки самі впораються зі своїм внутрішньополітичним контекстом. Тому ділила на 20 всі ці немилі висловлювання про заборону українського зерна, можливе зменшення підтримки українських біженців і подібне.
Але сьогодні зранку прочитала і… просто не повірила. Може, українські медіа щось перекрутили? Ні, Польська агенція преси чітко процитувала слова очільника держави: «Україна поводиться як той, хто тоне і хапається за все. Ми маємо право боронитися, щоб той, хто тоне, не заподіяв нам кривди». Саме так сказав Анджей Дуда на брифінгу для польських журналістів перед засіданням ООН в Нью-Йорку.
Пане Президенте, ми не потопельники. Ми твердо стоїмо на землі і боремось за існування держави Україна. Ми спираємось на підтримку цивілізованих країн Заходу, в тім числі одного з найбільших наших європейських друзів — Польщі.
Досі зі сльозами на очах згадую, як Польща, і Ви, Пане Президенте, відкрили кордони 24 лютого 2022 року для наших жінок і дітей. Як Польща боролася за зброю для України — танки, ППО, винищувачі. Ваша країна у важкий момент фактично стала логістичним хабом для України, куди прибуває з усього світу військова і гуманітарна допомога, до якої не може дістатися ворог. Саме тому ми живі. Тому у наших Збройних Сил є чим бити російського агресора.
Я пригадую Ваші слова, Пане Президенте, у трагічний день 24 лютого: «Ми стоїмо разом з Україною… Ми підтримуємо Україну як її сусіди, як Північноатлантичний Альянс, як Європейський Союз… Ми сподіваємося, що російська агресія буде зупинена. І я запевняю вас, що як член міжнародної спільноти зроблю все можливе для того, аби те, що відбувається сьогодні в Україні, якомога швидше припинилося і щоб Україна могла мирно існувати як держава, у своїх кордонах, визнаних політично вже кілька десятиліть, могла мирно і вільно розвиватися». І для мене, як українки, це найважливіше. Сподіваюсь, Ви й сьогодні налаштовані саме так.
Чи були ми потопельниками? Я згадую Ризький мир, Пане Президенте. Так, розумію, що видатний державний діяч Юзеф Пілсудський не мав виходу і боронив державу Польща. Але якби поляки тоді трохи більше повірили, що Україну можна врятувати, то нащадки тих українців, з роззброєного війська, не були би примусово гнані виконувати злочинні накази радянської Росії, яка напала на Польщу — це сталося вже менш ніж за 20 років після угод з більшовиками в Ризі. До слова, річниця цих трагічних подій була кілька днів тому. Історія не любить оцього «якби». Але ж нарізно саме Польща та Україна зазнали найбільших втрат у Другій світовій війні. Брак довіри — це завжди про потопельників, тут Ви абсолютно маєте рацію, Пане Президенте.
Ми ще не виграли у цій страшній війні Росії проти України і всього цивілізованого світу, але разом вже змогли не програти. Нам, Україні та Польщі, «точно не буде соромно», цитуючи слова відомого політика.
Ми небезпечні, Пане Президенте. Але не для Польщі. Для Росії, спільного нашого ворога. «Нашу і вашу свободу» ще належить боронити. Політики йдуть чи залишаються, вибори змінюють інші вибори, в Польщі та Україні, на відміну від автократії на Сході, у Московії. Дражливі сьогодні питання, такі як транзит українського зерна, будуть вирішені. А от що буде за двадцять років з нашими державами? Я не хочу, щоб на моїх співвітчизниках знову були якісь «совєтські свитки», навіть теоретично, і щоб нас викинуло по інший бік окопів. Не хочу. Як і Ви.
Ми вдячні, Пане Президенте, за можливість для українських воєнних біженок жити і працювати у Польщі. До речі, мені і моїм колегам журналісткам за минулий рік польська держава повернула по кілька тисяч злотих переплачених податків — майже кожна з нас працювала на трьох роботах, щоб інтегруватися і стати на ноги. Ми приносимо користь польській економіці і суспільству. Наприклад, пані, у якої я винаймаю житло, отримує додатковий дохід до пенсії. Які ж ми потопельники?
Наша Юлія працює у Варшаві і водить до садочка особливого синочка. Марія включається на міжнародній конференції з немовлятком на руках. Таня втратила чоловіка Руслана, він загинув у бою 4 серпня минулого року, при звільненні від окупантів Херсонської області, а їхній синочок прагне вирости сильним — він улюбленець польських тренерів із тхеквондо в Ольштині. Наталія перекладає чудову польську поезію. Це лише кілька слів про наших дівчат з часопису Sestry.
Наші діти ходять до польських шкіл і можуть не здригатись від вибухів російських бомб, поки їхні батьки в ЗСУ боронять Україну. Наші інваліди і важкопоранені можуть лікуватися у польських лікарнях. Дякую, Пане Президенте. Ми живі.
А хто ж потонув? «Москва», звісно. Поки що тільки як корабель.
Але ж ми разом, Пане Президенте, Польща та Україна не тримають каменів у кишенях. Так?
Україна не є потопельником. Нас бояться? Хіба тільки росіяни. Невдале висловлювання Анджея Дуди викинуло на політичний берег щось надто сакрально-символічне: або впораємось, або…
Зверніться до редакторів
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.