Ірина Рибінська

В Німеччині вступили в силу зміни до трудового законодавства. Так, якщо раніше іноземка не могла влаштуватися в Німеччині медсестрою чи навіть санітаркою без німецької медичної освіти, то тепер зможе. Доступ на ринок праці для ІТ-фахівців теж став простішим: професійний стаж скорочено до двох років, а вища освіта та знання німецької мови для оформлення на роботу стали непотрібні. Спрощено також дозвіл Федерального агентства зайнятості на працевлаштування професійних водіїв з третіх країн. Для науковців та кваліфікованих спеціалістів теж є новина — знижено вимоги для отримання Блакитної карти ЄС, яка підтверджує право перебування в країнах Євросоюзу іноземців з метою зайнятості. Для бюрократичної Німеччини подібні зміни — це революція.  

Чи зможуть скористатися цими можливостями українські біженці, яких в Німеччині вже понад мільйон осіб? Які професії тут найбільше затребувані? І чому більшість українців ще офіційно не працевлаштовані або продовжують працювати за мінімальну зарплату на підсобних роботах?

«Окупанти вкрали мій комп’ютер. Мама сказала, що якщо я влаштуюсь на роботу тут, в Німеччині, то зможу купити собі новий. Це спрацювало»

22-річна Надія Гриненко, донька моєї подруги, яка під обстрілами вивозила трьох дітей з Бучі й опинилася в Берліні, влаштувалася в місцеву IT-компанію без знання німецької мови. Нові німецькі друзі родини розгледіли в дівчині потенціал і зробили пропозицію. Від ідеї влаштувати Надію на роботу до її  реалізації пройшло десять місяців, протягом яких  дівчина не тільки склала держіспити в рідному українському університеті «Київська політехніка» та захистила  диплом з кібербезпеки, але й паралельно навчалася на додаткових IT-курсах, які оплачувала для біженців берлінська громадська організація.

— Я досить довго перебувала в депресії через те, що нам з мамою, сестричкою та братиком довелося виїхати з України, а тато залишився вдома сам, — розповідає Надя. — Та найбільше мене ятрило те, що окупанти вдерлися в нашу квартиру й вкрали мій комп’ютер, який я зібрала власними руками та коштом. Мені здавалося, що життя закінчилося, але мама сказала, що якщо я в Берліні влаштуюся на роботу, то зможу зібрати гроші на новий, кращій комп’ютер. Це спрацювало і стало для мене стимулом.

Зараз роботодавець оплачує Надії вивчення німецької мови, адже вона вже перейшла з рівня стажера в розряд співробітників. Надя не тільки відкладає частину зароблених грошей на новий комп’ютер, а й частково оплачує дорогу берлінську квартиру для всієї родини.

Не менш вдало складається німецька доля киянки Лізавети Толчеєвої. Вдома вона працювала перукаркою в популярному серед мистецької богеми салоні. Війна змусила змінити Київ на Кельн, але професію Ліза змінювати не стала. Вправних перукарів в Німеччині бракує, а українська б'юті-індустрія в світі котується високо.

— Після отримання тимчасового захисту і дозволу на роботу я одразу почала шукати салон краси, — розповідає про свій шлях Ліза Толчеєва. — Побачила серед знайомих дівчину з гарною стрижкою і спитала її, де вона стрижеться. Взяла контакт перукарки та записалася до неї, бо мені на той час самій треба було підстригтися. Перукарка Сара виявилася дуже привітною, надала мені послугу безкоштовно, похвалила мої роботи в Instagram та сказала, що хотіла б допомогти ще якось. На моє прохання Сара надіслала мені список перукарень, рівень яких вона сама вважає високим. З них я вже обирала. Написала власнику, ми одразу домовилися про зустріч. Він попросив мене підстригти трьох людей, після чого взяв на роботу. Оформлення документів тривало півтора місяці. Англійської вистачало на початку для того, щоб розумітися з колегами та клієнтами. Поступово я стала вивчати німецьку, і зараз вже спілкуюся на роботі двома мовами. Хоча німецькою складно дотепер.

