Олександр Голубов

Епопея з «Таурусами» все більше й більше нагадує історію, яку майже рік тому можна було спостерігати із передачею українцям німецьких танків «Леопард-2». Спочатку Україна просить про нову зброю, але одразу отримує рішучу відмову. Потім про те, що прохання Києва є доречним, а пояснення Берліна — не дуже, починають говорити усі притомні експерти та журналісти. Проукраїнськи налаштовані політики тиснуть на уряд, проросійськи налаштовані — розповідають про те, як такий крок обовʼязково втягне Німеччину у Третю світову війну.

І хоча перших набагато більше, канцлер Олаф Шольц вперто каже «ні» та кожного разу видає новий привід, чому це неможливо: то українців довго вчити, то Бундесверу й самому потрібні танки, то не варто забувати, як жахливо виглядатимуть німецькі танки у битві з російськими — мовляв, ми вже це проходили і не хочемо повторення. Кожна така відмовка швидко розбивається на друзки аргументами прихильників постачань — і так само швидко замінюється новим приводом від німецького канцлера, чому давати Україні саме цю зброю не можна.

Нарешті танки починають постачати інші українські партнери, а Шольц хапається за останню соломинку — «Леопарди» не поїдуть в Україну, допоки США не нададуть «Абрамси»

Особливої логіки у цьому поясненні годі й шукати, але німецькі ЗМІ та експерти і його обговорюють — дехто з відвертою насмішкою, але є й ті, хто вважають подібний підхід зрозумілим. Втім, і цей останній бастіон тримається недовго, адже Вашингтон не витримує та погоджується зробити символічний крок, аби лише зняти останнє заперечення Шольца [у жовтні 2023 року Сполучені Штати передали Україні 31 обіцяний танк «Абрамс». — Ред.]

«Леопарди» для України зрештою отримали зелене світло, ЗСУ максимально швидко опанували нову зброю, а на Німеччину, скориставшись тимчасовою слабкістю, за цей час ніхто не напав — і Третя світова вирує хіба що у голові Дмитра Медведєва під час чергових загострень, типових для його тонкої душевної організації. Але, попри всі подібності з танковою епопеєю, питання надання німецьких далекобійних ракет Україні й досі залишається відкритим.

Резолюція без «Таурусів»

Може здатися, що ми нині на передостанній серії рімейку так добре знайомого нам серіалу. Схожі, хоча й трохи гірші за деякими характеристиками крилаті ракети вже надали Велика Британія та Франція. Сполучені Штати можуть незабаром передати також ATACMS зі збільшеним радіусом дії, що дозволить завдавати ударів по анексованим територіям у Криму.

Усі можливі відмовки та причини опонентів надання «Таурусів» вже безліч разів спростовано військовими експертами та журналістами в ефірах токшоу та на сторінках найрейтинговіших німецьких видань. Ані Велика Британія, ані Франція не лежать в ядерному попелі навіть після знищення штаб-квартири російського чорноморського флоту у Севастополі, українці не порушують власних обіцянок і не завдають отриманими ракетами ударів по російській території. І ця нова зброя була опанована ЗСУ не менш швидко, ніж західні танки.

Зростає і політичний тиск на канцлера. При цьому своє обурення нерішучістю Шольца висловлюють не лише в опозиції — передусім серед християнських демократів. Не менш палкі суперечки виникають й у правлячій коаліції

І зелені, і вільні демократи майже одноголосно говорять про те, що «Тауруси» мають бути надані Україні. Навіть деякі соратники голови німецького уряду серед соціал-демократів готові порушувати партійну дисципліну і критикувати свого шефа. При цьому і владні, й опозиційні партії перейшли до парламентського тиску, коли почали виносити на голосування власні варіанти резолюцій із відповідними закликами на адресу канцлера.

Так, ця майже одностайність залишається заручницею внутрішньополітичних міркувань. Опозиція пропонує більш однозначний варіант документа, де «Тауруси» згадуються прямо. Аби не дати їй перехопити ініціативу, на вимогу соціальних демократів владна коаліція пропонує свій варіант із більш розмитим формулюванням на кшталт «далекобійної зброї», трактувати яке можна досить вільно. Зрозумілим чином у парламенті перемагає резолюція від владної коаліції.

Втім, чи значить цей тиск, що думка канцлера зміниться? У найближчий перспективі — навряд чи. В уряді одразу спробували скористатися лазівкою неоднозначності, коли міністр оборони Борис Пісторіус почав ухилятися від прямих питань журналістів щодо того, чи варто тепер очікувати ухвалення рішення про постачання «Таурусів». Його позицію цілком можна зрозуміти, адже, згідно з німецьким законодавством, дозвіл на передачу ракет перебуває у компетенції так званої Федеральної ради безпеки, до якої разом з головою уряду належать міністри оборони, закордонних справ та фінансів.

Але вирішальне слово належить саме канцлеру, а парламентська резолюція — це лише засіб тиску на нього, а не документ, що зобовʼязує до дій

Заперечення Шольца

Дуже швидко й сам канцлер Німеччини розставляє всі крапки над «і». Вже через кілька днів після голосування у парламенті він прямо каже, що виступає проти постачань далекобійних ракет Україні. Цього разу як виправдання він вмикає вже давно заяложену платівку про те, що надання заяложену «Таурусів» перетворить ФРН в учасницю війни. Яким чином це має відбутися та чому інші країни, що вже надали подібні ракети, учасниками війни так і не стали, він при цьому не пояснив. Ці та безліч інших контраргументів йому одразу нагадують усі прихильники більш рішучої підтримки України у Німеччині. Втім, як і з «Леопардами», усім їм очевидно, що думку Шольца це ніяк не змінить.

Найцікавіше при цьому, що про реальні причини вагань канцлера не мають чіткого уявлення навіть політичні оглядачі та експерти. Гіпотези різняться — від тиску проросійського лобі й досі відчутного у німецькій політиці до зацикленості канцлера у калькуляції ризиків і повʼязаним із цим бажанні йти за найбільшим та найпотужнішим партнером — Сполученими Штатами. Це, у критичному випадку, дозволить «розмити» відповідальність за крок, що потенційно розізлить озброєну ядерними боєголовками Москву.

При цьому багато хто впевнений, що Берлін повторить ганебну танкову епопею і з «Таурусами». Рано чи пізно відмова Німеччини постачати ракети почне невигідно виділяти її на тлі партнерів, які подібну зброю вже надали. Адже саме небажання Шольца виглядати штрейкбрехером називають однією з головних причин, чому він свого часу раптом «забув» про всі свої відмовки щодо «Леопардів» та все ж погодився на цей крок.

Тому, попри нинішню впертість канцлера, вірогідність того, що «Тауруси» все ж допоможуть ЗСУ відбивати російську агресію, залишається вкрай великою

Цілком можливо, що прорив у цьому питанні відбудеться разом із розблокуванням американської допомоги та включенням далекобійних ATACMS в один з наступних збройних пакетів від Вашингтона, коли кивати головою у бік Сполучених Штатів вже не буде жодної можливості. І можна було б іронізувати щодо відчуття дежавю, яке викликають подібні зволікання Шольца, якби ці зволікання не коштували Україні втрачених життів та територій.

Редакція Sestry.eu не завжди поділяє думку авторів блогів‍