Ексклюзив
20
хв

Премія «Портрети сестринства»: у березні Sestry оголосять імена переможців

Вручення премії «Портрети сестринства» вже стало доброю традицією видання Sestry.eu. Цьогоріч імена переможниць буде оголошено 4 березня. Нагороди та визнання отримають ті жінки, які віддано стоять на захисті демократії та прав людини. Почесна Капітула обере двох переможниць — польку та українку, які стануть обличчями Сестринства у 2025 році

Sestry

Номінантки премії «Портрети сестринства»

No items found.

Support Sestry

Even a small contribution to real journalism helps strengthen democracy. Join us, and together we will tell the world the inspiring stories of people fighting for freedom!

Donate

Три роки війни — це, без перебільшення, справжнє випробування для всіх народів. Хтось готовий далі пліч-о-пліч йти поруч з Україною аж до перемоги, хтось почав на мить сумніватись, що ж робити далі, а хтось абсолютно зневірився. Та є ті, хто ні на мить не перестають творити добро на благо України та всього вільного світу. Тисячі українок та польок щоденно роблять неоціненний внесок у перемогу демократії. Попри втому за три роки війни, вони продовжують свою невпинну працю заради світлого майбутнього. І ми, міжнародний журнал Sestry.eu, розповідаємо історії цих неймовірних жінок, які щоденно змінюють світ на краще. 

У 2024 році редакція Sestry.eu започаткувала спеціальну премію «Портрети сестринства», якою відзначає жінок, котрі своєю активною громадянською позицією та готовністю до самопожертви роблять усе для допомоги тим, хто найбільше цього потребує. 

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/65cc6e8f39be6e9d65fcf154_Sestry.eu_Portretysiostrzenstwa250mini.avif">«Ми всі не конкуруємо, а співпрацюємо». Видання Sestry.eu оголосило переможниць премії «Портрети сестринства»</span>

Цьогоріч церемонія нагородження відбудеться 4 березня 2025 року у Варшаві. Поважна Капітула визначила 12 номінанток. Саме з них будуть обрані лауреатки премії «Портрети сестринства» — українка та полька як обличчя тісної взаємопідтримки та взаємодії у польсько-українському діалозі, а також взірець справжнього сестринства. 

Поважна капітула премії «Портрети сестринства»: 

  • Домініка Кульчик, підприємиця, президент Фонду Кульчика
  • Аґнєшка Голланд, польська режисерка
  • Катерина Боднар, дружина Надзвичайного і Повноважного посла України в Республіці Польща
  • Наталка Панченко, лідерка «Євромайдан-Варшава», голова правління фонду Stand with Ukraine
  • Адріана Поровська, міністерка з питань громадянського суспільства
  • Мирослава Керик, президентка правління Фундації «Український дім», Варшава
  • Мирослава Гонгадзе, керівниця мовлення Голосу Америки у Східній Європі
  • Б’янка Залевська, польська журналістка
  • Ельвіра Нєвєра, польська режисерка
  • Катерина Глазкова, виконавча директорка Спілки українських підприємців 
  • Йоанна Мосєй, головна редакторка Sestry.eu 
  • Марія Гурська, головна редакторка Sława TV

‍Номінантки на премію «Портрети сестринства», Польща: 

Аґнєшка Зах, польська волонтерка

фото: Agnieszka Rodowicz

До повномасштабної війни в Україні Аґнєшка Зах працювала гідом у найбільшому польському заповіднику — Бєбжанському національному парку. Виховувала чотирьох дітей та будувала будинок. 24 лютого 2022-го її життя змінилося докорінно. Жінка вирішила присвятити себе допомозі українцям. В одному зі своїх будинків прихистила жінок з дітьми, які втікали від війни. Згодом почала їздити як волонтерка в Україну. Аґнєшка уже фактично три роки возить гуманітарну допомогу для військових на фронт. За будь-яких погодних умов ходить босоніж — за що отримала прізвиська «босонога» або «відьма». 