Нові часи народили новий жарт: «Ідеальна пара на ринку праці — перукарка й айтішник. Вже хто-хто, а вони знайдуть собі роботу хоч би де». На жаль, більшість переселенських історій далеко не такі красиві, і частіше українкам навіть з кількома вищими освітами доводиться працювати покоївками в готелях чи простими робітницями на сезонних роботах.

Тетяна Носова з Чернігівщини до війни була юристом у великій компанії. Після того як російський танк зруйнував її будинок, вона виїхала в Німеччину і в свої 57 років пішла на завод, вперше в житті  встала за станок —  робити з пластику рамки під ролети. Були й понаднормові, і робота без вихідних. Отримує приблизно 1200 євро. Зранку працює першу зміну, а ввечері біжить на курси вчити німецьку мову. Ще й переживає за 13-річну доньку Діану, бо дівчина не може знайти собі друзів в німецькій школі. Чоловік залишився вдома, жив у родичів, ревнував, вимагав розлучення. Через стреси жінка «завалила» іспит з німецької та пішла на додаткові 300 годин повтору матеріалу.

— Коли прийшла в нову групу на курсах, викладачка спитала мене, для чого я вчу німецьку мову, і я автоматично відповіла, що хочу навчатися тут на податківця, адже ці фахівці дефіцитні, — розповіла Тетяна Носова. —  Казала так, але сама собі не вірила. В Німеччині український диплом юриста недійсний, а щоб перекваліфікуватися на податкового консультанта, треба йти на навчання, для якого рівень німецької має бути, як у носія мови. Мені вже 57 років, хто мене тут відправить на навчання? Але мову я все одно вчу, бо тільки з нею зможу знайти собі легшу роботу.

Медики, електрики, водії та інженери: вузькі місця на німецькому ринку праці

Канцлер Федеративної Республіки Німеччина Олаф Шольц під час шостого українсько-німецького бізнес форуму в Берліні відкрито закликав роботодавців брати на роботу українців: «Скористайтеся цим величезним потенціалом, інтегруйте українців, які тут і з нами, у свої компанії». Олаф Шольц підкреслив, що перша хвиля українських біженців вже закінчує мовні курси й готова трудитися. А міністр праці ФРН Губертус Гайль зазначив, що «українці мають хорошу кваліфікацію і хочуть працювати». І що «мовні знання важливі, але вони не повинні бути досконалими».

Меседж політиків до бізнесу простий: користуйтеся нагодою, не чекайте, чим закінчиться війна, залучайте працьовитих українців до роботи, а ми вам допоможемо. Деякі великі компанії вже зорієнтувалися і власним коштом навчають біженців, переважно спеціальній робочій лексиці, яку не викладають на звичайних мовних  курсах, також заплющують очі на певні бюрократичні перепони як-от визнання дипломів.

Але чому німці так прагнуть залучити українців до свого ринку праці, що ладні навіть змінити для цього звичні правила? Тому що в Німеччині катастрофічний дефіцит робочих рук та голів.

Дефіцит кадрів в Німеччині виник через демографічну асиметрію: нація старіє, а молодь не поспішає на робітничі спеціальності. До того ж «діти» визначаються з майбутньою професією до 26-30 років. Опитування великих компаній Мюнхенським Інститутом досліджень ринку праці та професійної підготовки (IFO) показало, що країні щороку (!) потрібно до 500 тисяч іноземців. «Дедалі більше компаній змушені обмежувати свій бізнес через те, що вони не можуть знайти достатню кількість кваліфікованого персоналу», — сказав експерт IFO з ринку праці Штефан Зауер.

На практиці це означає, що в країні з високорозвиненою промисловістю виробляють менше автівок та високотехнологічних товарів, не можуть будувати більше сучасного житла, не відкривають нові садочки та не мають з ким лишити школярів після уроків на додаткові заняття. Ба більше, через нестачу водіїв автобусів, особливо в провінції, транспорт став ходити нерегулярно. Німецька залізниця Deutsche Bahn вже зажила дурної слави через те, що регулярно скасовує рейси швидкісних потягів (або вони запізнюються), а все через те, що компанії бракує машиністів та ремонтних робочих.