Анна Лазар, кураторка, мистецтвознавиця, перекладачка

фото: Приватний архів

Анна Лазар — польська кураторка, мистецтвознавиця, перекладачка літератури та громадська діячка, яка вже багато років будує культурні мости між Польщею та Україною. Членкиня Архіву Жінок Інституту Літературних Досліджень Польської Академії Наук та польської секції AICA. Закінчила українську і польську філологію, а також історію мистецтва у Варшавському університеті. Протягом семи років була заступницею директора Польського інституту в Києві. У своїх міждисциплінарних проєктах Лазар поєднує сучасне мистецтво з історичною та соціальною рефлексією. Її перекладацький доробок включає як класичні, так і сучасні твори української літератури.

Анна займається волонтерством. Її діяльність об'єднує мисткинь і митців, письменниць і письменників, мислительок і мислителів з обох країн та розширює контекст про українську культуру.

Моніка Андрушевська, воєнна кореспондентка та волонтерка

Фото: приватний архів

Польська воєнна кореспондентка та волонтерка Моніка Андрушевська в Україні проживає від моменту Революції гідності. 2014-го разом із добровольцями подалася на схід України. У своїх матеріалах активно висвітлювала все, що відбувалося на фронті. Була свідком бойових дій в районі Донецького аеропорту. Коли почалась велика війна, Моніка Андрушевська, ризикуючи своїм життям, вивезла з-під обстрілів з Ірпеня під Києвом 30 українців.

Зараз Моніка активно займається волонтерською діяльністю, а також у рамках співпраці із варшавським Центром Лемкіна (Варшава) збирає докази воєнних злочинів РФ на території України. За свої досягнення Моніку нагороджено Золотим Хрестом Заслуги Польщі, премією Stand With Ukraine Awards та нагородою Спілки польських журналістів за репортаж «Bierz ciało, póki dają» (з польської «Бери тіло, поки дають»), присвячений українським матерям, які шукають зниклих на війні синів. 

Анна Домбровська, президентка асоціації Homo Faber

Фото: приватний архів

Анна Домбровська — президентка Люблінської асоціації Homo Faber, співголова Міграційного консорціуму. Працює над питаннями впливу міграції на місцеву громаду, займається програмуванням інтеграційної політики на рівні міста. Співзасновниця «Баобабу» — соціального простору зустрічей для громад у Любліні.

Ольга Пясецька-Нєч — психолог, президентка фонду «Kocham Dębniki»

Фото: приватний архів

Засновниця та президентка фонду «Kocham Dębniki» («Я люблю Дембнікі»). Сьогодні під опікою фонду перебувають понад 1300 українських родин. У лютому 2022 року призупинила своє життя і кар'єру, щоб бути з українськими жінками та сім'ями, які шукають притулку від війни в Польщі. 

Ольга намагається допомогти українкам і їхнім дітям відновити зруйновані життя. Вірить, що здатність перетворити кризу на силу й розвиток залежить від сприятливого середовища й підтримки: «Те, чого я активно прагну, — щоб цей досвід передавався далі. І це відбувається! Жінки, які повертаються в Україну, забирають із собою те, що тут зрозуміли, привносять це в своє життя. Вони будують навколо себе нові спільноти, використовуючи те, чого тут навчилися».

Анна Суська-Якубовська 

Фото: приватний архів

Анна Якубовська з 2013 року працює в Каміліанській місії соціальної допомоги, координує проєкт підготовки квартир для безхатьків. Після початку повномасштабного вторгенння відповідала за тимчасові місця для біженців у соціальному пансіонаті «Святий Лазар» та допомагала сім'ям біженців в орендованих для них квартирах.

‍Номінантки на премію «Портрети сестринства», Україна: 

Юлія «Тайра» Паєвська — військовослужбовиця, парамедик

Фото: приватний архів

Юлія Паєвська з позивним «Тайра» надавала медичну допомогу учасникам Революції гідності. Як керівник волонтерського загону парамедиків «Ангели Тайри» проводила тактичну медичну підготовку на передовій з 2014 по 2018 роки. 16 березня 2022 року під час оборони Маріуполя потрапила в російський полон і була звільнена 17 червня 2022 року. 

У 2023 році Юлія Паєвська стала лауреаткою міжнародної премії International Women of Courage. А Держдеп США вручив їй нагороду «Найхоробріша жінка світу». Крім того, Паєвська здобула нагороду на «Іграх нескорених» в Німеччині. Нагороджена відзнакою президента України «За гуманітарну участь в антитерористичній операції», орденом «Народний Герой України». Зараз Тайра приєдналася до лав 13 бригади Нацгвардії України «Хартія».

Олена Апчел — режисерка, військовослужбовиця 

Фото: приватний архів

Олена Апчел — театрознавиця, режисерка та волонтерка. Брала активну участь у Революції Гідності — у Київському і Харківському Майданах. У 2021-2022 роках керувала  відділом соціальних програм у Варшавському «Nowy Teatr». У цей період стала однією з активних учасниць волонтерської спільноти українців у Польщі. Восени 22-го  переїхала у Берлін. Там працювала співдиректоркою Theatertreffen — найбільшого театрального фестивалю німецькомовного простору. 

Після трьох років життя за кордоном Олена Апчел повернулася до України. У травні 2024 рок дівчина вступила до лав ЗСУ. 

Мар'яна Мамонова — колишня бранка Кремля, психотерапевтка, засновниця благодійного фонду 

Фото: приватний архів

Мар'яна Мамонова пішла на військову службу у 2018 році. Там познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком, військовослужбовцем Нацгвардії. Навесні 2022 року військова медикиня потрапила у полон — на третьому місяці вагітності. Обміняти її вдалося лише за три дні до пологів. 

Після звільнення Мамонова заснувала благодійний фонд для допомоги жінкам, які пережили російський полон. Допомога жінкам стала не лише її справою, але й місією: «Мета нашого фонду — допомагати жінкам, які пережили полон. Допомагати реабілітуватися: ментально, фізично, духовно». Також фонд надає допомогу вагітним дружинам військовослужбовців, вагітним ветеранкам і вагітним, які втратили чоловіків на війні. 

Ольга Руднєва, CEO of Superhumans Center

Фото: приватний архів

Ольга Руднєва є CEO та співзасновницею Superhumans Сenter, клініки психологічної допомоги, протезування, реконструктивної хірургії та реабілітації для людей, постраждалих під час війни. З перших днів війни очолювала найбільший логістичний хаб в Європі — HelpUkraine Center, створений в партнерстві з Новою Поштою, Rozetka, TIS terminal.

З 2004 по серпень 2022 року — директорка фонду Олени Пінчук, координаторка простору з сексуальної освіти Dialog Hub. Співзасновниця Veteran Hub, простору з надання комплексних послуг ветеранам. 

Під керівництвом Ольги були реалізовані наймасштабніші кампанії в медіа, благодійні концерти Елтона Джона, групи Queen та Пола Маккартні. Впродовж останніх 7 років входить в списки найбільш успішних жінок України за версією NV та Української правди. У 2024 році Ольга увійшла в топ 100 жінок року за версією ВВС. 

Олександра Мезінова, директорка та засновниця притулку для тварин «Сіріус»

Фото: приватний архів

Олександра Мезінова керує притулком «Сіріус» у Федорівці під Києвом. Перед початком війни він став домівкою для 3500 тварин. Зараз в притулку їх трохи більше 3200 — попри те, що військові та волонтери постійно привозять нових врятованих котів, собак та інших тварин. Щомісяця притулок приймає близько 50-60 тварин. Багато — з прифронтових територій та із зон бойових дій. Притулок займається порятунком, лікуванням, стерилізацією, прилаштуванням тварин, також веде освітньо-просвітницьку роботу. Крім того, «Сіріус» допомагає малозабезпеченим власникам тварин, міні-притулкам та їхнім господарям, які часто є літніми людьми.