IFO підрахував, що у сфері послуг брак фахівців становить 54,2%, а в промисловості — 44,5%. Німеччині вкрай не вистачає сезонних робітників, юридичних та податкових консультантів, робітників на заводи і фабрики, лікарів та медичних працівників, вчителів в школи та викладачів у виші, вихователів в дитячі садочки й соціальних працівників.

Дірк Вернер з Німецького економічного інституту (IW) вважає, що найбільше нестача кваліфікованих інженерів та працівників відчувається у сферах будівельної електротехніки та сантехніки, опалення і кондиціонуванні повітря, встановлення сонячних батарей та в автомобільній промисловості. До речі, на побутовому рівні це теж помітно: на сантехніка чи електрика в Німеччині доводиться чекати місяцями.

На тлі міграційної кризи Бундестаг заявив також про створення програми Job turbo, за якою біженців без ідеальних знань німецької мають швидко працевлаштувати.

Буквально це означає, що біженці, які мають сертифікати володіння німецькою мовою на рівні В1, мають вийти на роботу. І вже зараз на запити відвідування мовних курсів рівня B2 українці почали отримувати відмови від Центрів праці (Jobcenter). Слід зазначити, що навіть ті, хто має сертифікат В1, здебільшого німецькою на цьому рівні не володіє. Хіба можна за такий короткий період навчитися розмовляти такою складною мовою? Отже, людей ставлять в умови, за яких доведеться погодитись на роботи, де мало говорять і багато працюють руками.

93% українських біженців мають намір працювати. Бар’єром є мова і невизнані дипломи

Більшості іноземців складно влаштуватися в країні через мовний бар’єр, неймовірно неповоротку бюрократію та високі податки. Але ситуація почала змінюватися, коли ФРН прихистила через війну понад мільйон українців.

На відміну від  інших біженців, українці одразу отримали дозвіл на роботу, чим вже скористалася частина переселенців, які прагнуть не залежати від соціальних виплат. І все ж більшість втікачів від російської навали — жінки з маленькими дітьми, і їм знадобилося чимало часу для банального облаштування побуту.

За даними Центрального реєстру іноземців у Німеччині, станом на 30 вересня 2023 року в Німеччині зареєстровано 1 млн 99 тис 905 українських біженців: близько 66% з них — жінки.

Цікаво, що 72% українських біженців вважаються «висококваліфікованими», мають кращий рівень освіти — як у порівнянні з іншими біженцями, так і в порівнянні з населенням ФРН. Німців справді надихає, що велика кількість українок до війни працювала в академічних, технічних чи медичних професіях — тобто в сферах, де в Німеччині відчувається велика нестача кадрів.

На сьогоднішній день офіційно влаштувалися на роботу лише двадцять відсотків українських біженців працездатного віку (згідно з доповіддю Інституту досліджень ринку праці Німеччини). Це 120 тисяч українців. У сусідніх Польщі та Чехії цей показник значно більший — приблизно 65%. Аналітики припускають, що значну роль відіграє те, що в цих країнах біженці отримують символічну соцдопомогу, тоді як в ФРН на соцвиплати можна жити.

І все ж головною перешкодою для працевлаштування менеджери з персоналу називають незнання мови та необхідність офіційного підтвердження дипломів і кваліфікацій українців. Згідно здослідженнями IFO, 93% опитаних переселенців з України висловили бажання вийти на роботу. І оскільки три чверті українців в Німеччині вже відвідують або навіть закінчили мовні курси, а німці зі свого боку пішли назустріч і спрощують умови працевлаштування, то не поспішаємо вірити улюбленим пісням російської пропаганди про лінивих українців, бо наші співвітчизники ще себе покажуть. Базу для цього вже закладено.

‍