Цьогоріч притулку виповнюється 25 років. За цей час було врятовано більше 13 тисяч тварин, з них більше 10 тисяч  були прилаштовані в гарні родини. Притулок «Сіріус» в 2023 році отримав почесну нагороду «Вибір країни». А його засновниця — Олександра Мезінова — в 2022 році нагороджена орденом княгині Ольги.

Людмила Гусейнова, правозахисниця, очільниця громадської організації «Нумо,сестри!»

Фото: Sasha Maslov

З початку окупації, з 2014 року,  до арешту в 2019 році опікувалась дітьми з розформованого дитячого інтернату на окупованій території Новоазовського району. Окрім одягу, привозила з вільної території України українські книжки та листівки. Також допомагала українським військовим, що боронили в ті роки Маріуполь. Отримала від них підписаний український прапор, котрий провезла на окуповану територію і сховала. Його не знайшли під час обшуку, він досі перебуває в схованці.

Після арешту в 2019 році жінку відвезли в «Ізоляцію», пізніше перевели у Донецьке СІЗО. 17 жовтня 2022 року Гусейнову звільнили у межах «жіночого обміну». Зараз опікується захистом прав постраждалих від СНПК, колишніх цивільних полонених а також знаходить можливість підтримувати тих жінок, котрі досі в полоні або в окупації. 6 грудня створила і очолила ГО «Нумо,сестри!», котра об'єднує жінок, які пережили полон, СНПК, тортури та інші наслідки війни РФ проти України.

Партнери премії «Портрети сестринства»:

  • Patronat Honorowy Prezydenta Miasta Lublin
  • Patronat Honorowy Prezydenta Miasta Sopot
  • Kulczyk Fundation
  • Przemysław Krych
  • Ulatowski Family Fundation
  • Ambasada Ukrainy w Rzeczypospolitej Polskiej
  • Fundacja Edukacja dla Demokracji
  • Polsko-Amerykanska Fundacja Wolności
  • Wspieramy Ukrainę
  • Żabka
  • YES
  • Philip Morris

Також ми закликаємо наших читачок та читачів взяти участь у голосуванні й обрати ту лідерку, яка заслуговує на особливу читацьку нагороду «Портрети Сестринства». Для цього достатньо перейти за цим лінком. Голосування триватиме до 22 лютого 2025 року.

No items found.
Join the newsletter
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Support Sestry

Even a small contribution to real journalism helps strengthen democracy. Join us, and together we will tell the world the inspiring stories of people fighting for freedom!

Donate
LGBT Ukrainians Germany Berlin war

«Rainbow» symbolism for the enemy is a signal for humiliation, mockery, violence and murder»

- Before the full-scale invasion, I was a co-founder and director of the organisation «Insha» in Kherson, - says Maryna Usmanova. - Since 2014, it has been protecting the rights of women and LGBT community representatives. We organised informative events, training sessions for police and local authorities and advocated for the opening of a shelter for victims of domestic violence.

Maryna Usmanova. Photo: FB
During the occupation, we evacuated people from the Kherson region. We managed to evacuate over 300 people: LGBT community representatives, activists, journalists and military wives. Those for whom staying meant death

The charity organisation «Insha» and the team of the NGO «Projector» jointly documented war crimes against LGBT+ individuals on the then-occupied and later liberated territory of the Kherson region. Instances of brutal abuse by Russian soldiers were recorded. «Rainbow» symbols on phones or tattoos were signals for humiliation, mockery, violence and murder.

According to the NGO «Projector» report, Russian soldiers deliberately sought out LGBT community members. For example, there is evidence that Russian soldiers forced men to undress, checked smartphones for same-sex dating apps and severely beat them for it. Aleksandr was detained at a checkpoint by Russian soldiers, pushed into their van and taken to a temporary detention facility just because he was part of the LGBT+ community. He was beaten initially in the facility. Then a red dress was brought, and he was forced to wear it. In this dress, he was taken to an interrogation with an FSB officer. Aleksandr’s answers displeased the Russians, so he was added to a list and kept under arrest. According to him, being on this list «allowed» the guards to beat him, torture him with electric shocks, force him to eat the Ukrainian flag and more. Sexual violence was common in the facility. Medical care was not provided, detainees were fed once a day, and access to a shower was granted only to those who «deserved» it. To get permission for a shower, guards forced detainees into sexual acts. Aleksandr was held captive for 64 days. He was released but ordered to sing the Russian anthem every morning for ten days in a row while being watched from another building with binoculars to ensure compliance.

And there are countless such examples.

- Now the «Insha» organisation is still active, and part of the community still lives in Kherson, - continues Maryna Usmanova. - For instance, we received a grant for an initiative to provide the city with bicycles. Kherson currently has problems with public transport, and walking around the city is unsafe. So we purchased bicycles, brought them to Kherson and distributed them to those in need. Another initiative of ours is the evacuation of art objects. We managed to save many valuable exhibits.

But staying in Kherson was far too dangerous for me, and I had to leave. In the city, I was a public activist. I was invited to appear on television and radio. At the same time, the registered address of our organisation was effectively my home. It was not difficult to find me as an LGBT activist. Moreover, before the full-scale invasion, an advocacy campaign for the crisis centre was conducted, and billboards featuring, among others, my face were displayed throughout the city. If you googled «Kherson LGBT», the system would provide plenty of information about me.

As I later learned, they were looking for me. So, if I had not left, I probably would not be speaking with you now.

«Everyone needs their own community. Especially Ukrainians at this time»

- We ended up in Berlin «via Australia». In the sense that a Kherson activist we knew, who had moved to Australia long ago, helped us find people in Berlin willing to assist us.

We were housed in an anarchist commune. There were seven of us, plus a cat and a Malamute dog. All of us lived in one room for eight months. But it was far from the worst option, and we are very grateful. Anarchists are saints (laughs, - Edit.).

Once we adapted, we began meeting with other activists. One day, along with Loki von Dorn, we decided that we wanted to establish our own organisation.

Now, the Kwitne Queer community comprises over 100 people. We are the only organisation for queer Ukrainians in Western Europe. We meet approximately once a week to discuss plans, organise discussions, lectures, mutual support groups, play «Mafia» and celebrate holidays together. Everyone needs their own community, especially Ukrainians at this time.

The Kwitne Queer team consists of five people: Kyrylo Kozakov, Maryna Usmanova, Loki von Dorn, Hala Korniienko and Mariyana Polevikova. All of them are in Berlin due to the war. Private archive

After all, you might come to a supposedly friendly place, and then you are confronted with unfriendly questions about politics as a Ukrainian: «Why is your Zelensky fighting with Russia?» And often, these questions are not from Russians but from people from Kazakhstan or Azerbaijan. It is clear that after such questions, it is difficult to consider such a community your own.

One of our important projects is «Your Friendly Interpreter». Each of us occasionally needs to visit doctors, government institutions, job centres and so on. However, Ukrainians still largely do not know German. How then can one explain to a gynaecologist, for example, that despite someone having a beard, they have female reproductive organs? There are many issues where it is impossible to be effective without an interpreter.

In Germany, there are charity foundations that provide free interpreters, such as the «Caritas» organisation. But. First of all, it is a religious organisation. Secondly, they mostly provide Ukrainians with Russian interpreters. Because there are many of them. And you cannot choose your own interpreter because it is a free service.

Imagine a transgender person going to a gynaecologist accompanied by a homophobic, Ukrainophobic elderly woman interpreter. I once went to a therapist in the company of just such a person. She told me that «all Ukrainians are Banderites» and so on, following the well-known Russian narratives

That is why we came up with a solution: a person goes to the doctor, calls our Ukrainian interpreter via Telegram from there, and they translate on speakerphone. We already have five specialists, and experience shows that this option is much more comfortable than what local charity foundations offer. This service is very popular with us.

One of my dreams and goals is to have my own shelter or social apartment - a queer hostel. Berlin has a huge housing problem. From time to time, people find themselves on the streets. They need a safe place to get through difficult times or a gap between housing contracts.

Mayor of Berlin Kai Wegner (centre, in a white shirt and jeans) and Ukrainian Ambassador to Germany Oleksii Makeiev at the CSD Pride. Photo: genderstream.org

Every year, we participate in the Berlin Pride, one of the largest in Europe. Ukrainian Ambassador to Germany Oleksii Makeiev joins the Ukrainian column, delivers a speech, and last year, the Mayor of Berlin Kai Wegner spoke from our float.

Does Berlin have problems with homophobia? At the legislative level, everything is excellent. But on the level of personal communication - not always. Germans have already learned that homophobia is bad, that it makes you appear at least uneducated. But in Berlin, Germans have long been less than half the population. Many people from other countries bring their homophobia with them.

«I chose Berlin because I felt safe here»

Another co-founder of Kwitne Queer, Loki von Dorn, a non-binary person, human rights advocate, activist and actor, shares:

- Even before the full-scale invasion, I broke my leg - and the fracture was quite serious, with fragments. When the war began, because of my leg, I could not join the Territorial Defence or even a volunteer headquarters - they would not take me. In March, I finally had surgery, and an implant was placed to fix the bone. Fighter jets were flying over the city of Dnipro at that time. I lay there thinking I would not even have time to hide if the Russians started bombing.

At the end of May, I decided to leave. I went to Germany because I had many acquaintances there, although, in the end, it was new acquaintances who helped me. I chose Berlin because it is the most welcoming to queer people. Here I felt safe. Berlin reminds me of my favourite cities in Ukraine: a bit of Dnipro, a bit of Odesa, and a bit of Kyiv.

Loki von Dorn: «In Germany, there is a voice for everyone. Unfortunately, that includes Russians too. That is why it is important to have our Ukrainian community». Private archive

I had no money, did not know the language, and the documents took a long time to process. My housing was only for a month. In six months, I changed the roof over my head eight times. Sometimes I slept on the floor. Despite this, I adapted quickly and immediately started looking for activities.

It is hard for creative professionals to find work in Berlin. Because here, every other person is an «artist». You are not competitive here due to the vast number of people like you

As a professional activist, I sought opportunities primarily in this direction. I had known Maryna Usmanova from Ukraine. In Berlin, I attended events she organised for the Ukrainian queer community. And one day at the end of 2022, we decided to create an organisation for Ukrainians who found themselves here because of the war.

In February 2023, we began the process of registering Kwitne Queer. We wrote the charter, submitted the documents, and only in August 2024 did we receive official non-profit organisation status. Until then, we worked as volunteers. Registering your non-profit organisation in Germany is not easy at all. For example, we are still waiting for our account to be set up, without which we cannot receive grants or spend grant money.

Our main mission is to support equal opportunities and inclusion for queer Ukrainians in Germany, facilitating their interaction. We all need support. Because sometimes you cannot predict the criterion by which you will be discriminated against: whether for being queer, a refugee or Ukrainian.

Recently, we were formally accepted into the Alliance of Ukrainian Organisations. Interestingly, the Ukrainian Orthodox Church is among the members of this alliance. They were not against it. Along with other organisations in the Alliance, we share a space where we can host our events.

At the time of this article's publication, the Kwitne Queer organisation officially opened an account in a German bank, received a grant from one of Berlin's district centres, and launched an official website. So, new initiatives lie ahead.

20
хв

«Free translators for Ukrainians in Germany - most of them are homophobic Russians. We decided to protect the queer community»

Kseniya Minchuk

Про смерть Світлани Олешко повідомив у Фейсбуці письменник Сергій Жадан.

Журналіст та громадський активіст Євген Клімакін зазначив, що прощання з режисеркою відбудеться 23 грудня о 12.00 у Варшаві.

«Не стало Світлани... Людини, яка створила Teatr 'Arabesky'/ Театр "Арабески", привносила в театр поезію, повставала проти штучного і заскорузлого, розповідала про Шевельова і Юру Зойфера, про наших закатованих і репресованих. Людини, яка втілювала Харків і була частиною його серця», — написала Тетяна Терен, журналістка, виконавча директорка Українського ПЕН.

«Талановита, харизматична, світла, вона була джерелом натхнення для багатьох з нас. Своєю енергією та добром Світлана змінювала світ навколо себе, несучи любов, підтримку й силу кожному, хто її знав», — пише у своєму пості лідерка ініціативи Євромайдан-Варшава Наталка Панченко.

Після початку повномасштабного вторгнення Світлана Олешко переїхала до Польщі, де працювала у Польському театрі ім. А. Шифмана у Варшаві.

<span class="teaser"><img src="https://cdn.prod.website-files.com/64ae8bc0e4312cd55033950d/6512974ff15ba88aec92030f_Yuliia_Natalia_Svitlana_Fot.Tymofii%20Klubenko-male.jpg">Мої три сестри. Ми зараз у різних країнах, але хочемо знову всі разом жити у Харкові</span>

Наприкінці березня цього року у Варшаві відбулась прем’єра вистави Світлани Олешко «Харків, Харків». Вистава створена у формі мюзиклу та розповідає про діяльність театру «Березіль» та його засновника Леся Курбаса. Текст до вистави спеціально написав Сергій Жадан. «Це дуже харківська історія про те, як театр “Березіль” приїжджає до Харкова з Києва і що власне з ним стається потім, — розповідала Світлана Олешко. — Сергій Жадан дотримується історичної правди. Майже. Тільки ми змінили фінал. Ми подумали, що досить вбивати наших митців і ми залишили Курбаса жити і вручили йому Оскар».

У січні цього ж року в Польському театрі імені Арнольда Шифмана режисерка організувала читання антології «Війна 2022». До книги увійшли твори 42 українських авторів, написані після 24 лютого 2022 року.

Фото: Tymofii Klubenko

Світлані Олешко був 51 рік. Вона двічі була заміжня. Першим чоловіком режисерки був письменник Сергій Жадан. Другий — лідер гурту «Мертвий півень» Місько Барбара, який помер у 2021 року.

Світлана Олешко – засновниця, директорка і режисерка театру «Арабески». Проходила стажування в Польському інституті театру. З 1993 по 2019 рік працювала науковим співробітником Літературного музею в Харкові. Світлана Олешко є ініціаторкою створення Театрального інституту в Харкові. Найвідоміші постановки – «Декалог: локальна світова війна», «Червоний Елвіс», «Чорнобиль™ », «РадіоШансон: Вісім історій про Юру Зойфера».

Світлана Олешко від початку заснування онлай-медіа Sestry.eu була його авторкою, робила інтерв'ю з видатними постатями сучасності. Вся редакція Sestry висловлює свої співчуття рідним та друзям Світлани Олешко.

20
хв

Померла режисерка Світлана Олешко

Sestry

You may be interested in ...

Ексклюзив
20
хв

Nataliya Hryshchenko, head of the Ukrainian association in Croatia: «It is important to feel that you are not alone»

Ексклюзив
20
хв

Head of «Women's Territory» Liliia Shevchenko: «We give women a sense of sisterhood»

Ексклюзив
20
хв

First anniversary of Sestry: a year of discoveries

Contact the editors

We are here to listen and collaborate with our community. Contact our editors if you have any questions, suggestions, or interesting ideas for articles.

Write to us
Article in progress